Справа № 991/5675/24

Провадження № 11-кп/991/35/26

Головуючий у суді І інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

судді - доповідача ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

секретар судового засідання ОСОБА_5,

за участю:

обвинуваченого ОСОБА_6,

захисника ОСОБА_7,

прокурорів ОСОБА_8, ОСОБА_9,

представника потерпілого ОСОБА_10,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора САП ОСОБА_8, захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023, яким

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Артемівськ Донецької області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення,

ВСТАНОВИЛА:

1. Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вироком вирішено долю документів наданих сторонами кримінального провадження; віднесено на рахунок держави процесуальні витрати у сумі 24 323, 98 грн на залучення експерта; залишено без розгляду цивільний позов Управлінням справами Апарату ВР України про відшкодування майнової шкоди у розмірі 691 540 грн; скасовано арешт, накладений ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20.02.2024 у справі № 991/788/24, провадження № 1-кс/991/118/24, а саме на: 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1697002532231); 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3223186800:04:002:0086 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148646732231); гараж, машиномісце № НОМЕР_1, в будинку АДРЕСА_3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 774306380382); 2/3 частини квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 560571680000); автомобіль Toyota 2012 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_2, VIN - НОМЕР_3 . До набрання вироком законної сили залишено чинним запобіжний захід у виді застави, застосований до ОСОБА_6 ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23.02.2024 у справі № 991/880/24, провадження № 11-сс/991/130/24.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що в період з 20.04.2015 по 30.11.2018, бувши народним депутатом України VIII скликання, зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів чужим майном в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Так, відповідно до протоколу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.10.2014 «Про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі» ОСОБА_6 був визнаний таким, що обраний народним депутатом України VIII скликання, а 27.11.2014 склав присягу перед Верховною Радою України. Таким чином, набувши повноважень народного депутата України, ОСОБА_6 у розумінні ст. 18 КК України був службовою особою, оскільки на постійній основі здійснював функції представника колегіального органу державної влади, а саме законодавчої влади.

ОСОБА_6, після набуття повноважень народного депутата України VIII скликання та не бувши забезпеченим житлом у м. Києві, з метою отримання грошових коштів для компенсації вартості оренди житла, 16.12.2014 звернувся із заявою на ім`я Керівника Апарату Верховної Ради України про відшкодування витрат за проживання в листопаді 2014 року, до якої були додані копія договору оренди нерухомого майна від 01.11.2014, копія розписки про оплату за листопад 2014 року, копія паспорта, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, копія довідки з банку щодо відкриття особистого поточного рахунку. Зазначена заява була зареєстрована в Апараті Верховної Ради України 16.12.2014 за № 227931.

Аналогічні заяви народний депутат України ОСОБА_6 подав для отримання грошових коштів з метою компенсації вартості оренди квартири за грудень 2014 року та січень - квітень 2015 року.

20.04.2015 ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого за номером 1036, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, набув у спільну часткову власність 2/3 квартири АДРЕСА_4 .

Тобто з 20.04.2015 ОСОБА_6 став забезпеченим житлом у місті Києві в розумінні положень ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України», Цивільного кодексу України та Житлового кодексу України.

Надалі ОСОБА_6, як народний депутат України VIII скликання, усвідомлюючи, що з 20.04.2015 втратив право на отримання компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера, вирішив заволодіти коштами, які передбачені Законом для компенсації вартості оренди (винайму) житла народним депутатам.

З метою заволодіння грошовими коштами державного бюджету України, які передбачені для забезпечення діяльності Верховної Ради України, без наявності законних підстав для отримання таких коштів внаслідок забезпеченості житлом у м. Києві, ОСОБА_6 навмисно в період з квітня 2015 року по січень 2016 року подав заяви на ім`я Керівника Апарату Верховної Ради України, про відшкодування йому вартості оренди квартири шляхом перерахування грошових коштів на його картковий рахунок, відкритий у відділені ІНФОРМАЦІЯ_3 «РЦ в м. Київ».

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 29.01.2016 № 12 затверджено новий Порядок видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера, ознайомившись із яким ОСОБА_6, не маючи правових підстав для отримання такої компенсації, з метою заволодіння грошовими коштами державного бюджету, які передбачені для забезпечення діяльності Верховної Ради України, підписав та подав на ім`я Керівника Апарату Верховної Ради України заяву, в якій просив здійснювати йому щомісячну видачу грошових коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера протягом усього строку виконання депутатських повноважень та перераховувати їх на його особистий картковий рахунок, відкритий у відділені ІНФОРМАЦІЯ_3 «РЦ в м. Київ».

З метою подальшого отримання грошових коштів у розмірі 650 грн на добу без законних на те підстав, ОСОБА_6 підписав і подав на ім`я Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керуючого справами заяву, в якій просив здійснювати йому щомісячну видачу грошових коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера протягом усього строку виконання депутатських повноважень та перераховувати їх на його особистий картковий рахунок, відкритий у відділенні ІНФОРМАЦІЯ_3 «РЦ в м. Київ».

При цьому ОСОБА_6 усвідомлював, що зловживаючи службовим становищем, а саме можливостями, які має народний депутат України, подаючи заяви про отримання компенсації вартості оренди житла та не повідомляючи Керівника Апарату Верховної Ради України і Управління справами Верховної Ради України про наявність у нього житла в місті Києві, з метою заволодіння грошовими коштами, які передбачені на забезпечення діяльності Верховної Ради України, його дії явно суперечать інтересам служби, цілям і завданням гарантій депутатської діяльності, що визначені в Законі України « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а співробітники Апарату Верховної Ради України не уповноважені здійснювати перевірку повідомленої народними депутатами України інформації щодо наявності підстав для отримання компенсації відповідно до ст. 35 Закону, і лише внаслідок висунутої народним депутатом України вимоги зобов`язані будуть виплачувати йому грошові кошти як компенсацію за оренду житла коштом державного бюджету.

Внаслідок значного суспільного резонансу, викликаного журналістським розслідуванням про безпідставність одержання окремими народними депутатами України компенсацій за оренду житла чи винайм готельного номера, ОСОБА_6 27.11.2018 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із поданням про припинення з 01.12.2018 видачі йому грошових коштів, припинивши таким чином вчинюване ним кримінальне правопорушення.

Отже, ОСОБА_6, будучи службовою особою і зловживаючи службовим становищем (можливостями та гарантіями, пов`язаними із займаною посадою) шляхом звернення про видачу грошових коштів для компенсації вартості оренди житла та не вжиття заходів для повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_6 про набуття у власність житла в місті Києві, усвідомлюючи той факт, що співробітники ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 не мають повноважень перевіряти наявність у народного депутата житла в місті Києві, та зобов`язані відповідно до приписів ст. 38 Закону України «Про статус народного депутата України» виконувати його вимоги у формі заяви у період з 20.04.2015 по 30.11.2018 (включно), заволодів бюджетними коштами, які передбачені на забезпечення діяльності Верховної Ради України без законних на те підстав, передбачених ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України».

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 в період з 20.04.2015 по 30.11.2018 (включно), перерахувало йому грошові кошти для компенсації вартості оренди житла в сумі 700 280,00 грн (що більше ніж у 794 рази перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, встановлений на 01.01.2018, що згідно з п. 4 примітки до ст. 185 КК України є особливо великим розміром), якими надалі ОСОБА_6 розпорядився на власний розсуд.

Суд першої інстанції дослідив під час судового розгляду докази, надані сторонами та зробив висновок, що не знайшов свого підтвердження факт придатності для проживання квартири АДРЕСА_4 у період використання ОСОБА_6 державної гарантії на компенсацію вартості оренди житла. В результаті судом встановлено, що вилучення та обернення ОСОБА_6 на свою користь бюджетних коштів на загальну суму 700 280 грн відповідало інтересам служби. Відтак, ОСОБА_6 не зловживав службовим становищем народного депутата України звертаючись до Апарату ВР України із заявами про компенсацію вартості оренди житла у період з 20.04.2015 по 30.11.2018, бо діяв відповідно до підстав зазначених у ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України».

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 усіх обов`язкових елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, у зв`язку з чим ухвалив виправдувальний вирок.

2. Зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погодившись із вироком Вищого антикорупційного суду від 28.02.2025, прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 подано апеляційну скаргу із доповненнями, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, прокурор прохає скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 28.02.2025, та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 11 років, з позбавленням права обіймати у юридичних особах публічного права посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки із застосуванням конфіскації всього належного йому майна; взяти ОСОБА_6 під варту в залі суду для виконання вироку; цивільний позов задовольнити в повному обсязі; речові докази залишити при матеріалах кримінального провадження.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про статус народного депутата України» передбачено надання компенсації на оренду житла або винайм готельного номера народному депутату. На підставі заяви народного депутата Апаратом Верховної Ради України щомісячно виділяються кошти в розмірі встановленому кошторисом Верховної Ради України для компенсації вартості оренди.

Прокурор, вказує, що висновки вироку суду щодо непридатності для проживання квартири АДРЕСА_4 в період з 20.04.2015 по 30.11.2018 суперечать нормам законодавства, адже під час прийняття рішення у справі, судом не було враховано положення Цивільного та Житлового кодексів України, які вказують, що наявність в особи на праві приватної власності квартири, житлового будинку або іншого житлового приміщення, свідчить про забезпеченість особи житлом.

Придатність для проживання в новозбудованому будинку визначається шляхом введення його в експлуатацію відповідними спеціалістами та відповідною державною реєстрацією новозведеного будинку як житлового, в порядку визначеному для реєстрації об`єктів нерухомості. Житлові будинки, як буд. АДРЕСА_3, можуть прийматись в експлуатацію без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт, за умови їх відповідності санітарним, протипожежним і технічним вимогам.

Крім того, прокурор вказує, що висновок комісійної будівельно-технічної експертизи № 2640/24-42 від 05.04.2024 про непридатність квартири для проживання через невідповідність вимогам ДБН В.2.2-15-2005, саме з огляду на відсутність в ній внутрішнього оздоблення, сантехнічного обладнання та приладів, є неналежним доказом з огляду на відсутність кореляції між рівнем комфорту та придатністю для проживання.

А тому висновки суду, якими встановлено, що квартира АДРЕСА_4 не була придатною для проживання станом на 20.04.2015, 31.12.2016, 31.12.2017, 02.04.2018 через невідповідність ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», з огляду на відсутність в ній внутрішнього оздоблення, сантехнічного обладнання та приладів, не відповідають фактичним обставинам справи, адже відсутність у квартирі внутрішнього оздоблення, сантехнічного обладнання та приладів, не свідчить про непридатність квартири для проживання, та не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду.

Прокурор зауважує, що судом першої інстанції прийнято рішення про виправдання обвинуваченого без врахування факту, що можливість користування квартирою у такому випадку не має вирішального значення, проте досліджені у ході судового розгляду докази підтверджували, що ОСОБА_6, частину періоду за який отримував компенсацію проживав у власній квартирі. Зокрема про зазначене свідчить протокол огляду даних операторів зв`язку щодо мобільних з`єднань від 24.07.2020.

Під час допиту як свідка дружини обвинуваченого - ОСОБА_12, вона вказала, що у 2015-2018 роках користувалась номерами телефонів НОМЕР_4, НОМЕР_5, а ОСОБА_6 вказав, що користувався номерами НОМЕР_6 та НОМЕР_7 . При цьому, показання ОСОБА_12 про належність їй номеру НОМЕР_4 на той період слід оцінювати критично, адже при дослідженні додатка до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 28.04.2020, можна встановити, що жодного дзвінка з номера ОСОБА_6 на номер його дружини чи навпаки, зафіксовано не було.

Аналіз записів про з`єднання абонентського номера мобільного зв`язку НОМЕР_4 вказує на 3935 записів про з`єднання цього номеру в зоні дії базових станцій, які знаходяться в радіусі до 300 метрів від місця розташування Верховної Ради України, за адресою: АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7, що підтверджує належність вказаного номеру саме ОСОБА_6 .

Крім того, прокурор вказує, що огляд виписки з банківської картки ОСОБА_6, зокрема дві оплати на філію ДП « ІНФОРМАЦІЯ_7 » за 23.02.2018 з призначенням платежу «оплата ОСОБА_6 за комплект книг, номер телефону НОМЕР_8 » також підтверджує приналежність цього номеру ОСОБА_6 . Однак, судом першої інстанції вищевказані докази не були взяті до уваги.

ОСОБА_6 вважав своїм житлом саме квартиру АДРЕСА_4, про що свідчать заповнені ним та підписані ЕЦП декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування з 2015 по 2018 роки. Так, як місце проживання в деклараціях ОСОБА_6 зазначав: АДРЕСА_8 (декларація ОСОБА_6 за 2015 рік); АДРЕСА_9 (без номера будинку та квартири) (декларація ОСОБА_6 за 2016 рік); АДРЕСА_10 (без номера квартири) (декларація ОСОБА_6 за 2017 рік); АДРЕСА_11 (декларація ОСОБА_6 за 2018 рік). При цьому, прокурор звертає увагу, що номер квартири по АДРЕСА_3 був вказаний в договорі з 2015 року та відразу був відомий обвинуваченому.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, вважає, що вирок Вищого антикорупційного суду від 28.02.2025 слід змінити, зазначивши у мотивувальній частині про недопустимість доказів наданих стороною обвинувачення відповідно до зазначеного переліку в апеляційній скарзі, в іншій частині прохає вирок залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що не згоден з окремими положеннями зазначеними в мотивувальній частині вироку, а саме в останньому абзаці п. п. 4.1.4 про те, що суд не вважає необхідним надавати оцінку запереченням сторони захисту з приводу можливої неналежності та недопустимості доказів, а також щодо відсутності підстав для надання оцінки твердженням про направлення обвинувального акту поза межами строку досудового розслідування.

Захисник вказує, що на стадії судового розгляду ним подавалось клопотання про визнання ряду документів, які надані стороною обвинувачення як докази, очевидно недопустимими, однак судом було відмовлено в задоволенні даного клопотання.

Захисник стверджує, що висновок суду першої інстанції про допустимість доказів сторони обвинувачення є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону. Так, письмові докази, вказані в протоколі тимчасового доступу до речей та документів від 10.01.2019, вилучені на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_8 від 17.12.2018 у справі № 760/31824/18, були отримані поза межами строку її дії, вказаному в ухвалі, а відтак є недопустимими, як і похідні від них докази: висновки експертів ІНФОРМАЦІЯ_9 за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 10.12.2019 № 23/2098, 2113-19; від 26.12.2022 № 2177, 2298-230222-23, а також висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_10 за результатами проведення судової економічної експертизи від 15.11.2019 № 13-2/128.

Крім того, захисник вказує, що судом першої інстанції не була надана належна правова оцінка твердженням сторони захисту про направлення обвинувального акту поза межами строку досудового розслідування у зв`язку із його закінченням в первісному кримінальному провадженні № 42018000000002581 від 22.10.2018, з якого було виділено кримінальне провадження № 52023000000000015 від 12.01.2023. Відповідним доводам судом вже була надана оцінка. Так, ухвалою АП ВАКС від 15.03.2023 було скасовано повідомлення про підозру ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні № 42018000000002581 у зв`язку із його врученням після закінчення строку досудового розслідування.

3. Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, апеляційну скаргу захисника підтримав в повному обсязі з викладених у ній підстав. Зазначив, що його дії не суперечили чинному законодавству, адже у нього не було придатного для проживання житла у м. Києві, та на відстані 30 км від міста. Квартира, яка була придбана ним у новобудові, була без ремонту, з вільним на той час плануванням, без необхідних базових умов для проживання. Компенсацію вартості оренди житла він отримував лише до завершення ремонту і відразу після його закінчення (01.12.2018) подав заяву про припинення відповідних нарахувань.

Захисник обвинуваченого також заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора, вважаючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 законним та обґрунтованим, водночас підтримав доводи своєї апеляційної скарги в частині зміни мотивів вироку, пояснення надав аналогічні її змісту.

У судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні, заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту. Посилався на помилковість висновків суду першої інстанції щодо непридатності умов для проживання обвинуваченого, оскільки з моменту державної реєстрації права власності на квартиру, особа стає забезпеченою житлом, що виключає право на отримання коштів.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_6 (потерпілого) - ОСОБА_10 підтримала апеляційну скаргу прокурора, прохала її задовольнити, а також підтримала цивільний позов. Заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту. Пояснила, що з моменту отримання у власність квартири, народний депутат України втрачає право на компенсації вартості оренди житла, а відтак обвинувачений своїми діями завдав шкоди державі.

4. Мотиви суду.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників апеляційного провадження, повторно дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належать змагальність сторін, підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором, забезпечення доведеності вини.

При перегляді оскаржуваного вироку апеляційний суд, згідно зі ст. ст. 2, 7, 370, 404, 419 КПК України, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому КПК України порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх судом першої інстанції із додержанням правил ст. 94 КПК України, чи правильно застосовано закон про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

При цьому, відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неврахування доказів, які могли істотно вплинути на висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до вироку від 28.02.2025, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_6, виходив з того, що гарантії, передбачені ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» та право народного депутата отримати компенсацію вартості оренди житла або винайму готельного номера, не перестають існувати, якщо у власності народного депутата України наявні об`єкти нерухомого майна у м. Києві, які не призначені або непридатні для проживання. Тобто володіння такою нерухомістю не свідчить про забезпеченість народного депутата житлом та, як наслідок, не виключає реалізацію права на компенсацію вартості оренди житла.

Зі змісту гарантії у виді компенсації оренди житла чи винайму готельного номера, чітко вбачається, що держава гарантує народним депутатам забезпечення необхідними умовами для здійснення ними депутатських повноважень (ч. 4 ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Відшкодування народному депутатові України вартості оренди чи винайму готельного номера в м. Києві є частиною гарантій депутатської діяльності, перелік яких наведено у Розділі IV Закону України «Про статус народного депутата України».

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України», у витратах на забезпечення діяльності ВРУ передбачаються кошти на оренду житла або винайм готельного номера. Народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі його заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом ВРУ щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом ВРУ для компенсації вартості оренди (винайму).

Право на отримання таких коштів мають народні депутати, не забезпечені житлом у місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Гарантії депутатської діяльності не є самостійними, а походять від депутатських повноважень, оскільки вони встановлюються державою і закріплюються в законодавстві, а кожна з них покликана забезпечити реалізацію певного повноваження.

Відтак, за своїм статусом народний депутат України наділений правом на отримання за певних обставин із Державного бюджету України компенсаційних витрат, пов`язаних, зокрема, з орендою житла як гарантії забезпечення виконання ним своїх повноважень. Реалізація цього права потребує обов`язкового інформування про наявність таких обставин.

Згідно з матеріалами судового провадження ОСОБА_6 26.10.2014 обраний народним депутатом України VIII скликання, а 27.11.2014 склав присягу перед Верховною Радою України (т. 8, а. п. 52), у зв`язку з чим на нього почали розповсюджуватись гарантії, передбачені ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України».

Досліджувана у цій справі гарантія має цільове призначення та виконує функцію забезпечити народному депутату належні умови для проживання, якщо він таких умов не має, на період виконання ним своїх повноважень. Гарантія має компенсаційний характер, адже фактично держава лише відшкодовує витрати депутата на проживання у м. Києві, зокрема винайм житла, якщо він не забезпечений житлом у м. Києві.

Така гарантія полягає у виплаті щомісячної компенсації за проживання, а саме за оренду житла чи винайм готельного номера, при цьому винайм житла чи проживання у готельному номері є рівнозначними в цілях виплати компенсації. Сума щомісячної компенсації є обмеженою у розмірі й визначається на рівні вартості проживання в однокімнатному одномісному готельному номері в ДП « ІНФОРМАЦІЯ_11 ».

Також слід враховувати, що готельний номер є жилим приміщенням, придатним для тимчасового проживання у ньому, а відтак право народного депутата України на отримання компенсації безпосередньо пов`язане з забезпеченням житлом, придатним для проживання. Отже, народний депутат може вважатись забезпеченим житлом у разі, якщо він набуває у власність квартиру придатну для проживання, тобто така квартира має відповідати санітарно-технічним умовам з метою забезпечення можливості фактичного проживання у ній людини, аналогічно тому, як це має забезпечити відповідний номер у готелі, витрати на проживання у якому компенсуються державою.

З огляду на законодавчі положення, а також правову природу та призначення державної гарантії для народних депутатів України, передбаченої ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України», наявність у власності народного депутата України квартири у м. Києві, яка є непридатною для проживання, не свідчить про забезпеченість такого депутата житлом та, як наслідок, не виключає право на компенсацію вартості оренди житла або винайм готельного номера.

Водночас прокурор не погодився з висновками суду про непридатність для проживання квартири АДРЕСА_4, у зв`язку з невідповідністю ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» з огляду на відсутність в ній внутрішнього оздоблення, сантехнічного обладнання та приладів, у період з 20.04.2015 по 30.11.2018.

За переконанням прокурора, з 20.04.2015 ОСОБА_6 став забезпеченим житлом у м. Києві, а тому його звернення до Управління справами Верховної Ради України із заявами про отримання компенсації вартості оренди житла у період з 20.04.2015 по 30.11.2018, суперечило інтересам служби, цілям і завданням гарантій депутатської діяльності.

Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги прокурора (про забезпеченість ОСОБА_6 житлом у період з 20.04.2015 по 30.11.2018) з наступних підстав.

Відповідно до договору купівлі - продажу квартири від 20.04.2015 ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_6 і ОСОБА_12 (покупці) уклали договір про те, що останні приймають у власність квартиру АДРЕСА_4 (т. 12, а. п. 138 - 140).

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що квартира АДРЕСА_4, через невідповідність ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», з огляду на відсутність в ній внутрішнього оздоблення, сантехнічного обладнання та приладів, не була придатною для проживання станом на 20.04.2015, на 31.12.2016, на 31.12.2017, на 02.04.2018. Вказане підтверджується, зокрема, допитом свідків ОСОБА_14 (т. 15, а. п. 130 - 137 CD диск), ОСОБА_15 (т. 15, а. п. 161 - 173 CD диск), ОСОБА_12 (т. 15, а. п. 225 - 240 CD диск), ОСОБА_13 (т. 15, а. п. 68 - 82 CD диск), які підтвердили, що квартира АДРЕСА_12 на момент її придбання перебувала у стані «від забудовника», була без внутрішнього оздоблення, сантехнічного обладнання та приладів; з липня 2015 по грудень 2018 у ній проводились ремонтні роботи, що підтверджено видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарними та фіскальними чеками, квитанціями, наявними у матеріалах судової справи (т. 14, а. п. 86-104, 107, 112, 115, 116-124, 137-139, 143-146), договором підряду на ремонт квартири № 02/04/2018 від 02.04.2018, укладеним між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 (т. 14, а. п. 131 - 135), а також актом прийому-передачі виконаних робіт від 03.12.2018, відповідно до якого роботи з проведення ремонту у квартирі АДРЕСА_4 виконано якісно та в повному обсязі (т. 14, а. п. 136); висновком експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 2640/24-42 від 05.04.2024, відповідно до якого придатною для проживання квартира стала з грудня 2018 року (т. 14, а. п. 58 - 75).

Оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що не знайшов свого підтвердження факт придатності для проживання квартири АДРЕСА_4 у період використання ОСОБА_6 державної гарантії на компенсацію вартості оренди житла. А тому, у діях ОСОБА_6, які виразились у зверненні до Апарату ВР України із заявами про компенсацію вартості оренди житла у період з 20.04.2015 по 30.11.2018 не вбачається ознак зловживання службовим становищем.

Розуміння поняття житла, його обсяг та юридичні ознаки суттєво варіюються залежно від галузі права, у якій воно знаходить своє застосування, що обумовлюється об`єктивними потребами правового регулювання відповідних правовідносин.

Відповідно до положень ст. ст. 379, 382 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Придатність для проживання - це ознака житла, яка складається з системи технічних, архітектурних, містобудівних, санітарних вимог, стандартів цивільного захисту, які надають будівлі можливість виконувати функцію житла та характеризують його якість і забезпечують безпечні, комфортні умови для постійного проживання людини.

Вимоги до придатності житла, які діяли зокрема у період з 20.04.2015 по 30.11.2018, були закріплені у ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення». Введення в експлуатацію нового будинку, як житлового, регулював Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461.

Прокурор в апеляційній скарзі вказує, що ведення вексплуатацію будинку АДРЕСА_3 свідчить про придатність для проживання квартири АДРЕСА_12, без проведення додаткових ремонтних робіт, її відповідність умовам ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення».

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами. Як правильно вказав суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта свідчить про законність будівництва, підтверджує, що будівельні роботи, які виконувались на прийнятому в експлуатацію об`єкті, відповідають проектній документації на будівництво такого об`єкта та вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил. Тобто, факт введення будинку в експлуатацію свідчить про дотримання забудовником будівельних стандартів об`єкта в цілому та дотримання вимог діючого законодавства.

Придатність як обов`язкова ознака житла може розглядатись у широкому розумінні, тобто, як вимога до всього житлового будинку, так і у вузькому розумінні, як окрема ознака житлового приміщення. При цьому, на переконання колегії суддів, виконання внутрішніх опоряджувальних робіт у квартирі, придбаній ОСОБА_6 в стані «від забудовника» було необхідним, адже без проведення відповідних робіт, зокрема підключення та розведення комунікацій, вентиляції, виконання внутрішнього оздоблення стін, підлоги, встановлення сантехнічного обладнання (туалет/ванна), кухні тощо, не було забезпечено мінімальні необхідні умови для проживання у такій квартирі. В цій справі проведення ремонтних робіт у квартирі не було пов`язане виключно з бажанням підвищення рівня комфорту вже придатного для приживання приміщення.

Такі висновки цілком узгоджуються і з положеннями відповідних нормативно-правових актів у галузі будівництва.

Так, відповідно до абз. 2 п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», в редакції станом на час описаних в обвинувальному акті подій, житлові будинки, побудовані за кошти юридичних і фізичних осіб, можуть прийматися в експлуатацію без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт у квартирах та вбудовано-прибудованих приміщеннях, які не впливають на експлуатацію будинків, якщо це обумовлено договором, за умови відповідності їх санітарним, протипожежним і технічним вимогам.

Водночас перелік внутрішніх опоряджувальних робіт, без виконання яких можливе прийняття в експлуатацію житлових будинків, затверджений Наказом ІНФОРМАЦІЯ_12 № 2 від 11.01.2014.

Відповідно до вказаного переліку, прийняття в експлуатацію житлових будинків можливе без: опорядження та покривання стін, перегородок та стель житлових приміщень, коридорів у квартирах, кухонь, ванних кімнат та туалетів, інших підсобних приміщень, а також вбудовано-прибудованих приміщень клейовими та іншими видами фарб, шпалерами, декоративними плитами, панелями, іншими оздоблювальними матеріалами та виробами; покривання підлог житлових кімнат, коридорів, кухонь, ванних кімнат, туалетів та інших підсобних приміщень, а також вбудовано-прибудованих приміщень паркетом, лінолеумом, облицювальною плиткою, іншими оздоблювальними матеріалами і виробами; установлення внутрішніх дверних полотен з коробками, елементів вбудованих шаф та антресолей у приміщеннях квартир та вбудовано-прибудованих приміщеннях; установлення сантехнічного обладнання та приладів (мийка, умивальник, унітаз, біде, ванна), сантехнічної арматури (водорозбірні крани, змішувачі), крім запірних кранів на відгалуженнях від стояків у місцях підключення зазначених приладів, а також засобів обліку води в квартирах та вбудовано-прибудованих приміщеннях; установлення електро- та газових плит, світильників, радіо-, телевізійних та телефонних розеток за умови забезпечення нормативних вимог з електробезпеки, пожежної безпеки та техніки безпеки у будівництві; влаштування внутрішніх перегородок у вбудовано-прибудованих приміщеннях; штукатурення внутрішніх поверхонь стін та стель вбудовано-прибудованих приміщень, крім заповнення швів; влаштування внутрішніх систем електрообладнання та газопостачання вбудовано-прибудованих приміщень.

З акту передачі - приймання квартири від 02.02.2015, складеного між продавцем - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_13 » в особі ОСОБА_16 та покупцем ОСОБА_13 вбачається, що продавець передав покупцю квартиру АДРЕСА_4 . Передана квартира має загальну площу 181,30 кв. м, складається з 4-х кімнат житловою площею 98,40 кв. м, та має наступний технічний стан: вирівнюючу стяжку по перекриттю і гідроізоляцію в приміщеннях з мокрим циклом; оштукатурені стіни, крім санітарних вузлів; встановлено металопластикові вікна та дверні блоки з енергозберігаючим склопакетом; встановлено вогнетривкі металеві вхідні двері в житлове приміщення, укомплектовані замком; здійснено монтаж горизонтальної системи опалення та встановлено прилади опалення і прилади обліку у нежитловому приміщенні; здійснено монтаж холодного і гарячого водопостачання і водовідведення із встановленням вхідної запірної арматури та облікових приладів, без розводки по житловому приміщенню та без встановлення санітарно - технічних приладів; монтаж системи електропостачання житлового приміщення мідним проводом із встановленням облікових та захисних приладів; технічне підключення об`єкта нерухомості до інженерних мереж електро-, водо-, теплопостачання, а також мереж телебачення, телефонізації (т. 7, а. п. 44).

На підтвердження тієї обставини, що на час придбання квартири ОСОБА_6 (20.04.2015) стан квартири не змінився і вона не була придатна для проживання, суд зокрема покладається на показання свідка ОСОБА_13, який був допитаний під час судового розгляду судом першої інстанції та надав показання, відповідно до яких, на момент купівлі квартири сім`єю Долженкових, квартира АДРЕСА_12 перебувала у стані від забудовника, у квартирі були лише вхідні двері, вікна, чорнова стяжка та колони, які є несучими конструкціями. Квартира станом на момент продажу її Долженкову не забезпечувала житлові потреби, відсутніми були комунікації, в тому числі водопровід, електрика. Оглянувши фото квартири, надані стороною захисту (т. 14, а. п. 147 - 150), свідок повідомив, що станом на момент продажу квартири розводка труб у квартирі АДРЕСА_12 виконана не була. У зв`язку з чим зауважив, що фото зроблені після 20.04.2015. (т. 15, журнал судового засідання за 18.10.2024, а. п. 68 - 82, CD диск).

Тобто, з вищевказаного слідує, що хоча будинок АДРЕСА_3 після здачі в експлуатацію, його загальні інженерні мережі та загальні приміщення в цілому, відповідали санітарним, протипожежним нормам та технічним вимогам, водночасквартира АДРЕСА_12 у вказаному будинку не була придатною для проживання, в тому числі через відсутність обладнання, потрібного для забезпечення мінімальних санітарних умов.

Вказане твердження цілком відповідає вимогам до житлових приміщень, наведеним у ст. 50 ЖК України (в редакції від 11.10.2018 № 2542-VIII), в якій закріплено, що жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.

Водночас, колегія суддів відхиляє посилання прокурора на абз. 3 п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, відповідно до якого житлові будинки, в яких є побудовані за кошти державного та місцевих бюджетів квартири, що призначені, зокрема, для соціально незахищених верств населення (інвалідів, ветеранів війни, багатодітних сімей, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших), приймаються в експлуатацію за умови виконання у повному обсязі внутрішніх опоряджувальних робіт в таких квартирах.

Як вбачається зі змісту вказаної норми, вона стосується квартир, будівництво яких відбувалось коштом державного та місцевих бюджетів саме з метою їх подальшої передачі в користування відповідним категоріям громадян.

При цьому, з матеріалів провадження вбачається, що сторона обвинувачення не доводила, що квартира АДРЕСА_4 була побудована за кошти державного та місцевих бюджетів з відповідним цільовим призначенням, а відтак не підпадає під дію згаданої норми.

Крім того, аналіз норми, на яку посилається прокурор, цілком логічно свідчить, що у разі, надання квартир пільговим категоріям громадян (інвалідам, ветеранам війни, багатодітним сім`ям, громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо), такі квартири мають на момент передачі бути придатними для проживання і не потребувати проведення додаткових ремонтних робіт. Що, своєю чергою, свідчить про те, що квартира, придбана подружжям Долженкових могла бути введена в експлуатацію у стані, який не дозволяв в ній проживати до проведення робіт, про необхідність проведення яких зазначала сторона захисту.

В апеляційній скарзі прокурор наполягав на визнанні висновку експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 2640/24-42 від 05.04.2024 неналежним доказом з огляду на відсутність кореляції між рівнем комфорту та придатністю для проживання, однак колегія суддів відхиляє такі доводи з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Під час апеляційного розгляду за клопотанням прокурора було повторно досліджено висновок експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 2640/24-42 від 05.04.2024 (т. 14, а. п. 58-75). Дана експертиза була проведена за заявою адвоката ОСОБА_17 ІНФОРМАЦІЯ_14 (т. 14, а. п. 51 - 54), а висновок наданий стороною захисту суду першої інстанції у встановленому законом порядку та, надалі, досліджений судом першої інстанції у судовому засіданні.

Так, відповідно до висновку № 2640/24-42 від 05.04.2024, складеному за результатами аналізу представлених на дослідження документів, зокрема договірної документації, ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_4 були завершені в грудні 2018 року. Експерти встановили, що квартира з моменту покупки до грудня 2018, не була придатною до експлуатації, адже у ній не були виконані роботи з оздоблення, не встановлено санітарно-технічне обладнання, системи вентиляції тощо (т. 14, а. п. 58-75).

З тексту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції надав оцінку висновку експертів в сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 94 КПК України, навівши мотиви, з яких визнав його належним і допустимим, а також визначив його доказове значення.

Зіставляючи доводи апеляційної скарги прокурора про неналежність як доказу висновку експертів № 2640/24-42 від 05.04.2024 через відсутність кореляції між рівнем комфорту та придатністю для проживання квартири з висновками, викладеними судом першої інстанції в оскаржуваному вироку, колегія суддів вбачає, що такі доводи свідчать про незгоду сторони обвинувачення з оцінкою судом відповідного висновку, але не свідчать про неналежність такого доказу у розумінні ст. 85 КПК України.

При цьому, стороною обвинувачення не було надано доказів які б свідчили про невідповідність висновків експерта, як і не заявлялось клопотання про проведення повторної чи додаткової судової будівельно-технічної експертизи на спростування вказаного висновку.

Отже, з огляду на принцип змагальності сторін та свободи в поданні доказів, а також відсутність встановлених законом підстав для визнання доказу неналежним, колегія суддів відхиляє довід прокурора в цій частині.

Також в апеляційній скарзі прокурор зазначає, що ОСОБА_6, як і попередній власник ОСОБА_13, на момент купівлі квартири АДРЕСА_4, не мали жодних претензій до стану її придатності, не вчиняли дій для визнання квартири непридатною для проживання або фіксацію недоліків житла, що унеможливлювали проживання, відповідно до Порядку обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР № 189 від 26.04.1984.

Втім, колегія суддів не погоджується з такими доводами прокурора, оскільки відповідно до договорів купівлі - продажу квартири, укладених між ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_13 » та ОСОБА_13 від 02.02.2015 (т. 7, а. п. 41), а також між ОСОБА_13, ОСОБА_6 і ОСОБА_12 (т. 7, а. п. 37 - 40), їх зміст свідчить про їх типову форму і спрямованість в першу чергу на реєстрацію за особою факту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна.

При цьому, виходячи із принципу свободи договору, закріпленого у ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони вільні у реалізації свого права укладати договори, обирати контрагентів та визначати умови договору на власний розсуд, керуючись принципами справедливості, добросовісності та розумності.

А відтак, за наявності взаємної згоди на укладання договору купівлі продажу на визначених у ньому умовах, та виходячи із того, що фактичний стан квартири не унеможливлював набуття прав власності на неї, колегія суддів відзначає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_12 не були зобов`язані керуватись Порядком, затвердженим Постановою Ради Міністрів Української РСР № 189 від 26.04.1984. Тим більше, що вказаний порядок регулює питання планового суцільного обстеження будинків державного і громадського житлового фонду з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам, а не перевірки на відповідність санітарним нормам окремого житлового приміщення.

Надалі колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги прокурора в частині доказів, які, за твердженням прокурора, безпідставно не були враховані судом першої інстанції.

Колегія суддів, під час апеляційного розгляду, за клопотанням прокурора здійснила повторне дослідження обставин, встановлених під час судового розгляду в суді першої інстанції, в межах зазначених прокурором у клопотанні (т. 17, а. п. 142 - 144).

В своїй апеляційній скарзі і під час апеляційного розгляду прокурор наполягав на тому, що матеріали кримінального провадження підтверджували вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а судом першої інстанції не були враховані наступні обставини:

- ОСОБА_6 частину періоду проживав у власній квартирі, про що свідчить протокол огляду мобільних з`єднань від 24.07.2020;

- ОСОБА_6 належав номер НОМЕР_8, що підтверджується випискою з його банківської карти, що спростовує версію ОСОБА_6 та його дружини про належність вказаного номеру саме дружині.

На підтвердження факту користування ОСОБА_6 квартирою АДРЕСА_4, прокурор посилався на відомості отримані від операторів мобільного зв`язку ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » та ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_16 » - білінгові дані за абонентськими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_6, якими користувались ОСОБА_6 та ОСОБА_12 .

Під час апеляційного перегляду колегією суддів було досліджено вміст оптичного диска для систем лазерного зчитування « ІНФОРМАЦІЯ_17 » з написом на ньому чорного кольору « ІНФОРМАЦІЯ_16, справа 991/1545/20 від 26.02.2020» «6Д-20-02754 від 17.03.2020», на якому міститься файл з назвою « НОМЕР_9 » та інформація за період з 20.04.2015 по 01.11.2018, яка знаходилась у володінні ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_16 » за номером телефону НОМЕР_6 (т. 9, а. п. 139).

Вказаний носій інформації отриманий стороною обвинувачення за результатом тимчасового доступу до речей та документів, про що складений протокол від 24.03.2020 (т. 9, а. п. 136-137).

При цьому, на вказаному носії у файлі формату «Microsoft Excel» не міститься жодної інформації щодо абонентських з`єднань, а вказується лише про, дослівно: «Заключне блокування (Deactivated) 06.02.2015 00:00:00».

Також колегією суддів було досліджено вміст оптичного диска для систем лазерного зчитування «DVD-RW» з написом на ньому «07249вк», на якому міститься файл «detail_results_07249» та інформація за період з 23.04.2017 по 01.11.2018, яка знаходилась у володінні ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » за номером телефону НОМЕР_4 (т. 9, а. п. 154).

Вказаний носій інформації отриманий стороною обвинувачення внаслідок проведення тимчасового доступу до речей та документів, про що складений протокол від 28.04.2020 (т. 9 а. п. 151-152).

На вказаному носії у форматі «Microsoft Excel» міститься інформація про анкетні дані абонента, приналежність номера мобільного зв`язку ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_18 », а також інформація про з`єднання абонента у вказаний проміжок часу, тип та тривалість з`єднань, перелік адрес базових станцій, азимутів тощо.

В протоколі огляду інформації та додатку до нього від 24.07.2020 (т. 9, а. п. 155 - 160), зазначається, що вказаний лазерний диск був предметом огляду детектива, який здійснював аналіз перебування абонента НОМЕР_4 в зоні дій відповідних базових станцій в період часу з 07 год. 00 хв до 21 год. 00 хв та з 21 год 00 хв до 07 год 00 хв, однак інформація з диска у протоколі огляду не відображена. Також у протоколі огляду детективом вказано, що номер мобільного телефону НОМЕР_4 в період з 23.04.2017 по 25.04.2018 працював з мобільним терміналом, який має ІМЕІ НОМЕР_10 (відповідно до відкритої інформації такі ІМЕІ має iPhone 5), а в період часу з 24.04.2018 по 01.11.2018 з мобільним терміналом, який має ІМЕІ НОМЕР_11 (відповідно до відкритої інформації такі ІМЕІ має iPhone Х ).

У додатку до протоколу детектив вказує, що абонентський номер найчастіше реєструвався у зоні дії таких базових станцій: АДРЕСА_13 (азимут: 345); АДРЕСА_14 (азимут: 265); АДРЕСА_7 (азимут: 60); АДРЕСА_15 (азимут: 100); АДРЕСА_16 (азимут: 60).

Прокурор вказує про те, що базові станції за адресами: АДРЕСА_14 (азимут: НОМЕР_12 ); АДРЕСА_15 (азимут: НОМЕР_13 ); АДРЕСА_16 (азимут: НОМЕР_14 ) забезпечують зв`язок за адресою: АДРЕСА_3, що, на його думку, підтверджує фактичне проживання ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_12 .

Водночас на вказаному носії інформації містяться дані про дату та час з`єднання абонента НОМЕР_4 із прив`язками до різних азимутів базових станцій. Аналіз вмісту вказаного оптичного диска, з метою прив`язки місця перебування мобільних терміналів до конкретної адреси, за переконанням колегії суддів, потребував залучення особи, що має спеціальні знання у галузі телекомунікацій. Втім, процесуальних дій, в результаті яких можливо було б визначити значення отриманої інформації для даного кримінального провадження, з вказаним доказом (огляд за участю спеціаліста, призначення судової експертизи тощо) стороною обвинувачення не проводилось.

Посилання прокурора на відомості, які відображені детективом на схемі у додатку до протоколу огляду інформації від 24.07.2020 з посиланням на базові станції за адресами: АДРЕСА_14 (азимут: 265); АДРЕСА_15 (азимут: 100); АДРЕСА_16 (азимут: НОМЕР_14 ), а також відомості викладені у його письмових поясненнях з прив`язкою до карт ресурсу «Google maps» (т. 18 а. п. 51 - 55), як такі, що забезпечують зв`язок за адресою: АДРЕСА_3, є лише припущенням сторони обвинувачення. Адже радіус дії вказаних базових станцій може сягати значних відстаней та поширюватись на велику кількість адрес, що своєю чергою не є неспростовним доказом перебування абонентського номера за вказаною адресою у конкретний період часу.

В цілому, що стосується посилання прокурора на відомості, викладені старшим детективом НАБУ ОСОБА_19 у протоколі огляду від 24.07.2020, колегія судів зазначає наступне.

Аналіз вмісту додатків до протоколів тимчасового доступу до речей та документів від 24.03.2020 та від 28.04.2020 (оптичного диска для систем лазерного зчитування «DVD-R» з написом на ньому чорного кольору « ІНФОРМАЦІЯ_16, справа 991/1545/20 від 26.02.2020» «6Д-20-02754 від 17.03.2020», на якому міститься файл з назвою « НОМЕР_9 » та інформація за період з 20.04.2015 по 01.11.2018, яка знаходилась у володінні ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_16 » за номером телефону НОМЕР_6 ; оптичного диска для систем лазерного зчитування « ІНФОРМАЦІЯ_17 » з написом на ньому «07249вк», на якому міститься файл «detail_results_07249» та інформація за період з 23.04.2017 по 01.11.2018, яка знаходилась у володінні ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » за номером телефону НОМЕР_4 ), з метою прив`язки місця перебування мобільних терміналів до конкретних адрес, за переконанням колегії суддів, потребував залучення особи, що має спеціальні знання у галузі телекомунікацій, оскільки фактично йде мова про створення відповідного висновку за результатом обробки зазначеної інформації. Водночас виходячи з системного аналізу положень ст. ст. 71, 99, абз. 4 ч. 2 ст. 168, 237 КПК, опрацювання та аналіз електронної (цифрової) інформації потребує залучення спеціаліста. Втім така особа стороною обвинувачення не залучалась.

Як вбачається з наведеного протоколу огляду від 24.07.2020, його предметом був огляд даних, що містились на вищезгаданому оптичному диску. При цьому, в протоколі огляду (додатку до нього), крім іншого, наведені графічні зображення карти місцевості з нанесеними колами, зазначенням адрес та стрілок тощо. Втім на самому оптичному диску такі графічні зображення відсутні, а як вже зазначалось, міститься лише інформація в форматі таблиць.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 КПК, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Частиною 2 ст. 237 КПК передбачено, що огляд комп`ютерних даних проводиться слідчим, прокурором шляхом відображення у протоколі огляду інформації, яку вони містять, у формі, придатній для сприйняття їх змісту (за допомогою електронних засобів, фотозйомки, відеозапису, зйомки та/або відеозапису екрана тощо або у паперовій формі).

Виходячи із наведених положень кримінального процесуального закону, в протоколі огляду має відображатись виключно та інформація, що міститься на відповідному носії.

Колегія суддів констатує, що відомості викладені у протоколі огляду від 24.07.2020 не відповідають вмісту зазначеному оптичному диску, оскільки останній не містять жодних графічних зображень. А аналіз з`єднань та створення за його результатами графічних зображень виконані особою, щодо якої відсутні відомості про володіння спеціальними знаннями та навичками.

Виходячи з наведеного, колегія суддів відхиляє посилання прокурора на протокол огляду від 24.07.2020 як на доказ вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки такий протокол не відповідає вимогам КПК.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи прокурора щодо належності абонентського номера НОМЕР_4 ОСОБА_6, а не його дружині ОСОБА_12, оскільки така обставина не доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом.

Так, з дослідженого судом апеляційної інстанції вмісту оптичного диска для систем лазерного зчитування «DVD-RW» з написом на ньому «07249вк», на якому міститься файл «detail_results_07249» з інформацією за період з 23.04.2017 по 01.11.2018 за номером телефону НОМЕР_4 (т. 9, а. п. 154), вбачається, що у розділі контактна інформація містяться відомості про володільця номера НОМЕР_4, який з 29.08.2014 зареєстрований на контрактній формі обслуговування за ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_18 ».

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_12 перебувала у трудових відносинах з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_18 » у період з 01.02.2017 по 31.12.2020, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_15 (т. 14, а. п. 49 - 50).

Під час допиту в суді першої інстанції ОСОБА_12 (т. 15, а. п. 225 - 240 CD диск) підтвердила, що абонентський номер НОМЕР_4 є корпоративним та перебував у її користуванні. Спілкування з ОСОБА_12 за вказаним номером в суді першої інстанції підтвердили також свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15 (т. 15, а. п. 130 - 137; 161 - 173 CD диск). Окрім того, використання цього мобільного номеру ОСОБА_12 підтверджується договором оренди квартири від 01.02.2017 (т. 14, а. п. 162), актом виконаних робіт від 17.02.2020 (т. 14, а. п. 39-40), полісами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (т. 14, а. п. 42, 46, 48), документами на придбання будівельних матеріалів (т. 14, а. п. 104-115).

Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту, про те, що виходячи з даних файлу « ІНФОРМАЦІЯ_19 », які містяться у додатку до протоколу тимчасового доступу до речей і документів оператора « ІНФОРМАЦІЯ_15 » від 28.04.2020 року, найбільша кількість денних з`єднань по мобільному номеру телефону НОМЕР_4 припадає саме на базову станцію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 (7514 з`єднань), яка територіально є ближчою до тодішнього місця роботи ОСОБА_12 - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_18 » ( АДРЕСА_3 ).

Відповідно до пояснень ОСОБА_6, абонентський номер НОМЕР_5 дружина давала у користування старшій дитині для їх спілкування під час окремого проживання, а також для зв`язку із дитиною під час її навчання в школі, що пояснює з`єднання між дослідженими абонентськими номерами переважно вдень. А тому твердження прокурора, що ОСОБА_12 не могла телефонувати сама собі, а абонентський номер НОМЕР_4 належав ОСОБА_6, є припущенням, яке не спростовує позицію сторони захисту, зокрема про використання ОСОБА_6 абонентського номера НОМЕР_7 лише за допомогою з`єднань з використанням мережі інтернет.

Відтак колегія суддів робить висновок, що з дослідженої інформації неможливо поза розумним сумнівом встановити факт перебування абонентського номера НОМЕР_4 за певною адресою та в певний час доби, а отже колегія суддів відхиляє доводи прокурора в частині посилання на вищевказані докази.

Крім того, за клопотанням прокурора судом апеляційної інстанції повторно було досліджено договір № 121 - 68/1 від 20.04.2015 укладений між ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_20 » та ОСОБА_6 і ОСОБА_12 про надання послуг з утримання та управління будинку, прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг (т. 12, а. п. 130 - 134); розрахунки за комунальні послуги за листопад 2014 - липень 2019 (т. 12, а. п. 135 - 136), копії рахунків на сплату житлово - комунальних послуг та додаткових послуг за період грудень 2015 року, квітень - липень 2016 року, листопад 2017 року, березень 2018 року, квітень 2019 року. (т. 14, а. п. 168 - 175).

Так, відповідно до договору № 121 - 68/1 від 20.04.2015, компанія надає послуги з утримання та управління будинком та прибудинковою територією. У вартість послуг включено послуги з утримання, управління, додаткові послуги, вартість централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, централізованого постання холодної води, водовідведення гарячої та холодної води, вартість електроенергії тощо.

З досліджених судом апеляційної інстанції копій квитанцій вбачається нарахування на регулярній основі вартості послуг з управління будинком і прибудинковою територією, послуги консьєржа, що само по собі не може свідчити про проживання ОСОБА_6 у квартирі у вказаний проміжок часу, оскільки надання таких послуг не пов`язане з фактом проживання осіб та розраховується виключно виходячи із площі квартири.

Водночас проаналізувавши відомості про нарахування вартості послуг, обсяг споживання яких безпосередньо пов`язаний із фактичним використанням та розраховується відповідно до показань приладів обліку, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до змісту рахунків на сплату житлово-комунальних та додаткових послуг за грудень 2015 року, квітень 2016 року, було нараховано вартість спожитої електроенергії в розмірі 954 та 2706 кВт відповідно. При цьому споживання послуг водопостачання та водовідведення у зазначені місяці не відбувалось.

З рахунку за травень 2016 року вбачається відсутність споживання електроенергії, водопостачання та водовідведення.

Зі змісту рахунків за червень - липень 2016 року, вбачається нарахування вартості спожитої електроенергії в обсязі 1237 та 407 кВт відповідно, однак відсутнє споживання послуг водопостачання та водовідведення.

З рахунків за листопад 2017 року - березень 2018 року вбачається нарахування за спожиту електроенергію в обсязі 857 та 581 кВт відповідно, однак відсутнє споживання послуг водопостачання та водовідведення.

Своєю чергою, рахунок за спожиті комунальні послуги за квітень 2019 року, тобто у період часу, коли факт проживання ОСОБА_6 з родиною у квартирі не заперечується сторонами провадження, містить нарахування за спожиту електроенергію, послуги водопостачання та водовідведення.

Наведені обставини цілком корелюються з поясненнями ОСОБА_6, відповідно до яких, до листопада 2018 року в квартирі проводився ремонт і така версія ставить під сумнів твердження сторони обвинувачення про придатність для проживання квартири АДРЕСА_4 та фактичне проживання в ній ОСОБА_6 з родиною.

Підсумовуючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч. ч. 2, 4 ст. 17 КПК, що передбачають, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Ці питання мають бути вирішені на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

За наслідком апеляційного перегляду колегія суддів прийшла до переконання, що наявні сумніви у їх сукупності та взаємозв`язку не дають можливість розумній та безсторонній людині сформувати єдину версію обвинувачення, яка б виключала можливість існування іншої версії інкримінованої події, що є підставою для розумного сумніву в доведеності вини ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Зазначене є підставою для обґрунтованого висновку суду апеляційної інстанції, що прокурором не було доведено поза розумним сумнівом, що обвинувачений ОСОБА_6 у період часу з 20.04.2015 по 30.11.2018 мав у власності об`єкт нерухомості у м. Києві, який був придатний для проживання, що унеможливлювало використання ОСОБА_6 державної гарантії на компенсацію вартості оренди житла. Як наслідок судом встановлено, що набуття ОСОБА_6 бюджетних коштів на загальну суму 700 280 грн відповідало інтересам служби.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_6 усіх обов`язкових елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про направлення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52023000000000015 поза межами строку досудового розслідування, колегія суддів, оцінює такі доводи наступним чином.

В оскаржуваному вироку суд першої інстанції зазначив, що не вважає за необхідне надавати оцінку твердженням сторони захисту про направлення обвинувального акту поза межами строку досудового розслідування, оскільки це обумовлено висновками суду про не доведення наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (т. 16, а. п. 103 зв.).

Водночас дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів встановила, що зазначені доводи були предметом дослідження суду першої інстанції на стадії підготовчого судового засідання. Так, у підготовчому судовому засіданні розглядалось клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження № 52023000000000015 від 12.01.2023 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. За результатами розгляду вказаного клопотання судом постановлено ухвалу про відмову у його задоволенні, з наведенням обґрунтування та мотивів такого рішення (т. 1, а. п. 157-159).

Надаючи свою оцінку доводам захисника в цій частині, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до матеріалів судового провадження, 01.12.2022 старшим детективом - керівником Четвертого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_19, за погодженням з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8, ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 42018000000002581 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (т. 2, а. п. 71 - 77).

12.01.2023 постановою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 з матеріалів досудового розслідування № 42018000000002581 від 22.10.2018 в окреме провадження виділено матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, які зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 52023000000000015 (т. 2, а. п. 107 - 108).

15.03.2023 ухвалою АП ВАКС частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_6 та скасовано повідомлення ОСОБА_6 про підозру від 01.12.2022 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні № 42018000000002581 від 22.10.2018, з якого 12.01.2023 виділено матеріали відносно ОСОБА_6 в кримінальне провадження № 52023000000000015 (т. 1, а. п. 77 - 79).

17.01.2024 старшим детективом Четвертого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_21, за погодженням з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8, ОСОБА_6 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (т. 3, а. п. 16 - 23).

Постановою заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_22 від 23.01.2024 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, до 3 - х місяців, тобто до 28.02.2024 (т. 3, а. п. 76 - 79).

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України затверджено прокурором у кримінальному провадженні Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 28.06.2024, та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_21 01.07.2024 (т. 1, а. п. 2 - 18).

Захисник вважає, що у кримінальному провадженні № 42018000000002581 від 22.10.2018, станом на дату введення воєнного стану в Україні (24.02.2022), за фактами отримання компенсацій за винайм готельного номера або оренди квартири, були повідомлені про підозри у вчиненні злочинів, зокрема, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, а тому ч. 8 ст. 615 КПК України, у даному кримінальному провадженні не підлягає застосуванню, через що 22.04.2022 строки досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000002581 завершились, а органом досудового розслідування продовжено їх не було. Захисник вважає, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000002581 сплив ще до «першого» повідомлення про підозру ОСОБА_6, так як не був продовжений після 22.04.2022 у встановленому законом порядку, та, як наслідок, був пропущений також у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023.

Відповідно до матеріалів судового провадження, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18.10.2021 (справа № 991/6982/21) продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000002581 від 22.10.2018 на шість місяців, тобто до 22.04.2022.

24.02.2022 у зв`язку з початком повномасштабної військової агресії з боку Російської Федерації проти України указом Президента № 64/2022 в Україні запроваджено правовий режим воєнного стану, який неодноразово продовжувався і діє станом на час постановлення цього рішення.

Станом на 24.02.2022 підозрювані, про яких вказує сторона захисту, у кримінальному провадженні № 42018000000002581 від 22.10.2018 були відсутні, адже матеріали щодо них були виділені з матеріалів кримінального провадження № 42018000000002581 в окремі провадження. Таким чином, на момент запровадження правового режиму воєнного стану, кримінальне провадження № 42018000000002581 від 22.10.2018 належало до кримінальних проваджень, у яких досудове розслідування здійснювалось за фактом вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ст. ст. 219, 294 КПК України (в редакції закону № 2617-VIII від 22.11.2018), а також ч. 8 ст. 615 КПК України (в редакції Закону № 2137-IX від 15.03.2022), у кримінальних провадженнях, в яких жодній особі не було повідомлено про підозру на дату введення в Україні правового режиму воєнного стану, строк досудового розслідування від дати введення до дати скасування такого правового режиму у кримінальних провадженнях не обчислюється та не зараховується до загальних строків. Відтак, положення ч. 8 ст. 615 КПК України поширювались і на кримінальне провадження № 42018000000002581 від 22.10.2018.

Тобто, на момент повідомлення ОСОБА_6 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (01.12.2022), строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000002581, з урахуванням положень ч. 8 ст. 615 КПК України, не закінчився.

З моменту повідомлення ОСОБА_6 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України - 01.12.2022, розпочався перебіг двомісячного строку, встановленого п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України.

12.01.2023 з матеріалів кримінального провадження № 42018000000002581 від 22.10.2018 в окреме провадження було виділено матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, які були зареєстровані у ЄРДР за № 52023000000000015 (т. 2, а. п. 107 - 108). На момент виділення матеріалів залишок строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000015, становив 19 днів і тривав до 01.02.2023.

19.01.2023 прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 детективам Національного антикорупційного бюро України надано доручення повідомити підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування (т. 2, а. п. 111 - 112). На момент повідомлення підозрюваного та його захисника про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000015 за підозрою ОСОБА_6 залишок строку досудового розслідування становив 12 днів.

В той же час, після скасування ухвалою АП ВАКС від 15.03.2023 (т. 1, а. п. 77 - 79) повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні № 42018000000002581 від 22.10.2018, ОСОБА_6 втратив процесуальний статус підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, що призвело до повернення кримінального провадження у статус «фактового».

Після скасування повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42018000000002581, з якого було виділено нове провадження, зареєстроване за № 52023000000000015, строк досудового розслідування повинен обраховуватись з урахуванням строку в межах якого ОСОБА_6 мав процесуальний статус підозрюваного і після вручення нової підозри такий строк мав обмежуватись залишками загального двомісячного строку.

17.01.2024 старшим детективом Четвертого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_21, за погодженням з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8, ОСОБА_6 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (т. 3, а. п. 16 - 23).

Із врахуванням вищевикладеного, станом на 18.01.2024 у кримінальному провадженні № 52023000000000015, залишалось 11 днів строку досудового розслідування.

23.01.2024 постановою заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_22 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, до 3 - х місяців, тобто до 28.02.2024 (т. 3, а. п. 76 - 79).

20.02.2024 прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 надано доручення детективам Національного антикорупційного бюро України у порядку ст. 290 КПК України повідомити ОСОБА_6 та його захисника про завершення досудового розслідування та надання сторонам доступу до матеріалів досудового розслідування (т. 3, а. п. 201 - 205). Строк досудового розслідування із дня початку виконання вимог ст. 290 КПК України, не включався у загальні строки, встановлені ст. 219 КПК України. Тобто, на момент завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000015 за підозрою ОСОБА_6 залишок строку досудового розслідування становив 8 днів.

07.06.2024 ухвалою слідчого судді ВАКС частково задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України та встановлено підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023 до 27.06.2024 (т. 3, а. п. 230- 235).

Як вже зазначалось судом, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України було направлено прокурором до Вищого антикорупційного суду 01.07.2024, тобто в межах залишків строку досудового розслідування, які на момент звернення до суду складали 4 дні.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про направлення обвинувального акту у кримінальному провадженні № 52023000000000015 поза межами строку досудового розслідування.

Надалі колегія судів надає оцінку доводам апеляційної скарги захисника про недопустимість доказів, отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів.

Так, в апеляційній скарзі захисник вказує, що не погоджується з висновками суду першої інстанції про допустимість доказів, отриманих від Апарату Верховної Ради України, оскільки такі докази були отримані детективом ІНФОРМАЦІЯ_22 ОСОБА_19 після спливу строку дії ухвали слідчого судді, якою було надано тимчасовий доступ до речей і документів, що призводить до визнання таких доказів недопустимими. Крім того, з урахуванням концепції «плодів отруйного дерева», похідні докази: висновки експертів ІНФОРМАЦІЯ_9 за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 10.12.2019 № 23/2098, 2113-19; від 26.12.2022 № 2177, 2298-230222-23, а також висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_10 за результатами проведення судової економічної експертизи від 15.11.2019 № 13-2/128, також є недопустимими доказами, оскільки об`єктами досліджень були документи вилучені після спливу строку дії ухвали слідчого судді.

За клопотанням захисника, колегією суддів повторно були дослідженні як письмові докази, про недопустимість яких стверджував захисник, так і рішення слідчого судді, на підставі якого такі докази були отримані.

Такими доказами є: заяви ОСОБА_6 щодо компенсації вартості оренди квартири від 11.03.2015 № 14-182/2015, від 14.04.2015 № 19-182/2015, від 12.05.2015 № 22-182/2015, від 11.06.2015 № 22-182/2015, від 10.07.2015 № 29-182/2015, від 11.08.2015 № 31-182/2015, від 14.09.2015 № 32-182/2015, від 07.10.2015 № 33/182/2015, від 11.11.2015 № 34/182/2015, від 14.12.2015 № 35-182/2015, від 15.01.2016 № 1-182/2016, від 17.02.2016 № 3-182/2016, від 28.09.2017 № 226482 (т. 7, а. п. 179; 187; 188; 197; 209; 222; 235; т. 8 а. п. 1; 14; 28; 41; 50; 49); оригінали платіжних доручень сформованих Апаратом ВРУ внаслідок поданих від імені ОСОБА_6 заяв від: 05.05.2015 № 3174; 03.06.2015 № 4070; 13.07.2015 № 5209; 03.08.2015 № 6019; 01.10.2015 № 7944; 23.10.2015 № 8530; 01.12.2015 № 9602; 21.12.2015 № 10869; 22.01.2016 № 244; 26.02.2016 № 1804; 28.03.2016 № 3459; 27.04.2016 № 4806; 24.05.2016 № 6055; 22.06.2016 № 7332; 25.07.2016 № 8654; 25.08.2016 № 9968; 26.09.2016 № 11079; 25.10.2016 № 12361; 24.11.2016 № 13705; 09.12.2016 № 14691; 08.02.2017 № 1536; 24.02.2017 № 2068; 27.03.2017 № 3798; 20.04.2017 № 5395; 25.05.2017 № 6192; 26.06.2017 № 7754; 23.08.2017 № 11013; 24.07.2017 № 9410; 25.09.2017 № 12012; 24.10.2017 № 13317; 27.11.2017 № 14310; 15.12.2017 № 15577; 26.01.2018 № 433; 23.02.2018 № 1246; 23.03.2018 № 2255; 24.04.2018 № 3588; 24.05.2018 № 4711; 22.06.2018 № 5831; 25.07.2018 № 6976; 27.08.2018 № 7687; 24.09.2018 № 9128; 25.10.2018 № 10007 (т. 9, а. п. 25 - 66); висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_23 за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 10.12.2019 № 2098, 2113/19 - 23 (т. 7, а. п. 118 - 131); висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_23 за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 26.12.2022 № 2177, 22-98-2302/22-23 (т. 7, а. п. 137 - 147); висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_10 від 15.11.2019 № 13-2/128 (т. 9, а. п. 15 - 24); протокол тимчасового доступу до речей і документів від 10.01.2019 та опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді (т. 6, а. п. 6 - 194); ухвала слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_8 від 17.12.2018 у справі № 760/31824/18.

Дослідивши вищевказані документи та надаючи оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту в цій частинні, колегія суддів вказує наступне.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 17.12.2018 у справі № 760/31824/18, надано тимчасовий доступ групі детективів ІНФОРМАЦІЯ_24, зокрема детективу ОСОБА_19, до оригіналів документів з можливістю їх подальшого вилучення (здійснення виїмки) на підставі яких здійснювались виплати Народним депутатам України як компенсація вартості оренди житла або найму готельного номеру за період з листопада 2014 по 22.10.2018, що є у володінні ІНФОРМАЦІЯ_5 . У вказаній ухвалі зазначено перелік документів, який може бути вилучений, а також вказано строк дії ухвали, який становив один місяць з моменту її постановлення. Тобто, останнім днем реалізації детективом такої ухвали до виконання було встановлено 17.01.2019 (т. 6, а. п. 5 - 6).

На підставі цієї ухвали детективом Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_19 було здійснено доступ до запитуваних документів, про що складено протокол тимчасового доступу до речей і документів від 10.01.2019 (т. 6, а. п. 7- 8) та опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, як додаток до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 10.01.2019 (т. 6, а. п. 9 - 194).

З протоколу вбачається, що детектив реалізовував дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, наданий вищевказаною ухвалою слідчого судді у період з 12 год 15 хв 10.01.2019 до 17 год 00 хв 29.01.2019 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_25, розташованому за адресою: АДРЕСА_17 . Під час реалізації тимчасового доступу, з огляду на великий обсяг наданих документів та час, необхідний для виготовлення копій та складання опису, процес тимчасового доступу неодноразово переривався.

Зі змісту положень КПК чітко вбачається, що ухвала про тимчасовий доступ до речей і документів має бути пред`явлена особі, у володіння якої знаходяться необхідні речі та документи в межах строку, зазначеного в ухвалі слідчого судді, суду.

Водночас положеннями Глави 15 КПК України не встановлено чітких обмежень строку виконання ухвали про тимчасовий доступу до речей та документів, після її пред`явлення особі, у володіння якої знаходять відповідні речі та документи.

В ухвалі слідчого судді Солом`янського районного суду від 17.12.2018 у справі № 760/31824/18 було зазначено її строк - один місяць.

На виконання ухвали слідчого судді від 17.12.2018, детектив Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_19 звернувся до Апарату Верховної Ради України 10.01.2019, тобто до закінчення строку її дії, а процедура виконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів тривала до 29.01.2019.

Зазначений в ухвалі слідчого судді строк її дії визначає лише крайній термін до закінчення якого процесуальні дії у виді тимчасового доступу до речей і документів мають бути розпочаті відповідною стороною. У такому випадку строк проведення цієї процесуальної дії, якщо її було розпочато до закінчення строку дії ухвали слідчого судді, не обмежується строком дії ухвали слідчого судді і продовжується до завершення вказаної процесуальної дії.

Відтак колегія суддів вважає, що при виконанні ухвали слідчого судді детективом НАБУ не було порушено вимог кримінального процесуального закону, а тому письмові докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду від 17.12.2018 у справі № 760/31824/18, та перелічені у протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 10.01.2019, а також похідні від них докази (висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_9 за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 10.12.2019 № 23/2098, 2113-19; від 26.12.2022 № 2177, 2298-230222-23, висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_10 за результатами проведення судової економічної експертизи від 15.11.2019 № 13-2/128) є допустимими доказами.

Вказаний висновок колегії суддів узгоджується із позиціями, викладеними у постановах Касаційного кримінального суду у складі ІНФОРМАЦІЯ_26 від 30.04.2025 у справі № 705/1645/20, провадження № 51-140 км 25, та від 16.12.2025 у справі № 991/3966/20, провадження № 51-3348 км 22.

Під час апеляційного розгляду захисником ОСОБА_7 суду було подане клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими (т. 17, а. п. 157 - 160), яке, після заслуховування думки присутніх учасників апеляційного провадження, було вирішено розглянути у нарадчій кімнаті, під час надання оцінки доводам апеляційних скарг по їх суті.

Оцінюючи клопотання захисника, колегія суддів робить такі висновки.

У своєму клопотанні про визнання доказів очевидно недопустимими захисник вказує, що стороною обвинувачення під час судового розгляду суду як докази були подані копії документів щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, отримані від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 .

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського МНО ОСОБА_11 від 15.11.2018, нею органу досудового розслідування були надані: копія договору купівлі - продажу квартири від 20.04.2015, за реєстровим № 1036; копія відмітки; копія договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_28 02.02.2015 за реєстровим № 231; копія Інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів № 92052530 від 20.04.2015; копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 33040429 від 02.02.2015; копія акту передачі-приймання квартири від 02.02.2015; копія довідки № 251 від 20.04.2015; копія з копії технічного паспорту від 26.12.2014; копія звіту про оцінку майна № RS34-150203-003 від 03.02.2015; перевірка звіту про оцінку майна; копія з копії паспорта ОСОБА_13 серії НОМЕР_16 від 29.03.2005; копія з копії карти фізичної особи - платника податків ОСОБА_13 від 17.05.2004; копія заяви ОСОБА_29 від 20.04.2015 за реєстровим № 1035; копія з копії паспорта ОСОБА_29 серії НОМЕР_17 від 04.10.2011; копія з копії картки платника податків ОСОБА_29 від 13.10.2011; копія з копії паспорту ОСОБА_6 серії НОМЕР_18 від 06.11.1999; копія з копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_6 від 06.06.2000; копія з копії паспорта ОСОБА_12 серії НОМЕР_19 від 18.08.2005; копія з копії картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_12 від 27.11.2008; копія з копії свідоцтва про шлюб серії І - СР від 16.07.2005; копія витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави № 46818835 від 20.04.2015; копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 36467915 від 20.04.2015; копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 36467967 від 20.04.2015; копія з копії квитанції № 0.0.376042298.1 від 20.04.2015; копія з копії квитанції № 0.0.376043263.1 від 20.04.2015; копія з копії квитанції від 20.04.2015; копія з копії квитанції № 1 від 20.04.2015; копія з копії квитанції № 2 від 20.04.2015; копія з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 36470064 від 20.04.2015; копія з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 36470343 від 20.04.2015.

Захисник вказує, що вищезазначені копії документів були надані приватним нотаріусом ОСОБА_11 у відповідь на лист детектива ІНФОРМАЦІЯ_24 від 12.11.2018 № 0421 - 033/42328 без відповідної ухвали слідчого судді, тобто в порушення вимог кримінально процесуального закону та з порушенням стандартів збереження нотаріальної таємниці. Захисник звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній вищевказаний лист детектива НАБУ, який слугував процесуальною підставою для отримання документів від приватного нотаріуса ОСОБА_11 . А тому вищевказані документи, які були отримані детективом НАБУ без ухвали слідчого судді і відносяться до нотаріальної таємниці, повинні бути визнані очевидно недопустимими доказами.

Дослідивши правові підстави отримання вищевказаних письмових доказів, колегія суддів вважає, що клопотання захисника в цій частині не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідь на запит ІНФОРМАЦІЯ_24 від 12.11.2018 № 0421-022/42328 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 надала копії всіх документів пов`язаних з оформленням договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 (т. 12, а. п. 137 - 197).

Колегія суддів враховує, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій (ч. 2 ст. 93 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, зокрема, належать: відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій (п. 3 ч. 1 ст. 162 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна таємниця - це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов`язки тощо.

Положеннями ч. 8 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу, зокрема, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв`язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться у провадженні цих органів, з обов`язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до переконання, що детектив Національного антикорупційного бюро України здійснюючи запит про надання копій документів пов`язаних з оформленням договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 до приватного нотаріуса Київського міського округу ОСОБА_11, здійснював збір доказів в межах повноважень, наданих йому КПК України. Водночас приватний нотаріус, надаючи відповідь на запит детектива з направленням копій документів, також діяла в межах вищевказаних положень Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, колегією суддів не встановлено порушення вимог кримінально процесуального закону під час збору вищевказаних доказів. У даному випадку отримання копій документів без ухвали слідчого судді, не призводить до визнання вищеперелічених письмових доказів очевидно не допустимими, адже такі були отримані у передбачений законом спосіб.

Що стосується посилання захисника на відсутність у матеріалах судового провадження запиту детектива ІНФОРМАЦІЯ_24 від 12.11.2018 № 0421- 022/42328, відповідно до якого були отримані вищевказані документи, колегія суддів звертає увагу, що хоча захисник в клопотанні і послався на відсутність у матеріалах провадження такого листа, однак ні під час судового розгляду в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду сторона захисту не ініціювала питання про перевірку законності дій детектива та нотаріуса, шляхом витребування вказаного запиту. Відтак у колегії суддів відсутні підстави ставити під сумнів законність дій детектива під час звернення з відповідним запитом та дій приватного нотаріуса Київського МНО ОСОБА_11 в розрізі дотримання нею нотаріальної таємниці.

Вирішуючи клопотання захисника ОСОБА_30 в частині недопустимості доказів, отриманих від приватного нотаріуса Київського МНО ОСОБА_11 на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_8 від 05.08.2019 у справі № 760/22263/19, колегія суддів вказує наступне.

Так, захисник вказує, що стороною обвинувачення суду як докази були надані оригінали документів, отриманих в результаті тимчасового доступу до речей та документів, які перебували у володінні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_8 від 05.08.2019, перелік яких наведений в додатку (описі вилученого) до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 21.08.2019 і складається з наступних письмових доказів: договір купівлі - продажу квартири від 20.04.2015 за адресою: АДРЕСА_18 ; довідка про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_12 станом на момент укладання договору; договір купівлі - продажу квартири за адресою: АДРЕСА_18 від 02.02.2015 на бланку НАК 547062; інформаційна - довідка № 92052530 від 20.04.2015; витяг від 02.02.2015 № 33040429; акт приймання - передачі квартири від 02.02.2015 за адресою: АДРЕСА_1 ; довідка щодо проживання ОСОБА_13 від 20.04.2015 № 251; технічний паспорт квартири за адресою: АДРЕСА_18 з планом; звіт про оцінку майна № RS34 - 150203 - 003, об`єкт оцінки квартира за адресою: АДРЕСА_18, зшитий та скріплений печаткою оцінювача; роздруківка витягу з реєстру оцінок; документи ОСОБА_13 (копії); заява ОСОБА_29 на згоду продажу квартири; копія паспорту та довідка РНОКПП ОСОБА_29 ; копії документів ОСОБА_6 та ОСОБА_12 ; витяг від 20.04.2015 № 46818835; витяг від 20.04.2015 № 36467915; інформаційна довідка від 20.04.2015 № 36467915; копії квитанцій завірені печаткою нотаріуса; копія витягу від 20.04.2015 № 36470064; копія витягу від 20.04.2015 № 36470343.

Захисник зазначає, що відповідно до ухвали слідчого судді стороні обвинувачення був наданий дозвіл лише на тимчасовий доступу до оригіналу документу, який перебуває у володінні приватного нотаріуса ОСОБА_11, з можливістю здійснити його виїмку, а саме оригіналу договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 від 20.04.2015, зареєстрованого за № 1036. З огляду на те, що слідчим суддею не надавався тимчасовий доступ до оригіналів всіх вищеперелічених документів з можливістю їх виїмки, сторона захисту вважає, що такі докази отримані без попереднього дозволу слідчого судді, а відтак є очевидно недопустимими.

Дослідивши як вищевказані письмові докази, так і процесуальне джерело їх походження, колегія суддів вважає, що клопотання захисника в цій частині також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду від 05.08.2019 у справі № 760/22263/19, задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_21 . Надано детективам Національного антикорупційного бюро України дозвіл на тимчасовий доступ до оригіналів документів, що становлять таємницю вчинення нотаріальних дій, які перебувають у володінні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, з можливістю здійснити їх виїмку, а саме: оригіналу договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 від 20.04.2015, зареєстрованого за № 1036 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 . У вказаній ухвалі вказано строк дії ухвали - один місяць з моменту її постановлення (т. 7, а. п. 33).

На підставі цієї ухвали старшим детективом Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_31 від приватного нотаріуса було отримано відповідні документи, перелік яких наведений у додатку до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 21.08.2019 (т. 7, а. п. 34 -36).

З протоколу вбачається, що детективом було здійснено тимчасовий доступ до речей і документів на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді у період часу з 12 год 20 хв до 13 год 00 хв 21.08.2019 у приміщені приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, розташованому за адресою: АДРЕСА_19, у присутності приватного нотаріуса ОСОБА_11 .

Відповідно до ч. 1 ст. 165 КПК України виконуючи ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов`язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

Відмінністю тимчасового доступу до речей і документів від тимчасового вилучення майна є спосіб реалізації процесуальної дії уповноваженою на те особою. Так, тимчасовий доступ до речей і документів це можливість ознайомитись, зробити копії або здійснити виїмку певних документів на підставі ухвали слідчого судді, при цьому, володілець речей та документів, самостійно надає такий доступ або ж документи, уповноваженій на те особі для здійснення відповідної процесуальної дії. Тобто, слідчий, який реалізовує тимчасовий доступ до речей та документів самостійно не відшукує їх та примусово не вилучає, на відміну від тимчасового вилучення майна, зокрема як частини обшуку, коли уповноважена особа шукає і примусово вилучає майно самостійно, навіть якщо воно не було вказано в ухвалі слідчого судді у випадках, визначених законом.

В контексті цього кримінального провадження та доводів клопотання захисника колегія суддів звертає увагу, що фактично орган досудового розслідування двічі звертався до приватного нотаріуса Київського МНО ОСОБА_11 з метою отримання відомостей щодо придбання ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_4 - у листопаді 2018 року та у серпні 2019 року.

Оцінка обставин отримання органом досудового розслідування від приватного нотаріуса Київського МНО ОСОБА_11 документів щодо придбання ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_4 на підставі запиту детектива вже була надана колегією суддів вище і суд не встановив фактів істотного порушення прав та свобод людини під час отримання таких доказів.

Колегія суддів враховує, що відомості, які були отримані детективом від приватного нотаріуса Київського МНО ОСОБА_11 в ході тимчасового доступу до речей та документів на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду від 05.08.2019, є тотожними до тих, що були отримані у цієї ж нотаріуса на підставі запиту у листопаді 2018 року.

Також колегія суддів звертає увагу на особливості отримання відповідних відомостей, порядок отримання яких встановлений у ч. 8 ст. 8 Закону України «Про нотаріат», а саме на обов`язок надання нотаріусом документів про вчинені нотаріальні дії та інших документів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв`язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться у провадженні цих органів.

Відтак колегія суддів доходить висновку, що надання приватним нотаріусом Київського МНО ОСОБА_11 в ході тимчасового доступу до речей і документів не лише самого договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_4 від 20.04.2015, а й документів, на підставі яких такий договір був укладений та посвідчений нотаріально, не порушує вимог чинного законодавства, нотаріальну таємницю та права ОСОБА_6 як сторони вказаного правочину.

Таким чином, доводи сторони захисту про визнання доказів здобутих на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_8 від 05.08.2019 очевидно недопустимими, колегія суддів вважає неспроможними.

Підсумовуючи викладену оцінку доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7, колегія суддів зазначає, що суд не знайшов підстав для її задоволення та зміни оскаржуваного вироку.

5. Висновки суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.

Статтею 370 КК України встановлені вимоги до судового рішення, яке повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Колегія суддів вважає, що вирок Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону, а сторона обвинувачення не довела наявності у діяннях ОСОБА_6 усіх обов`язкових елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Відтак доводи апеляційної скарги прокурора САП ОСОБА_8 не знайшли свого підтвердження під час перевірки їх колегією суддів, як і не знайшли підтвердження доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 .

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Суддя - доповідач ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4