- Головуючий суддя (АП ВАКС): Никифоров А.С.
Справа № 991/5521/24
Провадження №11-кп/991/115/24
Головуючий в І інстанції: ОСОБА_1
Суддя-доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю:
обвинуваченого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12.09.2024 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця с. Набутів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 369 КК України у кримінальному провадженні № 62023000000000760 від 07 вересня 2023 року.
ВСТАНОВИЛА :
1.Зміст оскаржуваного судового рішення
і встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12.09.2024 клопотання прокурора ОСОБА_8 задоволено частково; продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою на шістдесят днів у Державній установі «Київський слідчий ізолятор», тобто до 10 листопада 2024 року включно, із визначенням застави у розмірі 2 500 000 (два мільйони п`ятисот тисяч) гривень та покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК у випадку її внесення.
Суд встановив, що на розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває обвинувальний акт, яким ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 369 КК.
Ухвалою суду від тієї ж дати у цьому кримінальному провадженні призначений судовий розгляд.
За наслідком розгляду клопотання прокурора, суд, посилаючись на висновки, викладені в ухвалі цього ж суду від 26 липня 2024 року, якою було продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» до 23 вересня 2024 року включно, вважав доведеним існування кількох ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також низки обставин відповідно до статті 178 Кодексу. А тому не вважав за доцільне надавати повторну оцінку тим обставинам, сукупність яких вже була проаналізована в ухвалі від 26 липня 2024 року, яка не зазнала змін.
Разом з тим, суд дослідив зміст рішення Європейського суду з прав людини від 05 вересня 2024 року в об`єднаній справі «Сириця проти України», яким встановлено порушення пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яке полягало у надмірній тривалості досудового тримання ОСОБА_6 під вартою та визнано недотримання розумних строків тримання його під вартою у кримінальному провадженні з номером 62019100000001170. Втім, оскільки обставини цього провадження не були предметом скарги ОСОБА_6, їм не надавав оцінки Європейський суд з прав людини, будь-яких форм порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено не було, суд вважав такі висновки ЄСПЛ нерелевантним до цього провадження.
Також суд врахував сімейний стан ОСОБА_6, наявність родинних зв`язків між ним та ОСОБА_9 як між сином та матір`ю, а також щодо проживання однією сім`єю ОСОБА_6 та ОСОБА_10 і спільне виховання й утримання ними трьох неповнолітніх дітей як такі, що підтверджують міцність соціальних зв`язків ОСОБА_6 . Втім зазначене, на переконання суду, не зменшує суттєво вже встановлені ухвалою суду від 26 липня 2024 року ризики.
Разом з тим, оскільки ОСОБА_6 понад вісім місяців не вносить визначену йому заставу навіть після зменшення її розміру, що дозволяє припустити про її надмірність, суд прийшов до переконання про доцільність її зменшення до 2 500 000 гривень.
2.Вимоги апеляційної скарги
і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі із доповненнями, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, прохає ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12.09.2024 скасувати в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою та постановити нову, якою відмовити у задоволені клопотання прокурора про продовження тримання ОСОБА_6 під вартою.
Зазначає про очевидно неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 в обвинувальному акті, а наведені у цьому акті фактичні обставини свідчать не про замах, а про готування до злочину. Завищена правова кваліфікація прокурором здійснена для штучного створення можливості обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вважає, що відповідно до ст. 68 КК у випадку засудження ОСОБА_6 за вчинення вказаних в обвинувальному акті дій, призначене йому покарання не може становити більше 4 років, тобто половини від максимальної межі, що визначена санкцією ч. 3 ст. 369 КК України. Відтак продовження ОСОБА_6 тримання під вартою суперечитиме п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК.
Дані про особу ОСОБА_6 свідчать про те, що він не буде ухилятись від суду, а саме: обвинувачений понад 20 років проживає у Києві, має постійне проживання, з 2013 року по теперішній час працює заступником голови Федерації профспілок України, хоча з 12.12.2022 перебуває під вартою, але не звільнений.
ОСОБА_6 з 2016 року перебуває у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_10, із якою виховують двох спільних дітей та її сина від першого шлюбу, якого виявив бажання усиновити. Крім того на утриманні ОСОБА_6 перебувала пристаріла лежача мати ОСОБА_9 .
Переконаний, що максимальний строк можливого покарання, а також міцність соціальних зв`язків ОСОБА_6 настільки мінімізують вірогідність його ухилення від суду, що дає підстави для застосування до нього іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із ізоляцією від суспільства.
Суд переклав обов`язок доведеності наявності чи відсутності у обвинуваченого ОСОБА_6 достатніх коштів для сплати застави у запропонованому прокурором розмірі, а під час розгляду клопотання не досліджував питання обґрунтованості обвинувачення на цій стадії кримінального провадження.
Ризик впливу на свідків не доведений, оскільки жоден із допитаних свідків них не надав відповідних свідчень про причетність ОСОБА_6 до злочину.
Посилання суду на НСРД, як на обґрунтування ризику можливості вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, без зазначення конкретних фраз, які б за висновкам фоноскопічної експертизи підтверджували їх належність саме ОСОБА_6, є безпідставним.
Крім того при вирішенні питання про продовження тримання ОСОБА_6 під вартою суд безпідставно вважав нерелевантним до обставин актуального кримінального провадження рішення ЄСПЛ від 05.09.2024, яким було встановлено порушення Україною ст. 5 Конвенції щодо ОСОБА_6 та визнано його тримання під вартою в рамах кримінального провадження № 62019000000001170 надмірним.
3.Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисник доводи апеляційної скарги підтримав, наполягав на її задоволенні. Пояснення надав аналогічні її змісту.
Обвинувачений ОСОБА_6 також підтримав апеляційну скаргу свого захисника, прохав скасувати ухвалу ВАКС від 12.09.2024 та постановити нову, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити.
Прокурор проти задоволення апеляційної скарги захисника заперечував, вважав ухвалу ВАКС такою, що відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.
4.Мотиви суду.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 12 КПК під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження, віднесено запобіжні заходи (п. 9 ч.2 ст. 131 КПК України).
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.01.2024 застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із заставою у 5 700 000 грн, який був продовжений ухвалою слідчого судді цього ж суду від 01.03.2024 на два місяці із заставою у раніше визначеному розмірі.
Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 року у справі № 757/14641/24-к та від 29 травня 2024 року у справі № 757/23908/24-к продовжено строк тримання ОСОБА_6 під вартою до 02 червня 2024 року та до 27 липня 2024 року відповідно із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 4 000 000 гривень та покладенням низки процесуальних обов`язків у випадку її внесення (т. 2 а.п. 71зв.бік - 73).
26.06.2024 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62023000000000760 за обвинуваченням, в тому числі, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 369 КК України (т. 1 а.п. 1-52).
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 26.07.2024 клопотання прокурора ОСОБА_8 задоволено частково; продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою на шістдесят днів у Державній установі «Київський слідчий ізолятор», тобто до 23 вересня 2024 року включно, із визначенням застави у розмірі 3 000 000 (трьох мільйонів) гривень та покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК у випадку її внесення, яка залишена без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08.08.2024 (т. 2 а.п. 196-200).
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12.09.2024 у цьому кримінальному провадженні призначений судовий розгляд.
Цією ж ухвалою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів у Державній установі «Київський слідчий ізолятор», тобто до 10 листопада 2024 року включно, із визначенням застави у розмірі 2 500 000 (два мільйони п`ятсот тисяч) гривень із покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, у випадку її внесення.
Порядок продовження тримання під вартою врегульований у ст. 199 КПК, у п. 1 ч. 3 якої визначено, що прокурор окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК, має викласти обставити, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Із матеріалів апеляційного провадження вбачається, що на розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває обвинувальний акт, яким ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч.3 ст. 369 КК.
Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_11, діючи умисно за попередньою змовою у групі з ОСОБА_12 та ОСОБА_13, організував та вчинив закінчений замах на надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище, а саме суддям Київського апеляційного суду, за вчинення ними в інтересах ОСОБА_6 дій з використанням наданої їм влади, а саме за прийняття судового рішення про скасування ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року, якою був продовжений строк тримання ОСОБА_6 під вартою, та зміну запобіжного заходу на нічний домашній арешт з носінням електронного засобу контролю.
За наслідком розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції, посилаючись на власні висновки, що викладені в ухвалі від 26.07.2024, що була залишена в силі Апеляційною палатою ВАКС, вважав доведеним факт продовження існування ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, ризику незаконного впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Спростовуючи висновки суду першої інстанції, захисник посилається на неправильну, завідомо завищену правову кваліфікацію дій ОСОБА_6, що впливає на розмір вірогідного покарання, а отже і на неможливість обрання такого запобіжного заходу як тримання під вартою в цілому. А у випадку засудження обвинуваченого за кваліфікацією за обвинувальним актом, на думку захисника, покарання не буде таким тривалим, що може бути спонукати ОСОБА_6 до переховування.
Втім колегія суддів зауважує, що правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 має бути перевірена виключно за наслідком здійснення судового розгляду обвинувального акту по суті із встановленням усіх обставини ймовірно вчиненого кримінального правопорушення.
Не вдаючись до оцінки вини ОСОБА_6, а спираючись на описані у обвинувальному акті події та загальний комплекс дій ОСОБА_6 як організатора та безпосереднього керівника вчинення злочину, а також хронологію описаних обставин, викладена прокурором правова кваліфікація дій ОСОБА_6 саме за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч.3 ст. 369 КК виглядає цілком обґрунтованою.
Наразі, матеріали апеляційного провадження та доводи апеляційної скарги не переконують колегію суддів в очевидній неправильності кваліфікації дій ОСОБА_6, відтак на даному етапі судового провадження не вбачається за можливе погодитись з доводами апелянта про завищену кваліфікацію дій обвинуваченого.
Що стосується посилань захисника на норми п.4 ч.2. ст.183 КПК, які унеможливлюють застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_6 не може бути призначене покарання у виді позбавлення волі більше ніж на 4 роки, колегія суддів зазначає про наступне.
Як вбачається з матеріалів апеляційного провадження, 12.12.2022 ОСОБА_6 оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні №62019100000001170 від 20.08.2019 (т. 1 а.п. 84 зв.бік - 90), обвинувальний акт у якому наразі, зі слів учасників апеляційного перегляду, перебуває на розгляді у суді 1 інстанції.
Відповідно до п. 3 ч.2 ст.183 КПК, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, зокрема окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Таким чином, враховуючи наведені обставини, в частині наявності повідомлення ОСОБА_6 про підозру у іншому кримінальному провадженні, навіть якби обвинуваченому було б інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, за вчинення якого ОСОБА_6 могло бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у даному кримінальному провадженні не суперечило б положенням Кримінального процесуального законодавства.
Доведеність продовження існування ризику переховування, хоч і на мінімальному рівні, як встановив суд, посилюється не лише тяжкістю ймовірного покарання за корупційний злочин у випадку його призначення судом, а й наявністю у ОСОБА_6 статусу обвинуваченого у іншому кримінальному провадженні за № 62019100000001170 від 20.08.2019, в межах якого ОСОБА_6 інкримінується вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.
А отже звинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень у різних кримінальних провадженнях створюють достатнє уявлення про продовження існування зазначеного ризику на такому рівні, аби зважати на нього.
Захисник посилається на сталість соціальних та сімейних зав`язків ОСОБА_6, які. на його думку, не дають підстав сумніватись, що його перебування на волі не призведе до переховування від суду. При цьому захисник посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_6, не зважаючи на утримання під вартою, до теперішнього часу працевлаштований на посаді заступника голови Федерації профспілок України; має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та пристарілу матір, а факт відсутності майна за кордоном свідчить про його тісний зв`язок із містом Київ.
Колегія суддів безумовно зважує на наведений захисником комплекс факторів, пов`язаних із особистістю обвинуваченого ОСОБА_6, та зайняту ним посаду, які, з одного боку, позитивно характеризують останнього. Водночас, з іншого боку, наявність таких соціально значущих факторів не убезпечили ОСОБА_6 від вчинення корупційного кримінального правопорушення в умовах перебування СІЗО за підозрою у вчиненні іншого корупційного кримінального правопорушення, пов`язаного безпосередньо з займаною посадою.
А тому колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині спростування ризику незаконного впливу підозрюваного на свідків, колегія суддів враховує актуальність його існування до моменту безпосереднього сприйняття показань свідків під час судового засідання або їх отримання у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
Захисник наводить перелік свідків, що був наданий прокурором для допиті в суді, які, за переконанням адвоката, не надавали жодних викривних показань щодо ОСОБА_6, що нівелює встановлений ризик впливу на них. Такими свідками є судді Київського апеляційного суду ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які, зі слів захисника, повідомили, що ні з ким з приводу справи ОСОБА_6 розмов не вели, а тиск на свідка ОСОБА_17, який є другом обвинуваченого, та ОСОБА_10 (цивільна дружина ОСОБА_6 ) взагалі не має сенсу. Свідок адвокат ОСОБА_18 ні прямо, ні опосередковано на обставини, що підлягають доказуванню згідно пред`явленого обвинувачення, показань не надав, що також виключає ризик впливу на нього з боку ОСОБА_6 .
Відповідаючи на наведений довід апеляційної скарги, колегія суддів враховує те, що актуальне кримінальне провадження перебуває на судовому розгляді на початковому етапі та допит свідків ще не здійснювався. Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні (т. 1 а.п. 36-52), в ході досудового розслідування стороною обвинувачення було допитано низку інших свідків, показаннями яких сторона обвинувачення обґрунтовувала висунуте обвинувачення та які можуть бути допитані за ініціативою прокурора під час судового розгляду. Водночас надання колегією суддів на цій стадії оцінки показань свідків за критеріями їх належності та достовірності виходить за межі повноважень під час апеляційного перегляду ухвали про продовження дії запобіжного заходу.
Отже ризик незаконно впливу на свідків зберігатиме свою актуальність до моменту їх безпосереднього допиту, оцінка яким буде здійснюватися за внутрішнім переконанням суду на тлі об`єктивного дослідження усіх обставин провадження та безпосередньо під час судового розгляду.
Крім того, колегія суддів враховує обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, зафіксовані, зокрема в матеріалах НСРД (протоколи від 13.07.2023, т.3 а.п. 26-63), що додатково переконує колегію суддів про наявність у обвинуваченого можливостей впливу на свідків, навіть перебуваючи в умовах ізоляції від суспільства.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ризик незаконного впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_6 на свідків на даному етапі судового розгляду не зник та не зменшився.
Надаючи оцінку ймовірності продовження існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання цьому кримінальному провадженню, колегія суддів виходить із наявних в матеріалах апеляційного провадження матеріалів НСРД, в яких зафіксовані обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення.
Так, відповідно до змісту обвинувального акта, ОСОБА_6, перебуваючи в умовах СІЗО, вчинив за попередньою змовою групою осіб закінчений замах на надання суддями Київського апеляційного суду неправомірної вигоди у виді 150 000 доларів США за постановлення щодо нього рішення про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на інший, не пов`язаний із його ізоляцією. Тобто ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що він, маючи статус підозрюваного у кримінальному провадженні № 62019100000001170 за ч. 5 ст. 191 КК, і до якого був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та який утримувався в ДУ «Київський слідчий ізолятор», вчинив інший корупційний злочин. Відповідно до версії сторони обвинувачення, під час реалізації злочинного плану ОСОБА_6 використовував відповідні технічні можливості (мобільний зв`язок, інтернет-з`єднання), завдяки яким контактував зі спільниками, надавав їм вказівки, дистанційно відшукав значну суму грошових коштів (150 000 доларів США), яка мала бути предметом неправомірної вигоди.
Із матеріалів НСРД, зокрема протоколів від 13.07.2023 - про зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин (месенджерів Viber, WhatsApp, Telegram, Signal, електронної пошти), які використовував ОСОБА_6 за допомогою мобільного терміналу зв`язку Samsung, IMEI НОМЕР_1 за місцем його попереднього ув`язнення (т. 3 а.п. 26-62), вбачається, що ОСОБА_6 надавав певні вказівки щодо організації вчинення інкримінованого злочину, координував дії широкого кола осіб, які ймовірно були залучені до злочину, а також висловлювався про ймовірні негативні наслідки, що можуть наступити для осіб, які не виконають його вказівки або не пристануть на висловлені ним умови. Все це у сукупності дає обґрунтовані підстави стверджувати про здатність ОСОБА_6 вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати цьому кримінальному провадженню іншим чином.
Отже колегія суддів погоджується, що зазначені ризики продовжують своє існування дотепер.
Захисником в апеляційній скарзі стверджується про те, що за наслідком призначеної органом досудового розслідування фоноскопічної експертизи не було підтверджено належність голосу на зазначених НСРД обвинуваченому ОСОБА_6, що виключає можливість посилання на їх зміст при оцінці існування ризиків у цьому кримінальному провадженні, при цьому суд першої інстанції не конкретизував на підставі саме яких фраз ОСОБА_6 прийшов до висновку, що у разі обрання йому іншого запобіжного заходу він вчинить інше кримінальне правопорушення або перешкоджатиме цьому кримінальному провадженню іншим чином.
Хоча суд першої інстанції не навів прямого посилання на конкретні фрази ОСОБА_6, а послався на їх загальний зміст, за аналізом якого прийшов до певних висновків, такі висновки суду цілком корелюються із тією стадією судового розгляду, на якій наразі перебуває кримінальне провадження. В даному випадку загальний висновок без наведення судом конкретних фрагментів із зазначених НСРД відповідає принципу неупередженості щодо визначення наперед доказової сили певних доказів.
Крім того, твердження захисника про неможливість посилання суду на висновки фоноскопічних експертиз через не підтвердження на НСРД голосу саме ОСОБА_6 спростовуються матеріалами провадження.
Зокрема, за результатами проведення судової експертизи відео-, звукозапису № 23184/23-25 від 12.12.2023 у кримінальному провадженні № 620191000000001170 експертом було ствердно визначено, що висловлювання українською та російськими мовами, що зафіксовані на наданих для дослідження дисках у певних аудіофайлах (загалом 14 файлів) промовлені саме ОСОБА_6 ; на частині аудіофайлів (7 файлів) висловлювання ймовірно промовлені ОСОБА_6, а в 26 файлах, що зафіксовані на дисках, неможливо встановити чи промовлені слова та висловлення ОСОБА_6 (т. 3 а.п. 131-143).
Тобто, наведені висновки експерта не містять категоричного висновку, що зафіксоване органом досудового розслідування спілкування, відображене у протоколах НСРД, не належить ОСОБА_6, а в цілому зміст спілкування, зафіксований у відповідних протоколах, узгоджується із версією сторони обвинувачення щодо обставин вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.
Відтак суд апеляційної інстанції приходить до переконання про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо продовження існування згаданих двох ризиків, зокрема у зв`язку з посиланням на матеріали НСРД.
В обґрунтування недоцільності продовження ОСОБА_6 раніше визначеного запобіжного заходу захисник стверджує про невиконання прокурором обов`язку доведення перед судом обґрунтованості підозри (обвинувачення) ОСОБА_6 в розрізі вимог ч 2 ст. 177 КПК.
Втім. колегія суддів вихиляє такий довід через невірне трактування стороною захисту вимог ч. 2 ст. 177 КПК, яка зберігає свою актуальність лише на стадії досудового розслідування та перебування особи у статусі підозрюваного. Після ж скерування прокурором обвинувального акту до суду відповідна особа набуває статус обвинуваченого, проти якої державою в особі прокурора вже висунуто офіційне обвинувачення про вчинення злочину із наведенням фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, із наданням їм юридичної кваліфікації. Відтак обвинуваченому вже представлені докази, що, за переконанням сторони обвинувачення, обґрунтовують звинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, оцінка яких за критеріями належності, достовірності та допустимості є предметом судового розгляду.
Оскільки в актуальному кримінальному провадженні обвинувальний акт за звинуваченням ОСОБА_6 спрямований до суду, доведеність висунутого обвинувачення може бути здійснена виключено судом за наслідком його розгляду, а не в межах розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, а тому колегія суддів відхиляє такий довід захисника.
Що стосується доводів апелянта про недоведеність прокурором здатності ОСОБА_6 внести визначений судом розмір застави, колегія суддів оцінює такі доводи на підставі наявних матеріалів апеляційного провадження.
Зважуючи на доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів враховує обставини ймовірно вчиненого ОСОБА_6 корупційного кримінального правопорушення, відповідно до яких, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_6, перебуваючи в умовах СІЗО, у стислий проміжок часу мав можливість віднайти 150 000 доларів США для подальшої передачі суддям Київського апеляційного суду в якості неправомірної вигоди, що переконує у тому, що визначений на даному етапі кримінального провадження судом першої інстанції у якості альтернативного запобіжного заходу розмір застави не є вочевидь непомірним для обвинуваченого.
А тому з урахуванням надмірної суспільної небезпеки корупційного злочину, ступеню втручання у права та основоположні свободи особи, який допускається законодавцем у такому випадку, колегія суддів погоджується, що визначена судом застава у 2 500 000 грн, у разі її внесення здатна запобігти встановленим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків під загрозою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання таких обов`язків.
Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром застави з огляду на особу ОСОБА_6, його сімейний та матеріальний стан, а також обставини вчинення кримінального правопорушення.
Щодо доводів захисника ОСОБА_7 про неврахування судом першої інстанції рішення ЄСПЛ від 05.09.2024, яким було встановлено порушення Україною ст. 5 Конвенції щодо ОСОБА_6 в рамах кримінального провадження № 62019000000001170, колегія суддів виходить із наступного.
Так, предметом оцінки Європейського суду з прав людини був період тримання ОСОБА_6 під вартою на протягом більше 1 року і 1 дня на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62019000000001170, в якому щодо ОСОБА_6 з 12.12.2022 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою у вигляді застави розміром у 124 050 000 грн і яка була зменшена ухвалою слідчого судді до 119 998 956 грн лише 12.11.2023. Як вірно зазначив суд першої інстанції, Європейський суд з прав людини не оцінював період утримання ОСОБА_6 під вартою в межах кримінального провадження №62023000000000760, а відтак неможливо стверджувати про встановлення ЄСПЛ факту порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в світлі обставин даного кримінального провадження.
Колегія суддів, з огляду на положення статті 5 Конвенції, зазначає, що в актуальному кримінальному провадженні національні суди з розумною періодичністю вирішували питання про доцільність подальшого тримання ОСОБА_6 під вартою, з огляду на обставини інкримінованого йому злочину, із регулярним зменшенням застави.
Так, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.01.2024 застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із заставою у 5 700 000 грн, який був продовжений ухвалою слідчого судді цього ж суду від 01.03.2024 на два місяці із заставою у раніше визначеному розмірі.
Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 року у справі № 757/14641/24-к та від 29 травня 2024 року у справі № 757/23908/24-к продовжено строк тримання ОСОБА_6 під вартою до 02 червня 2024 року та до 27 липня 2024 року відповідно із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 4 000 000 гривень та покладенням низки процесуальних обов`язків у випадку її внесення (т. 2 а.п. 71зв.бік - 73).
26.06.2024 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62023000000000760 передано до Вищого антикорупційного суду для розгляду по суті (том 1 а.п. 1-35).
При вирішенні Вищим антикорупційним судом питання про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою ухвалою від 26.07.2024 розмір застави був зменшений до 3 000 000 гривень, а ухвалою цього ж суду від 12.09.2024, яка є предметом апеляційного перегляду, заставу було зменшено до 2 500 000 грн.
Виходячи із матеріалів апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що у кримінальному провадженні №623000000000760, тримання ОСОБА_6 під вартою відбувалось за рішенням суду із дотриманням гарантій, визначених ст. 5 Конвенції.
Так, національні суди належним чином, враховуючи обставини інкримінованого ОСОБА_6 злочину, без зволікання здійснювали періодичний розгляд доцільності продовження тримання ОСОБА_6 під вартою з визначенням можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави, розмір якої постійно зменшувався.
Відтак колегія суддів відхиляє даний довід апеляційної скарги.
5. Висновки суду
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги фактичні обставини кримінального правопорушення, вчинення якого інкримінується обвинуваченому, враховуючи особу обвинуваченого, інші обставини, що мають бути враховані під час вирішення питання про продовження дії запобіжного заходу, колегія суддів дійшла висновку про законність, обґрунтованість і вмотивованість ухвали Вищого антикорупційного суду від 12.09.2024 та, відповідно, відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 412, 418, 532 КПК України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12.09.2024 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4