- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Чорненька Д.С.
Справа № 991/788/24
Провадження №11-сс/991/118/24
Суддя 1 інст. ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2024 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
прокурора ОСОБА_6,
підозрюваного ОСОБА_7,
третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_8,
захисник ОСОБА_9 не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02 лютого 2024 року про закриття провадження за клопотанням прокурора щодо арешту майна у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року,
в с т а н о в и л а :
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02 лютого 2024 року провадження за клопотанням прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року закрито. Судове рішення мотиване тим, що у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року, матеріали якого виділені з кримінального провадження №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, закінчився строк досудового розслідування 22 квітня 2022 року та не був продовжений у встановленому КПК України порядку. Починаючи з 23 квітня 2022 року слідчі дії у кримінальному провадженні за №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, зокрема й повідомлення про підозру ОСОБА_7, винесення 12 січня 2023 року постанови про виділення матеріалів досудового розслідування щодо нього в окреме кримінальне провадження, вчинялися стороною обвинувачення поза межами строку досудового розслідування та без дотримання належної правової процедури. Також, слідчий суддя дійшов висновку, що реєстрація кримінального провадження за №52023000000000015 в ЄРДР 12 січня 2023 року була здійснена без належних правових підстав. Слідчим суддею в оскаржуваному судовому рішенні процитовано ухвали колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 лютого 2023 року (справа №991/6076/22), від 24 квітня 2023 року (справа №991/6077/22) від 15 березня 2023 року (справа №991/1466/23, провадження №11-сс/991/204/23), та на підставі ст.533 КПК України враховано під час постановлення ухвали.
06 лютого 2024 року та 13 лютого 2024 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли апеляційна скарга прокурора та доповнення до неї, в яких він просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання сторони обвинувачення та накласти арешт на майно ОСОБА_8, яке набуте нею від підозрюваного ОСОБА_7, з обмеженням права розпорядження таким майном, а саме на: 1/2 будинку в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1697002532231; 1/2 земельної ділянки у АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223186800:04:002:0086 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148646732231); гараж, машиномісце НОМЕР_1 в буд. АДРЕСА_2, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 774306380382); 2/3 квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 560571680000) та автомобіль Toyota 2012 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_2, VIN код НОМЕР_3 . Сторона обвинувачення зазначає, що після скасування колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 24 квітня 2023 року ухвали слідчого судді про арешт майна ОСОБА_7, він, маючи вищу юридичну освіту, а також будучи обізнаним про здійснення НАБУ досудового розслідування за фактом його протиправної діяльності, про кваліфікацію його дій за ч.5 ст.191 КК України, з метою уникнення подальшого арешту майна, яке йому належить та його конфіскації, здійснив його відчуження на користь своєї дружини - ОСОБА_8 шляхом укладення договорів дарування. Вказані правочини, на думку сторони обвинувачення, є фіктивними, ОСОБА_7 продовжує проживати у квартирі АДРЕСА_3 та користуватися буд. АДРЕСА_1 . Вчинення правочинів на користь близької особи, їх безоплатність, хронологічність його дій вказує на те, що правочини містять ознаки фраудаторності, а тому не впливають на можливість арешту відповідного майна як такого, що належить підозрюваному. Слідчий суддя в ухвалі про закриття провадження посилається на не чинну редакцію ст.219 КПК України, яка передбачала обчислення строку досудового розслідування з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Крім того, слідчий суддя в ухвалі про закриття провадження посилається на ухвали у справах № 991/1466/23, 991/6076/22, 991/6077/22, які також мотивовані діючою на той час ст.219 КПК України та положеннями ч.8 ст.615 КПК України, які наразі виключені з КПК України. Крім того, слідчий суддя не уповноважений закривати провадження за результатом розгляду клопотання про арешт майна, у зв`язку з поданням його поза межами строків досудового розслідування.
14 лютого 2024 року на адресу Апеляційної палати надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7, в яких він просить її залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін. Вважає, що виділення з матеріалів кримінального провадження №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, матеріалів в окреме кримінальне провадження за №52023000000000015 відбулося незаконно, з порушенням ч.8 ст.223 КПК України, що виключає подальше здійснення досудового розслідування. Постанова Заступника Генерального прокурора - керівника САП Офісу Генерального прокурора від 23 січня 2024 року порушує концепцію належної правової процедури. Вважає, що зміни, внесені до КПК України на підставі Закону України №3509 стосуються всіх кримінальних проваджень, у тому числі і тих, які були розпочаті до 01 січня 2024 року, та у яких не було повідомлено про завершення досудового розслідування в порядку ст.290 КПК України. А тому вказані зміни не можуть поширюватися на кримінальне провадження за №52023000000000015 від 12 березня 2023 року, оскільки стороні захисту було повідомлено про завершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів досудового розслідування ще до набрання чинності Законом України №3509-ІХ. У період з 2015 по 2018 років він був народним депутатом України VIII скликання, але при цьому не займав будь-яких посад, пов`язаних із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, тобто в даному випадку не могло бути факту якого-небудь зловживання службовим становищем в силу відсутності у нього відповідних повноважень.
У судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та дав пояснення, аналогічні доводам, зазначеним у ній.
Підозрюваний ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав надані заперечення. Вважає, що рішення слідчого судді постановлено з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому просив залишити його без змін.
ОСОБА_8 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, так як договори були укладені після скасування ухвали про арешт майна апеляційною інстанцією, рішення якої є остаточними. Задоволеня апеляційної скарги прокурора порушить її право на вільне володіння майном, яке захищається законом.
Захисник підозрюваного ОСОБА_8 - ОСОБА_9 у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності. Враховуючи, що захисник був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, не повідомив про поважні причини свого неприбуття, позицію підозрюваного щодо можливості розгляду за його відсутності, його неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду (частина 4 статті 405 КПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів доходить таких висновків.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, слідчий суддя не дотримався зазначених вимог закону та ухвалив судове рішення з порушенням норм КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури», відповідно до якого ч.1 ст.219 КПК України викладено у новій редакції, та визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження та виключено ч.8 ст.615 КПК України, згідно якої була наявна прив`язка обрахування строку досудового розслідування у період воєнного стану до вручення підозри у кримінальному провадженні.
У зв`язку з чим, посилання слідчого судді при розгляді даного клопотання на ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, постановлені до прийняття зазначених змін, є помилковими та такими, що не породжують інших наслідків для кримінального провадження, окрім тих, що були ними визначені: скасовано підозру та арешт майна підозрюваного. Разом з тим, зазначені ухвали не містять рішення про закриття кримінального провадження №52023000000000015 по суті, а лише про закриття провадження за клопотаннями, поданими у ньому.
Зміст ст.283 КПК України свідчить, що право обрати ту чи іншу форму закінчення досудового розслідування належить до дискреційних повноважень прокурора в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст.290 КПК України визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Згідно з ч.9 ст.290 КПК України сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.
З матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2023 року ОСОБА_7 та його захиснику ОСОБА_9 у кримінальному провадженні №52023000000000015 повідомлено про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів.
Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 березня 2023 року скасовано ОСОБА_7 повідомлення про підозру від 01 грудня 2022 року у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, яке вручено у кримінальному провадженні №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року.
Враховуючи дані обставини, колегія суддів вважає, що досудове розслідування кримінального провадження №52023000000000015 не завершене, оскільки з 15 березня 2023 року перестали існувати потреби у виконанні вимог ч.2 ст.283, 290 КПК України через відсутність у ОСОБА_7, на той момент, статусу підозрюваного.
Згідно з постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №627/927/19 неналежне здійснення етапу повідомлення про підозру унеможливлює правомірне здійснення наступних етапів кримінального провадження, призводить до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин і унеможливлює внаслідок цього належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов`язків.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.219 КПК України у редакції, чинній на час звернення з даним клопотанням, досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Пунктом 20-8 розділу XI «Перехідні положення» визначено, що положення ч.1 ст.219 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».
Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КПК України та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч.3 ст.1 КПК України).
Відтак вимоги Закону України №3509-IX від 08 грудня 2023 року є складовою кримінального процесуального законодавства України, які слід застосувати з тією особливістю, які прямо ним визначені.
17 січня 2024 року ОСОБА_7, у спосіб передбачений ст.135 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року, а тому з врахуванням вимог КПК України в редакції дії Закону №3509-IX від 08 грудня 2023 року, змісту постанов Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №585/4859/18 та від 13 грудня 2023 року у справі №169/867/21, а також доказів, що містяться у матеріалах справи, на думку колегії суддів, клопотання про арешт майна подано у межах строків досудового розслідування.
Станом на момент апеляційного розгляду пункт 20-8 розділу XI «Перехідні положення» КПК України діє та не визнаний за рішенням Конституційного Суду України неконституційним, а тому підстави для його не застосування відсутні.
Мотиви рішення слідчого судді та заперечення ОСОБА_7 на апеляційну скаргу прокурора, що виділення частини матеріалів та реєстрація кримінального провадження за №52023000000000015 в ЄРДР 12 січня 2023 року була здійснена без належних правових підстав, є необґрунтованими, з врахуванням положень Закону України №3509-ІХ. Крім того, згідно ч.7 ст.217 КПК України днем початку досудового розсідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочате розслідування.
Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження, а метою, крім іншого, забезпечення конфіскація майна як виду покарання (абз.2 ч.1, ч.2 ст.170 КПК України).
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.3,4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема і арешту майна, можливе за таких умов: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням (ч.3 ст.132 КПК України).
Як вбачається із матеріалів судової справи, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року (виділені в окреме провадження з кримінального провадження №420180000000002581 від 22 жовтня 2018 року на підставі постанови прокурора від 12 січня 2023 року) за підозрою ОСОБА_7, у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. Зокрема, що він у період з 20 квітня 2015 року по 30 листопада 2018 року будучи народним депутатом України VІІІ скликання, зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів бюджетними коштами, передбаченими на здійснення законотворчої діяльності Верховної Ради України, в особливо великих розмірах у сумі 700 280 грн.
Відповідно до ч.6 ст.12 КК України злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України, належить до особливо тяжких.
На думку колегії суддів, наявні в матеріалах справи документи (т.1 а.с.23, 61-105, 120-128 та інші) підтверджують наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 щодо вчинення ним кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Вказані вимоги прокурором при поданні клопотання про арешт майна виконано.
Згідно з п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
З матеріалів справи вбачається, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 грудня 2022 року було накладено арешт на майно, яке належало ОСОБА_7, про арешт якого на даний час ставиться питання прокурором перед судом.
Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 24 квітня 2023 року вищезазначену ухвалу скасовано та постановлено нову ухвалу, якою провадження за клопотанням детектива НАБУ про арешт майна закрито.
У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 за договором дарування від 05 травня 2023 року передав безоплатно своїй дружині - ОСОБА_8 гараж, машиномісце АДРЕСА_4 ; за договором дарування від 06 червня 2023 року - 2/3 частки квартири АДРЕСА_3 ; за договором дарування від 05 травня 2023 року - 1/2 частки земельної ділянки в АДРЕСА_1, та 1/2 частки будинку у АДРЕСА_1 . Крім того, згідно договору дарування №8046/2023/3899850 від 25 червня 2023 року він подарував ОСОБА_8 автомобіль Toyota LAND CRUISER 200, 2012 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_2, VIN код НОМЕР_3 .
Тобто, підозрюваний ОСОБА_7, маючи юридичну освіту, будучи раніше представником Українського народу у Верховній Раді України, в тому числі володіючи інформацією про здійснення досудового розслідування за фактом заволодіння ним бюджетними коштами, за рахунок отримання компенсації вартості оренди житла, санкція статті якої передбачає конфіскацію майна, свідомо відчужив на користь своєї дружини ОСОБА_8 належне йому на праві власності рухоме та нерухоме майно.
Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2022 року в справі №757/62043/18-ц зазначив, що договір як приватно-правова категорія, є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
У постанові від 20 січня 2022 року в справі №145/972/16-к Верховний Суд зазначив, що «обізнаність засудженого ОСОБА_5 та його близьких родичів, на чию користь вчинялися угоди про перехід права власності на земельні ділянки, про підозру останнього у вчиненні кримінального правопорушення за яке передбачено обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, а також про розгляд слідчим суддею клопотання слідчого про накладення арешту на це майно свідчить про те, що вказані земельні ділянки були відчужені ОСОБА_5 саме з метою уникнення їх конфіскації. Тобто згідно практики... перехід права власності на земельні ділянки від останнього до його батька, а потім до його брата ОСОБА_15 не був законним».
ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, санкція якої передбачає обов`язкове призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, у разі доведення його винуватості.
Відповідно до ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
На думку колегії суддів під час укладення договорів дарування підозрюваний ОСОБА_7 не переслідував легітимну мету їх укладення, та вчиняв дії, з метою уникнення конфіскації майна, оскільки йому було відомо про відсутність рішення органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження за даним фактом. Тобто перехід права власності на рухоме та нерухоме майно до дружини не було спрямоване на настання реальних наслідків, тобто законним.
Враховуючи, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, та у випадку доведеності його вини, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція статті передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна, колегія суддів вважає у відповідності до вимог ст.132,170-173 КПК України, підлягає накладення арешту на майно ОСОБА_7, яке зареєстровано на ім`я ОСОБА_8, зазначене у клопотанні прокурора (т.1 а.с.2-18).
При цьому, колегія суддів враховує практику ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п.203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини»/Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо. Таким чином, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні прокурора, з метою виконання завдань кримінального провадження.
Частина 4 ст.173 КПК України визначає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
При цьому, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст.170 КПК України).
Колегія суддів доходить висновку, що необхідно накласти арешт на майно, яке зазначено у клопотанні прокурора, шляхом тимчасової заборони розпорядження ним. Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники обмежуються у реалізації правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, а тому відповідні обмеження є розумними і співмірними, з огляду на завдання кримінального провадження.
Доводи сторони обвинувачення, що у слідчого судді відсутні повноваження перевіряти чи подане клопотання у межах строків досудового розслідування, були предметом розгляду у даному кримінальному провадженні при ухваленні рішень у справі № 991/6077/22 від 24 квітня 2023 року.
Згідно з ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення клопотання прокурора про арешт майна та накладення арешту на майно ОСОБА_7, яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_8 .
На підставі викладеного, керуючись ст.132,170,171,173,405,407,418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02 лютого 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року задовольнити.
Накласти арешт на майно ОСОБА_7, яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_4 ), з обмеженням права розпорядження таким майном, а саме:
- 1/2 частину будинку у АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1697002532231);
- 1/2 частину земельної ділянки у АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223186800:04:002:0086 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148646732231);
- гараж, машиномісце НОМЕР_1 в буд. АДРЕСА_2, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 774306380382);
- 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 560571680000);
- автомобіль Toyota 2012 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_2, VIN код НОМЕР_3 .
Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4