Справа № 991/5021/20

Провадження №11-кп/991/44/26

Головуючий суддя 1 інст. ОСОБА_1 

 

 

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 

18 травня 2026 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурорів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисників:      ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 

ОСОБА_10 , 

обвинуваченого      ОСОБА_11 ,

представника потерпілого/цивільного позивача

ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» ОСОБА_12 ,

захисники ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в порядку спеціального судового розгляду, за участі обвинуваченого ОСОБА_17 у режимі відеоконференцзв`язку,  апеляційні скарги прокурора, захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року в кримінальному провадженні №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року про обвинувачення:

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, громадянина України, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , інші місця проживання: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, з вищою освітою, народного депутата України V скликання (з 25 травня 2006 року до 23 листопада 2007 року), одруженого, має на утриманні двоє неповнолітніх та троє малолітніх дітей, на час інкримінованих дій - Голова Правління ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА»,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.364, ч.5 ст.191 КК України,

 

в с т а н о в и л а:

 

І. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції 

Вироком Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року ОСОБА_11 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України; визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років 6 (шість) місяців із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 (три) роки, та з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна; застосовано спеціальну конфіскацію коштів на користь держави; вирішено питання щодо майна, на яке накладено арешт, та процесуальних витрат на залучення експертів; цивільний позов ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» залишено без розгляду. До набрання вироком законної сили ОСОБА_11 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, початок строку відбування покарання вирішено обчислювати з моменту його фактичного затримання, та зараховано строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

За вироком суду, ОСОБА_11 визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду Голови Правління ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом підписання п`яти договорів про відступлення права вимоги, у період із 22 грудня 2014 року по 04 березня 2015 року заволодів чужим майном, а саме: грошовими коштами, які були сплачені ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК» не на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (на час інкримінованих дій - ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО») як оплата за поставлену їм електричну енергію, а на рахунки ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА». Загальна сума грошових коштів, якими заволодів ОСОБА_11 складає 196 823 482,14 грн. Оскільки сума грошових коштів, якими заволодів ОСОБА_11 у більш ніж шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, тому заволодіння вчинено в особливо великих розмірах. За вироком суду встановлено незаконне заволодіння чужим майном за таких обставин:

1. 

а) 22 грудня 2014 року між ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в особі директора з енергозбуту ОСОБА_І, що діяв на підставі довіреності від 02 вересня 2014 року №333, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в особі Голови Правління ОСОБА_11 , що діяв на підставі статуту, та ДП «ЗТМК» в особі в.о.Генерального директора ОСОБА_18 , який діяв на підставі статуту, укладено договір №641214/41 про відступлення права вимоги. Відповідно до умов цього договору ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» передало (відступило), а ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» прийняло на себе право вимоги до ДП «ЗТМК» щодо заборгованості, яка виникла за договором користування електричною енергією №76/199 від 01 липня 2000 року та розстрочена на підставі ухвал Господарського суду Запорізької області від 20 листопада 2013 року у справі №11/292/10, від 21 листопада 2013 року у справі №19/5009/1481/11, за договором про самостійне виконання рішення від 03 грудня 2013 року №1115, на загальну суму 112 301 706,1 грн. 

Порядок проведення розрахунків за цим договором про відступлення права вимоги визначався договором №44 від 23 грудня 2014 року, згідно з яким ДП «ЗТМК» сплачує ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» кошти у розмірі 30 000 000 грн 23 грудня 2014 року, а залишок суми в розмірі 82 301 706,1 грн припинявся прощенням боргу. 

б) 22 грудня 2014 року між ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в особі директора з енергозбуту ОСОБА_І, що діяв на підставі довіреності від 02 вересня 2014 року №333, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в особі Голови Правління ОСОБА_11 , що діяв на підставі статуту, та ДП «ЗТМК» в особі в.о.Генерального директора ОСОБА_18 , який діяв на підставі статуту, укладено договір №651214/42 про відступлення права вимоги. Відповідно до умов цього договору ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» передало (відступило), а ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» прийняло на себе право вимоги до ДП «ЗТМК» щодо заборгованості, яка виникла за договором користування електричною енергією №76/199 від 01 липня 2000 року, яка розстрочена на підставі ухвал Господарського суду Запорізької області від 18 листопада 2013 року у справі №10/339/10, від 21 листопада 2013 року у справі №13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договором про самостійне виконання рішення від 03 грудня 2013 року №1114 на загальну суму 114 263 595,75 грн.  Порядок проведення розрахунків за цим договором про відступлення права вимоги визначався договором №43 від 23 грудня 2014 року, згідно з яким ДП «ЗТМК» сплачує ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» кошти у розмірі 50 000 000 грн 23 грудня 2014 року, а залишок суми в розмірі 64 263 595,75 грн припинявся прощенням боргу. 

На виконання договорів, зазначених у пп.а,б п.1 ДП «ЗТМК» 23 грудня 2014 року сплачено грошові кошти на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «Приватбанк» розмірі 80 000 000 грн;

2. 

05 січня 2015 року між ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в особі директора з енергозбуту ОСОБА_І, що діяв на підставі довіреності від 31 грудня 2014 року №197, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в особі Голови Правління ОСОБА_11 , що діяв на підставі статуту, та ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» в особі в.о.Голови Правління ОСОБА_19 , який діяв на підставі статуту, укладено договір №01/05150023 про відступлення права вимоги. Відповідно до умов цього договору ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» передало (відступило), а ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» прийняло на себе право вимоги до ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» щодо заборгованості, яка виникла за договором про постачання електричної енергії №2/11140506 від 01 вересня 2014 року за грудень 2014 року на загальну суму 38 035 362,24 грн. 

Порядок проведення розрахунків за цим договором про відступлення права вимоги визначався договором №02/05150022 від 06 січня 2015 року, згідно з яким ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» сплачує ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» кошти у розмірі 36 133 594,13 грн 16 січня 2015 року, тобто з дисконтом у розмірі 5% від суми заборгованості. 

На виконання вказаних договорів ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» 15 січня 2015 року сплачено грошові кошти на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 36 133 594,13 грн;

3. 

а) 12 лютого 2015 року між ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в особі директора з енергозбуту ОСОБА_І, що діяв на підставі довіреності від 31 грудня 2014 року №197, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в особі Голови Правління ОСОБА_11 , що діяв на підставі статуту, та ТОВ «ЗТМК» в особі директора ОСОБА_20 , який діяв на підставі статуту, укладено договір №23 про відступлення права вимоги. Відповідно до умов цього договору ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» передало (відступило), а ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» прийняло на себе право вимоги до ТОВ «ЗТМК» щодо заборгованості, що виникла за договором про постачання електричної енергії №76/223 від 01 грудня 2012 року щодо заборгованості, яка утворилася за грудень 2014 року, на загальну суму 42 366 367,52 грн. Також, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» отримало право вимоги щодо пені, інфляційних збитків та 3% річних, які можуть бути нараховані по заборгованості. Порядок проведення розрахунків за цим договором про відступлення права вимоги визначався договором №25 від 12 лютого 2015 року, згідно з яким ТОВ «ЗТМК» сплачує ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» кошти у розмірі 41 866 367,52 грн впродовж 10 днів із моменту підписання договору про відступлення права вимоги. При цьому, зобов`язання боржника (залишок боргу) у сумі 500 000 грн, а також всі зобов`язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних, які були відступлені, припинялися прощенням боргу.

б) 12 лютого 2015 року між ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в особі директора з енергозбуту ОСОБА_І, що діяв на підставі довіреності від 31 грудня 2014 року №197, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в особі Голови Правління ОСОБА_11 , що діяв на підставі статуту, та ТОВ «ЗТМК» в особі директора ОСОБА_20 , який діяв на підставі статуту, укладено договір №24 про відступлення права вимоги. Відповідно до умов цього договору ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» передало (відступило), а ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» прийняло на себе право вимоги до ТОВ «ЗТМК» щодо заборгованості, що виникла за договором про постачання електричної енергії №76 від 01 грудня 2012 року щодо заборгованості, яка утворилася за листопад 2014 року, на загальну суму 39 323 520,49 грн. Також, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» отримало право вимоги щодо пені, інфляційних збитків та 3% річних, які можуть бути нараховані по заборгованості.

Порядок проведення розрахунків за цим договором про відступлення права вимоги визначався договором №26 від 12 лютого 2015 року, згідно з яким ТОВ «ЗТМК» сплачує ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» кошти у розмірі 38 823 520,49 грн впродовж 10 днів із моменту підписання договору про відступлення права вимоги. При цьому, зобов`язання боржника (залишок боргу) у сумі 500 000 грн, а також всі зобов`язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних, які були відступлені, припинялися прощенням боргу.

На виконання договорів, зазначених у пп.а,б п.3, ТОВ «ЗТМК» сплачено грошові кошти на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» № НОМЕР_2 у АТ «Ощадбанк» у розмірі 80 689 888,01 грн, з яких: 13 лютого 2015 року - 50 000 000 грн, 20 лютого 2015 року - 20 000 000 грн, 04 березня 2015 року - 10 689 888,01 грн. 

Злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_11 вчинив за попередньою змовою з ОСОБОЮ_І, які заздалегідь, ще до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення, їх дії були узгодженими та послідовними. ОСОБА_11 та ОСОБА_І, завчасно, здійснивши заплановані підготовчі дії, без яких неможливо було б досягнути злочинної мети, виконували кожний свою роль, при цьому, надавали своїм діям ознаки господарських відносин між підприємствами.

Вчиняючи заволодіння грошовими коштами, ОСОБА_11 діяв із прямим умислом, усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання. Окрім того, він діяв із відповідною метою - прагнув обернути належні іншим юридичним особам кошти на свою користь, та із корисливим мотивом, оскільки бажав незаконно збагатитися за рахунок інших юридичних осіб.

Про наявність прямого умислу, мету та мотив свідчать фактичні обставини справи, зокрема: укладення договорів відступлення було очевидно невигідним для ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в частині прощення боргу; умови таких договорів не виконувалися ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА»; при цьому, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» мало фінансову можливість для виконання таких договорів та сплати ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» грошових коштів.

Отже, ОСОБА_11 як службова особа, шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинив заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинив злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України.

Водночас, за вироком суду ОСОБА_11 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 27, ч.2 ст.364 КК України, а саме: в організації вчинення службовою особою зловживання службовим становищем, тобто умисного, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Суд першої інстанції вважав недоведеним та необґрунтованим наступне формулювання обвинувачення: « ОСОБА_11 упродовж грудня 2014 року - лютого 2015 року, обіймаючи посаду Голови Правління ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», будучи службовою особою, у порушення положень ч. 2 ст. 15-1, ч. 8 ст. 26 Закону, п. 6.3 ПКЕЕ, п. 1 Положення та п. 2.7 Умов та Правил, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, організував та керував підготовкою, а також вчиненням директором з енергозбуту ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» ОСОБОЮ_І. злочину. А саме, зловживання службовим становищем, тобто умисного, з метою одержання неправомірної вигоди для ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» використання ним службового становища всупереч інтересам служби. Таке зловживання полягало у забезпеченні прийняття 22.12.2014, 12.01.2015 та 11.02.2015 дирекцією ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», як виконавчим органом, рішень про відступлення ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» права вимоги до споживачів електричної енергії на загальну суму 346 290 552,1 грн. А також, у подальшому підписанні від імені товариства відповідних договорів (від 22 грудня 2014 року № 641214/41 та № 651214/42 щодо боргу ДП «ЗТМК» на загальну суму 226 565 301,85 грн, від 05 січня 2015 року № 01/05150023 щодо боргу ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» у розмірі 38 035 362,24 грн, від 12 лютого 2015 року № 23 та № 24 щодо боргу ТОВ «ЗТМК» на загальну суму 81 689 888,01 грн). Внаслідок цього, заподіяно тяжкі наслідки інтересам зазначеного енергопостачальника та ДП «Енергоринок» у вигляді недоотримання доходів у формі грошових коштів на загальну суму 346 220 522,1 грн. Згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії ці гроші підлягали розподілу між ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» та ДП «Енергоринок» відповідно у сумі 29 362 544,47 грн та 315 157 977,63 грн, у тому числі 196 823 482,14 грн, які боржниками ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК» сплачено на рахунки ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» на виконання відповідних договорів про відступлення права вимоги, та 149 397 039,96 грн, які також підлягали сплаті боржниками ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК», але щодо яких ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» прийнято рішення про припинення зобов`язань. Такі наслідки у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян та згідно з п.4 примітки до ст.364 КК України є тяжкими наслідками.»

 

ІІ. Короткий зміст вимог апеляційних скарг сторони захисту та сторони обвинувачення, заперечень на них

1) 10 липня 2025 року подано апеляційну скаргу захисником обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_8 , в якій він просив вирок Вищого антикорупційного суду скасувати частково, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України. Вважає, що неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону призвели до безпідставного визнання його підзахисного винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. Суд першої інстанції не забезпечив всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, що призвело до порушення принципу презумпції невинуватості та недотримання стандарту доведення винуватості "поза розумним сумнівом". При ухваленні вироку суд першої інстанції не врахував обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, обмежився вибірковим підходом до доказової бази, надавши пріоритет твердженням сторони обвинувачення, при цьому не дослідив у повному обсязі обставини, на які посилалася сторона захисту. Зокрема, не було належним чином перевірено законність укладених договорів; участь НАБУ у спірних господарських правовідносинах; питання, пов`язані з преюдиційністю рішень господарських судів, що є прямим порушенням принципів диспозитивності, змагальності та рівності сторін у процесі. Суд першої інстанції, не дослідивши належним чином докази, дійшов помилкового висновку, що договори про відступлення права вимоги укладені з порушенням вимог закону та їх виконання призвело до вчинення злочину. Надання преюдиційного значення судовим рішенням господарських судів при ухваленні вироку у цьому кримінальному провадженні є юридично необґрунтованим та прямо суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України. Суд зобов`язаний самостійно досліджувати усі докази і виключно на основі них визнавати певні факти як такі, що є встановленими. Рішення суду іншої юрисдикції, у тому числі господарської, не є доказом відповідно до положень кримінального процесуального законодавства і не має безпосереднього впливу на доказову базу у кримінальному провадженні, яке розглядається судом. Посилання суду на рішення господарського суду у справах, ініційованих НАБУ, та використання їх як елементів доказування винуватості ОСОБА_11 , без відповідного кримінально-процесуального дослідження, є неприпустимим спрощенням, яке призвело до неправильної межі предмета доказування у кримінальній справі. Суд першої інстанції не надав жодної процесуальної оцінки правомірності дій НАБУ, яке не мало правових підстав для ініціювання судового спору щодо визнання угод недійсними, оскільки сторонами договору є комерційні структури, що не мають статусу суб`єктів, зазначених у ч.5 ст.216 КПК України, та не спростував аргументів сторони захисту з цього приводу. У вироку суду відсутнє мотивоване обґрунтування, яке б свідчило про дослідження судом умов укладених договорів про відступлення права вимоги, їх відповідності нормам цивільного та господарського законодавства, дійсності волевиявлення сторін, наявності чи відсутності ознак фіктивності, тощо. Факт укладення договору про відступлення права вимоги сам по собі не може бути автоматично визнаний злочинним, якщо не доведено, що такий договір був укладений з порушенням закону або з метою прикриття незаконної діяльності; укладення договору саме по собі не може вважатися протиправним, якщо це прямо не заборонено або якщо такий договір не суперечить імперативним нормам. Згідно з нормами ЦК України зобов`язання, які виникли на підставі договорів відступлення права вимоги від 22 грудня 2014 року №641214/41, від 22 грудня 2014 року №651214/42, від 05 січня 2015 року №01/05150023, від 12 лютого 2015 року №23, від 12 лютого 2015 року №24 між ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (Кредитор), ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» (Новий кредитор) і Боржниками - ДП «ЗТМК», ТОВ «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.Н.Кузьміна» не є такими, що нерозривно пов`язані з особою кредитора, а тому заборон заміни кредитора, які містяться у ст.515 ЦК України, у даних договорах не вбачається. Норми ч.2 ст.15-1, ст.26 Закону України "Про електроенергетику" в редакціях, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, імперативно закріплюють місце, куди має нараховуватись плата за поставлену електричну енергію, її адресне призначення, форму оплати, тому плата енергопостачальнику за поставлену електричну енергію має вноситись саме на його поточний рахунок зі спеціальним режимом використання. Також, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2000 року №1136 «Про врегулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України», п.6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ №98 від 31 липня 1996 року, п.2.7 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затверджених Постановою НКРЕКП №15/1 від 13 червня 1996 року, в редакціях, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, врегульовано саме адресне призначення плати за поставлену електричну енергію та форму такої оплати, а не суб`єкта її здійснення. Висновок суду про те, що положеннями договорів про постачання електричної енергії передбачалося отримання ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» оплати за спожиту електричну енергію виключно від споживачів ДП «ЗТМК», ТОВ «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.Н.Кузьміна», є помилковим та таким, що не відповідає фактичним матеріалам провадження. За укладеними договорами відступлення права вимоги ПрАТ «ХК ЕНЕРГОМЕРЕЖА» не ставало новим боржником перед ПАТ "ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО", а винагорода, еквівалентна сумі заборгованостей боржників, була виплатою за відступлення права вимоги, що повністю покривало б ті недоотримані доходи постачальника, що виникли у зв`язку із заборгованістю споживачів. Судом першої інстанції не надано оцінки доводам сторони захисту про те, що уповноважені особи НАБУ в ході здійснення досудового розслідування, з метою підтримання штучного обвинувачення, перевищуючи межі своїх повноважень, втручались у законні договірні правовідносини, а саме: в результаті "комунікацій" із представником НАБУ арбітражний керуючий ОСОБА_21 відкликав касаційні заяви ПрАТ "ХК "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" та просив задовольнити вимоги НАБУ. З огляду на принцип всебічності, повноти та об`єктивності дослідження доказів ухилення суду від надання оцінки показанням свідка ОСОБА_21 свідчить про вибірковий підхід до аналізу доказів та суперечить засадам кримінального провадження, що має наслідком істотне порушення права на справедливий судовий розгляд. Представники органу досудового розслідування, призначаючи судово-економічні експертизи, свідомо не надали експертові інформацію про розстрочку боргів, заперечення сторін, фінансові документи, які могли вплинути на об`єктивність висновку. Експерт ОСОБА_22 у судовому засіданні прямо вказав, що за умови отримання іншої вихідної інформації, висновок був би іншим, та підтвердив, що спотворені вихідні дані ведуть до недостовірного і хибного результату дослідження. Неправильне тлумачення та застосування доктрини "плодів отруєного дерева" при визнанні допустимими доказами висновків судово-економічних експертиз №6335/6768/16-45 від 17 травня 2016 року та №15191/17-45 від 29 серпня 2017 року є суттєвим порушенням, допущеним судом першої інстанції. Твердження суду про те, що відсутність чи наявність акту виїзної ревізії від 14 березня 2016 року №05-21/2 не мала би жодного впливу на висновки експертів, є необґрунтованим та помилковим, адже вказаний акт став підґрунтям для постановки конкретних питань, на які експерти надавали відповіді, та проведення дослідження. Визнання судом доказів недопустимими, які були інформаційною базою та на яких будувалися експертні висновки, об`єктивно ставить під сумнів достовірність таких висновків експертів. Також, суд першої інстанції, надаючи оцінку доказам, поданих стороною захисту, не врахував Висновок експерта за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 19 грудня 2023 року №04/11-23 та Висновок експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 14 березня 2024 року №СЕ-19-23/74829-ЕК. Вибіркове та формальне відхилення судом доказів, поданих стороною захисту, без належного мотивування, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке унеможливило об`єктивний розгляд справи, та свідчить про неповноту судового розгляду. На його думку, обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях та неправильній правовій кваліфікації дій, що не відповідають фактичним обставинам, встановленим під час судового розгляду, не підтверджуються достатньою кількістю допустимих і належних доказів, як того вимагає закон. Для визнання злочину закінченим та для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст.191 КК України обов`язковим є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди, без встановлення факту заподіяння такої шкоди та її розміру об`єктивна сторона злочину не може вважатися доведеною. Судом не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями обвинуваченого та певним суспільно-небезпечним наслідком, здійснено неповний аналіз та неналежне встановлення наявності усіх обов`язкових ознак складу злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, відсутність хоча б однієї з яких унеможливлює визнання доведеним складу злочину і, як наслідок, вимагає винесення виправдувального вироку. У матеріалах кримінального провадження та у встановлених обставинах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували дії ОСОБА_11 щодо обернення грошових коштів на свою користь або на користь будь-яких інших осіб. Перерахування фактичними споживачами грошових коштів здійснювалось на законних підставах, а саме: на підставі дійсних договорів відступлення права вимоги на офіційні рахунки ПрАТ "ХК "ЕНЕРГОМЕРЕЖА"- Нового кредитора, жодних доказів того, що ОСОБА_11 вживав будь-яких дій з метою вилучення цих коштів з рахунків ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» та їх неправомірного переведення у свою власність, чи у власність іншої приватної особи, матеріали справи не містять та судом не встановлено. Придбання ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» цінних паперів не може розцінюватися як доказ протиправності дій ОСОБА_11 чи наявності в нього злочинного умислу, оскільки це підтверджує, що отримані від боржників грошові кошти, набуті товариством у рамках укладених договорів, були офіційно залучені в оборотний капітал товариства та використовувалися за цільовим призначенням, тобто для підтримки господарської діяльності, забезпечення її стабільності та розвитку. Знайомство ОСОБА_11 з ОСОБОЮ-1 ніколи не заперечувалося, але показання свідків з приводу цього факту не доводять наявності між ними попередньої змови на вчинення злочину. З огляду на відсутність об`єктивної та суб`єктивної сторони складу злочину, кваліфікація дій ОСОБА_11 як злочинних є необґрунтованою, тому вирок суду першої інстанції є помилковим та підлягає скасуванню. Також мало місце порушення права на захист, оскільки сторона захисту була обмежена в реалізації права на надання повноцінних пояснень з приводу наданих доказів та час виступу обвинуваченого у судових дебатах обмежено судом. 

2) 10 липня 2025 року, через підсистему «Електронний суд» (т.51 а.с.108-124) та 22 липня 2025 року засобами поштового зв`язку (т.51 а.с.157-207), подав апеляційну скаргу обвинувачений ОСОБА_11 , в якій просить вирок Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року в частині визнання винуватості скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Із судовим рішенням суду першої інстанції не погоджується з огляду на невідповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Судом першої інстанції, на його думку, проігноровано перерахування коштів від ПрАТ ХК "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" на рахунки зі спеціальним режимом використання ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», що підтверджує факт розрахунку у порядку, передбаченому законом, та у відповідності укладеним договорам, строк виконання яких завершувався у 2020 та 2022 роках (хоча і відмовлено у задоволенні цивільного позову); не надано оцінку доказам, наданим стороною захисту фактів створення органами досудового розслідування доказів та втручання у процес проведення ревізії, що роблять неможливим визнання акту виїзної ревізії допустимим доказом; не враховано висновків експертиз, наданих стороною захисту, які прямо підтверджують, що мало місце проведення трьох експертиз на замовлення НАБУ: висновки першої експертизи повністю спростовують результати акту виїзної ревізії, дві інші експертизи - призначені шляхом прямого втручання органів досудового розслідування у роботу незалежного експерта; судом спотворено та надано необ`єктивну оцінку показанням свідків та експертів; під час виступу у судових дебатах ним було отримано рішення Господарського суду міста Києва від 06 лютого 2025 року в справі про покладення на нього субсидіарної відповідальності по зобов`язанням ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» у сумі 808 884 051,97 грн, яке безпосередньо стосується обставин судового розгляду, оскільки предметом судового розгляду є ті самі грошові кошти, які є об`єктом злочину за версією сторони обвинувачення, яке не долучено та не досліджено. У період із грудня 2014 року по лютий 2015 року ним, від імені та в інтересах ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», було укладено ряд договорів із ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» про відступлення права вимоги: 1) договір про відступлення права вимоги №641214/41 від 22 грудня 2014 року, визнаний недійсним рішенням Господарського суду м.Києва від 07 вересня 2017 року у справі №910/1424/16; 2) договір про відступлення права вимоги №651214/42 від 22 грудня 2014 року, визнаний недійним рішенням Господарського суду м.Києва від 26 вересня 2017 року у справі №910/2694/16; 3) договір про відступлення права вимоги №01/05150023 від 05 січня 2015 року, визнаний недійним постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2017 року у справі №910/1417/16; 4) договір про відступлення права вимоги №24 від 12 лютого 2015 року, визнаний недійним постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2017 року у справі №910/1421/16; 5) договір про відступлення права вимоги №23 від 12 лютого 2015 року, визнаний недійним постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року у справі №910/1416/16. Після визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» виходить із зобов`язань перед ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» з моменту укладення вказаних договорів, натомість, заборгованість первісних кредиторів залишається чинною у повному обсязі. Враховуючи, що правова підстава для набуття ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» грошових коштів від ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ДП «ЗТМК» відпала, ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» було зобов`язано повернути усі грошові кошти, що були отримані в рахунок виконання недійсних договорів про відступлення права вимоги саме споживачам, а не ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО». В іншому випадку йдеться про подвійне стягнення грошових коштів. Вказаний факт підтверджується сплатою ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» заборгованості після визнання судом договору недійсним. Пред`явлення обвинувачення за ідеальною сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.364 КК України - за якою його виправдано, та за ч.5 ст.191 КК України - за якою визнано винуватим, свідчить про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, так як виправдання при ідеальній сукупності не може бути частковим. Оскільки фактів заволодіння ним чужим майном не встановлено, тому юридична оцінка його діянь з приводу укладення договорів про відступлення права вимоги як кримінально-карані є помилковою та свідчить про неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність. Під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції мало місце порушення засад рівності учасників судового процесу перед судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів у доведеності перед судом їх переконливості. Мала місце фальсифікація обставин, зазначених в ухвалі про зміну запобіжного заходу, оскільки прокурор тричі заперечував проти такої зміни, а в ухвалі зазначено, що він назвав таке клопотання "слушним", і такі неточності та спотворення матеріалів кримінального провадження були численними, що свідчить про необхідність направлення кримінального провадження на новий розгляд. Також мали місце істотні порушення вимог кримінального процесуального закону: суд не надав належної оцінки доводам клопотань сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв`язку із порушенням строків досудового розслідування. Не надано оцінки і незаконності внесення НАБУ 04 грудня 2015 року до ЄРДР відомостей про вчинення злочинів за тими ж фактами, провадження за якими було закрито 27 липня 2015 року ГУ МВС за процесуального керівництва Генеральної прокуратури України. Так, у межах кримінального провадження №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року проводилось досудове розслідування за фактами укладення у період із грудня 2014 року по лютий 2015 року між ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» та ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» договорів, якими переуступалась на користь ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» заборгованість за поставлену ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» електричну енергію на суму 346 290 552 грн, правова кваліфікація - ч.5 ст.191 КК України. 27 липня 2015 року ГС УМВС України, за процесуального керівництва Генеральної прокуратури України, кримінальне провадження №12015000000000200 закрило на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. 04 грудня 2015 року НАБУ внесені відомості до ЄРДР за №52015000000000001 про кримінальне правопорушення за ч.5 ст.191 КК України з тих же самих подій та обставин - фактів укладання договорів про відступлення права вимоги, але в межах вже нового кримінального провадження, та витребувало матеріали кримінального провадження №12015000000000200. 15 квітня 2016 року заступником Генерального прокурора України - керівником САП винесено постанову про скасування постанови від 27 липня 2015 року про закриття кримінального провадження №12015000000000200 та доручено здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування. Постановою прокурора САП від 22 квітня 2016 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №52015000000000001 від 04 грудня 2015 року, №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року та №120150800600002411 від 26 травня 2015 року об`єднано в одне провадження за №12015000000000200. Враховуючи положення ч.6 ст.36, ч.2 ст.219 КПК України, заступником Генерального прокурора України - керівником САП постанова про скасування постанови прокурора Генеральної прокуратури України від 27 липня 2015 року про закриття кримінального провадження №12015000000000200 року могла бути прийнята лише в межах 12-місячного строку досудового розслідування, тобто до 04 квітня 2016 року. Всупереч вказаним вимогам, постанова заступника Генерального прокурора України - керівника САП від 15 квітня 2016 року винесена через 12 місяців та 11 днів з дня внесення відомостей до ЄРДР, тобто з пропуском строків, визначених КПК України. На його думку, постанова від 15 квітня 2016 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року є незаконною та необґрунтованою, а зібрані за її наслідками докази - недопустимими. Неврахування судом першої інстанції вироку Вищого антикорупційного суду від 09 січня 2025 року щодо нього у справі №991/7319/21 та рішення Господарського суду м.Києва від 06 лютого 2025 року у справі №910/7448/17 становить ризик подвійного притягнення його до матеріальної відповідальності у різних судових справах. Такі процесуальні порушення, у тому числі права на захист, мають наслідком направлення кримінального провадження на новий розгляд у суд першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги обвинуваченого відповідають доводам апеляційної скарги його захисника. 

19 серпня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 , подані через захисника ОСОБА_8 (т.52 а.с.41-53) та через підсистему «Електронний суд» їх дублікат (т.52 а.с.55-64), які він просить врахувати при розгляді апеляційної скарги. Так, на його думку, стенограма судового засідання від 13 грудня 2023 року свідчить про поведінку суду, яка не відповідає положенням глави 3 КПК України щодо здійснення судом правосуддя та його функцій і повноважень, та положенням глави 28 КПК України про порядок здійснення і проведення судового розгляду. Обмеження головуючим суддею у дачі ним пояснень під час подання доказів на їх обґрунтування свідчить про те, що сторона захисту не вислухана, подання нею доказів нівельовано, а їх оцінка є односторонньо та неповною. Судом першої інстанції також обмежено його в часі виступу у судових дебатах, що підтверджується стенограмою та відеозаписом судового засідання від 17 березня 2025 року, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Обмеження обвинуваченого у наданні пояснень при подачі доказів, фактична відсутність дослідження цих доказів у межах судовою розгляду, а також неможливість його повноцінного виступу по суті обвинувачення у судових дебатах через обмеження часу, свідчать про те, що судовий розгляд відбувався з порушенням вимог КПК України, а неповнота та неправильна оцінка доказів призвела до неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та є підставою для скасування судового рішення відповідно до ст.409 КПК України. Поновлення можливості здійснити свій захист без вказаних перешкод, створених судом першої інстанції, в умовах апеляційного перегляду вважає неможливим, тому просить обвинувальний вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції для доведення його невинуватості. 

3) 11 липня 2025 року подано апеляційну скаргу прокурором, в якій він просить вирок Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_11 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 та ч.5 ст.191 КК України; призначити йому покарання: за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України - 6 років позбавлення волі з позбавленням права 2 роки обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, та зі штрафом одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч.5 ст.191 КК України - 10 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права 3 роки обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки та з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна; визначити остаточне покарання шляхом часткового складання призначених основних покарань у виді 12 років позбавлення волі, та шляхом поглинення менш суворих додаткових покарань більш суворими, у виді позбавлення права 3 роки обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, зі штрафом одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна; ОСОБА_11 взяти під варту негайно на виконання вироку; процесуальні витрати на проведення експертиз стягнути з обвинуваченого. Не оспорюючи висновків суду про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, вважає, що вирок суду не відповідає встановленим ст.370 КПК України вимогам до судового рішення, зокрема, стосовно його законності, обґрунтованості та вмотивованості у частині пред`явленого обвинувачення за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України. Вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність. Із розділу ІІ мотивувальної частини вироку вбачається, що підставою для виправдання ОСОБА_11 за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України суд визначив ненадання стороною обвинувачення доказів, які б прямо чи непрямо поза розумних сумнівом підтверджували, що ОСОБА_11 організував вчинення цього злочину або ж керував його вчиненням. Такі висновки суду істотно суперечать іншим його висновкам, викладеним у розділі І мотивувальної частини вироку, в якому суд оцінив докази, покладені в обвинувачення ОСОБА_11 за ч.5 ст.191 КК України. Зокрема, в п.«е» розділу І мотивувальної частини вироку суд, належним чином оцінивши показання свідків, обвинуваченого ОСОБА_11 та інші встановлені фактичні обставини справи, дійшов висновку, що «єдиним можливим поясненням дій ОСОБИ_І (директора з енергозбуту ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО») стосовно ініціювання та підписання ним договорів відступлення права вимоги була саме попередня домовленість з ОСОБА_11 ». На сторінці 34 вироку суд першої інстанції прямо зазначив, що його висновки про спільне вчинення злочину за ч.5 ст.191 КК України за попередньою змовою групою осіб неможливо автоматично співвідносити та зіставляти з висновками в частині організації вчинення ОСОБА_11 злочину за ч.2 ст.364 КК України. На його думку, судом першої інстанції не надано належну оцінку доказам, які доводять обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, а саме: протоколу про результати здійснення НСРД - зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі від 18 квітня 2016 року (т.25 а.с.138-142) з додатком до протоколу НСРД - оптичний диск DVD+R acme (т.25 а.с.143) та висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи від 29 серпня 2017 року №15191/17-45 (т.15 а.с.156-170). Із зафіксованих у протоколі НСРД від 18 квітня 2016 року розмов вбачається, що ОСОБА_11 та ОСОБА_І займали відповідно ролі керівника та підлеглого, на підставі таких стосунків була побудована їх участь у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, у тому числі, кваліфікація дій ОСОБА_11 як організатора цього злочину. Натомість, суд першої інстанції, дослідивши вказаний протокол НСРД, надав йому неналежну оцінку, вказавши, що із зафіксованих у ньому телефонних розмов «неможливо однозначно стверджувати, що ОСОБА_11 та ОСОБА_І займали ролі керівника та підлеглого...» (сторінка 33 вироку). Із такими висновками суду сторона обвинувачення не погоджується, адже, як зафіксовано у протоколі НСРД від 18 квітня 2016 року: 03 лютого 2016 року о 16:28 ОСОБА_11 та ОСОБА_І мали телефонну розмову, із змісту якої вбачається, що вони, конспіруючись, обговорювали певне судове рішення, а саме: ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду від 28 січня 2016 року (т.12 а.с.39), якою у межах цього кримінального провадження надано дозвіл на проведення ревізії діяльності ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО». У пізнішій розмові, цього ж дня, із радником ОСОБА_11 в ПрАТ «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» ОСОБА_23 , який був допитаний як свідок у судовому засіданні, ОСОБА_І називає ОСОБА_11 «шефом». Із розмов між ОСОБОЮ_І та ОСОБА_11 04 лютого 2016 року вбачається, що ОСОБА_11 згадує про ОСОБА_24 , який допитаний як свідок під час судового розгляду, підтвердив наявність у ОСОБА_11 у 2014-2015 роках можливості впливати на керівників ряду обленерго, у тому числі ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО». В іншій розмові ОСОБА_11 знову згадує ОСОБА_24 і дає ОСОБІ_1 вказівку: - «Ви з Володею, взагалі можете якщо що тупотіти ногами... дві найбільші держкомпанії». Розмова ОСОБИ_І із секретарем приймальні Голови Правління ПрАТ «ХК ЕНЕРГОМЕРЕЖА» ОСОБА_11 05 лютого 2016 року підтверджує, що в приміщенні ПрАТ «ХК ЕНЕРГОМЕРЕЖА» проводились наради, у яких брав участь директор з енергозбуту ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» ОСОБА_І; у розмові 07 лютого 2016 року, яка напряму не стосується предмету доказування у цій справі, ОСОБА_11 на запитання ОСОБИ_І давав їй певні вказівки - кому і коли зателефонувати з приводу певних документів, тобто ОСОБА_І очевидно діяла як підлеглий. Судом першої інстанції не надано належної, достовірної та достатньої оцінки висновку експерта від 29 серпня 2017 року, який підтверджує факт і розмір матеріальної шкоди, заподіяної ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, окремо від шкоди, заподіяної злочином, передбаченим ч.5 ст.191 КК України. На його думку, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на вирішення питання про винуватість обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, та на правильність застосування Закону України про кримінальну відповідальність. 

4) 01 серпня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, через підсистему «Електронний суд», надійшло заперечення обвинуваченого ОСОБА_11 на апеляційну скаргу прокурора. На його думку, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, на яку посилається прокурор у своїй апеляційній скарзі, є додатковою - до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, підставою для скасування вироку. Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що він висловлює свою незгоду з оцінкою доказів судом першої інстанції, яка стала основою для виправдання обвинуваченого за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, та висловлює суб`єктивну думку, які висновки варто було би розвивати. Водночас, «рекомендації» прокурора щодо оцінки доказів суперечать положенням ст.94 КПК України, є лише версією сторони обвинувачення та не свідчать про неправильність висновків суду першої інстанції у цій частині. Доводи сторони обвинувачення про суперечливість висновків суду першої інстанції щодо оцінки протоколу про результати здійснення НСРД - зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі від 18 квітня 2016 року, складений детективом НАБУ ОСОБА_25 (т.25 а.с.138-142) з додатком - оптичний диск DVD+R acme (т.25 а.с.143) та висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи від 29 серпня 2017 року №15191/17-45 (т.15 а.с.156-170) свідчать про незгоду прокурора з їх оцінкою. Вважає, що таке викладення доводів апеляційної скарги не відповідає змісту кримінального процесуального закону та суперечить вимогам ст.23, 357, 358, 359, 361 КПК України. На його думку, доводи апеляційної скарги в частині ухвалення нового обвинувального вироку є не змістовними, побудованими на тезисах та припущеннях. Прокурор, посилаючись на протокол про результати здійснення НСРД - зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі від 18 квітня 2016 року з додатком, робить припущення про наявність зв`язків між ним та ОСОБОЮ_І у період 2014 року. Натомість, у 2014 році та на момент підписання ОСОБОЮ_І договорів про відступлення права вимоги із ОСОБОЮ_І він знайомий не був; рішення про укладення цих договорів приймала Дирекція ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» у складі п`яти осіб, а не ОСОБА_І; наявність рішення Дирекції у складі п`яти осіб не забезпечувало можливості укласти зазначені договори, оскільки потрібно було письмове погодження Фонду державного майна України, після якого Генеральним директором ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» видавалася довіреність на ОСОБУ_1 для укладення договорів у формі та на умовах, погоджених Фондом державного майна України. Крім того, він із ОСОБОЮ_І у відносинах підпорядкування ніколи не перебували та не працювали на одному підприємстві; у 2016 році, тобто через 2 роки після укладення договорів, він спілкувався з ОСОБОЮ_І переважно щодо фактів перевищення детективами НАБУ своїх повноважень, незаконних дій, підроблення документів співробітниками НАБУ та САП. 

5) 01 серпня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, засобами електронного зв`язку, надійшло заперечення захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_8 на апеляційну скаргу прокурора. На його думку, суд першої інстанції правильно застосував різні підходи до надання оцінки обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191 та ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, з точки зору наявності в обох випадках інкримінування співучасті, хоч і в різних формах. Суд, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, надав їм оцінку та дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу, який би прямо чи непрямо поза розумним сумнівом підтверджував, що ОСОБА_11 організував вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, або ж керував підготовкою чи вчиненням цього злочину. Оскільки перекваліфікація дій ОСОБА_11 за іншою формою співучасті неможлива, тому ОСОБА_11 було виправдано за даним обвинуваченням, із чим не погодилась сторона обвинувачення. Прокурор в апеляційній скарзі посилається на положення п.2 ч.1 ст.409 КПК України, стверджуючи, що вирок Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Доводи ж прокурора про те, що суд мав по іншому врахувати оцінені ним докази, підмінити ретельну оцінку доказів власним припущенням, суперечить основоположним засадам кримінального процесу. Суд вмотивовано дійшов висновку, що факт попередньої змови на вчинення заволодіння майном не може автоматично свідчити про те, що ОСОБА_І зловживав своїм становищем саме за організації з боку ОСОБА_11 . Ці обставини мають бути оцінено окремо та кожен елемент складу злочину має бути підтверджений належними та допустимими доказами. Наявність у матеріалах провадження протоколу про результати здійснення НСРД - зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі від 18 квітня 2016 року, складеного детективом НАБУ ОСОБА_25 із додатком до протоколу НСРД - оптичний диск DVD+R асmе, та висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи від 29 серпня 2017 року №15191/17-45 не свідчать про те, що суд зобов`язаний покласти їх в основу обвинувального вироку, оскільки, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, кожен доказ має бути критично оцінений, а винесене рішення - вмотивованим, із чітким поясненням, які саме докази суд визнав переконливими, а які ні, та з яких причин. Протокол НСРД, на який посилається прокурор, охоплює період із 03 лютого 2016 року по 14 березня 2016 року, тобто фактично через рік після завершення інкримінованого злочину, сам факт знайомства чи комунікації у 2016 році не може бути доказом того, що ОСОБА_11 організовував протиправні дії ОСОБИ_І у 2014 - 2015 роках. Зі змісту розмов вбачається, що вони мали загальний характер, зводилися переважно до обговорення питань, пов`язаних із уже відкритим кримінальним провадженням, а не до координації дій або розподілу функцій, характерних для співучасті. Використання ОСОБОЮ_І у діалозі звернення "шеф" під час розмови із секретарем приймальні ОСОБА_11 вказує виключно на підпорядкованість цього працівника, тобто ОСОБА_23 - ОСОБА_11 , але ніяк не на службову або організаційну залежність самої ОСОБИ_І від ОСОБА_11 . Твердження прокурора про доведеність організаційної ролі ОСОБА_11 у вчиненні зловживання службовим становищем ОСОБОЮ_1 ґрунтуються не на фактичних даних, а на припущеннях, та протокол НСРД від 18 квітня 2016 року не є належним доказом у частині доведення обвинувачення ОСОБА_11 за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України. Позиція щодо недопустимості висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи від 29 серпня 2017 року №15191/17-45 описана в його апеляційній скарзі та залишається незмінною. Суд першої інстанції, ретельно оцінивши надані стороною обвинувачення докази, обґрунтовано дійшов висновку про їх недостатність для встановлення поза розумним сумнівом того, що ОСОБА_11 організував вчинення ОСОБОЮ_І злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. На його думку, вирок суду від 11 червня 2025 року в частині виправдання ОСОБА_11 за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України відповідає вимогам ст.370 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а доводи та вимоги, які містяться в апеляційній скарзі прокурора, - безпідставними.

 

ІІІ. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного розгляду

У судовому засіданні прокурор подану апеляційну скаргу підтримала, проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника заперечила. Висновки суду першої інстанції стосовно визнання винуватості ОСОБА_11 за ч.5 ст.191 КК України не оспорювала, просила скасувати вирок суду в частині визнання обвинуваченого невинуватим за ч.3 ст.27, ч. 2 ст.364 КК України та постановити в цій частині новий обвинувальний вирок. Вважає, що вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового засідання, а також висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності щодо доведення винуватості ОСОБА_11 за ч.5 ст.191 КК України та ч.3 ст.27, ч. 2 ст.364 КК України. Заволодіння коштами, на підставі укладених тристоронніх договорів про відступлення прав вимоги та двосторонніх договорів про порядок проведення розрахунків по договорах про відступлення права вимоги, слід кваліфікувати за ст.364 КК України та ст.191 КК України, оскільки обставини вчинення цих злочинів неможливо виокремити. ОСОБА_11 здійснив дії щодо підготовки вчинення злочину та організував його вчинення із ОСОБОЮ_1, який мав бути виконавцем вчинення злочину. Дії ОСОБИ_І слід кваліфікувати за ст.364 КК України, а дії ОСОБА_11 - за ст.364 КК України та ст.191 КК України, оскільки він організував вчинення злочину та відбулося зарахування коштів на рахунок компанії, яку він очолював. 

Захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_8 доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, надав пояснення, аналогічні його апеляційній скарзі. Також підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого, заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_11 доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, з підстав, зазначених у ній. Додатково зазначив, що виступ та доводи прокурора дивився на YouTube-каналі під час трансляції судового засідання 05 листопада 2025 року. Із вироком суду першої інстанції не погоджується з огляду на неповноту судового розгляду, використання доказів, отриманих у незаконний спосіб, та порушення права на захист під час судових дебатів. Акт виїзної ревізії, зроблений на замовлення сторони обвинувачення, є недопустимим доказом, тому висновок експертів, проведений на підставі цього акта, є таким же. У судовому засіданні експерт ОСОБА_22 зазначив, що йому були надані спотворені дані, тому він зробив «спотворений висновок». Інші експерти судом не допитувалися. Експертам для проведення експертизи надано лише акт виїзної ревізії та довідку НАБУ про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги із посиланням на рішення господарських судів, які не набрали чинності. У подальшому рішення господарський судів про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними скасовані рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій. Крім того, касаційною інстанцією встановлено, що НАБУ не мало права звертатися до суду з такими позовними вимогами. Експерти, не перевіряючи довідку детектива НАБУ, відобразили її дані в експертизі. Судом першої інстанції допитано п`ятьох членів дирекції ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», які повідомили, що вони одноголосно ухвалили рішення про укладення договорів про відступлення права вимоги, ОСОБА_І до складу дирекції не входив. Рішення дирекції надіслано до Фонду державного майна України, яке погодило укладення цих договорів. Для підписання договорів у редакції, погодженій Фондом державного майна України, дирекцією ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» обрано ОСОБУ_І. У 2014-2015 роках із ОСОБОЮ_І він не був знайомий, познайомився з ним на початку 2016 року, «шефом» ОСОБИ_І, як стверджує сторона обвинувачення, ніколи не був. Твердження сторони обвинувачення про те, що він організував укладення договорів про відступлення права вимоги, є неправдивими. Окрім наданих стороною обвинувачення двох висновків експертиз, існує ще перший висновок експерта, який прокурор не долучив до матеріалів справи. Перша експертиза також проведена КНДІСЕ, на замовлення сторони обвинувачення, але експертами надано негативні відповіді: висновки акту виїзної ревізії та завдання збитків не були підтверджені. Оскільки детектива НАБУ не влаштовували висновки першої експертизи, він звернувся до ОСОБА_26 про зміну складу експертів. Експерти, враховуючи довідку НАБУ про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними, акту виїзної ревізії, дійшли іншого висновку. Стороною захисту на стадії судового розгляду надано копію першої експертизи, яка за одним і тим номером, тією ж датою, що і наступна експертиза. Судом першої інстанції не долучено всі документи сторони захисту, а саме: рішення господарського суду м.Києва про банкрутство ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в частині покладення на нього субсидіарної відповідальності на суму біля 1 млрд грн; акт звірки заборгованості ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», який підтверджує відсутність заборгованості; додатки, на яких ґрунтувалося проведення експертизи. Неврахування рішення про покладення на нього субсидіарної відповідальності призведе до подвійного стягнення з нього коштів. Після відсторонення його у 2016 році від виконання обов`язків Голови Правління ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», призначено арбітражного керуючого ОСОБА_21 , яка, на його думку, підпорядковувалася НАБУ. Висновок суду першої інстанції про те, що для розрахунку завданих збитків у цьому кримінальному провадженні достатньо простих математичних знань, є необґрунтованим. Заборгованість за спожиту електроенергію перед ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» існувала із 2001 року, для реструктуризації заборгованості були укладені договори, затверджені відповідними господарськими судами Запорізької області, згідно з якими погашення заборгованості за електроенергію розстрочено на два та десять років. ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», укладаючи договори про відступлення права вимоги, взяла на себе зобов`язання виконати рішення судів щодо стягнення заборгованості за спожиту електроенергію, що не є порушенням законодавства. Суд першої інстанції, надавши йому лише три години для виступу у судових дебатах, обмежив його у праві виступу на цій стадії судового розгляду, що є порушенням права на захист. Також підтримав апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснень не надавала, оскільки до завершення ознайомлення з матеріалами провадження їй було скасовано доручення на захист його інтересів. 

Захисник ОСОБА_9 доводи апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити з підстав, зазначених у них. Вважає, що колегія суддів незаконно завершила розгляд за відсутності обвинуваченого та обмежила його в часі на виступ у судових дебатах. При цьому порушила принцип рівності сторін, оскільки прокурора не було обмежено в часі його виступу у судових дебатах. 

Захисники обвинуваченого ОСОБА_11 :  ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, у судові засідання не з`явилися, належних доказів закінчення строків дії договорів про надання правничої допомоги обвинуваченому не надали. 

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» ОСОБА_12 підтримав апеляційну скаргу прокурора, подав письмові пояснення, відповідно до яких, погоджується повністю з її доводами. Суд першої інстанції, з посиланням на ч.1 ст.129 КПК України, дійшов помилкового висновку, що позов ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» про стягнення солідарно з обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБИ_1 у розмірі 29 362 544,47 грн необхідно залишити без розгляду, оскільки завдання такої шкоди відноситься до об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. Погоджуючись з висновком суду щодо винуватості обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, вважає, що вироку суду від 11 червня 2025 року не відповідає, встановленим ст.370 КПК України, вимогам до судового рішення, зокрема стосовно його законності, обґрунтованості та вмотивованості в частині обвинувачення ОСОБА_11 за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України. Вважає, що вказаний вирок підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, із ухваленням апеляційним судом нового вироку. Підставою для виправдання ОСОБА_11 за ч.3 ст.27,ч.2 ст.364 КК України суд першої інстанції зазначив ненадання доказів, які б підтверджували поза розумним сумнівом організацію ним вчинення цього злочину чи керування його вчиненням. Суд першої інстанції є непослідовним у своїх висновках. Визнання недійсним п`яти договорів відступлення права вимоги не спростовують злочинних діянь ОСОБА_11 , внаслідок яких завдано шкоди ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО». Тому вирок суду від 11 червня 2025 року не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового засідання; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. Ця невідповідність висновків вплинула на вирішення питання про винуватість обвинуваченого та на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, що мало наслідком незаконне визнання невинуватим обвинуваченого ОСОБА_11 у частині обвинувачення за ч.2 ст.364 КК України. Тому, на його думку, вирок Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року підлягає скасуванню з постановленням нового вироку, яким ОСОБА_11 необхідно визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, із задоволенням цивільного позову ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» про стягнення з ОСОБА_11 майнової шкоди (збитків) у розмірі 29 362 544,47 грн. 

 

IV. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника потерпілого/цивільного позивача, обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисників, перевіривши доводи апеляційних скарг, із врахуванням ч.3 ст.404 КПК України, дослідивши частину доказів за клопотаннями сторони захисту та сторони обвинувачення, враховуючи перебування обвинуваченого у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку при спеціальному апеляційному провадженні (Постанова ВП ВС від 23 жовтня 2025 року у справі № 990SCGC/15/25), колегією суддів не встановлено підстав для скасування вироку в повному обсязі ані за апеляційними скаргами сторони захисту, ані прокурора.

У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Положення ч.3 ст.404 КПК України визначають, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Колегія суддів при визначенні кола доказів, які необхідно повторно дослідити, врахувала висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі №698/937/13, згідно з якими для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження. При цьому, сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Згідно приписів ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду діє в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний вирок і постановляє обвинувальний вирок. Якщо апеляційний суд робить лише іншу юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом (постанови Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №428/2648/15-к, від 04 квітня 2021 року у справі №676/1504/18, від 16 червня 2021 року у справі №742/3592/15-к та від 13 квітня 2023 року у справі №552/4179/20).

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду (постанова Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №712/2341/15-к).

Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У ч.2 ст.23 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції постанова Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №756/4855/17).

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду судом першої інстанції, за участі учасників судового провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_11 , який певний період часу перебував у режимі відеоконференцзв`язку, досліджені письмові докази з дотриманням засад безпосередності, допитані свідки, надано роз`яснення експертами та даним доказам надана обґрунтована і вмотивована правова оцінка в ухваленому за результатами судового розгляду вироку із викладенням мотивів такої оцінки. 

Оскільки стороною захисту та стороною обвинувачення не наведено переконливих підстав для необхідності повторного дослідження всіх доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_11 був допущений до участі в апеляційному розгляді в режимі відеоконференцзв`язку з часу викладення доводів апеляційних скарг (окрім заслуховування доводів прокурора), тому під час апеляційного розгляду колегією суддів досліджено частину письмових документів як доказів з метою перевірки доводів апеляційних скарг, а саме: договір №01/05150023 про відступлення права вимоги, укладений 05 січня 2015 року (т.8 а.с. 234-235); договір №02/05150022, укладений 06 січня 2015 року (т.8 а.с.236-237); договір №641214/41 про відступлення права вимоги, укладений 22 грудня 2014 року (т.8 а.с. 223-224); додаткову угоду №1, укладену 18 лютого 2015 року (т.8 а.с. 228); договір №44, укладений 23 грудня 2014 року (т.8 а.с.225-227); договір №651214/42 про відступлення права вимоги, укладений 22 грудня 2014 року (т.8 а.с.229-230); договір №43, укладений 23 грудня 2014 року (т.8 а.с.231-233); договір №23 про відступлення права вимоги, укладений 12 лютого 2015 року (т.8 а.с.239-240); договір №25, укладений 12 лютого 2015 року (т.8 а.с.241-242); договір №24 про відступлення права вимоги, укладений 12 лютого 2015 року (т.8 а.с.243-244); договір №26, укладений 12 лютого 2015 року (т.8 а.с.245-246) у частині номеру, дати укладення, назв сторін, предмету договору, строку виконання, порядку внесення змін та доповнень до них; платіжне доручення №647 від 15 січня 2015 року (т.9 а.с.90); платіжне доручення №35498 від 23 грудня 2014 року (т.11 а.с.165); платіжне доручення №35496 від 23 грудня 2014 року (т.11 а.с.166); платіжне доручення №35494 від 23 грудня 2014 року (т.11 а.с.167); платіжне доручення №35492 від 23 грудня 2014 року (т.11 а.с.168); платіжне доручення №3711 від 13 лютого 2015 року (т.11 а.с.169); платіжне доручення №3712 від 13 лютого 2015 року (т.11 а.с.170); платіжне доручення №4075 від 20 лютого 2015 року (т.11 а.с.171); платіжне доручення №4703 від 04 березня 2015 року (т.11 а.с.172) в частині номеру, дати, контрагентів, суми, призначення; протокол про результати здійснення НСРД - зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі від 18 квітня 2016 року у частині розмов 03.02.2016 з 20 год 55 хв; 04.02.2016 з 09 год 41 хв, 22.02.2016 з 13 год 39 хв (т.25 а.с.138-142); виписку із медичної карти стаціонарного хворого №22/2/1570 від 27 червня 2022 року (у закритому судовому засіданні) (т.31 а.с.42); постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року у справі № 910/1416/16 (т.22 а.с.13-31), постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2017 року у справі №910/1417/16 (т.22 а.с.92-105), постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2017 року у справі №910/1421/16 (т.22 а.с.169-184), рішення Господарського суду міста Києва від 07 вересня 2017 року у справі №910/1424/16 (т.23 а.с.1-7), рішення Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2017 року у справі №910/2694/16 (т.23 а.с.65-77): вступні та резолютивні частини; висновок експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи №6335/6768/16-45 від 17 травня 2016 року (т.15 а.с.132-149), висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №15191/17-45 від 29 серпня 2017 року (т.15 а.с.156-170), висновок експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи №04/11-23 від 19 грудня 2023 року (т.40 а.с.110-195), висновок експерта №СЕ-19-23/74829-ЕК від 14 березня 2024 року (т.42 а.с.107-167) у частині назв, номерів, їх резолютивні частини; лист детектива НАБУ №041-029/15/87 від 12 травня 2016 року щодо зміни складу експертів КНДІСЕ, якими проводиться судово-економічна експертиза у кримінальному провадженні №52015000000000001 (т.15 а.с.126); копію витягу з висновку експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи №6335/6768/16-45 від 29 квітня 2016 року (т.34 а.с.228-234); клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_27 від 12 лютого 2024 року про долучення доказів та додатки до нього: запит №13-46/12-2023 від 18 грудня 2023 року ОСОБА_27 Національному юридичному університету імені Ярослава Мудрого про надання науково-правового висновку; договір №19/12-23 від 19 грудня 2023 року про надання юридичних послуг, укладений між проректором з наукової роботи Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Науково-дослідницький сектор) та ОСОБА_27 ; акт надання послуг від 26 січня 2024 року за договором №19/12-23 від 19 грудня 2023 року; супровідний лист Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого №128-01-1567 від 26 січня 2024 року із науково-правовим висновком, адресований ОСОБА_27 ; запит №13-43/12-2023 від 19 грудня 2023 року ОСОБА_27 Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України про надання науково-правового висновку; заява ОСОБА_27 Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України №05-02/02-2024 від 05 лютого 2024 року щодо проведення науково-правового дослідження та надання науково-правового висновку; договір №126/13-і від 19 грудня 2023 року про надання послуг по проведенню науково-правової експертизи, укладений між директором Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України та ОСОБА_27 ; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 08 лютого 2024 року до договору №126/13-і від 19 грудня 2023 року; висновок №126/19-е від 08 лютого 2024 року науково-правової експертизи щодо тлумачення кримінального та кримінального процесуального законодавства України, проведеної у відповідності із законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу» на запит ОСОБА_27 (т.41 а.с.89-162); супровідний лист Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого №128-01-162 від 13 лютого 2024 року із науково-правовим висновком (т.42 а.с.15-39); витяг із вироку Вищого антикорупційного суду від 09 січня 2025 року у справі №991/7319/21 (т.53 а.с.12-21); копію рішення Господарського суду міста Києва від 06 лютого 2025 року у справі №910/7448/17 (т.54 а.с.139); копію рішення господарського суду Запорізької області від 06 липня 2016 року у справі №908/1304/16 (т.54 а.с.139-144).

 

Щодо доведення винуватості ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України

Так, колегією суддів першої інстанції встановлено, з висновком якого погоджується і суд апеляційної інстанції, що обвинувачений ОСОБА_11 є суб`єктом злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України:

Згідно з протоколом №2/13 від 26 грудня 2013 року на позачергових загальних зборах акціонерів ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СОНЯЧНИЙ БЕРЕГ» (далі ПрАТ «СОНЯЧНИЙ БЕРЕГ») вирішено призначити із 27 грудня 2013 року на посаду Голови Правління ОСОБА_11 (т.7 а.с.21). 

Відповідно до протоколу №1/14 від 16 січня 2014 року на позачергових загальних зборах акціонерів вирішено змінити назву ПрАТ «СОНЯЧНИЙ БЕРЕГ» на ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «ЕНЕРОМЕРЕЖАІНВЕСТ» (далі ПрАТ «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОМЕРЕЖАІНВЕСТ») та внесені зміни до Статуту товариства шляхом викладення його в новій редакції (т.7 а.с.29-31).

Протоколом №3/14 чергових загальних зборів ПрАТ ««ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОМЕРЕЖАІНВЕСТ» від 12 травня 2014 року вирішено внести зміни до статуту компанії шляхом викладення його в новій редакції (т.7 а.с.60).

Згідно з протоколом №06/14 від 23 вересня 2014 року загальних зборів ПрАТ «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОМЕРЕЖАІНВНСТ» вирішено змінити назву компанії на ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» (далі ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА») та внести зміни до Статуту шляхом викладення його в новій редакції (т.7 а.с.80).

Відповідно до п.12.1., п.12.6.3. ст.12 Статуту ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», затвердженого рішенням загальних зборів (протокол №6/14 від 23 вересня 2014 року), Правління є виконавчим органом товариства, який очолює Голова Правління. До компетенції ОСОБА_11 як Голови Правління належало, окрім іншого, без довіреності представляти інтереси товариства в державних установах, підприємствах всіх форм власності та громадських організаціях, в усіх правоохоронних та контролюючих органах; вчиняти від імені товариства правочини та здійснювати всі юридично значимі дії; підписувати будь-які договори та зовнішньоекономічні контракти; видавати від імені товариства довіреності та зобов`язання; розподіляти обов`язки між членами Правління; наймати та звільняти працівників товариства, в тому числі директорів та головних бухгалтерів філій, вживати до них заходи заохочення та накладати дисциплінарні стягнення; в межах своєї компетенції видавати накази, розпорядження і давати вказівки, обов`язкові для виконання всіма працівниками товариства; встановлювати форми, системи та порядок оплати праці працівників товариства, затверджувати штатний розклад товариства та філій, представництв, визначати розмір посадових окладів всіх працівників товариства; затверджувати штатний розклад товариства та посадові інструкції працівників; розпоряджатися майном та коштами товариства (т.7 а.с.82-94). 

Отже, ОСОБА_11 обіймав посаду на підприємстві, пов`язану із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, та у розумінні ч.3 ст.18 КК України був службовою особою. 

ОСОБА_11 заволодів грошовими коштами, які повинні були надійти від споживачів електричної енергії ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК» на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО». Таке заволодіння відбулося внаслідок укладення ним, як головою Правління ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», п`яти договорів про відступлення права вимоги з вказаними підприємствами.

Відповідно Статуту ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», яке було суб`єктом господарювання державного сектору економіки, затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (протокол №18 від 22 червня 2010 року), метою діяльності товариства є одержання прибутку шляхом задоволення потреб споживачів електричної енергії, насичення ринку товарами та послугами відповідно до предмету діяльності, в умовах функціонування єдиної енергосистеми України. Предметом діяльності товариства, зокрема, було виробництво електричної і теплової енергії; передача електричної енергії місцевими (локальними) електромережами; одержання електричної енергії від оптового ринку електроенергії України; постачання електричної енергії за регульованим та нерегульованим тарифами (т.15 а.с.25-51).

ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» постачало електричну енергію споживачам, зокрема, ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК». У процесі користування електричною енергією перед ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» у ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК» виникла заборгованість за спожиту електроенергію, а саме: у ДП «ЗТМК» станом на грудень 2014 року існувала заборгованість у розмірі 226 565 301,85 грн (т.19 а.с.196-197); у ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» станом на 01 січня 2015 року заборгованість становила 39 235 362,24 грн, станом на 05 січня 2015 року - 38 401 347,23 грн (т.8 а.с.248-249, т.19 а.с.198); у ТОВ «ЗТМК» станом на лютий 2015 року заборгованість складала 81 689 888,01 грн (т.19 а.с.202-204). 

22 грудня 2014 року між ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в особі директора з енергозбуту ОСОБИ_І (Первісний кредитор), ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в особі Голови Правління ОСОБА_11 (Новий кредитор) та ДП «ЗТМК» в особі в.о.Генерального директора ОСОБА_18 (Боржник) укладено договір №641214/41 та договір №651214/42 про відступлення права вимоги (т.8 а.с.223-224, 229-230), згідно з якими Первісний кредитор передає (відступає), а Новий кредитор приймає на себе право вимоги Боржника - ДП «ЗТМК» заборгованостей за договором на користування електричною енергією №76/199 від 01 липня 2000 року, які розстрочені на підставі ухвал господарського суду Запорізької області від 20 листопада 2013 року у справі №11/292/10, від 21 листопада 2013 року у справі №19/5009/1481/11, від 18 листопада 2013 року у справі №10/339/10, від 21 листопада 2013 року у справі №13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договорами про самостійне виконання рішення №1115 від 03 грудня 2013 року та №1114 від 03 грудня 2013 року, на суму 112 301 706,10 грн та 114 263 595,75 грн. Відповідно до п.2.4. цих договорів, у разі отримання Первісним кредитором грошових коштів від Боржника в рахунок погашення ним заборгованостей за Основним договором після набуття Новим кредитором права вимоги за цими договорами, Первісний кредитор зобов`язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок Нового кредитора. Згідно з п.2.5. цих договорів за відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує 112 401 706,10 грн та 114 363 595,75 грн Первісному кредитору у повному обсязі до 31 грудня 2018 року. Відповідно до п.2.6., 2.8. договорів суми в п.2.5. договорів зазначені з урахуванням винагороди Первісного кредитора у розмірі 100 000 грн за кожним договором. Новий кредитор перераховує Первісному кредитору плату за відступлення права вимоги (компенсація вартості електричної енергії) в сумі 112 301 706,10 грн та 114 263 595,75 грн щомісячними платежами, починаючи з березня 2015 року та останній платіж у грудні 2018 року, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Новий кредитор перераховує Первісному кредитору винагороду в розмірі 100 000 грн за кожним договором на поточний рахунок протягом 7 (семи) робочих днів з моменту укладення цих договорів. На час дії договорів Первісний кредитор зобов`язується утримуватись від дій чи бездіяльності, яка обумовить зміну переданих прав та обов`язків за цими договорами.

05 січня 2015 року між ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в особі директора з енергозбуту ОСОБИ_І (Первісний кредитор), ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в особі Голови Правління ОСОБА_11 (Новий кредитор) та ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» в особі в.о.Голови Правління ОСОБА_19 (Боржник) укладено договір №01/05150023 про відступлення права вимоги (т.8 а.с.234-235), згідно з яким Первісний кредитор передає (відступає), а Новий кредитор приймає на себе право вимоги до Боржника - ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» щодо заборгованості за договором про постачання електричної енергії №2/11140506 від 01 вересня 2014 року за спожиту електричну енергію у грудні 2014 року в частині суми 38 035 362,24 грн. Відповідно до п.2.4. договору Новий кредитор зобов`язаний сплатити 38 035 362,24 грн Первісному кредитору у повному обсязі до 31 грудня 2015 року. Згідно з п.2.7., 2.8. договору на час дії цього договору Первісний кредитор зобов`язується утримуватись від дій чи бездіяльності, яка обумовить зміну переданих прав та обов`язків за цим договором. Виконання зобов`язання Нового кредитора перед Первісним кредитором забезпечується банківською гарантією.

12 лютого 2015 року між ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в особі директора з енергозбуту ОСОБИ_І (Первісний кредитор), ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» в особі Голови Правління ОСОБА_11 (Новий кредитор) та ТОВ «ЗТМК» в особі директора ОСОБА_20 (Боржник) укладено договір №23 та договір №24 про відступлення права вимоги (т.8 а.с.239-240, 243-244), згідно з якими Первісний кредитор передає (відступає), а Новий кредитор приймає на себе право вимоги до Боржника - ТОВ «ЗТМК» заборгованостей за договором про постачання електричної енергії №76/223 від 01 грудня 2012 року та №76 від 01 грудня 2012 року щодо заборгованостей, які утворилися за листопад та грудень 2014 року на суму 39 323 520,49 грн та 42 366 367,52 грн. Відповідно до п.2.4. договорів, у разі отримання Первісним кредитором грошових коштів від Боржника в рахунок погашення ним заборгованостей за Основним договором після набуття Новим кредитором права вимоги за цими договорами, Первісний кредитор зобов`язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок Нового кредитора. Згідно з п.2.5. договорів за відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує суму у розмірі 42 366 367,52 грн та у розмірі 39 323 520,49 грн Первісному кредитору в повному обсязі до 31 грудня 2015 року. Відповідно до п.2.6., 2.8. договорів на час дії договорів Первісний кредитор зобов`язується утримуватись від дій чи бездіяльності, які обумовлять зміну переданих прав та обов`язків за цими договорами. Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги щодо пені, інфляційних збитків та 3% річних, які можуть бути нараховані по вказаних у п.1.1. договорів заборгованостей. 

При цьому, стаття 15-1 Закону України «Про електроенергетику» № 575/97-ВР від 16 жовтня 1997 року, у редакції чинній станом з 01 грудня 2014 року до 01 лютого 2015 року (далі Закон № 575/97-ВР) встановлювала такі обмеження: «Для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Для проведення розрахунків з погашення заборгованості за спожиту електричну енергію з використанням механізмів погашення заборгованості, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, і оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установі уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості.

Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку для зарахування коштів за електричну енергію затверджується та доводиться до відома споживачів національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії. 

Кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання 

енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: 

поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; 

поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; 

поточний рахунок енергопостачальника; 

поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.»

Тобто законодавством було встановлено єдиний рахунок для сплати коштів за спожиту електроенергію - на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника, у тому числі оплата заборгованості. 

Отже, доводи сторони захисту в частині оцінки договорів як таких, що відповідали закону, є їх суб`єктивною оцінкою, яка повністю протирічить як ст.15-1 Закону № 575/97-ВР так і підзаконним актам. 

Вказані положення законодавства не можуть спростовуватись показаннями свідків чи рішеннями судів. 

Тому, колегія суддів вважає, що ОСОБА_11 як Голова Правління ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» та ОСОБА_І як представник ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», уклавши вказані договори всупереч ст.15-1 Закону №575/97-ВР, усвідомлювали їх незаконність, оскільки були суб`єктами цих правовідносин, мали досвід роботи у цій галузі. Надання ж згоди на їх укладення іншими посадовими особами чи колегіальним органом не звільняють їх від відповідальності, встановленої законом. Виходячи з умов договорів про відступлення права вимоги, які апріорі не могли бути укладеними; укладення додаткових угод про збільшення строку виконання обов`язку ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» перед ТОВ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО»; сплати більше 50% боргу споживачами у короткий проміжок часу на користь ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» замість ТОВ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО»; відсутність повернення отриманих коштів; купівля цінних паперів - усі ці обставини свідчать про правильність висновку суду першої інстанції щодо наявності в обвинуваченого ОСОБА_11 умислу на незаконне заволодіння коштами та відсутність реальності фінансово-господарського змісту договорів. А додаткові двосторонні договори, укладені до договорів про відступлення права вимоги, без представника ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», додатково свідчать про те, що ОСОБА_11 наміру повертати кошти, отримані від ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК» за спожиту електроенергію, ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» не мав, оскільки ставив ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» у невигідне становище - зменшив борг споживачам електроенергії (за двосторонніми договорами ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК») у сумі 149 467 069, 96 грн, які все ж таки зобов`язувався за тристоронніми договорами повернути ВАТ. 

Щодо зазначення у п.2.8. договору №01/05150023 про відступлення права вимоги від 05 січня 2015 року про забезпечення банківською гарантією виконання зобов`язання Нового кредитора перед Первісним кредитором, то у матеріалах справи відсутній письмовий договір щодо забезпечення виконання зобов`язання ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» перед ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» банківською гарантією по договору №01/05150023 про відступлення права вимоги від 05 січня 2015 року, що свідчить про не існування гарантійних зобов`язань банку чи іншої фінансової установи. 

Обов`язок споживачів оплачувати вартість електричної енергії виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника встановлювався також Положенням про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19 липня 2000 року, Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31 липня 1996 року та умовами договорів: на користування електричною енергією №76/199 від 01 липня 2000 року, про постачання електричної енергії №2/11140506 від 01 вересня 2014 року та про постачання електричної енергії №76/223 від 01 грудня 2012 року, укладеними між ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» як постачальника електричної енергії та ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна», ТОВ «ЗТМК» як споживачами. 

Постановою НКРЕ №112 від 27 грудня 2011 року затверджено Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах уповноваженого банку - АТ «Ощадбанк», оптовому постачальнику електричної енергії, енергопостачальним компаніям (ліцензіати НКРЕ з постачання електричної енергії за регульованим тарифом) та їх структурним підрозділам. Відповідно до зазначеного Переліку ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» відкрито поточний рахунок із спеціальним режимом використання № НОМЕР_3 філії - Запорізьке ОУ АТ «Ощадбанк». 

Отже, грошові кошти за електричну енергію не можуть бути сплачені споживачами на будь-який інший рахунок, окрім поточного рахунку із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії. 

Натомість, умовами договорів про відступлення права вимоги та договорів про порядок проведення розрахунків за цими договорами визначено зобов`язання споживачів сплатити заборгованість за поставлену ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА».

При цьому, виконання споживачами ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна», ТОВ «ЗТМК» своїх зобов`язань за договорами про відступлення права вимоги не є тотожними виконанню зобов`язань за договорами постачання електричної енергії, оскільки метою встановлення законодавством алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів від споживачів на рахунок із спеціальним режимом використання без будь-яких посередників. 

Таким чином, укладенні договори: №641214/41 та №651214/42 від 22 грудня 2014 року, №01/05150023 від 05 січня 2015 року, №23 та №24 від 12 лютого 2015 року про відступлення права вимоги порушують приписи законодавства України в частині обов`язку боржників сплатити кошти за спожиту електричну енергію саме постачальнику електричної енергії та в частині обов`язку сплатити кошти на рахунок із спеціальним режимом використання. 

 

Щодо попередньої змови обвинуваченого ОСОБА_11 та ОСОБИ_І на незаконне заволодіння коштами 

Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_11 у 2014-2015 роках не був знайомий із ОСОБА_І, тому у його діях відсутня кваліфікуюча ознака вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, є неспроможними з огляду на таке. 

Положеннями ч.2 ст.28 КК України встановлено, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. 

Домовленість про спільне вчинення злочину заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони. Домовленість на спільне вчинення злочину не обов`язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій поведінки, що свідчать про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети. Така позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 грудня 2020 року у справі №464/710/18, у постанові від 14 вересня 2022 року у справі №127/27364/17. 

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що хоча матеріали кримінального провадження не містять доказів, у яких прямо прослідковується домовленість між ОСОБА_11 та ОСОБА_І щодо вчинення заволодіння грошовими коштами, однак, такі дії вбачаються із встановлених фактичних даних у своїй сукупності - підписанням договорів про відступлення права вимоги. 

«ККС вказав, що у разі, коли особа усвідомлює, що можливо буде вчинюватися певне кримінально-каране діяння і розуміє свою роль у спільному вчиненні такого діяння із іншою особою, то це є достатніми підставами, які свідчать про досягнення спільного умислу між співучасниками.Колегія суддів ККС звертає увагу, що у разі спільного вчинення кримінального правопорушення, співвиконавці можуть діяти як послідовно, так і паралельно. Вони можуть розподілити між собою ролі і хтось один або кілька співвиконавців можуть виконувати більшу частину дій, аніж інші. Такий розподіл ролей є частиною попередньої домовленості між особами, або ж може бути скоординований вже у ході вчинення конкретного злочину з урахуванням розвитку подій. Однак дії всіх співвиконавців є спільними і отримують кримінально-правову оцінку із покликанням на кваліфікуючу ознаку, яка вказує на вчинення кримінально-караного діяння у співучасті.» (постанова ВС від 02 вересня 2025 року у справі № 753/19118/19).

«Згідно зі сталою практикою Верховного Суду вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб характеризується тим, що між особами ще до початку злочину відбулася змова про спільне його вчинення. Форма змови може бути: вербальна (словесна), усна чи письмова або у формі конклюдентних дій, та для наявності співучасті значення не має. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням. Головною рисою спільної дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного із учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником та настання спільного злочинного результату» (постанова ВС від 10 листопада 2025 року у справі №278/2203/15-к).

Також, колегія суддів вважає, що хоча діяння ОСОБИ_І органом досудового розслідування не кваліфіковано за ч.5 ст.191 КК України, разом з тим, вказана обставина не може бути підставою для перекваліфікації дій обвинуваченого чи виключення кваліфікуючої ознаки - за попередньою змовою групою осіб, оскільки суд розглядає кримінальне провадження лише в частині висунутого обвинувачення ОСОБА_11 . 

Також колегія суддів вважає, що органом досудового розслідування не надано доказів співучасті інших осіб, окрім обвинуваченого ОСОБА_11 та ОСОБИ_І, у незаконному заволодінні 196 823 482,14 грн, тому погоджується з висновком суду першої інстанції що обвинувачення є недоведеним у частині участі у ньому «інших невстановлених осіб». Встановлення судом першої інстанції спільної участі ОСОБИ_І з обвинуваченим у незаконному заволодінні коштами, на думку колегії, не є виходом за межі пред`явленого саме обвинуваченому обвинувачення, оскільки має місце встановлення особи - співучасника, якого орган досудового розслідування відніс до «невстановлених». 

 

Щодо суми коштів, які були предметом посягання за ст.191 КК України, та виправдання ОСОБА_11 за ст.364 КК України 

Органом досудового розслідування пред`явлено обвинувачення ОСОБА_11 за ч.5 ст.191 КК України - незаконне заволодіння 196 823 482,14 грн. Разом з тим, колегія суддів вважає, що умисел обвинуваченого ОСОБА_11 та ОСОБИ_І був спрямований на незаконне заволодіння коштами у сумі 346 220 522,10 грн, що підтверджується змістом укладених договорів про відступлення права вимоги і тому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для кваліфікації його дій, ще й за ч.2 ст.364 КК України. Невірна кваліфікація дій співучасника, провадження відносно якого закрите, не може бути підставою для виправдання обвинуваченого ОСОБА_11 за ст.191 КК України. 

ОСОБА_11 як Голова Правління ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», на виконання укладених зазначених вище договорів про відступлення права вимоги ДП «ЗТМК», ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» та ТОВ «ЗТМК», у період із 23 грудня 2014 року по 04 березня 2015 року, на рахунки ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», отримав кошти в загальній сумі 196 823 482,14 грн, а саме:

- на виконання договорів №641214/41 та №651214/42 від 22 грудня 2014 року про відступлення права вимоги ДП «ЗТМК» 23 грудня 2014 року сплачено на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк», грошові кошти в сумі 80 000 000 грн (т.11 а.с.165-168): платіжне доручення №35498 від 23 грудня 2014 року на суму 27 579 350,34 грн, призначення платежу - оплата заборгованості за ухвалою господарського суду Запорізької області 19/5009/1481/11/21.11.13 дг44/23.12.14, по договору про відступлення права вимоги №641214/41/22.12.14; платіжне доручення №35496 від 23 грудня 2014 року на суму 32 985 553,97 грн, призначення платежу - оплата заборгованості за ухвалою господарського суду Запорізької області 13/5009/5894/11-20/5009/5894/11/21.11.13, договір №43/23.12.14 по договору про відступлення права вимоги №651214/42/22.12.14; платіжне доручення №35494 від 23 грудня 2014 року на суму 17 014 446,03 грн, призначення платежу - оплата заборгованості за ухвалою господарського суду Запорізької області №10/339/10/18.11.2013 р, договір №43/23.12.201 по договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22 грудня 2014 року; платіжне доручення №35492 від 23 грудня 2014 року на суму 2 420 649,66 грн, призначення платежу - оплата заборгованості згідно ухвали господарського суду Запорізької області №11/292/10/20.11.2013 р, договір №44/23.12.2014 по договору про відступлення права вимоги №641214/41 від 22 грудня 2014 року;

- на виконання договору №01/05150023 від 05 січня 2015 року про відступлення права вимоги ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» 15 січня 2015 року сплачено на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк», грошові кошти в сумі 36 133 594,13 грн (т.9 а.с.90): платіжне доручення №647 від 15 січня 2015 року на суму 36 133 594,13 грн, призначення платежу - оплата згідно договору №02/05150022;

- на виконання договорів №23 та №24 від 12 лютого 2015 року про відступлення права вимоги ТОВ «ЗТМК» сплачено грошові кошти в сумі 80 689 888,01 грн на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Ощадбанк», а саме: 13 лютого 2015 року - 50 000 000 грн, 20 лютого 2015 року - 20 000 000 грн та 04 березня 2015 року - 10 689 888,01 грн (т.11 а.с.169-172): платіжне доручення №3711 від 13 лютого 2015 року на суму 38 823 520,49 грн, призначення платежу - оплата по договору №26 від 12 лютого 2015 року про порядок проведення розрахунку по договору про відступлення права вимоги №24 від 12 лютого 2015 року; платіжне доручення №3712 від 13 лютого 2015 року на суму 11 176 479,51 грн, призначення платежу - оплата по договору №25 від 12 лютого 2015 року про порядок проведення розрахунку по договору про відступлення права вимоги №23 від 12 лютого 2015 року; платіжне доручення №4075 від 20 лютого 2015 року на суму 20 000 000 грн, призначення платежу - оплата по договору №25 від 12 лютого 2015 року про порядок проведення розрахунку по договору про відступлення права вимоги №23 від 12 лютого 2015 року; платіжне доручення №4703 від 04 березня 2015 року на суму 10 689 888, 01 грн, призначення платежу - оплата по договору №25 від 12 лютого 2015 року про порядок проведення розрахунку по договору про відступлення права вимоги №23 від 12 лютого 2015 року. 

Факт перерахування коштів у розмірі 196 823 482,14 грн на користь ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» підтверджується також:

- протоколом огляду виписки з інформацією про рух грошових коштів по рахунку НОМЕР_7 ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» у АТ «Ощадбанк» від 02 березня 2016 року за період із 22 грудня 2014 року до 09 грудня 2015 року за результатами здійснення тимчасового доступу до речей і документів, з якого вбачається факт перерахування ТОВ «ЗТМК» на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» 13 лютого 2015 року - 38 823 520,49 грн, 13 лютого 2015 року - 11 176 479,51 грн, 20 лютого 2015 року - 20 000 000,00 грн, 04 березня 2015 року - 10 689 888,01 грн (т.7 а.с.161-220); 

- протоколом огляду оптичного диску «Verbatim» з інформацією про рух грошових коштів по рахунку ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» у ПАТ КБ «ПриватБанк» за період із 22 грудня 2014 року до 09 грудня 2015 року, з якого вбачається факт перерахування 23 грудня 2014 року ДП «ЗТМК» з рахунку № НОМЕР_4 у ПАТ КБ «Надра» на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів на загальну суму 80 000 000,00 грн та факт перерахування 15 січня 2015 року ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» з рахунку № НОМЕР_5 у Філії - Запорізькому обласному управлінні ПАТ «Державний ощадний банк України» на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів на загальну суму 36 133 594,13 грн (т.8 а.с.11-25);

- витягами з карток рахунків №361, №3771 ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» за період із 22 грудня 2014 року до 22 квітня 2016 року (т.8 а.с.174-183); 

- випискою від 15 січня 2015 року по рахунку № НОМЕР_6 ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» , з якої вбачається факт перерахування 15 січня 2015 року коштів в сумі 36 133 594,13 грн на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» (т.9 а.с.161-162).

Враховуючи положення ст.15-1 Закону № 575/97-ВР часом закінчення злочину із незаконного заволодіння коштами у сумі 196 823 482,14 грн є час перерахування останнього платежу - 04 березня 2015 року, оскільки у відповідності до кримінального закону суми заволодіння додаються для кваліфікації дій за ст.191 КК України і саме з часу їх перерахування на рахунки ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» обвинувачений ОСОБА_11 міг ними розпоряджатися. Надані ж висновки експертиз про відсутність втрати активів не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченого, оскільки наявність можливості повернути кошти може у даному випадку враховуватись лише як відшкодування шкоди, а не відсутність її заподіяння. 

Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. 

Тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_11 за ч.5 ст.191 КК України, кваліфікуючих його дій ознак, а також суми незаконного заволодіння грошових коштів. Уточнення ж кваліфікації його дій у частині коштів, які він недоотримав у результаті укладення двосторонніх договорів у порівнянні з тристоронніми, буде виходом за межі пред`явленого обвинувачення та погіршенням його становища, що діючий КПК України за ініціативи суду забороняє.

 

Щодо доводів сторони захисту, що кошти були отримані не обвинуваченим ОСОБА_11 особисто, а вони були коштами, які надійшли на рахунки ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», то колегія суддів вважає, що вони не можуть бути підставою для скасування вироку, оскільки кваліфікація дій за ст.191 КК України не передбачає обов`язкової ознаки - у чиїх інтересах відбулось заволодіння: для себе чи третіх осіб. В обвинувальному висновку зазначено, що «Одночасно згідно з умовами укладених договорів ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» повинно сплатити на користь ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» у розмірі відступленого права вимоги, хоча справжньої мети здійснення такої плати Голова Правління ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» ОСОБА_11 не мав, а навпаки, бажав заволодіти цим майном для наступного вчинення з ним фінансових операцій з метою особистого збагачення та збагачення інших осіб, які мали вирішальний вплив на господарську діяльність ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» (т.1 а.с.5-6). Колегія суддів вважає, що хоча кошти надійшли на рахунки ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», саме обвинувачений ОСОБА_11 ними розпоряджався як Голова Правління для покращення як майнового стану підприємства, так і його особисто за наслідками здійснення господарської діяльності, у тому числі з використанням незаконно отриманих коштів.

 

Щодо доводів сторони захисту про наявність законних господарських правовідносин, а не вчинення злочину, то вказані доводи спростовуються положеннями ст.15-3 Закону № 575/97-ВР, а наявність часткового повернення грошових коштів ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на підставі вказаних договорів не можуть свідчити про їх законність і сума таких коштів враховується судом як часткове відшкодування шкоди. 

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. 

Частиною 7 ст.179 ГК України передбачено що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні підстави та умови зміни кредитора у зобов`язанні, форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні, обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов`язанні, передбачені ст.512 - 514 ЦК України. 

Закон №575/97-ВР, чинний на період укладення договорів про відступлення права вимоги, визначав правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, регулював відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпечення енергетичної безпеки України тощо. Приписи цього Закону є спеціальними нормами, які підлягали до застосування при укладенні договорів про відступлення права вимоги. 

Тому колегія суддів, з врахуванням вище викладеного, погоджується з висновком суду першої інстанції, що обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, доведено поза розумним сумнівом.

 

Доводи апеляційних скарг в іншій частині

 

Щодо доводів сторони захисту про неправомірність дій НАБУ щодо ініціювання судових спорів про визнання угод недійсними

Відповідно до п.13 ст.17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» (в редакції чинній станом на час проваджень у господарських спорах та постановлення у них остаточних судових рішень у 2017 році) Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право, у тому числі, за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Рішення ж Конституційного Суду України щодо визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII, відповідно до якого Національному антикорупційному бюро України надається право "за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України" постановлено лише 5 червня 2019 року та у ньому зазначено, що «Положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення», тобто воно не має зворотної дії в часі. 

Доводи сторони захисту про те, що судом першої інстанції надано преюдиційного значення при ухваленні вироку рішенням господарських судів є безпідставними та спростовуються його текстом.

Згідно з ч.1 ст.317 КПК України документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження, долучаються до обвинувального акта і є матеріалами кримінального провадження (кримінальною справою).

Відповідно до положень ст.90 КПК України рішення національного суду має преюдиціальне значення лише, якщо воно набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 

У даному кримінальному провадженні рішення господарських судів, які містяться в матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції, не є преюдиціальними та не є вирішальними доказами під час встановлення підтверджуючих обставин винуватості ОСОБА_11 у вчинені інкримінованого йому злочину, однак підтверджують фактичні обставини у частині відповідності змісту договорів законодавству України. 

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 

Наявність судових рішень про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними не може бути підставою для виправдання обвинуваченого, оскільки висунуте обвинувачення відповідно до змісту обвинувального акту не ґрунтується на їх відомостях.

 

Щодо доводів сторони захисту про ненадання судом першої інстанції оцінки показанням свідка - арбітражного керуючого ОСОБА_21 , то колегія суддів вважає, що їх наявність чи відсутність у вироку не впливає на доведення висунутого обвинувачення ОСОБА_11 , оскільки вона свідком укладення договорів та перерахунку коштів щодо заволодіння ними у 2014-2015 роках не була. 

 

Щодо доводів сторони захисту про визнання висновків експертів недопустимими доказами, неврахування висновків експертів, наданих стороною захисту, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. 

За приписами кримінального процесуального закону висновок експерта не має наперед встановленої сили, не має переваг перед іншими доказами, виключної обов`язковості для суду й оцінюється разом з іншими доказами за правилами, передбаченими ст.94 КПК України. 

Обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч.1 ст.242 КПК України; коли мають місце обставини, передбачені ч.2 ст.242 КПК України.

Імперативність п.6 ч.2 ст.242 КПК України щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №420/1667/18).

Отже, у випадку, коли предметом злочину є гроші, то розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити шляхом проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертиз, джерел доказування.

Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, колегія суддів доходить висновку, що факти перерахування коштів за договорами про відступлення права вимоги від 22 грудня 2014 року №641214/41, від 22 грудня 2014 року №651214/42, від 05 січня 2015 року №01/05150023, від 12 лютого 2015 року №23, від 12 лютого 2015 року №24 ДП «ЗТМК», ТОВ «ЗТМК» та ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.Н.Кузьміна» на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕЕЖА» у загальній сумі 196 823 482,14 грн підтверджуються також іншими доказами та документами, наявними матеріалах кримінального провадження, зокрема, платіжними дорученнями (т.9 а.с.90, т.11. а.с.165-172) та виписками по рахунках, їх розмір та час перерахування стороною захисту не оспорюється.

Враховуючи положення ст.15-1 Закону №575/97-ВР, надані стороною захисту висновки експертиз про відсутність втрати активів не можуть враховуватись судом при прийнятті рішення в частині обвинувачення за ст.191 КК України, оскільки наявність можливості повернути кошти у даному випадку може враховуватись лише як відшкодування шкоди, а не відсутність її заподіяння. 

Доводи обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що надані стороною захисту та долучені до матеріалів кримінального провадження висновки експертів №04/11-23 від 19 грудня 2023 року та №СЕ-19-23/74829-ЕК від 14 березня 2024 року, не досліджувалися судом першої інстанції, спростовуються журналами судових засідань: від 20 грудня 2023 року (т.40 а.с.196-197), від 10 січня 2024 року (т.41 а.с.71-74), від 17 квітня 2024 року (т.43 а.с.145-157), від 08 травня 2024 року (т.43 а.с.210-217), від 12 червня 2024 року (т.44 а.с.1-7) згідно з якими висновки експертів оголошувалися самим обвинуваченим ОСОБА_11 .

 

Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_11 про наявність в матеріалах справи двох висновків експертів з ідентичними номерами, датами, але з різними наслідками досліджень

Згідно з матеріалами кримінального провадження під час проведення судового засідання 14 червня 2023 року обвинуваченим ОСОБА_11 заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема, копії витягу із висновку експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи №6335/6768/16-45 від 29 квітня 2016 року на 7-ми арк. (т.34 а.с.228-234, т.35 а.с.19-22, внутрішній бік обкладинки в кінці тому 35). Прокурор заперечував проти долучення до матеріалів справи додаткових документів, зокрема, копії витягу з висновку експертів, оскільки стороною захисту не надано суду оригінал цього висновку, а надані його копії не завірено належним чином. На запитання головуючого судді обвинувачений ОСОБА_11 відповів, що це стратегія захисту, у них є наявний оригінал висновку експертів із підписами експертів, натомість, суду він його надасть у відкритому судовому засіданні за участі ЗМІ. Суд першої інстанції вирішив долучити надані обвинуваченим документи та роз`яснив, що їх оцінка буде проводитися в нарадчій кімнаті з урахуванням всіх матеріалів кримінального провадження. 

Відповідно до ч.1 ст.101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Вимоги до змісту висновку експерта передбачені ст.102 КПК України. 

Згідно з ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Оскільки копія витягу висновку експерта не відповідає вимогам, передбаченим ст.101 КПК України, тому такий висновок не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст.84 КПК України, не може бути визнаним належним та допустимим доказом і, відповідно до ч.2 ст.86 КПК України, не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень та на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

 

Щодо доводів сторони захисту про скасування постанови про закриття кримінального провадження з пропуском строків, визначених КПК України

Відповідно до ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається, у тому числі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення. 

Згідно з приписами ч.6 ст.284 КПК України прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови про закриття кримінального провадження має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. 

Відповідно до ч.6 ст.36 КПК України із змінами, внесеними згідно із Законами №767-VII від 23 лютого 2014 року, №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, №1698-VII від 14 жовтня 2014 року, Генеральний прокурор України, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених ст.219 цього Кодексу.

Статтею 219 КПК України в редакції чинній на час скасування постанови про закриття кримінального провадження, передбачено, що строк досудового розслідування мав обчислюватися з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, при цьому, загальний строк досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину. 

Згідно з матеріалами кримінального провадження, на підставі звернення народного депутата України ОСОБА_28 №2/064-5/119 від 03 квітня 2015 року, в основу якого покладено лист НКРЕКП №2938/20-61-15 від 31 березня 2015 року, Центральним апаратом МВС України внесені відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні №12015000000000200 за ч.5 ст.191 КК України за фактом безпідставної переуступки права вимоги заборгованості за поставлену електричну енергію на суму 346 290 552,00 грн приватній компанії ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА», чим створено передумови для нанесення шкоди інтересам держави шляхом штучного нарощування заборгованості перед ДП «Енергоринок» та подальшого списання заборгованості (т.3 а.с.1-8).

Постановою прокурора Генеральної прокуратури ОСОБА_29 від 27 липня 2015 року кримінальне провадження №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року закрито на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення (т.3 а.с.28-31).

04 грудня 2015 року, на підставі доповідної записки детектива НАБУ ОСОБА_30 , внесені відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні №52015000000000001 за ч.5 ст.191 КК України за фактом привласнення службовими особами ВАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», ТОВ «ЗТМК», ДП «ЗТМК» та ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» грошових коштів ДП «Енергоринок» в сумі 308 200 000,00 грн (т.3 а.с.49-52).

У ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №52015000000000001 від 04 грудня 2015 року встановлено, що кримінальне провадження №12015000000000200 від 27 липня 2015 року, яке постановою прокурора Генеральної прокуратури ОСОБА_29 від 27 липня 2015 року закрито, стосується кримінального правопорушення, яке, згідно ст.216 КПК України, відноситься до підслідності НАБУ. Рішенням директора НАБУ ОСОБА_31 від 02 лютого 2016 року вирішено витребувати із ГСУ НП України матеріали кримінального провадження №12015000000000200 від 27 липня 2015 року (т.3 а.с.77-78).

Згідно із супровідним листом №744д/24/2/2-2016 від 18 березня 2016 року матеріали кримінального провадження №12015000000000200 від 27 липня 2015 року у 29 томах надійшли до НАБУ 24 березня 2016 року та зареєстровані за №192/10427-041 (т.3 а.с.79). 

Листом директора НАБУ ОСОБА_31 , адресованого заступнику Генерального прокурора України - керівнику САП ОСОБА_32 , ініційовано проведення перевірки законності прийнятих рішень, у тому числі щодо рішення про закриття кримінального провадження №12015000000000200 від 27 липня 2015 року, та визначення його підслідності за НАБУ (т.3 а.с.80-81). 

Постановою заступника Генерального прокурора України - керівника САП ОСОБА_33 від 15 квітня 2016 року постанову прокурора Генеральної прокуратури ОСОБА_29 від 27 липня 2015 року про закриття кримінального провадження №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року скасовано як незаконну та доручено здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні детективам НАБУ (т.3 а.с.92-94).

Постановою прокурора САП від 22 квітня 2016 року матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях №52015000000000001 від 04 грудня 2015 року, №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року, №12015080060002411 від 26 травня 2015 року об`єднано в одне кримінальне провадження за №12015000000000200 (т.3 а.с.105-106).

21 червня 2016 року старшим детективом НАБУ ОСОБА_34 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_11 за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364, ч.5 ст.191 КК України (т.3 а.с.119-128).

Тобто, на період винесення постанови про закриття кримінального провадження №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року та на період скасування цієї постанови жодній особі не було повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні. 

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 178/50/20 зробила такий висновок: «У разі скасування прокурором постанови слідчого, дізнавача чи прокурора про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не було повідомлено про підозру, у зв`язку з її незаконністю та необґрунтованістю період, з моменту ухвалення постанови про закриття кримінального провадження до моменту її скасування не включається до строку досудового розслідування.»

Враховуючи викладене вище, доводи сторони захисту про те, що скасування постанови про закриття кримінального провадження відбулося з пропуском строків, визначених КПК України, є помилковими. 

 

Щодо доводів сторони захисту у частині незаконності внесення даних до ЄРДР при закритті кримінального провадження за аналогічними обставинами, то діючий КПК України такого внесення не забороняє. 

Так, ч.1,2,4 ст.218 КПК України (у редакції, чинній на час скасування постанови від 27 липня 2015 року про закриття кримінального провадження №12015000000000200 від 04 квітня 2015 року - 15 квітня 2016 року) (т.3 а.с.92-94); на час скасування постанови від 20 серпня 2015 року про закриття кримінального провадження №12015080060002411 від 26 травня 2015 року у частині ст.191 КК України - 15 квітня 2016 року (т.3 а.с.82-84) передбачали, що досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність. На початку розслідування слідчий перевіряє наявність вже розпочатих досудових розслідувань щодо того ж кримінального правопорушення. У разі якщо буде встановлено, що іншим слідчим органу досудового розслідування або слідчим іншого органу досудового розслідування розпочато кримінальне провадження щодо того ж кримінального правопорушення, слідчий передає слідчому, який здійснює досудове розслідування, наявні у нього матеріали та відомості, повідомляє про це прокурора, потерпілого або заявника та вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. Спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішує Генеральний прокурор України або його заступник.

Прокурор, згідно ч.2 ст.36 КПК України в редакції чинній станом на 15 квітня 2015 року, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений зокрема: п.2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування; п.3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування; п.7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих.

Відповідно до ч.5 ст.36 КПК України (у редакції, чинній станом на час скасування постанов про закриття) Генеральний прокурор України, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування. Забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.

НАБУ, яке здійснювало досудове розслідування у межах компетенції щодо підслідності кримінального провадження, звернулося із запитом про отримання закритих кримінальних проваджень (т.3 а.с.72-74, 77-78) та після їх отримання - до Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з питанням визначення законності закриття таких проваджень. Після встановлення обставин розслідування тих же кримінальних правопорушень, безпідставність закриття кримінальних проваджень, керівник САП у межах повноважень, передбачених КПК України, прийняв рішення про їх скасування. 

 

Щодо доводів сторони захисту про обмеження обвинуваченого в часі виступу у судових дебатах

Судові дебати - це самостійна частина судового розгляду кримінального провадження, основу яких складають промови учасників судового розгляду, де вони дають оцінку діям обвинуваченого, аналізують досліджені в суді докази, наводять аргументи стосовно їх належності і допустимості, висловлюють висновки щодо доведеності чи недоведеності винуватості чи невинуватості обвинуваченого, щодо кваліфікації дій, міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що їх повинен вирішити суд при постановленні вироку. 

Відповідно до журналу судового засідання та аудіозапису судового засідання від 10 січня 2024 року суд о 15:52:37, суд, порадившись на місці, після вирішення всіх клопотань, що були подані, та за відсутності інших клопотань, ухвалив про закінчення з`ясування обставин, перевірку доказів та перехід до судових дебатів (т.41 а.с.71-74).

Під час судового засідання 12 лютого 2024 року головуючим суддею роз`яснено, що, якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд має право відновити з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами. Після виступу у судових дебатах прокурора, представника потерпілого та цивільного позивача, 12 лютого 2024 року можливість для виступу в судових дебатах надана захиснику обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_27 (т.41 а.с.173-174). 

Відповідно до журналів судових засідань та звукозаписів виступ захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_27 тривав більше 10 год протягом 6 судових засідань: 12 лютого 2024 року - 1 год; 14 лютого 2024 року - 1 год 40 хв, 28 лютого 2024 року - 2 год 35 хв, 05 березня 2024 року - 2 год 58 хв, 13 березня 2024 року - 1 год 14 хв, 17 квітня 2024 року - 54 хв (т.41 а.с.173-174, 180-181, 195-196, 232-233, т.42 а.с.45-46, т.43 а.с.145-157).

17 квітня 2024 року суд, порадившись на місці, ухвалив: відповідно до ч.5 ст.364 КПК України, у зв`язку з необхідністю подання стороною захисту нових доказів, відновити з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкрити судові дебати (т.43 а.с.145-157). 

З`ясування обставин та перевірка їх доказами, наданими стороною захисту, тривало упродовж 7 судових засідань.

25 вересня 2024 року відкрито судові дебати з приводу додатково досліджених обставин (т.44 а.с.63-71). 

25 вересня 2024 року після виступу в судових дебатах прокурора, слово для виступу надано захиснику обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_35 . Відповідно до журналів судових засідань та звукозаписів судових засідань виступ захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_36 тривав більше 3 год протягом 2 судових засідань: 16 жовтня 2024 року - 2 год 30 хв, 23 жовтня 2024 року - 54 хв (т.44 а.с.97-102, 109-113).

23 жовтня 2024 року слово для виступу в судових дебатах надано обвинуваченому ОСОБА_11 . Відповідно до журналів судових засідань та звукозаписів виступ обвинуваченого ОСОБА_11 тривав біля 19 год протягом 14 судових засідань: 23 жовтня 2024 року - 1 год 46 хв, 30 жовтня 2024 року - 1 год 47 хв, 20 листопада 2024 року - 1 год 30 хв, 27 листопада 2024 року - 38 хв, 29 листопада 2024 року - 1 год 26 хв, 09 грудня 2024 року - 1 год 10 хв, 11 грудня 2024 року - 1 год, 16 грудня 2024 року - 2 год, 19 лютого 2025 року - 1 год 35 хв, 21 лютого 2025 року - 50 хв, 26 лютого 2025 року - 1 год 28 хв, 04 березня 2025 року - 1 год 28 хв, 17 березня 2025 року - 1 год 35 хв, 04 квітня 2025 року - 40 хв (т.44 а.с.109-113, 142-145, 146-148, т.49 а.с.150-153, 155-160, 162, 171-172, 178-179, 187-189, 226-227, 231-233, 237-239, 240-243, т.50 а.с.15-16).

04 квітня 2025 року суд першої інстанції, розцінивши процесуальну поведінку сторони захисту як зловживання своїми процесуальними правами, закінчив стадію судових дебатів в частині виступу обвинуваченого ОСОБА_11 з метою дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження (т.50 а.с.38-39). 

16 квітня 2025 року слово для виступу в судових дебатах надано захиснику обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_8 . Відповідно до журналів судових засідань та звукозаписів виступ захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_8 тривав більше 2 год протягом 2 судових засідань: 16 квітня 2025 року - 1 год 30 хв, 25 квітня 2025 року - 58 хв (т.50 а.с.49-52, 146-150). 

Колегією суддів встановлено, що розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції тривав близько 5 років, призначено більше 100 судових засідань, 32 з яких - виступ учасників кримінального провадження у судових дебатах та сторона захисту у судових дебатах виступала більше 34 годин. Крім того, під час проведення судових дебатів судові засідання неодноразово не відбувалися через клопотання сторони захисту, відмову обвинуваченого від захисника, залучення нового захисника, неготовністю сторони захисту до виступу у судових дебатах. 

Разом з тим, колегією суддів не встановлено порушення права обвинуваченого на захист під час виступу його у судових дебатах, оскільки станом на 17 квітня 2024 року суд заслухав виступи всіх учасників щодо обвинувачення та досліджених доказів, при цьому ОСОБА_11 відмовився від виступу, посилаючись на необхідність дослідження додатково поданих доказів. Така відмова від виступу у судових дебатах обвинуваченого щодо досліджених судом доказів та пред`явленого обвинувачення не може бути підставою для заслуховування його промови у частині судових дебатів з приводу додатково досліджених обставин, про що свідчить ч.5 ст.364 КПК України : «Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.»

Час виступу обвинуваченого ОСОБА_11 з приводу додатково досліджених обставин тривав біля 19 год, що з врахуванням обсягу наданих додаткових документів, колегія суддів вважає більш ніж достатнім.

При цьому, стороною захисту в апеляційних скаргах не наведено достатніх доводів, які би переконливо свідчили про те, що такі процесуальні дії суду призвели до істотних порушень кримінального процесуального закону, які вплинули чи могли вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення. Не зазначено цих обставин стороною захисту і під час апеляційного розгляду. 

На думку колегії суддів, задоволення клопотання сторони захисту, відновлення з`ясування обставин та перевірка їх доказами свідчить про те, що суд першої інстанції виходив із необхідності повного, об`єктивного дослідження всіх матеріалів кримінального провадження для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд вживав усіх заходів для того, щоб учасники судового провадження реалізували своє суб`єктивне право на виступ у судових дебатах та дотримався вимог ст.10, 22, 364 КПК України.

 

Щодо доводів сторони захисту, що судом першої інстанції не долучено та не досліджено докази сторони захисту, які безпосередньо впливали на результат судового розгляду

Не долучення до матеріалів кримінального провадження та неврахування при ухваленні судом першої інстанції вироку Вищого антикорупційного суду від 09 січня 2025 року у справі №991/7319/21 документів, які були досліджені судом апеляційної інстанції, не свідчить про наявність порушень, які перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законне та обґрунтоване рішення. Станом на день ухвалення вироку у цьому кримінальному провадженні вирок Вищого антикорупційного суду від 09 січня 2025 року чинності не набрав, обставини справи №991/7319/21 не є предметом розгляду у цьому кримінальному провадженні. 

Покарання за сукупністю злочинів за правилами, передбаченими ст.70 КК України, може бути призначено судом за наявності обов`язкової умови - набрання попереднім вироком законної сили, за відсутності такої умови, виключається можливість застосування ч.4 ст.70 КК України під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.

 

Щодо питання осудності обвинуваченого

У матеріалах кримінального провадження наявний медичний документ, який може поставити під сумнів осудність обвинуваченого: виписку з медичної карти стаціонарного хворого №22/2/1570 від 27 червня 2022 року, яку суд дослідив у закритому судовому засіданні (т.31 а.с.42). При цьому обвинувачений стверджував, що повністю розуміє значення своїх дій та може ними керувати, про наявність такого документу у матеріалах справи йому невідомо. Колегією суддів роз`яснено обвинуваченому порядок та можливість проведення відповідно медичного освідування, зокрема і в частині необхідності особистої присутності ОСОБА_11 під час його проведення. Обвинувачений, після роз`яснення порядку проведення такого освідування судом, до завершення апеляційного розгляду на територію України не прибув. 

Призначення і проведення такого освідування за відсутності обвинуваченого є неможливим згідно п.7 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 08 травня 2018 року № 865, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2018 р.

за № 719/32171. 

Враховуючи вказані обставини справи, а також поведінку, виступи, аналіз законодавства, зміст поданих обвинуваченим ОСОБА_11 особисто документів, висновки постанови ВС від 22 квітня 2019 року у справі № 213/1425/17 у розумінні аналогії застосування законодавства, у колегії суддів відсутні підстави для застосування відносно обвинуваченого заходів примусового характеру. 

 

Щодо оцінки злочину як корупційного кримінального правопорушення

Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року №1698-VII, який набрав чинності 25 січня 2015 року, статтю 45 КК України доповнено приміткою такого змісту: "Примітка. Корупційними злочинами відповідно до цього Кодексу вважаються злочини, передбачені частиною другою статті 191, частиною другою статті 262, частиною другою статті 308, частиною другою статті 312, частиною другою статті 313, частиною другою статті 320, частиною першою статті 357, частиною другою статті 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 354, 364, 364-1, 365-2, 368-370 цього Кодексу". 

Оскільки частина оплати за спожиту електроенергію за договорами відступлення права вимоги на рахунок ПрАТ «ХК «ЕНЕРГОМЕРЕЖА» надійшли після набрання чинності Законом №1698-VII, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обвинувачений ОСОБА_11 вчинив корупційний злочин.

 

Щодо доводів неповноти встановлення фактичних обставин судом першої інстанції, відсутності вчинення обвинуваченим кримінального провадження, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки вони спростовуються доказами, дослідженими судом першої інстанції, їм надана правильна оцінка. Надані ж обвинуваченим додаткові документи у суді апеляційної інстанції не спростовують таких висновків суду першої інстанції, частина з яких є рішеннями судів, а інша частина не стосується обставин даного кримінального провадження.

Інші доводи апеляційних скарг сторони захисту були предметом дослідження під час судового розгляду суду першої інстанції, їм надана відповідна оцінка та суд апеляційної інстанції з такою оцінкою погоджується. 

 

Щодо клопотання про закриття кримінального провадження, то колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки cуду не надано доказів, що в іншому провадженні (справа № 991/7319/21) його визнано винуватим по даним епізодам.

 

Щодо завершення розгляду за відсутності обвинуваченого ОСОБА_11 , обмеження захисника ОСОБА_9 у часі виступу в судових дебатах 

Про те, що здійснюється кримінальне провадження за фактами незаконного заволодіння грошовими коштами обвинуваченому ОСОБА_11 було відомо ще з ухвали слідчого суді Солом`янського районного суду міста Києва від 17 травня 2016 року про надання дозволу на проведення обшуку у приміщенні ПрАТ «ХК «Енергомережа», та протоколу обшуку, який проведено 24 травня 2016 року(т.4 а.с.93-119), так як у вказаний період він перебував на посаді керівника вказаного товариства та надавав відповіді на запити НАБУ особисто 06 квітня 2016 року (т.8 а.с.136-137), 27 квітня 2016 року (т.8 а.с.172-173) та інші. Також у нього як свідка відбирались зразки підписів для проведення судової почеркознавчої експертизи (т.8 а.с.208-215). 

Відповідно до постанови детектива від 29 червня 2016 року ОСОБА_11 оголошено у розшук (т.3 а.с.133-134). В Україну його було екстрадовано та затримано 15 квітня 2019 року (т.26 а.с.97-98), тобто фактично обвинувачений ОСОБА_11 переховувався від органів слідства з метою ухилення від досудового розслідування два роки, дев`ять місяців і 14 днів (з 30 червня 2016 року до 14 квітня 2019 року включно). Також обвинувачений ОСОБА_11 під час розгляду справи в суді першої інстанції 15 лютого 2024 року в черговий раз виїхав за межі України (т.53 а.с.11), був оголошений у розшук ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 вересня 2025 року у зв`язку з ухиленням від явки до суду з метою уникнення кримінальної відповідальності (т.53 а.с.115-117) та ухвалою від 11 вересня 2025 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження з розгляду апеляційних скарг.

Крім цього, під час досудового розслідування захист обвинуваченого ОСОБА_11 здійснювали такі захисники за договором: ОСОБА_37 - АО «КРЕДО» (т.3 а.с.191) (перші дані про здійснення досудового розслідування щодо ОСОБА_11 - 15 липня 2016 року т.3 а.с.153), а також захисники ОСОБА_38 (т.3 а.с.169), ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 (т.3 а.с.243), ОСОБА_14 , ОСОБА_42 (т.26 а.с.102-107).

Від захисників ОСОБА_43 та ОСОБА_44 обвинувачений ОСОБА_11 відмовився 09 вересня 2019 року, яка була прийнята детективом 24 вересня 2019 року після завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів у порядку ст.290 КПК України (т.27 а.с.150, 151, 154).

03 лютого 2023 року обвинувачений ОСОБА_11 уклав договір про надання правової допомоги із захисником ОСОБА_45 (т.34 а.с.91-92), 14 червня 2023 року із захисником ОСОБА_15 (т.35 а.с.16-18), 10 липня 2023 року із захисником ОСОБА_16 (т.35 а.с.81-82), 18 липня 2023 року із захисником ОСОБА_27 (т.35 а.с.104, 110-111).

30 жовтня 2023 року обвинувачений ОСОБА_11 подав суду першої інстанції заяву про відмову від захисників ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (т.36 а.с.248), та відмова не була прийнята. 

08 листопада 2023 року судом прийнята відмова обвинуваченого ОСОБА_11 від захисника ОСОБА_46 (т.37 а.с.31, 117).

30 січня 2024 року захисник ОСОБА_47 подав заяву про припинення захисту обвинуваченого ОСОБА_11 у зв`язку з військовою службою (т.41 а.с.85) та з 10 квітня 2024 року знову почав захищати обвинуваченого ОСОБА_11 , надавши документи 09 жовтня 2024 року (т.42 а.с.93-94, т.44 а.с.79-81).

11 вересня 2024 року від захисника ОСОБА_14 надійшла заява про закінчення строку дії договору на надання правової допомоги обвинуваченому ОСОБА_48 (т.44 а.с.8), проте копії договору не додано до заяви, у тому числі суду апеляційної інстанції.

19 вересня 2024 року, під час судових дебатів у суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_11 подав заяву про відмову від захисників: ОСОБА_14 , ОСОБА_49 , ОСОБА_46 (відмова від захисника ОСОБА_46 судом була прийнята раніше), ОСОБА_50 та ОСОБА_15 , а також ОСОБА_27 (після виступу її у дебатах та долучення промови, звинувативши її та її помічника у неправомірних діях).

27 листопада 2024 року від захисника ОСОБА_8 надійшли документи на підтвердження надання правової допомоги обвинуваченому ОСОБА_11 (т.49 а.с.139-148).

11 грудня 2024 року обвинувачений ОСОБА_11 заявив усно відмову від захисника ОСОБА_36 у зв`язку з розірванням з ним договору, у прийнятті якої було судом відмовлено, та оцінено таку заяву як дії, що спрямовані на затягування cудового провадження та є зловживанням правом (т.49 а.с.178-179).

16 грудня 2024 року захисник ОСОБА_47 подав суду заяву про розірвання договору на захист обвинуваченого ОСОБА_11 , на підтвердження якої копії договору не надав. Надав захисник копії таких договорів суду апеляційної інстанції лише 11 вересня 2025 року (т.53 а.с.79-81).

27 червня 2025 року обвинувачений ОСОБА_11 уклав договір про надання правової допомоги із захисником ОСОБА_13 (т.50 а.с.202-206). 

27 жовтня 2025 року, у зв`язку з неявкою захисників обвинуваченого ОСОБА_11 , судом прийнято рішення про доручення Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити обвинуваченому ОСОБА_11 захисника для здійснення захисту за призначенням в суді апеляційної інстанції незалежно від подальшої участі захисника/ів за договором, які суду не надають підтверджень поважності неявки їх у судові засідання (т.53 а.с.238-240).

Захисником ОСОБА_8 так і не були надані докази, які б відповідали вимогам ст.138 КПК України, на підтвердження поважності неявки його у судове засідання 27 жовтня 2025 року (т.54 а.с.7-8).

Відповідно до доручення від 03 листопада 2025 року обвинуваченому призначено захисника ОСОБА_10 (т.54 а.с.21-22), після чого захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_11 намагалися усунути її від участі у кримінальному провадженні, не дивлячись на рішення суду (т.54 а.с.60-61).

15 грудня 2025 року обвинувачений ОСОБА_11 подав, на думку колегії суддів, безпідставну заяву з некоректними висловлюваннями про вжиття заходів для забезпечення ефективності здійснення захисту адвокатом ОСОБА_10 (подібно до заяви щодо захисника ОСОБА_27 ) (т.54 а.с.243-244), хоча захисник виконувала свої обов`язки на належному рівні: знайомилась з матеріалами кримінального провадження, приймала участь у судових засіданнях, подала значну кількість клопотань в його інтересах (т.54 а.с.245-247). 

На думку колегії суддів, як наслідок 15 грудня 2025 року доручення на захист інтересів ОСОБА_11 ОСОБА_10 було скасоване, хоча і з інших підстав (т.55 а.с.3).

Крім того, ОСОБА_11 , знаючи, що у нього окрім захисника ОСОБА_8 іншого захисника немає, у судовому засіданні 08 січня 2026 року (на стадії доповнення апеляційного розгляду перед судовими дебатами) відмовляється від його захисту, при цьому будучи обвинуваченим у вчиненні, у тому числі, особливо тяжкого злочину, та при розгляді апеляційної скарги прокурора, де ставилось питання про погіршення його становища. З врахуванням цих обставин судом прийнято рішення про відмову у прийнятті відмови від захисника та надано за клопотанням ОСОБА_11 час для укладення договору з іншим захисником до 04 лютого 2026 року. Разом з тим, 04 лютого 2026 року обвинувачений повідомив суд, що договору на свій захист із іншим захисником він не уклав (т.55 а.с.117), тому 04 лютого 2026 року судом апеляційної інстанції повторно прийнято рішення про доручення Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити обвинуваченому ОСОБА_11 захисника для здійснення захисту за призначенням в суді апеляційної інстанції (т.55 а.с135-136). 

Такі дії обвинуваченого мали наслідком чергове призначення іншого захисника (т.55 а.с157), відкладення продовження апеляційного розгляду аж до 13 травня 2026 року (т.56 а.с.142). При цьому, обвинуваченим подавалась неодноразово протягом апеляційного розгляду значна кількість копій документів з клопотаннями про їх дослідження, які були досліджені ще судом першої інстанції, частина - судом апеляційної інстанції, у тому числі під час судових дебатів 16 травня 2026 року, які, на думку колегії, підлягають залишенню без розгляду у зв`язку з їх повторним поданням. 

13 травня 2026 року, розглянувши клопотання, які надійшли на адресу суду, суд перейшов до судових дебатів. У судових дебатах почав свій виступ прокурор та його виступ цього дня тривав з 11 год 02 хв до 11 год 23 хв. Після чого розгляд було відкладено у зв`язку з узгодженням такої тривалості вказаного засідання із захисником у зв`язку із зайнятістю його в інших судових засіданнях.

18 травня 2026 року обвинувачений ОСОБА_11 надіслав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, при цьому будь-яких підтверджуючих документів, передбачених ст.138 КПК України, суду не надав. Враховуючи те, що проводиться спеціальний судовий розгляд, тривалість розслідування та розгляду кримінального провадження - більше десяти років, можлива наявність спливу строку притягнення до кримінальної відповідальності за ст.364 КК України ( у нарадчій кімнаті таких обставин судом встановлено не було у зв`язку з його ухиленням від органів досудового розслідування та суду протягом тривалого часу), колегією суддів було прийнято рішення про продовження розгляду за відсутності обвинуваченого, що повністю корелюється із положеннями ст.297-1, 297-4-297-5 КПК України та правовою позицією ВП ВС у справі № 990SCGC/47/25 (п.175).

Прокурор продовжив свій виступ у дебатах з 09 год 50 хв до 10 год 02 хв, оскільки, не дивлячись на узгодження дати та часу тривалості судового засідання із захисником, він у судове засідання прибув із запізненням. 

Захисник у судових дебатах зачитував апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 дослівно, у зв`язку з чим, колегія суддів встановила йому час для його виступу до 11 год 15 хв. Не дивлячись на таке рішення колегії, захисник продовжив цитувати апеляційну скаргу, в тому числі положення нормативно правових актів. 

Такий час був визначений колегією з урахуванням принципу рівності сторін, часу виступу прокурора - 33 хв, наявності двох апеляційних скарг сторони захисту. При цьому, його виступ тривав з 10 год 04 хв до 11 год 17 хв, тобто вдвічі більше, з витрачанням часу біля 10 хв на суперечки із судом. 

Тому, колегія суддів вважає, що порушень права на захист, про які стверджував захисник ОСОБА_9 , у зв`язку з розглядом кримінального провадження 18 травня 2026 року за відсутності обвинуваченого, за вказаних обставин судом апеляційної інстанції допущено не було.

Разом з тим, судом під час апеляційного розгляду з`ясовано, що представник потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_51 23 грудня 2022 року подав суду першої інстанції клопотання, в якому просив проводити подальший розгляд справи без участі представника потерпілого, цивільного позивача - ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» за винятком судових засідань, на яких розглядатиметься питання щодо цивільного позову ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО»; у разі виникнення необхідності з`ясування обставин в порядку ст.325 КПК України та розгляду питання щодо цивільного позову, здійснити виклик представника потерпілого, цивільного позивача шляхом направлення судової повістки на адресу ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО». Під час судового засідання 23 грудня 2022 року суд першої інстанції клопотання представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_52 задовольнив (т.34 а.с.34-38, т.51 а.с.222-223). 

Також у матеріалах кримінального провадження наявна остання повістка про виклик представника потерпілого та цивільного позивача ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» ОСОБА_53 в судові засідання на 14 лютого 2024 року о 14 год 00 хв та 28 лютого 2024 року о 09 год 00 хв. 

11 грудня 2024 року до Вищого антикорупційного суду, через підсистему "Електронний суд", надійшла заява представника потерпілого та цивільного позивача ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» ОСОБА_53 про припинення його повноважень у зв`язку із звільненням із 18 листопада 2024 року. 

У матеріалах справи повістки про виклик представника потерпілого та цивільного позивача ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» з 28 лютого 2024 року до постановлення вироку - 11 червня 2025 року відсутні, у тому числі після звільнення їх представника. Разом з тим, представник виступив у судових дебатах 12 лютого 2024 року за відсутності у матеріалах справи даних про його виклик. 

Представник потерпілого та цивільного позивача - ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» під час проголошення вироку присутнім у судовому засіданні 11 червня 2025 року не був, із матеріалів кримінального провадження слідує, що копія вироку Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року потерпілому та цивільному позивачу - ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» надіслана судом першої інстанції лише 11 грудня 2025 року (т.55 а.с.25).

У судовому засіданні 15 грудня 2025 року, в суді апеляційної інстанції, представник потерпілого та цивільного позивача ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» повідомив суду, що на їх адресу повідомлення та документи з суду у даному провадженні надходили з деяким запізненням, вважає, що порушень інтересів у зв`язку з відсутністю викликів судом першої інстанції не було (т.54 а.с.234 (зворот)-235). 

Тому колегія суддів, з врахуванням пояснень представника потерпілого, за відсутності його апеляційної скарги, не вбачає підстав для скасування вироку відповідно до п.5 ч.2 ст.412 КПК України - судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання. Ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не навела суду доводів, які б свідчили, що відсутність виклику представника потерпілого якимось чином вплинула на реалізацію ними своїх прав чи обов`язків. При цьому колегія суддів враховує, що потерпілий не позбавлений права подати апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважності причин його пропуску. 

Разом з тим, згідно письмових пояснень представника потерпілого та цивільного позивача від 06 січня 2026 року він підтримав апеляційну скаргу прокурора та просив цивільний позов ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» задовольнити в повному обсязі (т.55 а.с.52-53). 

Прокурор оскаржував вирок Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року, у тому числі, у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. 

Відповідно до ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.  У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Суд першої інстанції, залишаючи цивільний позов без розгляду, послався на те, що він пов`язаний з обвинуваченням за ст.364 КК України. Разом з тим, виходячи із даних цивільного позову (1-2 абзаци стор.2 т.1 а.с.178), позивачем не пред`являлись позовні вимоги до обвинуваченого ОСОБА_11 у зв`язку лише із вчиненням ним кримінального правопорушення, передбаченого ст.364 КК України. 

Також стаття 15-1 Закону України «Про електроенергетику» № 575/97-ВР від 16 жовтня 1997 року, у редакції чинній станом з 01 грудня 2014 року до 01.02.2015 року (далі Закон № 575/97-ВР) встановлювала такі обмеження: «Для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Для проведення розрахунків з погашення заборгованості за спожиту електричну енергію з використанням механізмів погашення заборгованості, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, і оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установі уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості.

Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку для зарахування коштів за електричну енергію затверджується та доводиться до відома споживачів національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії. 

Тому колегія суддів вважає безпідставним залишення цивільного позову до обвинуваченого ОСОБА_11 без розгляду при визнанні його винуватим у вчиненні злочину. У зв`язку з чим вирок в частині залишення цивільного позову без розгляду підлягає скасуванню з направленням цивільного позову на новий розгляд у порядку цивільного судочинства. Мотиви ухвалення колегією суддів рішення при розгляді клопотання щодо необхідності дослідження цивільного позову, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для залишення вироку в цій частині без змін, оскільки про наявність підстав для його скасування у цій частині - наявність істотного порушення вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції дійшов висновку за результатами апеляційного розгляду, після з`ясування всіх обставин справи. 

Доводи сторони захисту про те, що не долучення до матеріалів справи та неврахування судом першої інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 06 лютого 2025 року у справі №910/7448/17 (яке за своїм предметом і змістом стосується питання цивільного позову у даному кримінальному провадженні) становить ризик подвійного притягнення обвинуваченого ОСОБА_11 до матеріальної відповідальності, колегія суддів відхиляє з врахуванням положень ст.15-1 Закону України «Про електроенергетику».

Відповідно до ч.2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. 

Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» №838-VIII від 26 листопада 2015 року (далі - Закон №838-VIII) внесені зміни до ч.5 ст.72 КК України, згідно з яким зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. 

Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» №2046-VIII від 18 травня 2017 року (далі - Закон №2046-VIII), який набрав чинності 21 червня 2017 року, норму ч.5 ст.72 КК України викладено у новій редакції, згідно з якою попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування

Згідно з ч.2, 3 ст.4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, дії або бездіяльності.

Статтею 5 КК України визначено низку умов, за яких допускається надання зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закон №838-VIII є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином поліпшує становище особи у розумінні ст.5 КК України, натомість Закон №2046-VIII є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином погіршує становище особи у розумінні ст.5 КК України.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції невірно зараховано строк попереднього ув`язнення обвинуваченому ОСОБА_11 з 14 квітня 2018 року по 17 травня 2018 та з 15 квітня 2019 року по 22 квітня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, оскільки ним фактично застосовано Закон №2046-VIII, який погіршує становище обвинуваченого ОСОБА_11 , однак, з огляду на положення ст.4, 5 КК України, застосуванню в цьому кримінальному провадженні підлягає Закон №838-VIII, оскільки новий закон зворотної дії в часі не має, так як погіршує кримінально-правове становище особи.

Враховуючи те, що судом першої інстанції неправильно застосовано Закон України про кримінальну відповідальність, колегія суддів доходить висновку, що вирок суду в частині зарахування обвинуваченому ОСОБА_11 строку попереднього ув`язнення необхідно змінити, застосувавши Закон України №838-VIII та зарахувати обвинуваченому такий строк з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. 

Такий висновок узгоджується з правовим висновком щодо застосування норми права, передбаченої ч.5 ст.72 КК України (зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання), викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №663/537/17, згідно з яким: « Якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII (зворотна дія Закону №838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч.1 ст.5 КК України)». 

 

V. Висновки суду апеляційної інстанції за результатом апеляційного розгляду кримінального провадження 

 

Відповідно до ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право, у тому числі, скасувати в частині, змінити вирок. 

Керуючись ст.86, 87, 370, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні клопотання ОСОБА_11 про закриття кримінального провадження відмовити.

Клопотання  ОСОБА_11 від 16 травня 2026 року залишити без розгляду.

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_11 та прокурора задовольнити частково.

Вирок Вищого антикорупційного суду від 11 червня 2025 року, яким ОСОБА_11 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК України; визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України:

а) змінити та п.7 резолютивної частини вироку викласти в такій редакції:

«7. У строк покарання ОСОБА_11 зарахувати строк його попереднього ув`язнення з 14 квітня 2018 року до 17 травня 2018 року (включно) та із 15 квітня 2019 року до 22 квітня 2019 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі»;

б) скасувати в частині залишення цивільного позову без розгляду та цивільний позов ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» до ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної шкоди направити на новий розгляд в суд першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства.

У решті апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок суду - без змін. 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців.

 

 

 

Головуючий суддя: ОСОБА_2 

 

судді: ОСОБА_3 

 

ОСОБА_4