Документ № 127258733

справа № 991/1713/25

провадження №11-сс/991/293/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

підозрюваного ОСОБА_5,

представників ОСОБА_5, ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційні скарги адвоката ОСОБА_7, подані в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42020100000000123 від 07 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

25 лютого 2025 року детектив Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) звернувся за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) до слідчого судді Вищого антикорупційного суду з клопотанням про арешт майна, що належить підозрюваному ОСОБА_5, а також майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року вказане клопотання задоволено частково, накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_5 (з тимчасовим позбавленням власника (володільця) права на відчуження), а саме: земельну ділянку кадастровий номер 3221288002:02:021:0045 площею 0,105 га за адресою: Київська область, Броварський район, Русанiвська сiльська рада (реєстраційний номер об`єкта 2957998332212); земельну ділянку кадастровий номер 3521781000:52:000:0005 площею 0,784 га за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, с. Новотишківка (реєстраційний номер об`єкта 2903776835217); земельну ділянку кадастровий номер 3521781000:52:000:0004 площею 0,386 га за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, с. Новотишківка (реєстраційний номер об`єкта 2903768235217); 1/2 частину квартири площею 91,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1647364080000); 1/2 частину квартири площею 128,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта 525405551101); 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 4824280700:02:000:0066 площею 6,132 га за адресою: Миколаївська обл., Миколаївський р., с/рада. Кіровська (реєстраційний номер об`єкта 289564948242); 1/3 частки квартири площею 80,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта 35393195); 1/2 частину автомобіля марки HYUNDAI SANTA FE, 2014 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, також накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_6 (з тимчасовим позбавленням власника (володільця) права на відчуження), а саме: 1/2 частину квартири площею 80,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта 1613065880000); 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3221484001:02:021:0148 площею 0,094 га за адресою: Київська обл., Васильківський р., с/рада. Крушинська, "Авіатор" садове товариство (реєстраційний номер об`єкта 859814932214); 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3221484001:02:021:0145 площею 0,0959 га за адресою: Київська обл., Васильківський р., с/рада. Крушинська, "Авіатор" садове товариство (реєстраційний номер об`єкта 859791632214); 1/2 частину садового будинку площею 57,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 859755532214). Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення конфіскації майна як виду покарання та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Вимоги апеляційних скарг і узагальнені доводи особи, яка їх подала.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 звернулась з апеляційною скаргою, за вимогами якої просила ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року про накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_5, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 3221288002:02:021:004, площею 0,105 га, за адресою: Київська область, Броварський район, Русанівська сільська рада (реєстраційний номер об`єкта 2957998332212); земельну ділянку, кадастровий номер 3521781000:52:000:0005, площею 0,784 га, за адресою: Кіровоградська область, Добровеличівський район, с. Новотишківка, (реєстраційний номер об`єкта 2903776835217); земельну ділянку, кадастровий номер 3521781000:52:000:0004, площею 0,386 га, за адресою: Кіровоградська область, Добровеличівський район, с. Новотишківка, (реєстраційний номер об`єкта 2903776835217); частину квартири, площею 91,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1647364080000); частину квартири, площею 128,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта 525405551101); частину земельної ділянки, кадастровий номер 4824280700:02:000:0006, площею 6,132 га, за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с/рада Кіровська (реєстраційний номер об`єкта 289564948242); 1/3 частки квартири, площею 80,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта 35393195); частину автомобіля марки HYUNDAI SANTA FE6 2014 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива НАБУ.

В обґрунтування апеляційної скарги адвокат посилась на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

На її думку слідчий суддя не перевірив рівень обґрунтованості підозри, який би надавав підстави для арешту майна відповідно до ч.2 ст.132 КПК.

В матеріалах клопотання відсутні будь-які документи, які б могли свідчити про причетність ОСОБА_5 до вчинення злочину.

Відповідно до повідомлення про підозру підсумкова сума бюджетних коштів, у заволодінні якою начебто сприяв ОСОБА_5 під час створення спеціального програмного забезпечення в межах ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_16», склала 130 697 027,32 грн. Вказаний розмір шкоди розрахований за даними висновку експертів №134/1-3/23 за результатами проведення комплексної судової комп`ютерно-технічної та економічної експертизи об`єктів інтелектуальної власності, разом із цим є підстави вважати, що вказаний висновок є завідомо недостовірним та його подано стороною обвинувачення за для введення суду в оману.

Арештоване майно належить ОСОБА_5 та набуто ним на законних підставах до початку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні та немає жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладено арешт, тож обмеження права власності шляхом арешту майна є непропорційним втручанням держави в права громадян та не є співрозмірним завданням кримінального провадження і може призвести до наслідків, які суттєво позначаться на правах та інтересах третіх осіб. Відсутні будь-які правові підстави для накладення арешту на вказане майно, як і ризики, пов`язані з відчуженням майна, на яке накладено арешт.

Також не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 звернулась з апеляційною скаргою, за вимогами якої просила ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року про накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_6, а саме: частини квартири площею 80,4 вк.м. за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта 1613065880000); частину земельної ділянки кадастровий номер 3221484001:02:021:0148 площею 0,094 га за адресою: Київська обл., Васильківський р., с/рада. Крушинська, «Авіатор» садове товариство (реєстраційний номер об`єкта 859814932214); частину земельної ділянки кадастровий номер 3221484001:02:021:0145 площею 0,0959 га за адресою: Київська обл., Васильківський р., с/рада. Крушинська, «Авіатор» садове товариство (реєстраційний номер об`єкта 859791632214); частину садового будинку площею 57,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 85975552214), скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива НАБУ.

В обґрунтування апеляційної скарги адвокат також посилалась на невідповідність викладених у судовому рішенні висновків фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначаючи наступне.

ОСОБА_6 не має статусу підозрюваної у цьому кримінальному провадженні і щодо неї не може вирішуватися питання про застосування арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації.

Арештоване майно перебуває на праві приватної власності ОСОБА_6, яка жодним чином не має відношення до кримінального провадження в рамках якого накладено арешт, тож обмеження права власності шляхом арешту майна є непропорційним втручанням держави в права громадян та не є співрозмірним завданням кримінального провадження і може призвести до наслідків, які суттєво позначаться на правах та інтересах третіх осіб.

Позиції учасників провадження.

Адвокат ОСОБА_7 та підозрюваний ОСОБА_5 в судовому засіданні подані апеляційні скарги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі з зазначених у них підстав.

Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду у судове засідання не з`явився, подав письмові заперечення, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення, розгляд яких проводити за його відсутності.

Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_6, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце апеляційного розгляду в судове засідання не з`явилась, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомила, а тому суд з урахуванням позиції її представника - адвоката ОСОБА_7 згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за її відсутності та відсутності прокурора.

Мотиви та висновки суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

За положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого, у разі визнання особи винуватою, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.3, 4 ч.2 ст.170 цього Кодексу), розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, в межах доводів апеляційних скарг, дійшла наступних висновків.

Відносно зазначених в апеляційних скаргах доводів про відсутність підстав для накладення арешту слід зазначити, що підставами для часткового задоволення клопотання про арешт майна слідчим суддею в оскаржуваному рішенні визначено необхідність забезпечення конфіскації майна як виду покарання та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, що відповідає змісту положень п.3, 4 ч.2 ст.170 КПК, які передбачають мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.5 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

У випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 КПК, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження (ч.6 ст.170 КПК).

При вирішенні питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30 серпня 1990 року, заяви №12244/86, 12245/86; 12383/86, §32) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).

Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходу забезпечення.

Надаючи оцінку доводам щодо необґрунтованості висунутої ОСОБА_5 підозри, колегією суддів встановлено таке.

Детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42020100000000123 від 15 березня 2024 року за підозрою, у тому числі ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Як вбачається з повідомлення про підозру ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ч.5 ст.191 КК, тобто у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб.

За версією сторони обвинувачення упродовж 2016 - 2020 років ІНФОРМАЦІЯ_1) генерал-майор ОСОБА_9, заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2) генерал-майор ОСОБА_5, начальник управління розвитку автоматизації ІНФОРМАЦІЯ_3) полковник ОСОБА_10, обіймаючи в органі державної влади посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій за співучасті директора ТОВ «Еверест Лімітед» ОСОБА_11, діючи на користь ТОВ «Еверест Лімітед», з використанням службового становища заволоділи бюджетними коштами у сумі 245 946 779 грн. під час виконання контракту за державним оборонним замовленням на виконання дослідно-конструкторської роботи шифр «ІНФОРМАЦІЯ_10» від 30 грудня 2016 року №308/2016/9.

Як зазначено у повідомленні про підозру, під час наради начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 у порушення Порядку №464 щодо необхідності проведення маркетингових досліджень ринку продукції (робіт, послуг) оборонного призначення, наявності вихідних даних для розроблення орієнтовних показників обсягів оборонного замовлення, основних показників оборонного замовлення, без розміщення оборонного замовлення, порядку формування та ведення реєстру виробників продукції, робіт і послуг оборонного призначення, закупівлі яких становлять державну таємницю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року №262 (далі - Порядок №262), достеменно знаючи, що ТОВ «Еверест Лімітед» не мало досвіду виконання аналогічних робіт, закупівлі яких становлять державну таємницю, ще до укладення державного контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи, тобто без жодних правових підстав та обґрунтувань, анонсував ТОВ «Еверест Лімітед» головним виконавцем оборонного замовлення ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10».

Відповідно до висновку НОМЕР_3 військового представництва ІНФОРМАЦІЯ_13 від 01 грудня 2016 року №872 «Про перевірку спроможності ТОВ «Еверест Лімітед» виконувати роботи в рамках ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10» ТОВ «Еверест Лімітед» було не спроможне виконувати роботи в рамках ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10» у зв`язку з відсутністю досвіду роботи щодо створення автоматизованої системи ІНФОРМАЦІЯ_12, відсутністю на даний час достатньої кількості кваліфікованого персоналу, у тому числі з допуском до державної таємниці, атестованого приміщення, автоматизованих робочих місць для обробки інформації з обмеженим доступом, а також виконання цієї роботи неможливо без залучення співвиконавців.

Надалі, а саме 14 грудня 2016 року, ІНФОРМАЦІЯ_5 направило ОСОБА_9 висновок повторної перевірки, у якому встановлено, що станом на 14 грудня 2016 року спроможності ТОВ «Еверест Лімітед» при залученні співвиконавців дозволяють здійснити виконання ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10».

У подальшому, начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 - начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_9, реалізовуючи свій злочинний намір шляхом створення належних умов для скоєння злочину, від ІНФОРМАЦІЯ_13, як замовника, а директор ТОВ «Еверест Лімітед» ОСОБА_11, як виконавець, шляхом підписання уклали Державний контракт від 30 грудня 2016 року №308/2016/9, предметом якого визначено дослідно-конструкторську роботу за державним оборонним замовленням «ІНФОРМАЦІЯ_8».

Після цього, а саме 31 жовтня 2017 року, начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 та начальник ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_10, розуміючи відсутність у ТОВ «Еверест Лімітед» спроможностей щодо самостійного виконання ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10», з метою забезпечення умов для вчинення злочину в частині створення можливості здійснення подальших розрахунків з цим товариством провели нараду, за результатами якої вирішено укласти додаткову угоду №6 до Контракту та погоджено закупівлю ліцензійного програмного забезпечення, а саме: комп`ютерної програми "Unity Base Defence" версії 4.Х.Y (серверна ліцензія) та "Системи документообігу та автоматизації бізнес-процесів Megapolis.docNet", пропрієтарним власником яких було пов`язане з ТОВ «Айкюжн ІТ» - ТОВ «Інтекресі Бейз».

Надалі, а саме 01 грудня 2017 року, з метою виконання своїх зобов`язань за Контрактом щодо створення спеціального програмного забезпечення ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10», між ТОВ «Еверест Лімітед», як генеральним підрядником, та ТОВ «Айкюжн ІТ», як виконавцем, заключено договір №27.

У подальшому, за версією сторони обвинувачення, начальник ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_10, без належних правових підстав, усвідомлюючи відсутність управлінських рішень та підстав, як передумови внесення змін до ТТЗ, вчинив зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди ТОВ «Еверест Лімітед» використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби шляхом підписання зі сторони замовника протоколу від 15 лютого 2018 року №2 щодо внесення змін до ТТЗ на виконання ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10».

Попри те, що у першочерговій редакції ТТЗ та проектній документації передбачалася реалізація 200-250 інформаційно-розрахункових задач для органу військового управління оперативного та стратегічного рівнів та 140-150 інформаційно-розрахункових задач для органу військового управління тактичного рівня, за результатами виконання спеціального програмного забезпечення ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10» реалізовано лише 10 інформаційно-розрахункових задач та їх комплексів, що становить значно менше від початкових вимог і стало причиною суттєвого зниження можливостей системи, її функціонального масштабування та ефективності.

Також, попри надану у протиправний спосіб представниками замовника, а саме начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_10 можливість ТОВ «Еверест Лімітед» створити спеціальне програмне забезпечення ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10» в частині самостійного визначення складу функціональних та забезпечуючих підсистем, переліку інформаційно-розрахункових задач, що підлягають автоматизації в рамках дослідно-конструкторської роботи, пріоритетності їх створення, що у послідуючому призвело до істотного звуження його функціоналу, загальна вартість робіт на його фінансування замовником за кошти державного бюджету залишилась незмінною, що у свою чергу призвело до оплати замовником штучно завищених обсягів виконаних робіт щодо створення спеціального програмного забезпечення.

Відповідно до висновку судових експертів від 17 грудня 2024 року №134/1-3/23 за наслідками проведеної комплексної судової комп`ютерно-технічної експертизи та економічної експертизи об`єктів інтелектуальної власності розмір трудомісткості, потрібний для розробки спеціального програмного забезпечення ДКР, шифр «ІНФОРМАЦІЯ_10» склав 1345,8 людино-місяців. У функціоналі працездатного примірника програмного забезпечення, створеного в межах ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10», не реалізовано весь обсяг функцій та інформаційно-розрахункових задач, передбачених тактико-технічним завданням. Розмір завданої Державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_13, матеріальної шкоди стосовно спеціального програмного забезпечення, створеного згідно умов Контракту становить 130 697 027,32 грн. (без ПДВ).

Також, згідно з повідомленням про підозру, після звільнення начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 із займаної посади та призначення у грудні 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, який згідно з розподілом повноважень між заступниками начальника ІНФОРМАЦІЯ_11 відповідав, зокрема, за створення єдиної автоматизованої системи ІНФОРМАЦІЯ_12, за точно не визначених наразі органом досудового слідства умов та обставин, невстановленими особами він був залучений до вчинення цього злочину та на нього покладались функції співучасника (організатора та співвиконавця).

Водночас, домовившись про спільне продовження вчинення злочину, з метою виконання свого злочинного плану, учасники злочинної групи розподілили, виконувані ними функції для настання злочинних наслідків.

У подальшому, 21 травня 2018 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_10, як представник замовника, та директор ТОВ «Еверест Лімітед» ОСОБА_11, як виконавець, продовжуючи реалізацію спільного злочинного плану в частині створення належних умов для скоєння злочину, уклали додаткову угоду №10 до Контракту, якою внесли зміни до його п.1, визначивши, що виконання дослідно-конструкторської роботи здійснюється за ТТЗ (з доповненнями та протоколами щодо внесення змін до ТТЗ на виконання ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10», які є невід`ємними частинами ТТЗ).

У свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, продовжуючи створювати належні умови для скоєння злочину, прийняв рішення у формі резолюції за №34471/С щодо продовження виконання дослідно-конструкторської роботи відповідно до вимог керівних документів.

Надалі, а саме 05 грудня 2018 року, 14 березня, 30 липня та 05 серпня 2019 року без правових підстав, начальник ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_10 вчинив зловживання службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «Еверест Лімітед» шляхом укладення ним від імені ІНФОРМАЦІЯ_13, як замовника, з директором ТОВ «Еверест Лімітед» ОСОБА_11, як виконавцем, додаткових угод від 05 грудня 2018 року №15, 14 березня 2019 року №16, 30 липня 2019 року №17, 05 серпня 2019 року №18 до Контракту.

Водночас, відповідно до висновку експертів від 17 січня 2025 року №879/1-3/24 за результатами проведеної комісійної судової економічної експертизи документально підтверджено розмір необґрунтованих витрат у сумі 115 249 751,68 грн. унаслідок оплати робіт з корегування робочої конструкторської документації на етапі 3 робіт ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10».

Отже, згідно з позицією сторони обвинувачення, викладеною у повідомленні про підозру, ОСОБА_5 ймовірно заволодів коштами, шляхом зловживання своїм службовим становищем під час виконання, укладеного ІНФОРМАЦІЯ_14 державного контракту на державне оборонне замовлення з ТОВ «Еверест Лімітед» стосовно виконання ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10», у розмірі 245 946 779 грн., унаслідок оплати завищених обсягів наданих вказаним товариством послуг та виконаних робіт, вчиненого в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб.

19 лютого 2025 року детективом НАБУ за погодженням із прокурором САП складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, яке того ж дня вручено останньому.

Зазначене повідомлення про підозру містить, зокрема, зміст підозри, правову кваліфікацію та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5, у ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення кримінального правопорушення.

Так, на думку колегії суддів, в наданих слідчому судді і досліджених матеріалах провадження наявна сукупність даних, які переконують об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_5 міг вчинити інкримінований йому злочини, зокрема такі відомості підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: наказом Міністра оборони України від 10 листопада 2017 року №780, згідно з яким генерал-майора ОСОБА_5 призначено на посаду заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_11, тобто він був керівником ІНФОРМАЦІЯ_15 та наділений адміністративними повноваженнями; наказом ТОВ «Еверест Лімітед» від 19 березня 2014 року, згідно з яким директором товариства призначено ОСОБА_11 ; висновком НОМЕР_3 військового представництва ІНФОРМАЦІЯ_13 від 01 грудня 2016 року №872 «Про перевірку спроможності ТОВ «Еверест Лімітед», відповідно до якого ТОВ «Еверест Лімітед» визнано не спроможним виконувати роботи в рамках ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10» у зв`язку з відсутністю досвіду роботи щодо створення автоматизованої системи ІНФОРМАЦІЯ_12, відсутністю на даний час достатньої кількості кваліфікованого персоналу, у тому числі з допуском до державної таємниці, атестованого приміщення, автоматизованих робочих місць для обробки інформації з обмеженим доступом, а також виконання цієї роботи неможливо без залучення співвиконавців; висновком перевірки НОМЕР_3 військового представництва Міноборони, яким встановлено, що станом на 14 грудня 2016 року спроможності ТОВ «Еверест Лімітед» при залученні співвиконавців дозволяють виконати ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10»; актом випробування макету комплексу засобів автоматизації цієї ДКР від 09 липня 2018 року, згідно з яким визначеного ескізним проєктом архітектури та спеціального програмного забезпечення, а також відсутність реалізації базових функцій, визначених у ТТЗ; договором на виконання складової частини ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10» від 01 грудня 2017 року, укладеному між ТОВ «Еверест Лімітед» та ТОВ «Айкюжн ІТ», згідно з яким останнє товариство мало розробити СПЗ для ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10»; аудиторським звітом за результатами внутрішнього аудиту ІНФОРМАЦІЯ_9 за період з 01 січня 2016 року по 01 грудня 2020 року, відповідно до якого встановлено недотримання порядку затвердження змін до ТТЗ та Контракту, необґрунтоване сприяння ТОВ «Еверест Лімітед» штучному завищенню трудомісткості з розроблення СПЗ, невідповідність розробленого функціоналу системи першочерговим вимогам до її створення; протоколами погодження договірної ціни етапу 2, підетапу 3.1 етапу 3, підписаних ОСОБА_10 ; висновком судових експертів від 17 грудня 2024 року №134/1-3/23 за результатами проведеної комплексної судової комп`ютерно-технічної експертизи та економічної експертизи об`єктів інтелектуальної власності, відповідно до якого зроблено висновок щодо розміру трудомісткості, потрібного для розробки спеціального програмного забезпечення ДКР, шифр «ІНФОРМАЦІЯ_10», щодо не реалізації усього обсягу функцій та інформаційно-розрахункових задач, передбачених тактико-технічним завданням та щодо завдання збитків стосовно спеціального програмного забезпечення, створеного згідно умов Контракту на суму 130 697 027,32 грн. (без ПДВ); додатковою угодою від 14 березня 2019 року №16 до Контракту, підписаною ОСОБА_10, щодо визначення обсягу фінансування роботи у 2019 році на загальну суму 54 800 000,00 грн.; додатковою угодою від 30 липня 2019 року №17 до Контракту, підписаною ОСОБА_10, якою обсяг фінансування за етапом 3 збільшено на 118 516 702,13 грн. та становить 173 316 702,13 грн. з метою забезпечення оплати виконавцю Контракту робіт щодо безпідставного корегування документації ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10»; висновком НОМЕР_3 військового представництва ІНФОРМАЦІЯ_13 від 16 грудня 2019 року №823, відповідно до якого визначено договірну ціну на виконання підетапу 3.1 по темі «Виготовлення типових КЗА дослідного зразка та перевірка типових рішень по КСЗІ» етапу 3 по темі «Виготовлення дослідного зразка та проведення попередніх випробувань» ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10»; висновком експертів від 17 січня 2025 року №879/1-3/24 за результатами проведеної комісійної судової економічної експертизи, відповідно до якого документально підтверджено розмір необґрунтованих витрат у сумі 115 249 751,68 грн. унаслідок оплати робіт з корегування робочої конструкторської документації на етапі 3 робіт ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_10»; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 21 березня 2023 року та протоколом огляду від 20 червня 2023 року, відповідно до яких останній, в тому числі, підтвердив факт впливу на нього ОСОБА_5 з метою змушення погодити приймання підетапу 3.2 та етапу 3 у цілому ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_16» попри наявність суттєвих недоліків та завищення вартості виконаних робіт зі створення СПЗ тощо; протоколом огляду від 30 січня 2025 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_13 під час допиту підтвердив обізнаність ОСОБА_5 з недоліками Системи, створеної в межах ДКР «ІНФОРМАЦІЯ_16», зокрема відсутність синхронізації з системами НАТО тощо та його позицію, щодо необов`язковості реалізації цієї та інших функцій, через можливу зміну керівництва країни.

При перегляді оскаржуваного судового рішення з метою перевірки висновків слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри у цьому провадженні судом не оцінюються відображені в протоколах допитів показання свідків, в тому числі на предмет їх допустимості та достовірності, проте суд використовує їх для оцінки достовірності наданих стороною обвинувачення доказів.

Колегія суддів вважає, що надані слідчому судді стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку щодо ймовірної можливості вчинення особою вищевказаного кримінального правопорушення.

Отже доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах провадження достатніх доказів стосовно причетності підозрюваного до можливого вчинення вказаного кримінального правопорушення є безпідставними та спростовуються вищезазначеними матеріалами.

При цьому, колегія суддів враховує стадію кримінального провадження - досудове розслідування, для якої встановлено нижчі критерії до стандарту доказування та які зобов`язують слідчого суддю з`ясувати лише наявність достатніх доказів, що виправдовують необхідність здійснення досудового розслідування та пов`язаних з ним заходів забезпечення кримінального провадження, ці критерії не передбачають обов`язку детальної перевірки та аналізу кваліфікації кримінального правопорушення та встановлення вини конкретної особи, позиція сторони захисту та зазначені доводи не спростовують висновку слідчого судді про обґрунтованість повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

З цих підстав колегія суддів також визнає неспроможними доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри у зв`язку з відсутністю події злочину, оскільки надані стороною обвинувачення докази вказують не лише на існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а переконують суд в можливій причетності ОСОБА_5 до його вчинення. При цьому питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні та винуватості особи в його вчиненні вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження (ст.368 КПК).

За таких обставин зазначені доводи сторони захисту є передчасними та не спростовують висновку слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри щодо можливого вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення за викладених у повідомленні про підозру обставин.

Відтак, всупереч доводам апеляційної скарги захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до правомірного висновку про наявність у провадженні доказів, які на час розгляду клопотання свідчать про наявність обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, оскільки об`єктивно зв`язують його з ними, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити вищевказане кримінальне правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами, тобто про те, що підозра на даному етапі є обґрунтованою.

Враховуючи встановлені вищенаведені обставини, а саме наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого, у разі визнання особи винуватою, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч.5 ст.191 КК), розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (245 946 779 грн.), колегія суддів констатує наявність правової підстави для накладення арешту на майно, що належить підозрюваному ОСОБА_5, в тому числі на праві спільної сумісної власності.

Так, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.60 СК). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч.1 ст.67 СК). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як вже зазначалось, за ч.ч.2, 5, 6 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. В такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, при цьому не передбачається можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), в тому числі дружини підозрюваного.

Відтак, накладення арешту не на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а лише на частину зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_5, відповідатиме умові, зазначеній у ч.5, 6 ст.170 КПК щодо можливості накладання арешту на майно саме підозрюваного, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що за поданим клопотанням в цьому кримінальному провадженні підлягає арешту не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а лише частина зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_5, в тому числі право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_6 без визначення розміру її частки у праві спільної власності, що узгоджується з позицією, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, відповідно до ст.132, 170, 173 КПК дотримався принципів розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та врахувала наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення для осіб, в інтересах яких подані апеляційні скарга, не надано та під час їх розгляду не встановлено.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що у її мотивувальній частині (п.п.53, 54, 56 ухвали) слідчим суддею визначено перелік майна, що належить саме підозрюваному (перебуває у спільній сумісній власності подружжя), в тому числі зареєстрованого за його дружиною у реєстрах.

Приймаючи до уваги презумпцію рівності часток чоловіка і дружини у спільному майні подружжя, слідчий суддя в межах кримінального провадження дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для накладення арешту на 1/2 частину переліченого майна, що належить ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя.

Будь-якого майна, що належить дружині підозрюваного, незалежно від реєстрації на неї або підозрюваного у спільній сумісній власності, слідчий суддя не визначав та відповідні мотиви не вказував.

Так, встановивши наявність зареєстрованих за ОСОБА_6 об`єктів нерухомого майна, а саме 9 земельних ділянок (п.64 ухвали), слідчий суддя відмовив в арешті цього майна, оскільки детективом не надано доказів того, що на ці земельні ділянки поширюється режим спільної власності подружжя (п.65 ухвали).

Відтак, у оскаржуваному рішенні за викладених слідчим суддею мотивів та підстав ним фактично накладено арешт на майно саме і лише підозрюваного у спільній сумісній власності, в тому числі право власності на яке зареєстроване лише за дружиною. Будь-яких обґрунтувань, висновків, підстав тощо про необхідність арешту майна дружини підозрюваного, в тому числі у спільній сумісній власності, оскаржуване рішення не містить, та фактично саме її майнових прав не обмежує, про що і свідчить часткове задоволення поданого клопотання слідчим суддею саме і лише щодо майна підозрюваного.

Зазначення у резолютивній частині формулювання про арешт майна саме дружини та можливість його неоднозначного тлумачення не тільки не впливає на вищевказані висновки, але і забезпечує належне виконання заходу забезпечення в частині здійснення необхідних дій щодо виконання арешту у відповідних реєстрах. При цьому будь-які питання, які виникають на стадії виконання рішення через незрозумілість рішення, вирішуються в установленому процесуальним законодавством порядку.

Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники і обмежуються у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співрозмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.

В апеляційних скаргах містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційних скаргах та висловленими під час апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційних скарг без задоволення.

Керуючись ст.392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________ _______________ ______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3