- Головуюча суддя (ККС ВС): Макаровець А.М.
Ухвала
Іменем України
04 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 991/2982/21
провадження № 51-4878 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2024 року,
встановила:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року захисникам підозрюваної ОСОБА_5 - адвокатам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 надано тимчасовий доступ до речей та документів, що містять охоронювану законом таємницю та перебувають у володінні ТОВ «Укрнет» (ідентифікаційний код юридичної особи 2558169), з можливістю вилучення такої інформації (відомостей) на цифровому носії та/або у паперовому вигляді, а саме вмісту електронної поштової скриньки « ІНФОРМАЦІЯ_1 »: вхідні, чернетки, надіслані, видалені, непрочитані, відмічені, вкладення листів, що надходили, створювались та відправлялись у період з 01.07.2015 по 23.07.2015 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням слідчого судді, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2024 та направити справу на новий апеляційний розгляд, а також винести ухвалу щодо звернення уваги Вищого антикорупційного суду на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують належних заходів реагування.
На обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_4 зазначає про те, що:
- ним під час моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень було виявлено ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року, якою слідчим суддею надано доступ до поштової скриньки « ІНФОРМАЦІЯ_1 », якою останній не володіє та до такої доступу не має, тобто надав доступ до поштової скриньки сторонньої особи, яка не бере участі у кримінальному провадженні, а Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду це проігнорувала;
- ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22 червня 2024 року надано доступ до поштової скриньки яка належить ОСОБА_4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що у свою чергу підтверджує той факт, що поштова скринька, до якої надано тимчасовий доступ ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року, ОСОБА_4 не належить, та така ухвала сприяла подальшому схваленню під час розгляду питання про надання тимчасового доступу до його реальної поштової скриньки, що порушило його права гарантовані Конвенцією про права людини, та вимоги Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки він є адвокатом, а суд апеляційної інстанції фактично не перевірив викладені у апеляційній скарзі факти та проігнорував наявні у діях слідчого судді порушення.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 також наведено детальний зміст інших доводів щодо порушень, які на його думку допущені слідчим суддею, які, як зазначено у скарзі, суд апеляційної інстанції проігнорував.
Крім того, у поданій касаційній скарзі вказує про те, що ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2024 року, на його думку, постановлена незаконним складом суду.
Зокрема, ОСОБА_4, в тому числі, посилається на те, що наявні підстави для обґрунтованого сумніву в упередженості колегії суддів у складі ОСОБА_12 (головуюча суддя), ОСОБА_13 та ОСОБА_14, якій було передано його апеляційну скаргу, оскільки 27 вересня 2023 року вказана колегія суддів постановила ухвалу у справі № 991/6415/23, якою відвела весь склад цієї колегії від розгляду кримінального провадження № 52017000000000361.
Також ОСОБА_4, з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, посилається, зокрема, на те, що:
- у період коли суддя ОСОБА_12 була у складі Дисциплінарної комісії приватних виконавців, підлеглі заступника Міністра юстиції України були допитані детективами Національного антикорупційного бюро України в кримінальному провадженні № 52017000000000361, а їх свідчення, в подальшому, були використані для повідомлення йому про підозру як колишньому Урядовому уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини;
- через 2 місяці після виходу зі складу ДКПВ у складі колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду суддя ОСОБА_12, як головуюча, досліджувала повідомлення йому про підозру та долучені до неї документи, при цьому зазначає, що суддя ОСОБА_12 була обізнана, що вказані документи і досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000361 безпосередньо стосуються керівництва та працівників Міністерства юстиції України, в фактичному адміністративному підпорядкуванні якого суддя ОСОБА_12 знаходилась з 8 грудня 2017 року по 13 грудня 2019 року;
- на той час суддя ОСОБА_12 не повідомила учасників апеляційного розгляду про безпосереднє відношення до діяльності Міністерства юстиції України та особисті та адміністративні стосунки з його керівництвом, відповідальним за виконання судових рішень, в тому числі ЄСПЛ;
- на його думку, суддя ОСОБА_12 не може бути неупередженою суддею у кримінальному провадженні № 52017000000000361 в силу наявних у неї вкрай ймовірних особистих взаємовідносин з керівництвом Міністерства юстиції України по факту адміністративної підпорядкованості ним в період 2017-2019 років;
- мала місце, на його переконання, пряма взаємодія свідків (посадових осіб Міністерства юстиції України), а також їх керівництва, з Секретаріатом урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ у справі ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України;
- відповідні співробітники Міністерства юстиції України, як і його керівництво, могли мати вплив на суддю ОСОБА_12, оскільки суддя ОСОБА_12 була призначена суддею Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в квітні 2019 року, однак виведена зі складу ДКПВ наказом Міністерства юстиції України ще як суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у зв`язку з чим, на думку ОСОБА_4, перебувала в складі ДКПВ в порушення приписів п. 22 Положення ДКПВ;
- за результатами авторозподілу справ суддя ОСОБА_12 стала головуючою суддею колегії Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яка розглядала судові провадження на досудовому розслідуванні кримінального провадження № 52017000000000361 (яке, зокрема, стосується посадових осіб Міністерства юстиції України та Департаменту державної виконавчої служби), у зв`язку з чим, на його думку, мала заявляти самовідвід чи повідомляти про свою участь у діяльності ДКПВ;
- постановлення зазначених вище ухвал свідчить про форму помсти за програш Вищого антикорупційного суду як відповідача у адміністративній справі №420/2297/22;
Таким чином, як вказує ОСОБА_4, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, розглядаючи апеляційну скаргу, мала гарантувати йому належний рівень безсторонності суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, оскільки, на його думку, наявні обставини, які викликають сумніви у їх неупередженості.
З огляду на зазначене, ОСОБА_4 вважає, що суд касаційної інстанції не має права відмовити в оцінці аргументів за п. 2 ч. 2 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час розгляду касаційної скарги на зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції.
Вказує, що така ухвала суду апеляційної інстанції є завідомо неправильним процесуальним рішенням та, на його думку, не єдиним можливим у даному випадку судовим рішенням, при цьому грубо суперечить положенням ст. 398 КПК.
На думку ОСОБА_4, судом апеляційної інстанції істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, а саме неналежно витлумачено ст. 309 КПК, невірно застосовано ч. 3 ст. 399 КПК та фактично застосовано ч. 2 ст. 403 КПК, яку, як він вважає, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не мала застосовувати.
Зазначає, що підставою апеляційного оскарження була вимога припинити на національному рівні тривале порушення прав людини щодо нього, а саме права на розгляд справи у розумний строк, що, на його думку, давало об`єктивні підстави відкрити апеляційне провадження та вирішити такі аргументи апеляційної скарги в судовому засіданні належною та законною колегією суддів, в тому числі щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які, як він вважає, призвели до порушення прав людини.
На його думку, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, розглядаючи апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року, де описувалися, в тому числі, прояви антисемітизму, як фактор, що зумовлює затягування досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000361, мала надати оцінку таким аргументам колегією суддів у судовому засіданні, чого не відбулося.
При цьому ОСОБА_4 зауважує, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року насправді не переглядалася в апеляційному порядку, оскільки судового рішення про відкриття провадження не було, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не є ухвалою за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді, у зв`язку з чим вважає, що положення частин 2, 4 ст. 424 КПК не підлягають застосуванню судом касаційної інстанції.
Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
Тобто, оскільки ухвала слідчого судді не переглядалась в апеляційному порядку, предметом перегляду суду касаційної інстанції може бути лише ухвала суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4, як така, що може перешкоджати подальшому кримінальному провадженню.
З урахуванням вищевказаного, доводи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого суддіВищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року, не можуть бути предметом касаційного розгляду та не підлягають перевірці у касаційному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Положеннями ст. 24 КПК встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК.
Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано § 2 глави 26 КПК.
Відповідно до положень п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Як убачається зі змісту долученої до касаційної скарги копії судового рішення, слідчим суддею Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року надано тимчасовий доступ до речей та документів, що містять охоронювану законом таємницю та перебувають у володінні ТОВ «Укрнет» (ідентифікаційний код юридичної особи 2558169), з можливістю вилучення такої інформації (відомостей) на цифровому носії та/або у паперовому вигляді, а саме вмісту електронної поштової скриньки « ІНФОРМАЦІЯ_1 »: вхідні, чернетки, надіслані, видалені, непрочитані, відмічені, вкладення листів, що надходили, створювались та відправлялись у період з 01.07.2015 по 23.07.2015 року.
З огляду на положення КПК, передбачені ст. 163 КПК України, вказана ухвала постановлена в межах компетенції слідчого судді.
При цьому, в ухвалі слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, ОСОБА_4 звернувсядо Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду із апеляційною скаргою.
Суддя апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4, взяв до уваги позицію, висловлену у постанові ККС ВС від 29.08.2019 у справі № 755/16816/17 (провадження № 51-9145км18), про те, що особа, яка оскаржує в апеляційному порядку ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має довести, що ця ухвала є предметом апеляційного оскарження в значенні п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК України, тобто на цій стадії необхідно довести прийнятність апеляційної скарги, надати «prima facie» докази тим обставинам, які є суттєвими для вирішення того, чи може бути ухвала слідчого судді оскаржена в апеляційному порядку.
На підставі викладеного, суддя суду апеляційної інстанцій вказала, що чинним кримінальним процесуальним законом передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, постановлену на досудовому розслідуванні, лише у разі, якщо нею дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність (п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК України).
Таким чином, враховуючи наведені обставини, суддя суду апеляційної інстанції зауважила, що у даному випадку документи, до яких надано тимчасовий доступ, не стосувались права на здійснення підприємницької діяльності або інших, за відсутності яких особа матиме перешкоди у здійсненні своєї діяльності, а тому, з огляду на приписи ст. 309 КПК, дійшла висновку, що вказана ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає та відмовила у відкритті провадження за вказаною скаргою.
З наведеним погоджується і колегія суддів Верховного Суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК України).
Таким чином, Верховний Суд звертає увагу, що на зацікавлену особу, яка оскаржує в апеляційному порядку ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, покладений обов`язок доказування того, що дана ухвала є предметом апеляційного оскарження в контексті приписів п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК України.
Відтак, питання про те, чи є наданий дозвіл на тимчасовий доступ до документів таким, що перешкоджає зацікавленій особі здійснювати свою діяльність, є питанням прийнятності апеляційної скарги, яке вирішується судом на стадії відкриття провадження, з огляду на що апелянт на цій стадії має довести прийнятність апеляційної скарги, тобто надати докази тим обставинам, які є суттєвими для вирішення питання про те, чи може бути ухвала слідчого судді оскаржена в апеляційному порядку.
Водночас, як вбачається із копії ухвали суду апеляційної інстанції від 10 вересня 2024 року, долученої до касаційної скарги, обґрунтованих доводів, які б надали можливість судді апеляційної інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження переконатися у тому, що оскаржувана ухвала слідчого судді створює будь-які перешкоди діяльності ОСОБА_4, апеляційна скарга не містила, а тому суддя апеляційного суду вірно дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті провадження за скаргою, відтак, з огляду на зазначене, доводи касаційної скарги щодо необхідності перевірки доводів апеляційної скарги у судовому засіданні є необґрунтованими.
Положеннями ст. 309 КПК України передбачено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 309 КПК скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Тобто, у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність цих ухвал може бути предметом розгляду суду першої інстанції у порядку, передбаченому КПК, при розгляді кримінального провадження.
Положеннями ч. 3 ст. 392 КПК визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Водночас, оскарження вищезазначеної ухвали слідчого судді в апеляційному порядку чинним КПК не передбачено.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю щодо дотримання прав і законних інтересів осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, перевіряючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на відповідність вимогам ч. 4 ст. 399 КПК, дійшла обґрунтованого висновку про те, що зазначена ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у зв`язку з чим постановила ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано ч. 3 ст. 399 КПК та фактично застосовано ч. 2 ст. 403 КПК, є безпідставними, оскільки зазначені положення КПК не застосовувалися при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2021 року, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Така позиція колегії суддів узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, яка знайшла своє відображення, зокрема, в ухвалах від 29 квітня 2020 року в справі № 596/1377/19 (провадження № 51-2061 ск 20), від 9 липня 2020 в справі № 496/3877/19 (провадження № 51-2632 ск 20), від 19 серпня 2020 року в справі № 757/6624/20-к (провадження № 51-3880 ск 20), від 18 листопада 2021 року в справі № 607/18734/21 (провадження № 51-5398 ск 21), від 2 травня 2022 року в справі № 991/70/22 (провадження № 51-1274 ск 22).
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Проте, з огляду на вищезазначені положення КПК та зміст практики Верховного Суду, відсутні підстави для висновку про те, що судом апеляційної інстанції постановлено незаконне рішення по суті апеляційної скарги.
З огляду на зазначене, будь-який інший склад колегії апеляційного суду за вказаних обставин позбавлений процесуальної можливості прийняти інше рішення, ніж про відмову у відкритті апеляційного провадження.
За таких обставин, доводи касаційної скарги, які, на думку ОСОБА_4, можуть вказувати на незаконність складу суду, не можуть свідчити про наявність такого істотного порушення КПК, яке перешкодило чи могло перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Одночасно Суд вважає, що посилання ОСОБА_4 у своїй касаційній скарзі на порушення загальних засад кримінального провадження є безпідставними, оскільки за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Проте, порядок розгляду скарги слідчим суддею та оскарження рішення слідчого судді в суді апеляційної інстанції, як зазначено вище, чітко врегульовано положеннями КПК.
В ухвалі Європейського суду з прав людини від 8 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
З огляду на вищезазначене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням судового рішення слідчого судді, оскарження якого законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, та, з огляду на положення, передбачені ч. 6 ст. 9 КПК, не свідчить про порушення загальних засад кримінального провадження, оскільки рішення слідчого судді постановлено в межах його повноважень, передбачених КПК, якими також чітко врегульовано порядок їх оскарження.
Не погоджується колегія суддів і з доводами касаційної скарги щодо:
-наявності підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2023 року;
- ненадання судом апеляційної інстанції оцінки доводам апеляційної скарги;
- невідповідності ухвали про відмову у відкритті провадження положенням ст. 398 КПК.
Так, відповідно до положень ст. 398 КПК апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Відтак, суддя суду апеляційної інстанції у відповідності до вказаних вимог, встановивши, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у відповідності до положень ч. 4 ст. 399 КПК постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження, із зазначенням мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався.
При цьому, судова практика передбачає можливість оскарження рішення слідчого судді, якого немає у вичерпному переліку, зазначеному в ст. 309 КПК, лише у випадку, якщо слідчим суддею постановлено ухвалу, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами.
У такому випадку суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 (провадження № 13-19 кс 18), № 243/6674/17-к (провадження № 13-16 cво 18).
З огляду на зазначене, інші доводи касаційної скарги не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення суду апеляційної інстанції.
Таким чином, за результатом перевірки доводів ОСОБА_4 щодо скасування ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2024 року, колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення його касаційної скарги.
Щодо посилання ОСОБА_4 на неможливість застосування судом касаційної інстанції положень частини 2, 4 ст. 424 КПК в даному випадку, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 399 КПК ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку.
Відтак, ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2024 року про відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку як така, що може перешкоджати подальшому кримінальному провадженню.
Водночас, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
В даному випадку колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення касаційної скарги.
Що стосується зазначеної у касаційній скарзі вимоги про її розгляд у відкритому судовому засіданні із викликом сторін, то колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту ст. 428 КПК питання про відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції вирішує без виклику сторін кримінального провадження.
Водночас, у даному випадку суд касаційної інстанції прийшов до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, у зв`язку з чим відсутні підстави для вирішення питання про його участь у розгляді поданої ним касаційної скарги.
Стосовно вимоги ОСОБА_4 про постановлення колегією суддів Верховного Суду окремої ухвали щодо звернення уваги Вищого антикорупційного суду на встановлені у кримінальному провадженні порушення, колегія суддів також зауважує про її безпідставність, оскільки доводи на необхідність її прийняття зводяться до фактичної незгоди із прийнятим судом рішенням.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 січня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2