Документ № 120037442

справа № 991/6813/23

провадження №11-сс/991/70/24

слідчий суддя: ОСОБА_1

доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5,

за участі захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

прокурора ОСОБА_11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.01.2024 р., якою відмовлено у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 р. відносно:

ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

16.01.2024 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_12 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.01.2024 р. про відмову у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (т. 15 а.с. 193-200), яку цього ж дня призначено до розгляду (т. 15 а.с. 202).

23.01.2024 року на вказану ухвалу слідчого судді надійшли апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_14 та ОСОБА_6 - захисників підозрюваного ОСОБА_13 (т. 15 а.с. 218-244). Враховуючи, що в обох апеляційних скаргах порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ухвалою судді-доповідача від 24.01.2024 р. вказані клопотання призначено до розгляду в судовому засіданні (т. 16 а.с. 27).

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16.02.2024 р. задоволено клопотання захисника ОСОБА_6, поновлено йому строк на апеляційне оскарження та призначено його апеляційну скаргу до розгляду в одному провадженні з апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_12 . Водночас, у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_14 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 11.01.2024 р. відмовлено та повернуто їй апеляційну скаргу (т. 18 а.с. 112-114).

До початку апеляційного розгляду прокурором ОСОБА_12 (т. 16 а.с. 46-51) та захисником ОСОБА_6 (т. 19 а.с. 115-117) подані доповнення до апеляційних скарг.

1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційних скарг.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання детектива НАБУ ОСОБА_15, погодженого з прокурором САП ОСОБА_12, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_13, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання детектива у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги та доповнень до неї посилається на те, що слідчим суддею допущено істотне порушення вимог КПК України, а його висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають фактичним обставинам провадження. Зокрема, слідчий суддя дійшов хибного висновку про те, що сторона обвинувачення на момент оголошення розшуку ОСОБА_13 була обізнана про його місце проживання на території Французької Республіки, оскільки до повідомлення ОСОБА_13 про підозру надсилала відповіді на його звернення за вказаною ним адресою у м. Страсбург. Такі висновки є безпідставними, оскільки згідно з вимогами діловодства відповіді на звернення громадян надсилаються за адресою, вказаною у зверненні. Крім того, при розгляді звернення прокурор не уповноважений перевіряти відповідність вказаної заявником адреси його фактичному місцю проживання. Натомість, у випадку зміни місця проживання у зв`язку з виїздом за кордон особа має виконати певні дії, необхідні для зміни місця свого проживання, без проходження яких автоматична зміна статусу особи не відбувається і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні. Наразі перебування ОСОБА_13 на тимчасовому або постійному консульському обліку у закордонних дипломатичних установах України не підтверджено. Твердження слідчого судді про те, що положення КПК України не містять вимог щодо постановлення особи на консульський облік, суперечать положенням Порядку ведення обліку громадян України, які проживають за межами України. Відтак, підстави для здійснення виклику ОСОБА_13 в порядку, визначеному ч. 7 ст. 135 КПК України, відсутні. У зв`язку із неодноразовим неприбуттям підозрюваного до органу досудового розслідування за викликами, надісланими йому за всіма відомими поштовими та електронними адресами, а також наявністю відомостей про його виїзд за межі України, 31.07.2023 року ОСОБА_13 оголошено у міжнародний розшук.

Також, прокурор стверджує, що слідчим суддею допущено істотне порушення вимог КПК України, оскільки постанова про оголошення особи в міжнародний розшук є належним доказом та достатньою підставою вважати її такою, що оголошена в міжнародний розшук. Зазначене відповідає нормам КПК України та усталеній практиці ВАКС і АП ВАКС. Натомість, слідчий суддя зазначив, що підозрюваним, якого оголошено у міжнародний розшук, у розумінні ч. 6 ст. 193 КПК України слід вважати особу, яка перебуває у міжнародному розшуку і це підтверджується відповідними відомостями та витягами з бази даних Інтерполу. Однак, розгляд слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передує вирішенню питання про публікацію Червоного оповіщення Генеральним секретаріатом Інтерполу, а ухвала про обрання запобіжного заходу є одним із обов`язкових документів, на підставі якого уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення. Відтак, доказом, який доводить факт оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, є постанова про його оголошення в міжнародний розшук. Не містить КПК України і вимог про долучення до матеріалів клопотання, що розглядається в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, доказів на підтвердження внесення до ЄРДР відомостей про оголошення розшуку, про що помилково зазначив в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя.

Окрім оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази низку обставин - зокрема, наявність обґрунтованої підозри та ризиків. Хоча слідчий суддя і дослідив такі обставини у судовому засіданні, втім в оскаржуваній ухвалі свого відображення та оцінки вони не знайшли. Натомість, слідчий суддя надав оцінку обставинам, які виходять за межі його повноважень під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, в оскаржуваній ухвалі ним надано оцінку досудовому розслідуванню у провадженні в цілому, а також наявності у ОСОБА_13 імунітету як другого з подружжя судді ЄСПЛ. Отже, слідчим суддею порушено засаду диспозитивності, що також є істотним порушенням вимог КПК України.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали. В обґрунтування апеляційної скарги та доповнень до неї зазначає, що захист погодився з результатом розгляду клопотання та мотивами оскаржуваної ухвали, втім вважає, що останню слід доповнити додатковими мотивами. Зокрема, слідчий суддя не надав оцінку всім ключовим обставинам справи та додатково не навів інші очевидні мотиви для відмови у задоволенні клопотання, а також порушив вимоги КПК України щодо невизнання доказів очевидно недопустимими, які сторона обвинувачення зібрала з порушенням імунітетів ОСОБА_13 як члена сім`ї судді ЄСПЛ, як народного депутата України, як адвоката, а також внаслідок незаконного тиску на учасників провадження та з огляду на сплив строків досудового розслідування. Оскаржувана ухвала слідчого судді не містить відповіді на всі головні аргументи захисту, відтак, її мотивувальну частину слід доповнити важливими мотивами, зокрема щодо яких висловився Пленум ЄСПЛ у рішенні від 06.07.2020 р. та які наразі є предметом розгляду ЄСПЛ у справі «ОСОБА_13 проти України».

Наголошує, що сторона обвинувачення у ході розгляду клопотання так і не визначилась, що саме незаконного в контексті ЄСПЛ вчинили учасники провадження - звернулися до ЄСПЛ, або застосували дружнє врегулювання, або виконали рішення ЄСПЛ. Прокурор не навів жодного рішення ЄСПЛ, яке б могло свідчити про відсутність підстав як для звернення до ЄСПЛ із заявою про дружнє врегулювання, так і застосування такого врегулювання. Натомість, захист надав детальні пояснення всіх процедур та практику ЄСПЛ, яка підтверджує наявність підстав для звернення до ЄСПЛ та застосування дружнього врегулювання. Позиція сторони обвинувачення фактично зводиться до незгоди з позицією 45 суддів ЄСПЛ, з суддею ЄСПЛ, яка затвердила дружнє врегулювання, з ЄСПЛ, який надав роз`яснення у справі «ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України» та з фахівцями у практиці ЄСПЛ, висновки яких надала сторона захисту. Окремо наголошує на необхідності оцінки аргументу очевидної недопустимості доказів сторони обвинувачення, оскільки доводи на підтвердження такої позиції були висловлені захистом у низці клопотань, втім, їх не було оцінено слідчим суддею при постановленні оскаржуваної ухвали.

2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

У судовому засіданні прокурори ОСОБА_12 та ОСОБА_11 підтримали апеляційну скаргу прокурора та заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 . Додатково зазначили, що невідповідність висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі, фактичним обставинам справи стосується висновку слідчого судді про те, що стороною обвинувачення не дотримано вимоги КПК України при оголошенні ОСОБА_13 у міжнародний розшук. Такі твердження слідчого судді ґрунтуються на листах ОСОБА_13, які останній направляв до САП та НАБУ. В той же час, слідчий суддя дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення дотримано вимог закону при врученні ОСОБА_13 повідомлення про підозру за місцем його реєстрації. Відтак, в цій частині він припустився двох суперечливих висновків. Також, слідчий суддя не надав оцінки наявності обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_13 та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, натомість, надав оцінку досудовому розслідуванню та провадженню в цілому, що не передбачено КПК України. Наголосили, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 ґрунтується на недопустимості доказів на обґрунтування повідомленої ОСОБА_13 підозри, зокрема, з підстав порушення його імунітету як другого із подружжя судді ЄСПЛ. Такі доводи є безпідставними, оскільки рішення ЄСПЛ про відмову у позбавленні імунітету має виключно процедурний характер. ЄСПЛ не надавав оцінку доказам, зібраним у даному провадженні. Крім того, стосовно ОСОБА_13 під час дії його імунітету не проводились жодні слідчі дії, в тому числі і НСРД, він не допитувався як свідок, у його житлі не проводився обшук. Відтак, вважають, що підстави для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 відсутні.

Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримав свою апеляційну скаргу. Додатково зазначив, що позиція сторони обвинувачення не підтверджується жодними доказами. Маючи перед собою ті ж самі докази, що і колегія суддів, ЄСПЛ дійшов висновку, що деякі слідчі дії, зокрема таємне стеження, яке проводилось детективами щодо інших осіб, поширювалось і на ОСОБА_13, оскільки мета останніх була зібрати докази, які прямо пов`язані з останнім. У ході допиту свідка ОСОБА_16 сторона обвинувачення ініціативно поставила йому близько 20 запитань саме щодо ОСОБА_13, що помітив і ЄСПЛ. Окрім того, ЄСПЛ у своєму рішенні вказав, що не було продемонстровано достатніх гарантій невикористання доказів, отриманих внаслідок порушення імунітету ОСОБА_13, в національному кримінальному провадженні. ЄСПЛ встановив тиск на свідків у даному провадженні, а також констатував про здійснення слідчих дій саме щодо ОСОБА_13 . І хоча ЄСПЛ дійсно не досліджував питання допустимості доказів, оскільки це питання національних судів, ним встановлено, що докази збиралися із порушенням імунітету.

Захисник ОСОБА_10 підтримала апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 та заперечила проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Зазначила, що сторона обвинувачення, як і сторона захисту, погоджується з тим, що рішення, винесене на користь ТОВ «Золотий мандарин», з боку ДТЕК «Київські електромережі» не виконувалось, що є порушенням прав юридичної особи. Наголосила, що захист звертався до кращих фахівців у питаннях звернення до ЄСПЛ, які надали висновки про те, що ТОВ «Золотий мандарин» мав право на звернення до ЄСПЛ, і що тільки ЄСПЛ має право вирішувати, чи можливе дружнє врегулювання спору у даному випадку. Всі фахівці у питаннях звернення до ЄСПЛ надали інші висновки, ніж ті, що намагається сформувати сторона обвинувачення. За таких обставин, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Захисник ОСОБА_9 підтримав апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 та заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Наголосив, що в об?єднаних провадженнях, внесених до ЄРДР 16.03.2018 року та після цієї дати, підлягає застосуванню найбільш сприятливий правовий режим продовження строків досудового розслідування. Тобто, такий правовий режим, за якого строки продовжує слідчий суддя. 23.04.2020 року Верховний Суд вперше висловив правову позицію про те, що продовження прокурором строків в об?єднаному провадженні є грубим порушенням процесуального закону, оскільки у такому випадку уповноваженим суб?єктом для продовження строків є лише слідчий суддя. Відтак, у цьому проваджені прокурор не був уповноваженим суб?єктом для продовження строків досудового розслідування, тому слід вважати, що 22.07.2020 року строки розслідування у даному провадженні спливли.

Захисник ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 та заперечила проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Додатково наголосила на відсутності ризиків, про які зазначає сторона обвинувачення. Зокрема, на обґрунтування ризику переховування прокурор посилається на наявність у ОСОБА_13 паспортів і на те, що він нібито виїхав за межі України за декілька днів до припинення повноважень ОСОБА_17 як судді ЄСПЛ. Такі доводи є безпідставними, оскільки паспортами володіють всі. Щодо виїзду ОСОБА_13 за кордон, то сторона обвинувачення у 2021 році направляла йому кореспонденцію у Францію. Крім того, сторона обвинувачення обізнана, що ОСОБА_17 виконувала свої повноваження за кордоном, а діти ОСОБА_13 навчаються у Франції. ОСОБА_13 виїхав за кордон у 2022 році внаслідок погіршення стану здоров?я. Більше того, він направляв стороні обвинувачення листи щодо місця свого проживання, тобто він не переховується. Щодо ризику знищення чи спотворення речей та документів, то ОСОБА_13 був захисником інших підозрюваних у даному провадженні, а тому незрозуміло, які речі він може знищити. Щодо впливу на свідків та інших підозрюваних, наголосила, що жодних доказів цього не існує.

Захисник ОСОБА_8 підтримав позицію інших захисників та просив задовольнити апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6, натомість, у задоволенні апеляційної скарги прокурора просив відмовити.

Підозрюваний ОСОБА_13 повідомлений про час та місце судового розгляду у порядку, визначеному ч. 6 ст. 193 КПК України, тому його неявка не перешкоджає судовому розгляду.

3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.

3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про застосування запобіжного заходу.

За змістом клопотання про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_13, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 р., зокрема за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України.

За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_13, діючи з корисливих мотивів та за попередньою змовою з ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23, використовуючи наявні у нього інструменти психологічного та адміністративного впливу на вказаних осіб, маніпулюючи відомою йому інформацією та зловживаючи довірою деяких осіб, достовірно знаючи про відсутність із 10.04.2013 року правових підстав для отримання ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» грошових коштів за рішенням Господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р. у справі № 41/207, шляхом приховування вказаної інформації від ЄСПЛ та через зловживання службовими особами Міністерства юстиції України своїм службовим становищем, організував заволодіння за протиправною схемою грошовими коштами Державного бюджету України на загальну суму 54 179 613,40 грн., що призвело до заподіяння державі збитків, які в шістсот і більше разів перевищують розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на момент вчинення злочину та згідно з приміткою до ст. 185 КК України є особливо великим розміром.

Крім того, ОСОБА_13, діючи за попередньою змовою із ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_22, після отримання фактичної можливості розпоряджатися перерахованими 23.02.2016 року та 25.02.2016 року ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» згідно з рішенням ЄСПЛ від 20.10.2015 р. грошовими коштами на загальну суму 54 179 613,40 грн., використовуючи недійсну угоду, що стала формальною підставою для здійснення фінансової операції, з метою усунення ризику накладення на грошові кошти арешту та подальшого звернення на користь АТ «Родовід Банк» у справі № 2/84 від 07.07.2011 р., що призвело б до неможливості розпорядження ними для задоволення власних потреб, а також для усунення ризику, пов`язаного з можливим викриттям співучасників у разі розпорядження вказаними коштами безпосередньо з рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» у власних цілях, організував вчинення правочину шляхом укладення додаткової угоди № 1 до договору № 1004 від 10.04.2013 р. про відступлення права вимоги, а також фінансових операцій шляхом перерахування цих грошових коштів із банківського рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на банківський рахунок ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», а з його рахунку - на банківські рахунки ТОВ «Пасифік Сін» та ТОВ «Стандарт Оптторг», чим організував легалізацію (відмивання) отриманих ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» згідно з рішенням ЄСПЛ від 20.10.2015 р. грошових коштів у розмірі 54 179 613,40 грн., який згідно з п. 3 примітки до ст. 209КК України, у вісімнадцять тисяч разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є особливо великим розміром.

Таким чином, ОСОБА_13 підозрюється у організації заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та організації вчинення фінансових операцій та правочинів з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України (у редакції Закону № 430-IV від 16.01.2003 р. з подальшими змінами).

В обґрунтування необхідності обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою детектив у клопотанні зазначив про наявність ризиків, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, приховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень; незаконно вплинути на свідків, інших підозрюваних у даному провадженні; перешкоджати провадженню іншим чином.

При цьому, як зазначається у клопотанні, жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.

Окрім того, постановою детектива від 31.07.2023 р. у зв`язку із невстановленням місця перебування ОСОБА_13 та ігноруванням останнім викликів органу досудового розслідування без поважних причин, ОСОБА_13 оголошено в міжнародний розшук. Наведене, на переконання детектива, є достатніми підставами для обрання ОСОБА_13 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, згідно зі змістом клопотання, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, перелік та копії яких додані до клопотання, у 3-х томах.

3.2. Мотиви слідчого судді.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження перебування ОСОБА_13 у міжнародному розшуку, оскільки винесення детективом постанови про його розшук не є свідченням того, що ОСОБА_13 оголошений у міжнародний розшук, а тому відсутні підстави для розгляду клопотання в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.

Слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, зазначив, що у зв`язку з відсутністю ОСОБА_13 за місцем проживання, повідомлення йому про підозру скероване у спосіб, визначений ст. 135 КПК України.

Оцінюючи підстави для оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, слідчий суддя зазначив, що матеріалами справи підтверджується обізнаність сторони обвинувачення про місце проживання ОСОБА_13 за кордоном, починаючи з 2020 року, зокрема у м. Страсбурзі, Французька Республіка, відтак, наведені обставини мали бути нею перевірені для встановлення чи спростування факту проживання ОСОБА_13 за кордоном. При цьому, слідчий суддя відхилив посилання прокурора в обґрунтування здійснення повідомлення ОСОБА_13 саме за місцем проживання в Україні на те, що він не перебуває на тимчасовому чи постійному консульському обліку у закордонних дипломатичних установах України, та зазначив, що положення ч. 7 ст. 135 КПК України не містять вимог щодо постановлення на консульський облік, натомість мають застосовуватись до особи, яка проживає за кордоном. З цих підстав слідчий суддя дійшов висновку, що стороною обвинувачення, незважаючи на обізнаність про місце проживання ОСОБА_13 за кордоном, не було використано всі можливості, передбачені КПК України, для здійснення його належного виклику.

Окрім того, слідчий суддя дійшов висновку про неможливість розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, оскільки відсутні підстави вважати його оголошеним у міжнародний розшук. Такий висновок він обґрунтував тим, що на підтвердження перебування ОСОБА_13 в міжнародному розшуку прокурором надано відповідну постанову детектива від 31.07.2023 р. та лист до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України про організацію направлення запиту щодо публікації Червоного оповіщення Генеральним секретаріатом Інтерполу. Однак, на його думку, лише винесення вказаної постанови та її скерування до Інтерполу не доводить факту перебування підозрюваного в міжнародному розшуку. Більше того, у даному випадку і факт скерування цієї постанови до Інтерполу він вважає недоведеним.

На переконання слідчого судді, направлення запиту до Генерального Секретаріату Інтерполу про публікацію оповіщення не підтверджує фактичне внесення відповідних відомостей до баз даних цієї організації, а отже, не свідчить про початок процедури розшуку особи, щодо якої подано такий запит. Отже, підозрюваним, якого оголошено у міжнародний розшук, у розумінні ч. 6 ст. 193 КПК України, слід вважати виключно особу, яка перебуває у міжнародному розшуку і це підтверджується відповідними відомостями та витягами з бази даних Інтерполу. Відповідно, моментом оголошення підозрюваного у міжнародний розшук є факт включення його до бази даних розшукуваних осіб Інтерполу. Натомість, у даному випадку відомостей про результати розгляду клопотання чи інших доказів на підтвердження факту публікації Червоного оповіщення стосовно ОСОБА_13 стороною обвинувачення не надано, незважаючи на те, що з моменту подання до суду клопотання минуло декілька місяців.

Слідчий суддя також наголосив, що стороною обвинувачення у порушення вимог ст. 281 КПК України не надано доказів на підтвердження внесення до ЄРДР відомостей про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук.

Окрім наведеного, слідчий суддя зауважив, що у даному провадженні 22.01.2020 року повідомлено про підозру шістьом особам. В той час ОСОБА_13 не було повідомлено про підозру у зв`язку з наявністю у нього імунітету, передбаченого ст. 1 Шостого протоколу до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи 1996 року, як члена сім`ї судді ЄСПЛ за квотою України ОСОБА_17 . 12.02.2020 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_24 до ЄСПЛ скеровано лист про позбавлення ОСОБА_13 вказаного імунітету, до якого було долучено проект повідомлення про підозру ОСОБА_13 та докази, якими, на переконання сторони обвинувачення, підтверджується причетність останнього до інкримінованих злочинів. За результатом розгляду вказаного запиту Генеральної прокуратури України ЄСПЛ прийняв рішення від 06.07.2020 р. про відмову у знятті імунітету з ОСОБА_13, який випливає з імунітету його дружини - судді ЄСПЛ від України ОСОБА_17 . Вказаним рішенням встановлено, що правоохоронні органи України проводили щодо ОСОБА_13 слідчі дії, зокрема таємне спостереження, за відсутності рішення пленарного засідання ЄСПЛ про зняття з нього імунітету. На переконання слідчого судді, вказане рішення ЄСПЛ слід розуміти як рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною. Окремо слідчий суддя звернув увагу на те, що досудове розслідування у даному провадженні розпочато 01.06.2017 року, а Пленум ЄСПЛ констатував порушення імунітету у своєму рішенні 06.07.2020 року.

Слідчий суддя також зауважив на наявність висновків Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 05.10.2021 р. у справах № 752/25120/18, № 991/703/20, № 991/982/20, № 991/4794/20 за результатами розгляду заяви ОСОБА_13 про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань. Крім того, дослідивши зміст постанови заступника Генерального прокурора ОСОБА_25 від 16.07.2020 р. про продовження строку досудового розслідування у цьому провадженні, в якій наголошувалось на необхідності проведення ряду слідчих та процесуальних дій, задля здійснення яких відповідно і було надано додатковий строк розслідування, слідчий суддя не встановив проведення зазначених у цій постанові слідчих дій, зокрема допитів свідків про обставини можливого тиску на них, та дійшов висновку, що вказане не може свідчити про повне дослідження всіх обставин злочинів, у зв`язку з якими здійснюється розслідування у даному провадженні.

З урахуванням наведених обставин у їх сукупності, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правових підстав для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, а тому відмовив у його задоволенні та зазначив про відсутність підстав для перевірки та надання оцінки іншим доводам учасників провадження, заявленим під час судового розгляду.

4. Мотиви суду.

4.1. Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про здійснення належного виклику підозрюваного.

Як вже зазналось вище, слідчий суддя дійшов висновку, що стороною обвинувачення, незважаючи на обізнаність про місце проживання ОСОБА_13 за кордоном, не було використано всі можливості, передбачені КПК України, щодо здійснення його належного виклику.

З таким висновком колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Глава 11 КПК України містить статтю 135, якою передбачено порядок здійснення виклику у провадженні, а також статтю 136, якою визначено, яким чином підтверджується отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 135 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 КПК України, у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 КПК України, належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

З наведеного, з урахуванням положень ст. 278 КПК України, слідує, що на слідчого, прокурора покладається обов`язок вручити підозрюваному письмове повідомлення про підозру в день його складення, однак, якщо це неможливо зробити, повідомлення про підозру вручається у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень у кримінальному провадженні (ст. 111 КПК України), тобто, - у порядку здійснення виклику у провадженні (ст. 135 КПК України) - в тому числі шляхом надіслання підозрюваному повідомлення про підозру поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення повідомлення про підозру по телефону або телеграмою, під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Натомість, в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя дійшов суперечливих висновків, вказавши в одному випадку на те, що у зв`язку з відсутністю ОСОБА_13 за місцем проживання повідомлення про підозру скероване у належний спосіб, визначений ст. 135 КПК України, а в іншому - наголошуючи на нездійсненні органом досудового розслідування перевірки обставин для спростування факту проживання ОСОБА_13 за кордоном та здійснення викликів у порядку ч. 7 ст. 135 КПК України.

Колегія суддів, надаючи оцінку вищевказаним обставинам, виходить з такого.

Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_13 є адвокатом, право на здійснення адвокатської діяльності поновлено ним з 30.08.2019 року (т. 3 а.с. 118). Відомості про зупинення адвокатської діяльності в матеріалах справи відсутні.

10.07.2023 року, у відповідності до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», керівником САП ОСОБА_26 складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України, та доручено прокурорам САП, які здійснюють повноваження у провадженні, здійснити повідомлення ОСОБА_13 про підозру (т. 3 а.с. 123-142).

У зв`язку із неможливістю вручення ОСОБА_13 наручно повідомлення про підозру внаслідок невстановлення його місцезнаходження (відсутність за місцем реєстрації та проживання), стороною обвинувачення вжито заходів для вручення йому повідомлення про підозру у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 278 КПК України з урахуванням ст. 111 КПК України та ст. 135 КПК України.

Так, 10.07.2023 року письмове повідомлення про підозру та копія доручення відповідно до ч. 2 ст. 481 КПК України надіслані засобами поштового зв`язку за місцем реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_13, зокрема за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3 а.с. 152). Те, що ОСОБА_13 зареєстрований та проживає за даною адресою, підтверджується відомостями у його особовій картці ДМС (т. 3 а.с. 162). Окрім того, повідомлення про підозру направлено за місцем проживання та здійснення ОСОБА_13 . адвокатської діяльності, зокрема - АДРЕСА_2 (т. 3 а.с. 151). Те, що ОСОБА_13 проживає за вказаною адресою, підтверджується відомостями з витягу з ДРАЦС про шлюб, згідно якого ця адреса вказана як місце проживання його дружини ОСОБА_17 (т. 3 а.с. 165). Здійснення ОСОБА_13 адвокатської діяльності за цією ж адресою підтверджено відомостями з витягу з ЄРАУ (т. 3 а.с. 118). Також, повідомлення про підозру надіслано за місцем здійснення ОСОБА_13 . адвокатської діяльності, тобто за адресою: АДРЕСА_3, та за місцем знаходження АО «ОСОБА_13 та партнери», а саме - АДРЕСА_4 (т. 3 а.с. 151-152). Те, що за цією адресою ОСОБА_13 здійснює адвокатську діяльність, підтверджено витягом з ЄРАУ.

Крім того, стороною обвинувачення повідомлення про підозру надіслано засобами електронного зв`язку за відомими їй електронними адресами, якими користується ОСОБА_13, зокрема: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 3 а.с. 146, 153-156).

10.07.2023 року повідомлення про підозру під розписку вручено в.о. керівнику ЖЕД «Хрещатик», що обслуговує будинок АДРЕСА_5 (т. 3 а.с. 150).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що стороною обвинувачення вжито усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_13 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України, у відповідності до положень ст. ст. 278, 111, 135 КПК України.

Крім того, стороною обвинувачення засобами поштового зв`язку ОСОБА_13 направлені повістки про виклики до детектива на 17.07.2023, 21.07.2023 та 24.07.2023 за місцем його реєстрації та проживання, за місцем здійснення його адвокатської діяльності, за місцем знаходження АО «ОСОБА_13 та партнери». Також, за допомогою електронної пошти такі повістки надіслані на всі відомі електронні адреси, якими ОСОБА_13 може користуватися. За допомогою месенджера «Whats App» сканкопії повісток про виклик на ім`я ОСОБА_13 на 28.07.2023 року та на 31.07.2023 року надіслані на його телефонний номер (т. 3 а.с. 151-156).

Отже, на переконання колегії суддів, органом досудового розслідування у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб вжито всіх можливих заходів для доведення до відома ОСОБА_13 відомостей про те, що відносно нього здійснюється кримінальне провадження, у якому йому повідомлено про підозру, а також що він викликався до детектива у якості підозрюваного з метою проведення за його участі процесуальних дій. Відтак, останній був в курсі кримінального переслідування настільки, аби мати можливість прийняти рішення, чи відмовлятися йому від свого права постати перед судом або ж ухилитися від правосуддя.

На вказані виклики до детектива ОСОБА_13 не з`явився. Докази повідомлення органу досудового розслідування щодо поважних причин його неявки у матеріалах справи відсутні. Відтак, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення доведено факт ухилення ОСОБА_13 від явки на виклики детектива у якості підозрюваного (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази).

Натомість, доводи сторони захисту про те, що на момент складення повідомлення про підозру органу досудового розслідування було відомо, що ОСОБА_13 проживає у Французькій Республіці, у зв`язку з чим повідомлення про підозру та виклики детектива мали вручатися у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 135 КПК України, колегія суддів відхиляє.

Так, згідно з ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою. Таким чином, реєстрація місця проживання (перебування) - це спосіб повідомлення особою свого місця проживання для офіційного листування та здійснення іншої комунікації. Людина сама обирає собі місце проживання з огляду на встановлені Конституцією України права, але, здійснюючи реєстрацію свого місця проживання, особа повідомляє про конкретну адресу місця свого проживання, за якою з нею можна вести офіційне листування та здійснювати інші комунікації.

У ч. 2 ст. 135 КПК України вживається саме термін «місце проживання особи», однак відсутня деталізація ознак місця проживання - зареєстроване або фактичне. Втім, з урахуванням положень вищевказаного закону, для комунікації з особою пріоритетне значення має зареєстроване нею місце проживання. Будь-яка особа може мати декілька місць проживання, водночас, надіслання їй повідомлення про підозру обов`язково повинно здійснюватися за її зареєстрованим місцем проживання, оскільки саме це місце визначене самою особою з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій.

Відповідно до матеріалів провадження, станом на 29.06.2023 року ОСОБА_13 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних відомостей про його зняття з місця реєстрації за вказаною адресою у матеріалах справи немає. Зазначені обставини стороною захисту також не спростовано. Отже, на день складання повідомлення про підозру (10.07.2023 року) у сторони обвинувачення була наявна інформація про те, що єдиним зареєстрованим та фактичним місцем проживання ОСОБА_13 була саме вищевказана адреса, а тому підстав для надсилання йому повідомлення про підозру та викликів до детектива у відповідності до ч. 7 ст. 135 КПК України не було.

Натомість, сторона захисту стверджувала, що ОСОБА_13 з 2020 року постійно проживає за кордоном, зокрема у м. Страсбург Французької Республіки, про що достовірно обізнана сторона обвинувачення, оскільки неодноразово скеровувала ОСОБА_13 листи-відповіді на зазначену ним адресу у м. Страсбург. Слідчий суддя врахував ці доводи та дійшов висновку, що сторона обвинувачення мала перевірити ці обставини, оскільки нормами кримінального процесуального кодексу визначено інший порядок здійснення виклику у кримінальному провадженні особи, яка проживає за кордоном.

Спростовуючи висновки оскаржуваної ухвали в цій частині, колегія суддів виходить з наступного.

Під час апеляційного розгляду сторонами провадження не заперечувалось, що ОСОБА_13 дійсно 17.06.2022 року виїхав за межі України через пункт пропуску Краківець, використовуючи транспортний засіб «LAND ROVER RANGE», номерний знак НОМЕР_1 . Відомості щодо його повернення на територію України відсутні (т. 3 а.с. 170-175).

Дійсно, у відповідності до ч. 7 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

Водночас, згідно з положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», п. 4 розділу II Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання, п. 179.3 Податкового кодексу України, п. 2 Порядку видачі довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку - резидентом, у випадку зміни місця проживання у зв`язку з виїздом за кордон особа має виконати певні обов`язки та здійснити певні дії, необхідні для зміни свого місця проживання, а саме: зняття з реєстрації місця проживання; внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон в частині, що стосується оформлення виїзду на постійне проживання за кордон; подання довідки про реєстрацію місця проживання; подання декларації про майновий стан і доходи до органу державної фіскальної служби.

Без проходження вказаних процедур автоматична зміна статусу особи не відбувається, і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні.

Згідно з отриманою від МЗС України інформації, за даними Відомчої інформаційної системи МЗС України факт перебування на тимчасовому/постійному консульському обліку у закордонних дипломатичних установах України громадянина України ОСОБА_13 не підтверджено (т. 3 а.с. 161).

Слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі зазначені доводи прокурора та надані ним документи до уваги не взяв та зазначив, що положення ч. 7 ст. 135 КПК України не містять вимог щодо постановлення особи на консульський облік, водночас, вони підлягають застосуванню до особи, яка проживає за кордоном.

Такі висновки не відповідають чинному законодавству України. Так, у відповідності до п. п. 2 п. 2 Порядку ведення обліку громадян України, які проживають за межами України, затвердженому постановою КМУ № 85 від 29.01.2020 р., консульський облік - це вчинення уповноваженими посадовими особами закордонних дипломатичних установ України комплексу дій з реєстрації інформації про місце проживання або перебування громадянина України на території іноземної держави шляхом внесення даних до відомчої інформаційної системи МЗС.

Отже, для визнання особи такою, що проживає за кордоном, вона повинна вчинити низку вищевказаних дій.

Факт виїзду ОСОБА_13 за межі України та його перебування у Французькій Республіці не спростовує того, що на момент здійснення повідомлення про підозру він у розумінні ч. 2 ст. 135 КПК України вважався тимчасово відсутнім за місцем реєстрації на території України за вказаною вище адресою, за якою з ОСОБА_13 згідно з вимогами законодавства можна вести офіційне листування та здійснювати інші комунікації. При цьому, направлення детективами НАБУ та прокурорами САП відповідей на його звернення та клопотання на адресу у Французькій Республіці, зазначену у вказаних зверненнях, не свідчить, що ця адреса є місцем проживання ОСОБА_13 у розумінні положень КПК України.

Відтак, за відсутності офіційної інформації щодо іншого місця проживання ОСОБА_13, в тому числі і за кордоном, з урахуванням невстановлення його місцезнаходження на момент складання повідомлення про підозру, ОСОБА_13 вважається тимчасово відсутнім за місцем своєї реєстрації та проживання на території України. Отже, вручення йому повідомлення по підозру за відомим стороні обвинувачення зареєстрованим на території України місцем проживання у спосіб, визначений ч. 2 ст. 135 КПК України, відповідає встановленим обставинам та вимогам процесуального закону. Стороною захисту не надано доказів на спростування такого висновку.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що виклик підозрюваного здійснювався у належний спосіб, тоді як слідчим суддею застосовано неоднаковий підхід до оцінки однорідних обставин у провадженні. Зокрема, письмове повідомлення про підозру та повістки про виклик направлялися ОСОБА_13 за одними і тими самими адресами і в однаковий спосіб. При цьому, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що повістки про виклик підозрюваного слід було направляти в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України, в той час як в частині направлення повідомлення про підозру констатував перелік адрес, за якими його направлено, вочевидь не віднайшовши порушень в цій частині.

4.2. Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про оголошення підозрюваного у міжнародний розшук.

В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя дійшов висновку про неможливість розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності ОСОБА_13, оскільки до вирішення його по суті встановив відсутність доказів на підтвердження перебування ОСОБА_13 у міжнародному розшуку. Оцінюючи підстави для оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, слідчий суддя зазначив, що винесення детективом постанови про розшук особи не є свідченням того, що вона оголошена у міжнародний розшук, оскільки моментом оголошення у міжнародний розшук є факт включення підозрюваної особи до баз даних розшукуваних осіб Інтерполу.

Не погоджуючись з висновками оскаржуваної ухвали в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Статтею 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р., ратифікованої 10.11.1994 р ., у редакції від 21.01.2006 р., визначено, що договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, серед іншого, зокрема - складання і пересилання документів, порушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, а також шляхом вручення документів.

Згідно з ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук.

Відповідно до ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, відомості про що вносяться до ЄРДР.

Аналіз вказаної норми закону дає підстави зробити висновок, що оголошення у розшук підозрюваного здійснюється у разі, якщо він не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, за умови його належного повідомлення про такий виклик, і наявності однієї з наступних умов: 1) якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме; 2) підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України; 3) підозрюваний виїхав та/або перебуває за межами України.

При цьому, термін «місцезнаходження» згадується тільки у першій умові.

Абзацем 2 ч. 1 ст. 281 КПК України передбачено, що до оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.

Таким чином, слідчий, прокурор повинен вжити заходів щодо встановлення місцезнаходження підозрюваного до оголошення його у розшук у разі, якщо місце знаходження підозрюваного на неокупованій території Україні невідомо. Водночас, у разі, якщо підозрюваний виїхав або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України, прокурор, слідчий таких заходів вживати не зобов`язані.

Такий висновок цілком логічно співвідноситься з можливостями слідчого, прокурора встановлювати місцезнаходження підозрюваного шляхом проведення слідчих (розшукових) дій на територій Україні, та відсутністю таких можливостей на тимчасово окупованій території або за межами України до оголошення підозрюваного у міжнародний розшук.

Як встановлено оскаржуваною ухвалою та не заперечувалось учасниками провадження під час апеляційного розгляду, 17.06.2022 року ОСОБА_13 виїхав за межі України та дотепер не повертався. При цьому, стороною обвинувачення доведено факт його належного повідомлення про виклики до НАБУ для участі у процесуальних діях в якості підозрюваного, а також факт його ухилення від явки на відповідні виклики (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази). З урахуванням вимог ч. 1 ст. 281 КПК України, вказані обставини свідчать про наявність підстав для оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук.

Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до ЄРДР (ч. 2 ст. 281 КПК України).

Так, постановою детектива від 31.07.2023 р. ОСОБА_13 оголошено у міжнародний розшук. Вказану постанову скеровано для виконання до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України (т. 3 а.с. 160).

При цьому, хоча чинний КПК України і не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особу оголошено у розшук, однак зобов`язує сторону обвинувачення відповідно до ч. 2 ст. 281 КПК України при оголошенні розшуку (державного, міждержавного, міжнародного) прийняти відповідну постанову. Отже, винесення постанови про оголошення розшуку є підставою для його здійснення. Положення КПК України при цьому покладають на сторону обвинувачення обов`язок надати докази на підтвердження саме оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, проте не зобов`язують доводити існування підстав для прийняття відповідного рішення про оголошення у міжнародний розшук.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України № 613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020 р. (далі - Інструкція), однією з цілей міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу є установлення місцезнаходження осіб, які розшукуються, з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції).

Використання інформаційної системи Інтерполу правоохоронними органами України здійснюється відповідно до встановленого цією Інструкцією порядку у формі надсилання запиту/звернення до уповноваженого підрозділу або у формі прямого доступу.

Пункт 5 Розділу ІІ вказаної Інструкції встановлює, що уповноважений підрозділ на підставі отриманого від правоохоронного органу України запиту/звернення забезпечує використання інформаційної системи Інтерполу шляхом надсилання запиту про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу оповіщень.

В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя посилається на п. п. 7, 8 Розділу ІІІ «Порядок надсилання запитів/звернень до уповноваженого підрозділу» Інструкції, якими визначено повноваження уповноваженого підрозділу у разі одержання відповідного запиту. Зокрема, уповноважений підрозділ здійснює попередню оцінку запиту щодо обґрунтованості, повноти, правильності оформлення та залежно від результатів такої оцінки надсилає запит про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу оповіщення; надає відповідь правоохоронному органу України - ініціатору внесення відомостей до інформаційної системи Інтерполу; запитує у правоохоронного органу України - ініціатора додаткову інформацію, необхідну для виконання запиту; повністю або частково відмовляє у виконанні запиту; проводить додаткові консультації з правоохоронним органом України - ініціатором внесення відомостей до інформаційної системи Інтерполу.

З урахуванням наведених положень Інструкції, слідчий суддя дійшов висновку, що моментом оголошення підозрюваного у міжнародний розшук є факт включення особи до баз даних розшукуваних осіб Інтерполу.

З таким висновком колегія суддів не погоджується. Так, зі змісту положень Розділу IV «Порядок запитування публікації оповіщень Генеральним секретаріатом Інтерполу» вказаної Інструкції вбачається, що для звернення із запитом про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо особи, яка розшукується з метою її затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну, правоохоронний орган України надсилає уповноваженому підрозділу визначений пакет документів, у тому числі завірену копію постанови про оголошення розшуку особи та завірену копію ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування. З наведеного слідує, що вже на момент звернення із запитом до Інтерполу особа має бути оголошена в розшук.

Крім того, як слідує з положень вказаної Інструкції, розгляд слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування передує вирішенню питання про публікацію Червоного оповіщення Генеральним секретаріатом Інтерполу, а ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є одним із обов`язкових документів, на підставі якого уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення.

Отже, момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, відповідає часу винесення відповідної постанови, а доказом, яким сторона обвинувачення має доводити перед слідчим суддею факт того, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук, є наявність у матеріалах клопотання процесуального рішення про оголошення особи в міжнародний розшук, оформленого у виді постанови.

Аналогічні висновки викладені в ухвалах колегії суддів АП ВАКС від 28.07.2022 р. у справі № 991/2277/22, від 26.05.2023 р. у справі № 991/1865/23, від 21.04.2023 р. у справі № 991/1941/23, від 09.10.2023 р. у справі № 991/7919/23.

Вказана правова позиція ґрунтується на положеннях ст. 281 КПК України, яка визначає загальні правила оголошення у розшук і здійснення розшуку. Як вже зазначалось вище, за змістом вказаної статті, якщо під час досудового розслідування підозрюваний перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова. Відтак, факт оголошення особи у розшук (міжнародний розшук, як один з різновидів розшуку) підтверджується окремою постановою слідчого (детектива). Вказана умова в даному випадку була дотримана.

Частина 3 зазначеної статті передбачає, що у подальшому оголошений розшук здійснюється за відповідним дорученням, але «здійснення» розшуку не є тотожнім «оголошенню розшуку» за змістом ст. 281 КПК України. Розшук здійснюється після його оголошення, при цьому його здійснення стосується вирішення організаційних питань після його оголошення.

За таких обставин, постанова про оголошення особи в міжнародний розшук є єдиним доказом існування юридичного факту оголошення такої особи в міжнародний розшук у розумінні вимог ст. 281 КПК України. В той же час, ч. 7 ст. 110 КПК визначено, що постанова слідчого, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов`язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Відтак, висновок слідчого судді про те, що підозрюваним, якого оголошено у міжнародний розшук, у розумінні ч. 6 ст. 193 КПК України є виключно особа, яка перебуває у міжнародному розшуку і це підтверджується відповідними відомостями та витягами із бази даних Інтерполу, є безпідставним. Більше того, ані ч. 6 ст. 193 КПК України, ані інші норми кримінального процесуального закону таких вимог не містять.

При цьому, подальше скерування постанови про оголошення у міжнародний розшук з відповідними матеріалами кримінального провадження до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України є організаційним етапом такого розшуку, тобто є лише засобом здійснення такого розшуку (ч. 3 ст. 281 КПК України).

Як вбачається з матеріалів провадження, постанову детектива від 31.07.2023 р. про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук скеровано для виконання до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України (т. 3 а.с. 160).

Будь-які інші правові позиції з приводу оголошення особи у розшук/міжнародний розшук, на які посилається сторона захисту, не можуть змінювати зміст ч. 2 ст. 281 КПК України, згідно якої про оголошення особи у розшук виноситься окрема постанова. КПК України не передбачає особливостей оголошення особи у міжнародний розшук і не делегує нікому можливість встановлювати такі особливості підзаконними актами.

Колегія суддів також враховує, що відсутність в організації Інтерпол інформації про розшук певної особи не свідчить про неоголошення особи у міжнародний розшук, оскільки з наявністю/відсутністю такої інформації КПК України не пов`язує можливість/неможливість оголошення її у розшук (міжнародний розшук).

Відтак, висновки слідчого судді про ненадання прокурором на підтвердження перебування ОСОБА_13 у міжнародному розшуку відповідних доказів є безпідставними та такими, що суперечать положенням КПК України та матеріалам справи.

Окрім того, як на додаткову підставу відсутності доказів перебування ОСОБА_13 у міжнародному розшуку слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі послався на те, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження внесення до ЄРДР відомостей про оголошення підозрюваного у міжнародний розшук. Натомість, прокурор у своїй апеляційній скарзі наголошує на тому, що КПК України не містить вимог про долучення до матеріалів клопотання, що розглядається в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 193 КПК України, доказів на підтвердження внесення до ЄРДР вказаних відомостей.

З даного приводу колегія суддів звертає увагу на те, що ані під час розгляду слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ані під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали учасниками провадження вказане питання не порушувалось, тим самим факт виконання стороною обвинувачення вказаних вимог не заперечувався.

Вимоги ст. 281 КПК України дійсно покладають на слідчого, прокурора обов`язок внести до ЄРДР відповідні відомості про оголошення особи у міжнародний розшук, втім не зобов`язують слідчого, прокурора долучати до клопотання, яке розглядається у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 193 КПК України, відповідні докази.

При цьому, слід зазначити, що витяг з ЄРДР не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує правові наслідки у кримінальному провадженні.

Так, з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.09.2020 р. (справа № 761/28347/15-), витяг з ЄРДР у розумінні ч. 2 ст. 84 КПК України є електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, що використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру. Отже, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України, а лише підтверджує фіксацію правоохоронним органом фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення. Окрім того, у постанові Верховного Суду від 15.09.2022 р. у справі № 281/264/18 наголошено, що оскільки витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України, то його відсутність у матеріалах кримінального провадження не є істотним порушенням вимог КПК України.

Відтак, ненадання прокурором витягу з ЄРДР про внесення відомостей про оголошення особи у міжнародний розшук не свідчить про їх невнесення. Окрім того, як вже зазначалось вище, сам витяг з ЄРДР не є доказом для суду у розумінні ст. 84 КПК України. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявний лист про скерування постанови про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України, в якому серед додатків зазначено витяг з ЄРДР на 5-ти аркушах (т. 3 а.с. 160). Наведене свідчить про виконання прокурором вимог вищевказаної Інструкції, зокрема надсилання уповноваженому підрозділу визначений пакет документів, у тому числі, витяг з ЄРДР.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо перебування підозрюваного у міжнародному розшуку в розумінні вимог ч. 6 ст. 193 КПК України, а висновки слідчого судді щодо недостатності підстав для міжнародного розшуку підозрюваного ОСОБА_13 на етапі розгляду клопотання - такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки надані суду матеріали свідчать про здійснення органом досудового розслідування необхідного комплексу заходів, спрямованих на оголошення підозрюваного ОСОБА_13 у міжнародний розшук. Крім того, колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання щодо можливості обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності останнього, слідчий суддя у відповідності до вимог ч. 6 ст. 193 КПК України перевіряє доведеність саме факту оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, а не наявність підстав для його оголошення.

4.3. Щодо інших доводів апеляційної скарги прокурора.

Крім передчасного та наразі безпідставного висновку про недоведення прокурором факту перебування ОСОБА_13 у міжнародному розшуку, в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя надав оцінку обставинам, оцінка яких явно виходять за межі його повноважень, принаймні під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу. Зокрема, в оскаржуваній ухвалі надано оцінку досудовому розслідуванню у даному провадженні в цілому, а також наявності у ОСОБА_13 імунітету як другого з подружжя судді ЄСПЛ.

Всі ці висновки викладені на декількох сторінках оскаржуваної ухвали (т. 15 а.с. 184-185).

Так, слідчий суддя детально описує зміст рішення Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р., яким відхилено клопотання заступника Генерального прокурора ОСОБА_24 про зняття з ОСОБА_13 імунітету, який випливає з імунітету його дружини, судді ОСОБА_17, обраної до ЄСПЛ від України. Посилаючись на положення Конституції України, Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р., Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчим суддею зроблено висновок про те, що зазначене рішення від 06.07.2020 р. слід розуміти як рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною. Крім того, слідчий суддя з посиланням на вказане рішення констатував встановлення ЄСПЛ факту проведення правоохоронними органами України слідчих дій щодо ОСОБА_13 за відсутності рішення про зняття з нього імунітету, а також наголосив, що розслідування у провадженні розпочате 01.06.2017 року, а Пленум ЄСПЛ констатував порушення імунітету 06.07.2020 року.

Надалі по тексту слідчим суддею викладено висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені нею у постанові від 05.10.2021 р. у справах № 752/25120/18, № 991/703/20, № 991/982/20, № 991/4794/20 за результатами розгляду заяви ОСОБА_13 про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань.

Також, слідчий суддя звернув увагу на постанову заступника Генерального прокурора ОСОБА_25 від 16.07.2020 р. про продовження строку розслідування у даному провадженні та навів перелік слідчих та процесуальних дій, задля здійснення яких і було надано додатковий строк розслідування. Однак, з досліджених під час розгляду клопотання матеріалів слідчий суддя не встановив проведення вказаних у постанові від 16.07.2020 р. слідчих дій, що, на його переконання, не може свідчити про повноту та об`єктивне дослідження всіх обставин кримінальних правопорушень, у зв`язку з якими здійснюється розслідування у цьому провадженні.

Підсумовуючи наведені обставини та дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання, а відтак, і про відсутність підстав перевіряти та надавати оцінку іншим доводам учасників, заявленим у ході судового розгляду.

Втім, у відповідності до ч. 6 ст. 193, ч. 1 ст. 194 КПК України, окрім оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з матеріалами провадження, слідчий суддя досліджував вказані обставини під час судового розгляду, втім в оскаржуваній ухвалі свого відображення та оцінки вони не знайшли, що, на переконання колегії суддів, перешкодило слідчому судді ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Окрім того, в оскаржуваній ухвалі наведено перелік доказів, наданих стороною обвинувачення на підтвердження наявності обґрунтованості повідомленої ОСОБА_13 підозри, однак жодної оцінки цим доказам надано не було.

Так, під час розгляду клопотання слідчим суддею досліджено матеріали клопотання та докази, надані на його обґрунтування, а також докази, надані стороною захисту на спростування доводів клопотання, допитано за клопотанням захисту свідків ОСОБА_28, ОСОБА_29, що підтверджується журналами від 09.11.2023 р., від 13.11.2023 р., від 14.11.2023 р., від 21.11.2023 р., від 22.11.2023 р., від 24.11.2023 р., від 29.11.2023 р., від 06.12.2023 р., від 08.12.2023 р., від 13.12.2023 р., від 14.12.2023 р., від 21.12.2023 р., від 22.12.2023 р., від 25.12.2023 р., від 03.01.2024 р., від 04.01.2024 р., 08.01.2024 р., 11.01.2024 р., та технічними записами судових засідань.

Результати такого повного та всебічного дослідження доказів повинні бути відображені у мотивувальній частині ухвали.

Так, у відповідності до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому, внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб`єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку.

Вимоги закону щодо розгляду обставин справи слід розглядати і як вимоги щодо оцінки відповідних доказів. Це пов`язано з тим, що процесуальне рішення приймається на підставі оцінки зібраних і перевірених на поточний момент доказів. Тому внутрішнє переконання, до якого приходять суб`єкти оцінки, перш за все ґрунтується саме на такій оцінці доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього переконання повинен відображуватись через мотивування висновків. Це дозволяє його перевірити і дійти висновку про правильність або помилковість.

Отже, повне та всебічне дослідження наданих до клопотання документів та доказів є обов`язковим, а його результати повинні бути відображені у мотивувальній частині ухвали.

Натомість, слідчим суддею не надано оцінки жодному з досліджених ним доказів сторони обвинувачення ані окремо, ані у їх сукупності, та не спростовано доводи прокурора щодо підтвердження цими доказами конкретних обставин провадження відповідно до повідомлення про підозру. Більше того, не наводячи аналізу наданих прокурором доказів та не розкриваючи змісту цих доказів, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав, які б свідчили про повноту та об`єктивне дослідження всіх обставин кримінальних правопорушень, у зв`язку з якими здійснюється досудове розслідування у даному кримінальному провадженні.

Тим самим слідчий суддя вийшов за межі розгляду клопотання та надав оцінку обставинам, які не підлягають дослідженню на даному етапі. Відтак, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині заслуговують на увагу.

Усунути вищенаведені недоліки, яких припустився слідчий суддя, під час апеляційного розгляду неможливо, оскільки вирішення судом апеляційної інстанції клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по суті, з встановленням замість слідчого судді всіх обов`язкових обставин у відповідності до ст. 194 КПК України, призведе до порушення принципу інстанційності та унеможливить подальший апеляційний перегляд цього рішення.

За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з призначенням нового розгляду слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та прийняття за його наслідками законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення, як це передбачено положеннями ст. 370 КПК України.

4.4. Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про необхідність доповнення мотивувальної частини оскаржуваної ухвали.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги захисника, останній погоджується з результатом розгляду клопотання та мотивами оскаржуваної ухвали слідчого судді, втім вважає, що її слід доповнити додатковими мотивами, у зв`язку з чим просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали та доповнити її посиланням на ті обставини, щодо яких висловився Пленум ЄСПЛ у рішенні від 06.07.2020 р. та які наразі є предметом розгляду ЄСПЛ у справі «ОСОБА_13 проти України», а також визнати докази, які сторона обвинувачення зібрала з порушенням імунітетів ОСОБА_13 як члена сім`ї судді ЄСПЛ, як народного депутата України, як адвоката, а також внаслідок незаконного тиску на учасників провадження та з огляду на сплив строків досудового розслідування, очевидно недопустимими.

Враховуючи, що під час апеляційного розгляду встановлено підстави для скасування оскаржуваної ухвали з мотивів, викладених у розділах 4.1-4.3 даної ухвали, через невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам провадження, що є безумовною та самостійною підставою для її скасування, колегія суддів не вдається до оцінки доводів апеляційної скарги захисника, зміст яких зводиться до необхідності доповнення оскаржуваної ухвали додатковими мотивами.

5. Щодо заявлених під час апеляційного розгляду клопотань сторони захисту.

Положення ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями, а також надають право суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, яке оскаржується, за наявності обґрунтованого клопотання учасника кримінального провадження.

За змістом цієї норми учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, але й повинен зазначити, які конкретно обставини та докази потрібно дослідити, а також обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Захисниками підозрюваного ОСОБА_13 - адвокатами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на відповідній стадії апеляційного розгляду заявлялися численні клопотання про дослідження доказів, виклик свідків, витребування нових доказів, визнання доказів очевидно недопустимими, постановлення окремих ухвал, тощо.

Так, захисник ОСОБА_7 заявила клопотання про визнання очевидно недопустимими доказів, зокрема: 1) всіх доказів, долучених до клопотання детектива, як таких, що зібрані після закінчення строків досудового розслідування, тобто після 22.03.2020 року; 2) всіх доказів, долучених до клопотання детектива, як таких, що зібрані в порушення імунітету, який діяв з початку досудового розслідування, тобто з 01.06.2017 року та до закінчення повноважень судді ЄСПЛ ОСОБА_17 - до 26.06.2022 року; 3) всіх доказів, долучених до клопотання детектива, як таких, що зібрані в порушення гарантії адвокатської діяльності, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 4) всіх доказів, долучених до клопотання детектива, як таких, що зібрані в порушення гарантії депутатської недоторканності, що передбачені Конституцією України та Законом України «Про статус народного депутата України»; 5) всіх доказів, долучених до клопотання детектива, як таких, що зібрані під тиском на свідків (т. 16 а.с. 61-103).

У задоволенні вказаних клопотань колегією суддів було відмовлено, оскільки відповідно до ст. 89 КПК України питання допустимості доказів суд вирішує під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу у ході судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим. Відтак, на даній стадії апеляційного розгляду подання клопотань про визнання доказів очевидно недопустимими є передчасним та не надає можливості колегії суддів вирішити це питання, натомість, оцінку доказам суд надає в нарадчій кімнаті (т. 19 а.с. 56).

Крім того, захисником ОСОБА_7 заявлено низку клопотань про витребування доказів, зокрема: 1) про витребування у МЗС України документів щодо звернення до ЄСПЛ у справі № 63403/13 «Золотий мандарин Ойл проти України», а у прокурора - документів, які подавалися до компетентних органів через МЗС; 2) про витребування у прокурора всіх додатків до протоколу огляду від 21.05.2019 р., 3) про витребування у прокурора матеріалів провадження № 52017000000000361 з можливістю зняти фотокопії, які підтверджують рух грошових коштів, отриманих ТОВ «Золотий мандарин Ойл» за рішенням ЄСПЛ № 63403/13 від 20.10.2015 р.; 4) про витребування у прокурора карти пам`яті та повідомити, на підставі якого рішення суду здійснено втручання у приватне спілкування, яке зафіксовано протоколом огляду від 13.03.2020 р.; 5) про витребування у прокурора доказів, якими обґрунтовано винесення постанови про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук; 6) про витребування у прокурора доказів направлення повісток про виклик від 11.07.2023 р., від 21.07.2023 р. та від 24.07.2023 р. ОСОБА_13 у порядку, визначеному ч. 7 ст. 135 КПК України; 7) про витребування у Мін`юст листа від 26.10.2020 р. до ЄСПЛ щодо перегляду рішення у справі «ТОВ «Золотий мандарин Ойл» проти України»; 8) про витребування у прокурора носіїв інформації, на яких зафіксована розмова ОСОБА_19 з ОСОБА_30 та які стали підставою для складання протоколу від 31.03.2020 р.; 9) про витребування у прокурора документів, які сторона обвинувачення подавала про зняття імунітету з ОСОБА_13 ; 10) про витребування у прокурора усіх протоколів допиту ОСОБА_31 ; 11) про витребування у прокурора всіх відомостей з ЄРДР у провадженні; 12) про витребування у прокурора документів, які сторона обвинувачення подавала для оскарження рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 р., яким затверджена декларація про дружнє врегулювання спору у справі ТОВ «Золотий мандарин Ойл» проти України»; 13) про витребування у прокурора оригіналу договору № 1004 про відступлення права вимоги між ТОВ «Золотий мандарин Ойл» та «Іссахар-Зевелу», «Імпорт-Експорт»; 14) про витребування у прокурора всіх протоколів допиту за участі ОСОБА_21, ОСОБА_32 та ОСОБА_33 ; 15) про витребування у прокурора документів, на підставі яких стороною обвинувачення визначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «РОДОВІД БАНКУ» та Мін`юст потерпілими у провадженні (т. 16 а.с. 143-250, т. 17 а.с. 1-20, т. 19 а.с. 185-194).

У задоволенні вказаних клопотань колегією суддів також відмовлено, оскільки апеляційний розгляд здійснюється в межах доводів апеляційних скарг. В апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 не йдеться про неповноту судового розгляду, а єдиною підставою для зміни судового рішення зазначається необхідність доповнення мотивувальної частини оскаржуваної ухвали певними обставинами. Натомість, апеляційний розгляд здійснюється на підставі наявних матеріалів з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції повинен перевірити правильність постановленого слідчим суддею рішення. Колегія суддів також врахувала, що сторона обвинувачення в межах принципу диспозитивності подала до суду той обсяг доказів, який вбачала за потрібне надати на даній стадії, з урахування положень ст. 221 КПК України, тому зобов`язання її надавати додаткові докази суперечитиме принципу змагальності (т. 20 а.с. 94).

Також, захисником ОСОБА_7 подано клопотання про виклик свідків, зокрема ОСОБА_34, а також про виклик у якості свідків та/або надання консультацій як спеціалістів у провадженні ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39 (т. 17 а.с. 21-24, т. 19 а.с. 107-112).

У задоволенні вказаних клопотань колегією суддів також відмовлено, оскільки у відповідності до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники провадження заявляли клопотання в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. У даному випадку клопотання про допит в якості свідків та/або спеціалістів з приводу тлумачення рішення ЄСПЛ не заявлялось та не вирішувалось слідчим суддею. Щодо допиту свідка ОСОБА_34, колегією суддів зазначено, що апеляційний розгляд обмежується доводами апеляційної скарги захисника ОСОБА_6, в якій не заявляється про неповноту судового розгляду та не ставиться питання щодо безпідставної відмови слідчим суддею у допиті цього свідка. Відтак, в межах апеляційного перегляду підстав для допиту зазначених осіб колегією суддів не встановлено (т. 20 а.с. 95-96).

Також, захисником ОСОБА_7 заявлено клопотання про повторне дослідження усіх наявних доказів у провадженні (т. 19 а.с. 195-209).

За результатом розгляду у задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовлено, оскільки апеляційний перегляд здійснюється в межах доводів апеляційної скарги. В апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 не зазначено, що докази були досліджені слідчим суддею неповно або з порушеннями, а також не ставиться питання про неповноту судового розгляду або невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Відтак, в межах доводів апеляційної скарги відсутні підстави для повторного дослідження судом апеляційної інстанції усіх доказів, наявних в матеріалах провадження (т. 20 а.с. 98).

Захисником ОСОБА_6 також було подано клопотання про повторне дослідження усіх доказів у провадженні, про повторний допит свідка ОСОБА_34, про витребування доказів, про долучення та дослідження нового доказу - відповіді Ради адвокатів від 17.04.2024 р. на запит адвоката, про виклик ОСОБА_13 в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України (т. 20 а.с. 142-204, т. 21 а.с. 1-26, 42-55). Також, від захисника ОСОБА_9 надійшло клопотання про долучення доказів - ухвали слідчого судді ВАКС від 21.03.2024 р. та нотаріально засвідченого перекладу листа Інтерполу від 12.02.2021 р.

За результатами розгляду, клопотання захисника ОСОБА_6 про витребування доказів, про долучення та дослідження нового доказу залишено колегією суддів без розгляду, оскільки апеляційний суд на момент їх заявлення перебував на стадії пояснень та заперечень, тобто стадія клопотань вже завершена. Відмовлено також у допиті свідка ОСОБА_34 та у дослідженні усіх доказів, наявних в матеріалах справи, оскільки такі клопотання вже заявлялись захисниками та вирішувались колегією суддів на відповідній стадії апеляційного розгляду. У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_9 колегією суддів також відмовлено, оскільки збирання нових доказів не відповідає меті апеляційного розгляду, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 404 КПК України.

Крім вищенаведеного, захисником ОСОБА_7 заявлялися клопотання про винесення окремих ухвал, зокрема: 1) про винесення окремої ухвали про порушення детективами порядку збору доказів після закінчення строків досудового розслідування, тобто після 22.03.2020 року; 2) про винесення окремої ухвали щодо порушення детективами гарантій адвокатської діяльності та адвокатської таємниці; 3) про винесення окремої ухвали щодо порушення детективами дипломатичного імунітету, який діяв з початку досудового розслідування до закінчення повноважень судді ЄСПЛ ОСОБА_17 ; 4) про винесення окремої ухвали щодо порушення детективами гарантій депутатської недоторканності; 5) про винесення окремої ухвали щодо здійснення детективами тиску на свідків (т. 17 а.с. 31-57). Під час судового розгляду вона просила не вирішувати зазначені клопотання окремо, а надати їм оцінку при прийнятті судового рішення на підставі досліджених матеріалів провадження в нарадчій кімнаті (т. 19 а.с. 56). Також, нею було подано п`ять повторних клопотань про визнання доказів очевидно недопустимими - зокрема, доказів, отриманих поза строками досудового розслідування, отриманих із застосуванням тиску на свідків, зібраних з порушенням імунітету ЄСПЛ та статусу народного депутата України, зібраних з порушенням адвокатської таємниці (т. 19 а.с. 71-106). Під час судового розгляду вона також просила вирішити ці клопотання в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (т. 20 а.с. 97).

З цього приводу колегія суддів зазначає, що з урахуванням висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали з наведених вище мотивів та призначення нового розгляду слідчим суддею клопотання про обрання ОСОБА_13 запобіжного заходу, вищевказані клопотання захисту не розглядаються та їм не надається правова оцінка, оскільки судом апеляційної інстанції ці обставини не встановлювалися.

6. Висновки суду.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду має право скасувати ухвалу і призначити новий розгляд.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення у разі невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні.

Враховуючи, що за результатами апеляційного розгляду колегією суддів встановлено наявність вищевказаної підстави, оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду клопотання у Вищому антикорупційному суді.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, що питання про наявність або відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також неможливості застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчим суддею не досліджувались та оцінка їм в оскаржуваній ухвалі не надана, а відтак, клопотання по суті не розглянуто. Водночас, суд апеляційної інстанції не може підміняти собою слідчого суддю та замість нього здійснювати розгляд клопотання по суті, оскільки відповідні висновки по всім питанням, що входять до предмету доказування, має зробити слідчий суддя, тоді як суд апеляційної інстанції має їх перевірити та надати їм відповідну оцінку.

За викладених обставин та враховуючи, що іншим чином усунути наведені вище порушення, допущені слідчим суддею, під час апеляційного розгляду неможливо, призначення нового розгляду клопотання детектива про обрання підозрюваному ОСОБА_13 запобіжного заходу у Вищому антикорупційному суді не суперечить принципу законності та загальним засадам апеляційного розгляду.

При новому розгляді слідчому судді з урахуванням вищенаведених висновків слід ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення, надавши оцінку всім обставинам, які підлягають встановленню у відповідності до ст. 194 КПК України, а також доводам учасників провадження.

Керуючись ст. ст. 369-372, 407, 409, 412, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.01.2024 р. - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 р. відносно ОСОБА_13 направити слідчому судді Вищого антикорупційного суду на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4