Документ № 126334304

Справа № 991/7682/21

Провадження №11-кп/991/17/25

Головуючий-суддя 1 інст. ОСОБА_1

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2025 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

обвинуваченого ОСОБА_11,

захисників ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_16,

прокурорів ОСОБА_17, ОСОБА_18,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_19, захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_12, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_17 на вирок Вищого антикорупційного суду від 14.06.2023 у кримінальному провадженні № 52016000000000073 від 14.03.2016 по обвинуваченню ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Надинівка Козелецького району Чернігівської області, громадянина України, що зареєстрований та проживає в квартирі АДРЕСА_1, раніше не судимого, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, суддя у відставці, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_11 обвинувачується за ч. 4 ст. 368 КК України в тому, що будучи суддею Дніпровського районного суду м.Києва, тобто, службовою особою, яка займає відповідальне становище, вимагав та одержав від ОСОБА_20 неправомірну вигоду у сумі 150 000 доларів США за винесення рішення у кримінальному провадженні № 12014100040000546 від 17.01.2014 за обвинуваченням ОСОБА_21 за ч. 4 ст. 321, ч.3 ст. 321, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст.307 КК України на користь останньої, а саме про застосування до ОСОБА_21 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, шляхом звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 14 червня 2023 року ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України та призначено йому покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі, із позбавленням права обіймати посаду судді, судді Конституційного Суду України, Голови, заступника Голови, члена, інспектора Вищої ради правосуддя, посадової особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голови, заступника Голови, члена, інспектора Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадової особи секретаріату цієї Комісії, посадової особи Державної судової адміністрації України, присяжного строком на 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Відповідно до вироку суд визнав доведеним, що ОСОБА_11, будучи суддею Дніпровського районного суду м.Києва, тобто, службовою особою, яка займає відповідальне становище, прохав надати неправомірну вигоду в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах третьої особи дії з використанням службового становища за таких обставин.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 ОСОБА_11 призначено на посаду судді Дніпровського районного суду м. Києва строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 2008 року № 260-VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_11 обрано безстроково на посаду судді Дніпровського районного суду м.Києва. Таким чином, обвинувачений був службовою особою, яка, відповідно до положень примітки 2 до ст.368 КК України, займала відповідальне становище.

26 березня 2015 року судді ОСОБА_11 надійшов для розгляду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014100040000546 від 17 січня 2014 року по обвинуваченню ОСОБА_21 за ч.4 ст.321, ч.3 ст.321, ч.3 ст.311, ч.2 ст.311, ч.1 ст.307 КК України.

Ухвалою від 24 червня 2015 року зазначене кримінальне провадження суддею ОСОБА_11 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва.

На початку березня 2016 року ОСОБА_11, перебуваючи біля адміністративної будівлі Дніпровського районного суду м. Києва, зустрівся з ОСОБА_22, донькою ОСОБА_21 . У ході розмови ОСОБА_22 повідомила про тяжкий стан здоров`я її матері та несправедливі обвинувачення щодо неї, на що ОСОБА_11 відповів про можливість винесення ним позитивного рішення щодо ОСОБА_21, зокрема, вироку без призначення реального покарання. За вказані дії просив надати йому неправомірну вигоду в сумі 100 тисяч доларів США.

Під час зустрічі 21 березня 2016 року в приміщенні зали судових засідань ОСОБА_22 нагадала ОСОБА_11 про його прохання надати неправомірну вигоду в сумі 100 тисяч доларів США. Обвинувачений сказав, що пам`ятає, просив суму вголос не називати та запропонував написати на аркуші паперу розмір неправомірної вигоди, яку вона може заплатити за винесення позитивного рішення щодо її матері. ОСОБА_22 написала цифру «50», даючи зрозуміти, що готова сплатити неправомірну вигоду в розмірі 50 тисяч доларів США. У свою чергу ОСОБА_11 погодився на запропоновану суму.

25 березня 2017 року, зустрівшись знову в залі судових засідань з ОСОБА_22, обвинувачений повідомив, що не зможе ухвалити обумовлене судове рішення щодо ОСОБА_21, оскільки на це не дає дозвіл його керівництво. Також виникли інші проблеми в суді.

28 березня 2016 року ОСОБА_11 зустрівся з ОСОБА_20, чоловіком ОСОБА_22 . На цій зустрічі обвинувачений підтвердив обставини свого попереднього спілкування з ОСОБА_22, зокрема, факт прохання у неї неправомірної вигоди за винесення рішення про застосування до ОСОБА_21 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, шляхом звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України. Пояснив причини, з яких він відмовився допомагати ОСОБА_22 у вирішенні її питання.

Виходячи з таких обставин, суд визнав доведеним, що ОСОБА_11, будучи службовою собою, яка займає відповідальне становище, прохав ОСОБА_22 надати йому неправомірну вигоду в розмірі 100 000 доларів США, тобто, в особливо великому розмірі, для себе за вчинення в інтересах третьої особи дії з використанням службового становища.

При цьому, вимагання неправомірної вигоди він визнав недоведеним, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що прохання надати неправомірну вигоду з боку обвинуваченого містило чітку та беззаперечну вимогу, яка не залишала ОСОБА_22 іншого вибору, ніж її надати.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному кримінальному провадженні органи досудового розслідування здійснили провокацію злочину, підбурюючи ОСОБА_11 на одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вирішення справи ОСОБА_21 . Перебуваючи під контролем правоохоронних органів, ОСОБА_20 під час розмови з обвинуваченим 28.03.2016 вийшов за межі мети контролю за вчиненням злочину та своїми висловлюваннями підбурив ОСОБА_11 до одержання неправомірної вигоди попри його попередню відмову від таких дій.. З огляду на похідний характер докази, одержані внаслідок провокування, судом визнано недопустимими.

З огляду на це суд визнав недоведеним, що ОСОБА_11 одержав від ОСОБА_20 неправомірну вигоду у сумі 150 тисяч доларів США, виключив із висунутого йому обвинувачення одержання для себе неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням наданої йому влади, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане із вимаганням неправомірної вигоди.

На переконання суду така зміна обвинувачення не впливає на кваліфікацію діяння ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 368 КК України.

Не погодившись з вироком, прокурор, обвинувачений ОСОБА_11, його захисники ОСОБА_14 та ОСОБА_12 подали апеляційні скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Прокурор просив змінити вирок в частині визнання доказів недопустимими внаслідок провокації злочину та недоведеності обвинувачення в отриманні ОСОБА_11 неправомірної вигоди. Вказує на невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Твердження суду про те, що ОСОБА_20 був таємним агентом правоохоронного органу не підтверджується дослідженими доказами. Його участь у кримінальному провадженні пов`язана не з виконанням завдання правоохоронних органів, а з родинними зв`язками та участю у конфіденційному співробітництві.

Висновок суду щодо провокації також не підтверджується дослідженими доказами, оскільки матеріали негласних слідчих дій, у тому числі і ті, що визнанні судом недопустимими доказами, свідчать про здійснення правоохоронними органами пасивного розслідування та підтверджують ініціативність ОСОБА_11 (вжиті ним заходи конспірації, продуманість дій, збільшення суми неправомірної вигоди та визначення способу її передачі). Під час судового розгляду поза розумним сумнівом доведено отримання обвинуваченим неправомірної вигоди у розмірі 150 000 доларів США.

Визнані судом недопустимими докази вказують на відсутність провокації та підтверджують ініціативність ОСОБА_11 . У зв`язку з чим прокурор просив повторно їх дослідити.

Обвинувачений та його захисники просили вирок скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_11 в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Вважають, що вирок підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою судового розгляду; невідповідністю висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону; неправильністю застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Сторона захисту заперечувала юрисдикцію Вищого антикорупційного суду та інших судів України стосовно даного кримінального провадження, оскільки розпочату процедуру екстрадиції обвинуваченого з Республіки Молдова до України не було завершено. ОСОБА_11 належним чином не передано компетентним органам України. Чинне законодавство не передбачає механізм притягнення особи до кримінальної відповідальності після її викрадення під час процедури екстрадиції по кримінальному провадженню на території іноземної держави, незаконного примусового переміщення через державний кордон та передачі під юрисдикцію України.

Окрім того, правоохоронні органи під час процедури екстрадиції, не отримавши згоду Республіки Молдова на притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності, вчиняли слідчі дії та складали процесуальні документи всупереч вимогам глави 44 КПК України, діючи поза межами свої повноважень. Відтак зібрані в період триваючої процедури екстрадиції докази є недопустимими.

Також сторона захисту стверджувала, що після одержання рішення про відмову в екстрадиції ОСОБА_11 кримінальне провадження підлягало закриттю на підставі п.8 ч.1 ст.284 КПК України. Направлення обвинувального акта до суду здійснено прокурором поза межами його повноважень та з порушенням ст.ст. 284, 576 КПК України. Всі слідчі та процесуальні дії на території України після затримання ОСОБА_11 03.08.2021 здійснені поза межами повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, з порушенням європейських конвенцій та міжнародних договорів, ратифікованих Україною, а тому зібрані докази є недопустимими за правилами «плодів отруйного дерева».

Інші доводи сторони захисту про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону стосуються того, що:

-суд вийшов за межі висунутого ОСОБА_11 обвинувачення, оскільки визнав його винуватим у проханні ОСОБА_22 надати неправомірну вигоду, висловлену на початку березня 2016 року біля Дніпровського районного суду м. Києва, однак згідно обвинувального акту такі дії обвинуваченого мали місце восени 2015 року. Більше того, у повідомленні про підозру та обвинувальному акті не встановлено місце та час передачі неправомірної вигоди, а відтак відсутня подія злочину, у зв`язку з чим кримінальне провадження підлягає закриттю;

- ОСОБА_11 не набув статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні, оскільки в матеріалах відсутні докази щодо належного вручення йому підозри. Обвинувальний акт вручено особі, яка не набула статусу підозрюваного;

-досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалося без достатніх правових підстав, оскільки відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР до подання ОСОБА_22 відповідної заяви;

- досудове розслідування проведено неуповноваженими детективами, оскільки процесуальне рішення про створення групи детективів та визначення старшого групи винесене неналежним суб`єктом без відповідних повноважень (керівником Четвертого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_23, який не був керівником органу досудового розслідування);

- всі процесуальні дії виконані прокурорами поза межами повноважень, оскільки в матеріалах провадження відсутній оригінал постанови про створення групи прокурорів від 16.03.2016, а в постанові про зміну групи прокурорів від 02.10.2019 підпис не належить ОСОБА_24 ;

- обвинувальний акт затверджений прокурором відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, в той час як мав затверджуватись Генеральним прокурором, його заступником, прокурором області або його заступниками;

- обвинувальний акт направлено до суду після спливу строків досудового розслідування у кримінальному провадженні;

- органом досудового розслідування проведено близько 20 слідчих та процесуальних дій при зупиненому кримінальному провадженні, в тому числі, допити свідків, обшуки, подання клопотань про арешт майна та обрання запобіжного заходу;

- до ЄРДР не внесено окремо відомості про вимагання та одержання ОСОБА_11 неправомірної вигоди від ОСОБА_20 ;

- негласну слідчу дію (аудіо-, відеоконтроль особи) проведено без постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину; детективи почали її проводити 21.03.2016 без доручення прокурора, яке надійшло до секретно-режимного відділу Національного антикорупційного бюро тільки 22.03.2016; 21 та 25 березня 2016 року вона проводилася без дозволу слідчого судді в публічно недоступному місці, залі судових засідань приміщення Дніпровського районного суду м.Києва, а 28.03.2016 - із залученням ОСОБА_20, а не за участі ОСОБА_22, яка була заявником у даному кримінальному провадженні;

- зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж 18.03.16 здійснено оперативним підрозділом ДОТЗ Служби безпеки України за дорученням детектива, який не мав права передоручати їх виконання, повинен був самостійно зняти відповідну інформацію за дорученням прокурора;

- детективи Національного антикорупційного бюро України не мали права здійснювати досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, оскільки перебували у стані конфлікту інтересів внаслідок знайомства свідка ОСОБА_20 з керівником цього правоохоронного органу ОСОБА_25 .

Доводи сторони захисту полягають також у тому, що наявні матеріали кримінального провадження доводять невинуватість обвинуваченого, а інкримінований йому злочин має ознаки провокації з боку правоохоронних органів, ОСОБА_22 та ОСОБА_20, у зв`язку з чим всі зібрані докази є недопустимими.

ОСОБА_11 одержав від ОСОБА_20 грошові кошти в сумі 100 тисяч доларів США в борг, про що складено відповідну розписку. Вони не пов`язані з розглядом кримінального провадження відносно ОСОБА_21 та не були предметом неправомірної вигоди.

Після відмови ОСОБА_11 25.03.2016 допомагати ОСОБА_22 прокурор мав винеси постанову про закриття кримінального провадження за відсутності складу злочину в порядку п.2 ч.1 ст.284 КПК України, а не здійснювати подальше провокування обвинуваченого на одержання неправомірної вигоди із залученням ОСОБА_20 .

Неповноту судового розгляду сторона захисту обґрунтовує тим, що суд відхилив їх клопотання про виклик певних свідків з метою проведення їх одночасного та перехресного допиту; клопотання про виклик в судове засідання експерта для надання пояснень стосовно висновків судової експертизи від 26.11.2021; клопотання про призначення лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи; безпідставно знімав питання захисників до обвинуваченого ОСОБА_11 в ході судового слідства, чим порушив його право на захист.

Матеріали кримінального провадження не містять інформації з офіційного сайту Національного банку України щодо курсу долара США до національної валюти станом на березень 2016 року, а тому для цілей кваліфікації злочину неможливо встановити чи дійсно сума в 100 000 доларів США є особливо великим розміром.

Не погоджується сторона захисту і з правильністю застосування судом норм матеріального права. Вважає, що не вірно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме ч.4 ст.368 КК України. Оскільки ОСОБА_11 не отримав від ОСОБА_22 неправомірної вигоди, то його дії слід було кваліфікувати за ч.1 а не за ч.4 ст.368 КК України, у зв`язку з чим застосувати положення ст.ст.11, 49 КК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді; доводи захисників та обвинуваченого, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора; доводи прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту; промови учасників апеляційного розгляду в судових дебатах та останнє слово обвинуваченого; повторно дослідивши докази у кримінальному провадженні за клопотанням прокурора та сторони захисту; обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Визнаючи доведеним обвинувачення ОСОБА_11 в проханні надати неправомірну вигоду для себе в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища, суд виходив з встановлених обставин того, що обвинувачений, будучи службовою собою, яка займає відповідальне становище, суддею Дніпровського районного суду в м.Києві, прохав ОСОБА_22 надати йому неправомірну вигоду в розмірі 100 000 доларів США для себе за винесення судового рішення про застосування до її матері ОСОБА_21 покарання, не пов`язаного із позбавленням волі.

Такий висновок суд обґрунтував дослідженими в судовому засіданні доказами, кожному із яких дав оцінку окремо та в сукупності, навів їх у вироку, основу яких складають, зокрема:

- заява ОСОБА_22 від 14 березня 2016 року про вчинення злочину (т.4, а.с. 163);

- показання обвинуваченого ОСОБА_11 ;

-показання свідків ОСОБА_26, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31 ;

- докази на підтвердження зайняття ОСОБА_11 посади судді (Указ Президента України № 926/2002 від 14 жовтня 2002 року про призначення суддів (т.4, а.с. 147-151), Постанова Верховної Ради України № 260-VI від 10 квітня 2008 року про обрання суддів безстроково, зокрема, ОСОБА_11 на посаду судді Дніпровського районного суду м. Києва (т.4, а.с. 152-153);

- витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14 березня 2016 року (т. 3, а.с. 168) та 12 серпня 2021 року (т. 3, а.с. 1-2);

- протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-відеоконтроль особи від 15 квітня 2016 року (т.7, а.с. 29-44) з додатками в частині зафіксованих розмов між ОСОБА_22 та ОСОБА_11 21 березня 2016 року та 25 березня 2016 року, розмови між ОСОБА_20 та ОСОБА_11 28 березня 2016 року;

- протокол про результати проведення негласної слідчої дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 15 квітня 2016 року (т.7, а.с. 46-55) з додатками (т.12, а.с.3) в частині трьох телефонних розмов: між ОСОБА_11 та ОСОБА_20 26 березня 2016 року; між ОСОБА_11 та свідком ОСОБА_32 28 березня та 31 березня 2016 року.

Оцінивши зазначену сукупність доказів, суд дійшов висновку про відсутність провокації з боку правоохоронних органів та заявниці ОСОБА_22 щодо обвинуваченого на момент вчинення злочину, оскільки їх дії носили переважно пасивний характер.

Суд вважав доведеним те, що прохання про надання неправомірної вигоди в розмірі 100 000 доларів США надійшло саме від ОСОБА_11 . Тільки після вчинення обвинуваченим злочину ОСОБА_22, перебуваючи під контролем правоохоронних органів, з метою його розкриття вперше висловила зустрічну пропозицію про зменшення розміру неправомірної вигоди до 50 тисяч доларів США. Такі її дії не можуть розцінюватися як провокація.

Разом з тим, за висновком суду, органи досудового розслідування здійснили провокацію обвинуваченого, підбурюючи його на фактичне одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вирішення справи ОСОБА_21 .

У процесі проведення контролю за вчиненням злочину 25 березня 2016 року зафіксовано відмову ОСОБА_11 від продовження злочинної діяльності. З цього моменту дії органів досудового розслідування мали обмежуватись перевіркою обставин висловлення ОСОБА_11 відмови від одержання неправомірної вигоди (у тому числі, з метою пересвідчитись у її остаточності) та збиранням доказів його попередньої злочинної діяльності, пов`язаної з проханням у ОСОБА_22 надати неправомірну вигоду. Для цього правоохоронні органи могли залучати чоловіка заявниці ОСОБА_20 як таємного агента.

Однак, перебуваючи під контролем правоохоронних органів, ОСОБА_20 під час розмови з обвинуваченим 28.03.2016 вийшов за межі мети контролю за вчиненням злочину та своїми висловлюваннями підбурив ОСОБА_11 до фактичного одержання неправомірної вигоди попри його попередню відмову. Після пояснень обвинуваченого про те, що його відмова пов`язана з позицією та особистим ставленням до нього керівництва Дніпровського районного суду м.Києва, ОСОБА_20 заохотив ОСОБА_11 продовжити злочинну діяльність, обіцяючи своє особисте сприяння («Слышишь, а если подойти к этой, как, к головихе этой?» - т. 7, а.с. 35).

З цього моменту, на переконання суду першої інстанції, ОСОБА_20 вчинив активні дії, якими свідомо перейшов від перевірки обставин відмови та збирання доказів попередньої злочинної діяльності ОСОБА_11 до створення штучних умов для її продовження.

Тому не можливо достовірно встановити, чи була попередня відмова обвинуваченого дійсно остаточною, а потім таке рішення змінено під впливом дій ОСОБА_20, або це свідомий тактичний прийом з боку ОСОБА_11, спрямований на збільшення розміру неправомірної вигоди.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про недоведеність одержання ОСОБА_11 від ОСОБА_20 неправомірної вигоди в розмірі 150 000 доларів США, а дії обвинуваченого після 28 березня 2016 року такими, що вчинені внаслідок провокації злочину.

При цьому, докази на підтвердження обставин, які мали місце після 28 березня 2016 року визнано недопустимими, зокрема:

а) частина відомостей, що містяться у:

- протоколі про результати проведення негласної слідчої дії аудіо-, відеоконтроль особи № 19/2137т від 15 квітня 2016 року (т.7, а.с. 29 - 44) з додатками на картках пам`яті SD Card Transcend 32 Gb № 836т, 836а, 746т, 747т, 837т, 870т, 887т, згідно таймкоду протоколу приблизно після 00:37:46, де зафіксовано розмову між ОСОБА_11 та ОСОБА_20, яка відбулася 28 березня 2016 року; зміст розмов між ОСОБА_11 та ОСОБА_20, що відбулися 01, 02, 11 квітня 2016 року;

- протоколі про результати проведення негласної слідчої дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж № 19/2136т від 15 квітня 2016 року (т. 7, а.п. 46-55) з додатком на DVD-R дисках Verbatim 4,7 GB № 748т, яким зафіксовано зміст телефонних розмов обвинуваченого з ОСОБА_20 31 березня 2016 року, 01 квітня 2016 року, 02 квітня 2016 року, 07 квітня 2016 року, 08 квітня 2016 року;

б)документи, отримані в процесі проведення контролю за вчиненням злочину:

- протокол про результати проведення негласної слідчої дії аудіо- відеоконтроль особи від 29.06.2016 № 19/3980 (т.7, а.с. 71-76) з додатками на картах пам`яті SD Card Transcend 32 Gb № 1184т, № 1185т;

- протокол про результати проведення негласної слідчої дії аудіо- відеоконтроль особи від 29.06.2016 № 19/3979 (т.7, а.с. 77-81) з додатками на картах пам`яті SD Card Transcend 32 Gb № 641т, № 642т;

- протокол про результати проведення негласної слідчої дії аудіо- відеоконтроль особи від 19.07.2016 № 19/4763т (т.7, а.с. 89-95) з додатками на картах пам`яті SD Card Good Ram 16 Gb № 1694т, № 1695т;

- протокол про результати проведення негласної слідчої дії спостереження за особою від 19.07.2016 № 19/4764т (т.7, а.с. 96-98) з додатком;

- протокол про результати проведення негласної слідчої дії аудіоконтроль особи від 29.07.2016 № 19/5069т (т.7, а.с. 99-105) з додатком на карті пам`яті SD Card SP 8 Gb № 191т;

- протокол про результати проведення негласної (слідчої) дії - контроль за вчиненням злочину від 22.09.2016 №19/6454т (т.7, а.с.110-111);

- протокол про результати проведення негласної слідчої дії аудіо, - відеконтроль особи від 22.09.2016 № 19/6452т (т.7, а.с.130-133), з додатками на картах пам`яті micro SD Card Transcend 32 Gb № 835т, micro SD Card SP 8 Gb № 04/398т;

- протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії спостереження за особою від 22.09.2016 № 6453т (т.7, а.с. 112-129);

- протокол огляду та ідентифікації грошових коштів від 08.08.2016 (т.5, а.с.1-382);

в) документи щодо відшукання та вилучення речових доказів:

- протокол обшуку автомобіля ОСОБА_11 від 09.09.2016 (т. 6, а.п. 1-9);

- протокол огляду та ідентифікації грошових коштів від 25 серпня 2016 року (т. 6, а.п. 36-39);

- протокол від 09 серпня 2016 року обшуку приміщення службових кабінетів № 6, 7, 8 Дніпровського районного суду м. Києва (т. 6, а.п. 40-45);

- протоколи огляду від 12 вересня 2016 року (т.6, а.с. 56); від 10 серпня 2016 року (т. 6, а.п. 69-71); від 09 серпня 2016 року (т. 6, а.п.72-78); від 04 листопада 2021 року (т. 6, а.п. 84-93);

- протокол обшуку від 11 серпня 2016 року за адресою фактичного проживання ОСОБА_11 (т. 6, а.п. 109-118);

- протоколи огляду від 12 серпня 2016 року (т. 6, а.п. 119-135) та 04 квітня 2018 року (т. 6, а.п. 137-138);

г) речові докази: 700 банкнот номіналом по 100 доларів США кожна, загальною сумою 70 000 доларів США; 800 банкнот номіналом 100 доларів США, загальною сумою 80 000 доларів США; банки ємністю 1,85 та 2,0 літри;

д) висновок експерта № 19/4-03/1182 від 08 вересня 2016 року.

У ході апеляційного розгляду колегія суддів за клопотанням сторін повторно дослідила докази у даному кримінальному провадженні: як ті, на підставі яких суд першої інстанції засудив ОСОБА_11, так і ті, які він визнав недопустимими.

Зокрема, допитана як свідок ОСОБА_33 (на час інкримінованих дій прізвище ОСОБА_34 ) дала показання про те, що знайома з обвинуваченим з часу роботи у канцелярії Святошинської районної прокуратури м.Києва, де ОСОБА_11 працював на посаді помічника прокурора. Дружніх стосунків вони не підтримували і після звільнення з прокуратури не спілкувались.

У провадженні Дніпровського районного суду м.Києва перебувало кримінальне провадження відносно її матері ОСОБА_21, яку вона супроводжувала в судові засідання внаслідок похилого віку. Перебуваючи в коридорі, вона побачила ОСОБА_11 та сказала матері про їх знайомство. Та відповіла, що він є суддею в її справі. Свідок не знала подробиць щодо інкримінованого її матері правопорушення, стану розгляду справи (кваліфікацію злочину, межі можливого покарання, час надходження справи до суду).

Під час наступної зустрічі в березні 2016 року в коридорі Дніпровського районного суду м.Києва, вона підійшла до ОСОБА_11, спитала чи він її пам`ятає та чи можуть вони поговорити стосовно її мами. Обвинувачений відповів, що можуть, але не тут та запропонував провести розмову в дворі суду. У ході розмови, сподіваючись на людяність обвинуваченого, свідок просила не засуджувати строго маму, мотивуючи її похилим віком та поганим станом здоров`я. ОСОБА_11 відповів, що це буде коштувати 100 000 доларів США.

Розуміючи, що такої суми коштів вона не має, свідок звернулась за допомогою до колишнього чоловіка - ОСОБА_20, який запропонував їй звернутись до НАБУ. До цієї розмови зв`язок з колишнім чоловіком вона не підтримувала і чи був між ним конфлікт не пам`ятає. У супроводі ОСОБА_20 ОСОБА_33 поїхала до НАБУ, де написала заяву про вимагання ОСОБА_11 неправомірної вигоди за позитивне вирішення справи відносно її матері та надала пояснення детективам. Стосовно поняття «позитивне рішення» свідок пояснила, що мова йшла про не великий термін позбавлення волі або ж умовне покарання.

Також свідок пояснила, що будь-якого тиску стосовно вчинення або не вчинення відповідних дій на неї не здійснювалося, вона не повідомляла ОСОБА_21 про розмову з ОСОБА_11 щодо її справи, про вимагання ним коштів та про написання заяви в НАБУ.

На наступну зустріч з ОСОБА_11 приїхала в супроводі детективів у межах конфіденційного співробітництва. Ініціатива зустрічі була з її боку, оскільки ОСОБА_11 під час попередньої розмови сказав, що потрібно ще раз зустрітись.

На прохання ОСОБА_11 написала на листку суму 50 000 доларів США з метою зменшення розміру неправомірної вигоди.

Детективи НАБУ кошти для передачі обвинуваченому їй не вручали.

Після відмови допомогти у справі її матері ОСОБА_11 сказав, що матиме справу лише з ОСОБА_20 . У подальшому вони не бачились та не спілкувались. З ОСОБА_20 та детективами також не підтримувала зв`язок. Хто привозив матір 09 вересня 2019 року до Дніпровського районного суду м.Києва та наймав адвоката для неї вона не знає.

Згідно заяви ОСОБА_22 від 14 березня 2016 року про вчинення злочину заявниця повідомила про вимагання у неї 100 000 доларів США суддею ОСОБА_11 за позитивне вирішення кримінальної справи стосовно її матері ОСОБА_21 (т.4, а.с. 163).

У протоколі про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-відеоконтроль особи № 19/2137т від 15 квітня 2016 року (т.7, а.с. 29-44) відображено зміст розмов ОСОБА_22 з ОСОБА_11 21 та 25 березня 2016 року, а також частину розмови між ОСОБА_20 та ОСОБА_11 28 березня 2016 року.

Під час зустрічі 21 березня 2016 року в приміщенні зали судових засідань ОСОБА_22 нагадала ОСОБА_11 про його прохання надати неправомірну вигоду («по поводу мамы. Помните мы с вами встречались, и вы мне говорили по поводу суммы»). Обвинувачений сказав, що пам`ятає, просив суму вголос не називати та запропонував написати на аркуші паперу розмір неправомірної вигоди, яку вона може заплатити за винесення позитивного рішення щодо її матері ( ОСОБА_11 : «Ну, допустим, мы все можем, вынесем решение. Вот. Я вынесу. Что Вы можете по тому, что мы говорили?» ОСОБА_22 : «Ну, смотрите, то была сума остаточная?» ОСОБА_11 : «Ну что Вы можете?»). ОСОБА_22 написала цифру «50», даючи зрозуміти, що готова сплатити неправомірну вигоду в розмірі 50 тисяч доларів США. У свою чергу ОСОБА_11 погодився на запропоновану суму («ну, давайте мы попробуем»). Також обвинувачений окреслив попередній план дій щодо передачі неправомірної вигоди, зауваживши, що сума має бути передана повністю за один раз, а наступна зустріч має відбутись в п`ятницю зранку без попереднього дзвінка.

Під час зустрічі 25 березня 2017 року обвинувачений повідомив ОСОБА_22, що не зможе ухвалити обумовлене судове рішення щодо ОСОБА_21, оскільки на це не дає дозвіл його керівництво. Також виникли інші проблеми в суді («… я попробував з керівництвом поспілкуватись, але мене ніхто не слухає, я не зможу допомогти ні в якій ситуації, то єсть, хай ваш адвокат, вона тут працювала, їх всіх знає...», «я вообще не могу вынести решение, то есть такая ситуация сложилась»).

Свідок ОСОБА_20 під час повторного допиту повідомив, що з початку 2000-х років працював з ОСОБА_11 разом в прокуратурі Ленінградського району м.Києва, дружніх стосунків не мали. Приблизно влітку 2015 року йому зателефонував ОСОБА_11, запитав чи він його пам`ятає та запропонував зустрітись. Того чи наступного дня вони зустрілись. Обвинувачений з`ясовував, у яких свідок стосунках із своєю колишньою дружиною ОСОБА_35 та тещою ОСОБА_21, чи відомо йому про кримінальне провадження відносно останньої, яке у нього знаходиться і він може розглянути його «правильно». Свідок зобов`язався передати інформацію ОСОБА_36, що потім і зробив. На цьому їх зустріч закінчилась.

У березні 2016 року йому зателефонувала схвильована колишня дружина ОСОБА_37 і сказала, що « ОСОБА_38 хоче від неї багато грошей за прийняття рішення у справі щодо її мами». У відповідь свідок запропонував звернутись до НАБУ. На прохання дружини він супроводжував її до НАБУ, де вона написала заяву про вчинення злочину, а свідка допитали детективи. Він не був присутній в кабінеті під час написання ОСОБА_35 заяви. Що відбувалось далі йому не відомо. Свідок заперечив застосування насильства до ОСОБА_22 з метою подання нею заяви до НАБУ.

Згодом через певний проміжок часу йому знову зателефонувала ОСОБА_37 в сльозах і повідомила, що ОСОБА_11 відмовився виносити позитивне рішення і її мама буде тепер сидіти у в`язниці. Сказала, що у неї з обвинуваченим була домовленість і вона не розуміє чому він відмовився. Також сказала, що не буде більше займатись цим питанням.

Бажаючи вияснити причину відмови, свідок зателефонував ОСОБА_11 ОСОБА_39 залюбки погодився з ним зустрітись, призначивши зустріч поблизу Дарницької площі. На цій зустрічі він вже був залученим до конфіденційного співробітництва з НАБУ. Чітко не пам`ятає, але думає, що його залучили після дзвінка ОСОБА_40 про відмову ОСОБА_11 . Також свідок підтвердив, що детективи НАБУ попереджали його про кримінальну відповідальність за провокування посадової особи до вчинення злочину.

У ході зустрічі ОСОБА_11 пояснив, що в нього неприязні стосунки з головою суду і на нього здійснюють тиск у зв`язку із справою ОСОБА_41, хочуть звільнити. Із розмови свідок зрозумів, що обвинувачений готовий допомагати їм у справі ОСОБА_21 за певні кошти, але хоче спілкуватись щодо справи через нього («ОСОБА_40 стрьомна давай з тобою спілкуватись»). ОСОБА_42 сказав, що візьме у прокурора провадження, дослідить його, якщо він не приймав участь у справі як слідчий суддя то займеться їх питанням щоб вирішити його позитивно. Перед зустріччю свідок не обговорював з детективами план розмови.

Щодо всіх наступних зустрічей ОСОБА_11 сам говорив коли і на який телефон телефонувати (зокрема, в ході одної з розмов просив свідка телефонувати помічнику судді, а той мав передати обвинуваченому інформацію про дзвінок) куди їхати, постійно використовував заходи конспірації. Бувало, що зустрічі не відбувались з об`єктивних причин (відпустка, лікарняний, відрядження ОСОБА_11 ), свідок телефонував обвинуваченому аби дізнатись причину, а той призначав наступну зустріч.

Під час чергової зустрічі поблизу Дарницької площі, обвинувачений показав ОСОБА_20 листок А4 з написом, що слід додати ще 50 000 доларів США до першочергово обумовлених 100 000 доларів США, оскільки потрібно знімати арешти з майна, застосовувати ст.69 КК України, а частину коштів віддати голові суду, внаслідок чого інакше він залишиться ні з чим.

ОСОБА_20 повідомив, що не знав суті проблем обвинуваченого з головою суду, не мав на меті йому допомагати, просто підтримував розмову. Свідок підтвердив, що був знайомий з чоловіком голови Дніпровського районного суду м.Києва, оскільки працював разом з ним в прокуратурі Київської області, однак він не мав дійсного наміру та не вчиняв жодних дій щодо спілкування з головою суду, або її чоловіком. На його думку, ОСОБА_11 розповідав про проблеми з головою суду лише заради збільшення суми неправомірної вигоди.

В апеляції та прокуратурі ОСОБА_20 нікого не шукав та ні з ким не домовлявся, оскільки справа ще не була розглянута.

У ході зустрічей ОСОБА_11 надавав інструкції щодо передачі неправомірної вигоди, зокрема, сказав привезти ОСОБА_21 до суду за пів години до засідання та змінити її адвоката. Свідок передав дану інформацію тещі та підтвердив під час повторного допиту в суді, що бачився з нею та ОСОБА_22 09 вересня 2016 року (в день винесення вироку) біля суду.

Цього ж дня, ОСОБА_20 згідно визначеного обвинуваченим плану, чекав його біля комплексу для плавання, що навпроти суду. Проходячи повз нього, ОСОБА_11 сказав йти за ним метрів за 20-30, так вони йшли хвилин 20 та зайшли на територію гаражного кооперативу, де ОСОБА_20 передав йому кошти неправомірної вигоди. Чи був він під контролем правоохоронних органів в цей день, чи проводились з ним слідчі дії на місці події та чи підписував протоколи огляду місця події свідок не пам`ятає.

Безпосередньо заяву про вчинення злочину щодо ОСОБА_11 ОСОБА_20 не писав.

Документи на конкурс до НАБУ подав за два місяці після передачі коштів неправомірної вигоди ОСОБА_11, пройшов всю конкурсну процедуру згідно законодавства та був зарахований до штату приблизно в грудні 2016 року. Детективом НАБУ ніколи не працював, а займав посаду Начальника відділу по роботі з громадськістю. Під час зустрічей та спілкування з обвинуваченим в правоохоронних органах не працював.

Свідок підтвердив знайомство зі співробітниками НАБУ ОСОБА_23, ОСОБА_25 та ОСОБА_43, оскільки колись разом працювали, однак вони не є кумами, дружніх стосунків не підтримують, при працевлаштуванні до НАБУ вони йому не допомагали.

Про пошкодження протоколу в частині розмови 01 квітня 2016 року свідку нічого не відомо.

ОСОБА_20 нічого не відомо про агента ОСОБА_44, він знає її як адвоката, не пам`ятає чи вони зустрічались та не просив її підходити до ОСОБА_11 у справі ОСОБА_45 . Він не пам`ятає, щоб адвокат ОСОБА_44 повідомляла йому про необхідність надання неправомірної вигоди прокурорам за поблажливу позицію у справі ОСОБА_21 .

З прокурорам ОСОБА_32 він не знайомий.

Свідку не відомо чи знала ОСОБА_21 про вимагання ОСОБА_11 неправомірної вигоди.

ОСОБА_20 не пам`ятає чи зустрічався з ОСОБА_22 в період з 25 березня по 09 серпня 2016, однак загалом вони зустрічались, оскільки виховують спільну дитину.

Свідок також зазначив, що ОСОБА_11 кошти в борг не надавав, а також між ними не йшла мова про надання розписки.

У протоколі про результати проведення негласної слідчої дії аудіо-, відеоконтроль особи № 19/2137т від 15 квітня 2016 року (т.7, а.с. 29 - 44) з додатками на картках пам`яті SD Card Transcend 32 Gb № 836т, 836а, 746т, 747т, 837т, 870т, 887т зафіксована розмова між ОСОБА_11 та ОСОБА_20 28 березня 2016 року, під час якої обвинувачений підтвердив обставини свого попереднього спілкування з ОСОБА_22 щодо розміру неправомірної вигоди та повідомив про неможливість винесення рішення на таких умовах у зв`язку із позицією та особистим ставленням до нього керівництва суду («Ну, тогда мы говорили сто, когда в первый раз… но я у нее спрашиваю, она говорит мы там что-то половину нашли, ну ж, думаю, половину, я ж пошел, с ней повторно поговорил, она … меня … не слышит»).

Наступна частина розмови згідно таймкоду протоколу приблизно після 00:37:4646, яка визнана судом недопустимим доказом, стосується уточнення умов, за яких обвинувачений ухвалить рішення на користь ОСОБА_21 за винагороду. ОСОБА_20 запитав ОСОБА_11 :«Слышишь, а если подойти к этой, как, к головихе этой…..?». Не відповідаючи на це запитання, обвинувачений повідомив, що розгляне справу ОСОБА_21 за умови, якщо він не приймав будь-яких рішень на стадії досудового розслідування як слідчий суддя («Понимаешь, я должен взять это дело все, что у него на руках, и пересмотреть. Если там … ничего нет, то значит ну тогда быстренько все рассматриваем и закрываем». Також вказав на необхідність визнання ОСОБА_21 вини в інкримінованих їй злочинах.

Під час розмови ОСОБА_11 з ОСОБА_20, що відбулася 02 квітня 2016 року, обвинувачений запевнив останнього, що винесе вирок, призначивши ОСОБА_21 покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України («Получается мы это, даем пять на три, то есть пять на полтора, и все….»). При цьому, підкреслив, що вирок буде оголошено після одержання ним коштів неправомірної вигоди («Потому что, если мы объявим, то потом уже никто со мной разговаривать не будет»). Також обвинувачений повідомив, що половину суми неправомірної вигоди необхідно передати йому на наступний день після закінчення дебатів, а іншу - після оголошення останнього слова підсудної та видалення суду в нарадчу кімнату («Пополам, ну хорошо, все», «После дебатов без перезвона ты подъезжаешь там возле входа», «Потом я переношу на следующий день…мы проводим это последнее слово и идем в совещательную…оглашаемся в пятницу там, допустим в этот, в двенадцать. В одиннадцать мы с тобою встречаемся там же»).

Під час зустрічі 11 квітня 2016 року ОСОБА_11 повідомив про зміну способу передачі неправомірної вигоди, зазначивши, що грошові кошти необхідно передати йому в один етап («В общем мы рассмотрим, піду я в эту нарадчу кімнату, вот, допустим, мы оглашаемся там завтра, в одиннадцать часов. В десять мы встречаемся с тобой возле входа в это здание красивое там вот то…», «Ты мне все отдаешь. Я иду оглашаюсь и на этом все заканчиваем. Не будем там половину давать»).

Протоколом про результати проведення негласної слідчої дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж № 19/2136т від 15 квітня 2016 року (т. 7, а.п. 46-55) з додатком на DVD-R дисках Verbatim 4,7 GB № 748т зафіксовано зміст телефонних розмов між ОСОБА_11 та ОСОБА_20 31 березня, 1, 2, 7, 8 квітня 2016 року, під час яких вони домовляються про час та місце наступних зустрічей.

Протоколом про результати проведення негласної слідчої дії аудіо- відеоконтроль особи від 29.06.2016 № 19/3980т (т.7, а.с. 71-76) з додатками на картах пам`яті SD Card Transcend 32 Gb № 1184т, № 1185 зафіксовано розмову ОСОБА_11 з ОСОБА_20 17.05.2016, у ході якої обвинувачений висловлює побоювання бути викритим («Кроме того, что собиралась нарада в городе и сказали, что в Днепровском по этой категории там, что то кому то…). Також ОСОБА_11 наголошує на додаткових заходах конспірації, порядку передачі неправомірної вигоди.

Протоколом про результати проведення негласної слідчої дії аудіо- відеоконтроль особи від 29.06.2016 № 19/3979т (т.7, а.с. 77-81) з додатками на картах пам`яті SD Card Transcend 32 Gb № 641т, № 642т зафіксована зустріч ОСОБА_11 з ОСОБА_20 31.05.2016, під час якої обвинувачений повідомляє про те, що по Дніпровському районному суду відкрито кримінальне провадження і це вимагає посилення заходів конспірації.

Протоколом про результати проведення негласної слідчої дії аудіо- відеоконтроль особи від 19.07.2016 № 19/4763т (т.7, а.с. 89-95) з додатками на картах пам`яті SD Card Good Ram 16 Gb № 1694т, № 1695т зафіксовано відомості про зустріч 15.07.2016, під час якої ОСОБА_11 збільшив суму неправомірної вигоди на 50 000 доларів США, мотивуючи тим, що необхідно знімати арешти та застосовувати ст. 69 КК України ( ОСОБА_11 : «ты мне…вот так вот…., бо там еще и шестьдесят девятая, и аресты надо снимать, а там уже что будет, то и будет». ОСОБА_20 : «Все я понял. Скажи мне, пожалуйста, это еще полтинник, правильно?» ОСОБА_11 : « Ну…. ствердно киваючи головою….Мы можем прямо сейчас поехать к тебе, ты там что можешь даешь, а остальное через две недели после «бумажки»).

Протоколом про результати проведення негласної слідчої дії, спостереження за особою, від 19.07.2016 № 19/4764т (т.7, а.с. 96-98) з додатком у вигляді фототаблиці до зведення ВС №1 від 15.07.2016 підтверджується те, що детективом з використанням фотографування та спеціальних технічних засобів проведено візуальне спостереження за ОСОБА_11, у ході якого зафіксована зустріч ОСОБА_11 з ОСОБА_20 поблизу Дарницької площі 15.07.2016.

Протоколом про результати проведення негласної слідчої дії, аудіоконтроль особи, від 29.07.2016 № 19/5069т (т.7, а.с. 99-105) з додатком зафіксована зустріч 25.07.2016, на якій ОСОБА_11 інструктує ОСОБА_20 щодо заходів конспірації («выключай телефон, пошли»), а також акцентує його увагу на обставинах, що передуватимуть винесенню вироку («в двух словах запиши, что нужно делать. Вот первое, допустим, она подает заяву про…про відкладення на друге число…про перенесення у зв`язку із станом здоров`я….слышишь, ну вобщем, главное чтоб подала заяву про перенос, главное чтоб вот это прозвучало, что я на капельницах, буду ложиться на стационар…..и потом вот как мы с тобою говорили: «мероприятие» проводим, потом через час мы у входа встречаемся, через час вы получаете «расписку»).

Згідно протоколу про результати проведення негласної слідчої дії, контролю за вчиненням злочину, від 22.09.2016 №19/6454т (т.7, а.с.110-111) ОСОБА_20 вручено 08.08.2016 грошові кошти в сумі 150 000 доларів США, які 09.08.2016 він передав ОСОБА_11, зустрівшись з ним навпроти входу до Палацу підводного спорту. У подальшому обвинувачений, перебуваючи в машині, розподілив неправомірну вигоду на 2 частини: 80 000 доларів США помістив до дволітрової скляної банки, яку приховав між проїжджою частиною та забором, що обмежує земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Гаражна, буд. 6 та 7; іншу частину - 70 000 доларів США залишив в автомобілі у скляній банці ємкістю 1,85 літра. Після цього ОСОБА_11 повернувся до Дніпровського районного суду м.Києва, де після виходу з нарадчої кімнати проголосив вирок у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_21, призначивши їй остаточне покарання із застосування ст.69 КК України та на підставі ст.ст.75-76 КК України звільнив від відбування покарання з іспитовим строком на один рік і шість місяців. О 20 год 37 хв контроль за вчиненням злочину припинено та прийнято рішення провести обшук автомобіля ОСОБА_11 .

У протоколі про результати проведення негласної слідчої дії, спостереження за особою, від 22.09.2016 № 19/6453т (т.7, а.с. 112-129) зазначено про те, що детективом з використанням фотографування та спеціальних технічних засобів проведено візуальне спостереження за ОСОБА_11 з 09.08.2016 до 10.08.2016. У ході спостереження зафіксована зустріч 09.08.2016 біля Палацу підводного спорту, під час якої обвинувачений щось сказав ОСОБА_20 і вони почали рух у напрямку вул. П.Усенка. ОСОБА_11 йшов попереду, постійно обертаючись на перехожих, а ОСОБА_20 слідував за ним, тримаючись на відстані 20-30 метрів. Вони зайшли на територію СТО «Дарниця-1», «ГБК Дніпро», звідки ОСОБА_11 вийшов з поліетиленовим пакетом чорного кольору, прослідував до свого автомобіля та небезпечно маневруючи проїхав до озера «Малинівка». Переодягнувшись, обвинувачений вийшов з автомобіля, пройшов на вул. Гаражну, на декілька секунд усамітнився за вигином огорожі будинку № 6, після чого на власному автомобілі повернувся до Дніпровського районного суду м.Києва.

У протоколі про результати проведення негласної слідчої дії аудіо, - відеконтроль особи № 19/6452т від 22 вересня 2016 року (т. 7, а.п. 130-133), з додатками відображено момент передачі коштів неправомірної вигоди ОСОБА_11 . Проходячи повз ОСОБА_20, обвинувачений просить йти за ним на відстані 30 метрів. Біля гаражного кооперативу ОСОБА_20 передає йому пакет «Нової пошти» з неправомірною вигодою ( ОСОБА_20 : «у тебя что?». ОСОБА_11 : «нарадча…..что за кирпичи? что тут?». ОСОБА_20 : «деньги, ОСОБА_38», ОСОБА_11 : «так ты даешь их мне или нет?»). Після передачі пакету зазначені особи обговорюють порядок одержання вироку щодо ОСОБА_21 ( ОСОБА_20 : «а бумажку мы получаем?», ОСОБА_11 : «Да!...ну через час»).

У протоколі огляду та ідентифікації грошових коштів від 08.08.2016 (т.5, а.с.1-382) відображено про те, що детектив цього дня оглянув, ідентифікував та надав ОСОБА_20 грошові кошти на загальну суму 150 000 доларів США купюрами номіналом 100 доларів США в кількості 1500 штук.

Згідно протоколу обшуку автомобіля ОСОБА_11 від 09.09.2016 (т. 6, а.п. 1-9) в багажному відділенні автомобіля Toyota Land Cruiser Prado 150, реєстраційний номер НОМЕР_1, виявлено скляну банку ємністю 1,85 літра, в середині якої були грошові кошти в сумі 69 900 доларів США номіналом 100 доларів США в кількості 699 шт. Згідно додатку до протоколу під час перегляду відеозапису виявлено 700 купюр номіналом 100 доларів США кожна, що складає 70 000 доларів США, вказує на виявлення та вилучення саме цієї суми коштів під час обшуку.

Згідно протоколу обшуку від 09 серпня 2016 року (т. 6, а.п. 40-45) на робочому столі помічника судді ОСОБА_11 (у приймальні кабінету № 7 адміністративної будівлі Дніпровського районного суду м. Києва) виявлено та вилучено матеріали кримінальної справи № 755/6436/15-к, у тому числі, підписаний суддею вирок по обвинуваченню ОСОБА_21 та його завірена копія, пам`ятка про права і обов`язки захисника від 09.08.2016, розписка про отримання копії вироку.

Згідно протоколу огляду місцевості від 09, 10 серпня 2016 року детективами по вулиці Гаражній у місті Києві між проїжджою частиною та парканами земельних ділянок № 6 та № 7 під цеглинами виявлено пакет зі скляною банкою, в якій містились грошові кошти в сумі 80 000 доларів США номіналом по 100 доларів США в кількості 800 штук (т. 6, а.п.72-78).

Висновки суду першої інстанції, з урахуванням скарг обвинуваченого на провокацію злочину, колегія суддів ретельно перевіряла. Під час апеляційної перевірки вона усвідомлювала факт того, що обоє свідки, залучені до конфіденційного співробітництва, мають юридичну освіту, раніше працювали в органах прокуратури та перебували певний час у шлюбі, а ОСОБА_20 планував отримати посаду в НАБУ і працював там згодом. Зазначені обставини могли призвести до провокації. Для її перевірки колегія суддів повторно дослідила всі докази у кримінальному провадженні, безпосередньо допитала свідків ОСОБА_20, ОСОБА_22 та навела вище відомості, які містяться у досліджених нею доказах.

Вона встановила, що суд першої інстанції висновку про відмову обвинуваченого від доведення до кінця інкримінованих йому дій, провокацію кримінального правопорушення дійшов суперечливим та непослідовним шляхом.

З одного боку суд зазначає у вироку про те, що ОСОБА_20 зверненням до ОСОБА_11 : «Слышишь, а если подойти к этой, как, к головихе этой….?», підбурив останнього до одержання неправомірної вигоди.

З іншого, що цим питанням ОСОБА_20 створив умови ОСОБА_11 для продовження злочинної діяльності, від якої той раніше добровільно відмовився (пособництво).

Також суд, констатуючи факт провокації ОСОБА_11, дійшов висновку про недоведеність інкримінованих йому дій.

З цим погодитися не можна.

Мотиви відмови особи від доведення кримінального правопорушення до кінця правового значення не мають. Вона може повідомляти і неправдиву інформацію про причини відмови від вчинення (доведення до кінця) кримінального правопорушення. Однак відмова повинна бути добровільною та остаточною.

Обставини даного провадження в достатній мірі вказують на те, що ОСОБА_11 не відмовлявся від одержання неправомірної вигоди та одержав її не внаслідок провокації.

Він дійсно повідомив ОСОБА_22 про те, що не буде ухвалювати бажаний для неї вирок відносно ОСОБА_21 (хронологічно таке повідомлення мало місце після того, як ОСОБА_22 сказала, що у неї немає 100 тисяч доларів США, вона зібрала тільки 50). До речі, відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця може мати місце і внаслідок зменшення суми, яка є предметом кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції вказав у вироку, з чим колегія суддів повністю погоджується, про те, що детектив (правоохоронний орган) мав право продовжити розслідування, принаймні, для пересвідчення у тому, що відмова обвинуваченого від доведення до кінця інкримінованих йому дій є остаточною. Розслідування могло здійснюватися з участю тієї самої або іншої залученої до конфіденційного співробітництва особи.

На наступній зустрічі з ОСОБА_20, колишнім чоловіком ОСОБА_22, ОСОБА_11 розповів йому про останню розмову з дружиною, про проблеми ухвалення вироку за одержання неправомірної вигоди через позицію нібито голови суду. Однак після того, коли ОСОБА_20 запитав обвинуваченого, чи потрібно йому зустрітися з головою суду для вирішення проблемних питань, розмови між ними більше на цю тему не було жодного разу. У подальшому відбулося багато зустрічей між ОСОБА_20 та ОСОБА_11 . На жодній із них обвинувачений не відмовлявся від вчинення кримінального правопорушення, не згадував про проблеми з головою суду, давав інструкції про умови ухвалення вироку, спосіб і порядок передачі неправомірної вигоди, збільшив її розмір до 150 тисяч доларів США, мотивуючи необхідністю призначення ОСОБА_21 покарання нижче нижчої межі, встановленої законом, зняття арешту з майна.

ОСОБА_20 не ходив до голови суду, обвинувачений не просив його про таке, свідок не вчиняв жодних інших дій, які б сприяли вчиненню ОСОБА_11 кримінального правопорушення або провокували обвинуваченого на його вчинення.

Дослідженні колегією суддів докази у кримінальному провадженні не дають жодних підстав сумніватися в тому, що ОСОБА_11 не відмовлявся від одержання неправомірної вигоди. Слова ОСОБА_20 : «Слышишь, а если подойти к этой, как, к головихе этой….?» не мали жодного провокуючого характеру на вчинення обвинуваченим інкримінованих йому дій. ОСОБА_11 погодився одержати неправомірну вигоду і одержав її не тому, що свідок таке сказав, а внаслідок умислу збагатитися з використанням службового становища. Незалежно від причин відмови одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_22 (бажання підняти розмір неправомірної вигоди, недовіри до свідка), така відмова не була остаточною, а продовження протиправної діяльності відбулося з метою незаконного збагачення обвинуваченого, а не внаслідок провокації. Тому причини відмови обвинуваченого від одержання неправомірної вигоди безпосередньо від ОСОБА_22 не мають жодного правового значення для даного кримінального провадження.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову ОСОБА_11 від одержання неправомірної вигоди, провокацію обвинуваченого на її одержання не відповідає зібраним у справі доказам.

Кожний із повторно досліджених доказів є належним, допустимим та достовірним, підтверджує певну частину інкримінованих обвинуваченому дій, доповнює один одного. У своїй сукупності вони беззаперечно доводять, що ОСОБА_11, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, одержав від ОСОБА_20 неправомірну вигоду у розмірі 150 000 доларів США за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням наданої йому влади.

Значну увагу колегія суддів приділила і доводам сторони захисту про незаконне притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності в Україні без згоди Республіки Молдова, з якої обвинуваченого викрали до завершення процедури екстрадиції.

Обвинувачений стверджував, що 10 серпня 2016 року його викрали та вивезли з міста Києва і увесь час до здачі правоохоронним органам Республіки Молдова, 28 лютого 2017 року, він перебував примусово під охороною. У Республіці Молдова мав тимчасове місце проживання, просив політичного притулку, постійно відвідував судові засідання, спілкувався з правоохоронними органами і ні від кого не переховувався, а тому п`ятирічний строк притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.368 ККУ на час постановлення вироку закінчився.

Крім того, він заявив, що 03 квітня 2021 року його викрадено українськими спецслужбами на території міста Кишиніва, примусово переміщено через державний кордон та передано під юрисдикцію України. Це підтверджується Звітом парламентської комісії Республіки Молдова, вироком Кишинівського міського суду від 18.11.2021, Нотою протесту Республіки Молдова від 09.04.2021.

Вважає, що у Вищого антикорупційного суду та інших судів України відсутня юрисдикція для розгляду даного кримінального провадження, оскільки розпочату процедуру його екстрадиції з Республіки Молдова до України не завершено у встановленому міжнародним правом порядку.

Правоохоронні органи України не отримали згоду Республіки Молдова на притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, а тому вчиняли слідчі та інші процесуальні дії поза межами свої повноважень, всупереч вимогам глави 44 КПК України.

Зазначені доводи обвинуваченого та його захисників колегія суддів відхиляє з таких міркувань.

Відповідно до постанови Національного антикорупційного бюро України від 16 серпня 2016 року ОСОБА_11 як підозрюваного оголошено в розшук, оскільки він, будучи належним чином повідомленим, 11 та 13 серпня 2016 року не з`явився на виклики слідчого, за місцем реєстрації та проживання не перебував і відсутніми були будь-які дані про його місце перебування (т.4, а.с.114).

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 08 вересня 2016 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_11 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування до нього запобіжного заходу (т.4, а.с.17).

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 18 січня 2017 року до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою як до особи, яка згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу станом на 11.11.2016 перебуває у міжнародному розшуку. Судове рішення постановлено з метою арешту та подальшої екстрадиції ОСОБА_11 до України, за підозрою у вчиненні особливо тяжкого злочину (т.4, а.с.25-32).

Листом 01 березня 2017 року Національний центр по боротьбі с корупцією Республіки Молдова повідомив Національне антикорупційне бюро України про затримання 28 лютого 2017 року у Республіці Молдова громадянина України ОСОБА_11 та порушення проти нього кримінального провадження за незаконний перетин державного кордону (т. 4, а.с. 146).

28 лютого 2017 року ОСОБА_11 звернувся до Президента Республіки Молдова із заявою щодо надання йому політичного притулку, стверджував про політичний мотив його кримінального переслідування та провокацію з боку правоохоронних органів України (т.24, а.с.91-92).

Рішенням Кишинівського суду від 02 березня 2017 року до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та видано ордер на його арешт у зв`язку із незаконним перетином державного кордону Республіки Молдова, ухиленням від контролю, здійснюваного при його перетині (т.20, а.с. 75-77).

Листом від 02 березня 2017 року Національне антикорупційне бюро України звернулося до компетентних органів Республіки Молдова з клопотанням видати громадянина України ОСОБА_11 правоохоронним органам України з метою притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (т.4, а.с.142-145).

Рішенням Кишинівського суду від 11 квітня 2017 року до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у зв`язку із необхідністю забезпечення екстрадиції. Суд встановив, що ОСОБА_11 перебуває в міжнародному розшуку по лінії Інтерполу, оголошений в розшук компетентними органами України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України (т.20, а.с. 82-85).

Рішенням Колегії з цивільних, господарських та адміністративних справ Верховного Суду Республіки Молдова від 25 серпня 2021 року відхиллено апеляцію, подану в інтересах ОСОБА_11 . Залишено в силі рішення Апеляційного суду Кишинева від 28 жовтня 2020 року у справі щодо адміністративного позову ОСОБА_11 до Президента Республіки Молдова, Апарату Президента Республіки Молдова щодо скасування несприятливого адміністративного акта та зобов`язання видати сприятливий індивідуальний акт (т.24, а.с.137-147). З рішення вбачається, що листом Апарату Президента Республіки Молдови від 12 жовтня 2017 року ОСОБА_47 повідомлено про відхилення його клопотання про надання політичного притулку, оскільки він не може вважатися суб`єктом політичного притулку відповідно до положень ст.27 п.(1) Закону про політичний притулок № 270-XVI від 18.12.2008, а також на підставі пунктів 3 і 5 літ. (а) Положення про надання політичного притулку Президентом Республіки Молдова. Не погодившись з відмовою, ОСОБА_11 оскаржив її до суду Кишенева та до Апеляційного суду. Рішеннями судів його скарги відхилені. Суди дійшли висновку, що ОСОБА_11 не надав достовірних доказів, які б підтверджували переслідування з боку української влади за його політичні погляди чи різку критику українського уряду. Також ним не доведено факт законного в`їзду на територію Республіки Молдова.

Рішенням Кишинівського суду від 14 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Генеральної прокуратури Республіки Молдова про екстрадицію ОСОБА_48 . Воно мотивовано тим, що особа, відносно якої подано клопотання про екстрадицію, виїхала з Республіки Молдова і знаходиться на території України - держави, що просить про неї. Також у рішенні зазначається про те, що суд не міг надавати оцінку запиту про екстрадицію до вирішення питання про надання притулку особі, екстрадиція якої вимагається (т.20, а.с. 96-100).

Рішенням Кримінальної колегії Кишинівського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року рішення Кишинівського суду від 14 вересня 2021 року залишено без змін. У ньому зазначено про те, що прокурором у судовому засіданні надано інформацію про прохання компетентних органів України припинити розгляд екстрадиції ОСОБА_48 (т.20, а.с. 111-119).

Вироком Кишинівського суду від 18.11.2021 ОСОБА_49 засуджено за участь у викраденні ОСОБА_11 (т.34, а.с. 221-242).

Відповідно до звіту слідчої комісії, створеної парламентом Республіки Молдови, обставин ймовірного викрадення колишнього судді України ОСОБА_50 вказують на можливу причетність до цього спецслужб України та Республіки Молдова, недосконалість правової системи Республіки Молдови в частині захисту конституційних прав громадян та осіб, що знаходяться на її території (т. 34, а.с.172-195).

Даючи оцінку дослідженим у ході апеляційного розгляду доказам та вищенаведеним рішенням, діям органу досудового розслідування, рішенням інших державних органів України та Республіки Молдови колегія суддів відзначає таке.

У ОСОБА_11 не було жодних прихованих мотивів інсценувати своє викрадення на території Республіки Молдова з подальшим переміщенням на територію України, де його переслідували правоохоронні органи за підозрою у вчиненні особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення. Малоймовірною є можливість приватних осіб викрасти особу на території одної держави, перемістити на територію іншої, утримувати там протягом певного часу поза волею хоча б одної з держав, державних органів або їх посадових осіб.

Разом з тим, матеріали кримінального провадження не містять жодних ознак можливої причетності до викрадення ОСОБА_11 працівників Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України. Про затримання ОСОБА_11 орган досудового розслідування повідомили компетентні органи Республіки Молдова. У встановленому міжнародним правом порядку Україна звернулася до компетентних органів Республіки Молдови з проханням про екстрадицію підозрюваного. Правоохоронні органи, суд, Президент Республіки Молдови не вбачали жодних ознак незаконного переслідування ОСОБА_11 в Україні. Зокрема, Президент відмовив підозрюваному у наданні притулку, виходячи з відсутності політичних ознак його переслідування в Україні. Таке рішення Президента переглядалося судами всіх рівнів Республіки Молдова, які не знайшли підстав для його скасування. Більше того, рішенням Кишинівського суду від 11 квітня 2017 року до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у зв`язку із необхідністю забезпечення саме екстрадиції, а подальша відмова у ній пов`язана з тим, що на момент вирішення цього питання судом ОСОБА_11 вже не було на території Республіки Молдови, компетентні органи України відмовилися від екстрадиції ОСОБА_11 до України.

З урахуванням встановлених обставин колегія суддів дійшла переконливого висновку про те, що можливе викрадення ОСОБА_11 не пов`язане з необхідністю притягненням його до кримінальної відповідальності за розслідуване особливо тяжке кримінальне правопорушення детективами Національного антикорупційного бюро України. Таке викрадення, навпаки, суперечило інтересам вказаного правоохоронного органу. Жодних ознак побоювання детективів, прокурорів у питанні екстрадиції ОСОБА_11 матеріали кримінального провадження не містять. Малоймовірна, але можлива відмова в екстрадиції ОСОБА_11 до України не з політичних підстав, давала можливість перейти до спеціального порядку досудового розслідування, який не потребує участі підозрюваного у проведенні процесуальних дій та в цілому полегшує роботу слідчого, прокурора.

Встановлення факту, що можливе викрадення ОСОБА_11 не пов`язано з необхідністю його переслідування у даному кримінальному провадженні, звільняє колегію суддів від з`ясування іншої мети такого викрадення, оскільки це виходить за межі предмету судового розгляду, незалежно від того, хто причетний до порушення прав ОСОБА_11 .

Стосовно політичних мотивів кримінального переслідування ОСОБА_11 колегія суддів відзначає таке. Досліджені нею докази з очевидністю доводять одержання обвинуваченим неправомірної вигоди за ухвалення судового рішення у кримінальній справі відносно ОСОБА_21 . Такі дії він вчинив за відсутності провокації, про що вище зазначалося. Дані обставини є головними у висновку про відсутність політичних мотивів переслідування ОСОБА_11 . Більше того, відомості про кримінальне правопорушення у даному кримінальному провадженні внесені до ЄДРД 14 березня 2016 року, а обвинувальний акт скеровано до суду у листопаді 2021 року. За цей час в Україні змінювалися особи Президента, Генерального прокурора та керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, склад Верховної ради та Уряду. Не знайшли ознак політичного переслідування ОСОБА_11 в Україні Президент Республіки Молдови, суди та правоохоронні органи цієї країни.

З наведених мотивів колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про політичні мотиви переслідування обвинуваченого та незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності в Україні без згоди компетентних органів Республіки Молдови через відмову в екстрадиції.

Підлягають відхиленню і доводи сторони захисту:

-про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого, необхідність кваліфікації прохання надати неправомірну вигоду в розмірі 100 000 доларів США за ч.1 ст.368 КК України, оскільки доведено одержання обвинуваченим неправомірної вигоди, а не прохання її надати;

-про направлення в суд обвинувального акта за межами строку досудового розслідування, оскільки такі доводи сторона захисту ґрунтувала на тому, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1, а не ч.4 ст.368 КК України;

-про одержання обвинуваченим коштів у ОСОБА_20 в борг за цивільною угодою, оскільки таке спростовується дослідженими доказами, ОСОБА_11 у ході апеляційного розгляду не зміг переконливо пояснити необхідність позики коштів у такому розмірі, умови їх повернення;

-про провокацію обвинуваченого на вчинення інкримінованих дій з боку інших осіб (колеги з одного з районних судів міста Києва, який вчиняв посередницькі дії між ОСОБА_11 та ОСОБА_22 ), оскільки розмови між обвинуваченим, ОСОБА_22 та ОСОБА_20, зафіксовані протоколами НСРД, не містять жодних відомостей про участь у відносинах між вказаними особами когось іншого, про вчинення обвинуваченим інкримінованих йому дій під впливом сторонніх осіб.

Відхиляє колегія суддів і всі інші доводи апеляційних скарг та заперечень сторін щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону без наведення детальних мотивів відхилення кожного з них, оскільки вони не містять підстав для скасування чи зміни судового рішення, жодним чином не можуть вплинути на апеляційне рішення, в обґрунтовані мотивів їх відхилення не має необхідності.

Оскільки суттєво більшим є обсяг обвинувачення, визнаного колегією суддів доведеним, порівняно з тим, який визнав доведеним суд першої інстанції (він включає одержання неправомірної вигоди, у більшому розмірі), то оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з ухваленням нового. Такі дії апеляційного суду погіршують становище обвинуваченого не всупереч вимогам апеляційної скарги прокурора. Хоча згідно її прохальної частини прокурор просить змінити оскаржуваний вирок, однак у мотивувальній наведені доводи щодо незгоди з висновками про недопустимість доказів, недоведеність факту одержання обвинуваченим неправомірної вигоди. Тобто, фактично прокурор посилається на підстави до скасування оскаржуваного вироку та ухвалення нового, його доводи є обґрунтованими та частково знайшли своє підтвердження у ході апеляційного розгляду, а тому колегія суддів не може відхилити апеляційну скаргу прокурора з формальних міркувань.

Разом з тим, кваліфікуючи інкриміновані обвинуваченому дії за ч.4 ст.368 КК України, сторона обвинувачення виходила, серед іншого, з того, що ОСОБА_11 вимагав та одержав неправомірну вигоду в розмірі 150 000 доларів США у ОСОБА_20 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що не доведено вимагання та одержання ОСОБА_11 неправомірної вигоди від ОСОБА_20 в розмірі 150 000 доларів США, доведеним є її прохання у ОСОБА_22 у розмірі 100 000 доларів США без ознак вимагання.

Колегія суддів факту недоведеності інкримінованих ОСОБА_11 дій вже дала оцінку, вважає їх доведеними у повному обсязі.

Однак даючи правову оцінку доведеним фактичним діям обвинуваченого, вона погоджується з судом першої інстанції в тій частині, що інкриміновані ОСОБА_11 дії не містять ознак вимагання неправомірної вигоди, він її одержав на висловлене прохання без ознак вимагання, оскільки жодних погроз не висловлював та не створював умов, за яких особи вимушені були надати йому неправомірну вигоду.

Та обставина, що спочатку ОСОБА_11 прохав ОСОБА_22 надати неправомірну вигоду в розмірі 100 000 доларів США, а в подальшому підняв її розмір та одержав 150 000 доларів США від ОСОБА_20 не має правового значення для кваліфікації даного кримінального правопорушення. Від цього діяння ОСОБА_11 не стало іншим, це одне і те саме діяння незалежно від того, хто безпосередньо передав обвинуваченому кошти неправомірної вигоди.

Також колегія суддів вважає за необхідне більш детально мотивувати свою позицію з деяких питань у даному кримінальному провадженні стосовно скарг ОСОБА_11 .

Зокрема, обвинувачений неодноразово зазначав, що не набув статусу підозрюваного, оскільки в матеріалах відсутні докази щодо належного вручення йому підозри 11 серпня 2016 року, а також з моменту його затримання 03 серпня 2021 року до закінчення досудового розслідування. Заявляв про недотримання гарантій суддівської незалежності та вказував на порушення порядку вручення йому підозри правоохоронними органами, мотивуючи тим, що: заступник Генерального прокурора - керівник САП, надаючи детективу доручення на вручення повідомлення про підозру судді, порушив вимоги ст. 481 КПК України; доручення викладено не у вигляді окремого документу, а на останньому аркуші письмового повідомлення про підозру; квитанція про направлення письмового повідомлення про підозру з описом вкладення відсутня в реєстрі матеріалів досудового розслідування та не надавалась в порядку ст.290 КПК України; підозру для вручення судді мали надати голові суду, а не керівнику апарату.

Однак ці скарги були відхилені.

Кримінальний процесуальний закон дійсно відносить суддів до осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження. Відповідно до ст.ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором України або його заступником.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі № 536/2475/14-к гарантія незалежності суддів забезпечується тим, що виключно Генеральний прокурор або його заступник перевіряють підстави для повідомлення про підозру судді, складають і підписують її текст, а також можуть повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру. Це повноваження Генерального прокурора або його заступника є винятковим і не може бути передоручене іншим особам.

Вручення повідомлення про підозру судді іншою уповноваженою особою за умови, що рішення було прийняте та підписане визначеним на це статтею 481 КПК України суб`єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності. Тому Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити слідчому або іншому прокурору вручити судді повідомлення про підозру (в редакції статті 481 КПК України до прийняття Закону № 187-IX від 4 жовтня 2019 року).

Відповідне доручення Генеральний прокурор або його заступник могли надати лише тій уповноваженій особі, яка здійснювала досудове розслідування або входила до групи, яка призначена для здійснення цього кримінального провадження відповідно до статті 37 КПК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що письмове повідомлення про підозру ОСОБА_11 складене та підписане заступником Генерального прокурора України - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_51 . Письмовим дорученням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури уповноважено детектива ОСОБА_52 вручити письмове повідомлення про підозру судді ОСОБА_11 .

Кримінально-процесуальне законодавство не містить вимоги винесення окремої постанови про доручення вручення повідомлення про підозру. Перебування ОСОБА_52 у складі слідчої групи надає йому повноваження для вчинення відповідної процесуальної дії стосовно виконання доручення заступника Генерального прокурора України керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Та обставина, що відповідне доручення викладено не у вигляді окремого документу, а на останньому аркуші письмового повідомлення про підозру, не впливає на його чинність.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є, зокрема, особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено внаслідок невстановлення її місцезнаходження, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Згідно з ч.2 ст.135 КПК України у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її робот

У зв`язку з невставленим місця знаходження ОСОБА_11, 11 серпня 2016 року письмове повідомлення про підозру вручено адміністрації за місцем його роботи - керівнику апарату Дніпровського районного суду м.Києва та дружині обвинуваченого - ОСОБА_53, яка в присутності понятих відмовилась від її одержання. Також цього ж дня повідомлення про підозру направлено поштою за місцем проживання ОСОБА_11 . На підтвердження належного вручення повідомлення про підозру стороною обвинувачення надано до матеріалів провадження відмітку про вручення підозри для передачі судді ОСОБА_11 за місцем роботи (т. 3, а.п. 196), акт про вручення повідомлення про підозру від 11 серпня 2016 року (т. 3, а.п. 207), та поштову квитанцію про направлення підозри ОСОБА_11 з описом вкладення (т. 3, а.п. 208).

Тому твердження ОСОБА_11, що він не набув статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні у зв`язку з порушенням порядку повідомлення про підозру та не дотриманням особливого порядку здійснення кримінального провадження щодо судді, не може бути прийнято до уваги.

ОСОБА_11 вимагав зарахувати в строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення під час екстрадиційної процедури з 28 лютого 2017 року по 14 квітня 2017 року в Республіці Молдова з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Таке прохання обвинуваченого не ґрунтується на законі.

Дійсно, згідно ст.577 КПК України час тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду України.

Водночас висновком Кишинівського суду від 02 березня 2017 року до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 15 діб (починаючи з дати фактичного затримання 28.02.2017) у зв`язку з незаконним перетином державного кордону Республіки Молдова, ухиленням від контролю, здійснюваного при його перетині. Цей запобіжний захід не пов`язаний з видачою обвинуваченого Україні.

З метою забезпечення екстрадиції рішенням Кишинівського суду від 11 квітня 2017 року до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Відтак час тримання обвинуваченого під вартою на території Республіки Молдова не підлягає зарахуванню до загального строку відбування покарання.

Обвинувачений просив викликати повторно і допитати в якості свідків суддю Солом`янського районного суду м. Києва, який здійснював контроль за досудовим розслідуванням у цьому кримінальному провадженні; посадових осіб органів прокуратури і Національного антикорупційного бюро України; ОСОБА_21 та її захисника; експертів; інших осіб.

Колегія суддів відхилила ці клопотання, оскільки ОСОБА_11 та його захисники не навели конкретних обставин, які ці свідки можуть підтвердити на обґрунтування обвинувачення чи його спростування, вказували на ознаки провокації, іншим чином могли вплинути на результати апеляційного розгляду. Особлива увага приділялася можливій провокації обвинуваченого на вчинення інкримінованих дій. Однак у доводах сторони захисту не містилося ознак такої провокації, що потребувало би їх перевірки шляхом виклику і допиту свідків.

Під постійною увагою колегії суддів перебувало питання стану здоров`я обвинуваченого, зокрема, слуху. Ще до початку розгляду апеляційних скарг по суті у ОСОБА_11 з`ясовувалося про те, чи перешкоджають його вади слуху здійснювати апеляційний розгляд. Обвинувачений не заперечував проти апеляційного розгляду, повідомляв, що вади слуху не позбавляють його можливості чути все, що відбувається в залі судового засідання за умови, якщо він буде перебувати поруч з захисниками неподалік головуючого, а не в скляному боксі. Колегія суддів задовольнила таке прохання і обвинувачений у жодному судовому засіданні не перебував у скляному боксі. Під час допиту свідків за клопотанням обвинуваченого колегія суддів дозволяла йому сидіти поруч місця їх допиту. Головуючий вів судові засідання, а члени колегії зверталися до учасників провадження з підвищенням голосу. Систематично головуючий звертався до обвинуваченого з питанням про те, чи чує він добре все, що відбувається в судовому засіданні. Жодних скарг від ОСОБА_11 не було. Після виступу в судових дебатах прокурора, обвинувачений заявив, що він не все чув. На запитання головуючого обвинувачений пояснив, що не потрібно щось повторювати, йому треба тільки промова прокурора у письмовій формі. Вона була негайно скопійована та вручена ОСОБА_11 .

Як під час кримінального провадження в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, ОСОБА_11, будучи раніше професійним суддею, з урахуванням об`єму доказів в обґрунтування обвинувачення та їх вагомості намагався використати процесуальні можливості для створення штучних підстав видимості обмеження судом його права на захист та інших процесуальних прав, пов`язаних з допитом свідків, поясненнями, виступу в судових дебатах та останньому слові. Однак це не відповідає дійсності. Не дивлячись на те, що головуючий з метою усунення зайвого з апеляційного розгляду дійсно вживав певних часових обмежувальних заходів до пояснень обвинуваченого, його та захисників виступу в судових дебатах, останньому слові, знімав деякі питання до свідків, такі дії не обмежували сторону захисту в реалізації їх процесуальних прав. Вони стосувалися ознак зловживання процесуальними правами, невиправданого затягування судового процесу. Більше того, після кожної процесуальної дії (пояснення, допит свідків, допит обвинуваченого, виступ у судових дебатах) головуючий уточнював в учасників провадження, чи є щось істотне для кримінального провадження, що вони не встигли повідомити суду. Не дивлячись на те, що головуючий при цьому жодним чином не обмежував учасників провадження в часі, вони таких обставин не повідомляли. Тобто, поза увагою колегії суддів не залишилося жодного питання, яке має значення для кримінального провадження і могло вплинути на ухвалене рішення, а тому справедливість судового процесу була повністю обвинуваченому забезпечена.

Скасовуючи оскаржуваний вирок та ухвалюючи свій, колегія суддів вирішує питання призначення обвинуваченому покарання з урахуванням такого.

Згідно ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання обвинуваченому колегія суддів враховує загальні засади кримінального закону, ступінь тяжкості інкримінованих йому дій, його особу та обставини, що пом`якшують або обтяжують таке покарання.

Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_11, визначених у ст. 66, 67 КК України, колегією суддів не встановлено.

Санкція ч.4 ст.368 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Наведене вказує на необхідність призначення обвинуваченому основної міри покарання, яка ближче до середини у межах передбаченої законом санкції. З такої логіки закону виходив суд першої інстанції при первісному призначенні покарання. Збільшення обсягу визнаного доведеним обвинувачення у ході апеляційного розгляду не вплинуло на правову кваліфікацію дій ОСОБА_11, а тому не тягне за собою необхідність обтяження його покарання. Більше того, при скасуванні вироку суду першої інстанції та ухваленні нового апеляційний суд зобов`язаний безпосередньо призначити обвинуваченому покарання.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_11 на даний час виповнилося 57 років, з посади судді він звільнений, має хронічні захворювання, які потребують стаціонарного лікування. Обвинувачений, хоча інколи й використовував свої професійні здібності всупереч завдань кримінального провадження, але в цілому вів себе у ході апеляційного розгляду коректно, на зауваження головуючого реагував належним чином, проявляв повагу до закону та суду. Ці характеризуючі особу обставини можуть враховуватися при призначенні обвинуваченому покарання.

Тому колегія суддів вважає за можливе і необхідне призначити ОСОБА_11 основне покарання у виді 8 (восьми) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Відповідно до ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як додаткове покарання у випадках, коли вчинення злочину пов`язане з посадою підсудного або із заняттям ним певною діяльністю.

Враховуючи ту обставину, що вчинення злочину пов`язане і займанням ОСОБА_11 посади судді, необхідним є застосування до нього у якості додаткового покарання позбавлення права обіймати посади, зазначені у підпункті «ґ» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», строком на три роки.

Згідно ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини та може бути призначено лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Воно полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Санкція інкримінованої ОСОБА_11 статті передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, а тому необхідним є застосування до ОСОБА_11 конфіскації всього належного йому майна.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2022 року, задоволено частково клопотання прокурора САП про зміну запобіжного заходу та застосовано до ОСОБА_11 запобіжний захід у виді застави в розмірі 300 (трьохсот) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 717 900 (сімсот сімнадцять тисяч дев`ятсот) гривень та продовжено строк дії обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України (т. 12, а.п. 109-113).

У відповідності до вимог ст.182 КПК України грошові кошти, внесені в якості застави в розмірі 717 900 (сімсот сімнадцять тисяч дев`ятсот) гривень, колегія суддів постановляє повернути заставодавцеві - ОСОБА_54 .

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17, якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої так і зворотної дії кримінального закону в часі.

Відповідно до ч.5 ст.72 КПК України (в редакції Закону України № 838-VIII), зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_11 був затриманий детективами НАБУ у порядку ст. 208 КПК України в період з 03 серпня 2021 року до 04 серпня 2021 року (т. 3, а.с. 209-212).

Враховуючи вимоги ст.12 КПК України та положення ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII), колегія суддів зараховує у строк відбування покарання період затримання ОСОБА_11 із 03 серпня до 04 серпня 2021 року, з розрахунку один день попереднього ув 'язнення за два дні позбавлення волі.

Також зарахуванню у строк відбування покарання підлягає строк перебування ОСОБА_11 під вартою відповідно до вироку Вищого антикорупційного суду від 14.06.2023 до набрання законної сили цим вироком, а саме: з 14 червня 2023 року до 03 квітня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно ч.7 ст. 72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 серпня 2021 року (т. 4, а.п. 55-64) відмовлено в задоволенні клопотання детектива НАБУ про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_11 та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши цілодобово залишати місце свого проживання без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду. Строк тримання під домашнім арештом визначено в межах строку досудового розслідування до 18.08.2021. Ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 16 серпня 2021 року та від 06 жовтня 2021 року (т.4 а.с.84-89, а.с. 105-110) підозрюваному ОСОБА_11 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового арешту до 15 жовтня 2021 року та до 14 грудня 2021 року відповідно.

Ухвалами Вищого антикорупційного суду від 26 листопада 2021 року та від 12 січня 2022 року обвинуваченому продовжено запобіжний захід у виді цілодобового арешту до 24 грудня та до 02 лютого 2022 року відповідно (т.9, а.с. 63-69, 240-241).

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2022 року до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у виді застави в розмірі 717 900 грн (т.12, а.с.109-113).

На підставі наведеного, колегія суддів зараховує період перебування ОСОБА_11 під цілодобовим домашнім арештом з 04 серпня 2021 року по 31 січня 2022 року з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди іншим особам не завдано.

Цивільний позов у кримінальному провадженні пред`явлений не був.

Вирішуючи питання про розподіл процесуальних витрат, колегія суддів бере до уваги положення ч.2 ст.124 КПК України, відповідно до якої у разі ухвалення обвинувального вироку документально підтверджені витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого на користь держави. Зобвинуваченого підлягають стягненню витрати, пов`язані із проведенням у даному кримінальному провадженні судової експертизи № 19/4-03/1182 від 08 вересня 2016 року, у розмірі вісімсот вісімдесят гривень 40 копійок згідно обвинувального акту, підтверджені відповідною довідкою (т.7 а.с.156-166).

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. У відповідності до вимог ст.100 КПК України речові докази у вигляді:

грошових коштів, на загальну суму 150 000 доларів США, розділені на два окремі пакунки по 700 купюр номіналом 100 доларів США та 800 купюр номіналом 100 доларів США кожна підлягають поверненню власникові - Національному антикорупційному бюро України;

посвідчення судді підлягає поверненню його власнику - ОСОБА_11 ;

поліетиленових рукавичок (2 шт.), пакета «Нова пошта» №1204752662, резинок для грошей (18 шт.); банок ємністю 1.85 л. та 2,0 л., сейф пакета №1244202 № НАБУ 0067115, сейф пакета №0002814 підлягають знищенню;

документів, переданих суду сторонами кримінального провадження протягом судового розгляду - залишаються в матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420, 532 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_19, захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_12, прокурора задовольнити частково.

Вирок Вищого антикорупційного суду від 14.06.2023 у кримінальному провадженні № 52016000000000073 від 14.03.2016 щодо ОСОБА_11 скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11, визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців з позбавленням права обіймати посаду судді, судді Конституційного Суду України, Голови, заступника Голови, члена, інспектора Вищої ради правосуддя, посадової особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голови, заступника Голови, члена, інспектора Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадової особи секретаріату цієї Комісії, посадової особи Державної судової адміністрації України, присяжного на строк три роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На виконання ухваленого вироку залишити ОСОБА_11 під вартою.

Строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади поширюється на увесь час відбування основного покарання у виді позбавлення волі та, окрім цього, на строк, установлений вироком суду (що належить обчислювати з моменту відбування ОСОБА_11 основного покарання у виді позбавлення волі).

Зарахувати в строк відбування основного покарання ОСОБА_11 строк його затримання протягом 2 (двох) днів у період з 03 серпня 2021 року до 04 серпня 2021 року та строк перебування обвинуваченого під вартою з моменту затримання відповідно до вироку Вищого антикорупційного суду від 14.06.2023 до набрання законної сили цим вироком, а саме з 14 червня 2023 року до 03 квітня 2025 року з розрахунку один день тримання за два дні позбавлення волі.

Зарахувати в строк відбування основного покарання ОСОБА_11 період перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 04 серпня 2021 року по 31 січня 2022 року з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_11 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із проведенням судової експертизи № 19/4-03/1182 від 08 вересня 2016 року, у розмірі вісімсот вісімдесят гривень сорок копійок.

Документи, передані суду сторонами кримінального провадження протягом судового розгляду, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Речові докази у вигляді грошових коштів у загальній сумі 150 тисяч доларів США, розділені на два окремі пакунки: 700 купюр номіналом 100 доларів США кожна та 800 купюр номіналом 100 доларів США кожна повернути власникові - Національному антикорупційному бюро України.

Речові докази у вигляді:

- поліетиленові рукавички (2 шт.);

- пакет «Нова пошта» №1204752662;

- резинки для грошей (18 шт.);

- банка ємністю 1.85 л.;

- сейф пакет №1244202 № НАБУ 0067115;

- банка ємністю 2,0 л.;

- сейф пакет №0002814 - знищити.

Речовий доказ у вигляді посвідчення судді на ім`я ОСОБА_11 - повернути власникові - ОСОБА_11 .

Грошові кошти, внесені в якості застави в розмірі 717 900 (сімсот сімнадцять тисяч дев`ятсот) гривень повернути заставодавцеві - ОСОБА_54 .

Копії вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений протягом трьох місяців безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право ознайомитися із журналом судового засідання та подати на нього письмові зауваження, а обвинувачений та захисники - подати клопотання про помилування.

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_4

ОСОБА_3