Документ № 127580907

Справа № 757/7845/19-к

Провадження №11-кп/991/28/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

прокурора ОСОБА_8

представника цивільного позивача

АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_9

представників ТОВ «ФК «Барселона» ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

іншої особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_14 та ОСОБА_15, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8, представника цивільного позивача (Акціонерного товариства «Укргазвидобування») - адвоката ОСОБА_9, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БАРСЕЛОНА» - адвоката ОСОБА_10, адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17, а також ОСОБА_13 на вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року в кримінальному провадженні № 42015110000000121 від 19 березня 2015 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Матвіїв курган ростовської області російської федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, із вищою освітою, одруженого, громадянина України, раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 388 КК України та

ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки міста Кишинів Республіки Молдова, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2, одруженої, громадянка України, раніше не судимої

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255 КК України,

УСТАНОВИЛА:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року ОСОБА_14 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 388 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочинів) і на підставі ч. 2 ст. 63, частин 1-3 ст. 70, ч. 1 ст. 72 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років та у виді штрафу в розмірі дев`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 15 300 (п`ятнадцять тисяч триста) грн, з конфіскацією усього належного обвинуваченому на праві власності майна та з позбавленням права бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також обіймати посади державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) та позбавлення права на підприємницьку діяльність, строком на три роки.

ОСОБА_15 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочинів) і на підставі частин 1-3 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено їй остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форм власності, строком на три роки та з конфіскацією всього майна.

Частково задоволено цивільний позов Акціонерного товариства «Укргазвидобування» та стягнуто солідарно з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на їхню користь шкоду, завдану кримінально протиправними діяннями обвинувачених, у розмірі 536 653 437,58 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто солідарно з обвинувачених на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у цьому кримінальному провадженні.

Вирішено питання про речові докази й стосовно майна, на яке накладено арешт.

Не погодившись з указаним рішенням, до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційними скаргами звернулись захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_14 та ОСОБА_15, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8, представник АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_9, представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БАРСЕЛОНА» ОСОБА_10, адвокат ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17, а також ОСОБА_13 .

Захисник ОСОБА_6, ураховуючи подані доповнення, просить суд скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості обвинувачених в суді і вичерпані можливості їх отримати. Крім того, просить задовольнити клопотання про повторне дослідження доказів та надати їм оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України, а також призначити почеркознавчу, комісійну товарознавчу та додаткову комісійну судово-економічну експертизи.

Натомість прокурор ОСОБА_8 просить змінити оскаржуваний вирок, застосувавши спеціальну конфіскацію відповідно до її позиції, викладеної в дебатах.

Представник АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_9 просить скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні цивільного позову та ухвалити в цій частині новий вирок, яким цивільний позов задовольнити у повному обсязі.

Адвокат ОСОБА_10 просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині вирішення питання про залишення в силі арешту, накладеного на нежилі приміщення з АДРЕСА_3 та застосування спеціальної конфіскації щодо цього майна, винести в цій частині нове рішення, яким зазначений арешт скасувати.

Адвокат ОСОБА_16 просить змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з нього вказівку на застосування спеціальної конфіскації грошових коштів у сумі 600 тис. доларів США, належних ОСОБА_17 .

У свою чергу, ОСОБА_13 просить скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для перегляду в частині порушення його прав.

На підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 21 січня 2020 року розгляд кримінального провадження № 42015110000000121 здійснюється за відсутності обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у порядку спеціального судового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_7, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її в повному обсязі, заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та представника АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_9, а вирішення інших апеляційних скарг залишили на розсуд суду; пояснення прокурора ОСОБА_8, яка просила задовольнити апеляційну скаргу прокурора без урахування поданих нею змін від 21 серпня 2024 року, задовольнити апеляційну скаргу представника АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_9, у задоволенні інших апеляційних скарг просила відмовити; пояснення представника АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_9, який просив задовольнити апеляційні скарги АТ «Укргазвидобування» та прокурора ОСОБА_8, а у задоволенні інших апеляційних скарг відмовити; пояснення представників ТОВ «ФК «Барселона» ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які підтримали свою апеляційну скаргу, а вирішення апеляційної скарги сторони захисту залишили на розсуд суду, у задоволенні інших апеляційних скарг просили відмовити; перевіривши доводи зазначених апеляційних скарг та частково дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом апеляційної інстанції є, крім іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Частиною 1 ст. 21 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Саме вирішення справи судом відбувається в умовах закритості не лише від публіки, але і від сторін та інших учасників кримінального провадження.

Зокрема, зі змісту ст. 367 КПК України вбачається, що під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку (ст. 54 КЗпП України).

Норми чинного КПК України не містять законодавчої дефініції «таємниця нарадчої кімнати», однак, відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII), незалежність судді забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення (п. 4 ч. 5 ст. 48 Закону № 1402-VIII); суддя зобов`язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання (п. 5 ч. 7 ст. 56 Закону № 1402-VIII); передбачено можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження в разі розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні (п. 5 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII).

Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 366 КПК України після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

У вказаній правовій нормі вжито термін «негайно» щодо виходу суду до нарадчої кімнати після заслуховування останнього слова обвинуваченого, оскільки значення має не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, але й зосередження суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення, і, відповідно до ч. 2 ст. 367 КПК України, суд вправі перервати нараду по справі лише для відпочинку з настанням нічного часу.

У ході розгляду цієї справи сторона захисту, серед іншого, стверджувала про порушення судом першої інстанції безперервності судового процесу та таємниці нарадчої кімнати, оскільки під час перебування в нарадчій кімнаті судді систематично брали участь у різних заходах, не пов`язаних з ухваленням рішення у справі.

Однак, у поданій апеляційній скарзі відповідні обставини стороною захисту не зазначались, будь-яких доказів на їх підтвердження до апеляційної скарги не додавалось.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Вимоги щодо апеляційного перегляду, встановлені ч. 1 ст. 404 КПК України, дають підстави для висновку, що такий перегляд здійснюється в межах поданої апеляційної скарги, зокрема, тих вимог, які перед судом порушує учасник кримінального провадження.

Водночас у випадку встановлення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, суд не вправі відмовити у їх перевірці лише з тієї підстави, що вони не охоплюються обсягом поданої апеляційної скарги.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Згідно із цією ж правовою нормою якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Указаним винятком із засади змагальності законодавець установив пріоритет іншої загальної засади кримінального провадження - верховенства права, за якою людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Втіленням цієї засади є норми процесуального права, які наділяють суди всіх інстанцій - від першої до касаційної, повноваженнями за наявності для того правових підстав, незалежно від процесуальних позицій сторін, навіть з власної ініціативи приймати рішення щодо покращення правового становища обвинуваченого, засудженого (ч. 3 ст. 337, ч. 2 ст. 404, ч. 2 ст. 433 КПК України).

Відтак ігнорування апеляційним судом допущеного судом першої інстанції істотного порушення вимог кримінального процесуального, що давало законні підстави прийняти рішення на користь обвинувачених, незалежно від змісту розглянутих апеляційних скарг, може тягнути скасування або зміну ухвали, вироку суду апеляційної інстанції.

На настання зазначених правових наслідків не впливають причини, з яких відповідні питання не були предметом перевірки суду апеляційної інстанції - чи вони не ставилися в апеляційних скаргах, чи ставилися з порушенням установленого законом порядку апеляційного оскарження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 304/1035/20).

А тому, навіть у разі самостійного виявлення судом апеляційної інстанції істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, зокрема безперервності судового процесу та таємниці нарадчої кімнати, суд вправі і зобов`язаний прийняти рішення про виправлення допущених помилок, незалежно від того, чи охоплюються вони обсягом апеляційних вимог.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на необхідність надання повної й всебічної оцінки викладеним стороною захисту обставинам, колегією суддів задоволено клопотання захисників та безпосередньо досліджено:

1.журнал судового засідання від 10 жовтня 2023 року, відповідно до якого, після оголошення судових дебатів закінченими та зважаючи, що розгляд справи здійснювався за відсутності обвинувачених у спеціальному судовому провадженні, колегія суддів видалилась до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (том 408 а.с. 5а-5с);

2.журнал судового засідання від 14 листопада 2023 року, з якого вбачається, що повернувшись з нарадчої кімнати колегія суддів відновила розгляд справи по суті з метою з`ясування певних обставин та перевірки їх доказами (том 408 а.с. 18-19);

3.журнал судового засідання від 29 січня 2024 року, згідно якого, встановивши обставини, для з`ясування яких відновлювався розгляд справи, колегія суддів повторно видалилась до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (том 408 а.с. 119-120);

4.журнал судового засідання від 05 квітня 2024 року, зі змісту якого вбачається, що після виходу з нарадчої кімнати колегією суддів оголошено резолютивну частину вироку від 05 квітня 2024 року (том 408 а.с. 136-137);

5.звіт за результатом проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 310/2024-ЗВ від 19 листопада 2024 року з додатками (окрім цифрових носіїв), відповідно до яких, 13 листопада 2024 року Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на підставі заяви адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_14 проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4, на якій розміщена публікація Вищого антикорупційного суду про проведення суддею ОСОБА_18 01 лютого 2024 року зустрічі зі студентами Львівського національного університету імені Івана Франка (том 416 а.с. 75-82, том 417 а.с. 32-37);

6.копію відповіді Львівського національного університету імені Івана Франка № 3916-у від 04 грудня 2024 року на адвокатський запит захисника ОСОБА_7, згідно якої, студенти юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка 01 лютого 2024 року дійсно проводили зустріч з керівником апарату ОСОБА_19 та суддею ОСОБА_20 в приміщенні Вищого антикорупційного суду (том 417 а.с. 40-41);

7.звіт за результатом проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 311/2024-ЗВ від 19 листопада 2024 року з додатками (окрім цифрових носіїв), відповідно до яких, 14 листопада 2024 року Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на підставі заяви адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_14 проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3, на якій розміщена публікація Вищого антикорупційного суду про проведення суддею ОСОБА_18 07 лютого 2024 року зустрічі з учнями Технічного ліцею міста Києва (том 416 а.с. 48-56, том 417 а.с. 42-48);

8.копію відповіді Технічного ліцею міста Києва № 269 від 10 грудня 2024 року на адвокатський запит захисника ОСОБА_7 з додатком у вигляді копії наказу № 36 від 02 лютого 2024 року, згідно яких, 06 лютого 2024 року для учнів Технічного ліцею міста Києва проведено оглядову екскурсію в приміщенні Вищого антикорупційного (том 417 а.с. 51-53);

9.звіт за результатом проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 312/2024-ЗВ від 19 листопада 2024 року з додатками (окрім цифрових носіїв), відповідно до яких, 14 листопада 2024 року Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на підставі заяви адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_14 проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5, на якій розміщена публікація Вищого антикорупційного суду про проведення суддею ОСОБА_18 09 лютого 2024 року зустрічі із студентами-правниками ТОВ «Голосіївський економіко-правовий фаховий коледж» (том 416 а.с. 66-74, том 417 а.с. 54-60);

10.копію відповіді ТОВ «Голосіївський економіко-правовий фаховий коледж» № 109 від 27 листопада2024 року на адвокатський запит захисника ОСОБА_7, згідно якої, 09 лютого 2024 року здобувачі освіти ТОВ «Голосіївський економіко-правовий фаховий коледж» були на екскурсії у Вищому антикорупційному суді де дійсно відбулась зустріч з керівником апарату ОСОБА_19 та суддею ОСОБА_20 (том 417 а.с. 63);

11.звіт за результатом проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 313/2024-ЗВ від 19 листопада 2024 року з додатками (окрім цифрових носіїв), відповідно до яких, 14 листопада 2024 року Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на підставі заяви адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_14 проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6, на якій розміщена публікація Вищого антикорупційного суду про проведення суддею ОСОБА_18 20 лютого 2024 року зустрічі з учнями профільного Ліцею політики, економіки, права та іноземних мов (ЛПЕПІМ) (том 416 а.с. 57-65, том 417 а.с. 64-70);

12.копію Наказу Вищого антикорупційного суду № 67/в від 12 лютого 2024 року, згідно якого, судді ОСОБА_18 на підставі відповідної заяви надано частину щорічної додаткової відпустки тривалістю 2 календарні дні з 13 до 14 лютого 2024 року (том 417 а.с. 74);

13.копію Рішення № 1 зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 24 жовтня 2023 року «Про графік відпусток суддів ВАКС як суду першої інстанції», з якого вбачається, що відповідне рішення підписане, у тому числі, головуючим на зборах, суддею Вищого антикорупційного суду ОСОБА_21 (том 416 а.с. 112-113, том 417 а.с. 75);

14.копію Рішення № 2 зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 24 жовтня 2023 року «Про визнання такими, що втратили чинність деяких рішень зборів суддів Вищого антикорупційного суду», відповідно до якого, зазначене рішення підписане, у тому числі, головуючим на зборах, суддею Вищого антикорупційного суду ОСОБА_21 (том 417 а.с. 76);

15.копію Рішення № 1 зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 22 лютого 2024 року «Про визначення спеціалізації судді ОСОБА_22 та затвердження персональних складів постійних колегій суддів», з якого вбачається, що відповідне рішення підписане, у тому числі, головуючим на зборах, суддею Вищого антикорупційного суду ОСОБА_21 (том 416 а.с. 114, том 417 а.с. 77);

16.копію листа Вищого антикорупційного суду № 03.11-04/398/2024 від 20 листопада 2024 року, згідно якого, у відповідь на адвокатські запити № 48205-24-Вх № 48206-24-Вх від 15 листопада 2024 року захиснику ОСОБА_7 роз`яснено, що рішення зборів суддів ВАКС є відкритими для загального доступу, а засвідчення копій таких документів у відповідь на адвокатський запит Законом не передбачено (том 416 а.с. 111, том 417 а.с. 78);

17.копію листа Національної школи суддів України № 08-05/2872 від 28 листопада 2024 року, з якого вбачається, що відповідно до календарного плану підготовки суддів для підтримання кваліфікації на 2024 рік в Національній школі суддів України з 26 лютого по 01 березня 2024 року пройшли підготовку, крім інших, судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_23, ОСОБА_18 та ОСОБА_24 (том 417 а.с. 82-95);

18.копію листа Вищого антикорупційного суду № 03.11-04/401/2024 від 27 листопада 2024 року, згідно якого, судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_18 та ОСОБА_24 брали участь у відповідній підготовці в період з 26 по 29 лютого 2024 року, а суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_23 - 26, 27, 29 лютого та 01 березня 2024 року (том 417 а.с. 98);

19.висновок експертів за результатами проведення комісійної судової товарознавчої експертизи № 7919/7920/16-53 від 27 травня 2016 року (том 299 а.с. 10-13).

З наданих стороною захисту та безпосередньо досліджених колегією суддів документів вбачається, що 10 жовтня 2023 року судді першої інстанції видалились до нарадчої кімнати для ухвалення вироку у цій справі, після чого 14 листопада 2023 року повернулись з нарадчої кімнати та відновили розгляд справи по суті з метою з`ясування певних обставин та перевірки їх доказами. 29 січня 2024 року судді першої інстанції повторно видалились до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, резолютивну частину якого ними оголошено 05 квітня 2024 року.

Отже, у період з 10 жовтня 2023 року по 14 листопада 2023 року та з 29 січня 2024 року по 05 квітня 2024 року судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_23, ОСОБА_18 та ОСОБА_24 перебували у нарадчій кімнаті для ухвалення вироку.

Разом з тим, у зазначений період суддя ОСОБА_18 в робочий час неодноразово брав участь у заходах (зустрічах та екскурсіях) із студентами вищих навчальних закладів й учнями інших закладів освіти. Зокрема, 01 лютого 2024 року суддя ОСОБА_18 брав участь у зустрічі зі студентами Львівського національного університету імені Івана Франка, 06 лютого 2024 року - з учнями Технічного ліцею міста Києва, 09 лютого 2024 року - із студентами-правниками ТОВ «Голосіївський економіко-правовий фаховий коледж», 20 лютого 2024 року - з учнями профільного Ліцею політики, економіки, права та іноземних мов (ЛПЕПІМ). Крім того, у період з 13 по 14 лютого 2024 року суддя ОСОБА_18 знаходився у відпустці та не здійснював правосуддя.

У свою чергу, суддя ОСОБА_23, під час перебування в нарадчій кімнаті у цій справі, 24 жовтня 2023 року та 22 лютого 2024 року приймав участь у зборах суддів Вищого антикорупційного суду в якості головуючого зборів.

Крім того, у період з 26 по 29 лютого 2024 року судді ОСОБА_18 та ОСОБА_24 брали участь у підготовці суддів Вищого антикорупційного суду в Національній школі суддів України, а суддя ОСОБА_23 - 26, 27, 29 лютого та 01 березня 2024 року.

На переконання колегії суддів, відповідні обставини однозначно та беззаперечно свідчать про порушення суддями Вищого антикорупційного суду ОСОБА_23, ОСОБА_18, ОСОБА_24 безперервності судового процесу та таємниці нарадчої кімнати.

Кримінальний процесуальний закон не відносить порушення таємниці наради суддів до безумовних підстав для скасування судового рішення, залишивши тим самим судам апеляційної та касаційної інстанцій можливість оцінювати істотність виявлених порушень порядку ухвалення рішення в нарадчій кімнаті з точки зору критеріїв, указаних в ч. 1 ст. 412 КПК України, шляхом з`ясування чи призвели вони до неможливості ухвалити законне й справедливе рішення (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 128/2455/15-к).

Оцінюючи істотність допущених судом першої інстанції порушень колегія суддів бере до уваги, що ч 2 ст. 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У теоретичному аспекті «належна правова процедура» це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, відносяться право на судовий захист, право на ефективне розслідування; право на швидкий суд; право на публічний суд; право на неупереджений суд; право на суд неупереджених присяжних; право на змагальний процес; презумпція невинуватості; право не свідчити проти себе; право на допит в суді свідків обвинувачення; право на допомогу адвоката під час судового розгляду; право бути вислуханим; право не піддаватися двічі покаранню за один й той самий злочин; право на безпосередній процес; право на безперервний процес; право на оскарження.

Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні - це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вже неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання суддями об`єктивного критерію безсторонності, зокрема, шляхом уникнення вчинення дій, які можуть створити обґрунтований сумнів у їх незалежності чи неупередженості.

Відповідний принцип знайшов своє відображення й у схвалених резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року Бангалорських принципах поведінки суддів, які вимагають уникнення суддями дій, що можуть підірвати довіру до їхньої незалежності чи об`єктивності. Незалежність та об`єктивність суддів є необхідними умовами для належного виконання ними своїх обов`язків. Вони проявляються не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Правовий статус судді характеризується, серед іншого, наявністю визначених законодавством професійних обов`язків, які мають не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містять у собі як обов`язок, передбачений правовими нормами, так і обов`язок перед суспільством, пов`язаний із здійсненням професійної діяльності.

Водночас, як вже було встановлено, судді зобов`язані приймати рішення виключно на підставі внутрішнього переконання, що сформувалося у ході судового розгляду, і власних правових знань. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті окрім складу суду (судді), який здійснює судовий розгляд. Неприпустимим є контакт з суддями (суддею), які перебувають у нарадчій кімнаті, в тому числі по телефону чи з використанням інших засобів зв`язку стосовно справи, що розглядається; заборонено розголошувати відомості про те, що відбувається в нарадчій кімнаті, включаючи обговорення фактичних обставин кримінального провадження, хід обговорення, судження суддів, їх позиції, результат голосування; неприпустимість будь-якого впливу ззовні на процес прийняття судового рішення; судді (суддя) не мають права консультуватися з будь-ким з приводу розгляду кримінального провадження. Під час перерви судді (суддя) не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні та не вправі обговорювати матеріали цього провадження; судді (суддя) зобов`язані бути зосередженими на обставинах того кримінального провадження, для вирішення якого і ухвалення судового рішення видалилися до нарадчої кімнати.

Натомість, всупереч вимог ч. 2 ст. 367 КПК України, судді першої інстанції неодноразово свідомо переривали нараду суддів для вирішення питань, не пов`язаних з ухваленням вироку, чим створили у сторони захисту об`єктивні сумніви у їх безсторонності при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів погоджується, що постійні переривання наради суддів для участі в сторонніх заходах (зустрічах, зборах, відпустках), які не були вимушеними чи необхідними за відповідних обставин, підривають довіру до суду, оскільки така поведінка створює обґрунтовані сумніви в дотриманні суддями принципів незалежності, неупередженості та справедливості. При цьому допущенні порушення є не поодинокими, а систематичними, що суттєво посилює їх наслідки та має прямий вплив на законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку.

Своїми умисними діями судді першої інстанції створили умови, за яких сторона захисту позбавлена можливості переконатись у дотриманні належного порядку здійснення правосуддя. Відсутня така можливість й у колегії суддів, оскільки відповідні відомості неможливо перевірити в судовому засіданні з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Крім того, положеннями ст. 322 КПК України регламентовано, що судовий розгляд відбувається безперервно. Безперервність судового процесу є одним із принципів судочинства, який за своїм змістом означає, що розгляд судом кримінального провадження і прийняття у ньому рішення відбуваються безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку. Наведене в зазначеній нормі закону положення має сприяти цілісному сприйняттю судом усіх обставин кримінального провадження, належної оцінки ним доказів та ухвалення законного рішення. Така позиція узгоджується з вимогами ст. 366 цього кодексу, якою передбачено, що після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Вживання законодавцем терміну «негайно» має сприяти зосередженості суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення в нарадчій кімнаті.

Однак, суддями у цій справі неодноразово безпідставно переривалась нарада суддів з підстав, які не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону та не зумовлені потребами справи, що беззаперечно свідчить про порушення принципу безперервності судового процесу, а через нього і таємниці нарадчої кімнати (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 615/1165/19).

Отже, оскаржуваний вирок не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки він ухвалений з порушенням вимог статей 322 та 367 КПК України, а постійні перерви наради суддів відволікали їх від справи та могли перешкодити здійснити повне й всебічне дослідження обставин. Суд першої інстанції не забезпечив належного розгляду кримінального провадження, а тому проведену процедуру судового розгляду в цілому не можна вважати справедливою.

Таким чином, колегія суддів переконана, що у цьому конкретному випадку порушення принципу безперервності судового процесу та таємниці нарадчої кімнати є саме таким істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону яке призводить до скасування оскаржуваного вироку, оскільки допущені судом першої інстанції порушення створюють обґрунтовані сумніви у тому, чи було рішення ухвалене виключно на основі закону, доказів і внутрішнього переконання суддів, як того вимагає ст. 17 КПK України.

Кримінальне провадження № 42015110000000121 від 19 березня 2015 року здійснюється за обвинуваченням ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 388 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочинів) та ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочинів).

За версією сторони обвинувачення, кримінальні правопорушення ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вчинялись у складі злочинної організації за участі інших осіб, матеріали щодо яких виділено в окремі провадження.

На момент розгляду судом першої інстанції зазначеного кримінального провадження у Вищому антикорупційному суді вже перебували матеріали кримінального провадження № 52017000000000106 від 15 лютого 2017 року стосовно ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_13, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32 та ОСОБА_33, яке стосується тих самих обставин, що і кримінальне провадження № 42015110000000121, про що зазначено в обвинувальному акті.

З огляду на викладені обставини, стороною захисту було подано до суду клопотання про передачу цього кримінального провадження іншому складу суду для вирішення питання щодо його об`єднання із кримінальним провадженням № 52017000000000106.

Однак, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вказаного клопотання з посиланням на те, що обвинувачення осіб у цьому кримінальному провадженні у вчиненні кримінальних правопорушень в складі злочинної організації разом з іншими особами, які обвинувачуються у кримінальному провадженні № 52017000000000106, не викликає об`єктивної необхідності їхнього об`єднання.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується виходячи з такого.

За вимогами ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, поряд з іншими, відносяться верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; публічність; диспозитивність; розумність строків.

Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Положення Конвенції щодо права особи на справедливий суд знайшли відображення у ст. 21 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Проте, судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_15 порушено загальні засади кримінального провадження та вимоги кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України матеріали кримінального провадження, у тому числі матеріали щодо кримінального проступку та щодо злочину, можуть об`єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими статтею 217 цього Кодексу.

Положення ст. 217 КПК України встановлюють, що у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами). Не можуть бути об`єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину, крім випадків, коли це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. У таких випадках розслідування злочину та кримінального проступку здійснюється за правилами досудового слідства.

Згідно із ч. 4 ст. 28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об`єднанням декількох осіб (п`ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп.

Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для зайняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукування співучасників, об`єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов`язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте, основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об`єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв`язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Отже, злочин може вважатися вчиненим злочинною організацією лише у випадку, якщо до складу об`єднання входили щонайменше п`ять осіб, які відповідають ознакам суб`єкта злочину, у той час як в рамках цього кримінального провадження обвинувачення висунуто тільки двом особам.

Колегія суддів також переконана, що здійснення належної оцінки ролі осіб, які обвинувачуються у спільному вчиненні кримінальних правопорушень у складі злочинної організації, можливе лише за умови одночасного та спільного судового розгляду обвинувальних актів.

Проте, у зв`язку із відмовою судом першої інстанції в задоволенні відповідного клопотання сторони захисту, провадження стосовно двох учасників злочинної організації, одному з яких інкримінується роль організатора, фактично розглядалося окремо від провадження за обвинуваченням інших осіб, які, за позицією сторони обвинувачення, є учасниками такої злочинної організації.

Окремий розгляд зазначених кримінальних проваджень негативно вплинув на повноту судового розгляду та призвів до порушення загальних засад кримінального провадження, а також прав обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на справедливий суд, що передбачає незалежність та безсторонність суду, розумний строк розгляду справи, рівність учасників кримінального провадження та справедливу (належну) процедуру розгляду справи.

Така позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 344/20740/18, який дійшов висновку, що виділення матеріалів кримінального провадження щодо одного з обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, якщо всі обвинувачені були присутні під час розгляду справи судом, від явки до суду не ухилялися, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки перешкоджає суду повно, об`єктивно та всебічно з`ясувати обставини кримінального провадження і постановити судове рішення, яке б відповідало вимогам КПК України та Конвенції.

Принцип повноти судового розгляду порушено й у зв`язку з тим, що допит обвинувачених проводився в якості свідків і таку неповноту суд не може виправити під час апеляційного розгляду.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини порушення принципу презумпції невинуватості може також статися в разі певних процесуальних припущень, через які особа вважається винною без установлення її вини в загальному процесі та відповідно до певного стандарту доведення («Клуві проти Франції», п. 42 - 54).

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2008 року в справі «Хужин та інші проти Росії», Європейський суд з прав людини нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов`язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (Allenet de Ribemontv. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelli v. Switzerland). Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону (Bohmer v. Germany, §§54, 56; Nestak v. Slovakia, §88-89).

Аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2009 року (остаточне 10 березня 2010 року) в справі «Шагін проти України». Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6. Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, «яку обвинувачено у вчиненні злочину», є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, … стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які … визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом. Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють…, або ж обвинувачують у вчиненні злочину, … та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі «Ісмоїлов та інші проти Росії» (Ismoilov and Others v. Russia), N 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року).

Даний перелік рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення презумпції невинуватості не є вичерпним і свідчить про те, що дотримання презумпції невинуватості є вкрай важливим і недотримання якої є наслідком порушення п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України.

Ще однією підставою для скасування оскаржуваного вироку є допущені судом першої інстанції є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при оцінці результатів проведених у цьому провадженні експертиз.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України (у редакції чинній на момент призначення експертизи) слідчий або прокурор зобов`язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.

З метою підтвердження виду і розміру шкоди, завданої у цьому кримінальному провадженні, прокурором надано до суду, серед іншого, висновок експертів за результатами проведення комісійної судової товарознавчої експертизи № 7919/7920/16-53 від 27 травня 2016 року.

Надаючи оцінку вказаному висновку експертів суд першої інстанції дійшов висновку, що він відповідає вимогам КПК України, Закону України «Про судову експертизу» № 4038-XII від 25 лютого 1994 року, Національному стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року (далі - Стандарт) за винятком певних недоліків, що відносять до предмету оцінки доказів та не впливає загалом на допустимість і достовірність такого доказу.

Зокрема, судом встановлено, що компанії ТОВ «Газтранспроект» та ТОВ «Нафтогаз Трейд» були підконтрольними злочинній організації. Отже, при визначенні ринкової ціни природного газу цінові пропозиції компаній, які торгували природним газом із такими, не можуть братись до уваги. А тому, при визначенні ринкової вартості природного газу не можуть братись до уваги цінові пропозиції ТОВ «Скела Терциум» та ДП «Ітера Трейд». Водночас суд вважає за можливе взяти до уваги цінові пропозиції НАК «Нафтогаз України», ТОВ «Приватна газопостачальна компанія», ТОВ «Рало» та ТОВ «ФК «АСТЕК-ІНВЕСТ», ТОВ «УКРСЕРВІСРЕСУРС» щодо реалізації природного газу промисловим споживачам, що були отримані органом досудового розслідування до проведення відповідної експертизи.

На переконання суду першої інстанції, зазначене не впливає на достовірність та допустимість відповідного висновку експертів загалом, адже дає можливість встановити відповіді на поставлені на експертизу запитання із урахуванням уже встановлених судом обставин щодо наявності/відсутності сумнівів у достовірності певної цінової пропозиції щодо подібного майна. Визначення ринкової вартості, зокрема без цінових пропозицій ТОВ «Скела Терциум» та ДП «Ітера Трейд», однак із врахуванням таких ТОВ «ФК «АСТЕК-ІНВЕСТ», ТОВ «УКРСЕРВІСРЕСУРС» із застосуванням порівняльного методу, який обрали експерти, потребує лише простих арифметичних розрахунків, що може бути здійснено судом без застосування спеціальних знань. Тільки вибір методу дослідження потребував спеціальних знань та не може бути визначений судом, а виключно оцінений останнім з позиції допустимості та достовірності наведеного доказу.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції категорично не погоджується.

Згідно ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

В окремих кримінальних провадженнях для встановлення розміру матеріальних збитків дійсно не потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання, а достатньо загальновідомих і загальнодоступних знань для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування, про найменування викраденого товару та його вартості (наприклад, щодо вартості викраденої безпосередньо з магазину роздрібної торгівлі товарної продукції, на яку є роздрібна ціна) чи проведення простих арифметичних розрахунків (щодо розміру збитків у гривнях при викраденні цінних паперів, що мають грошовий еквівалент, та валютних коштів інших країн).

Положення п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України спрямовано насамперед на забезпечення: правильності кваліфікації кримінального правопорушення (за умови, що розмір шкоди є ознакою складу злочину або кваліфікуючою ознакою); повноти досудового розслідування (оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, є елементом предмета доказування); достовірності інформації, яка відображується в підсумкових рішеннях стадії досудового розслідування (згідно з п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням).

За змістом ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення кримінальними процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК України); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми.

Імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов`язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків залучити експерта. У цих випадках слідчий чи прокурор позбавляється права оцінювати за своїм переконанням необхідність залучення експерта для проведення експертизи, адже експертиза має бути проведена безвідносно до слідчої ситуації, сукупності зібраних під час досудового розслідування доказів з огляду на появу об`єктивних обставин, з`ясування яких потребує саме експертного дослідження. За таких обставин тільки шляхом залучення експерта і на підставі його висновку можливо встановити розмір матеріальних збитків (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18).

Колегія суддів погоджується з доводами захисту, які стверджували про безпідставність висновків суду першої інстанції стосовно того, що при визначені ринкової вартості природного газу спеціальні знання експерта товарознавця необхідні виключно для обрання методу дослідження.

Так, пунктом 16 Стандарту встановлено, що визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У свою чергу, поняття подібного майна визначено у п. 3 Стандарту відповідно до якого подібне майно - це майно, що за своїми характеристиками та (або) властивостями подібне до об`єкта оцінки і має таку саму інвестиційну привабливість.

За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування. За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз`яснення та застереження.

Отже судовому експерту, під час визначення ринкової вартості майна необхідно визначиться не тільки з обранням підходу, а й обрати для порівняння цінові пропозиції щодо продажу подібного майна за подібними угодами.

Кінцева ціна природного газу для промислових споживачів ураховує ПДВ, тарифи на послуги транспортування та розподілу природного газу. Тарифи на послуги розподілу природного газу є різними для кожного оператора газорозподільної системи, який має ліцензію на провадження діяльності з розподілу природного газу на відповідній території На вартість природного газу мають вплив інші ціноутворюючі фактори, вплив яких необхідно враховувати при проведенні дослідження.

Таким чином, під час визначення ринкової вартості будь-якого майна, спеціальні знання експерта-товарознавця стосуються не тільки, власне, обрання способу оцінки, а й визначення того, на скільки майно, яке є предметом оцінки, за своїми характеристиками та інвестиційною привабливістю є подібним до того майна, ціни якого застосовуються для порівняння. Водночас, у випадку застосуванні порівняльного підходу до визначення ринкової вартості майна, слід враховувати такі ціноутворювальні фактори, як розумний період експозиції товару на ринку, обсяги постачання, умови оплати, спосіб руху товару від виробника до споживача тощо.

Відтак колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що визначення ринкової вартості природного газу із застосуванням порівняльного методу потребує лише простих арифметичних розрахунків та може бути здійснено судом без застосування спеціальних знань. Крім того, самостійно надаючи відповіді на поставлені на експертизу запитання, суд фактично перебрав на себе повноваження експерта, чим вийшов за межі наданих йому повноважень.

Суперечливою є й позиція суду першої інстанції щодо можливості часткового врахування висновків експерта, зокрема щодо обраного методу дослідження, та відхилення інших висновків тієї ж експертизи з огляду на їх помилковість. При цьому суд не був позбавлений можливості призначити додаткову чи повторну експертизу з указаного питання, як про це просила сторона захисту.

Допущені судом порушення кримінального процесуального закону є істотними та не можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим необхідно призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Під час нового розгляду цього кримінального провадження суду першої інстанції слід передати його для об`єднання з кримінальним провадженням № 52017000000000106 від 15 лютого 2017 року для усунення неповноти судового розгляду, забезпечення належного допиту осіб які є обвинуваченим-співучасниками злочинної організації (за версією сторони обвинувачення) та, у разі підтвердження обвинувачення у повному обсязі - задовольнити позовні вимоги цивільного позивача. У випадку виникнення сумнівів щодо результатів експертизи вирішити питання в порядку ст. 332 КПК України.

Установлення наведених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та скасування з цих підстав оскаржуваного вироку суду з призначенням нового розгляду кримінального провадження унеможливлює перевірку інших доводів, наведених у поданих апеляційних скаргах.

На підставі наведеного, керуючись статтями 404, 407, 409, 412, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_14 та ОСОБА_15, представника Акціонерного товариства «Укргазвидобування» адвоката ОСОБА_9, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БАРСЕЛОНА» адвоката ОСОБА_10, адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17, а також ОСОБА_13 - задовольнити частково.

Вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року, яким ОСОБА_14 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 388 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочинів) та ОСОБА_15 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочинів) - скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

В іншій частині апеляційні скарги залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3