- Головуючий суддя (АП ВАКС): Глотов М.С.
Слідча суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/1152/24Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/682/24
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
30 жовтня 2024 рокумісто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретарки судового засідання ОСОБА_5,
представниці ОСОБА_6,
прокурорки ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представниці ОСОБА_8 - адвокатки ОСОБА_6, подану на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 14 лютого 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №32014100070000038,
В С Т А Н О В И Л А:
І. Процедура
1. Судове провадження у цій справі розпочато Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду згідно з отриманою 23.09.2024, направленою електронною поштою 20.09.2024, апеляційною скаргою представниці, поданою на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ на ухвалу слідчої судді від 14.02.2024, постановлену у відповідності до абз. 3 ч. 2 ст. 170 КПК (т. 5 а. с. 185-186, 188-196; т. 6 а. с. 1-4, 24, 59-64).
ІІ. Зміст оскаржуваного рішення
2. Ухвалою слідчої судді накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження на майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_10, право власності на яке зареєстроване за останньою, а саме на: (1) земельну ділянку з кадастровим номером 3221480903:02:014:0024 площею 0,2019 га за адресою АДРЕСА_1 ; (2) земельну ділянку з кадастровим номером 3221480903:02:014:0040 площею 0,1537 га за адресою АДРЕСА_1 ; (3) автомобіль MERCEDES-BENZ GLE 300D, VIN-код НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, 2022 року випуску.
3. Зазначене рішення мотивоване тим, що: (1) у кримінальному провадженні №32014100070000038 детективи Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ розслідують обставини реалізації злочинною організацією під керівництвом, зокрема, ОСОБА_9 протиправної схеми щодо заволодіння нафтопродуктами, внаслідок чого вирок суду від 30.10.2017 у частині спеціальної конфіскації нафтопродуктів і коштів, одержаних від їх реалізації, залишився невиконаним, чим спричинено збитки державі на суму 967 309 290,53 грн; (2) існує обґрунтована підозра вчинення особливо тяжких кримінальних правопорушень та причетність до їх вчинення ОСОБА_9, що може бути підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна; (3) у випадку визнання винуватим ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінальним кодексом України /далі -КК/, йому може бути призначене покарання у виді конфіскації майна; (4) майно, щодо якого подане клопотання про арешт, належить ОСОБА_8 та набуте нею у власність у період перебування в шлюбі з ОСОБА_9 ; (5) накладення арешту на майно не є припиненням права власності, а носить тимчасовий характер застосування, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження; (6) не накладення арешту на рухоме майно може призвести до його можливого відчуження на користь третіх осіб або настання інших наслідків, у зв`язку з чим не буде досягнута дієвість даного кримінального провадження; (7) заборона відчуження та розпорядження майном виправдає такий ступінь втручання у право власності ОСОБА_9 і ОСОБА_8 ; (8) негативних наслідків та обмежень застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження не встановлено; (9) на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки сприятимуть досягненню мети щодо забезпечення конфіскації майна як виду покарання; (10) втручання у право власності є пропорційним.
ІІI. Вимоги та доводи особи, яка звернулася з апеляційною скаргою
4. В апеляційній скарзі представниця просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
4.1. Апеляційна скарга з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтована тим, що: (1) строк на звернення з апеляційною скаргою пропущено з поважних причин, оскільки судовий розгляд проведено без повідомлення і за відсутності власників майна, що призвело до несвоєчасного подання апеляційної скарги; (2) відсутні підстави для арешту майна, враховуючи: (а) безпідставність розгляду клопотання у закритому судовому засіданні; (б) порушення засад рівності та змагальності судового процесу, оскільки клопотання про арешт майна розглянуто за відсутності та без повідомлення власників майна й на їх адресу не надіслано ухвали, прийнятої за результатами такого розгляду; (в) недоведеність того, що майно, на яке накладено арешт, це спільна сумісна власність подружжя; (г) непричетність ОСОБА_8 до подій, щодо обставин яких проводиться розслідування у кримінальному провадженні; (ґ) недоведеність ризиків; (д) наявність шлюбного договору, який визначає статус майна.
4.2. У судовому засіданні представниця просила поновити строк на апеляційне оскарження та задовольнити апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній. Крім того, просила змінити прохальну частину апеляційної скарги, а саме, скасувати оскаржувану ухвалу лише в частині майна, що зареєстровано за ОСОБА_8
IV. Узагальнені позиції інших учасників
5. Інші учасники судового провадження висловили свої позиції.
5.1. Власниця майна, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не прибула, із клопотаннями про відкладення судового засідання чи розгляду апеляційної скарги за її особистої участі не зверталася.
5.2. ОСОБА_9 та його представник, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не прибули, із клопотаннями про відкладення судового засідання чи розгляду апеляційної скарги за їх особистої участі не зверталися.
5.3. Прокурорка заперечила проти поновлення строку на оскарження та проти задоволення апеляційної скарги.
V. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів
6. Надаючи оцінку обставинам, установленим слідчою суддею, та зробленим ним висновкам, апеляційний суд виходить із такого.
(§1) Щодо дотримання строку на апеляційне оскарження
7. Представниця просила поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи його тим, що (1) судове рішення було винесено судом без виклику власників майна у судове засідання; (2) копію оскаржуваного рішення отримано стороною власниці майна 17.09.2024.
7.1. Прокурорка заперечила проти поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчої судді від 14.02.2024.
7.2. У ході оцінки даного клопотання колегія суддів, враховуючи положення ч. 5 ст. 115, ч. 1 ст. 117, п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 395, ч. 7 ст. 376 КПК, вважає, що оскільки оскаржувану ухвалу постановлено слідчою суддею 14.02.2024 без виклику ОСОБА_8 і її представника та за їх відсутності, то перебіг строку на її апеляційне оскарження мав розпочатися з наступного дня після отримання одним із них копії такого рішення.
7.3. Ураховуючи, що у матеріалах справи наявні докази направлення судом співвласником оскаржуваної ухвали (т. 5 а. с. 202-203), а також повернення поштового відправлення з відміткою про відсутність адресатів за вказаною адресою, а також те, що як вказує представниця в апеляційній скарзі копію оскаржуваного рішення було отримано 17.09.2024, колегія суддів дійшла висновку, що представниця ОСОБА_8 - адвокатка ОСОБА_6 звернулася з апеляційною скаргою до суду 20.09.2024 (т. 6 а. с. 1-4) із порушенням строку на апеляційне оскарження. Проте, оскільки представниця оскаржує рішення в частині підстав задоволення клопотання про накладення арешту на майно, то до проголошення та отримання повного тексту оскаржуваної ухвали ОСОБА_8 чи її представниця не могли знати про мотиви прийнятого рішення, що об`єктивно унеможливило своєчасне звернення з апеляційною скаргою.
7.4. Отже підстава несвоєчасного звернення з апеляційною скаргою є поважною, а тому клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження слід задовольнити.
(§2) Щодо проведення закритого судового засідання без поінформування учасників
8. Слідча суддя розглянула клопотання детектива про арешт майна в закритому судовому засіданні без повідомлення про судове засідання сторони власниці майна, погодившись із доводами сторони обвинувачення щодо необхідності проведення судового розгляду саме в такий спосіб з метою забезпечення накладення арешту.
8.1. Представниця власниці майна зазначила, що розглянувши клопотання сторони обвинувачення про арешт майна за відсутності та без повідомлення власників майна, а також не надіславши ухвалу, прийняту за результатами такого розгляду власникам майна, слідча суддя порушила засади рівності та змагальності судового процесу.
8.2. Прокурорка заперечила проти доводів представниці та вказала, що проведення розгляду клопотання у закритому судовому засіданні відповідає вимогам КПК.
8.3. Оцінюючи наведений довід, колегія суддів вважає, що слідча суддя прийшла до правильного висновку щодо необхідності розгляду клопотання про арешт майна у закритому судовому засіданні без поінформування про його проведення власницю майна.
8.4. Надаючи саме таку оцінку, суд апеляційної інстанції враховує, що клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна (ч. 2 ст. 172 КПК).
8.4.1. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
8.4.2. Водночас слідчий суддя може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі, якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом (п. 4 ч. 2 ст. 27 КПК).
8.4.3. Оскільки ймовірним наслідком розголошення інформації про розгляд судом питання щодо арешту майна певної особи є вчинення нею дій, направлених на його відчуження, то проведення судового розгляду в режимі відкритого судового засідання може завадити виконати таке завдання цього виду заходу забезпечення кримінального провадження як запобігання можливості відчуження відповідного майна.
8.4.4. Із огляду на наведене, проведення судового розгляду клопотання про арешт майна, яке не є тимчасово вилученим, у закритому судовому засіданні без повідомлення про судовий розгляд власницю майна відповідає положенням кримінального процесуального закону, якщо завданням ініційованого арешту є, зокрема, запобігання відчуженню вказаного майна.
8.5. У ході застосування наведеного підходу колегія суддів враховує те, що у клопотанні про накладення арешту на майно зазначено прохання здійснити його розгляд у закритому судовому засіданні без повідомлення підозрюваного чи його дружини у зв`язку із необхідністю забезпечити мету арешту відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК (т. 1 а. с. 1-16), яке 14.02.2024 слідча суддя задовольнила, провівши судовий розгляд клопотання у закритому судовому засіданні без поінформування про його проведення, зокрема, ОСОБА_8 (т. 5 а. с. 184-196), після чого копії оскаржуваного рішення були направлені на адресу власниці майна (т. 5 а. с. 202-203, 209).
8.6. Виходячи із вищевикладеного, оскільки майно не було тимчасово вилученим і правовою підставою для накладення арешту у цьому кримінальному провадженні є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, то з метою недопущення відчуження майна у слідчого судді були всі підстави здійснити розгляд клопотання детектива в закритому судовому засіданні без повідомлення про дату та час розгляду сторони власниці майна.
8.7. Проведення зазначеного судового розгляду не порушує принципи рівності та змагальності, оскільки відповідає вимогам КПК і зазначене нею може бути розглянуте в порядку ст. 174 КПК.
(§3) Щодо можливості накладення арешту на майно
9. Слідча суддя дійшла висновку про можливість накладення арешту на майно, зареєстроване за ОСОБА_10, оскільки існує сукупність достатніх підстав та розумних підозр вважати, що частина даного майна належить ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності подружжя, а тому є предметом можливої конфіскації майна, як виду покарання, що передбачене санкцією ч. 5 ст. 191 КК, та яке може бути призначене ОСОБА_9 судом, у випадку направлення обвинувального акта щодо нього до суду та визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину.
9.1. Представниця ОСОБА_8, не погодившись із висновками слідчої судді, вказала, що: (1) придбання майна ОСОБА_8 під час шлюбу з ОСОБА_9 не є безумовною підставою для визнання таких об`єктів спільним сумісним майном; (2) ОСОБА_8 не має жодного статусу у даному кримінальному провадженні, а тому відсутні підстави для застосування до її майна конфіскації. Крім того представниця послалася на умови шлюбного договору щодо належності майна тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстровано, в тому числі майно придбане в шлюбі, але до укладення шлюбного договору.
9.2. Прокурорка, заперечуючи проти доводів представниці, зазначила, що слідча суддя дійшла обґрунтованого висновку, оскільки арештоване майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_8 незважаючи на наявність шлюбного договору. Вважає, що питання поділу майна повинно вирішуватися у цивільному процесі, а не при перегляді ухвали про арешт майна.
9.3. За підсумками перевірки доводів представника власниці майна суд апеляційної інстанції вважає частково правильним висновок слідчої судді щодо можливості накладення арешту на майно, документально зареєстроване за ОСОБА_8, з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання для ОСОБА_9 .
9.4. Судом апеляційної інстанції зроблено наведений висновок, ураховуючи, зокрема, й те, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
9.4.1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ст. 16 КПК).
9.4.2. Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
9.4.3. Одним із різновидів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК).
9.4.4. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
9.4.5. Арешт майна допускається з метою, зокрема, конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК).
9.4.6. У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).
9.4.7. Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим видом покарання.
9.4.8. Згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
9.4.9. Як передбачає ч. 6 ст. 12 КК особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
9.4.10. Санкцією ч. 5 ст. 191 КК передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, а ч. 1 ст. 255 КК - покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
9.4.11. Тобто закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 255 КК.
9.5. У кримінальному провадженні №32014100070000038 здійснюється досудове розслідування за підозрою, зокрема, що ОСОБА_9 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 255 та ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК (т. 1 а. с. 40-59).
9.6. Тому в разі засудження ОСОБА_9 за вчинення наведених злочинів до нього може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке йому належить, в тому числі його частки у спільній сумісній власності подружжя, права на яке документально зареєстровано за його дружиною ОСОБА_10 .
9.7. Однак колегія суддів не погоджується з висновками слідчої судді про можливість накладення арешту на частку ОСОБА_10 у спільній сумісній власності, набутій нею під час перебування у шлюбі з ОСОБА_9 .
9.7.1. У відповідності до ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/ майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
9.7.2. Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України /далі - СК/ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними за час шлюбу, передбачають ч. ч. 3, 4 ст. 368 ЦК.
9.7.3. Як вбачається з ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
9.7.4. У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
9.7.5. Усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім`ї вчинені за згодою другого з подружжя (ч. 2 та 3 ст. 54 СК).
9.7.6. За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
9.7.7. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК).
9.7.8. У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
9.7.9. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 СК за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
9.7.10. Відповідно до ч. 12 ст. 100 КПК спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.
9.7.11. У межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №752/7440/18).
9.7.12. Із огляду на наведене у разі вирішення питання щодо накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, зокрема з метою конфіскації як вид покарання, підлягає арешту не все майно, а лише частина такого майна, яка може бути конфіскована. Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11 (провадження №14-105цс19).
9.8. У ході застосування наведеного підходу колегія суддів виходить із того, що:
9.8.1. органом досудового розслідування у кримінальному провадженні №32014100070000038 розслідуються обставини реалізації злочинною організацією під керівництвом, зокрема, ОСОБА_9 протиправної схеми щодо заволодіння нафтопродуктами, внаслідок чого вирок суду від 30.10.2017 у частині спеціальної конфіскації нафтопродуктів і коштів, одержаних від їх реалізації, залишився невиконаним, чим спричинено збитки державі на суму 967 309 290,53 грн (т. 1 а. с. 17-36);
9.8.2. у даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 та ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК (т. 1 а. с. 40-59);
9.8.3. відповідно до відомостей актового запису про шлюб №259 підозрюваний ОСОБА_9 перебуває у шлюбі з ОСОБА_10 з 03.06.1989 і до цього часу (т. 5 а. с. 95);
9.8.4. під час перебування в шлюбі за ОСОБА_10 зареєстровано право власності на:
(1) земельну ділянку з кадастровим номером 3221480903:02:014:0024 площею 0,2019 га за адресою АДРЕСА_1, набуту на підставі договору купівлі-продажу від 08.06.2006 (т. 6 а. с. 80-82);
(2) земельну ділянку з кадастровим номером 3221480903:02:014:0040 площею 0,1537 га за адресою АДРЕСА_1, набуту на підставі договору купівлі-продажу від 08.06.2006 та належну їй згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯА №168337 від 30.06.2011 (т. 6 а. с. 80-82, 83-84);
(3) автомобіль MERCEDES-BENZ GLE 300D, VIN-код НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, 2022 року випуску, набутий 08.02.2023 згідного договору від 11.11.2022 (т. 5 а. с. 109; т. 6 а. с. 67-79).
9.8.5. у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виділення частки ОСОБА_10 зі спільної сумісної власності з ОСОБА_9 .
9.9. Ураховуючи вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 73 СК, колегія суддів вважає безпідставним накладення слідчим суддею арешту на все майно, набуте ОСОБА_8 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_9, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
9.9.1. Адже арешт майна є заходом, який забезпечує можливість стягнення на підставі п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК, яке може бути здійснене лише в межах частки у спільній сумісній власності, належній підозрюваному/обвинуваченому, а не його дружині.
9.9.2. Так як 1/2 земельних ділянок та автомобіля, виходячи з презумпції, наведеної у ч. 1 ст. 70 СК, належить ОСОБА_8, то хоч питання виділення часток не вирішене на час постановления оскаржуваної ухвали, але ці частки не може бути накладено арешт з метою забезпечення конфіскації майна як покарання ОСОБА_9 .
9.9.3. Що ж до посилання представниці на факт укладення шлюбного договору, колегія суддів відхиляє такий довід, оскільки слідча суддя при постановленні оскаржуваної ухвали не мала можливості дослідити даний доказ та врахувати його при постановленні рішення. Вказане не перешкоджає можливості ОСОБА_8 звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна у порядку ст. 174 КПК.
9.9.4. Колегія суддів також зауважує, що шлюбний договір відрізняється від договору про поділ майна тим, що укладається щодо майна, яке буде набуте після його укладення, і не може визначати правовий режим майна, придбаного до його укладення. Тому безумовно він не може стосуватися двох земельних ділянок, на які накладено арешт.
(§4) Щодо наявності/відсутності ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК
10. В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя робить висновок, що (1) необхідність арешту майна, щодо якого подане клопотання про арешт, шляхом заборони на його відчуження та розпорядження обґрунтовується саме запобіганням можливості його приховування, передачі чи відчуження на користь інших осіб з метою уникнення можливої конфіскації вказаного майна; (2) застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна підозрюваного у спільній сумісній власності з ОСОБА_10, яке зареєстровано за нею, відповідає принципу розумності та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб, а такий ступінь втручання у права ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є співрозмірним завданням кримінального провадження та виправдовує потреби досудового розслідування.
10.1. У свою чергу представниця заперечувала проти наведеного висновку, вказавши, що жодних ризиків не існує.
10.2. Прокурорка не погодилася із доводами представниці, зазначивши, що слідча суддя дійшла правильних висновків.
10.3. У ході апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що завдяки накладенню арешту може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звернувся з клопотанням.
10.4. Наведеного висновку суд апеляційної інстанції дійшов, враховуючи, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 132 КПК).
10.5. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, зокрема, що може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звертається із клопотанням (п. 3 ч. 3 ст. 132 КПК).
10.6. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
10.7. Відповідно до вимог ст. ст. 2, 9, 25, 91 КПК на сторону обвинувачення покладається вжиття заходів щодо швидкого, всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, виявлення події кримінального правопорушення, осіб, які його вчинили, інших обставин, що підлягають доказуванню.
10.8. Застосовуючи зазначений підхід до оцінки даного доводу представниці, колегія суддів вважає, що незастосування на цій стадії арешту майна може спричинити настання ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК (приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження), тому накладення арешту на майно є необхідним, оскільки може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням.
10.9. Іншого способу виконати завдання кримінального провадження, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням про арешт майна, не існує.
11. Інших порушень вимог КПК в ході апеляційного перегляду також не встановлено.
(§5) Висновки
12. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК.
12.1 За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді колегія суддів суду апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу (ч. 3 ст. 407 КПК).
12.2. Ураховуючи, що слідча суддя помилково наклала арешт на 1/2 частки у спільній сумісній власності, належну ОСОБА_10, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності часткового задоволення апеляційної скарги із скасуванням ухвали слідчої судді та постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання детектива в частині накладення арешту на 1/2 частину автомобіля і земельних ділянок.
12.3. Водночас у частині накладення арешту на іншу половину (по 1/2 двох земельних ділянок та автомобіля) майна, яке може належати ОСОБА_9 у спільній сумісній власності, рішення слідчої судді про арешт такого майна необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 22, 26, 115, 117, 131-132, 170-173, 370, 376, 395, 404, 405, 407, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Поновити строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу представниці задовольнити частково, ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 14 лютого 2024 року скасувати в частині накладення арешту на 1/2 частину автомобіля MERCEDES-BENZ GLE 300D, VIN-код НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, 2022 року випуску, земельної ділянки з кадастровим номером 3221480903:02:014:0024 площею 0,2019 га за адресою АДРЕСА_1, земельної ділянки з кадастровим номером 3221480903:02:014:0040 площею 0,1537 га за адресою АДРЕСА_1 .
Постановити нову ухвалу в цій частині, якою в задоволенні клопотання детектива про накладення арешту на зазначену частину майна відмовити.
В іншій частині ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 14 лютого 2024 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4