Справа № 991/136/26

Провадження 1-кп/991/2/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

захисників ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,

представника потерпілого ОСОБА_15,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду клопотання захисників ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_10 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні №52023000000000229 від 23.05.2023 за обвинувальним актом щодо ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд суду 06.01.2026 надійшов обвинувальний акт у вищезазначеному кримінальному провадженні.

Під час підготовчого провадження захисники обвинувачених заявили клопотання про повернення обвинувального акта прокурора з підстав невідповідності вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, а саме через відсутність чіткого й зрозумілого викладу фактичних обставин вчинення злочинів та неконкретність обвинувачення, що порушує права обвинувачених на захист і унеможливлює призначення судового розгляду.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 надійшло до суду 03.02.2026. За доводами захисника в обвинувальному акті не розкрито всі елементи об`єктивної та суб`єктивної сторони злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 .

Зокрема, за твердженням захисника, недоліки у розкритті змісту об`єктивної сторони злочинів полягають у такому:

- не встановлено наявності у ОСОБА_7 службових повноважень щодо проведення процедур відбору виконавців, укладення та передачі на підписання договорів про закупівлю військово-технічного майна; при цьому залишається незрозумілим, які саме службові повноваження були закріплені за ОСОБА_7, оскільки прокурор обґрунтовує їх з посиланням на організаційно-розпорядчі документи, що не були чинними в період виконання останнім завдань, функцій і обов`язків начальника Відділу ремонту;

- не зазначено, за яких обставин і в який час ОСОБА_7 вступив у злочинну змову з іншими обвинуваченими;

- не конкретизовано, які фактичні дії ОСОБА_7 утворювали склад злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 5 ст. 191 КК України, тобто в чому полягало зловживання його службовим становищем і яким чином це призвело до обернення бюджетних коштів на користь третіх осіб, - з урахуванням нормативно визначених посадових повноважень останнього як начальника Відділу ремонту.

Щодо суб`єктивної сторони злочинів захисник зазначає, що в обвинувальному акті не конкретизовано прояв прямого умислу: не визначено, у чому полягав корисливий мотив - одержання матеріальних благ для себе чи іншої фізичної або юридичної особи (ч. 5 ст. 191 КК України), - а також спеціальна мета - одержання неправомірної вигоди для інших фізичних та юридичних осіб (ч. 2 ст. 364 КК України).

Зрештою, доводи клопотання зводяться до того, що стороні захисту незрозуміло, у чому саме обвинувачується ОСОБА_7, а матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів на підтвердження фактичних обставин, які прокурор визнав встановленими в обвинувальному акті.

Також у підготовчому судовому засіданні 18.02.2026 захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_14 подав до суду клопотання про повернення обвинувального акта, мотивоване тим, що в тексті обвинувального акта:

- відсутні фактичні обставини, які б конкретизували місце, час та наявність доказів попередньої змови між обвинуваченими щодо вчинення кримінально протиправного діяння, що не дозволяє визначити межі обвинувачення;

- не конкретизовано, у чому полягали пособницькі дії ОСОБА_9 : які саме дії він вчиняв для усунення перешкод при виконанні іншими обвинуваченими об`єктивної сторони злочину, які перешкоди усував, на кого здійснював вплив або до кого звертався з проханнями; відтак не розкрито спосіб вчинення пособництва, характер його наслідків та причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_9 і основним злочином;

- не підтверджено наявності корисливого мотиву; обвинувачення у цій частині - в отриманні матеріальних благ для себе чи іншої фізичної або юридичної особи - є неконкретним і невизначеним як щодо мети, так і щодо суб`єкта збагачення.

У підготовчому судовому засіданні 25.02.2026 захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_13 також заявив клопотання про повернення обвинувального акта з таких підстав:

- нерелевантності документів, якими визначено повноваження ОСОБА_8, невідповідності змісту окремих положень обвинувального акта оригіналам документів, а також неправильного застосування прокурором законодавства у сфері публічних закупівель;

- неконкретності формулювання «переконав членів Комісії»: воно є оціночним судженням, а не фактичною підставою обвинувачення, оскільки не містить вказівки на місце, час і спосіб вчинення відповідних дій;

- неможливості встановити з тексту обвинувального акта, у чому полягає протиправність дій ОСОБА_8 ; відсутності конкретного опису дій, які б утворювали склади інкримінованих злочинів, - прокурор фактично кваліфікує виконання прямих службових обов`язків як елементи злочинної діяльності; наявності конкуренції між загальною та спеціальною нормами - ч. 2 ст. 364 та ч. 5 ст. 191 КК України, - за якими кваліфікація є взаємовиключною; при цьому в обвинувальному акті не обґрунтовано, чому дії ОСОБА_8 утворюють два самостійні склади злочину з окремими наслідками, і не розмежовано, які дії кваліфіковано за якою статтею;

- відсутності опису механізму заволодіння ОСОБА_8 часткою бюджетних коштів; відсутності конкретних доказів корисливого мотиву та елементів прямого умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України; невизначеності мотивів зацікавленості в отриманні вигоди іншою особою - що в сукупності є недостатнім для формулювання обвинувачення, допускає довільне тлумачення викладених обставин і свідчить про відсутність встановлених фактів за результатами проведеного розслідування.

У підготовчому судовому засіданні 02.03.2026 захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_10 також заявив відповідне клопотання, основні тези якого зводяться до такого:

- зі змісту обвинувачення випливає, що керівником ТОВ «Аскарія» у певний період 2022 року були одночасно і ОСОБА_6, і ОСОБА_9, що не відповідає фактичним обставинам справи;

- у формулюванні обвинувачення не зазначено час і місце вчинення злочинних дій, не конкретизовано, які саме дії інкримінуються ОСОБА_6, а також не визначено початковий момент, з якого відбувалися відповідні події, - що позбавляє обвинуваченого правової визначеності у збиранні та поданні доказів на спростування обвинувачення;

- суб`єктивну сторону складів інкримінованих злочинів не розкрито; формулювання «злочинний умисел», використане в обвинувальному акті, не відповідає положенням закону про кримінальну відповідальність; не встановлено, в який період виник умисел, що унеможливлює визначення часових меж, у межах яких обвинувачений має спростовувати обвинувачення;

- до кримінальної відповідальності не притягнуто службових осіб, які приймали рішення про визначення переможця тендеру та підписували договори на поставку авіаційних шин;

- неконкретність і суперечливість обвинувачення перешкоджатимуть суду у виконанні обов`язку роз`яснити його суть на початку судового розгляду, а отже - унеможливлять належний процесуальний рух судового провадження та реалізацію обвинуваченим процесуальних прав, передбачених ст. 42 КПК України.

Під час розгляду зазначених клопотань усі захисники підтримали доводи та вимоги як власних клопотань, так і клопотань один одного. Обвинувачені також підтримали клопотання і просили їх задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотань захисників про повернення обвинувального акта. Щодо доводів сторони захисту стосовно службових обов`язків ОСОБА_7 зазначив, що вони визначені на підставі документів, наданих Міністерством оборони, перевірених у ході досудового розслідування та наявних у матеріалах кримінального провадження. Зауважив, що коло службових обов`язків обвинуваченого становить окремий блок доказів, оцінка яких надається під час судового розгляду, а окремі фактичні обставини підтверджуються показаннями свідків. Наполягав на дотриманні стороною обвинувачення всіх вимог до обвинувального акта, тоді як сторона захисту не навела жодного конкретного порушення, яке б перешкоджало призначенню справи до судового розгляду. Натомість у клопотаннях простежується незгода з викладом фактичних обставин кримінальних правопорушень, що свідчить про відсутність підстав для повернення обвинувального акта.

Прокурор вказав, шо виклад обставин є доступним для розуміння, а відповідність викладених у обвинувальному акті відомостей фактичним обставинам може бути з`ясована лише після дослідження й оцінки доказів сторони обвинувачення. Використання у обвинувальному акті формулювань «за невстановлених обставин», «у невстановлений час», «у невстановленому місці» є поширеною практикою у викладі фактичних обставин; при цьому всі етапи злочинної діяльності чітко простежуються в часових межах. Розмежування службових повноважень підлягає перевірці доказами на відповідній стадії судового провадження, а формулювання «злочинний умисел» не суперечить закону. З`ясування правильності кваліфікації, наявності складу та події злочину, а також достатності доказів є завданням судового розгляду. У поданих клопотаннях сторона захисту порушує питання, вирішення яких можливе лише на стадії судового розгляду. Обвинувальний акт відповідає всім вимогам ст. 291 КПК України, а вказані стороною захисту недоліки можуть бути використані нею для відстоювання інтересів обвинувачених і прийняття реабілітуючого судового рішення.

Підсумовуючи, прокурор зазначив, що формальні вимоги до обвинувального акта стороною обвинувачення дотримані, а його змістовна частина може бути перевірена лише під час судового розгляду. Додав, що обставини, які підлягають доведенню згідно зі ст. 91 КПК України, та вимоги до обвинувального акта, визначені ст. 291 КПК України, мають різне правове регулювання, тому не всі такі обставини підлягають відображенню в обвинувальному акті - утім, усі вони досліджуються й оцінюються під час судового розгляду. Наголосив на відсутності під час складання та затвердження обвинувального акта порушень, які б перешкоджали призначенню судового розгляду.

Представник потерпілого ОСОБА_15 вважає обвинувальний акт таким, що відповідає вимогам закону; у задоволенні клопотань захисників просив відмовити.

Оскільки подані стороною захисту клопотання стосуються ухвалення одного й того самого судового рішення - про повернення обвинувального акта прокурору або відмову в цьому - та мають дотичне одне до одного обґрунтування, суд вирішує їх одночасно, здійснюючи оцінку узагальнених доводів захисту.

Дослідивши матеріали клопотань, обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, заслухавши доводи учасників кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України обвинувальний акт виступає однією із форм закінчення досудового розслідування - це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, та засвідчується його завершення.

Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду та визначення його меж. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в його межах (ч. 1 ст. 337 КПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути прокурору обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Будь-якими іншими приписами КПК України, окрім ст. 291, не визначаються вимоги щодо форми та змісту обвинувального акта, тому суд під час підготовчого судового засідання має здійснити перевірку обвинувального акта на предмет відповідності виключно цій статті.

Слід зауважити, що вказана норма закону визначає можливість повернення обвинувального акта як право, а не обов`язок суду. Отже, підставою для такого повернення може слугувати не будь-яка невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка дійсно перешкоджає призначенню судового розгляду і не може бути усунута під час підготовчого провадження чи судового розгляду (залежно від виду та характеру недоліків). У кожному конкретному випадку суд має перевірити, чи дійсно певна невідповідність та недоліки обвинувального акта вимогам КПК України створюють перешкоди для судового розгляду. Така правова позиція також міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 520/8135/15-к.

Підстави для повернення обвинувального акта не можуть тлумачитися та застосовуватися з надмірним формалізмом - з метою запобігання безпідставному поверненню обвинувального акта і, як наслідок, невиправданому затягуванню кримінального провадження, що є неприпустимим як з огляду на права та інтереси обвинуваченого, так і з огляду на принцип розумності строків кримінального провадження.

У цьому провадженні стороною захисту порушено питання про невідповідність обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, тому суд обмежується дослідженням дотримання стороною обвинувачення змістовних вимог саме цієї норми під час складання вказаного процесуального рішення.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Разом із цим необхідно враховувати, що системний аналіз положень п. 13 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 110, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України дає підстави стверджувати, що визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення та здійснення правової кваліфікації кримінального правопорушення належить до дискреційних повноважень прокурора, а тому викладаються у такому вигляді, в якому вважає за необхідне саме прокурор.

Суд, маючи повноваження лише щодо вирішення обвинувачення по суті і лише в межах висунутого обвинувачення, не має права втручатися у дискреційні повноваження прокурора, вказуючи на факти та обставини, що потрібно встановити чи спростувати, та змінювати у будь-який спосіб зміст та обсяг обвинувачення і правової кваліфікації.

Вказаний висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17, згідно з якою кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг та повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною або неповною кваліфікацією дій обвинуваченого; визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Таким чином, прокурор як сторона кримінального провадження є самостійним у визначенні фактичних обставин кримінального правопорушення, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення, розкритті характеру дій обвинувачених та суті злочину. Вказане підтверджується і тим, що відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які «прокурор вважає встановленими».

Зіставленням положень ст. 291 КПК України та ст. 91 КПК України встановлено, що фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення входять до кола обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Так, згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, форма співучасті, якщо наявна, та інші обставини й факти, що стосуються вчиненого протиправного діяння, у тому числі розкривають причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням та наслідками), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а також вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування визначається як процес, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. І якщо відповідно до ст. 92-94 КПК України сторони кримінального провадження мають право збирати, перевіряти та оцінювати докази, то суд має право лише оцінювати зібрані у кримінальному провадженні докази з метою підтвердження чи спростування обставин, визначених у ст. 91 КПК України.

На підставі системного аналізу і тлумачення положень КПК України щодо судового провадження, завданням суду є оцінка доказів, зібраних слідчим/детективом і викладених слідчим/детективом чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (п. 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК України).

Суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження сторони обвинувачення, викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Наведена вище діяльність суду з оцінки зібраних доказів можлива виключно на стадії судового розгляду пред`явленого обвинувачення по суті, який є наступним етапом після закінчення підготовчих дій та починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта.

Питання про відповідність викладення матеріалу в обвинувальному акті фактичним обставинам справи, а також узгодженість викладених обставин із формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення є виключно предметом судового розгляду.

Таким чином, визначення повноти формулювання обвинувачення, розкриття характеру дій обвинувачених та суті злочину, підтвердження або спростування фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення на основі зібраних доказів, вирішення питання про достатність доказів на підтвердження ознак та елементів складу кримінального правопорушення здійснюється судом лише під час судового розгляду по суті шляхом оцінки доказів, зібраних у змагальному кримінальному провадженні.

Особливістю підготовчого провадження є те, що на цій стадії суд не оцінює повноту пред`явленого обвинувачення та правильність кваліфікації діяння, інкримінованого особі, а також законність отримання доказів, як і, власне, не досліджує докази на підтвердження чи спростування викладених в обвинувальному акті обставин.

Закріпивши можливість повернення обвинувального акта прокурору на підготовчому провадженні, законодавець очевидно не мав наміру створити таким чином простір для попередньої судової оцінки правильності та об`єктивності позицій сторін обвинувачення та захисту у змагальному кримінальному процесі. Вирішення цих питань під час підготовчого судового засідання суперечить призначенню цієї стадії кримінального провадження.

Зіставлення змісту клопотань захисників дає можливість стверджувати про спільність їхніх доводів, які шляхом систематизації та узагальнення судом розділено на такі групи:

- доводи щодо неконкретності, незрозумілості та неточності фактичних обставин злочинів, які прокурор вважає встановленими, незазначення конкретного місця, часу, способу вчинення дій, які прокурором визначено як кримінально протиправні;

- доводи щодо посилання прокурора на неналежні нормативні документи під час розкриття службових повноважень обвинувачених та на нерелевантне законодавство під час опису процедури укладення договорів закупівлі;

- доводи щодо ненаведення всіх елементів (умислу, мети, мотиву) та нерозкриття суті суб`єктивної сторони складів злочинів.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить з такого.

Щодо першої групи доводів - неконкретності фактичних обставин, місця, часу та способу вчинення злочинів

Захисники посилаються на використання в обвинувальному акті формулювань «у невстановлений час», «у невстановленому місці», «за невстановлених обставин» як на свідчення неконкретності обвинувачення. Однак такі формулювання самі по собі не є підставою для повернення обвинувального акта. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими, - а не виключно всі обставини, що підлягають доказуванню згідно зі ст. 91 КПК України. Ці дві норми мають різне правове регулювання: перша визначає зміст процесуального документа, друга - предмет доказування під час судового розгляду, який у кожному кримінальному провадженні різний.

Неможливість точно встановити час, місце чи окремі деталі способу вчинення злочину на стадії досудового розслідування є поширеною ситуацією в провадженнях про злочини у сфері службової діяльності та господарські злочини, де злочинна діяльність здійснювалася протягом тривалого періоду. Попри використання в обвинувальному акті виразів «у невстановлений досудовим розслідуванням час / місці / спосіб» обвинувальний акт у цьому провадженні містить часові межі злочинної діяльності, опис механізму вчинення злочинів, кола осіб та їхніх ролей, що в сукупності дає повне уявлення щодо кожного з елементів складу злочину, дозволяє зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою та є достатнім для розуміння обвинуваченими суті висунутого проти них обвинувачення, що є необхідною умовою для реалізації права на захист.

Щодо другої групи доводів - посилання на неналежні нормативні документи та нерелевантне законодавство

Захисники стверджують, що організаційно-розпорядчі документи, якими прокурор обґрунтовує службові повноваження обвинувачених, не були чинними у відповідний період, а законодавство у сфері публічних закупівель застосовано неправильно. Ці доводи по суті є запереченням достовірності та належності доказової бази обвинувачення, а не вказівкою на формальну невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України.

Питання про те, чи підтверджують наявні в матеріалах провадження документи службові повноваження обвинувачених і чи правильно застосовано прокурором законодавство у сфері закупівель, може бути вирішено виключно шляхом дослідження та оцінки доказів під час судового розгляду. Перевірка цих доводів на стадії підготовчого провадження фактично означала б попередню оцінку судом доказів сторони обвинувачення, що суперечить засаді змагальності (ст. 22 КПК України) та виходить за межі повноважень суду на цій стадії.

Щодо третьої групи доводів - нерозкриття суб`єктивної сторони складів злочинів

Захисники зазначають, що в обвинувальному акті не конкретизовано прямий умисел, корисливий мотив та спеціальну мету для кожного з обвинувачених. Суд зауважує, що відповідно до усталеної судової практики застосування положень ст. 94 КПК України доказування суб`єктивної сторони кримінального правопорушення здебільшого ґрунтується не на окремих прямих доказах, а на аналізі сукупності доказів, що характеризують поведінку обвинуваченого, спосіб вчинення діяння та обстановку, в якій воно вчинялося. Висновок про наявність чи відсутність умислу, мотиву та мети робиться судом за результатами такого аналізу під час розгляду справи по суті.

Обвинувальний акт у цьому провадженні містить опис суб`єктивної сторони інкримінованих злочинів у обсязі, визначеному прокурором як достатньому на підставі зібраних доказів. Повнота та переконливість цього опису є предметом судового розгляду, а не підготовчого провадження. Формулювання «злочинний умисел», використане в обвинувальному акті, відповідає загальному поняттю умислу, закріпленому в ст. 24 КК України, є усталеним доктринальним словосполученням, широко вживане як в теорії кримінального права, так і в судовій практиці. Його використання не спотворює суть обвинувачення та не суперечить закону, оскільки означає умисел, спрямований на вчинення саме злочину.

Отже, з наведених доводів сторони захисту вбачається, що вони стосуються фактичних обставин кримінальних правопорушень, які можуть бути встановлені лише під час судового розгляду справи, оскільки потребують дослідження доказів, та зводяться до незгоди з фактичними обставинами інкримінованих злочинів, які прокурор вважає встановленими, а також до незгоди зі способом формулювання обвинувачення, який застосовується прокурором в обвинувальному акті.

У зв`язку з цим перевірка доводів сторони захисту вимагає не здійснення судом перевірки обвинувального акта на предмет відповідності вимогам КПК України щодо його форми та змісту, а фактично потребує занурення суду в пред`явлене обвинувачення по суті, надання оцінки достовірності/недостовірності встановлених прокурором фактичних обставин та надання висновків з приводу правильності/повноти/доведеності сформульованого обвинувачення.

Внаслідок цього суд доходить висновку, що повернення обвинувального акта з вказаних підстав під час підготовчого судового засідання є неможливим, оскільки суперечить завданню суду, яке він виконує під час підготовчого провадження.

Суд під час розгляду клопотань сторони захисту про повернення обвинувального акта встановив, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52023000000000229 від 23.05.2023 містить усі передбачені в законі відомості в обсязі, достатньому для розуміння суті пред`явленого обвинувачення та можливості його розгляду у судовому засіданні. Його складено відповідно до вимог ст. 291 КПК України; він містить усі формальні та змістовні елементи, передбачені законом, і не має недоліків, які перешкоджали б призначенню та проведенню судового розгляду.

Можливі неточності у формулюванні обвинувачення або суперечності між окремими фактичними обставинами не перешкоджають судовому розгляду, оскільки саме під час нього суд встановлює фактичні обставини кримінального правопорушення шляхом дослідження доказів.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення дотрималася вимог кримінального процесуального закону при складанні обвинувального акта, тому клопотання захисників про повернення обвинувального акта прокурору задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 110, 291, 293, 314, 315, 372, 376, 392, 395 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань захисників, а саме: обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11, обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_14, обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_13, обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 про повернення обвинувального акта прокурору у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52023000000000229 від 23.05.2023, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3