- Головуюча суддя (АП ВАКС): Чорна В.В.
справа № 991/1093/25
провадження № 11-сс/991/193/25
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2025 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5,
за участі представника власника майна - адвоката ОСОБА_6,
власника майна - ОСОБА_7,
підозрюваного ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна від 12.02.2025 р., -
в с т а н о в и л а:
07.03.2025 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга, яку 10.03.2025 року передано судді-доповідачу та цього ж дня призначено до апеляційного розгляду (т. 13 а.с. 102).
До початку апеляційного розгляду по суті адвокатом ОСОБА_6 подано зміни до апеляційної скарги (т. 13 а.с. 124-127).
1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та доводи апеляційної скарги.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання детектива НАБУ ОСОБА_9, погоджене з прокурором САП ОСОБА_10, та накладено арешт (із забороною відчуження, розпорядження) на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_8, у тому числі, яке належить йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_7, а також на гроші у будь-якій валюті готівкою та гроші у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінні папери, що знаходяться на рахунках (в тому числі в індивідуальних банківських скриньках), відкритих на ім`я ОСОБА_8 в АТ КБ «Приватбанк», АТ «Банк Кредит Дніпро», АТ «Універсал Банк», та на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_7 в АТ КБ «Приватбанк» (із забороною користування, розпорядження та відчуження).
В апеляційній скарзі, з урахуванням змін від 13.04.2025 року, адвокат ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту на майно, яке зареєстровано за ОСОБА_7, а саме: 1) земельну ділянку загальною площею 0,025 га, 2) житловий будинок загальною площею 77,3 кв.м в Івано-Франківській обл., 3) квартиру загальною площею 48,3 кв.м у Київській обл., 4) квартиру загальною площею 129,1 кв.м у м. Києві, 5) автомобіль VOLVO XC90, 2021 року випуску, 6) грошові кошти, що знаходяться на рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_7 в АТ КБ «Приватбанк», 7) квартиру загальною площею 48,7 кв.м в м. Ірпені Київської області, та постановити нову в цій частині, якою накласти арешт на кожного з вищезазначених об`єктів нерухомого майна, в межах частки, належної підозрюваному ОСОБА_8 . Водночас, просить відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на автомобіль VOLVO XC90, 2021 року випуску, та грошові кошти, що знаходяться на рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_7 в АТ КБ «Приватбанк».
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням вимог КПК України. Наголошує, що ОСОБА_7 не є підозрюваною у провадженні, відтак, арешт її майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання суперечить приписам ст. ст. 170, 173 КПК України. Крім того, слідчий суддя дійшов помилкового висновку про накладення арешту на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_11, хоча мав обмежитись лише його частини, належної саме підозрюваному ОСОБА_8 . Накладаючи арешт на частину майна ОСОБА_7 лише з тих підстав, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя та слідчий суддя нібито позбавлений можливості визначити його частки, ним не враховано наслідки цього для ОСОБА_7, яка не є підозрюваною. Що стосується накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_7 на банківському рахунку, вони є результатом здійснення нею законної підприємницької діяльності. Крім того, вказані грошові кошти є єдиним джерелом існування її та двох малолітніх дітей. Також, наголошує на порушенні слідчим суддею положень ст. 183 ЦК України, оскільки поділ автомобіля VOLVO XC90, 2021 року випуску, на який накладено арешт, без втрати його цільового призначення неможливий, тому він не може бути предметом конфіскації майна як можливого виду покарання ОСОБА_8 .
2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Додатково зазначив, що конфіскація майна як вид покарання застосовується до майна, яке належить підозрюваній особі, якою ОСОБА_7 не є. Слідчий суддя, накладаючи арешт на все майно, виходив з того, що воно є спільною сумісною власністю подружжя, і суд не може вирішувати питання поділу майна в межах кримінального провадження. Втім, таке твердження є хибним, оскільки ОСОБА_7 є співвласником майна, набутого у шлюбі з ОСОБА_8, відтак, має право на його частину. Крім того, у зв`язку з накладенням арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківському рахунку ОСОБА_7, остання позбавлена можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність та отримувати доходи, необхідні на утримання трьох неповнолітніх дітей. Тим більше, на даний час ОСОБА_8 звільнений з посади, тому його родина позбавлена будь-яких джерел існування. Вважає, що з наведених вище підстав оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в цій частині.
ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу свого представника та просила її задовольнити. Окремо просила скасувати арешт з автомобіля VOLVO XC90, оскільки наразі вона не може його продати або, у разі необхідності, виїхати на ньому за кордон з дітьми. Крім того, наголосила, що накладення арешту на банківський рахунок, який є її єдиним рахунком як фізичної особи-підприємця, позбавляє її можливості здійснювати підприємницьку діяльність.
Підозрюваний ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 та просив її задовольнити, зокрема скасувати накладений оскаржуваною ухвалою арешт на частину майна, яке належить його дружині ОСОБА_7 .
Прокурор САП ОСОБА_12 подав клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності у зв`язку із зайнятістю в іншій судовій справі, у якому також зазначив, що апеляційна скарга не містить доводів, які б були підставою для скасування оскаржуваної ухвали (т. 13 а.с. 128-130). За наведених обставин та виходячи з положень ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційну скаргу розглянуто за його відсутності.
3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
За змістом клопотання про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у провадженні № 52023000000000154 від 03.04.2023 р., зокрема за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.), ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_13 у період 2019-2023 р.р. створив злочинну організацію з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, пов`язаних із оберненням майна та активів територіальної громади м. Києва на користь членів злочинної організації, підкупу службових осіб органу місцевого самоврядування, а також у 2019-2025 р.р. здійснював керівництво такою злочинною організацією та залучав до її протиправної діяльності інших осіб. До складу злочинної організації у 2019-2023 р.р. увійшли заступник голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень ОСОБА_14, депутат Київради - голова постійної комісії КМР з питань архітектури, містопланування та земельних відносин ОСОБА_15, депутат КМР - член земельної комісії КМР ОСОБА_16, перший заступник директора КП «Спецжитлофонд» виконавчого органу КМР (КМДА) ОСОБА_8, заступник директора КП «Київблагоустрій» виконавчого органу КМР (КМДА) ОСОБА_17, а також ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
Злочинна організація, використовуючи службові повноваження, посади та зв`язки її учасників, встановила контроль над окремими питаннями земельної та інвестиційної сфер у м. Києві. Маючи організаційні та адміністративні можливості, учасники організації обирали привабливі з комерційної точки зору земельні ділянки та забезпечували самочинне спорудження на них будівель невеликої площі, право власності на які реєстрували на підконтрольних осіб, або оформлювали правовстановлюючі документи на неіснуючі об`єкти нерухомості, після чого передавали їх підконтрольним товариствам для створення видимості їх добросовісного набуття та створення умов для отримання земельних ділянок - зокрема, у подальшому вже підконтрольні особи подавали до міської ради заяви про передачу їм прав на земельні ділянки нібито для обслуговування таких споруд, що дозволяло уникати процедури конкурентних торгів. Такому злочинному механізму учасники організації присвоїли кодову назву «Торгівля». При цьому, депутати КМР та службові особи КМДА, будучи учасниками злочинної організації, або ж перебуваючи під її впливом, забезпечували прийняття необхідних рішень, внаслідок яких під обслуговування цих «об`єктів нерухомості» виділялись земельні ділянки непропорційної площі та без процедури торгів. ОСОБА_13 контролював вказаний процес як через вплив на частину депутатів КМР, так і шляхом надання їм неправомірної вигоди.
Для забезпечення такої діяльності ОСОБА_13 використовувався офіс у бізнес-центрі «IQ» у м. Києві, де під його головуванням проводилися закриті наради, на яких надавалися вказівки щодо дій посадовців, включно з призначенням лояльних осіб, звільненням підпорядкованих службовців, виділення бюджетних коштів в інтересах злочинної організації.
У результаті діяльності злочинної організації протягом 2023-2024 р.р. з власності територіальної громади м. Києва незаконно виведено земельні ділянки вартістю 11,6 млн. грн., чим завдано збитків на цю суму, а також готувалося заволодіння ще шістьма земельними ділянками загальною вартістю 83,7 млн. грн., що не вдалося завершити через викриття злочинної організації правоохоронним органом. Також, через викриття протиправної діяльності злочинної організації було припинено незаконні дії її членів, спрямовані на примушення ПП «Колібріс» припинити законну діяльність з торгівлі та надання в оренду торговельних приміщень з метою заволодіння для подальшої забудови земельною ділянкою цього підприємства, що відбувалося шляхом погроз та створенням штучних перешкод.
При цьому, згідно розподілених ролей, ОСОБА_8, обіймаючи посаду першого заступника директора комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» виконавчого органу КМР (КМДА) та будучи учасником злочинної організації, сприяв вчиненню у її складі шести незакінчених замахів на заволодіння земельними ділянками, які вчинені повторно, за наступними адресами у АДРЕСА_3, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5 (дві ділянки), а також у заволодінні земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади м. Києва за адресою: АДРЕСА_6. Зокрема, ОСОБА_8 для реалізації злочинного умислу повідомив ОСОБА_18, що 19.09.2024 року на пленарному засіданні КМР заплановано розгляд проекту рішення щодо передачі ТОВ «КІНГСТА» в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_7, зазначивши, що наразі необхідно оформити право власності на ТОВ «КІНГСТА» на представників ОСОБА_13, а також депутатів КМР ОСОБА_15, ОСОБА_22 та ОСОБА_16 . Водночас, інтереси останньої мала представляти дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_7 .
06.02.2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.), ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України.
Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_8 інкримінованих кримінальних правопорушень, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що, виходячи із санкцій ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 255 КК України, суд може призначити ОСОБА_8 у випадку його подальшого засудження покарання у виді конфіскації майна, яке належить останньому та яке на праві власності зареєстроване за його дружиною ОСОБА_7, а також коштів на її рахунках, з огляду на правовий режим права спільної сумісної власності подружжя.
4.Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи власника майна ОСОБА_7 та її представника, підозрюваного ОСОБА_8, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
В апеляційній скарзі не ставляться під сумнів висновки оскаржуваної ухвали щодо обґрунтованості повідомленої ОСОБА_8 підозри та наявності правових підстав для накладення арешту на його майно, а також щодо інших обставин, які підлягають встановленню при вирішенні питання про арешт майна, натомість адвокат ОСОБА_6 посилається на необґрунтованість арешту майна, належного ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_8, а також автомобіля, оформленого на її ім`я, та грошових коштів, що знаходяться на рахунку, відкритому на її ім`я як ФОП, тому колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали виключно в межах цих доводів.
При цьому, колегія суддів враховує наявність у ОСОБА_8 статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, а відтак, щодо його майна може вирішуватися питання про застосування заходів забезпечення, зокрема арешту.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині відсутності підстав для накладення арешту на частини майна, яке належить останній, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними під час шлюбу, закріплюють ч. ч. 1, 3, 4 ст. 368 ЦК України. Зокрема, цими нормами визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмові формі.
Матеріалами провадження підтверджено, що підозрюваний ОСОБА_8 з 02.09.2005 року і дотепер перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 . Відтак, слідчим суддею правильно встановлено, що арештоване майно було набуто у власність подружжя під час перебування у шлюбі, а отже, є спільною сумісною власністю. Вказане цілком відповідає змісту ст. 60 СК України.
При цьому, перебування майна у спільній сумісній власності подружжя не створює обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна визначати, яка саме його частина належить кожному з них, в тому числі підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.
Отже, для накладення в порядку кримінального судочинства арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, не потрібно встановлювати належну саме підозрюваному частку у цьому майні. Не є обов`язковою і наявність у титульного власника такого майна процесуального статусу підозрюваного.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що на момент постановлення слідчим суддею оскаржуваної ухвали поділ майна подружжя в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України, не здійснювався, та частки у ньому, відповідно до ст. 364 ЦК України, в натурі не виділялись. Відтак, арешт має застосовуватися до майна подружжя без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ККС ВС від 09.04.2020 р. у справі № 676/2199/19 та від 04.10.2022 р. у справі № 752/7440/18 та від
Доводи апеляційної скарги в цій частині суперечать вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду, а відтак, не є слушними.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 не є стороною кримінального провадження, а тому арештоване майно, яке належить їй на праві власності, не підлягає арешту, також не є слушними, оскільки майно є спільною сумісною власністю подружжя незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено правовстановлюючий документ.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність скасування арешту автомобіля VOLVO XC90, зареєстрованого за ОСОБА_7, оскільки кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності, що передбачено ч. 2 ст. 60 СК України. Враховуючи, що вказаний автомобіль набуто ОСОБА_7 під час перебування у шлюбі з підозрюваним, в силу вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що презюмується. Натомість, визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Тобто, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. При вирішенні спору щодо поділу майна суд, серед іншого, має встановити обставини придбання спірного майна. Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є час набуття, джерело набуття, мета придбання, тощо.
Втім, під час апеляційного розгляду суду не надано жодних доказів на підтвердження придбання спірного автомобіля саме за кошти, які належали ОСОБА_7 особисто. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком оскаржуваної ухвали про те, що він є спільною сумісною власністю подружжя.
При цьому, доводи апеляційної скарги про необхідність скасування цього арешту, оскільки автомобіль є неподільною річчю, колегія суддів також відхиляє та наголошує, що питання поділу спільного сумісного майна подружжя вирішуються не в межах кримінального провадження, а в порядку цивільного судочинства.
Виходячи з того, що завданням арешту майна є запобігання можливості його знищення, перетворення, відчуження, а також зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього провадження, враховуючи можливість конфіскації майна ОСОБА_8 за вироком суду у разі доведення його вини, заявлена стороною обвинувачення мета - забезпечення конфіскації майна як виду покарання - може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна підозрюваного з метою запобігання ризику його відчуження. Відтак, вжитий слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна застосований не до особистого майна ОСОБА_7, а щодо майна підозрюваного, яке в тому числі перебуває у спільній сумісній власності з дружиною.
Водночас, посилання в апеляційній скарзі на непропорційність застосованого арешту та порушення права ОСОБА_7 на володіння майном колегія суддів відхиляє, оскільки слідчим суддею застосовано найменш обтяжливий спосіб арешту майна - шляхом обмеження права розпорядження ним (крім грошових коштів на рахунках у банках), що унеможливлює його відчуження, проте не перешкоджає ОСОБА_7 та її родині, зокрема дітям, користуватися цим майном. Відтак, колегія суддів не вважає застосований арешт надмірно обтяжливим.
Отже, в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Разом з тим, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо непропорційності накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку ОСОБА_7 як фізичної особи-підприємця, який наразі є єдиним джерелом її існування, колегія суддів виходить з такого.
У клопотанні про накладення арешту сторона обвинувачення обґрунтовує необхідність арешту грошових коштів на банківському рахунку ОСОБА_7 тим, що в ході проведення щодо підозрюваного ОСОБА_8 ряду слідчих дій, в тому числі негласних, встановлено відомості про приховування ним своїх доходів, зокрема шляхом реєстрації активів на дружину та відображення недостовірних відомостей про вартість набутого майна. На переконання сторони обвинувачення, у зв`язку з цим грошові кошти на банківському рахунку ОСОБА_7 підлягають арешту з метою можливої конфіскації майна ОСОБА_8, як виду покарання.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 надала виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про те, що з 11.05.2023 року вона є ФОП з основними видами діяльності, зокрема: 1) надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 2) надання в оренду автомобілів, 3) консультування з питань комерційної діяльності й керування.
Крім того, нею надано довідку з АТ КБ «Приватбанк» про відкриття на її ім`я як ФОП банківського рахунку, на який оскаржуваною ухвалою накладено арешт.
Надаючи оцінку вказаним обставинам в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що з матеріалів провадження наразі не вбачається, що грошові кошти на банківському рахунку ФОП ОСОБА_7 дійсно використовувались в інтересах злочинної організації, або були отримані від її протиправної діяльності, або що ОСОБА_7 зареєструвала свою підприємницьку діяльність і відкрила вищевказаний рахунок для легалізації коштів, які є предметом ймовірної незаконної діяльності злочинної організації. Водночас, за твердженням сторони обвинувачення, гроші на вказаному банківському рахунку ймовірно є предметом кримінальних правопорушень, у вчиненні яких зокрема підозрюється ОСОБА_8, при цьому метою їх арешту у клопотанні зазначено не спеціальну конфіскацію, а конфіскацію майна як виду покарання, що за наведених обставин є неспроможним.
Крім того, колегія суддів враховує, що слідчим суддею не було заборонено користування нерухомим майном, яке за твердженням ОСОБА_7 вона надає в оренду в межах своєї підприємницької діяльності, а відтак заборона користування поточним банківським рахунком ФОП, на який мають надходити доходи від цієї діяльності та сплачуватись податки, за відсутності такої мети його арешту, як спеціальна конфіскація, ще й в умовах недоведеності наявності інших джерел доходу ОСОБА_7, дійсно є надмірним втручанням в права інших осіб, в тому числі неповнолітніх дітей.
За наведених обставин, апеляційна скарга в частині вимог про скасування арешту, накладеного на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, відкритому на ім`я ФОП ОСОБА_7 в АТ КБ «Приватбанк», є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
5.Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З викладених у розділі 4 цієї ухвали мотивів колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала в частині висновків про наявність правових підстав для накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, відкритому на ім`я ФОП ОСОБА_7 в АТ КБ «Приватбанк», підлягає скасуванню з постановленням нового рішення в цій частині.
Відповідно, апеляційна скарга адвоката ОСОБА_6 в цій частині підлягає задоволенню.
При цьому, решта доводів апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли.
Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
Скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.02.2025 р. в частині накладення арешту (із забороною користування, відчуження та розпорядження) на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, відкритому на ім`я фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, РНОКПП НОМЕР_1, в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (МФО 305299) НОМЕР_2 .
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на вищевказане майно.
В решті ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.02.2025 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4