ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

07 травня 2026 року

м. Київ

справа № 991/8546/23

провадження № 51-1627 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

адвоката ОСОБА_6 ,

особи, в інтересах 

якої подано касаційну скаргу ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 , 

захисника ОСОБА_9 , 

представника потерпілого ОСОБА_10 

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 52023000000000483 від 20 вересня 2023 року за обвинуваченням 

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Юрівка Любарського району Житомирської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК), і

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК,

за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на вирок Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 січня 2025 року стосовно ОСОБА_8 і ОСОБА_11 . 

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року було затверджено угоду від 25 вересня 2023 року про визнання винуватості, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 та обвинуваченими: 

- ОСОБА_8 , якого засуджено за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК із застосуванням положень ст. 70 цього Кодексу до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а також пов`язані з наданням публічних послуг, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

На підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК звільнено ОСОБА_8 від покарання за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до ст. 75 КК звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки; 

- ОСОБА_11 , якого засуджено за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_11 було визнано винуватим у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та іншої фізичної і юридичної особи використанні службового становища всупереч інтересам служби, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК).

Цим же вироком, у якому детально наведено обставини злочинів, ОСОБА_8 визнано винуватим: 

- в організації зловживання службовим становищем першим заступником генерального директора ДП «НКУ» ОСОБА_11 , особами 2 і 3, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та іншої фізичної і юридичної особи використанні службового становища всупереч інтересам служби, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК);

- організації зловживання своїми повноваженнями особою 5 з метою отримання неправомірної вигоди, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2 КК);

- спільній з особою 1 організації внесення до офіційного документа особою 5 завідомо недостовірних відомостей на 9-й та 14-й сторінках плану санації ДП «НКУ», вчиненій за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК).

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 січня 2025 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 задоволено частково, вирок Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року змінено.

Постановлено:

1) на с. 24 вироку (т. 14, зворот а. с. 98) абз. 5 п. 3.1 «Зміст угоди про визнання винуватості, укладеної із ОСОБА_8 » викласти в такій редакції: «За змістом угоди та поданих до неї змін ОСОБА_8 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень і зобов`язується співпрацювати із прокурором у викритті кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 366 КК, які розслідуються детективами Національного антикорупційного бюро України у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25 листопада 2019 року, а також у інших провадженнях, з якими воно буде об`єднане, та у виділених із них провадженнях, з покладенням обов`язків, закріплених в п. 6 вищевказаної угоди, шляхом надання та підтвердження під час досудового розслідування і судового провадження повних та правдивих показань відносно участі причетних до вчинення кримінальних правопорушень осіб»;

2) на с. 24 вироку (т. 14, зворот а. с. 98) абз. 7 п. 3.1 «Зміст угоди про визнання винуватості, укладеної із ОСОБА_8 » виключити;

3) на с. 26 вироку (т. 14, зворот а. с. 99) абз. 4 п. 3.2 «Зміст угоди про визнання винуватості, укладеної із ОСОБА_11 » викласти в такій редакції: « ОСОБА_11 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення і зобов`язався співпрацювати із прокурором у викритті кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 366 КК, які розслідуються детективами Національного антикорупційного бюро України у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25 листопада 2019 року, а також у інших провадженнях, з якими воно буде об`єднане, та у виділених із них провадженнях, з покладенням обов`язків, закріплених в п. 6 вищевказаної угоди, шляхом надання та підтвердження під час досудового розслідування і судового провадження правдивих показань відносно участі причетних до вчинення кримінальних правопорушень осіб.»;

4) на с. 26 вироку (т. 14, зворот а.с. 99) абз. 6 п. 3.2 «Зміст угоди про визнання винуватості, укладеної із ОСОБА_11 » виключити;

5) на с. 32 вироку (т. 14, зворот а.с. 102) у п. 5.3 «Щодо порушення умовами угод прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб» слово « ОСОБА_7 » замінити на «ОСОБА 2».

Також цією ухвалою відмовлено в задоволенні апеляційної скарги в іншій частині, а вирок Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_8 і ОСОБА_11 залишено без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 січня 2025 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 

На обґрунтування своїх вимог адвокат ОСОБА_6 з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, посилається на те, що суд першої інстанції:

- не зваживши на недоліки угоди про визнання винуватості, пов`язані з порушенням прав, свобод та інтересів ОСОБА_7 , прийняв рішення про затвердження угоди в запропонованій редакції; 

- дійшовши висновку про відповідність угоди вимогам закону, ухвалив вирок, яким вирішив питання щодо правомірності дій інших осіб, зокрема ОСОБА_7 (особа 2), порушивши тим самим презумпцію невинуватості;

- вказав у мотивувальній частині вироку, що кримінальні правопорушення ОСОБА_8 і ОСОБА_11 вчинили за попередньою змовою з ОСОБА_7 , детально описавши, які дії вчинила остання, встановивши форму умислу та інші елементи складу злочину;

- ухвалив такий порядок відшкодування процесуальних витрат, який свідчить про ставлення до ОСОБА_7 (особа 2) як до винуватої особи.

Також адвокат вказує, що вирок місцевого суду не містить жодної згадки про особу 2 ( ОСОБА_7 ) як особу, щодо якої здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, натомість містить твердження, які прямо вказують на її винуватість, однак такі обставини стосовно ОСОБА_7 підлягають доказуванню згідно зі статтями 91, 92 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). 

Водночас адвокат наводить детальні доводи про те, що суд апеляційної інстанції:

- виключив з вироку місцевого суду згадки про ОСОБА_7 , які не були знеособлені, однак не змінив тих, якими порушується презумпція невинуватості останньої; 

- не усунув порушень прав та законних інтересів ОСОБА_7 ;

- не звернув уваги, що вирок суду першої інстанції усе ще містить висловлювання стосовно ОСОБА_7 як особи, винуватої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК;

- не перевірив доводів його апеляційної скарги щодо неможливості затвердження угоди у зв`язку з відсутністю фактичних підстав для визнання ОСОБА_8 винуватості, щодо неправильної оцінки обставин справи, а також відсутності підстав для застосування ст. 75 КК стосовно корупційного злочину;

- ототожнює преюдиційність із презумпцією невинуватості.

При цьому, як зазначає адвокат, наведені судом апеляційної інстанції твердження (зокрема, про те, що судом не здійснювалося дослідження та оцінка правомірності її (особи 2) дій і не встановлювалася наявність чи відсутність вини цієї особи) є такими, що зроблені без урахування висновків Верховного Суду та суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Крім того, як стверджує адвокат, встановивши, що у вироку місцевого суду дійсно згадується ОСОБА_7 , а також що цей вирок стосується прав, свобод та інтересів останньої, суд апеляційної інстанції, зокрема, відкинув його доводи про те, що в окремих доводах у вироку місцевий суд допускає висловлювання, які свідчать про вчинення злочину ОСОБА_7 .

Водночас адвокат ОСОБА_6 посилається на те, що: 

- шляхом порівняння використаного у фабулі обвинувачення можна встановити, що обраний спосіб викладення є не лише елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , а й фактично констатацією неправомірності дій осіб, яких обвинувачення в цьому кримінальному провадженні не стосується; 

- виключний перелік підстав для зміни судового рішення визначений ст. 409 КПК, однак в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції не зазначено, які статті порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Також адвокат вважає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена незаконним складом суду (ч. 3 ст. 76 КПК), оскільки суд апеляційної інстанції залишив без задоволення відвід судді ОСОБА_13 , заявлений стороною захисту, зважаючи на його участь у новому провадженні після скасування ухвали про повернення апеляційної скарги, і з огляду на висновки Верховного Суду (викладені у постанові від 07 листопада 2024 року) про порушення цим суддею вимог ст. 398-401 КПК, оскільки він висловив свою позицію щодо змісту угоди про визнання винуватості.

На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_5 і захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , подали заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість доводів адвоката ОСОБА_6 , що діє в інтересах ОСОБА_7 , просять його касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження 

У судовому засіданні:

- захисник  ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити; 

- прокурор ОСОБА_5 , засуджений ОСОБА_8 , захисник ОСОБА_9 заперечували щодо задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_6 , просили оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення; 

- представник потерпілого ОСОБА_10 поклалася на розсуд суду.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у цьому пункті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 посилається на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена незаконним складом суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги в цій частині, колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Як визначено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі України законодавцем закріплено інститут самовідводу, відводу, який передбачає інструменти для усунення упередженої особи від здійснення розслідування та судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень. До обставин, що виключають участь судді, слідчого судді в кримінальному провадженні та забезпечують неупередженість суддів, належить така підстава для самовідводу, відводу, як недопустимість їх повторної участі у кримінальному провадженні (ст. 76 КПК).

Одночасно ч. 3 ст. 76 КПК передбачено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

Крім того, суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості (п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове рішення ухвалено незаконним складом суду.

Як видно з матеріалів провадження, вироком Вищого антикорупційного суду від 07 грудня 2023 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 та обвинуваченими ОСОБА_11 і ОСОБА_8 . 

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 оскаржив його вапеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2024 року, постановленою суддею ОСОБА_13 , апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 повернуто останньому.

Обґрунтовуючи своє рішення, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що в тексті вироку не зазначено жодних даних, які би дали змогу під час вирішення питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою ідентифікувати безіменну особу, про співучасть із якою йдеться у вироку щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_11 . При цьому, посилаючись на зміст вироку, зауважив, що місцевим судом: 

- не встановлено обставин, які би могли свідчити, що умови угод порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, з огляду на те, що їх укладення не має преюдиційного значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб;

- зазначено, що вирок не може бути належним та допустимим доказом винуватості інших осіб у вчиненні будь-якого злочину.

З огляду на зазначене суддя-доповідач суду апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей стосовно ОСОБА_7 , не порушує її прав та законних інтересів, а тому адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах останньої, не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку стосовно обвинувачених ОСОБА_8 і ОСОБА_11 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК, що з урахуванням положень, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, свідчить про необхідність повернення його апеляційної скарги. 

Постановою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року зазначену ухвалу апеляційного суду було скасовано з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи вказану вище ухвалу, суд касаційної інстанції вважав, що суддя-доповідач Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_13 дійшов передчасного висновку про необхідність повернення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК.

Водночас Верховний Суд уважав такими, що заслуговують на увагу, доводи касаційної скарги адвоката ОСОБА_6 про те, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, порушуючи вимоги КПК, на стадії відкриття апеляційного провадження перевірив доводи апеляційної скарги, незважаючи на те, що така перевірка має здійснюватися під час судового розгляду колегією суддів. 

Зокрема, колегія суддів суду касаційної інстанції зауважила, що суддя-доповідач, спростовуючи доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 в частині порушення місцевим судом положень ст. 474 КПК, зазначив, що судом першої інстанції перевірено відповідність угоди вимогам закону, установлено, що обвинувачення та правова кваліфікація кримінальних правопорушень відповідають фактичним обставинам справи, які підтверджені обвинуваченими, а тому мають місце підстави для застосування угоди про визнання винуватості.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 на підставі, передбаченій п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, фактично надав оцінку наявній у справі угоді про визнання винуватості, укладеній між прокурором та обвинуваченими, всупереч положенням статей 398-401 КПК, оскільки на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд апеляційної інстанції не може досліджувати матеріали провадження або вчиняти інші дії, передбачені статтями 404, 405 КПК. 

Під час повторного надходження кримінального провадження до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду його було передано судді ОСОБА_13 як доповідачу в судовій справі.

Сумніваючись у неупередженості судді ОСОБА_13 , адвокат ОСОБА_6 заявив йому відвід, в якому, посилаючись на положення ч. 3 ст. 76, ч. 1 ст. 80 КПК, вказував, що у провадженні цим суддею постановлено ухвалу про повернення апеляційної скарги, яка постановою Верховного Суду була скасована. 

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні заявленого відводу, оскільки, на думку цього суду, відсутні підстави для висновку про повторну участь судді в кримінальному провадженні, яка заборонена ст. 76 КПК.

Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що суддя ОСОБА_13 , вирішуючи питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 , перевіривши її на відповідність вимогам КПК, встановив, що вона подана особою, яка не має права на її звернення, а отже підлягає поверненню, у зв`язку із чим, як вказав цей суд, судовий розгляд справи по суті суддею ОСОБА_13 не здійснювався. 

Однак, на думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції, належним чином не врахував положень ч. 3 ст. 76 КПК, разом з тим, вказавши про відсутність підстав для висновку про повторну участь судді в кримінальному провадженні, оскільки судовий розгляд справи по суті суддею ОСОБА_13 не здійснювався, не звернув уваги на вказані вище висновки Верховного Суду в тій частині, що, повертаючи апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, фактично надав оцінку наявній у справі угоді про визнання винуватості, укладеній між прокурором та обвинуваченими, що суперечить положенням статей 398-401 КПК.

Отже, на переконання колегії суддів, вказане вище свідчить про незаконність складу суду, який розглядав провадження в апеляційному порядку.

При цьому така позиція колегії суддів у цілому узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 24 січня 2023 року у справі № 450/1333/16-к (провадження № 51-586 км 21).

Отже, враховуючи те, що в цьому кримінальному провадженні має місце істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, на думку колегії суддів, відсутні підстави для надання оцінки доводам касаційної скарги в іншій частині, оскільки прийняття рішення незаконним складом суду є безумовною підставою для його скасування, у зв`язку із чим касаційна скарга адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції від 27 січня 2025 року відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, у ході якого потрібно урахувати наведене та прийняти законне й обґрунтоване судове рішення.

 

Керуючись статтями 369, 412, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд 

ухвалив:

Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 січня 2025 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

 

 

 

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3