Документ № 120028288

Справа № 991/7600/23

Провадження №11-сс/991/22/24

Слідчий суддя: ОСОБА_1

Головуючий: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

секретар судового засідання - ОСОБА_5,

за участю:

підозрюваного ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7,

прокурора - ОСОБА_8,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.09.2023 про арешт майна у кримінальному провадженні № 52023000000000172 від 13.04.2023,

ВСТАНОВИЛА:

1. Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.09.2023 задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_9, накладено арешт (із забороною розпорядження) на майно підозрюваного ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме:

- земельну ділянку, реєстраційний номер майна 1527657480000, кадастровий номер 8000000000:82:296:0051, площею 0,0736 ГА, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, реєстраційний номер майна 1527581780000, кадастровий номер 8000000000:82:296:0052, площею 0,1 ГА, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок реєстраційний номер 1527549080000, загальною площею 858,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартиру реєстраційний номер майна 30823114, загальною площею 67,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будинок реєстраційний номер майна 22435572, загальною площею 206 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок реєстраційний номер майна 22435908, загальною площею 184,9 кв. м., за адресою: АДРЕСА_4 .

Накладено арешт на корпоративні права (із забороню розпорядження) підозрюваного ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), які прямо або опосередковано належать йому (є кінцевим бенефіціарним власником) в таких юридичних особах:

- Частку 100% у ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ НОВА ХВИЛЯ», ЄДРПОУ: 35358531, статутний капітал, 45 000,00 грн.;

- Частку 9,00 % у ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ ОДЕСА-ПЛЮС У ВИВИГЛЯДІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ, ЄДРПОУ: 21037467.

Слідчим суддею встановлено, що слідчою групою детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000172 від 13.04.2023 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, за фактом заволодіння майном на суму близько 118 млн. грн. та доходами Міжнародного аеропорту Одеси у сумі 2,5 млрд. грн.

Письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 було складено та підписано 29.08.2023, яке у вказаний день було скероване способами, передбаченими ст. 135 КПК України, зокрема, шляхом направлення повідомлення про підозру за відомими місцями проживання ОСОБА_6 та голові ОСББ. Також ОСОБА_6 було направлено повідомлення про підозру у мобільних месенджерах Whatsapp, Telegram, Viber.

Тому слідчий суддя прийшов до висновку, що ОСОБА_6 має статус підозрюваного у цьому кримінальному провадженні і щодо нього може вирішуватися питання про застосування арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації.

Оцінивши надані матеріали справи, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 366, ч.5 ст. 191 КК України за викладених у клопотанні обставин, за яке передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна, що є правовою підставою для накладення арешту на вказане у клопотанні майно підозрюваного.

Слідчим суддею встановлено, що заявлена детективом мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а обмеження, яких зазнає підозрюваний, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у його право власності.

2. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Посилаючись на невідповідність ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.09.2023 вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості через істотні порушення вимог КПК та невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи, захисником підозрюваного ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_7 було подано апеляційну скаргу, у якій захисник прохає вказану ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про арешт майна.

Захисник зазначає, що ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 52023000000000172, оскільки письмове повідомлення про підозру у спосіб та порядок, передбачений Главою 22 КПК, не здійснено. До 02.11.2023 ОСОБА_6 жодних документів від детектива, в тому числі письмове повідомлення про підозру, повістки про виклик тощо, не отримував. ОСОБА_6 на території України з 2014 році не має ні постійного, ні тимчасового місця проживання, а з 2015 року фактично проживає у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії на законних підставах, про що детективу та прокурору достовірно відомо.

Щодо відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, захисник зазначає, що ОСОБА_6 не підписував рішення Одеської міської ради, відмінне від того, яке було проголосоване та прийняте депутатами під час сесії Одеської міської ради 29.04.2022, а сам ОСОБА_6 ніколи не був у складі жодної злочинної групи, не був виконавцем, організатором, підбурювачем вчинення кримінальних правопорушень, не заволодівав чужим майном, у тому числі КП «Міжнародний аеропорт Одеса» шляхом зловживання своїм службовим становищем.

Надані покази свідка ОСОБА_10, яка заявила, що будучи у шлюбі із ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ), їй стало відомо про те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 за передачу майна міжнародного аеропорту «Одеса» придбали ОСОБА_6 квартиру в « АДРЕСА_5, не можуть бути доказом у справі, оскільки такий допит оформлений у вигляді рапорту, який не є процесуальним джерелом доказів, а сама ОСОБА_14 має неприязні відносини зі своїм колишнім чоловіком, а тому обмовляє його та, відповідно, і ОСОБА_6 .

Підозрюваний ніколи не чинив спроб відчужити належне йому майно, що нівелює визначений слідчим суддею ризик відчуження нерухомого майна та корпоративних прав. Товариства, частку у статутному капіталі яких має ОСОБА_6, були зареєстровані понад 20 років тому, тому взагалі не мають відношення до обставин цього кримінального провадження.

3. Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, з мотивів, викладених в ній.

Підозрюваний ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу свого захисника, яку прохав задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника з огляду на її необґрунтованість. Вважав ухвалу слідчого судді обґрунтованою та законною.

4. Мотиви суду

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали апеляційного провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги відносно ненабуття ОСОБА_6 процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження, віднесено арешт майна (п.7 ч.2 ст.131 КПК України).

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. У цьому випадку арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд, у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, якщо арешт накладається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (п.п. 1, 3, 5, 6 ч.2 ст. 173 КПК України).

Отже, в даному випадку передумовою для арешту майна, в першу чергу, є з`ясування чи набув ОСОБА_6 процесуальний статус підозрюваного у кримінальному провадженні № 52023000000000172 від 13.04.2023, в межах якого заявлено клопотання про арешт майна, та чи є вона обґрунтованою.

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч.1 ст.278 КПК України).

Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи (ч.3 ст.111 КПК України).

Главою 11 КПК України визначений порядок вручення повідомлень (викликів). Так, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч.ч.1,2 ст. 135 КПК України).

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (ч. 9 ст. 135 КПК України).

Відповідно до матеріалів провадження, 29.08.2023 у кримінальному провадженні 52023000000000172 від 13.04.2023 складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах; а також у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки Одеській міській раді (т.2 а.п.149-170).

Через відсутність даних про місце перебування ОСОБА_6 письмове повідомлення про підозру направлено за відомими органу досудового розслідування адресами проживання:

-ОСББ «Арк Палас», що обслуговує багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_6 (т. 3 а.п. 16, 20зв-23, докази отримання: т. 4 а.п. 78);

-АДРЕСА_3 ;

-АДРЕСА_4 ;

-АДРЕСА_1 ;

-АДРЕСА_2 ;

-АДРЕСА_7 .

Крім того, на виконання приписів ч. 9 ст. 135 КПК, повідомлення по підозру 29.08.2023 направлено на мобільний номер телефона ОСОБА_6 НОМЕР_2 за допомогою застосунку Whatsapp, Telegram, Viber (т. 3 а.п. 16-20).

У даному випадку колегія суддів приходить до висновку, що вимоги щодо повідомлення ОСОБА_6 про підозру органом досудового розслідування виконані відповідно до вимог КПК України. Зокрема, сторона обвинувачення вжила комплекс дій, достатніх для вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру та доведення до нього його змісту, що є достатнім для того, щоб вважати його таким, що набув статус підозрюваного у кримінальному провадженні № 52023000000000172 від 13.04.2023 поза розумним сумнівом.

Водночас захисник стверджує, що набуття особою статусу підозрюваного у кримінальному провадженні пов`язане із безпосереднім отриманням такою особою повідомлення про підозру, не обмежуючись її формальним направленням. Через тривале проживання ОСОБА_6 за кордоном він не користується мобільними номерами українських мобільних операторів, а тому не можна вважати належним повідомленням йому про підозру скерування текстового файлу за допомогою месенджерів на такі номери.

Надаючи оцінку таким доводам, колегія суддів зазначає по таке.

Право особи знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення її підозрюють, закріплено п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України. Обізнаність особи про розпочате кримінальне провадження та те, в чому саме вона підозрюється, дає можливість захищати свої права та інтереси, відстоювати власну позицію в суді та забезпечити реалізацію засади змагальності, а тому його належна реалізація є принципово важливою для забезпечення справедливого кримінального провадження.

При цьому надважливим, на думку колегії суддів, є як докази отримання так і ухилення особи від отримання такого повідомлення, а також сам факт обізнаності особи про здійснення щодо неї кримінального провадження. Водночас свідоме ухилення особи від отримання процесуальних документів у кримінальному провадженні чи створення ситуації, яка зробила його недоступним для інформування стороною обвинувачення можуть бути свідченнями її обізнаності про факт здійснення розслідування.

Фізична відсутність ОСОБА_6 за адресами, відомими як адреси проживання на території України та місцезнаходження належного йому майна, а також посилання на не користування месенджерами, не можуть беззастережно свідчити про недотримання детективами обов`язку щодо вручення повідомлення про підозру. Саме у випадку відсутності особи за місцем проживання або використання нею умов, що унеможливлюють інформування стороною обвинувачення про факт здійснення щодо особи досудового розслідування, законодавцем передбачений спеціальний алгоритм дій, який, з одного боку, направлений на доведення для такої особи відомостей про підозру, а з іншого - процесуальну фіксацію моменту зміни процесуального статусу особи на підозрювану. І такий спеціальний механізм не виключає можливості вручення повідомлення про підозру не особисто «під підпис». В такому випадку, визначення моменту вручення повідомлення про підозру та, як наслідок, набуття особою відповідного процесуального статусу, законодавець пов`язує із формальним виконанням детективом вимог щодо її направлення за відповідними адресами, у визначеному вищенаведеними нормами КПК порядку.

Отже, відсутність підпису ОСОБА_6 на письмовому повідомленні про підозру не є автоматичним свідченням про невиконання органом досудового розслідування вимог кримінального процесуального законодавства щодо вручення йому повідомлення про підозру за умови вжиття усіх можливих засобів (скерування на адресу ОСББ, адреси проживання та місцезнаходження об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності, а також інформування іншим шляхом, зокрема, через месенджери) для доведення до його відома про здійснення відносно нього досудового розслідування з метою реалізації права на захист.

Аргумент захисника щодо обов`язку детектива вжити заходів для вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6 в порядку міжнародної правової допомоги через його проживання у Сполученому королівстві Великої Британії та Північної Ірландії з 2015 року, про що він повідомив детектива листом від 13.10.2023, також не заслуговує на увагу з огляду на таке.

Як зазначає захисник в апеляційній скарзі, ОСОБА_6 у 2014 році виїхав з території України, де згодом став на тимчасовий консульський облік в посольстві України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, а про ймовірну адресу проживання ОСОБА_6 у Сполученому королівстві Великої Британії та Північної Ірландії детективам та прокурору у цьому кримінальному провадженні стало відомо лише після 01.09.2023 із його заяв.

Відповідно до особової картки Державної міграційної служби станом на 23.08.2023 ОСОБА_6 мав паспорт громадянина України для виїзду за кордон та місце проживання у АДРЕСА_2 (т. 2 а.п. 126-127). Матеріали клопотання не містять доказів про обізнаність органу досудового розслідування про факт його проживання за кордоном чи відомостей про вихід ОСОБА_6 з громадянства України шляхом добровільного волевиявлення, спрямованого на втрату політико-юридичних зв`язків із країною. За відсутності таких даних у органу досудового розслідування не було правових підстав для вжиття інших засобів для вручення повідомлення про підозру у інший спосіб, ніж передбачений ч.ч. 1,2,9 ст. 135 КПК України.

Отже доводи апеляційної скарги захисника в цій частині колегією суддів відхиляються, а наведені висновки суду апеляційної інстанції про набуття ОСОБА_6 процесуального статусу підозрюваного є достатніми для подальшого вирішення питання про арешт належного йому майна з підстави, передбаченої п.3 ч.2 ст.170 КПК.

Щодо доводів захисника про необґрунтованість підозри ОСОБА_6, колегія суддів виходить із такого.

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, є тим критерієм, який має бути врахований слідчим суддею при накладенні арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. При цьому колегія суддів погоджується із слідчим суддею, що стандарт обґрунтованості підозри при вирішенні питання про арешт майна підозрюваного, є значно нижчим ніж для вирішення судом питання про винуватість чи невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення під час розгляду по суті обвинувального акта.

Захисник стверджує про відсутність доказів на підтвердження обґрунтованості підозри через відсутність у ОСОБА_6 повноважень на одноособове прийняття рішення міської ради, яке є колективним. ОСОБА_6 хоча і був «за» ухвалення цих рішень, оскільки щиро вважав, що робить добру справу для міста Одеси і країни в цілому, але ніколи не переконував чи схиляв депутатів підтримати це рішення, а доказів протилежного, за переконанням захисника, сторона обвинувачення не надала.

Водночас, на підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_6 детективом до клопотання додані матеріали, дослідивши які слідчий суддя прийшов до висновку про її обґрунтованість, із чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до змісту письмового повідомлення по підозру, представники сфери великого бізнесу міста Одеси ОСОБА_13 і ОСОБА_12, в період з грудня 2009 року по квітень 2011 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, усвідомлюючи високий рівень дохідності Міжнародного аеропорту Одеса (далі аеропорт), діючи умисно, з метою протиправного та незаконного заволодіння майном КП «Міжнародний аеропорт Одеса» та привласнення доходу від його діяльності, домовились про спільне вчинення злочину, з огляду на що організували та керували його вчиненням, використовуючи підконтрольні іноземні компанії. 03.12.2009 створили та зареєстрували на території Великої Британії юридичну особу «Одеса аеропорт Девелопмент Лімітед» («Odessa airport development Ltd.»), яке очолив підконтрольний та підзвітний ним ОСОБА_15 .

Для реалізації злочинного умислу було залучено ОСОБА_6, який 04.11.2010 обраний міським головою Одеської міської ради, та мав забезпечити прийняття сесією Одеської міської ради низки рішень, відповідно до яких створена ними юридична особа - ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент» поза конкурсною процедурою буде визначено як таке, з якою Одеська міська рада створить спільне товариство та рішення про передачу майна КП «Міжнародний аеропорт Одеса» зазначеній юридичній особі на умовах, що 75% спільно створеного підприємства належить ТОВ «Одеса аеропорт Девелопмент Лімітед» (кінцевими бенефіціарами є ОСОБА_13 та ОСОБА_16 ), а 25% - Одеській міській раді. Забезпечивши підписання акту приймання-передачі майна, ОСОБА_6 мав підписати та видати ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» свідоцтво про право власності на таке майно.

Слідство стверджує, що ОСОБА_6, діючи умисно, приблизно у квітні 2011 року подав на розгляд сесії Одеської міської ради проект рішення Одеської міської ради «Про заходи щодо реконструкції та розвитку «Міжнародного аеропорту «Одеса» та 29.04.2011 близько 10 год 13 хв забезпечив позитивне голосування за нього депутатами Одеської міської ради, пунктом 1 якого було те, що Одеська міська рада повинна була виступити співзасновником ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса» та пунктом 2 якого передбачалось надання згоди КП «Міжнародний аеропорт Одеса» на укладення договору про спільну діяльність з таким Товариством.

У подальшому, з метою передачі майна у приватну власність саме ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса», а фактично ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент», ОСОБА_6, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, в порушення законодавства, забезпечив підготовку та підписав текст, відмінний від проголосованого рішення, відповідно до якого у пункті 1 зазначено, що Одеська міська рада виступала співзасновником ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса» спільно з ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент», чим фактично вніс у таке рішення завідомо неправдиві відомості.

При цьому, з метою визначення вартості майна КП «Міжнародний аеропорт Одеса» та його подальшої передачі його до статутного капіталу ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса», ОСОБА_13 та ОСОБА_12 забезпечили проведення ПП «Бюро Маркуса» оцінки ринкової вартості основних засобів підприємства, відповідно до якої загальна вартість основних засобів термінального комплексу і супроводжуючих служб (2488 позицій) складає 118 350 549 гривень.

За сприяння ОСОБА_6, Одеською міською радою прийнято рішення №835-VI від 08.07.2011 «Про визначення частки Одеської міської ради у статутному капіталі ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» та внеску КП «МАО» у спільну діяльність», відповідно до якого визначено статутний капітал ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» у розмірі 473 402 196 гривень, та частку Одеської міської ради у ньому в розмірі 118 350 549 гривень, що складатиме 25%, та погоджено, що в якості вкладу до статутного капіталу ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» Одеська міська рада вносить майно загальною вартістю 118 350 549 гривень в кількості 2 488 одиниць.

Зазначене рішення міської ради №835-VI від 08.07.2011 «Про визначення частки Одеської міської ради у статутному капіталі ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» та внеску КП «МАО» у спільну діяльність» суперечить низці нормативно-правових актів України, зокрема, вимогам ч. 4 ст. 3 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ч. 1,2 ст. 75 «Повітряного кодексу України».

Крім того, Статутом ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» передбачено, що для прийняття рішень Загальними зборами з запропонованих питань, рішення вважається прийнятим, якщо про свою позицію з приводу такого рішення повідомили учасники, які володіють більше 60 % голосів та за прийняття такого рішення проголосувала необхідна кількість учасників, що володіють більш ніж 50 % загальної кількості голосів учасників товариства (п. 9.2.9.10), чим Одеська міська рада фактично позбавлялась можливості впливати на господарську діяльність Товариства, також розпоряджатись його майном та доходом.

У подальшому, з метою завершення вчинення злочину, спрямованого на заволодіння майном КП «Міжнародний аеропорт Одеса», виконавчим комітетом Одеської міської ради, головою якого був ОСОБА_6, 29.12.2011 було видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_3 на 2488 основних засобів «Міжнародного аеропорту Одеса», які 19.01.2012 були перереєстровані за ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» на загальну суму 118 350 549 гривень.

Згодом зазначене майно було обернуто на користь ОСОБА_13 і ОСОБА_12 із подальшим розпорядженням ним з метою унеможливлення його повернення законному власнику шляхом передачі такого майна у заставу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в якості гарантій виконання умов кредитного договору, який не виконаний дотепер.

Крім того, за версією слідства, 29.12.2011, тобто у день видачі виконавчим комітетом Одеської міської ради свідоцтва про право власності на основні засоби «Міжнародного аеропорту «Одеса», громадянином рф ОСОБА_17 придбано у власність та передано у користування ОСОБА_6 квартиру за адресою: АДРЕСА_7, площею 700,2 кв.м., яка 23.12.2021 була перереєстрована за сестрою дружини ОСОБА_6 - ОСОБА_18 .

Окрім наведеного, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні службового підроблення за наступних обставин.

29.04.2011 ОСОБА_6, виконуючи родь виконавця злочину, забезпечив позитивне голосування депутатами Одеської міської ради за рішення «Про заходи щодо реконструкції та розвитку «Міжнародного аеропорту «Одеса» № 731-VІ», пункт 1 якого передбачав що Одеська міська рада повинна була виступити співзасновником ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» та пунктом 2 передбачалось надання згоди КП «Міжнародний аеропорт «Одеса» на укладення договору про спільну діяльність з цим Товариством.

У подальшому, у період часу з 29.04.2011 по 08.05.2011 ОСОБА_6, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в інтересах служби, знаючи та розуміючи, що депутатами Одеської міської ради позитивно проголосоване рішення із наведеними вище пунктами 1 та 2, забезпечив його підготовку та підписав з іншим текстом, відмінним від того, за яке було проголосоване: пункт 1 передбачав, що Одеська міська рада виступала співзасновником ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» спільно з ТОВ «Одеса Аеропорт девелопмент», чим вніс у рішення завідомо неправдиві відомості.

Слідство стверджує, що описаними діями ОСОБА_13 та ОСОБА_12, як організатори злочину, а також ОСОБА_6, ОСОБА_19 та ОСОБА_15 як виконавці спричинено збитки Одеській міській раді на суму 118 350 549 гривень.

При вирішенні питання щодо ймовірності існування самої події злочину та можливості бути причетним до неї ОСОБА_6, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 на період часу, зазначеному у підозрі, володів усім обсягом повноважень міського голови м. Одеси, які надавали йому можливість здійснювати вплив на інших осіб, зокрема депутатів, скликати сесії ради, вносити пропозиції та формувати порядок денний сесій та головувати на пленарних засіданнях ради, вносити пропозиції та формувати порядок денний, підписувати рішення ради та її виконавчого комітету, здійснювати керівництво апаратом ради та її виконавчим комітетом. А наявні матеріали у своїй сукупності створюють загальне уявлення про високу вірогідність вчинення інкримінованих злочинів ОСОБА_13 та ОСОБА_12, як організаторами, а також ОСОБА_6 як співвиконавцем.

Сторона захисту посилається що докази, покладені органом досудового розслідування в обґрунтування повідомленої підозри, не свідчать про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, що йому інкримінується.

В той же час, оцінка матеріалів, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала клопотання про арешт майна, за критеріями, наведеними в апеляційній скарзі, має здійснюватись судом при вирішенні питання про доведеність вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки такі доводи стосуються надання оцінки доказам з точки зору їх достовірності, належності та допустимості, що не може бути предметом оцінки на даному етапі, за умови відсутності очевидних відомостей про їх здобуття із істотним порушенням прав людини. А тому дослідивши матеріали апеляційного провадження, колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді про існування обґрунтованої підозри стосовно можливого вчинення ОСОБА_6 дій, що кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.5 ст.191, ч.3 ст. 366 КК України, що дозволяє вирішити питання про арешт його майна.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя дійшов висновку про існування правової підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження - арешту майна, передбаченої п.3 ч.2 ст.170 КПК України, тобто з метою забезпечення можливої конфіскації як виду покарання, що, в свою чергу, узгоджується із матеріалами апеляційного провадження.

Так, ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого зокрема ч. 5 ст. 191 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. У даному випадку, конфіскація майна не є альтернативним покаранням. Тому колегія суддів погоджується з наведеними висновками слідчого судді Вищого антикорупційного суду.

Водночас, сторона захисту, оспорюючи правові підстави для арешту майна, окрім відсутності обґрунтованої підозри, посилається на недоведеність прокурором ризику відчуження ОСОБА_6 майна, про яке йдеться у клопотанні детектива.

Адвокат ОСОБА_7 зазначає, що. ОСОБА_6 понад 10 років проживає за кордоном, що виключає можливість відчуження належного йому майна або корпоративних прав. Крім того, ОСОБА_6, будучи обізнаним про здійснення щодо нього досудового розслідування принаймні з вересня 2023 року, навіть не намагався вчинити жодних дій з належним йому майном.

Втім колегія суддів не сприймає зазначені доводи як переконливі, зазначаючи наступне.

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна (абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК).

Водночас завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).

З аналізу наведеного вбачається, що метою арешту майна є саме забезпечення неможливості його відчуження задля виконання ймовірного судового рішення про конфіскацію майна як виду покарання за вироком суду щодо такої особи.

Крім того, в силу приписів ст. 174 КПК, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна не позбавлений процесуальної можливості періодично ініціювати перед слідчим суддею, судом питання перевірки доцільності чи актуальності арешту майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Посилання захисника на те, що корпоративні права - частки ОСОБА_6 у статутному капіталі зареєстровані задовго до подій, що є предметом розслідування, зокрема у 1995 році, та не мають жодного відношення до описаних у підозрі обставин, а тому не можуть бути арештовані, не приймаються судом до уваги. На відміну від спеціальної конфіскації, яка не є видом кримінального покарання та припиняє незаконне та недобросовісне володіння майном, що набуте внаслідок вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, визначеного Особливою частиною КК України, конфіскація майна є видом покарання та полягає у примусовому безоплатному вилученні майна, що є власністю засудженого. Відтак при вирішенні питання про арешт майна підозрюваного з метою забезпечення його можливої конфіскації момент набуття його у власність обвинуваченим, а також пов`язаність такого майна з подією кримінального правопорушення не мають жодного значення, як і підстава такого набуття (купівля-продаж, прийняття у дар, отримання спадщини тощо).

Посилання захисника на неможливість розпорядження належним підозрюваному майном з огляду на його перебування за кордоном колегія суддів також не вважає слушними, оскільки власник майна не позбавлений правомочності на реалізацію свого права на розпорядження майном через інститут довіреності, яка може бути оформлена у країні перебування, зокрема, в консульській установі України за кордоном. А тому сам факт відсутності ОСОБА_6 на території України не є перешкодою для вчинення дій щодо відчуження належного йому майна, що може бути предметом конфіскації.

5. Висновки суду

Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

За наслідком апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді відповідає приписам законності, вмотивованості та обґрунтованості, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 не містить переконливих доводів на спростування висновків слідчого судді. А тому її слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.09.2023 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4