- Головуючий суддя (АП ВАКС): Семенников О.Ю.
справа № 991/1711/25
провадження №11-сс/991/237/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2025 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42020100000000123 від 07 квітня 2020 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
25 лютого 2025 року детектив Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) звернувся за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) до слідчого судді Вищого антикорупційного суду з клопотанням про арешт шляхом заборони відчуження на майно ОСОБА_5, яке є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема: житловий будинок площею 256,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 258408732224); земельну ділянку кадастровий номер 3222485903:02:004:5035 площею 0,0601 га за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 87128832224).
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року вказане клопотання задоволено частково, накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_5 (з тимчасовим позбавленням власника (володільця) права на відчуження), а саме: 1/2 частину житлового будинку площею 256,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 258408732224); 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3222485903:02:004:5035 площею 0,0601 га за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 87128832224), в іншій частині клопотання відмовлено. Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення конфіскації майна як виду покарання та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернулась з апеляційною скаргою, за вимогами якої просила ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива НАБУ.
В обґрунтування апеляційної скарги адвокат посилась на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Представник вважає, що ОСОБА_5 не має статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні і щодо неї не може вирішуватися питання про застосування арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації.
Арештоване майно перебуває на праві приватної власності ОСОБА_5, яка жодним чином не має відношення до кримінального провадження в рамках якого накладено арешт, тож обмеження права власності шляхом арешту майна є непропорційним втручанням держави в права громадян та не є співрозмірним завданням кримінального провадження і може призвести до наслідків, які суттєво позначаться на правах та інтересах третіх осіб, тож відсутні будь-які правові підстави для накладення арешту на її майно.
Позиції учасників провадження.
Представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні подану апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду у судове засідання не з`явився, подав письмові заперечення, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, розгляд якої проводити за його відсутності.
Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце апеляційного розгляду в судове засідання не з`явилась, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомила, а тому суд з урахуванням позиції її представника - адвоката ОСОБА_6, згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за її відсутності та відсутності прокурора.
Мотиви та висновки суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
За положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого, у разі визнання особи винуватою, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.3, 4 ч.2 ст.170 цього Кодексу), розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів, заслухавши пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, дослідивши надані матеріали в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.
Відносно зазначених в апеляційній скарзі доводів про відсутність підстав для накладення арешту слід зазначити, що підставами для часткового задоволення клопотання про арешт майна слідчим суддею в оскаржуваному рішенні визначено необхідність забезпечення конфіскації майна як виду покарання та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, що відповідає змісту положень п.3, 4 ч.2 ст.170 КПК, які передбачають мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
У випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 КПК, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження (ч.6 ст.170 КПК).
Як встановлено слідчим суддею та вбачається з матеріалів провадження детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42020100000000123 від 15 березня 2024 року за підозрою, у тому числі ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
19 лютого 2025 року детективом НАБУ за погодженням із прокурором САП складено повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, яке того ж дня вручено останньому.
Повідомлення про підозру містить, зокрема, зміст підозри, правову кваліфікацію та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7, у ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення кримінального правопорушення.
Як вбачається з повідомлення про підозру ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ч.5 ст.191 КК, тобто у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб.
За версією сторони обвинувачення директор ТОВ «Еверест Лімітед» ОСОБА_7 за попередньою змовою із начальником військ зв`язку ЗСУ ОСОБА_8, начальником УРА ЗСУ ОСОБА_9, ЗНГШ ЗСУ ОСОБА_10 та іншими невстановленими особами заволоділи на користь ТОВ «Еверест Лімітед» бюджетними коштами під час виконання дослідно-конструкторської роботи, шифр «Дзвін-АС», метою якої була побудова автоматизованої системи Центр оперативного керівництва ЗСУ.
Відповідно до висновку судових експертів від 17 грудня 2024 року №134/1-3/23 за наслідками проведеної комплексної судової комп`ютерно-технічної експертизи та економічної експертизи об`єктів інтелектуальної власності розмір трудомісткості, потрібний для розробки спеціального програмного забезпечення ДКР, шифр «Дзвін-АС» склав 1345,8 людино-місяців. У функціоналі працездатного примірника програмного забезпечення, створеного в межах ДКР «Дзвін-АС», не реалізовано весь обсяг функцій та інформаційно-розрахункових задач, передбачених тактико-технічним завданням. Розмір завданої Державі, в особі Міністерства оборони України, матеріальної шкоди стосовно спеціального програмного забезпечення, створеного згідно умов Контракту становить 130 697 027,32 грн. (без ПДВ).
Водночас, відповідно до висновку експертів від 17 січня 2025 року №879/1-3/24 за результатами проведеної комісійної судової економічної експертизи документально підтверджено розмір необґрунтованих витрат у сумі 115 249 751,68 грн. унаслідок оплати робіт з корегування робочої конструкторської документації на етапі 3 робіт ДКР «Дзвін-АС».
Отже, згідно з повідомленням про підозру ОСОБА_7 ймовірно заволодів коштами, шляхом зловживання своїм службовим становищем під час виконання, укладеного Міністерством оборони України державного контракту на державне оборонне замовлення з ТОВ «Еверест Лімітед» стосовно виконання ДКР «Дзвін-АС», у розмірі 245 946 779 грн, унаслідок оплати завищених обсягів наданих вказаним товариством послуг та виконаних робіт, вчиненого в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб.
Наведені обставини підтверджуються фактичними даними, які містяться в доданих до клопотання доказах (їх копіях).
Особою, яка подала апеляційну скаргу не ставилось під сумнів обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, як і розміру шкоди, завданої внаслідок можливого вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи встановлені вищенаведені обставини, а саме наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого, у разі визнання особи винуватою, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч.5 ст.191 КК), розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (245 946 779 грн.), колегія суддів констатує наявність правової підстави для накладення арешту на майно, що належить підозрюваному ОСОБА_7 в тому числі на праві спільної сумісної власності.
Так, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.60 СК). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч.1 ст.67 СК). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як вже зазначалось, за ч.ч.2, 5, 6 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. В такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, при цьому не передбачається можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), в тому числі дружини підозрюваного.
Як встановлено слідчим суддею та вбачається з матеріалів провадження, відповідно до актового запису про шлюб №145 від 07 серпня 1993 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 укладено шлюб.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 лютого 2025 року ОСОБА_5 на праві власності належить: житловий будинок площею 256,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, набутий у власність 16 жовтня 2024 року;земельна ділянка кадастровий номер 3222485903:02:004:5035 площею 0,0601 та за адресою: АДРЕСА_1, набута у власність 10 жовтня 2024 року.
Оскільки вказане нерухоме майно ОСОБА_5 придбане за час перебування у шлюбі з ОСОБА_7, воно відповідно до наведених вище положень Сімейного кодексу України, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відтак, беручи до уваги презумпцію рівності часток чоловіка і дружини у спільному майні подружжя, накладення арешту не на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_5, а лише на частину зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_7, відповідатиме умові, зазначеній у ч.5, 6 ст.170 КПК щодо можливості накладання арешту на майно саме підозрюваного, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що за поданим клопотанням в цьому кримінальному провадженні підлягає арешту не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а лише частина зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_7, в тому числі право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_5 без визначення розміру її частки у праві спільної власності, що узгоджується з позицією, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що у її мотивувальній частині (п.57 ухвали) слідчим суддею визначено перелік нерухомого майно, що належить саме підозрюваному (перебуває у спільній сумісній власності подружжя) та зареєстровано за його дружиною у відповідних реєстрах.
Будь-якого майна, що належить дружині підозрюваного, незалежно від реєстрації на неї або підозрюваного у спільній сумісній власності, слідчий суддя не визначав та відповідні мотиви не вказував.
Відтак, у оскаржуваному рішенні за викладених слідчим суддею мотивів та підстав ним фактично накладено арешт на майно саме і лише підозрюваного у спільній сумісній власності, в тому числі право власності на яке зареєстроване лише за дружиною. Будь-яких обґрунтувань, висновків, підстав тощо про необхідність арешту майна дружини підозрюваного, в тому числі у спільній сумісній власності, оскаржуване рішення не містить, та фактично саме її майнових прав не обмежує, про що і свідчить часткове задоволення поданого клопотання слідчим суддею саме і лише щодо майна підозрюваного.
Зазначення у резолютивній частині формулювання про арешт майна саме дружини та можливість його неоднозначного тлумачення не тільки не впливає на вищевказані висновки, але і забезпечує належне виконання заходу забезпечення в частині здійснення необхідних дій щодо виконання арешту у відповідних реєстрах. При цьому будь-які питання, які виникають на стадії виконання рішення через незрозумілість рішення вирішуються в установленому процесуальним законодавством порядку.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, відповідно до ст.132, 170, 173 КПК дотримався принципів розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та врахувала наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення для осіб, в інтересах яких подані апеляційні скарга, не надано та під час їх розгляду не встановлено.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники і обмежуються у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співрозмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі та висловленими під час апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ _______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3