- Головуюча суддя (АП ВАКС): Чорна В.В.
справа № 991/2533/25
провадження № 11-сс/991/241/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, перевіривши матеріали апеляційної скарги прокурора другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25.03.2025 р. про зменшення розміру застави, застосованої до підозрюваної ОСОБА_3, -
в с т а н о в и л а:
26.03.2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга, яку 31.03.2025 року передано до розгляду колегії суддів у складі: суддя-доповідач ОСОБА_1, судді ОСОБА_4, ОСОБА_5, як раніше визначеному складу суду.
З апеляційної скарги встановлено, що оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах підозрюваної ОСОБА_3 та змінено останній запобіжний захід в частині суми застави, а саме зменшено її до розміру в 900 000 грн.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах підозрюваної ОСОБА_3 . Обґрунтовуючи наявність підстав для апеляційного перегляду ухвали, посилається на правову позицію Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 17.05.2021 р. (справа № 335/9520/19), згідно якої поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу на більш м`який або навпаки, що фактично являє собою обрання іншого запобіжного заходу, а тому ухвала слідчого судді про зміну запобіжного заходу може бути предметом оскарження і перегляду в суді апеляційної інстанції. Отже, сторони кримінального провадження мають право оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про зміну підозрюваному обраного запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки застосування такого запобіжного заходу або відмова у його застосуванні підлягають апеляційному оскарженню відповідно до ч. 1 ст. 309 КПК України.
Перевіривши доводи на обґрунтування необхідності відкриття апеляційного провадження та дослідивши матеріали провадження в цій частині, суддею-доповідачем встановлено підстави для відмови у відкритті провадження за даною апеляційною скаргою, виходячи з наступного.
З матеріалів апеляційної скарги встановлено, що ухвалою слідчого судці Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 р. у справі № 991/982/20, залишеною без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.02.2020 р., у кримінальному провадженні № 52017000000000361 до підозрюваної ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 7 000 000 грн, та покладено на неї процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Стороною захисту неодноразово ініціювалось питання про зміну цього запобіжного заходу, втім ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 29.05.2020 р., від 10.09.2020 р., від 12.11.2020 р., від 20.04.2021 р., від 17.02.2022 р. у задоволенні таких клопотань відмовлено.
У подальшому, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.04.2024 р. частково задоволено клопотання сторони захисту та зменшено підозрюваній ОСОБА_3 розмір застави до 6 000 000 грн.
Ухвалою слідчого судді від 25.03.2025 р. частково задоволено клопотання сторони захисту та зменшено підозрюваній ОСОБА_3 розмір застави до 900 000 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, прокурором САП ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, доводи якої фактично зводяться до необґрунтованості оскаржуваної ухвали в частині зменшення розміру застави, оскільки ані сама по собі потреба у грошових коштах підозрюваної ОСОБА_3, заставодавця ОСОБА_7, ані плин часу не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу. Натомість, інших підстав для зміни запобіжного заходу, окрім раніше врахованих слідчими суддями спочатку при застосуванні, а потім при зміні запобіжного заходу, у клопотанні сторони захисту не наведено. З цих підстав, ухвалу від 25.03.2025 р. просить скасувати та відмовити у задоволенні клопотання.
Відповідно до положень ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, наведено в ч. 1, ч. 2 ст. 309 КПК України.
Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 цього Кодексу, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Наведений перелік свідчить, що законодавцем забезпечено можливість апеляційного оскарження під час досудового розслідування лише тих рішень слідчих суддів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження або найбільше зачіпають права та свободи особи. Такий підхід відповідає за своїм змістом правовій природі судового контролю під час досудового розслідування, який обумовлюється потребою учасників кримінального провадження в отриманні невідкладного судового захисту їх прав, свобод та інтересів.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю у разі обмеження чи порушення прав і законних інтересів осіб.
Ухвала слідчого судді про зміну запобіжного заходу відсутня у зазначеному переліку, а отже, її оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Частиною 3 ст. 309 КПК України визначено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають, а заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Відсутність оскаржуваної ухвали у переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 309 КПК України, є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню згідно КПК України, суддя-доповідач враховує правові висновки Верховного Суду та позицію ЄСПЛ щодо умов прийнятності апеляційної скарги.
Зокрема, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 28.03.2019 р. (справа № 286/1695/18) за результатами розгляду касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження зроблено правовий висновок про те, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу, коли суд обирає інший захід. Тому слідчий суддя, постановивши ухвалу про зміну запобіжного заходу з особистого зобов`язання на домашній арешт, фактично застосував запобіжний захід у виді домашнього арешту, а отже, така ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку.
У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 р. (справа № 628/969/18) викладено правову позицію про те, що термін «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й зміну на інший запобіжний захід - зокрема, у даному випадку, коли слідчим суддею відповідно до положень ч. 10 ст. 182 КПК України за клопотанням прокурора було звернуто заставу в дохід держави та застосовано до підозрюваного замість застави інший запобіжний захід - тримання під вартою. Отже, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції не врахував вимог ч. 10 ст. 182 КПК України, якою передбачено, що у разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу, тим самим звузивши зміст ст. 309 КПК України, що призвело до помилкового висновку про відсутність у захисника права на апеляційне оскарження вказаної ухвали.
В ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07.12.2020 р. (справа № 487/392/20) колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для касаційного перегляду ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, в якій суддя послався на положення ст. 309 КПК України, згідно з якими оскаржувана ухвала слідчого судді про відмову у зміні запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання не може бути переглянута в апеляційному порядку. При цьому, колегією суддів надано оцінку доводам захисника про те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Касаційного кримінального суду від 28.03.2019 р., та визнано їх необґрунтованими, оскільки поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу, коли суд обирає інший захід. Натомість, у даному випадку слідчий суддя відмовив захиснику у задоволенні його клопотання про зміну підозрюваному запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання, а не застосував інший, яким би погіршувалося становище підозрюваного, тому ця ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.
В ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 р. (справа № 4910/1/19-к) колегія суддів також дійшла висновку про законність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу слідчого судді, якою відмовлено у задоволені клопотання, поданого в порядку ст. 201 КПК України, про зміну запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту на інший менш суворий - особисте зобов`язання, та дійшла висновку, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки не входить до виключного переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені відповідно до положень ст. 309 КПК України.
З системного аналізу вищенаведених правових позицій Верховного Суду, що стосуються оскарження ухвал слідчих суддів за результатами розгляду клопотань про зміну запобіжного заходу вбачається, що поняття «застосування запобіжного заходу» дійсно охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу, що надає право на апеляційне оскарження, проте лише у випадках, коли суд обирає або застосовує до підозрюваного інший, більш тяжкий запобіжний захід, адже в такому випадку рішенням про зміну запобіжного заходу слідчий суддя фактично погіршує його становище, збільшуючи обсяг покладених обов`язків або накладаючи додаткові майнові зобов`язання. Саме тому такі ухвали підлягають перевірці в апеляційному порядку за аналогією з ухвалами про застосування запобіжного заходу, зокрема - у вигляді застави.
Натомість, у даному випадку оскаржуваною ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони захисту підозрюваній ОСОБА_3 змінено запобіжний захід у вигляді застави в частині розміру застави - а саме, зменшено його до 900 000 грн. Отже, з постановленням цієї ухвали становище підозрюваної жодним чином не погіршилось, а будь-який інший запобіжний захід стосовно неї не обирався.
За викладених обставин, оскаржувана ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.
При цьому, посилання прокурора на правову позицію Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 17.05.2021 р. (справа № 335/9520/19) не є релевантним до обставин провадження, що розглядається, оскільки стосується випадку, коли слідчий суддя задовольнив клопотання сторони захисту та змінив підозрюваному запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, тобто фактично обрав інший запобіжний захід.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, тож Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Зазначений висновок кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2010 р. № 3-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв`язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду), в якому Конституційний суд, розглядаючи положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
У постановах від 17.10.2018 р. (справа № 646/5552/17) та від 28.02.2019 р. (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Отже, за наявності у кримінальному процесуальному законі виключного переліку ухвал слідчих суддів, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, з наданням можливості оскарження інших рішень слідчого судді на стадії підготовчого провадження, а також з урахуванням вже сформованої практики Верховного Суду щодо можливості апеляційного оскарження поза таким виключним переліком лише тих ухвал слідчих суддів, які найбільше зачіпають права та свободи особи, підстави для відкриття апеляційного провадження у даному випадку відсутні.
При прийнятті рішення суддя-доповідач враховує також позицію ЄСПЛ щодо умов прийнятності апеляційної скарги.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що держава має право встановити певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 Рішення від 28.05.1985 р. у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», п. 96 Рішення від 13.02.2001 р. у справі «Кромбах проти Франції»). У Рішенні ЄСПЛ від 28.03.2006 р. у справі «Мельник проти України» зазначено, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.
У даному випадку обмеження на апеляційне оскарження, встановлені національним законодавством, мають розумну пропорційність та не порушують загальні права та свободи особи.
Враховуючи наявність передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України підстав, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25.03.2025 р. слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 309, 369-372, 399, 418, 532 КПК України, -
п о с т а н о в и л а:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25.03.2025 р. - відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя ОСОБА_1