- Головуюча суддя (АП ВАКС): Калугіна І.О.
Справа № 991/2945/24
Провадження № 11-сс/991/314/24
Слідчий суддя ОСОБА_1
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 травня 2024 року м. Київ
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18.04.2024 про арешт майна в межах кримінального провадження № 52020000000000526 від 19.08.2020,
за участю:
особи, яка подала апеляційну скаргу, - адвоката ОСОБА_7,
У С Т А Н О В И Л А:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини
Детективи Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000526 від 19.08.2020, у межах якого ОСОБА_6 30.05.2023 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_6 діючи умисно, за попередньою змовою із ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 заволодів коштами ДП «Укрспирт» на підставі договорів від 17.12.2018 № 1161, від 19.12.2019 № 931 із ТОВ «Демі Трейд Груп», від 29.11.2017 № 2911-01 із ТОВ «Адвансен Трейд», за якими надмірно сплачено 43 740 788,42 грн на рахунки останніх; також ОСОБА_6 діючи умисно, за попередньою змовою із ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13 заволодів коштами ДП «Укрспирт» на підставі договорів від 22.04.2019 № 380 та від 19.12.2019 № 904 (із додатковими угодами та специфікаціями) із ТОВ «Ап-Райт», за якими надмірно сплачено 11 747 764,51 грн на рахунки останнього, що відповідно до висновку експерта № 1041/63901 від 22.07.2022 за результатами судово-економічної експертизи є збитками, завданими ДП «Укрспирт».
07.10.2020 детективами НАБУ провели обшук офісного приміщення Державного підприємства «Укрспирт» за адресою: АДРЕСА_1, і у кабінеті 16 за робочим місцем ОСОБА_6 виявили та вилучили мобільний телефон Samsung SM-N9700, серійний номер НОМЕР_1, IMEI: НОМЕР_2, ІМЕІ: НОМЕР_3 (далі - мобільний телефон).
Постановою детектива НАБУ ОСОБА_14 від 08.10.2020, у тому числі і вилучений 07.10.2020 у ОСОБА_6 мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
16.10.2020 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду (далі - слідчий суддя) своєю ухвалою у справі № 991/8390/20 наклав арешт на вилучений 07.10.2020 мобільний телефон з метою забезпечення збереження речового доказу, а 04.04.2024 у справі № 991/2580/24 постановив ухвалу про скасування арешту на мобільний телефон.
09.04.2024 детектив НАБУ ОСОБА_14 звернувся до слідчого судді з клопотання, у якому просив накласти арешт на належний ОСОБА_6 мобільний телефон, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Захисник підозрюваного ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 11.04.2024 звернувся до слідчого судді зі скаргами на бездіяльність детектива та прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогам ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). У цей же день ухвалою слідчого судді об`єднано в одне провадження матеріали клопотання про арешт майна у справі № 991/2945/24 (провадження № 1-кс/991/2976/24) із матеріалами скарг у справі № 991/3003/24 (провадження № 1-кс/991/3038/24) та справі № 991/3009/24 (провадження № 1-кс/991/3044/24).
За результатами розгляду, слідчий суддя своєю ухвалою від 18.04.2024 задовольнив клопотання детектива та наклав арешт на майно належний підозрюваному ОСОБА_6 мобільний телефон, шляхом заборони відчуження та користування майном. У задоволенні скарг захисника слідчий суддя відмовив.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді від 18.04.2024, захисник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу. За змістом вимог просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні клопотання.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, сторона захисту посилається на те, що висновки слідчого судді, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Так, інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення пов`язане із спричиненням збитків у розмірі 11 млн грн, а не 55 млн грн, як зазначає сторона обвинувачення. Підозра є передчасною і ґрунтується виключно на висновках експертизи, яка проведена з порушенням методології визначення вартості об`єктів дослідження. Разом із тим, під час проведення обшуку, детективи у порушення ст. 236 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не склали та не вручили особі, у якої проводився обшук, опис вилученого майна, що є невід`ємною частиною до протоколу обшуку. Зміст, доданого до клопотання, витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження не відповідає фактичним обставинам кримінального правопорушення, яке інкримінується підозрюваному ОСОБА_6 . Додатки до клопотання не обґрунтовують викладені у ньому доводи, зокрема, не ідентифікується долучена копія листування, відсутні огляди вилученого мобільного телефону, призначення відповідних експертиз. Крім того, в матеріалах клопотання взагалі відсутні процесуальні документи на підтвердження повноважень осіб на звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням. Сторона захисту звертає увагу, що мобільні телефони в ОСОБА_6 вилучаються вже вдруге, перший раз у 2020 році одразу після реєстрації кримінального провадження. На думку адвокат, новий мобільний телефон, вилучений через три роки після проведення першого обшуку, не може бути засобом чи знаряддям вчинення або зберегти на собі сліди кримінального правопорушення, враховуючи, що ОСОБА_6 інкримінується вчинення правопорушення за подій, які мали місце у 2019 році, отже свідчить про відсутність будь - яких критеріїв речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України. Додатково захист посилається на те, що детектив не довів наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_7 у повному обсязі підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити.
Інші учасники судового провадження в судове засідання не прибули, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином. Свої позиції щодо вимог та доводів апеляційної скарги суду не надали. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 КПК України їхнє неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.
Мотиви суду
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи сторони захисту, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий суддя може постановити рішення про арешт майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а саме арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
При вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб (ч. 2 ст. 173 КПК України).
Колегією суддів встановила, що слідчий суддя правильно вирішив усі питання, що підлягали з`ясуванню під час розгляду як клопотання, так і скарг.
Водночас, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, у межах доводів апеляційної скарги з метою правильного їхнього вирішення, колегія суддів має визначити чи є правова підстава для арешту майна, оскільки сторона захисту посилаються на те, що у слідчого судді таких підстав не було.
Так, під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегією суддів встановлено, що детективи НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000526 від 19.08.2020, у межах якого ОСОБА_6 30.05.2023 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Досліджені матеріали справи у сукупності формують у колегії суддів внутрішнє переконання, що мали місце обставини, про які зазначається у клопотанні, та що до їх вчинення може бути причетний ОСОБА_6, тому колегія суддів доходить висновку про доведеність органом досудового розслідування обґрунтованості підозри тією мірою, щоб виправдати застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється, зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у виді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. На цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не ухвалений, колегія суддів як і слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його ухвалення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, а тому вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.
Тобто, у випадку визнання винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна.
Разом із тим колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яким ДП «Укрспирт» завдано шкоду на загальну суму 55 488 552,93 грн. При цьому, у матеріалах провадження наявний цивільний позов про стягнення солідарно з відповідачів, у тому числі, ОСОБА_6, на користь ДП «Укрспирт» завданої майнової шкоди, а саме надмірно сплачені кошти ТОВ «Демі Трейд Груп» за договорами від 17.12.2018 № 1161, від 19.12.2019 № 931 в сумі 32 010 460,52 грн та ТОВ «АП-Райт» за договорами від 22.04.2019 № 380, від 19.12.2019 № 904 в сумі 11 747 764,51 грн.
Наведені стороною захисту доводи щодо необґрунтованості цивільного позову та подання його ДП «Укрспирт» на стадії досудового розслідування, а не як зазначалось у листі від 14.08.2023 № 1.1-2-1.9.3/815 у порядку цивільного судочинства, колегією суддів не враховуються при прийнятті рішення, оскільки право звернення з цивільним позовом є виключним правом самого цивільного позивача.
Отже, з огляду на вищевикладене та враховуючи наявні в матеріалах справи документи та дані, колегія суддів дійшла висновку, що наявні правові підстави для арешту майна підозрюваного ОСОБА_6 як з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, так і з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов). Висновки слідчого судді в цій частині є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Щодо накладення арешт саме на належний ОСОБА_6 на праві власності мобільний телефон Samsung SM-N9700, серійний номер НОМЕР_1, IMEI: НОМЕР_2, ІМЕІ: НОМЕР_3, вилучений 07.10.2020, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, телефон є майном, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Посилання захисника, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не підлягає до стягнення один мобільний телефон, не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання, оскільки у цьому провадженні не вирішується питання виконання судового рішення.
Колегією суддів також не беруться до уваги і твердження захисника про те, що ціна мобільного телефону у порівнянні зі завданою шкодою є незначною, оскільки органом досудового розслідування забезпечується можливість, зокрема відшкодування шкоди потерпілому (цивільному позивачу) завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у тому числі і шляхом ініціюванням питання про арешт, у тому числі, рухомого майна, яке має свою вартість, і ця вартість не виходить за межі завданої шкоди.
Щодо доводів сторони захисту в частині розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Щодо інших доводів сторін
В апеляційній скарзі сторона захисту посилається на те, що клопотання про арешт майна є повторним, і звернення з ним спрямоване на невиконання рішення суду від 04.04.2024. Колегія суддів такі доводи вважає необґрунтованими, оскільки звертаючись з вказаним клопотанням детективом зазначено іншу мету для накладення арешту, а саме забезпечення конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов). Виникнення нових обставин у кримінальному провадженні, у тому числі, подання ДП «Укрспирт» цивільного позову, які стали підставою для звернення з цим клопотанням, не може вважатись як умисне невиконання стороною обвинувачення вимог п. 4 ч. 1 ст. 169 КПК України.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок повернути майно, арешт з якого скасовано, виникає у детектива після отримання судового рішення (ст. 169 КПК України). Під час апеляційного розгляду встановлено, що 04.04.2024 слідчим суддею оголошено резолютивну частину рішення, якою скасовано арешт на мобільний телефон належний ОСОБА_6, а оголошення повного тексту цього судового рішення призначено на 09.04.2024 о 16 год 45 хв. Доказів того, що на час звернення сторони захисту до детектива з клопотанням про повернення ОСОБА_6 його майна, органом досудового розслідування отримано ухвалу слідчого судді про скасування арешту майна, матеріали справи не містять.
В апеляційній скарзі містяться інші аргументи особи, що її подала, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. У цій частині колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча § 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна трактувати як необхідність давати детальну відповідь на кожен аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення можна змінювати залежно від характеру рішення та потрібно визначати з урахуванням обставин конкретної справи (див. рішення у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, § 29, Серія A. 303-A, «Хіро Балані проти Іспанії» (Hiro Balani v. Spain), 09 грудня 1994 року, § 27, Серія A, № 303-B та Гарсіа Руїс (Garcia Ruiz), згадане вище, § 26). Тому, відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справах «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland), від 19 грудня 1997 року, §§ 59-60, Звіти про судові рішення та ухвали 1997-VIII, «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, § 30, від 27 вересня 2001 року, «Степанян проти Вірменії» (Stepanyan v. Armenia), № 45081/04, § 35, від 27 жовтня 2009 року та «Емель Бойраз» (Emel Boyraz), згадане вище, § 74) (рішення «Їлдиз проти Туреччини» (Yildiz v. Turkey), заява № 47124/10, від 27 квітня 2021 року, § 31).
Висновки Суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (стаття 310 КПК України).
Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК України.
Із урахуванням вище наведеного, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали слідчого судді - без змін.
Керуючись ст. 309, 376, 395, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18.04.2024 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4