справа № 991/6441/26

провадження №11-сс/991/365/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

підозрюваного ОСОБА_6 ,

захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційні скарги прокурора першого відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 та захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2026 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні №52023000000000503 від 03 жовтня 2023 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2026 року частково задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ОСОБА_8 , погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_5 , та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 2 000 000 грн. із покладенням на нього процесуальних обов`язків строком до 21 липня 2026 року.

При ухваленні судового рішення слідчий суддя виходив з доведеності стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК, існування ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК, а саме: ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, а також незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні. Водночас слідчий суддя не встановив наявності ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК, а також дійшов висновку, що застава у визначеному розмірі є достатньою для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов`язків, тоді як покладення обов`язку носити електронний засіб контролю не є необхідним.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, прокурор САП подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 9 984 000 грн., що становить 3000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із покладенням на підозрюваного процесуальних обов`язків, у тому числі обов`язку носити електронний засіб контролю.

Прокурор не оспорював висновок слідчого судді про обґрунтованість підозри, однак вважав ухвалу необґрунтованою в частині визначеного розміру застави та відмови в покладенні на підозрюваного обов`язку носити електронний засіб контролю. На думку прокурора, слідчий суддя належним чином не врахував тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, розмір неправомірної вигоди, майновий стан підозрюваного, його професійний досвід, статус судді, наявність закордонного паспорта та ризики, передбачені п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК.

Зазначав, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років із конфіскацією майна. На переконання сторони обвинувачення, у поєднанні з наявністю паспорта для виїзду за кордон, фінансовими можливостями та професійними зв`язками це підтверджує ризик переховування від органів досудового розслідування та суду.

Наполягав на існуванні ризику незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних, зокрема з огляду на те, що показання осіб, отримані під час досудового розслідування, мають бути безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду, а тому ризик впливу на таких осіб зберігається до моменту їх допиту судом.

Вказував на ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. На його думку, безпосередня робота ОСОБА_6 у Верховному Суді, широке коло професійних зв`язків серед суддів та обізнаність із методикою і тактикою розслідування можуть бути використані для втручання в процес досудового розслідування або уникнення кримінальної відповідальності.

Щодо розміру застави прокурор зазначає, що визначена слідчим суддею сума у 2 000 000 грн. не є достатнім стримуючим фактором для нівелювання встановлених ризиків. При цьому прокурор посилається на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо необхідності визначення застави в такому розмірі, який був би достатнім стримуючим засобом для забезпечення належної процесуальної поведінки особи. На переконання сторони обвинувачення, з огляду на тяжкість інкримінованого злочину, розмір неправомірної вигоди та майновий стан підозрюваного належним розміром застави є 9 984 000 грн.

Захисник ОСОБА_7 , діючи в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу у вигляді застави. У разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про наявність підстав для застосування запобіжного заходу, захисник просив застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

В апеляційній скарзі захисник стверджував про необґрунтованість підозри. На його думку, сторона обвинувачення не надала даних, які б об`єктивно пов`язували ОСОБА_6 з обставинами кримінального правопорушення, а слідчий суддя фактично обмежився формальним переказом змісту повідомлення про підозру та не надав належної оцінки поясненням сторони захисту.

Вважав, що оскаржувана ухвала постановлена без достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК. На переконання захисту, висновки слідчого судді щодо ризиків ґрунтуються на припущеннях, без зазначення конкретних фактичних обставин, які б підтверджували реальність відповідних ризиків.

Зазначав, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, позитивно характеризується, тривалий час не вчиняв дій, спрямованих на ухилення від органів досудового розслідування чи суду, а також потребує дороговартісного спеціалізованого лікування.

Вказував на відсутність належного обґрунтування неможливості застосування більш м`яких запобіжних заходів. На його думку, застава в розмірі 2 000 000 грн. є непропорційним і суворим запобіжним заходом, а покладені на підозрюваного процесуальні обов`язки могли бути забезпечені менш обтяжливим заходом - особистим зобов`язанням.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі. Водночас проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту заперечував, вважав наведені у ній доводи необґрунтованими, а висновки слідчого судді щодо наявності підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави - правильними.

Підозрюваний ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та просили її задовольнити у повному обсязі. Проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечували, вважали її доводи необґрунтованими, а визначений слідчим суддею розмір застави та обсяг покладених на підозрюваного процесуальних обов`язків - такими, що не підлягають посиленню.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.

За вимогами ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри, наявність хоча б одного з ризиків, передбачених ст.177 КПК, і недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання відповідному ризику або ризикам.

При вирішенні питання щодо наявності обґрунтованої підозри предметом перевірки слідчого судді є не лише дотримання процесуального порядку повідомлення особі про підозру, а й дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок застосування до неї запобіжного заходу.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене у кримінальному процесуальному законодавстві. Водночас згідно з ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що орган досудового розслідування або прокурор на цій стадії мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку. Зазначений стандарт передбачає менший рівень імовірності, необхідний на ранніх етапах кримінального провадження для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Тому на цій стадії суд не перевіряє доведеність винуватості особи поза розумним сумнівом, не встановлює остаточно наявність усіх елементів складу кримінального правопорушення та не надає остаточної оцінки допустимості, достовірності й достатності кожного доказу для вирішення справи по суті.

На цій стадії кримінального провадження слідчий суддя має перевірити, чи містять надані стороною обвинувачення матеріали такі факти або інформацію, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Тому суд не вирішує питання про доведеність вини ОСОБА_6 , правильність остаточної кримінально-правової кваліфікації його дій, наявність або відсутність усіх ознак складу злочину, а також не підміняє собою суд, який у разі направлення обвинувального акта здійснюватиме розгляд кримінального провадження по суті.

Із матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000503 від 03 жовтня 2023 року, зокрема за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК. 19 травня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру в одержанні службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, за попередньою змовою групою осіб, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, та в інтересах третьої особи дій з використанням наданої їй влади та службового становища.

За змістом повідомлення про підозру та клопотання сторони обвинувачення, обставини кримінального правопорушення пов`язані з розглядом Великою Палатою Верховного Суду справи №910/15551/20, у якій 19 квітня 2023 року ухвалено постанову в інтересах ОСОБА_9 та компанії «Ferrexpo AG». За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_10 у період із середини березня 2023 року по 19 квітня 2023 року, перебуваючи у своєму робочому кабінеті в приміщенні Верховного Суду, запропонував ОСОБА_6 під час засідання 19 квітня 2023 року у справі №910/15551/20 проголосувати за основний проект рішення у справі, підготовлений суддею Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_11 , та повідомив, що особи, зацікавлені у прийнятті такого рішення, нададуть йому неправомірну вигоду.

За версією сторони обвинувачення, під час засідання Великої Палати Верховного Суду 19 квітня 2023 року ОСОБА_6 , виконуючи попередні домовленості з ОСОБА_10 , віддав свій голос за основний проект рішення у справі №910/15551/20, що забезпечило винесення постанови, якою, зокрема, частково задоволено касаційні скарги ПрАТ «Ділові партнери» та компанії «Ferrexpo AG», скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2022 року у справі №910/15551/20, змінено рішення Господарського суду міста Києва від 27 травня 2021 року в мотивувальній частині, а в іншій частині це рішення залишено в силі.

У цьому контексті, за версією сторони обвинувачення, 13 травня 2023 року ОСОБА_6 у ресторані «Чумацький шлях» за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Романків, вул. Соснова, 10, через ОСОБА_10 одержав неправомірну вигоду в сумі 100 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 травня 2023 року становило 3 656 860 грн.

На підтвердження обґрунтованості підозри сторона обвинувачення надала слідчому судді сукупність матеріалів, які стосуються як обставин розгляду справи №910/15551/20, так і ймовірного одержання, переміщення, розподілу та подальшого виявлення коштів. Зокрема, слідчим суддею досліджено матеріали щодо руху та результатів розгляду вказаної судової справи, протоколи за результатами оперативно-розшукових заходів (далі - ОРЗ) та негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), матеріали, які відображають комунікацію між учасниками ймовірної схеми, відомості щодо одержання ОСОБА_10 неправомірної вигоди та її подальшого розподілу, показання свідків, протоколи обшуків, під час яких виявлено грошові кошти, а також інші матеріали, які в сукупності, на цьому етапі кримінального провадження, пов`язують ОСОБА_6 з інкримінованими обставинами.

Суд враховує, що підозра ОСОБА_6 ґрунтується не лише на абстрактному припущенні про його участь у розгляді справи №910/15551/20 як судді Великої Палати Верховного Суду. Сторона обвинувачення пов`язує його можливу причетність із конкретною сумою неправомірної вигоди, конкретним місцем її одержання, конкретним зв`язком цих коштів із раніше отриманою ОСОБА_10 неправомірною вигодою, показаннями осіб щодо обставин її розподілу та подальшим виявленням частини предмета неправомірної вигоди за місцем проживання ОСОБА_6 . Саме поєднання цих обставин, а не кожна з них окремо, утворює той фактичний мінімум, який є достатнім для висновку про наявність обґрунтованої підозри.

Доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри, відсутності даних, які об`єктивно пов`язують ОСОБА_6 з обставинами кримінального правопорушення, а також сумнівності окремих доказів не спростовують висновків слідчого судді на цій стадії. Такі доводи мають значення для подальшої оцінки достовірності відповідних доказів, їх узгодженості між собою, належності оформлення та допустимості використання під час доведення винуватості. Однак на стадії розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу ці обставини самі по собі не свідчать про необґрунтованість підозри, якщо відповідні відомості не є ізольованими, а оцінюються у взаємозв`язку з іншими матеріалами кримінального провадження.

Доводи сторони захисту щодо процесуального статусу ОСОБА_10 , можливих мотивів надання ним показань, а також достовірності повідомлених ним відомостей також не спростовують висновку про наявність обґрунтованої підозри. Такі доводи підлягають перевірці під час подальшого досудового розслідування та, у разі направлення обвинувального акта, судового розгляду по суті. Водночас на цій стадії процесу вони не усувають можливості врахування повідомлених ОСОБА_10 відомостей у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження.

Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, за якою використання показань співобвинуваченого або особи, яка співпрацює зі стороною обвинувачення, саме по собі не є несумісним із гарантіями справедливого судового розгляду, однак потребує належної оцінки їх достовірності, мотивів надання та можливості сторони захисту їх оспорити. Зокрема, у справі «Лука проти Італії» (Luca v. Italy), рішення від 27 лютого 2001 року, заява №33354/96, ЄСПЛ виходив із того, що для застосування гарантій ст.6 Конвенції не є вирішальним формальний статус особи, яка надала показання, - свідка чи співобвинуваченого. У справі «Хабран і Далем проти Бельгії» (Habran and Dalem v. Belgium), рішення від 17 січня 2017 року, заяви №43000/11, №49380/11, ЄСПЛ також враховував ризики, пов`язані з показаннями осіб, які могли мати власний інтерес у співпраці з органами слідства, однак не розглядав сам по собі такий процесуальний інтерес як автоматичну підставу для визнання відповідних показань непридатними. Відповідно, процесуальний статус ОСОБА_10 та доводи захисту щодо можливих мотивів зміни ним позиції підлягають оцінці, але не усувають можливості врахування повідомлених ним відомостей у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження на стадії перевірки обґрунтованості підозри.

Так само суд не приймає доводи сторони захисту про необхідність фактичного вирішення питання щодо достовірності або недостовірності показань ОСОБА_10 вже на цій стадії. Надання остаточної оцінки таким показанням, перевірка причин зміни позиції цієї особи, встановлення наявності або відсутності мотиву для обмови, а також оцінка можливого впливу її процесуального становища на зміст повідомлених відомостей належать до предмета доказування під час подальшого досудового розслідування та, у разі направлення обвинувального акта, судового розгляду по суті. Натомість під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу суд перевіряє лише те, чи дає сукупність наданих матеріалів достатні підстави вважати підозру обґрунтованою.

Доводи захисту щодо сумнівності окремих доказів, зокрема протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , протоколу допиту ОСОБА_10 та протоколу за результатами проведення НСРД, а також щодо можливих ознак провокації злочину не є очевидно безпідставними з погляду необхідності їх подальшої перевірки. Водночас вони не усувають наявного на цій стадії фактичного підґрунтя підозри, оскільки потребують оцінки всього комплексу доказів, перевірки версій сторін, з`ясування послідовності подій, мотивів учасників, належності оформлення та допустимості відповідних доказів у передбаченому КПК порядку. Така перевірка виходить за межі завдань і процесуальних повноважень слідчого судді та суду під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

За таких обставин суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що надані стороною обвинувачення матеріали в сукупності підтверджують можливу причетність ОСОБА_6 до інкримінованого кримінального правопорушення та є достатніми для висновку про наявність обґрунтованої підозри у розумінні ч.1 ст.194 КПК. Доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині не спростовують правильності зазначеного висновку, а переважно стосуються питань, які підлягають перевірці під час подальшого досудового розслідування та оцінці при вирішенні кримінального провадження по суті.

Встановлення наявності обґрунтованої підозри саме по собі не є достатньою підставою для застосування до особи запобіжного заходу, оскільки відповідно до ч.2 ст.177, ч.1 ст.194 КПК сторона обвинувачення також має довести наявність хоча б одного з ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, та обставини, які свідчать про необхідність застосування відповідного запобіжного заходу для їх мінімізації.

З огляду на це суд переходить до перевірки висновків слідчого судді щодо існування ризиків кримінального провадження, їх інтенсивності, а також достатності застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 2 000 000 грн. із покладенням на нього відповідних процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

За змістом ч.2 ст.177 КПК підставою застосування запобіжного заходу є не будь-яка абстрактна можливість неналежної процесуальної поведінки, а наявність таких ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті. Отже, під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу суд має оцінити не лише формальне посилання сторони обвинувачення на відповідний ризик, а й те, чи підтверджується він конкретними обставинами кримінального провадження та даними про особу підозрюваного.

При цьому ризик у розумінні ст.177 КПК не потребує доведення як подія, яка обов`язково настане в майбутньому. Його зміст полягає у наявності обґрунтованої ймовірності певної поведінки підозрюваного, яка може перешкодити досягненню завдань кримінального провадження. Водночас така ймовірність не може ґрунтуватися лише на припущеннях, загальних міркуваннях про можливу поведінку особи або автоматичному перенесенні тяжкості підозри на висновок про наявність ризиків.

Тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та суворість можливого покарання мають значення для оцінки ризиків, оскільки можуть впливати на мотивацію особи уникнути кримінальної відповідальності або іншим чином перешкодити кримінальному провадженню. Однак ці обставини не є самостійною та достатньою підставою для висновку про існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, а підлягають оцінці лише у сукупності з іншими даними, які індивідуалізують відповідні ризики саме щодо конкретного підозрюваного.

У цьому кримінальному провадженні для оцінки ризиків істотне значення мають характер повідомленої ОСОБА_6 підозри за ч.4 ст.368 КК, її зв`язок із розглядом судової справи Великою Палатою Верховного Суду, статус ОСОБА_6 як судді Верховного Суду, його професійний досвід, авторитет і коло професійних контактів, майновий стан, поведінка після набуття статусу підозрюваного, стан здоров`я та потреба в лікуванні, стадія досудового розслідування, а також коло осіб, показання або процесуальна поведінка яких можуть мати значення для встановлення обставин кримінального провадження.

Суд враховує, що професійний статус судді Верховного Суду сам по собі не доводить існування жодного з ризиків, передбачених ст.177 КПК. Разом з тим такий статус не може ігноруватися, якщо інкриміновані обставини безпосередньо пов`язані з діяльністю Верховного Суду, розглядом судової справи, професійними контактами у суддівському середовищі та можливістю впливу на осіб, пов`язаних із цим кримінальним провадженням. Тому відповідні дані мають оцінюватися не ізольовано, а у взаємозв`язку з конкретними фактичними обставинами повідомленої підозри.

З урахуванням наведеного суд переходить до окремої оцінки кожного із ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення та щодо яких сторони висловили заперечення в апеляційних скаргах. При цьому встановлення окремих ризиків не означає автоматичної необхідності визначення застави саме у розмірі, запропонованому прокурором, або покладення на підозрюваного всіх процесуальних обов`язків, про які просила сторона обвинувачення. Інтенсивність кожного ризику підлягає окремій оцінці судом для визначення того, який саме запобіжний захід, який розмір застави та який обсяг процесуальних обов`язків є необхідними і достатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.

Перевіряючи висновок слідчого судді щодо наявності ризику переховування, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК, суд враховує характер повідомленої ОСОБА_6 підозри, тяжкість можливого покарання, його статус судді Верховного Суду, обізнаність із правовими процедурами, майнові можливості, наявність паспорта для виїзду за кордон, а також доводи сторони захисту щодо належної процесуальної поведінки підозрюваного, стану його здоров`я, необхідності проходження лікування та відсутності фактів ухилення від органу досудового розслідування.

Суд погоджується з доводами сторони захисту про те, що тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, суворість можливого покарання та наявність паспорта для виїзду за кордон не можуть бути самостійною підставою для висновку про наявність ризику переховування. Так само суд враховує, що з часу подій, які інкримінуються ОСОБА_6 , минув значний період, а матеріали провадження не містять даних про те, що до застосування запобіжного заходу він вчиняв дії, спрямовані на ухилення від органу досудового розслідування або суду.

Разом з тим зазначені обставини не усувають відповідного ризику повністю. Суд враховує, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК, за яке законом передбачено суворе покарання. Характер повідомленої підозри, можливі правові та професійні наслідки кримінального переслідування для судді Верховного Суду, обізнаність підозрюваного із правовими процедурами та наявність у нього майнових можливостей у сукупності з іншими обставинами можуть об`єктивно впливати на оцінку ймовірності неналежної процесуальної поведінки.

Водночас суд враховує, що ОСОБА_6 обіймає посаду судді, а відповідно до чинного законодавства України в умовах воєнного стану суддям встановлено обмеження щодо виїзду за межі України, що істотно знижує ймовірність його переховування за кордоном. Крім того, надані стороною захисту дані про стан здоров`я підозрюваного, необхідність проходження ним променевого лікування, наявність постійного місця проживання, соціальних зв`язків, а також відсутність встановлених спроб ухилення від органу досудового розслідування свідчать про зниження інтенсивності цього ризику.

Відхиляючи доводи сторони захисту про повну відсутність ризику переховування, суд зазначає, що належна попередня процесуальна поведінка підозрюваного, стан його здоров`я, необхідність лікування, наявність постійного місця проживання та соціальних зв`язків зменшують інтенсивність цього ризику, однак не спростовують його існування з огляду на характер повідомленої підозри, тяжкість можливого покарання та інші наведені вище обставини.

Отже, висновок слідчого судді про наявність ризику переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК, є обґрунтованим. Водночас належна попередня процесуальна поведінка підозрюваного, відсутність встановлених фактів ухилення, стан здоров`я, необхідність лікування, наявність постійного місця проживання та соціальних зв`язків свідчать про мінімальну інтенсивність цього ризику.

Оцінюючи висновок слідчого судді щодо наявності ризику незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, суд враховує, що цей ризик слідчий суддя визнав доведеним з огляду на характер повідомленої ОСОБА_6 підозри, його статус судді Верховного Суду, професійні контакти у суддівському середовищі, зв`язок інкримінованих обставин із розглядом справи №910/15551/20 у Великій Палаті Верховного Суду та коло осіб, показання або процесуальна поведінка яких можуть мати значення для встановлення обставин кримінального провадження.

Суд погоджується з доводами сторони захисту про те, що професійний статус судді Верховного Суду сам по собі не може автоматично свідчити про наявність ризику незаконного впливу на свідків чи інших учасників кримінального провадження. Так само відсутність встановлених фактів здійснення ОСОБА_6 такого впливу або спроб його здійснення має значення для оцінки інтенсивності відповідного ризику.

Водночас зазначені обставини не спростовують існування цього ризику повністю. Ризик незаконного впливу не потребує обов`язкового встановлення вже вчиненої спроби впливу, оскільки його зміст полягає у наявності реальної можливості такої поведінки з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження. У цій справі така можливість пов`язана не лише з формальним статусом ОСОБА_6 як судді Верховного Суду, а з характером повідомленої йому підозри, її зв`язком із розглядом справи №910/15551/20 Великою Палатою Верховного Суду, ймовірною участю інших осіб у подіях, що перевіряються органом досудового розслідування, а також необхідністю отримання та перевірки показань осіб, які перебували або могли перебувати у професійних контактах із підозрюваним.

Суд також враховує, що відповідно до передбаченої КПК процедури отримання показань спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим або прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду - шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні. Отже, ризик незаконного впливу на осіб, які можуть давати показання, не втрачає актуальності автоматично лише через те, що орган досудового розслідування вже отримав від них певні відомості на стадії досудового розслідування.

При цьому суд виходить із того, що професійний статус і зв`язки підозрюваного мають значення лише у поєднанні з конкретними фактичними обставинами кримінального провадження, а не як самостійна підстава для обмеження його прав. Саме зв`язок повідомленої підозри з діяльністю Верховного Суду, розглядом конкретної судової справи, колом суддів, працівників суду та інших осіб, які можуть володіти відомостями про обставини кримінального провадження, надає цьому ризику достатнього фактичного підґрунтя.

Відхиляючи доводи сторони захисту про повну відсутність ризику незаконного впливу, суд зазначає, що відсутність встановлених спроб такого впливу з боку ОСОБА_6 зменшує інтенсивність ризику, однак не усуває його з огляду на характер підозри, професійний статус підозрюваного та коло осіб, на яких потенційно може бути спрямований такий вплив.

З огляду на викладене висновок слідчого судді про наявність ризику незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, є обґрунтованим. Цей ризик має істотне значення у контексті обставин цього кримінального провадження, однак відсутність встановлених спроб впливу та наявність процесуальних обов`язків, спрямованих на унеможливлення відповідної комунікації, мають значення для оцінки його інтенсивності.

Перевіряючи доводи прокурора щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК, суд враховує, що слідчий суддя не визнав цей ризик доведеним. Не погоджуючись із таким висновком, прокурор посилався на статус ОСОБА_6 як судді Верховного Суду, його професійні зв`язки, авторитет, обізнаність із судовими процедурами, тактикою і методикою розслідування та можливість використання професійних контактів для впливу на перебіг кримінального провадження.

Надаючи оцінку цим доводам, суд виходить із того, що ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином має самостійний зміст і не може автоматично ототожнюватися з іншими ризиками, передбаченими ч.1 ст.177 КПК. Якщо сторона обвинувачення посилається на п.4 ч.1 ст.177 КПК, вона має навести конкретні обставини, які свідчать про реальну можливість саме такого перешкоджання, а не лише повторити доводи, які вже були враховані при оцінці ризику незаконного впливу на свідків чи інших підозрюваних.

Суд враховує, що професійний статус ОСОБА_6 , його авторитет, досвід роботи та професійні зв`язки у суддівському середовищі можуть мати значення для оцінки ризику незаконного впливу на осіб, які можуть володіти відомостями про обставини кримінального провадження. Саме у цьому контексті відповідні обставини оцінені судом під час перевірки ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК. Водночас ті самі обставини без наведення додаткового конкретного механізму не доводять реальної можливості перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Суд погоджується з підходом слідчого судді, за яким самі по собі професійний статус, авторитет, обізнаність із судовими процедурами та наявність професійних контактів не є достатніми для висновку про існування ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК. Інакше будь-яка особа з юридичною освітою, професійним досвідом або широкими контактами у правничому середовищі автоматично могла б вважатися такою, що здатна перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що не відповідало б вимогам індивідуалізованої оцінки ризиків.

Матеріали провадження та доводи апеляційної скарги прокурора не містять достатніх конкретних даних про те, що ОСОБА_6 вчиняв або готував дії, спрямовані на приховування доказів, координацію поведінки інших осіб, створення штучних перешкод для досудового розслідування, вплив на процесуальні рішення чи інше втручання у перебіг кримінального провадження поза межами вже оціненого ризику незаконного впливу. Посилання прокурора на загальну можливість використання підозрюваним професійного авторитету та зв`язків без конкретизації способу реалізації такого ризику ґрунтується переважно на припущеннях.

Такий підхід не означає ігнорування статусу ОСОБА_6 як судді Верховного Суду. Навпаки, цей статус уже враховано судом у взаємозв`язку з характером підозри та обставинами кримінального провадження при оцінці ризику незаконного впливу. Однак для висновку про існування окремого ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином сторона обвинувачення мала навести додаткові обставини, які б виходили за межі загальних посилань на статус, досвід, авторитет і професійні контакти підозрюваного.

Отже, доводи прокурора не спростовують правильності висновку слідчого судді про недоведеність ризику перешкоджання ОСОБА_6 кримінальному провадженню іншим чином, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК.

Наявність обґрунтованої підозри та встановлених ризиків переховування і незаконного впливу свідчить про існування процесуальних підстав для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має встановити, зокрема, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази наявність обґрунтованої підозри та хоча б одного з ризиків, передбачених ст.177 КПК. Як уже зазначено вище, у цьому кримінальному провадженні слідчий суддя обґрунтовано встановив наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК, а також ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК.

Застава за своєю правовою природою спрямована на забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання встановленим ризикам. У цьому кримінальному провадженні, з огляду на наявність обґрунтованої підозри, ризиків переховування та незаконного впливу, а також їх інтенсивність, застосування до ОСОБА_6 застави є необхідною та достатньою формою процесуального забезпечення його належної процесуальної поведінки.

За таких обставин застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави відповідає встановленим у цьому провадженні процесуальним передумовам та є співмірним способом забезпечення його належної процесуальної поведінки на цій стадії кримінального провадження.

Надаючи оцінку обґрунтованості визначеного слідчим суддею розміру застави, суд виходить з такого.

Як уже зазначалося, у поданій апеляційній скарзі прокурор вважав заставу в розмірі 2 000 000 грн. недостатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 та наполягав на її збільшенні до 9 984 000 грн. Своєю чергою сторона захисту, заперечуючи наявність підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави, фактично вважала необґрунтованим і сам визначений слідчим суддею розмір застави.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та встановлених ризиків. При цьому розмір застави має достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків і не може бути завідомо непомірним для нього.

За змістом ч.5 ст.182 КПК щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину, застава визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас у виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, яка підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути визначена у розмірі, який перевищує такі межі.

Отже, розмір застави не може визначатися ізольовано від одного окремого ризику або лише з огляду на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення. Він має оцінюватися через сукупність установлених обставин: обґрунтовану підозру, характер інкримінованого кримінального правопорушення, майновий стан підозрюваного, дані про його особу, а також характер та інтенсивність ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК.

У цьому кримінальному провадженні слідчий суддя визначив ОСОБА_6 заставу у розмірі 2 000 000 грн., тобто у розмірі, який перевищує звичайні межі, передбачені п.3 ч.5 ст.182 КПК. Це свідчить про те, що слідчий суддя врахував характер повідомленої підозри, інкримінований розмір неправомірної вигоди, особу підозрюваного, його майновий стан, стан здоров`я, потребу в лікуванні та встановлені ризики.

Суд враховує, що ризик переховування має мінімальну інтенсивність, ризик незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних має істотне значення у контексті обставин цього кримінального провадження, а ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином стороною обвинувачення не доведений. Така сукупна оцінка ризиків підтверджує необхідність визначення застави у розмірі, який виходить за межі звичайного діапазону, однак не обґрунтовує автоматичного визначення застави саме у розмірі, запропонованому прокурором.

Прокурор, обґрунтовуючи необхідність визначення застави у розмірі 9 984 000 грн., посилався на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, розмір ймовірної неправомірної вигоди, майновий стан ОСОБА_6 та встановлені ризики. Водночас сама по собі можливість особи внести більшу заставу або наявність у неї певних активів не означає необхідності визначення застави саме у такому розмірі. Застава не є видом покарання, попередньою конфіскацією чи способом компенсації ймовірної неправомірної вигоди, а має забезпечувати належну процесуальну поведінку підозрюваної особи.

Для збільшення застави до розміру, запропонованого прокурором, сторона обвинувачення мала довести не лише те, що такий розмір потенційно може бути внесений, а й те, що саме він є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання встановленим ризикам. Проте прокурор не навів достатніх доводів, які б свідчили, що застава у розмірі 2 000 000 грн. не здатна забезпечити виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, а належний рівень процесуальної поведінки може бути досягнутий лише шляхом визначення застави у розмірі 9 984 000 грн.

Водночас суд не погоджується і з позицією сторони захисту про відсутність підстав для застосування застави або про її надмірність як таку. Наявність обґрунтованої підозри, встановлених ризиків переховування та незаконного впливу, характер інкримінованого кримінального правопорушення і дані про особу підозрюваного свідчать про необхідність застосування до ОСОБА_6 застави як заходу забезпечення його належної процесуальної поведінки.

З урахуванням наведеного застава у розмірі 2 000 000 грн. є істотною, враховує характер повідомленої підозри, майновий стан підозрюваного, дані про його особу, стан здоров`я, необхідність проходження лікування та встановлену інтенсивність ризиків. Такий розмір застави достатньою мірою гарантує виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, не має карального чи конфіскаційного характеру та не є завідомо непомірним.

Отже, підстав для скасування застави або збільшення її розміру до 9 984 000 грн. судом не встановлено.

Так само необґрунтованими суд вважає доводи прокурора про необхідність покладення на ОСОБА_6 додаткового обов`язку носити електронний засіб контролю.

Відповідно до ч.5 ст.194 КПК у разі застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, суд може покласти на підозрюваного один або кілька процесуальних обов`язків, необхідність яких доведена прокурором. Отже, покладення обов`язку носити електронний засіб контролю не є автоматичним наслідком застосування застави, а потребує окремого обґрунтування того, що з огляду на конкретні ризики та їх інтенсивність інші процесуальні обов`язки є недостатніми для запобігання цим ризикам.

Прокурор вважав, що застосування електронного засобу контролю необхідне для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 та запобігання встановленим ризикам. Водночас такі доводи не переконують суд у необхідності покладення на підозрюваного цього додаткового обов`язку.

Як зазначено вище, ризик переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду має мінімальну інтенсивність. Його мінімізація забезпечується покладеними на підозрюваного обов`язками прибувати за кожною вимогою до детектива, прокурора, слідчого судді та суду, не відлучатися з визначеної території без дозволу, повідомляти про зміну місця проживання, а також здати на зберігання документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.

Ризик незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні за своїм змістом насамперед пов`язаний із можливістю комунікації з визначеним колом осіб. Тому його мінімізація досягається передусім покладенням на підозрюваного обов`язку утримуватися від спілкування з такими особами щодо обставин кримінального провадження, а не технічним контролем його місцезнаходження.

Крім того, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином слідчий суддя обґрунтовано не визнав доведеним, а доводи прокурора в цій частині не спростовують правильності такого висновку. Ця обставина також має значення для оцінки необхідності додаткового обмеження у вигляді електронного засобу контролю.

Суд також враховує стан здоров`я ОСОБА_6 та необхідність проходження ним курсу променевого лікування в медичних закладах. За таких обставин покладення на підозрюваного обов`язку носити електронний засіб контролю могло б створити додаткове обтяження, необхідність якого прокурором належним чином не доведена.

За таких умов прокурор не довів, що без покладення на ОСОБА_6 обов`язку носити електронний засіб контролю застосована застава та вже покладені на нього процесуальні обов`язки не здатні забезпечити його належну процесуальну поведінку або запобігти встановленим ризикам.

Отже, підстав для покладення на ОСОБА_6 додаткового обов`язку носити електронний засіб контролю суд не встановив.

Інші доводи апеляційних скарг не містять самостійних підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.

Основні аргументи сторін щодо обґрунтованості підозри, наявності ризиків кримінального провадження, застосування застави як виду запобіжного заходу, її розміру та необхідності покладення на підозрюваного обов`язку носити електронний засіб контролю оцінені судом у відповідних частинах цього рішення.

Інші доводи сторони захисту переважно стосуються достовірності показань окремих осіб, допустимості окремих матеріалів, достатності доказів для доведення винуватості та остаточної кримінально-правової оцінки дій ОСОБА_6 , тобто питань, які не підлягають остаточному вирішенню на стадії застосування запобіжного заходу.

Інші доводи прокурора фактично зводяться до наполягання на суворішій оцінці ризиків, більшому розмірі застави та необхідності додаткового процесуального обов`язку, однак ці питання вже перевірені судом і не дають підстав для іншого висновку.

Відповідно до практики ЄСПЛ ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди належним чином мотивувати свої рішення, однак не вимагає детальної відповіді на кожен довід сторони, якщо він не має вирішального значення для результату провадження.

Отже, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчий суддя дотримався вимог кримінального процесуального закону, належним чином перевірив наявність процесуальних підстав для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави, визначив її розмір з урахуванням обставин кримінального провадження, даних про особу підозрюваного та встановлених ризиків, а також обґрунтовано не поклав на нього додатковий обов`язок носити електронний засіб контролю.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, істотних порушень норм КПК, які могли б бути підставою для скасування або зміни ухвали слідчого судді, судом не встановлено. У зв`язку з цим апеляційні скарги прокурора та сторони захисту підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала слідчого судді як законна й обґрунтована - без змін.

Керуючись ст.177, 178, 182, 194, 404, 405, 407, 422 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2026 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________   _______________   _______________

ОСОБА_1     ОСОБА_2      ОСОБА_3