- Головуючий суддя (АП ВАКС): Панаід І.В.
Справа № 991/661/25
Провадження №11-сс/991/139/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
підозрюваного ОСОБА_8,
представників власників майна ОСОБА_9, ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги, подані захисником підозрюваного ОСОБА_8 адвокатом ОСОБА_6 та представниками власників майна адвокатами ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_12 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 лютого 2025 року про накладення арешту в кримінальному провадженні №52022000000000169 від 07 липня 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 лютого 2025 року частково задоволено клопотання детектива. З метою конфіскації як виду покарання накладено арешт шляхом позбавлення права відчуження та розпорядження на майно, зареєстроване за підозрюваним ОСОБА_8, його матір`ю ОСОБА_12 та колишньою дружиною ОСОБА_11 .
Своє рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке може бути підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, адже санкція кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8, передбачає конфіскацію майна як вид додаткового покарання. Також наявні обґрунтовані підстави вважати, що зареєстроване за матір`ю підозрюваного ОСОБА_12 та його колишньою дружиною ОСОБА_11 майно, фактично належить підозрюваному, а вони є лише номінальними його власниками.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, захисником підозрюваного та представниками власників майна подані апеляційні скарги, згідно яких оскаржувана ухвала винесена без належної оцінки їх доводів. Просили оскаржену скасувати, в арешті майна відмовити.
Доводи захисника підозрюваного та представників власників майна можна звести до наступного.
Клопотання про накладення арешту на майно ОСОБА_8, як особи зі спеціальним статусом, погоджене та подане з порушенням порядку, передбаченого ч.2 ст. 482-2 КПК України, неуповноваженою особою, яка, зокрема не мала повноважень процесуального керівника у даному кримінальному провадженні. Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 64-2 КПК України у детектива НАБУ були відсутні повноваження для звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, яке належить третім особам ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Рішенням слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 січня 2025 року у справі 991/473/25, з метою забезпечення спеціальної конфіскації накладено арешт на автомобіль «Zeekr 001», який належить на праві власності ОСОБА_11 . Таким чином, в одному і тому ж кримінальному провадженні є два судових рішення про накладення арешту на одне і те саме майно, але з різних підстав. Крім того, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 не є підозрюваними у вказаному провадженні, а отже до належного їм на праві власності майна не може бути застосовано захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту вказаного майна з метою конфіскації як виду покарання.
В судовому засіданні захисники, підозрюваний ОСОБА_8 та представники власників майна апеляційні скарги підтримали в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні викладеним в апеляційних скаргах, просили їх задовольнити.
Належним чином повідомлені про час та місце судового засідання власниці майна ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до суду не з`явились, що не є перешкодою апеляційному розгляду згідно ст.405 КПК України.
Прокурор проти задоволення апеляційних скарг заперечував, вважав рішення слідчого судді законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання детектива про накладення арешту на майно не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52022000000000169 від 07 липня 2022 року щодо обставин заволодіння грошовими коштами акціонерного товариства «Укрзалізниця» (надалі - AT «Укрзалізниця»).
У межах вказаного кримінального провадження, 17 січня 2025 року ОСОБА_13 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.5 ст. 191 КК України, а саме в організації заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого організованою групою в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах, а також у вчинені таких дій повторно.
За результатом розгляду клопотання детектива слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_8 підозри щодо вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.5 ст. 191 КК України, за викладених у повідомленні про підозру обставин.
Слідчим суддею також встановлено, що санкція указаного кримінального правопорушення передбачає можливу конфіскацію майна як вид додаткового покарання, а фактичним власником зазначеного в оскаржуваній ухвалі майна є підозрюваний ОСОБА_8, в той час, як ОСОБА_12, за якою зареєстровані частки у статутних капіталах ТОВ «ВП «УКРКАБЕЛЬ», ТОВ «ТД «УКРКАБЕЛЬ-КИЇВ», ТОВ «КАБЕЛЬНІ НОВИНИ», ТОВ «НВП «УКРКОЛЬОРМЕТ», ТОВ «Проектно-монтажне підприємство» «УКРКАБЕЛЬ» та ТОВ «УКРКАБЕЛЬ АВТО», і ОСОБА_11, за якою на праві власності зареєстровано автомобіль ZEEKR 001, є лише номінальними власниками такого майна.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком слідчого судді про можливість в повному обсязі арешту майна для забезпечення конфіскації як виду покарання.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Санкцією ч.5 ст.191 КК України, якою визначено кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_8 повідомлено про підозру, встановлено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно до доводів апеляційної скарги, захисник ОСОБА_6 не посилався на необґрунтованість повідомленої ОСОБА_8 підозри у вчиненні злочину.
Враховуючи встановлені вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді та констатує наявність правової підстави для накладення арешту на належне підозрюваному на праві власності майно, для забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, а саме:
- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 419831132109;
- земельну ділянку з кадастровим номером: 3210945900:01:072:0306 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- квартиру за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 8900729;
- частку у статутному капіталі ТОВ «БУДІНФОРМ» (код ЄДРПОУ 32526406) у розмірі 2 695 000 грн.
Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком слідчого судді щодо можливості з аналогічною метою - забезпечення конфіскації майна як виду покарання накласти арешт на майно, яке зареєстровано на праві власності за третіми особами, які не мають статусу підозрюваних у даному провадженні - ОСОБА_12 та ОСОБА_11 . На це вказують положення ч.1 ст. 59 КК України, за якими покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилучені у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Висновки слідчого судді про фактичного власника майна - підозрюваного ОСОБА_8, встановлені на підставі тверджень останнього, а також відомостей про доходи ОСОБА_12 та ОСОБА_11, на переконання колегії, не дають достатніх підстав для арешту такого майна саме з метою його конфіскації як виду покарання. Предметом конфіскації як виду покарання може бути лише майно засудженого, правомірність набуття якого презюмується і не є предметом кримінального провадження. В протилежному разі застосовуються інші інструменти кримінального провадження, зокрема інститут спеціальної конфіскації. Право на майно, яке підлягає державній реєстрації, визначається з урахуванням відомостей про таку реєстрацію, а щодо третіх осіб, які не є стороною кримінального провадження, правомірність набуття права власності на таке майно презюмується. Втручання у право власності третіх осіб, правомірність набуття якого не спростована у визначеному законом порядку, суперечить ст.41 Конституції України. При цьому колегія не вважає релевантним посилання слідчого судді на постанову Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі №757/62043/18-ц. Дійсно, у даній справі суд дійшов висновку про неможливість використання приватно-правового інструментарію для невиконання публічно-правових обов`язків, зокрема для уникнення арешту або можливої конфіскації майна, що очевидно є недобросовісним і зводиться до зловживання правом, на підставі чого визнав недійсними відповідні договори відчуження об`єктів нерухомості. Однак, як вбачається з даного рішення, предметом оцінки в ньому є правомірність відчуження майна на користь близьких родичів після набуття особою статусу підозрюваного саме з метою уникнення можливої конфіскації як виду покарання, що було встановлено відповідно до фактичних обставин справи. Натомість, у даному провадженні таких обставин прокурором не наведено, а слідчим суддею відповідно не встановлено. При цьому ОСОБА_8 набув статус підозрюваного 17 січня 2025 року, натомість право власності на частки в статутному капіталі господарських товариств було набуто його матір`ю ОСОБА_12 до вказаної дати починаючи з 1995 по 2022рік. Саме по собі набуття майна третіми особами без доведення мети - уникнення можливої конфіскації як виду покарання не є достатньою підставою для висновку про недобросовісність такого набуття в розумінні досягнення завдань кримінального провадження, зокрема арешту відповідного майна для забезпечення його можливої конфіскації як виду покарання, що має бути доведено стороною обвинувачення засобами кримінального провадження.
Право власності ОСОБА_12 на частки у статутних капіталах ТОВ «ВП «УКРКАБЕЛЬ», ТОВ «ТД «УКРКАБЕЛЬ-КИЇВ», ТОВ «КАБЕЛЬНІ НОВИНИ», ТОВ «НВП «УКРКОЛЬОРМЕТ», ТОВ «Проектно-монтажне підприємство» «УКРКАБЕЛЬ» та ТОВ «УКРКАБЕЛЬ АВТО» підтверджується інформацією з витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізчних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.50-80).
Реєстрація права власності на автомобіль ZEEKR 001, номерний знак НОМЕР_1, VIN-код: НОМЕР_2, за ОСОБА_11 підтверджується реєстаційною карткою транспортного засобу (т.1 а.с. 153).
З урахуванням викладеного та наведених у клопотанні сторони обвинувачення та рішенні слідчого судді обґрунтувань арешт часток ОСОБА_12 в господарських товариствах не відповідає ст.41 Конституції України та не спрямований на досягнення завдань кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що рішенням слідчого судді від 28 січня 2025 року на зареєстрований за ОСОБА_11 автомобіль ZEEKR 001 вже було накладено арешт з метою забезпечення спеціальної конфіскації, а отже повторне накладання арешту на вказане майно для забезпечення інших цілей кримінального провадження також буде суперечити його завданням.
Отже, для забезпечення можливої конфіскації як виду покарання слідчим суддею помилково накладено арешт на об`єкти власності, які не зареєстровані за підозрюваним ОСОБА_8, що не узгоджується з вимогами ч.5 ст.170 КПК України.
Доводи представників власників майна про неуповноваженого суб`єкта звернення з клопотанням про накладення арешту з посиланням на ч. 2 ст. 64-2 КПК України колегія суддів вважає неспроможними. Так, вимоги до клопотання про арешт майна та особи, яка може звернутися з ним, закріплені спеціальною нормою - ст. 171 КПК України, згідно якої з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Стаття 64-2 КПК України визначає правовий статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна в кримінальному провадженні. Зокрема, ч. 2 ст. 64-2 КПК України регулює не питання арешту майна, тим паче вимоги до уповноваженої особи на звернення з ним, а вказує на момент, з якого фізична або юридична особа набуває статусу третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт. З огляду на зазначене, зважаючи, що клопотання до слідчого судді про арешт майна ОСОБА_12 та ОСОБА_11 погоджено виконувачем обов`язків Генерального прокурора ОСОБА_14, органом досудового розслідування дотримано вимог, передбачених ст. 171 КПК України, що обґрунтовано врахував слідчий суддя.
Перевіряючи в межах доводів апеляційної скарги посилання сторони захисту на неналежне погодження детективом клопотання про арешт майна, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 480 КПК України стосовно народного депутата України застосовується особливий порядок кримінального провадження.
Частиною 2 статті 482-2 КПК України передбачено, що клопотання про дозвіл на затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, обшук, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також про застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, розгляд яких віднесено до повноважень слідчого судді, мають бути погоджені Генеральним прокурором (особою, що виконує обов`язки Генерального прокурора).
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України (ст. 131-1 Конституції України).
У разі відсутності Генерального прокурора його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора, а в разі відсутності першого заступника - один із заступників Генерального прокурора (ч.3 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII). Будь-яких часових обмежень здійснення повноважень Генерального прокурора його першим заступником чи заступником вказана норма не містить, а суперечність в цій частині Закону України «Про тимчасове виконання обов`язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України» від 10 грудня 1997 року № 709/97-ВР та Регламенту Офісу Генерального прокурора, на переконання колегії, має бути вирішено на користь Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, як більш пізнього нормативно-правового акту, що регламентує відповідні правовідносини. Крім того, обґрунтованість такого висновку підтверджується й положеннями ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», за якими повноваження органів прокуратури у період дії воєнного стану не можуть бути припинені.
Посилання сторони захисту на те, що припинення повноважень Генерального прокурора не може тягнути припинення діяльності органів прокуратури в цілому, на думку колегії суддів, не має правового підґрунтя, оскільки повноваження Генерального прокурора є невід`ємною складовою забезпечення виконання органами прокуратури покладених на них функцій, що не може бути припинено.
Указом Президента України від 31 жовтня 2024 року № 745/2024 ОСОБА_15 звільнено з посади Генерального прокурора.
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про тимчасове виконання обов`язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України» 31 жовтня 2024 року Перший заступник Генерального прокурора ОСОБА_14 приступив до виконання обов`язків Генерального прокурора.
Станом на даний час Генерального прокурора Президентом України не призначено, і Перший заступник Генерального прокурора ОСОБА_14 продовжує тимчасово виконувати обов`язки Генерального прокурора.
Клопотання детектива НАБУ від 23 січня 2025 року про арешт майна, погоджене виконувачем обов`язків Генерального прокурора ОСОБА_14, що узгоджується з вимогами ст.482-2 КПК, ч.3 ст.9 Закону України «Про прокуратуру», ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а тому доводи захисту в цій частині колегія суддів відхиляє.
Твердження сторони захисту про те, що право погодити клопотання Генеральний прокурор, або особа що виконує його обов`язки, набувають лише після того, як будуть включені до групи прокурорів у кримінальному провадженні не ґрунтується на положеннях КПК України, які не містять відповідних вимог. Аналогічна позиція висловлена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №536/2475/14-к та Верховного Суду від 02 грудня 2022 року у справі №758/1780/17. За висновками у вказаних судових рішеннях Генеральний прокурор чи його заступник погоджують відповідні клопотання виходячи з прямої норми КПК України та посади, яку займають незалежно від включення до групи прокурорів у провадженні, в якому КПК передбачено спеціальний порядок погодження такого клопотання.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи помилковість висновків слідчого судді про можливість конфіскації як виду покарання об`єктів власності, які не належить підозрюваному ОСОБА_8, оскаржувана ухвала у цій частині підлягає скасуванню, з постановленням нової про відмову у задоволенні клопотання детектива про арешт майна ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .
Керуючись ст.ст.170-173, 392, 407,422 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Апеляційні скарги представників власників майна адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 лютого 2025 року в частині арешту майна ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - скасувати, та постановити в цій частині нову, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива про арешт майна зареєстрованого:
1)за ОСОБА_12 :
-частки у статутному капіталі ТОВ «ВП «УКРКАБЕЛЬ» (код ЄДРПОУ 38261938) у
розмірі 5 332 800 грн;
-частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «УКРКАБЕЛЬ-КИЇВ» (код ЄДРПОУ 43926510)
у розмірі 71 400 грн;
-частки у статутному капіталі ТОВ «КАБЕЛЬНІ НОВИНИ» (код ЄДРПОУ 40389231) у
розмірі 33 340 грн;
-частки у статутному капіталі ТОВ «НВП «УКРКОЛЬОРМЕТ» (код ЄДРПОУ 37378848)
у розмірі 1 333 200 грн;
-частки у статутному капіталі ТОВ «Проектно-монтажне підприємство» «УКРКАБЕЛЬ»
(код ЄДРПОУ 22974211) у розмірі 999 900 грн;
-частки у статутному капіталі ТОВ «УКРКАБЕЛЬ АВТО» (код ЄДРПОУ 41508817) у
розмірі 666 800 грн;
2)зареєстроване за ОСОБА_11 :
-автомобіль «Zeekr 001» із державним номером НОМЕР_3, ідентифікаційний
номер:
НОМЕР_2 .
В іншій частині ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3