Документ № 114817156

Справа № 991/3673/23

Провадження № 11-сс/991/410/23

Слідча суддя ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

секретар судового засідання ОСОБА_5,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.05.2023 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6, підозрюваного в межах кримінального провадження № 12020000000000236 від 11.03.2020,

за участю:

захисників підозрюваного - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції з власних технічних засобів), адвоката ОСОБА_8,

прокурорів - ОСОБА_9, ОСОБА_10,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини

Детективи Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) за процесуального керівництва прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратуру Офісу Генерального прокурора (далі - САП) здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020.

22.03.2023, у межах зазначеного кримінального провадження, детектив НАБУ склав письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) та ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України): участь у злочинній організації з метою вчинення особливо тяжких злочинів, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; пособництво у заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великому розмірі.

За версією органу досудового розслідування, у період із 17.11.2019 до 02.03.2020 ОСОБА_11, реалізовуючи надані йому Законом України «Про ФДМУ» та іншими актами законодавства України повноваження Голови Фонду всупереч інтересам держави, створивши злочинну організацію, одним з учасників якої був ОСОБА_6, діючи для досягнення протиправних цілей цієї злочинної організації, забезпечив призначення в органи управління АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» підконтрольних йому осіб та подальше заволодіння такими особами у складі злочинної організації коштами АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» шляхом встановлення договірних відносин між АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» та ТОВ «Агро Газ Трейдінг» на неконкурентних засадах щодо переробки давальницької сировини за заниженими цінами. Через ці дії, за період із травня 2020 року по жовтень 2021 року, АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» втратило фінансові ресурси та отримало збитки на суму 390 970 234,42 грн.

Через не встановлення місцеперебування ОСОБА_6 та неможливість вручити йому повідомлення про підозру в день складення, органом досудового розслідування вживалися заходи для його вручення ОСОБА_6 у спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) для вручення повідомлень.

У подальшому, 27.04.2023 детектив НАБУ, за погодженням прокурора САП, звернувся до слідчого судді Вищого антикорупційного суду з клопотанням про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (далі - клопотання).

За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 30.05.2023 обрав ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обираючи ОСОБА_6, за його відсутності, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя дійшов висновків про: набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень; наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики вчинення ОСОБА_6 дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України; наявність обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_6 оголошено в міжнародний розшук.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, захисник підозрюваного ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу та доповнення до неї. За змістом вимог просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні клопотання детектива НАБУ.

Перш за все, у своїй апеляційній скарзі сторона захисту посилається на те, що клопотання розглянула необ`єктивна та упереджена слідча суддя ОСОБА_1, оскільки вона, у межах цього кримінального провадження, вже розглядала аналогічні клопотання про обрання запобіжних заходів відносно інших підозрюваних (зокрема ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 ). При цьому, досліджувала та надавала оцінку одним й тим самим доказам, які також долучені до клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_6 . Захист уважає, що слідча суддя ОСОБА_1 сформувала для себе чітку безапеляційну позицію щодо протиправності дій усіх підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, обґрунтованості їхньої підозри, належної правової кваліфікації, дотримання процедур повідомлення про підозру та оголошення в розшук тощо.

Узагальнені доводи апеляційної скарги, по суті вирішених в оскаржуваній ухвалі питань, зводяться до наступного. ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, оскільки повідомлення про підозру йому не вручено в належний спосіб, та орган досудового розслідування не вчинив необхідні дії для направлення повідомлення в порядку ч. 1 ст. 278 КПК України. На момент складання повідомлення про підозру ОСОБА_6 проживав за кордоном, а тому єдиною належною процедурою його повідомлення було міжнародне співробітництво в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 135 та ч. 1 ст. 566 КПК України. Виклик та повідомлення особи, яка перебуває за кордоном, через повідомлення телефоном, sms-повідомлення, повідомлення за допомогою мобільних застосунків є незаконним, оскільки таке направлення не передбачено чинним кримінальним процесуальним законодавством. У свою чергу, матеріали досудового розслідування не містять доказів на підтвердження обізнаності ОСОБА_6 про вимогу з`явитися до НАБУ для проведення слідчих чи процесуальних дій, так і доказів ухилення останнього від такого виклику. Також, із доданих до клопотання документів, не вбачається, що орган досудового розслідування намагався через засоби уповноваженого підрозділу Інтерполу в Україні встановити місцеперебування ОСОБА_6 або здійснити його міжнародний розшук. Тобто постанова про оголошення міжнародного розшуку ОСОБА_6 винесена формально та є безпідставною, а отже ОСОБА_6 не набув статусу міжнародно розшукуваної особи. Разом із тим, захист посилається на те, що факти і висновки, викладені в тексті повідомлення про підозру ОСОБА_6, суперечать доданим до клопотання матеріалам та свідчать про необґрунтованість підозри. Обставини вчинення, інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, не утворюють в собі склад злочинів. Також захист звертає увагу, що ОСОБА_6 не є суб`єктом інкримінованого злочину, оскільки не був наділений організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими обов`язками в ТОВ «Агро Газ Трейдінг» у частині укладення та виконання договорів із АТ «Одеський припортовий завод». ОСОБА_6 не вчиняв жодних дій, які б можна було кваліфікувати в якості пособництва у заволодінні коштами АТ «Одеський припортовий завод». Обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, викладені у повідомлені про підозру ОСОБА_6, не утворюють в собі складу вказаного злочину, оскільки відсутня ознака злочинної організації у кількості п`ять осіб як консолідація організованої злочинної діяльності. Поряд із тим, сторона захисту вважає, що жоден із ризиків, які установив слідчий суддя, не підтверджуються доказами та спростовуються матеріалами доданими до клопотання.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні особа, яка подала апеляційну скаргу, підтримала її в повному обсязі з наведених у ній підстав та просила апеляційну скаргу задовольнити.

Адвокат ОСОБА_8, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6, також підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурори в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, просили залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін. Вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи та заперечення учасників судового провадження, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки (ст. 178 КПК України).

Колегією суддів уважає, що слідчий суддя правильно вирішив усі питання, що підлягали з`ясуванню під час розгляду клопотання. Обґрунтована підозра, доведені прокурором ризики, оголошення ОСОБА_6 в міжнародний розшук та інші обставини в сукупності, дали підстави слідчому судді дійти обґрунтованого висновку для обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Отже, у межах доводів апеляційної скарги, із метою правильного їх вирішення, колегія суддів має визначити: чи мали місце порушення вимог кримінального процесуального закону, на які вказує захист, що є підставою для скасування ухвали слідчого судді; чи набув ОСОБА_6 статусу підозрюваного; чи є обґрунтованою підозра ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень; чи наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України; чи оголошений ОСОБА_6 в міжнародний розшук

Щодо порушення права ОСОБА_6 на розгляд справи незалежним і неупередженим судом

Право на розгляд справи безстороннім судом, встановленим законом, гарантується ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція). Однією із процесуальних гарантій цього права є забезпечення процедури відводу судді в ситуації, коли суддя має особистий інтерес у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджений стосовно будь-якої особи, яка бере участь у справі.

Для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі України законодавцем закріплено інститут самовідводу та відводу, який передбачає інструменти для усунення упередженої службової особи від здійснення розслідування і судового розгляду кримінального провадження та сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень.

Статтею 75 КПК України вичерпно регламентовані випадки, коли суддя не може брати участь у кримінальному провадженні.

З матеріалів судового провадження вбачається, що слідча суддя ОСОБА_1 здійснює судовий контроль в межах кримінального провадження № 12020000000000236.

Під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 сторона захисту заявляла відвід слідчій судді ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, посилаючись на розгляд трьох аналогічних клопотань детективів НАБУ про обрання запобіжних заходів щодо інших підозрюваних у межах кримінального провадження № 12020000000000236.

За результатами розгляду вказаної заяви, суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_15 своєю ухвалою від 09.05.2023 відмовила в її задоволенні.

Указане свідчить про забезпечення стороні захисту розгляду заяв про відвід слідчого судді.

Сторона захисту в своїй апеляційній скарзі посилається на розгляд клопотання необ`єктивною та упередженою слідчою суддею ОСОБА_1 . Зазначає, що слідча суддя ОСОБА_1 уже розглядала аналогічні клопотання про обрання запобіжних заходів відносно інших підозрюваних у межах кримінального провадження № 12020000000000236. При цьому, слідча суддя ОСОБА_1 досліджувала та надавала оцінку одним й тим самим доказам, які також долучені до клопотання про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 .

Колегія судів не погоджується з такими доводами сторони захисту, оскільки вважає, що до виправданих побоювань щодо упередженості слідчого судді не можуть привести раніше прийняті процесуальні рішення, а тим більше під час розгляду інших судових справ щодо інших підозрюваних, навіть в межах одного кримінального провадження, позаяк слідчий суддя оцінює причетність кожної особи до вчинення кримінального правопорушення окремо.

Із вказаних вище міркувань, колегія суддів відхиляє довід сторони захисту в цій частині, та доходить висновку, що розгляд клопотання детектива про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 здійснювався неупередженою слідчою суддею ОСОБА_1, а сторона захисту, по суті, вказує в апеляційній скарзі власну незгоду із прийнятими слідчою суддею ОСОБА_1 судовими рішеннями у межах кримінального провадження № 12020000000000236. Доказів протилежного сторона захисту не надала.

Щодо набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного

На переконання сторони захисту ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного, оскільки повідомлення про підозру не вручалось йому належним чином. Колегія суддів із такими доводами не погоджується.

Так, матеріалами провадження встановлено, що детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020.

22.03.2023, у межах цього кримінального провадження, детектив НАБУ склав письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6, у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) та ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України (ч. 1 ст. 276 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 278 КПК України передбачено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію (ч. 1 ст. 111 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

У главі 11 КПК України, зокрема, у ч. 1 та 2 ст. 135 цього Кодексу визначено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістку про виклик або ознайомлення з її змістом (ч. 1 ст. 136 КПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає «кримінальне обвинувачення» як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння, при цьому, в деяких випадках це може робитися у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного (рішення у справі «Екле проти Німеччини» від 15.07.1982, п. 73).

Ураховуючи, що на момент направлення повідомлення про підозру ОСОБА_6, органами досудового розслідування достовірно не було встановлено його місцеперебування, тому слідчий суддя з огляду на вищевказані приписи дійшов висновку, що вручення повідомлення про підозру мало бути проведено в порядку, що регулюється ч. 1 ст. 278 та ч. 1 і 2 ст. 135 КПК України.

Перевіряючи висновки слідчого судді в контексті доводів сторони захисту на предмет вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру, колегія суддів встановила таке.

Згідно відомостей про осіб, які перетнули державний кордон ОСОБА_6 24.01.2022 здійснив в`їзд на територію України, відомостей про те, що він у подальшому виїхав з України дані системи ІТС «Аркан» не містять.

Водночас, згідно із протоколом огляду від 29.05.2023 під час огляду відомостей щодо телекомунікаційних з`єднань абонентського номеру НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6, встановлено, що протягом періоду з 01.01.2022 до 09.05.2023 абонентський номер знаходився за межами території України у такі проміжки часу: з 08.01.2022 до 24.01.2022; з 19.03.2022 до 22.03.2023. За даними оператора мобільного зв`язку, у період з 19.03.2022 до 22.03.2023 абонент здійснював лише телекомунікаційні з`єднання - Інтернет у роумінгу. Також, ІР-адреси, які використовувалися абонентом для входу у систему «Дія» розташовані у Чеській Республіці та Угорщині.

Разом із цим, під час досудового розслідування отримано відомості про те, що ОСОБА_6 25.05.2022 перебував у місті Прага Чеської Республіки, а саме з метою реєстрації компанії Kolot Family Investment s.r.o. він видав нотаріальну довіреність третій особі, яку згідно нотаріального напису підписав її особисто.

Таким чином, наявні підстави вважати, що ОСОБА_6 на момент складання повідомлення про підозру перебував за межами території України. Сторона захисту у судовому засіданні як під час розгляду клопотання слідчим суддею, так і під час розгляду апеляційної скарги не спростувала цей факт.

Через не встановлення місця перебування ОСОБА_6 повідомлення про підозру 22.03.2023: надіслане поштою за місцями його проживання та реєстрації за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ; вручене представникам житлово-експлуатаційним організаціям ТОВ «КУЖЕ Новосервіс» за адресою: вул. Михайла Драгомирова, 16, м. Київ та КП Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційної організації за адресою: проспект Незалежності, 34, м. Біла Церква, Київська область.

Крім того, як додатковий захід, здійснено направлення відсканованого повідомлення про підозру в застосунку «Viber» за абонентським номером НОМЕР_1, яким користується ОСОБА_6 .

Отже, із значеного вище вбачається, що орган досудового розслідування вжив усіх можливих та необхідних заходів для вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

У свої апеляційній скарзі сторона захисту посилається на те, що направлення ОСОБА_6, повідомлення про підозру за допомогою месенджера не передбачене кримінальним процесуальним законодавством. На думку колегії суддів, таке направлення є додатковими заходами, яке не підміняє собою визначені КПК України, а лише доповнює. Доказів на спростування того, що номер мобільного телефону втратив свою актуальність або, що ОСОБА_6 не користується ним, захисником не надано. До такого висновку дійшов і слідчий суддя.

Також, колегія суддів з наступних підстав відхиляє доводи сторони захисту стосовно того, що орган досудового розслідування мав застосовувати порядок повідомлення про підозру, передбачений ч. 7 ст. 135 КПК України, оскільки був обізнаний про відсутність ОСОБА_6 на території України.

Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).

Разом з тим, законодавство розрізняє поняття «місце проживання» і «місце перебування» особи. Зокрема, місцем перебування особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. При цьому, діюче законодавство України не виділяє окреме поняття «місце реєстрації», так як факт реєстрації будь-якої особи за певною адресою пов`язується виключно з місцем її проживання і саме за цією зареєстрованою адресою здійснюється офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

При цьому, законодавство не передбачає юридичної можливості одночасного проживання особи за різними адресами, тобто згідно встановленої процедури реєстрації нового місця проживання має відбуватися із зняттям з реєстрації за попереднім місцем проживання (ч. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

З аналізу положень Законів України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання, Податкового кодексу України, Порядку видачі довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку - резидентом, Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, у випадку зміни проживання у зв`язку з виїздом за кордон особа має виконати певні обов`язки та здійснити певні дії необхідні для зміни свого місця проживання, а саме: зняття з реєстрації місця проживання; внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон в частині, що стосується оформлення виїзду на постійне проживання за кордон; подання довідки про реєстрацію місця проживання; подання декларації про майновий стан і доходи до органу державної фіскальної служби; зняття з військового обліку.

Без проходження вказаних процедур не може відбуватися автоматична зміна статусу відповідної особи і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні, оскільки зміна місця проживання не відбувається автоматично, з огляду на строк фактичного проживання особи за встановленою адресою. Визначення місця проживання особи для направлення повідомлень жодним чином не обумовлюється терміном її можливої відсутності за визначеною згідно законодавства адресою місця проживання (у тому числі від терміну відсутності відповідної особи на території України на протязі окремого періоду або певних років).

Процедура зміни місця проживання потребує від особи здійснення активних дій, а у разі зайняття пасивної позиції, особа свідомо наражає себе на можливі негативні наслідки, які можуть настати з причин непроведення відповідних процедур, пов`язаних зі зміною місця проживання.

Матеріали провадження містять відомості про те, що ОСОБА_6 зареєстрований та має місце проживання в Україні, відомостей про його зняття з військового обліку та про оформлення ним виїзду на постійне проживання за кордон матеріали провадження не містять. Так само матеріали провадження не містять відомостей на підтвердження того, що на момент складання та вжиття заходів для вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6, його місце перебування було відоме органу досудового розслідування було відоме. До того ж, сама сторона захисту як під час розгляду клопотання слідчим суддею, так і під час розгляду апеляційної скарги, акцентуючи увагу на перебуванні ОСОБА_6 за кордоном щонайменше з 25.05.2022, не зазначає адресу місця проживання ОСОБА_6 за кордоном та не надає відповідних доказів. Доказів на підтвердження обізнаності органом досудового розслідування, на момент складання повідомлення про підозру, про адресу місця проживання ОСОБА_6 за кордоном сторона захисту також не надає.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що станом на дату складання повідомлення про підозру в органу досудового розслідування були відсутні підстави для застосування норм ч. 7 ст. 135 КПК України. Висновки слідчого судді в цій частині є правильними.

Отже, колегія суддів доходить висновку про належне виконання органом досудового розслідування вимоги ч. 1 ст. 278, ч. 2 ст. 135 КПК України із вручення ОСОБА_6, повідомлення про підозру та набуття ним у цьому кримінальному провадженні процесуального статусу підозрюваного. Відповідно, слідчий суддя міг вирішувати питання про обрання запобіжного заходу, а доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

Щодо оголошення ОСОБА_6 у міжнародний розшук

Слідчий суддя в ухвалі, що переглядається дійшов висновку про доведеність факту оголошення ОСОБА_6 у міжнародний розшук. Сторона захисту із цим висновком не погоджується.

Колегія суддів зазначає, що згідно положень ст. 281 КПК України підозрювана особа оголошується в розшук (державний, міждержавний, міжнародний) якщо під час досудового розслідування її місцезнаходження невідоме або вона виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, за умови її належного повідомлення про такий виклик. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова.

Разом із тим, КПК України обумовлює можливість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою фактом саме оголошенням підозрюваної особи в міжнародний розшук, а не фактом її перебування в такому розшуку чи здійснення такого розшуку

Отже, у цілях застосування ч. 6 ст. 193 КПК України достатньою підставою вважати, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук є наявність постанови слідчого (прокурора) про оголошення підозрюваної особи в міжнародний розшук.

Фактичне перебування або не перебування особи в міжнародному розшуку, щодо якої такий розшук оголошено, не має правового значення для вирішення питання обрання запобіжного заходу.

Такий висновок колегії суддів узгоджується з усталеною практикою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з цього питання (наприклад, ухвали від 14.06.2022 у справі № 991/1619/22, від 15.07.2022 у справі № 991/8514/21, від 11.08.2022 у справі № 991/5913/21, від 23.08.2022 у справі № 991/7940/21).

Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 викликалася до органу досудового розслідування для участі у слідчих та процесуальних діях на 24, 27, 28, 29 березня 2023 року, у тому числі для допиту як підозрюваного та вручення процесуальних документів на 07.04.2023 шляхом надіслання повісток на адресу за його місцем проживання та реєстрації, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання та реєстрації, засобами телефонного зв`язку через застосунок «Viber» на номер мобільного телефону, якими користується ОСОБА_6 .

Колегія суддів уважає, що орган досудового розслідування вжив всіх можливих та достатніх заходів для виклику підозрюваного ОСОБА_6, тому останній належним чином повідомлений про виклик до НАБУ.

Постановою детектива НАБУ від 25.04.2023 підозрюваного ОСОБА_6 оголошено у міжнародний розшук, у зв`язку із наявністю підстав вважати, що останній перебуває за межами України та неприбуттям на неодноразові виклики детектива у період з 24.03.2023 до 07.04.2023 без поважних причин, будучи належним чином повідомленим.

Отже, ураховуючи, що ОСОБА_6 залишив територію України і на теперішній час не повернувся, на виклики детектива НАБУ не прибуває без поважних причин та через це постановою детектива НАБУ він оголошений в міжнародний розшук, у колегії суддів наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 оголошений в міжнародний розшук.

Щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 ..

Колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) та ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України. Такого висновку слідчий суддя дійшов на підставі досліджених матеріалів, наданих стороною обвинувачення і захисту, належно обґрунтував його, що відображено в оскаржуваній ухвалі.

Вирішуючи питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри слідчим суддею під час перевірки було дотримано стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30.08.1990, заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, § 32; у рішенні в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21.04.2011, заява № 42310/04, § 175) термін «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Отже, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Виходячи з наявних матеріалів, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про можливу причетність ОСОБА_6 до вчинення кримінальних правопорушень та відповідно встановлення викладених вище обставин за стандартом доказування «обґрунтована підозра».

Такий висновок також узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року, де Суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

На переконання колегії суддів стороною обвинувачення наведені достатні відомості про обставини вчинення ОСОБА_6, кваліфікованих за ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) та ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, які в сукупності з дослідженими матеріалами у судовому засіданні та наданими сторонами поясненнями дають підстави для висновку, що мали місце події, про які зазначається у цьому клопотанні, ОСОБА_6 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення, тобто про те, що підозра є обґрунтованою. На підтвердження цього сторона обвинувачення надала достатні матеріали, на які слідчий суддя послався при ухваленні оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують вищенаведеного.

Щодо доводів сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, невідповідність кваліфікації, то колегія суддів зазначає, що на цьому етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину.

Доводи сторони захисту про відсутність у формулюванні підозри згадки про ОСОБА_6 спростовуються повідомленням про підозру, у якому відображено характер його дій, його роль у злочинній організації.

Захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, посилаючись на положення ст. 364 КК України, стверджує, що ОСОБА_6 не є суб`єктом інкримінованого злочину, оскільки не був наділений організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими обов`язками в ТОВ «Агро Газ Трейдінг» у частині укладення та виконання договорів із АТ «Одеський припортовий завод». Ці доводи колегія суддів вважає безпідставним, оскільки ОСОБА_6 не інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України. Водночас, колегія суддів зазначає, що положення ст. 26 КК України не містять обмеження співучасті у злочинах, які вчиняються спеціальними суб`єктами. Тобто у злочинах зі спеціальним суб`єктом можлива також співучасть осіб, які не є спеціальними суб`єктами.

Доводи захисту щодо закінчення строків досудового розслідування колегія суддів відхиляє, оскільки перевірка дотримання слідчим, прокурором строків досудового розслідування виходить за межі апеляційного розгляду, їхнє закінчення не впливає на вирішення питання про обґрунтованість чи необґрунтованість підозри. Закінчення строків досудового розслідування у кримінальному провадженні є підставою для його закриття прокурором або судом - під час розгляду по суті.

Щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України

Перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів встановила належне та детальне обґрунтування слідчим суддею наявності кожного із зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він підозрюється, фактичні обставини провадження та дані про особу підозрюваного, у тому числі про його сімейний, майновий стан та стан здоров`я, а також інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

Слідчим суддею враховано, що ризики вчинення підозрюваною особою дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення слідчим суддею обґрунтованої ймовірності реалізації таких дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрювана особа обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона схильна і має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, при оцінці існування ризику переховування підозрюваного ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та/або суду, слідчий суддя правомірно врахував тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, один із яких відноситься до корупційних, що позбавляє застосувати норми ст. 69, 75 КК України. Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для підозрюваного ОСОБА_6 переховуватися від органів досудового розслідування.

Окрім врахування ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, які інкриміновані ОСОБА_6, слідчий суддя врахував: наявність у нього паспорта громадянина України для виїзду за кордон: його досвід перетину державного кордону України; фактичне його перебування за межами території України, у той час, як згідно офіційних реєстрів він обліковується як такий, що перебуває на території України; відомості щодо майнового стану підозрюваного та його родини, який дає можливість проживати тривалий час за межами території України.

Разом із цим, слідчий суддя взяв до уваги, що дружина, син та донька ОСОБА_6 також виїхали з України та на територію України не поверталися, що свідчить про відсутність стійких соціальних зав`язків підозрюваного із місцем проживання в Україні.

За таких обставин, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про ймовірну можливість переховування підозрюваного ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду. Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують.

Крім того, додатково про ймовірну можливість переховування підозрюваного ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду, на думку колегії суддів, свідчить факт того, що сторона захисту, акцентуючи увагу на перебуванні ОСОБА_6 за кордоном, не зазначає адресу місця проживання ОСОБА_6 за кордоном та не надає відповідних доказів.

Також колегія суддів уважає вмотивованим висновок слідчого судді щодо наявності ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки у зв`язку із набуттям статусу підозрюваного та отримання іншими підозрюваними примірнику клопотання про застосування до них запобіжного заходу з додатками, ОСОБА_6 отримав можливість оцінити обсяг наявних у сторони обвинувачення доказів, роль речей і документів, які можуть бути використані як докази стороною обвинувачення. Враховуючи стадію досудового розслідування, необхідність проведення слідчих дій щодо встановлення та отримання додаткових доказів, достатньо ймовірним для ствердження є те, що останній використовуючи власні ділові зв`язки, можливості та зв`язки інших підозрюваних, може вживати заходи щодо знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин правопорушення, у тому числі тих, що знаходяться у володінні вищезазначених підприємств, а також може здійснюватися перешкоди у отриманні (вилученні) таких речей і документів стороною обвинувачення.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризику незаконного впливу на свідків.

Так, при встановленні наявності ризику впливу на свідків, необхідно враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1 та 2 ст. 23, ст. 224 КПК України).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За змістом ч. 11 ст. 615 КПК України як докази в суді можуть бути використані і показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану. Проте хід і результати такого допиту мають фіксуватися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

За таких обставин ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Разом із тим, слідчий суддя правильно взяв уваги той факт, що значна кількість свідків у кримінальному провадженні є діючими працівниками або обіймали посади в ФДМУ та Товариствах, тому достатньо ймовірним є те, що ОСОБА_6, використовуючи наявні у нього зв`язки, може особисто або ж через інших підозрюваних та/або керівників таких свідків впливати на останніх. Окрім цього, як зазначив детектив у клопотанні, через тривалий період вчинення злочину у часі та значну кількість задіяних у ньому осіб, наразі у кримінальному провадженні не встановлено усіх свідків, яким можуть бути відомі обставини вчинення протиправних дій, а також інших осіб, які можуть бути причетні до вчинення злочину.

Також, слідчий суддя обґрунтовано взяв до уваги, що ОСОБА_6 інкримінується скоєння кримінальних правопорушень у співучасті з іншими підозрюваними у цьому ж кримінальному провадженні, одного й того ж правопорушення, тому існують підстави вважати, що ці особи можуть бути об`єднані однією метою - унеможливити притягнення їх до кримінальної відповідальності шляхом зміни показів, формування спільної правової позиції.

Колегія суддів погоджується також із висновком слідчого судді щодо існування ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином Так, під час досудового розслідування встановлено, що спілкування між особами, які можуть бути причетні до вчинення злочинів, здійснювалось із дотриманням засобів конспірації, зокрема, використовувались вигадані імена, прізвиська, нікнейми, скорочення та абревіатури, що вказує на схильність та здатність приховувати та маскувати свої протиправні дії всіма доступними силами та засобами. Указане дає підстави вважати про можливість ОСОБА_6 перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі здійснювати координацію дій з іншими підозрюваними та свідками, з метою уникнення ним кримінальної відповідальності.

Не залишилась без оцінки слідчого судді доводи сторони обвинувачення щодо ризику вчинення ОСОБА_6, іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення у якому він підозрюються, дійшовши обґрунтованого висновку, що обставини, на які орган досудового розслідування посилається в обґрунтування цього ризику, не знайшли свого підтвердження під час розгляду клопотання.

Ураховуючи наявність ризиків, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 .

Щодо інших доводів сторін

В апеляційній скарзі містяться інші аргументи, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

Колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча § 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна трактувати як необхідність давати детальну відповідь на кожен аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення можна змінювати залежно від характеру рішення та потрібно визначати з урахуванням обставин конкретної справи (див. рішення у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09.12.1994, § 29, Серія A. 303-A, «Хіро Балані проти Іспанії» (Hiro Balani v. Spain), 09.12.1994, § 27, Серія A, № 303-B та Гарсіа Руїс (Garcia Ruiz), згадане вище, § 26). Тому, відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справах «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland), від 19.12.1997, §§ 59-60, Звіти про судові рішення та ухвали 1997-VIII, «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, § 30, від 27.09.2001, «Степанян проти Вірменії» (Stepanyan v. Armenia), № 45081/04, § 35, від 27.10.2009 та «Емель Бойраз» (Emel Boyraz), згадане вище, § 74) (рішення «Їлдиз проти Туреччини» (Yildiz v. Turkey), заява № 47124/10, від 27.04.2021, § 31).

У цьому провадженні колегією суддів були надані відповіді на всі вагомі аргументи як сторони захисту, так і сторони обвинувачення.

Висновки Суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (стаття 310 КПК України).

Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК України.

Колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильних висновків про наявність підстав для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на: наявність обґрунтованої підозри; набуття статусу підозрюваного; наявність ризиків, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України; перебування підозрюваного в міжнародному розшуку.

Отже, рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.

Керуючись ст. 309, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.05.2023 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4