- Головуючий суддя (ВАКС): Воронько В.Д.
Справа № 991/9195/23
Провадження 1-кп/991/113/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
обвинуваченого ОСОБА_6,
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
представника потерпілого ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_7, в інтересах ОСОБА_11, про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 757/2112/15-к, подане в межах кримінального провадження № 42019000000002238 від 22.10.2019 за обвинуваченням ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України,
В С Т А Н О В И В :
На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження № 42019000000002238 від 22.10.2019 за обвинуваченням ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України.
Під час підготовчого судового засідання адвокат ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_11, заявила клопотання в порядку ст. 174 КПК України, в якому просила скасувати арешт на 1/2 частину нерухомого та рухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, яке зареєстроване за ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, накладений ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 757/2112/15-к, а саме на: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, на яких розташований житловий будинок АДРЕСА_1, з кадастровими номерами: 3223155400:05:114:0094; 3223155400:05:114:0132; 3223155400:05:005:0055; 223155400:05:005:0056; 3223155400:05:114:0093; 3223155400:05:005:0048; 3223155400:05:005:0057; 3223155400:05:005:0058; легковий автомобіль марки Mercedes-benz SL 55, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_11, підтримала подане нею клопотання, просила його задовольнити з викладених у ньому підстав.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання, зауважив, що адвокатом ОСОБА_7 неодноразово порушувалось питання про скасування арешту майна перед слідчими суддями Вищого антикорупційного суду, тож всі доводи адвоката вже були проаналізовані слідчими суддями. Прокурор вважав арешт, накладений на майно ОСОБА_12, обґрунтованим та таким, що не втратив своєї актуальності, тому підстав для його скасування немає.
Заслухавши думку учасників, дослідивши доводи клопотання та долучені до нього матеріали, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.
Із матеріалів вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 757/2112/15-к накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, у тому числі на: 1) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) 8 присадибних ділянок із кадастровими номерами: 3223155400:05:114:0094; 3223155400:05:114:0132; 3223155400:05:005:0055; 3223155400:05:005:0056; 3223155400:05:114:0093; 3223155400:05:005:0048; 3223155400:05:005:0057; 3223155400:05:005:0058; 3) автомобіль Mercedes-Benz SL 55 AMG, державний номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1, з метою конфіскації майна як виду покарання та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінальних правопорушень (цивільний позов).
За доводами адвоката ОСОБА_7, зазначене вище майно, на яке накладено арешт, набуте ОСОБА_12 та ОСОБА_11 у період шлюбу, отже є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, 1/2 частина арештованого майна належить дружині ОСОБА_12 - ОСОБА_11 . Однак, при накладенні арешту на майно ОСОБА_13, слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва не надано жодної оцінки факту перебування такого майна у спільній сумісній власності подружжя. Окрім того, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11.05.2016 у справі № 372/4497/15-ц визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, відповідно до умов якої, за ОСОБА_11 визнано право особистої приватної власності на арештоване згідно ухвали від 23.01.2015 майно. До того ж, ОСОБА_11 жодного відношення до розслідуваного кримінального провадження не має, тому арешт на її майно накладений необґрунтовано. Поряд з цим, на переконання адвоката, нерухоме і рухоме майно, на яке накладено арешт, не може вважатися таким, що придбане внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, з огляду на час набуття права власності на таке майно. За таких обставин, адвокат ОСОБА_7 просила скасувати арешт на 1/2 частину нерухомого та рухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_11, яке зареєстроване за ОСОБА_12, що накладений ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 757/2112/15-к.
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна та допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. ч. 1, 2 ст. 170 КПК України).
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Виходячи з положень ст. 174 КПК України, дана норма пов`язує право суду на скасування арешту майна, накладеного за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна, із можливістю надання особами, що не були присутніми в судовому засіданні і про права та законні інтереси яких вирішено питання судовим рішенням, доказів та матеріалів, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба, доведеності перед судом їх переконливості.
Колегія суддів зауважує, що інститут скасування арешту пов`язаний з наявністю двох умов, закріплених у ст. 174 КПК України - необґрунтованістю його накладення та відсутності подальшої потреби в ньому.
У той же час, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до наданих матеріалів встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23.01.2015 у справі № 757/2112/15-к, накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_12 з метою забезпечення відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди, з огляду на те, що таке майно відповідає критеріям п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України, тобто є підстави вважати, що воно одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Арешт з метою забезпечення відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше (ч. 6 ст. 172 КПК України).
Згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 42019000000002238 від 22.10.2019 (виділеному із кримінального провадження № 42014000000000368 від 05.05.2014), ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, а саме: в організації заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб та в особливо великих розмірах; в організації розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим повторно за попередньою змовою групою осіб та в особливо великих розмірах.
Окрім того, Міністерством економіки України заявлений цивільний позов у кримінальному провадженні № 42019000000002238 від 22.10.2019 про стягнення солідарно з ОСОБА_12 та ОСОБА_6 завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень шкоди в розмірі 195 380 689, 58 гривень.
Тож, зважаючи на зазначені обставини, можливість забезпечення відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди, у разі доведення винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих йому діянь, може бути досягнуте через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Варте уваги те, що власники не позбавлені права фактичного користування арештованим майном, що не заперечувалось представником ОСОБА_11 - адвокатом ОСОБА_7 у судовому засіданні.
У той же час, слід зауважити, що у суду на даному етапі відсутня можливість досліджувати конкретні обставини та відомості на стадії підготовчого судового засідання через відсутність матеріалів кримінального провадження, а тому доводи адвоката ОСОБА_7 про те, що арештоване майно не може вважатись таким, що придбане внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, не можуть бути перевірені, з огляду на стадію судового провадження.
Щодо доводів адвоката про те, що при накладенні арешту на майно ОСОБА_13, слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва не надано жодної оцінки факту перебування такого майна у спільній сумісній власності подружжя, колегія суддів вважає за необхідне зауважити таке.
Під час вирішення питання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні слідчий суддя не уповноважений вирішувати спір про право власності на майно подружжя чи його поділ з виділенням часток, так само не може вирішуватися і питання накладення арешту на певну частину у праві спільної сумісної власності на майно, оскільки такі питання знаходяться поза межами повноважень слідчого судді, визначених кримінальним процесуальним законом.
Такий висновок випливає із аналізу норм кримінального процесуального закону, цивільного та сімейного права щодо спільної сумісної власності у взаємозв`язку із особливостями правового регулювання звернення стягнення на майно з метою забезпечення відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди.
Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Ця норма кореспондується з положеннями ст. 368 ЦК України.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України). При цьому, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, для вирішення питання про поділ майна подружжя підлягає з`ясуванню низка питань, передбачених вказаними нормами сімейного та цивільного законодавства.
На думку колегії суддів, таке з`ясування повинно проводитися виключно в порядку цивільного судочинства, а спрощений підхід до визначення частини майна подружжя, що підлягає арешту у кримінальному провадженні стосовно одного з них, буде суперечити вимогам законодавства щодо правил визначення часток у праві спільної сумісної власності, і у подальшому, в процесі виконання вироку в частині конфіскації, може призвести до необґрунтованого позбавлення права власності одного зі співвласників.
З огляду на викладене, суд наголошує, що під час розгляду у кримінальному провадженні клопотання про накладення арешту на майно, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, слідчий суддя не повинен визначати частку чи частину цього майна, щодо якої слід застосувати такий захід забезпечення кримінального провадження, та вирішувати питання, які вирішуються за правилами цивільного процесуального закону, інакше це буде суперечити завданням кримінального провадження та порушувати предметну підсудність (юрисдикцію) таких питань.
Відповідно до позиції, викладеної в постанові Касаційного кримінального суду від 09.04.2020 у справі № 676/2199/19 (провадження № 51-5641км19) арешт накладається на майно, що належить на праві спільної сумісної власності, без виділення їх часток, оскільки поділ такого майна не проводився. Касаційний суд зазначив, що: «приймаючи таке рішення суд в кримінальному провадженні, вирішив спір про право власності на майно, поділив його з виділенням часток, що є неприпустимим. До того ж, суд залишив поза увагою вимоги ч. 12 ст. 100 КПК України, якими передбачено, що спір про належність речей вирішується в порядку цивільного судочинства».
Таким чином, в ході розгляду клопотання адвоката ОСОБА_7 про скасування арешту, нею не доведені обставини, які б давали підстави вважати, що на даний час відпала потреба у дії такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, водночас адвокатом не доведено необґрунтованості накладення такого арешту.
Окрім того, заслуговують на увагу доводи прокурора про те, що аргументи, якими адвокат ОСОБА_7 обґрунтувала клопотання про скасування арешту майна, були неодноразово проаналізовані слідчими суддями під час розгляду клопотань в порядку ст. 174 КПК України на досудовому провадженні. Будь-яких нових доводів на підтвердження необхідності скасування арешту майна адвокатом не зазначено.
Поряд з цим, не беруться до уваги посилання адвоката на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 11.05.2016 у справі № 372/4497/15-ц, якою визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо арештованого майна, оскільки подружжя ОСОБА_13 звернулось до суду із позовом, що стосується поділу майна, вже після накладення арешту на таке майно ухвалою слідчого судді від 23.01.2015. Вказане може свідчити про намагання штучного створення підстав вважати власником третю особу, з метою приховання такого майна.
Інші доводи, які викладені у змісті клопотання, не доводять, що у подальшому застосуванні арешту відпала потреба.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на зазначене вище майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
Враховуючи наведене, відсутні визначені ст. 174 КПК України підстави для скасування арешту майна, тому клопотання адвоката ОСОБА_7, подане в інтересах ОСОБА_11, задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 174, 314, 369, 372, 376 КПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Відмовити в задоволенні клопотання.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3