- Головуючий суддя (АП ВАКС): Павлишин О.Ф.
Cправа №991/2792/24
Провадження №11-сс/991/408/24
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Суддя-доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 червня 2024 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю:
захисника ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2024 року щодо
ОСОБА_8,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України,
у кримінальному провадженні №62023000000000400 від 18 травня 2023 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.05.2024 задоволено клопотання слідчого Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) та обрано підозрюваному ОСОБА_8 запобіжний захід у виглядітримання під вартою, постановлено після затриманняпідозрюваного,і не пізніше ніж через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановити ухвалу.
На вказану ухвалу захисник ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, у якій зазначає, щоухвала слідчого судді є незаконною, невмотивованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Посилається на таке.
Слідчий суддя обрав ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підставі резолютивної частини ухвали, на оголошення якої відповідно до ст.376 КПК України не мав повноважень, не зазначив причини не оголошення відразу повного тексту ухвали, без обґрунтування та посилання на докази і статті КПК України, які передбачають право слідчого судді обрати такий запобіжний захід на підставі невмотивованого рішення. На думку захисника, вказане є грубим порушенням вимог ст.29 Конституції України та ст.12 КПК України, згідно з приписами яких ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду. З огляду на це також вважає порушеними право на свободу та особисту недоторканість, передбачене ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Повідомлення про підозру не відповідає вимогам ст.276-278 КПК України, а висновок слідчого судді про те, що повідомлення про підозру складено саме 16.05.2023 не ґрунтується на доказах, оскільки друкована форма повідомлення про підозру не містила дату його складання та дату погодження прокурором.
ОСОБА_8 12.02.2023 залишив територію України. На момент повідомлення про підозру ОСОБА_8 проживав за кордоном, що було відомо органу досудового розслідування, а тому повідомлення про підозру мало було бути вручено йому відповідно до ст.135 ч.7 КПК України. Невиконання органом досудового розслідування приписів вказаної статті призвело до невручення ОСОБА_8 повідомлення про підозру у спосіб передбачений нормами КПК України, та не набуття останнім статусу підозрюваного.
Крім того, слідчий суддя оголосив перерву у судовому засіданні та надав можливість прокурору долучити копію повідомлення про підозру ОСОБА_8, всупереч ст.184 КПК України, незважаючи на те що був зобов`язаний, дотримуючись принципу змагальності сторін, постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу з підстав не доведення наявності обґрунтованої підозри.
Станом на дату винесення постанови слідчим ДБР від 25.03.2024 про оголошення розшуку ОСОБА_8 були відсутні підстави для її складання, слідчий вийшов за межі своїх повноважень, оскільки ст.281 КПК України не передбачає оголошення міждержавного та міжнародного розшуку підозрюваного.
Слідчий суддя мав врахувати, що доказом оголошення підозрюваного у міжнародний розшук є повідомлення Генерального секретаріату Інтерполу або НЦБ Інтерполу в Україні. При цьому в додатках до клопотання таке повідомлення, з підтвердженням його отримання Генеральним секретаріатом Інтерполу або НЦБ Інтерполу в Україні відсутнє. А тому, висновок слідчого судді про те, що ОСОБА_8 перебуває у міжнародному розшуку є необґрунтованим.
Підозра ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України є необґрунтованою. ОСОБА_8, як держслужбовець, діяв на підставі наказу який був підписаний Міністром ОСОБА_10, не порушив покладених на нього обов`язків та не діяв в інтересах третіх осіб. У жодному документі дослідженому в суді першої інстанції не містяться відомості про те, що ОСОБА_8 діяв з метою одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб - операторів ГРС.
Відсутніми є ризики переховування ОСОБА_8 від органів досудового розслідування, незаконного впливу на свідків, інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.05.2024 та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого ДБР.
У судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 підтримав вимоги поданої апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені у ній. Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_7 заперечив вимоги апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6, прокурора ОСОБА_7, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з ч.6 ст.193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Слідчими ДБР здійснюється досудове розслідування, а прокурорами ОГП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №62023000000000400 від 18.05.2023.
За версією слідства, у невстановлений слідством час, але не пізніше 10.03.2017 Міністр енергетики та вугільної промисловості України ОСОБА_10 під час здійснення заходів щодо укладення з операторами ГРС договорів експлуатації ГРС та їх складових вирішив використати надане йому службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання іншими юридичними особами - операторами ГРС - неправомірної вигоди у вигляді переваг і пільг, які полягали у фактичному звільненні їх від обов`язку здійснювати оплату за експлуатацію державного майна.
Реалізовуючи свій злочинний умисел спрямований на зловживання своїм службовим становищем в інтересах юридичних осіб - операторів ГРС у невстановлений слідством час, але не пізніше 10.03.2017 ОСОБА_10 залучив Директора Департаменту нафтогазового комплексу Міненерговугілля ОСОБА_8, який надав свою згоду на вчинення злочину та узгодив з ОСОБА_10 спільний злочинний план і розподіл ролей.
Згідно з досягнутою домовленістю ОСОБА_8 мав забезпечити та безпосередньо укласти з рядом операторів ГРС договорів експлуатації державного майна - ГРС та їх складових - із включенням до них умов, які б фактично звільнювали зазначених суб`єктів господарювання від обов`язку здійснювати оплату за експлуатацію державного майна. У свою чергу ОСОБА_10 як особа, яка очолює Міненерговугілля, мав окремим організаційно-розпорядчим документом надати ОСОБА_8 відповідні повноваження щодо укладення відповідних договорів, визначення та зміни їх істотних умов (хоча такі умови визначались затвердженим Постановою КМУ №95 текстом Примірного договору), а також забезпечити відсутність контролю за дотриманням Міністерством законів України та актів Кабінету Міністрів України.
На виконання цієї злочинної домовленості, діючи за попередньою змовою із ОСОБА_8, 10.03.2017 за №01/31 20290 на підставі ст. ст. 244, 246, 247, 249 Цивільного кодексу України Міністр Міненерговугілля ОСОБА_10 видав довіреність, якою доручив директору Департаменту нафтогазового комплексу Міненерговугілля ОСОБА_8 представляти інтереси Міністерства перед юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням від імені Міненерговугілля з операторами газорозподільних систем Додаткових угод про розірвання Договорів про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва та Договорів експлуатації газорозподільних систем або їх складових, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових» від 21.02.2017 №95.
Для цього Міністр Міненерговугілля ОСОБА_10 від імені Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надав ОСОБА_8, як представнику Міненерговугілля право, зокрема, підписувати відповідні правочини з операторами газорозподільних систем, визначаючи всі істотні умови, а також, за необхідності, укладати та підписувати додатки до таких правочинів, додаткові угоди, акти. Проводити будь-які необхідні переговори та узгодження, вирішувати виникаючі спірні питання, а також вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством України для такого роду повноважень.
Під час укладання господарсько-правових договорів експлуатації з операторами ГРС ОСОБА_8 мав керуватись вимогами Господарського кодексу України, Постанови КМУ №95, наказу Міненерговугілля від 13.04.2017 №271, та Порядку ведення договірної роботи в Міненерговугілля,
Оскільки Міненерговугілля як сторона договорів експлуатації ГРС та їх складових не надавала згоди на зміну умов «Примірного договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових», затвердженого постановою КМУ № 95, і позбавила відповідним наказом ОСОБА_8 як представника Міністерства повноважень на надання такої згоди, то: (1) умови договорів експлуатації ГРС та їх складових, укладених з операторами ГРС, мали відповідати умовам зазначеного Примірного договору і не могли бути змінені; (2) ОСОБА_8, отримавши від іншої сторони протокол розбіжностей до договору експлуатації ГРС та їх складових, мав спільно з Департаментом бюджетного фінансування та звітності, Департаментом правового забезпечення, Сектором з питань запобігання та виявлення корупції Міненерговугілля забезпечити здійснення підпорядкованим йому Департаментом заходів із врегулювання розбіжностей, проте не змінюючи умови зазначеного Примірного договору.
24.05.2017 та 02.06.2017 ОСОБА_8 підписав по два примірники додаткових угод до договорів 2012 2013 років «Про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва» щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільчих систем та їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 (далі - Додаткові угоди, Договори експлуатації) та у той же день скерував їх до ПАТ «Вінницягаз», ПАТ «Волиньгаз», ПАТ «Гадячгаз», ПАТ «Дніпрогаз», ПАТ «Дніпропетровськгаз», ПАТ «Донецькоблгаз», ПАТ «Житомиргаз», ПАТ «Закарпатгаз», ПАТ «Запоріжгаз», ПАТ «Тернопільміськгаз», ПАТ «Івано-Франківськгаз», ПАТ «Київоблгаз», ВАТ «Кіровоградгаз», ПАТ «Коростишівгаз», ПАТ «Кременчукгаз», ПАТ «Лубнигаз», ПАТ «Луганськгаз», ПАТ «Криворіжгаз», ПАТ «Львівгаз», ПАТ «Миколаївгаз», ПАТ «Полтавагаз», ПАТ «Рівнегаз», ПАТ «Сумигаз», ПАТ «Тернопільгаз», ПАТ «Тисменицягаз», ПАТ «Харківгаз», ПАТ «Харківміськгаз», ПАТ «Херсонгаз», ПАТ «Хмельницькгаз», ПАТ «Черкасигаз», ПАТ «Чернігівгаз», ПАТ «Шепетівкагаз», ПАТ «Уманьгаз», ПАТ «Чернівцігаз», ПАТ «Мелітопольгаз», АТ «Одесагаз» та ПАТ «Маріупольгаз» для підписання та повернення других примірників до Міненерговугілля.
Пунктом 15 зазначених Додаткових угод і Договорів експлуатації визначалось, що оператори газорозподільних мереж щороку здійснюють відрахування плати за надане відповідно до цього договору в експлуатацію майно, що належить державі та обліковується на балансі оператора, у розмірі 10 (десяти) відсотків його залишкової балансової вартості.
На виконання зазначених вище вимог чинного законодавства та умов договору операторами газорозподільних мереж: АТ «Одесагаз», ПрАТ «Шепетівкагаз» та ПрАТ «Тернопільміськгаз» підписано запропоновані договори та розпочато здійснення плати за експлуатацію газорозподільних систем або їх складових.
Проте, ОСОБА_8 діючи за попередньою змовою з Міністром Міненерговугілля ОСОБА_10 з метою отримання іншими юридичними особами - операторами ГРС - неправомірної вигоди у вигляді переваг і пільг, які полягали у фактичному звільненні їх від обов`язку здійснювати оплату за експлуатацію державного майна, підписав інші 34 Договори експлуатації з боку операторів ГРС із протоколами розбіжностей, зміст яких не відповідав умовам зазначеного вище Примірного договору.
Так, відповідно до змісту зазначених протоколів розбіжностей «в редакції Оператора» до пункту 15 Договорів експлуатації додані положення, за якими передбачені цим пунктом відрахування здійснюються за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі, встановленому тарифом. Оператор на протязі 30 днів з моменту підписання цього договору, зобов`язаний звернутися до НКРЕКП з відповідною заявою про включення плати за право експлуатації державних газорозподільних систем або їх складових до структури тарифу на розподіл природного газу.
В протоколах розбіжностей зазначалось, що вони прийняті Сторонами в редакції Оператора.
ОСОБА_8, одержавши від операторів ГРС Договори експлуатації з протоколами розбіжностей до них, усвідомлював, що змістом цих протоколів розбіжностей в редакції Операторів: (1) встановлюються додаткові умови та залежності щодо здійснення Операторами оплати за експлуатацію державного майна, а це не відповідає та суперечить умовам Примірного договору, отже порушує вимоги наказу Міненерговугілля від 13.04.2017 № 271; (2) зачіпається виключна сфера діяльності НКРЕКП, яка: не є стороною Договорів експлуатації, отже на неї не могли бути покладені обов`язки з виконання будь-яких умов цих договорів; здійснює таку діяльність відповідно до вимог окремих законодавчих актів, а будь-який вплив чи втручання в цю діяльність перебуває поза межами компетенції Міненерговугілля чи операторів ГРС.
Отже завідомо для ОСОБА_8 та ОСОБА_10 . прийняття положень протоколів розбіжностей в редакції операторів ГРС в порушення вимог наказу Міненерговугілля від 13.04.2017 №271 та всупереч умовам Примірного договору ставило здійснення оплати за експлуатацію державного майна в такі умови і залежності, які фактично звільняли Операторів від цього обов`язку, надаючи їм пільги та переваги без законних на те підстав, тобто неправомірну вигоду всупереч інтересам служби та на шкоду охоронюваним законом державним інтересам.
У період часу з 24.05.2017 по 14.10.2017 ОСОБА_8 у приміщенні Міненерговугілля за адресою: АДРЕСА_2, одержав від інших 34 операторів ГРС додаткові угоди до договорів про надання на праві господарського відання державного майна (ГРС), підписані цими операторами з протоколами розбіжностей, які в редакції Оператора суперечили умовам Примірного договору та передбачали здійснення Оператором відрахувань плати за надані в експлуатацію ГРС, що належать державі, лише за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі, встановленому тарифом.
Діючи умисно, всупереч інтересам служби, в порушення вимог ч.2 ст.15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», наказу Міненерговугілля від 13.04.2017 №271, п.2.4 Порядку ведення договірної роботи в Міненерговугілля, з метою одержання цими операторами ГРС неправомірної вигоди, зловживаючи службовим становищем, на виконання раніше досягнутої злочинної домовленості з ОСОБА_10, ОСОБА_8 не забезпечив спільно з Департаментом бюджетного фінансування та звітності, Департаментом правового забезпечення, Сектором з питань запобігання та виявлення корупції Міненерговугілля вжиття підпорядкованим йому Департаментом заходів із врегулювання розбіжностей, натомість підписав від імені Міненерговугілля протоколи розбіжностей до цих додаткових угод в редакції операторів.
Надавши своїм підписом чинності цим додатковим угодам з протоколами розбіжностей в редакції операторів, ОСОБА_8, реалізуючи зазначену вище злочинну домовленість із ОСОБА_10, фактично звільнив цих операторів від обов`язків зі здійснення відрахувань плати за надані в експлуатацію ГРС, що належать державі, та без законних на те підстав надав можливість безоплатного користування державним майном.
Загалом через нездійснення 34ма операторами ГРС плати за експлуатацію газорозподільних систем у розмірі 10% залишкової балансової вартості державного майна розрахункова сума недоотриманих державою в особі Міненерговугілля бюджетних грошових коштів за період із травня 2017 по грудень 2020 року склала 1485561377,29 грн, чим державним інтересам завдано шкоду на зазначену суму, тобто тяжкі наслідки.
16.05.2023 в рамках кримінального провадження №62021000000000160 від 22.02.2021 (з якого 18.05.2023 прокурором виділено матеріали кримінального провадження №62023000000000400 за підозрою, зокрема, ОСОБА_8 ) слідчим ДБР, за погодженням з прокурором Офісу Генерального прокурора (далі - ОГП), ОСОБА_8 складено повідомлення про підозру.
Таким чином, ОСОБА_8 підозрюється у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.364 КК України.
Поняття обґрунтованої підозри та чіткі критерії її оцінки у національному законодавстві не визначені. Однак воно висвітлене у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що підлягає застосуванню українськими судами.
Термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» («Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine») від 21.04.2011 (§175, заява. №42310/04)).
Від фактів, які є причиною виникнення підозри не вимагається такого ж рівня переконливості, як від тих, що є необхідними для висунення обвинувачення чи обґрунтування обвинувального вироку.
Крім того, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів (рішення ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» («Murray v. the United Kingdom») від 28.10.1994 (заява №18731/91); «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom») від 30.08.1990 (заяви №12244/86, 12245/86, 12383/86).
Слідчий суддя дійшов висновку, що обґрунтованість підозри підтверджується доказами (копіями документів), якими є:
- наказ заступника міністра від 14.09.2016 за №446-к, згідно якого ОСОБА_8 як директор департаменту нафтогазового комплексу вважається таким, що успішно пройшов випробувальний термін (Том №3 а. 238);
- довіреність Міністра Міненерговугілля України ОСОБА_10 від 10.03.2017 №01/31 2090, що видана на ім`я представника Міненерговугілля ОСОБА_8, якою надано широкі повноваження останньому, зокрема, підписувати відповідні правочини з операторами газорозподільних систем, визначаючи всі істотні умови, а також, за необхідності, укладати та підписувати додатки до таких правочинів, додаткові угоди, акти. Проводити будь-які необхідні переговори та узгодження, вирішувати виникаючі спірні питання, а також вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством України для такого роду повноважень (Том №2 а. 133);
- звіт №01-21 за результатами проведеної оцінки виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових», яким надано негативну оцінку діяльності Міністерства щодо виконання вимог зазначеної постанови, встановлено розрахункову суму недоотриманих бюджетом надходжень за період із травня 2017 року по грудень 2020 року в розмірі 1 млрд. 550 млн. грн. (Том №2 а. 1-34);
- висновок експерта за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 25.05.2021 №50/7, за яким розрахункова сума недоотриманих державою в особі Міненерговугілля України бюджетних коштів, яка встановлена у звіті №01-21 за результатами проведеної оцінки виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових», документально підтверджується у розмірі 1 488 645 641, 22 грн. (Том №2 а. 44-112);
- висновок Державної аудиторської служби України від 26.10.2022, яким підтверджено встановлені збитки державному бюджету України та встановлено осіб, які допустили порушення вимог законодавства під час виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових» (Том №3 а. 106-131);
- протокол допиту свідка ОСОБА_13 - голови НКРЕКП, яка надала показання щодо обставин включення у тариф витрат пов`язаних із використання газорозподільних систем або їх складових, зокрема щодо законних підстав для прийняття такого рішення членами НКРЕКП за зверненнями операторів ГРМ (Том №2 а. 137-142);
- протокол допиту свідка ОСОБА_14 - директора Департаменту правового забезпечення Міненерговугілля, яка надала показання щодо обставин підписання договорів та протоколів розбіжностей до них, порядку погодження зазначених договорів у Департаменті (Том №2 а. 143-149);
- протокол допиту свідка ОСОБА_15 - працівника Департаменту нафтогазового комплексу Міненерговугілля, який пояснив, що протоколи розбіжностей в редакції операторів ГРС йому для візування надавав особисто ОСОБА_8, при цьому вказував, що під час візування треба перевірити лише назви та реквізити, а не суть (Том №2 а. 12-20);
- листування Міненерговугілля з операторами ГРС щодо укладання договорів експлуатації державних ГРС та їх складових, у тому числі самих договорів, протоколів розбіжностей.
Колегія суддів вважає, що, оскільки слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є ймовірною та достатньою для виправдання подальшого розслідування з ціллю висунення обвинувачення або спростування підозри, з огляду на надані стороною обвинувачення докази, у слідчого судді були підстави для висновку про те, що існують факти та інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_8 міг вчинити інкримінований йому злочин, передбачений ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України, тобто про наявність обґрунтованої підозри.
Враховуючи вищевказане, безпідставними є твердження апеляційної скарги про необґрунтованість підозри ОСОБА_8 .
Водночас, досудове розслідування триває і стороною обвинувачення продовжується збір доказів, а тому обставини кримінального провадження та доведеність вини ОСОБА_8 потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами під час подальшого досудового розслідування. А тому, посилання апеляційної скарги на необґрунтованість підозри з підстав, що ОСОБА_8, займаючи посаду державної служби Директора Департаменту нафтогазового комплексу Міненерговугілля, діяв підставі наказу Міністра ОСОБА_10, не зловживав своїм службовим становищем та не порушував покладених на нього обов`язків, і не мав на меті одержання неправомірної вигоди для інших юридичних осіб - операторів ГРС, відсутності доказів надання ОСОБА_8 згоди на вчинення злочину, визнаються колегією суддів неспроможними.
Згідно зі ст.90 КПК України рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
А відтак, оскільки постанова керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 22.08.2023 про скасування постанови про визначення підслідності не є процесуальним документом, визначеним вказаною статтею, а рішеннями Верховного Суду щодо відповідності укладених правочинів Постанові КМУ №95 «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових» не встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вказані рішення прокурора та суду не мають преюдиційного значення. Тому твердження про необґрунтованість підозри з посиланням на вказані постанову та рішення є помилковим.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя прийшов до правильного висновку щодо належного вручення повідомлення про підозру ОСОБА_8 з огляду на таке.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,що підтверджується відомостями із особової картки Державної міграційної служби України від 08.03.2024. Останнім відомим місцем його проживання також є вказана адреса.
Відповідно до ч.1 ст.41 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно із ч.1, 2 ст.135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Відповідно до ч.1 ст.278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Повідомлення про підозру від 16.05.2023 ОСОБА_8 направлено слідчим ДБР належним чином: засобами поштового зв`язку за останнім відомим місцем проживання та реєстрації ОСОБА_8 . Крім того, вказана підозра для передачі ОСОБА_8 вручена житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання ОСОБА_8 - ТОВ «Новобудова».
Таким чином, слідчими ДБР було вчинено в повному обсязі всі необхідні дії для здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_8 відповідно до вимог ст.111, 135, 278 КПК України.
Водночас, відомості про звернення ОСОБА_8 з питанням оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання в установленому законодавством порядку в матеріалах провадження відсутні.
А тому посилання апеляційної скарги на постійне проживання ОСОБА_8 за кордоном та обов`язок слідства для здійснення належного повідомлення про підозру, вручати йому таке відповідно до вимог ст.135 ч.7 КПК України, згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва, та не набуття ОСОБА_8 статусу підозрюваного у зв`язку із невиконанням приписів вказаної статті, визнається колегією суддів безпідставним.
Згідно із ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором та має містити такі відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
З повідомлення про підозру ОСОБА_8 вбачається, що дата складання зазначена рукописним текстом та, що прокурором не зазначено дату погодження.
А відтак, оскільки ст.277 КПК України не ставить таку вимогу до змісту повідомлення про підозру як надрукована дата його складання та дата погодження прокурором, колегія суддів не вбачає порушень вимог КПК України при складанні повідомлення про підозру.
З матеріалів провадження вбачається, що 12.02.2023 ОСОБА_8 виїхав з України до Республіки Польща, перетнувши на автомобілі пункт пропуску Шегині, та з того часу перебуває за межами України.
Прокурором, зокрема, для встановлення місцезнаходження ОСОБА_8 17.10.2023 ініційовано та 16.02.2024 надіслано для організації виконання запит про міжнародну правову допомогу до компетентних органів Республіки Польща, з метою встановлення місця перебування підозрюваного.
У зв`язку з не встановленням місцезнаходження підозрюваного постановою слідчого ДБР від 25.03.2024 ОСОБА_8 оголошено у регіональний, державний, міждержавний та міжнародний розшук та листом від 25.03.2024 направлено матеріали досудового розслідування до Національного Департаменту міжнародного співробітництва Національної поліції України для запиту публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу синього оповіщення щодо ОСОБА_8, з метою встановлення його місцезнаходження.
Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК підозрюваний оголошується в розшук, якщо він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик. Відповідно до положень ч.6 ст.193 КПК України оголошення підозрюваного в міжнародний розшук є підставою для обрання запобіжного заходу.
З наведеного слідує, що міжнародний розшук є видом розшуку за ст. 281 КПК, та, що особа є оголошеною в міжнародний розшук з моменту винесення слідчим відповідної постанови і повідомлення Генерального секретаріату Інтерполу або Національного Департаменту міжнародного співробітництва Національної поліції України.
А тому помилковим є посилання апеляційної скарги на порушення ст.281, ч.6 ст.193 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що визначені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх вчинити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Відповідно до позиції ЄСПЛ, викладеної у рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» («Ilijkov v. Bulgaria») від 26.06.2001 (§80, заява №33977/96), суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») від 25.04.2000 (§76, заява №31315/96) при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
На думку колегії суддів, обґрунтованим є висновок слідчого судді про ризик переховування ОСОБА_8 від органу досудового розслідування та/або суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності з огляду на тяжкість ймовірного покарання, наявність паспортів громадянина України для виїзду закордон, та перебування підозрюваного за кордоном з 12.02.2023, враховуючи таке.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8, передбачене ч.2 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, є тяжким злочином відповідно до ст.12 КК України та карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Слідчий суддя встановив, що 07.02.2023 ОСОБА_8 особисто отримав повістку про виклик його для допиту у якості свідка у кримінальному провадженні №62021000000000160, 12.02.2023 залишив територію України та назад не повертався, постановою слідчого ДБР від 25.03.2024 ОСОБА_8 оголошено регіональний, державний, міждержавний та міжнародний розшук, а за дорученням першого заступника директора ДБР від 25.03.2024 Державній прикордонній службі надано вказівку здійснювати розшук підозрюваного в пунктах пропуску через державний кордон. Крім того, дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_16 27.02.2022 покинула територію України та назад не поверталась.
Окрім цього, слідчий суддя правильно взяв до увагитяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8, відсутність стійких соціальних зв`язків підозрюваного на території України,перебування останнього за кордоном з 2023 року, та обставини виїзду за кордон.
А відтак, вищевказане спростовує твердження апеляційної скарги про відсутність ризику переховування ОСОБА_8 від органу досудового розслідування та суду.
Також, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про відсутність ризику незаконного впливу ОСОБА_8 на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, зважаючи на таке.
Приписами ст.23 КПК України передбачений порядок безпосереднього сприйняття судом показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, із забезпеченням права обвинуваченого на перехресний допит. Суд під час судового провадження може обґрунтовувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо сприймав, отримав усно від свідків. Отже, ризик незаконного впливу на свідків існує як на початковому етапі кримінального провадження, так і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 інкримінується вчинення кримінального правопорушення при здійсненні ним повноважень директора Департаменту нафтогазового комплексу Міненерго, в якому він працював тривалий час. Частина працівників Міненерго, що працювали за час повноважень ОСОБА_8, на даний час продовжують там працювати.
Враховуючи, що за час роботи у Міненерго в ОСОБА_8 сформувались неформальні зв`язки із службовими особами цього Міністерства, ОСОБА_8 може використати свій авторитет та зв`язки для особистого чи опосередкованого впливу на свідків, інших підозрюваних у кримінальному провадженні, зокрема з метою зміни свідками своїх показань, а також погодження показань та поведінки для ухилення від кримінальної відповідальності.
Крім того, особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. А тому, посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_8 ніколи не впливав на свідків у даному кримінальному провадженні є безпідставним.
Твердження апеляційної скарги про те, що слідчий суддя не мав повноважень оголошувати резолютивну частину ухвали та на її підставі обирати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, грубо порушив вимоги ст.29 Конституції України, ст.12 КПК України, а також право підозрюваного на свободу та особисту недоторканість, передбачене ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відсутня мотивувальна частина рішення, є неспроможним.
28.05.2024 слідчим суддею складено та оголошено резолютивну частину ухвали, в якій зазначено, що повний текст буде оголошено 31.05.2024. З повного тексту ухвали, яка оголошена у визначений судом день, вбачається, що у ній наявна передбачена п.2 ч.1 ст.372 КПК України мотивувальна частина. А відтак, слідчим суддею при постановленні ухвали дотримано вимог ст.372 КПК України та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підставі вмотивованого рішення.
Крім того, згідно з ч.2 ст.369 КПК України судове рішення, у якому слідчий суддя, суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.
Відповідно до ч.2 ст.376 КПК України якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали (постанови) повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали (постанови) має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.
З системного аналізу ст.369 та ст.376 КПК України слідує, що слідчий суддя постановляє судові рішення у формі ухвал, а відтак має право обмежитись складанням і оголошенням його резолютивної частини рішення. В зв`язку з цим не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про відсутність у слідчого судді повноважень згідно із ч.2 ст.376 КПК України оголошувати резолютивну частину ухвали.
Оскільки ч.2 ст.177 КПК України встановлено, зокрема, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, тобто перевірка існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, оголошення перерви у судовому засіданні і задоволення клопотання сторони обвинувачення про долучення копії підозри, свідчить лише про недбале виконання своїх обов`язків прокурором та слідчим, однак не може стверджувати порушення принципу змагальності сторін.
Згідно із ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Із огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст. 303, 376, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та у касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4