Документ № 129068390

Справа № 991/6785/25

Провадження №11-сс/991/498/25

Слідчий суддя 1 інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2025 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6,

представника третіх осіб, щодо майна яких

вирішується питання про арешт, ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

підозрюваний ОСОБА_9, треті особи, щодо майна яких вирішується питання про арешт - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги представника третіх осіб ОСОБА_11 та ОСОБА_10 - ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52023000000000229 від 23 травня 2023 року,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2025 року клопотання прокурора задоволено та накладено арешт (із забороною відчуження та розпорядження) на таке майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,12 га за кадастровим номером 3220882600:03:004:0068; будівлі та споруди загальною площею 51,5 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; садовий будинок загальною площею 252,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль MERCEDES-BENZ G 400 CDI, 2021 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова (шасі) НОМЕР_2 ; квартиру загальною площею 64,7 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 . Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 KK України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Арешт рухомого та нерухомого майна обумовлюється можливим застосуванням до підозрюваного покарання у виді конфіскації майна. Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. У випадку ненакладення арешту на майно існує можливість його відчуження, приховування. Такі ризики є реальним та випливають із можливої особистої зацікавленості ОСОБА_9 в уникненні виду покарання за умови направлення обвинувального акту до суду та прийняття відповідного судового рішення. Також є достатньо підстав вважати, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4, яка була придбана ОСОБА_10 30 серпня 2024 року, є майном, придбаним за рахунок коштів, отриманих внаслідок вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому злочину, і до якої може бути застосована спеціальна конфіскація. Накладення арешту на нерухоме та рухоме майно ОСОБА_9 та його дружини, яке є їх спільною сумісною власністю, а також на майно матері підозрюваного - ОСОБА_10 є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, достатнім для забезпечення конфіскації майна як виду покарання та спеціальної конфіскації майна, є пропорційним втручанням у права власника майна та не матиме надмірних наслідків для нього та інших осіб.

15 липня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга представника третьої особи ОСОБА_10 - ОСОБА_7, надіслана через підсистему «Електронний суд» 14 липня 2025 року, в якій вона просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу слідчого судді від 30 червня 2025 року в частині накладення арешту на квартиру загальною площею 64,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4 та належать на праві власності ОСОБА_10 скасувати; ухвалити в цій частині нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна відмовити. Вважає ухвалу слідчого судді в цій частині незаконною, необґрунтованою та невмотивованою. Так, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державно реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №393000407 квартира площею 64,7 кв. м., на яку накладено арешт, належать на праві власності ОСОБА_10 . Слідчий суддя, встановивши, що дана квартира належить на праві власності ОСОБА_10, дійшов висновку, що це майно придбано нею у період вчинення інкримінованого ОСОБА_9 особливо тяжкого корупційного злочину та як наслідок - до нього застосовуватиметься спеціальна конфіскація.Такі висновки суперечать законодавству та порушують право власника майна ОСОБА_10 вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Власник майна ОСОБА_10 не є учасником кримінального провадження, підозра їй не вручалася, будь-які слідчі чи процесуальні дії стосовно неї не здійснювалися. Ухвала слідчого судді не містить жодних посилань на те, що квартира, на яку накладено арешт, придбана внаслідок вчинення інкримінованого ОСОБА_9 злочину чи за кошти, отримані від такого вчинення. Під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно слідчим суддею не досліджено майновий стан ОСОБА_10, наявність у неї боргових зобов`язань, грошових заощаджень тощо, чи інших обставин, які б вказували на наявність чи відсутність у власника майна фактичної можливості придбати це майно. Відповідно до договору купівлі продажу квартири, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_12, 02 травня 2025 ОСОБА_10 було відчужено власну квартиру у м.Запоріжжі. Слідчим суддею залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_10 має дочку ОСОБА_13, яка 02 серпня 2024 року також відчужила квартиру у м.Запоріжжі. Оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_13 квартири у м.Запоріжжі відчужили фактично напередодні придбання квартири у м.Києві, на яку накладено арешт, тому висновки слідчого судді про те, що дана квартира придбана нею за кошти, здобуті в результаті вчинення інкримінованого ОСОБА_9 злочину, є помилковими. Відповідно до п.1 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержано внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна. Необхідною передумовою для застосування арешту майна є дослідження того, чи підлягає таке майно спеціальній конфіскації. Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що ОСОБА_9 інкримінується пособництво у вчиненні злочину, при цьому посилання на те, що таке пособництво здійснено з корисливого мотиву та за винагороду, відсутні. Органом досудового розслідування не встановлено суму, яку міг отримати чи отримав ОСОБА_9, вчиняючи інкриміноване йому пособництво, та витрачання таких коштів на придбання чого-небудь, у тому числі квартири ОСОБА_10 . На її думку, вказане майно не підлягає та не може підлягати спеціальній конфіскації не лише в силу того, що не є таким, яке придбане за кошти, отримані від вчинення інкримінованого ОСОБА_9 злочину, а й той факт, що у даному випадку застосування спеціальної конфіскації є виключеним в силу закону.

15 липня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга представника третьої особи ОСОБА_11 - ОСОБА_7, надіслана через підсистему «Електронний суд» 14 липня 2025 року, в якій вона просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу слідчого судді від 30 червня 2025 року скасувати в частині накладення арешту на земельну ділянку площею 0,12 га; будівлі та споруди загальною площею 51,5 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; садовий будинок загальною площею 252,6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль MERCEDES-BENZ G 400 CDI, 2021 року випуску, які на праві власності належать ОСОБА_11 ; ухвалити в цій частині нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна відмовити. Вважає ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою та невмотивованою в частині накладення арешту на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_11 . На її думку, слідчий суддя дійшов помилкового висновку, що майно, яке на праві власності належить ОСОБА_11, та набуте під час перебування в шлюбі із ОСОБА_9, в силу приписів ст. 60 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю та, що на нього необхідно накласти арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. Такі висновки суперечать законодавству та порушують право власника майна ОСОБА_11 вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Власник майна ОСОБА_11 не є учасником кримінального провадження, підозра їй не вручалася, будь-які слідчі чи процесуальні дії стосовно неї не здійснювались, а тому до неї не може бути застосовано захід примусу, передбачений ст.50 КК України, та покарання, визначене ч.5 ст.191 КК України, і на її майно не може бути накладено арешт з метою конфіскації. У разі вирішення питання щодо накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, зокрема з метою конфіскації як виду покарання, підлягає арешту не все майно, а лише частина такого майна, яка може бути конфіскована. При цьому, суд у рамках кримінального провадження не наділений повноваженням виділяти частки з такого майна, поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, з виділенням його часток можливий виключно у рамках цивільного судочинства, а отже, посилання слідчого судді як на підставу для арешту майна на ст.60 Сімейного кодексу України є неспроможними та такими, які порушують право легітимного власника на вільне володіння майном. Також, до майна ОСОБА_11 не може бути застосована конфіскація чи спеціальна конфіскація, оскільки частина такого майна набута до подій, які інкримінуються ОСОБА_9, та ухвала слідчого судді не містить жодних доказів того, що це майно набуте за кошти, отримані в результаті вчинення злочину.

Представник третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - ОСОБА_7 апеляційні скарги підтримала з підстав, зазначених у них, просила апеляційні скарги задовольнити.

Захисник підозрюваного ОСОБА_8 підтримала доводи апеляційних скарг та просила їх задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення апеляційних скарг, вважав, що рішення слідчого судді постановлено з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому просив залишити його без змін.

Треті особи, щодо майна яких вирішується питання, - ОСОБА_10 та ОСОБА_11, підозрюваний ОСОБА_9 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг повідомлені належним чином. Відповідно до ч.4 ст.405 КПК України неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду, не перешкоджає його проведенню.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали судової справи, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимогст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, слідчий суддя першої інстанції дотримався частково зазначених вимог закону.

Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п.3, 4 ч.2 ст.170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК України); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 КПК України); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно зі ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов?язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Вказані вимоги прокурором при поданні клопотання про арешт майна виконані.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000229 від 23 травня 2023 року за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.3 ст.209, ч.2 ст.28, ч.2 ст.364 KK України, які відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів.

26 червня 2025 року ОСОБА_9 вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Відповідно до ч.6 ст.12 КК України злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України, належать до особливо тяжких злочинів.

Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснюється за фактом вчинення дій, направлених на забезпечення перемоги ТОВ «Аксарія» при закупівлі ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 та заволодіння бюджетними коштами в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 в особливо великих розмірах.

Сторона обвинувачення кваліфікує дії ОСОБА_9 як пособництво у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах.

За версією слідства, у період часу не пізніше 14 вересня 2022 року по 24 жовтня 2023 року, директор ТОВ «Аксарія» ОСОБА_14, в порушення ст.3 Закону України «Про оборонні закупівлі», ст.5 Закону України «Про публічні закупівлі», пп.1 п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану» від 20 березня 2022 року, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, у порушення своїх функціональних обов`язків, п.п.1.3, 1.5, 1.10 Порядку підготовки, укладення та контролю за виконанням договорів (державних контрактів) на закупівлю товарів, робіт і послуг за централізованими розрахунками ІНФОРМАЦІЯ_3 і здійснення оплати за ними в Командуванні Сил логістики Збройних Сил України, розподілу і доведення до військ виділених асигнувань, затвердженого наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України №12 від 10 січня 2020 року, ст.3 Закону України «Про оборонні закупівлі», п.п.3 п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» №169 від 28 лютого 2022 року, п.3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» №1275 від 11 листопада 2022 року, діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, за попередньою змовою між собою, зловживаючи своїм службовим становищем, за пособництва ОСОБА_9, з метою заволодіння бюджетними коштами, вчинили дії, направлені на забезпечення перемоги ТОВ «Аксарія» при закупівлі ІНФОРМАЦІЯ_4 Центральним управлінням та подальшого укладення із ним державних контрактів №370/3/5/6/2/126 від 10 листопада 2022 року та №370/3/5/6/2/141 від 07 грудня 2022 року, достовірно знаючи про можливість поставити такі авіаційні шини дешевше, в результаті чого заволоділи бюджетними коштами в особливо великих розмірах на загальну суму 25 975 440 грн, чим спричинили державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 збитки, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.2, 3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Згідно з ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у виді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду.

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до актового запису № 40 19 січня 2019 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_17 укладено шлюб.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

ОСОБА_11 не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_11 слід задовольнити частково: скасувати ухвалу слідчого судді в частині арешту 1/2 частини майна, яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_11, а саме: земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:03:004:0068; будівлі та споруди загальною площею 51,5 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; садовий будинок загальною площею 252,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль MERCEDES-BENZ G 400 CDI, 2021 року випуску, та у цій частині постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання детектива у цій частині відмовити.

Арешт майна в порядку п.2 ч.2 ст.170 КПК України, тобто з метою забезпечення спеціальної конфіскації, передбачає наявність достатніх підстав вважати, що є можливість застосування спеціальної конфіскації за умови, що майно відповідає критеріям, зазначеним у ч.1 ст.96-2 КК України.

Згідно з ч.4 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.2 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КПК України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, зокрема, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна (п.1 ч.1 ст.96-2 КК України).

Враховуючи вище зазначене, а також положення ч.4, 5 ст.170 КПК України, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_9, яке перебуває у його власності, в тому числі, в частині майна, яке перебуває в спільній сумісній власності із його дружиною ОСОБА_18, а також необхідність накладення арешту на квартиру, яка належить матері ОСОБА_9 - ОСОБА_10, з метою забезпечення спеціальної конфіскації такого майна.

Доводи представника третьої особи ОСОБА_10 - ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_10 придбала квартиру, на яку накладено арешт, за її кошти від відчуження нею та її дочкою двох квартир у м.Запоріжжі в ході апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 02 травня 2024 року ОСОБА_10 продала квартиру у м.Запоріжжі площею 48,58 кв.м. за 872 015,00 грн (т.2 а.с.26-28). Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2024 року її дочка ОСОБА_13 продала квартиру у м.Запоріжжі площею 42,65 кв.м. за 905 060,00 грн (т.2 а.с.29-31). Відповідно до відомостей із Інформаційно-комунікаційної системи «Електронний кабінет» Державної податкової служби України дохід ОСОБА_10 за період із 1998 року по 2025 рік складав 926 470 грн (т.1 а.с.134). Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 30 серпня 2024 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 квітня 2025 року ОСОБА_10 придбала у АДРЕСА_4 площею 64,7 кв.м., на яку накладено арешт, за 5 180 000 грн (т.1 а.с.130-133, т.2 а.с.32-34).

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що загальна сума отриманих доходів ОСОБА_10, у тому числі від продажу нею та її дочкою квартир у м.Запоріжжі, не дозволяла їй у 2024 році придбати зазначений об?єкт нерухомого майна, на який накладено арешт, та не доводить той факт, що дана квартира придбана не за кошти внаслідок вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому злочину повністю чи частково. Інших доказів щодо наявності у ОСОБА_10 можливостей, у тому числі грошових заощаджень, які б вказували на існування фактичної спроможності придбати нею це майно, а також, що кошти, які були отримані її дочкою від продажу квартири у м.Запоріжжі матеріали кримінального провадження не містять.

Не спростовують висновків слідчого судді також надані представником третьої особи ОСОБА_10 - ОСОБА_7 пояснення ОСОБА_19, відібрані в порядку ст.93 КПК України.

Враховуючи, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, та у випадку доведеності його вини, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція статті передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна як обов`язкове, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, яке належить підозрюваному, врахувавши, в тому числі, наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданню кримінального провадження.

Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо. Відсутність накладення арешту на майно підозрюваного буде сприяти його безперешкодному відчуженню, яке матиме наслідком неможливість виконання покарання у виді конфіскації майна. Таким чином, доводи представника третіх осіб про порушення прав власності ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на все майно, яке зареєстроване на її ім`я є необґрунтованими, оскільки потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власників майна, про які йдеться у клопотанні прокурора, з метою виконання завдань кримінального провадження.

Інші доводи апеляційних скарг були предметом судового розгляду в суді першої інстанції та висновків слідчого судді не спростовують.

Згідно з ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, у тому числі, скасувати ухвалу в частині.

На підставі наведеного, керуючись ст.117, 131, 132, 135, 167, 168, 170, 171, 173, 392, 395, 405, 407, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_11 задовольнити частково.

Скасувати ухвалу слідчого судді в частині арешту 1/2 частини майна, яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_11, а саме: земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220882600:03:004:0068; будівлі та споруди загальною площею 51,5 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; садовий будинок загальною площею 252,6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль MERCEDES-BENZ G 400 CDI, 2021 року випуску, та у цій частині постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання детектива у цій частині відмовити.

У задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_10 - ОСОБА_7, а також представника ОСОБА_11 - ОСОБА_7 в іншій частині відмовити.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2025 року про арешт майна в іншій частині залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4