- Головуюча суддя (ККС ВС): Макаровець А.М.
Ухвала
Іменем України
22 січня 2024 року
м. Київ
справа № 991/10803/23
провадження № 51-305 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року,
встановила:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_4 на рішення Генерального прокурора про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_4 на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000361, зокрема за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Не погоджуючись із вказаним рішенням слідчого судді, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року та направити справу № 991/10803/23 на новий апеляційний розгляд.
На обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_4 зазначає про те, що він звернувся до Генерального прокурора зі скаргою на недотримання розумних строків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000361 та отримав відповідь у вигляді листа, відповідно до якого в задоволенні вищезазначеної скарги йому було відмовлено.
Вказує, що Генеральний прокурор мав розглянути скаргу по суті, а не відмовляти у її задоволенні через неможливість надавати вказівки керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, при цьому зазначає, що Генеральний прокурор розглянув його процесуальне звернення, однак, на його думку, не дав саме обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Зазначає, що вважаючи рішення Генерального прокурора протиправним, звернувся зі скаргою до слідчого судді Вищого антикорупційного суду, однак ухвалою від 19 грудня 2023 року йому було відмовлено у задоволенні скарги.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, ОСОБА_4, з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, посилається на те, що слідчий суддя:
- ухилився від оцінки аргументів скарги, поданої Генеральному прокурору, та скарги, поданої до Вищого антикорупційного суду на вказане рішення, а також проігнорував ключові їх тези, зокрема про порушення права на справедливий суд в аспекті права підозрюваного на розгляд справи у розумний строк;
- не оцінив аргументи скарги про те, що він є жертвою політичних переслідувань;
- не сприяв дотриманню юридичної визначеності та принципу «якості закону».
На думку ОСОБА_4, ухвала слідчого судді несе негативні наслідки і перешкоджає реалізації прав або повноважень сторони захисту не тільки для нього, але і щодо усіх осіб, які звертатимуться до Генерального прокурора у порядку ст. 308 КПК із скаргою на керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Касаційна скарга ОСОБА_4 містить також інші доводи щодо порушень, допущених слідчим суддею при розгляді його скарги, детальний зміст яких наведений у його касаційній скарзі, при цьому ОСОБА_4 зазначає, що суд апеляційної інстанції проігнорував такі порушення.
Так, ОСОБА_4, з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, посилається на те, що в апеляційній скарзі він відзначав, що ухвала слідчого судді має бути переглянута апеляційною інстанцією та скасована як не просто незаконна та постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які призвели до порушення прав людини, але й як така, що прямо суперечить приписам ч. 1 ст. 6, 13, 14, 18 Європейської конвенції з прав людини 1950 року та ст. 6 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року.
Вважає, що подача заперечень на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає апеляційному оскарженню, під час підготовчого провадження, на його думку, не зможе відновити порушених прав на розгляд справи у розумний строк.
Також ОСОБА_4 у своїй касаційній скарзі наводить детальні доводи про те, що ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року, на його думку, постановлена незаконним складом суду.
Зокрема, ОСОБА_4, в тому числі, посилається на те, що наявні підстави для обґрунтованого сумніву в упередженості колегії суддів у складі ОСОБА_5 (головуюча суддя), ОСОБА_6 та ОСОБА_7, якій було передано його апеляційну скаргу, оскільки 27 вересня 2023 року вказана колегія суддів постановила ухвалу у справі № 991/6415/23, якою відвела весь склад цієї колегії від розгляду кримінального провадження № 52017000000000361.
Також ОСОБА_4, з підстав, детально викладених у касаційній скарзі посилається, зокрема, на те, що:
- в період коли суддя ОСОБА_5 була у складі Дисциплінарної комісії приватних виконавців (далі - ДКПВ), підлеглі заступника Міністра юстиції України були допитані детективами Національного антикорупційного бюро України в кримінальному провадженні № 52017000000000361, а їх свідчення, в подальшому, були використані для повідомлення йому про підозру як колишньому Урядовому Уповноваженому в Європейському суді з прав людини;
- через 2 місяці після виходу зі складу ДКПВ у складі колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду суддя ОСОБА_5, як головуюча, досліджувала повідомлення йому про підозру та долучені до неї документи, при цьому зазначає, що суддя ОСОБА_5 була обізнана, що вказані документи і досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000361 безпосередньо стосуються керівництва та працівників Міністерства юстиції України, в фактичному адміністративному підпорядкуванні якого суддя ОСОБА_5 знаходилась з 8 грудня 2017 року по 13 грудня 2019 року;
- проте на той час суддя ОСОБА_5 не повідомила учасників апеляційного розгляду про безпосереднє відношення до діяльності Міністерства юстиції України та особисті та адміністративні стосунки з його керівництвом, відповідальним за виконання судових рішень, в тому числі ЄСПЛ;
- на його думку, суддя ОСОБА_5 не може бути неупередженою суддею у кримінальному провадженні № 52017000000000361 в силу наявних у неї вкрай ймовірних особистих взаємовідносин з керівництвом Міністерства юстиції України по факту адміністративної підпорядкованості ним в період 2017-2019 років;
- мала місце, на його переконання, пряма взаємодія свідків (посадових осіб Міністерства юстиції України), а також їх керівництва, з Секретаріатом Уповноваженого щодо виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України;
- відповідні співробітники Міністерства юстиції України, як і його керівництво, могли мати вплив на суддю ОСОБА_5, оскільки суддя ОСОБА_5 була призначена суддею Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в квітні 2019 року, однак виведена зі складу ДКПВ наказом Міністерства юстиції України ще як суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у зв`язку з чим, на думку ОСОБА_4, перебувала в складі ДКПВ в порушення приписів п. 22 Положення ДКПВ;
- за результатами авторозподілу справ суддя ОСОБА_5 стала головуючою суддею колегії Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яка розглядала судові провадження на досудовому розслідуванні кримінального провадження № 52017000000000361 (яке, зокрема, стосується посадових осіб Міністерства юстиції України та Департаменту Державної виконавчої служби), у зв`язку з чим, на думку ОСОБА_4, мала заявляти самовідвід чи повідомляти про свою участь у діяльності ДКПВ;
- він не заявляв відвід колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у справі № 991/10803/23, оскільки до того аналогічні підстави для відводу були подані цій колегії у іншій справі № 991/9370/23 цього кримінального провадження;
- під час судового засідання 7 грудня 2023 року у справі 991/9370/23 суддя ОСОБА_5 повідомила, що досі входить до складу ДКПВ та не вбачає підстав для відводу, а ухвалою від 7 грудня 2023 року у справі № 991/9370/23 колегія суддів у складі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовила в задоволенні заяви про відвід цієї колегії, мотивуючи тим, що позиція захисту про те, що ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 вересня 2023 року набула статусу «незаконного складу суду» для розгляду всього кримінального провадження № 52017000000000361 стосовно всіх його учасників і на всіх його стадіях не відповідає змісту цієї ухвали та є результатом хибного тлумачення її змісту;
- у цій ухвалі колегія суддів вказала про необґрунтованість сумнівів у неупередженості судді ОСОБА_5, оскільки вона, як член Ради суддів України, входить до складу вказаної комісії і по теперішній час, та що діяльність Дисциплінарної комісії приватних виконавців Міністерства юстиції України стосується приватних, а не державних виконавців, а колишній заступник Міністра юстиції України ОСОБА_8, який у певний період її очолював, не має жодного процесуального статусу у даному кримінальному провадженні, що на думку ОСОБА_4, є очевидною маніпуляцією об`єктивними та очевидними фактами, викладеними у заяві про відвід.
Таким чином, як вказує ОСОБА_4, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, розглядаючи апеляційну скаргу, мала гарантувати йому належний рівень безсторонності суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, оскільки, на його думку, наявні обставини, які викликають сумніви у їх неупередженості.
З огляду на зазначене, ОСОБА_4 вважає, що суд касаційної інстанції не має права відмовити в оцінці аргументів за п. 2 ч. 2 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час розгляду касаційної скарги на зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції.
Вказує, що така ухвала суду апеляційної інстанції є завідомо неправильним процесуальним рішенням та, на його думку, не єдиним можливим у даному випадку судовим рішенням, при цьому грубо суперечить положенням ст. 398 КПК.
На думку ОСОБА_4, судом апеляційної інстанції істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, а саме неналежно витлумачено ст. 309 КПК, невірно застосовано ч. 3 ст. 399 КПК та фактично застосовано ч. 2 ст. 403 КПК, яку, як він вважає, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не мала застосовувати.
Зазначає, що підставою апеляційного оскарження була вимога припинити на національному рівні тривале порушення прав людини щодо нього, а саме права на розгляд справи у розумний строк, що, на його думку, давало об`єктивні підстави відкрити апеляційне провадження та вирішити такі аргументи апеляційної скарги в судовому засіданні належною та законною колегією суддів, в тому числі щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели до порушення прав людини.
На його думку, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, розглядаючи апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року, де описувалися, в тому числі, прояви антисемітизму, як фактор, що зумовлює затягування досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000361, мала надати оцінку таким аргументам колегією суддів у судовому засіданні, чого не відбулося.
Також ОСОБА_4 зазначає, що суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду проігнорувала потребу оцінки конституційності норми абзацу 2 ч. 5 ст. 8-1 Закону України «Про прокуратуру».
Вказує ОСОБА_4 і на те, що судова колегія суду апеляційної інстанції під час розгляду його апеляційної скарги мала встановити, що негативні наслідки порушення розумних строків досудового розслідування є реальними для нього, оскільки досудове розслідування та статус підозрюваного у вчиненні особливо тяжкого злочину безумовно впливає на його особисте та публічне життя.
При цьому ОСОБА_4 зауважує, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року насправді не переглядалася в апеляційному порядку, оскільки судового рішення про відкриття провадження не було, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не є ухвалою за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді, у зв`язку з чим вважає, що положення частин 2, 4 ст. 424 КПК не підлягають застосуванню судом касаційної інстанції.
Також, 19 січня 2024 року до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_4 (вх. № 1661/0/170-24), зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_4, в тому числі, посилається на хід кримінального провадження № 52017000000000361 та порушення тривалості провадження його фундаментальних прав.
Зазначені письмові пояснення ОСОБА_4 просить врахувати під час розгляду його касаційної скарги на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року.
Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
Тобто, оскільки ухвала слідчого судді не переглядалась в апеляційному порядку, предметом перегляду суду касаційної інстанції може бути лише ухвала суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4, як така, що може перешкоджати подальшому кримінальному провадженню.
З урахуванням вищевказаного, доводи касаційної скарги щодо протиправності, на думку ОСОБА_4, листа Генерального прокурора, а також про незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року, не можуть бути предметом касаційного розгляду та не підлягають перевірці у касаційному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Положеннями ст. 24 КПК встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК.
Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано § 2 глави 26 КПК.
Відповідно до положень п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КПК підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування.
Положеннями п. 9-1 ч. 1 ст. 303 КПК визначено, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені, зокрема, рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником.
Відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК, при постановленні ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути прийнято рішення, в тому числі, про відмову у задоволенні скарги.
Як убачається зі змісту долученої до касаційної скарги копії судового рішення та інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень (єдиний унікальний номер судової справи 991/10803/23), ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 на рішення Генерального прокурора про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_4 на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000361, зокрема за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК - відмовлено.
Відтак, з огляду на зазначені положення КПК, вказана ухвала постановлена в межах компетенції слідчого судді.
При цьому, в ухвалі слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, ОСОБА_4 звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою.
Відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначено положеннями КПК, і розширеному тлумаченню він не підлягає.
Тобто постановлена у цьому провадженні ухвала слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні скарги на рішення Генерального прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування не входить до визначеного у КПК переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 309 КПК скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Тобто, у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність цих ухвал підлягає перевірці судом першої інстанції у порядку, передбаченому КПК, при розгляді кримінального провадження.
Положеннями ч. 3 ст. 392 КПК визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Водночас, оскарження вищезазначеної ухвали слідчого судді в апеляційному порядку чинним КПК не передбачено.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю щодо дотримання прав і законних інтересів осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, перевіряючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на відповідність вимогам ч. 4 ст. 399 КПК, дійшла обґрунтованого висновку про те, що зазначена ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у зв`язку з чим постановила ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано ч. 3 ст. 399 КПК та фактично застосовано ч. 2 ст. 403 КПК, є безпідставними, оскільки зазначені положення КПК не застосовувалися при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Така позиція колегії суддів узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, яка знайшла своє відображення, зокрема, в ухвалах від 29 квітня 2020 року в справі № 596/1377/19 (провадження № 51-2061 ск 20), від 9 липня 2020 в справі № 496/3877/19 (провадження № 51-2632 ск 20), від 19 серпня 2020 року в справі № 757/6624/20-к (провадження № 51-3880 ск 20), від 18 листопада 2021 року в справі № 607/18734/21 (провадження № 51-5398 ск 21), від 2 травня 2022 року в справі № 991/70/22 (провадження № 51-1274 ск 22).
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Проте, з огляду на вищезазначені положення КПК та зміст практики Верховного Суду, відсутні підстави для висновку про те, що судом апеляційної інстанції постановлено незаконне рішення по суті апеляційної скарги.
З огляду на зазначене, будь-який інший склад колегії апеляційного суду за вказаних обставин позбавлений процесуальної можливості прийняти інше рішення ніж про відмову у відкритті апеляційного провадження.
За таких обставин, доводи касаційної скарги, які, на думку ОСОБА_4, можуть вказувати на незаконність складу суду, не можуть свідчити про наявність такого істотного порушення КПК, яке перешкодило чи могло перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Одночасно Суд вважає, що посилання ОСОБА_4 у своїй касаційні скарзі на порушення загальних засад кримінального провадження є безпідставними, оскільки за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Проте, порядок розгляду скарги слідчим суддею та оскарження рішення слідчого судді в суді апеляційної інстанції, як зазначено вище, чітко врегульовано положеннями КПК.
В ухвалі Європейського суду з прав людини від 8 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
З огляду на вищезазначене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням судового рішення слідчого судді, оскарження якого законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, та, з огляду на положення, передбачені ч. 6 ст. 9 КПК, не свідчить про порушення загальних засад кримінального провадження, оскільки рішення слідчого судді постановлено в межах його повноважень, передбачених КПК, якими також чітко врегульовано порядок їх оскарження.
Не погоджується колегія суддів і з доводами касаційної скарги щодо:
- наявності підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року;
- ненадання судом апеляційної інстанції оцінки доводам апеляційної скарги;
- ігнорування Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду потреби оцінки неконституційності положень Закону України «Про прокуратуру»;
- невідповідності ухвали про відмову у відкритті провадження положенням ст. 398 КПК.
Так, відповідно до положень ст. 398 КПК апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Відтак, суддя суду апеляційної інстанції у відповідності до вказаних вимог, встановивши, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у відповідності до положень ч. 4 ст. 399 КПК постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження, із зазначенням мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався.
При цьому, судова практика передбачає можливість оскарження рішення слідчого судді, якого немає у вичерпному переліку, зазначеному в ст. 309 КПК, лише у випадку, якщо слідчим суддею постановлено ухвалу, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами.
У такому випадку суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 (провадження № 13-19 кс 18), № 243/6674/17-к (провадження № 13-16 cво 18).
З огляду на зазначене, інші доводи касаційної скарги не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення суду апеляційної інстанції.
Таким чином, за результатом перевірки доводів ОСОБА_4 щодо скасування ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року, колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення його касаційної скарги.
Щодо посилання ОСОБА_4 на неможливість застосування судом касаційної інстанції положень частини 2, 4 ст. 424 КПК в даному випадку, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 399 КПК ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку.
Відтак, ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року про відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку як така, що може перешкоджати подальшому кримінальному провадженню.
Водночас, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
В даному випадку колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення касаційної скарги.
Що стосується зазначеної у касаційній скарзі вимоги про її розгляд у відкритому судовому засіданні із викликом сторін, то колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту ст. 428 КПК питання про відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції вирішує без виклику сторін кримінального провадження.
Водночас, у даному випадку суд касаційної інстанції прийшов до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, у зв`язку з чим відсутні підстави для вирішення питання про його участь у розгляді поданої ним касаційної скарги.
Враховуючи положення п. 7 ст. 115 КПК та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3