- Головуючий суддя (АП ВАКС): Боднар С.Б.
Справа № 991/8812/24
Провадження №11-сс/991/660/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
підозрюваного ОСОБА_5
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
прокурора ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2024 року, якою частково задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_10 про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 52023000000000052 від 01.02.2023,
УСТАНОВИЛА:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2024 року:
-частково задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ОСОБА_10, погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_9 про продовження строку тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 52023000000000052 від 01.02.2023;
-продовжено підозрюваному ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів;
-визначено підозрюваному ОСОБА_5 заставу у розмірі 100 000 000 (сто мільйонів) гривень;
-у разі внесення застави, покладено на підозрюваного ОСОБА_5 строком на два місяці процесуальні обов`язки.
Не погодившись із вказаним рішенням слідчого судді, захисники ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5 звернулися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційними скаргами.
18 вересня 2024 року на електронну пошту Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надійшли доповнення до їх апеляційних скарг.
До початку судового розгляду захисники ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 узгодили свої позиції та вимоги за апеляційними скаргами та просили задовольнити апеляційні скарги сторони захисту, скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора САП про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .
Апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною і необгрунтованою, постановленою без урахування аргументів сторони захисту.
Апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала винесена за невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, без врахування стану здоров`я підозрюваного та різкого його погіршення, з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та з грубими порушеннями приписів КПК України щодо суті та порядку продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, відтак підлягає скасуванню, зважаючи на таке:
-слідчим суддею не враховано різке погіршення стану здоров`я ОСОБА_5 під час перебування в слідчому ізоляторі та відсутність в умовах слідчого ізолятора можливості забезпечити його належним рівнем профільної медичної допомоги;
-перебування в слідчому ізоляторі ОСОБА_5 за наявності у нього тих хронічних захворювань, які виключають навіть призначення покарання у вигляді позбавлення волі, може мати непередбачувані наслідки для його життя та здоров`я;
-посилання слідчого судді на те, що присутність свідків має забезпечити сторона захисту, а сторона обвинувачення не тільки не додала до клопотання перелік свідків (п. 2 ч. 3 ст. 184 КПК України), але й не повинна забезпечити їх присутність за клопотанням захисника, є неправомірним та порушує принцип рівності та права сторони захисту, яку вчергове було позбавлено можливості реалізувати право на допит свідків перед незалежним та неупередженим судом;
-з ухвали вбачається, що слідчий суддя не тільки не встановив збільшення ризиків або появи нових ризиків, що є передумовою для продовження тримання під вартою відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, але й встановив зменшення ризиків;
-клопотання не містило жодного обґрунтування того, чому домашній арешт з носінням електронного засобу контролю не може забезпечити цієї мети, зважаючи, до того ж, на бездоганну процесуальну поведінку підозрюваного протягом всього часу досудового розслідування;
-зменшення розміру застави є беззаперечним доказом на підтвердження встановлення слідчим суддею того факту, що заявлені ризики зменшилися, а нові ризики не з`явилися, що в принципі виключає продовження строку тримання під вартою;
-зменшення розміру застави зі 120 000 000,00 грн. до 100 000 000,00 грн. жодним чином не обґрунтоване. Дискреційні повноваження слідчого судді при визначенні розміру застави не означають, що він її може визначати свавільно, без жодного обґрунтування розміру;
-реальним розміром застави є та сума 21 800 000,00 грн., яку вже було внесено і яка в 20 разів вже перевищує максимальний розмір застави, встановлений КПК України для тяжких злочинів.
Апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням вимог КПК України, з огляду на наступне:
-слідчий суддя не надав належної оцінки ступеню вагомості доказів, які нібито свідчать про причетність ОСОБА_5 до події кримінального правопорушення. Матеріали досудового розслідування, відкриті в порядку ст. 290 КПК України, не містять доказів обізнаності ОСОБА_5 щодо ймовірної протиправності коштів, отриманих компанією «Lamagan Ventures Limited»;
-висновок слідчого судді про наявність ризиків переховування та впливу на свідків не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження щодо (1) відсутності будь-яких дій підозрюваного з протидії розслідуванню не зважаючи на обізнаність про досудове розслідування; (2) успішного проведення органом досудового розслідування усіх можливих слідчих та процесуальних дій до моменту повідомлення ОСОБА_5 про підозру;
-висновок слідчого судді про помірність застави у розмірі 100 000 000 грн. суперечить фактичним обставинам справи щодо: (1) майнового стану ОСОБА_5 та його компаній; (2) розміру прибутку ТОВ «СКАЙПРОДЖЕКТ», АТ «АРГОС», АТ «АМТЕЛ» від продажу приміщень комплексу «Метрополь».
У судове засідання з`явилися підозрюваний ОСОБА_5, його захисники ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та прокурор САП ОСОБА_9 . Учасники не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за наявного складу учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_5, його захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які підтримали подані апеляційні скарги та просили задовольнити їх в повному обсязі із врахуванням їх узгодженої в судовому засіданні позиції, прокурора САП ОСОБА_9, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Частиною 3 ст. 197 КПК України передбачено, що строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом; сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 (ч. 1 ст. 183 КПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів провадження, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000052 від 01.02.2023 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 та ч. 3 ст. 209 КК України (том 1, а.с. 38-40).
19 червня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 209 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_5 підозрюється у:
-пособництві одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданого їй службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368 КК України;
-вчиненні фінансових операцій та правочинів з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчиненні дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів, джерела їх походження, переміщення, зміну їх форми(перетворення), а так само набутті та володінні коштів, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України(том 1, а.с. 65-123).
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру.
Згідно вимог ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про те, що, у відповідності до вимог ст. 42 КПК України, ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 52023000000000052 від 01.02.2023 і щодо нього може вирішуватися питання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 КПК України, підозра не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
Згідно ч. 1 ст. 47 КПК України, захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені КПК України та іншими законами України, з метою, зокрема, забезпечення з`ясування обставин, які спростовують підозру.
Слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК України).
На стадії досудового розслідування перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав можливої причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, а також того чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше досудове розслідування
Відповідно до ст. 89 КПК України, визнання доказів недопустимими належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду.
На стадії досудового розслідування слідчий суддя може, враховуючи правову позицію ЄСПЛ щодо визначення поняття «обґрунтована підозра» як існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п. 175 Рішення в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04, рішення від 21 квітня 2011 року, остаточне 21 липня 2011 року), оцінити лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, не вдаючись до їх оцінки як допустимих.
Крім того, обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчого суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Отже, повнота та всебічність проведеного розслідування не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при з`ясуванні достатності доказів, що стали підставою повідомлення особі про підозру.
Як вбачається із матеріалів провадження, на час повідомлення про підозру існували факти та інформація, які свідчили про те, що ОСОБА_5 міг вчинити кримінальне правопорушення, про підозру у якому йому було повідомлено. Про це, зокрема, свідчать докази та документи, які містяться в матеріалах провадження та досліджені слідчим суддею в судовому засіданні (пункт 125 ухвали слідчого судді).
А тому, доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах провадження доказів на підтвердження події вказаного кримінального правопорушення та можливої причетності до його вчинення ОСОБА_5 є безпідставними.
Відповідно до установленої практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, дійшов обґрунтованого висновку, що забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти встановленим слідчим суддею ризикам можливо шляхом застосування саме застави з покладенням на нього ряду процесуальних обов`язків.
Обґрунтовуючи клопотання орган досудового розслідування послався на наявність достатніх підстав вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 та ч. 3 ст. 209 КК України.
Кримінальне правопорушення, визначене ч. 4 ст. 368 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, з конфіскацією майна; кримінальне правопорушення, визначене ч. 3 ст. 209 КК України - у виді позбавлення волі на строк на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.
Звільнення від покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК України в даному випадку не допускається, як і призначення покарання більш м`якого, ніж передбачено законом, як про це йдеться у ч. 1 ст. 69 КК України.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Колегія суддів погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати підозрюваного переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Разом з тим тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду.
Разом з тим тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду. Про це свідчить також наступні відомості:
-у період з листопада 2017 року по дату складання клопотання ОСОБА_5 більше сорока разів виїжджав за кордон, у тому числі на тривалий період, 4 рази з яких у період після введення правового режиму воєнного стану в Україні;
-відсутність будь-яких обмежень для ОСОБА_5 (зважаючи на його вік (64 роки)) у перетині державного кордону у період правового режиму воєнного стану;
-повнолітні та неповнолітні діти ОСОБА_5 протягом тривалого часу постійно проживають за кордоном;
- ОСОБА_5 має візу на проживання у Великобританії (до 21.06.2025), та під час подачі документів для отримання візи для його неповнолітньої доньки, він давав дозвіл на її перебування в Сполученому Королівстві у помешканні своєї старшої доньки ( АДРЕСА_1 );
-високий майновий стан підозрюваного ОСОБА_5, що може вказувати на достатні фінансові спроможності підозрюваного забезпечити своє переховування.
Колегія суддів погоджується, що у випадку відмови у задоволенні клопотання детектива НАБУ про продовження строку тримання під вартою, у підозрюваного ОСОБА_5 залишається реальна можливість вільної зміни свого місця проживання/перебування, що у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження (зокрема майнового стану) підтверджує наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Окрім того, переховування від органів досудового розслідування та/або суду можливе як за кордоном так і в межах України.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність встановленого слідчим суддею ризику переховування від органів досудового розслідування та суду підозрюваного ОСОБА_5 з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Окрім того, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про те, що під час досудового розслідування, було допитано низку працівників юридичних осіб, фактичний контроль над якими здійснює сам ОСОБА_5, зокрема: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 . Ці свідки є підлеглими та залежними за своїми трудовими відносинами особами стосовно підозрюваного. З огляду на безпосередню підпорядкованість підозрюваному низки осіб, які наразі є свідками у межах цього кримінального провадження та родинних зв`язків із ОСОБА_14, підозрюваний може впливати на всіх цих осіб з метою надання останніми неправдивих показань або ж відмови від надання показань задля уникнення відповідальності.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок слідчого судді щодо необхідності обмежити підозрюваного ОСОБА_5 у можливості спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні з приводу обставин, викладених у повідомленні про підозру.
Колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді про існування ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Про наявність даного ризику, зокрема, свідчать наступні відомості:
-після направлення у 2019 році під час досудового розслідування запиту про міжнародну правову допомогу у межах кримінального провадження до компетентних органів Швейцарської Конфедерації та початку його виконання, особи, підлеглі ОСОБА_5, у тому числі ОСОБА_11, вживали заходів щодо протидії (оскарження) з метою не можливості отримання НАБУ запитуваних документів;
-слідчим суддею досліджено протоколи НС(Р)Д від 05.10.2023 щодо працівників підконтрольних ОСОБА_5 товариств - ОСОБА_12 та ОСОБА_13, у яких зафіксовано, що під час розмов останні повідомляли, що після постановлення слідчим суддею ухвал про дозвіл на проведення обшуків та до їх безпосереднього проведення про необхідність протягом одного місяця обмежити відвідування офісних приміщень;
-за змістом зафіксованих у цих протоколах розмов, за декілька днів після постановлення таких ухвал, ОСОБА_13 вживав заходів щодо приховання свого власного ноутбуку, а в день проведення обшуків - вживав заходи, спрямовані на приховання речей і документів, що можуть містити докази в кримінальному провадженні, зокрема приховував та вимикав власний мобільний телефон. Також після проведення обшуків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 повідомляли співрозмовникам про те, що такі обшуки були передбачуваними та очікуваними для них.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про продовження існування ризику перешкоджання ОСОБА_5 кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми неправомірної вигоди.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25 квітня 2000 року (заява № 31315/96, п. 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
Визначаючи альтернативний запобіжний захід у вигляді застави слідчим суддею враховано характер кримінального правопорушення, особу підозрюваного, відомості про його майновий стан.
Колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді, що застава у розмірі 100 000 000 грн. є обґрунтованою та здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.
Щодо доводів сторони захисту про відсутність в умовах слідчого ізолятора (далі - СІЗО) можливості забезпечити ОСОБА_5 належний рівень профільної медичної допомоги, а його перебування в СІЗО за наявності хронічних захворювань, які виключають призначення покарання у вигляді позбавлення волі, може мати непередбачувані наслідки для його життя та здоров`я, то колегія суддів відзначає наступне.
Порядок лікувальної роботи в слідчих ізоляторах визначається Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та іншими законодавчими актами.
Надання ув`язненим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», статей 8, 107, 116 Кримінально виконавчого кодексу, Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 № 239/5/104 (далі - Порядок № 239/5/104).
Згідно з положеннями наведених нормативних актів у слідчих ізоляторах здійснюються медичний контроль за станом здоров`я ув`язнених, шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров`я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Порядком № 239/5/104 регулюється питання отримання медичної допомоги особами, взятими під варту, у т.ч. поза межами слідчого ізолятора. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця (пункт 2.6 Порядку № 239/5/104).
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку (пункт 2.7 Порядку № 239/5/104).
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО (пункт 2.8 Порядку № 239/5/104).
Отже, вищевказаним Порядком № 239/5/104 достатньо урегульовано питання отримання медичної допомоги (у т.ч. хірургічне втручання чи необхідна госпіталізація) особами, які перебувають в слідчих ізоляторах.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді та вважає, що застосований щодо ОСОБА_5 запобіжний захід не є перешкодою для реалізації заходів щодо охорони здоров`я підозрюваного. Доводи сторони захисту про необхідність вжиття заходів для покращання стану здоров`я ОСОБА_5 не можуть слугувати безумовною підставою для зміни застосованого запобіжного заходу при відсутності достатніх відомостей щодо неможливості перебування останнього в умовах несвободи за станом здоров`я.
Колегія суддів критично оцінює доводи сторони захисту та висновки слідчого судді про те, що зміна стадії кримінального провадження - завершення досудового розслідування, має зумовлювати зміну застосованого до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу (з оглядну на те, що органом досудового розслідування не здійснюються дії, спрямовані на отримання, збирання та перевірку доказів, що, як наслідок, свідчить про зменшення ймовірності вчинення підозрюваним будь-яких дій щодо перешкоджання кримінальному провадженню).
Стороною захисту, як і слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі, не зазначено як відкриття стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування свідчить про зменшення встановлених ризиків досудового розслідування. Натомість колегія суддів вважає, що завершення досудового розслідування та надання стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні може підвищувати ризики (зокрема ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду), адже, у відповідності до ч. 1 ст. 290 КПК України, відкриття матеріалів досудового розслідування може свідчити про наявність у сторони обвинувачення достатніх доказів для складання обвинувального акту та його подальшого направлення до суду з метою притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.
При судовому розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя врахував вимоги п.п. 3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Суд також враховує той факт, що розслідуване кримінальне правопорушення має високий ступінь суспільної небезпеки, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Надані із клопотанням про застосування запобіжного заходу матеріали доводять наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси підозрюваного з метою забезпечення кримінального провадження.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновки слідчого судді щодо наявності достатніх підстав для задоволення клопотання детектива НАБУ про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52023000000000052 від 01.02.2023 та можуть бути, зокрема судом під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
Неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження чи істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, а відтак вважає постановлене рішення законним, вмотивованим і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.
На підставі наведеного, керуючись статтями 176-178, 183, 193, 194, 196, 199, 309, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду 12 вересня 2024 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 52023000000000052 від 01.02.2023, залишити без змін, а апеляційні скарги захисників - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3