Документ № 137164259

Провадження № 52026000000000266

Справа № 991/6036/26

Дата засідання

05/06/2026

Дата винесення рішення

05/06/2026

Інстанція ВАКС

Форма судочинства Кримінальне

Головуючий суддя (ВАКС) Ткаченко О.В.

Справа № 991/6036/26

Провадження № 1-кп/991/59/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ВСТУПНА ЧАСТИНА [І].

Дата і місце постановлення [1-1].

05 червня 2026 року, місто Київ.

Назва та складу суду, секретаря судового засідання [1-2].

Суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 .

Найменування (номер) кримінального провадження [1-3].

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Прізвище, ім`я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання [1-4].

Закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа [1-5].

Сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження [1-6].

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА [ІІ].

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається провадження [2-1].

Вирішується питання можливості затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної у кримінальному провадженні за

Вирішення цього питання здійснюється у зв`язку з укладенням угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним

Встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів [2-2].

18 травня 2026 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні

Обвинувальний акт містить таке висунуте

формулювання обвинувачення:

З угоди про визнання винуватості видно, що вона була укладена 15 травня 2026 року між

Угода, крім відомостей про сторони, формулювання підозри та її правову кваліфікацію, містить такі відомості:

Судом під час судового засідання також було встановлено наступне:

- угода укладена між прокурором і підозрюваним, за участю захисника, та погодження прокурором відповідного рівня, що передбачено вимогами ст. ст. 468, 469, 470 КПК України;

- угода укладена сторонами добровільно і не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що у ній передбачені, що підтверджено її сторонами перед судом;

- обвинувачений (підозрюваний) ознайомлений зі своїми правами, усвідомлює формулювання і характер обвинувачення, наслідки укладення та затвердження угоди, зокрема, наслідки її невиконання і наслідки відмови від здійснення права на судовий розгляд. Обвинувачений підтвердив перед судом, що він цілком розуміє те, що передбачено вимогами п. п. 1-4 ч. 4 ст. 474 КПК України, а саме: що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на її користь; наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України; характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винним; вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Враховуючи викладене, у судовому засіданні прокурор, обвинувачений та його захисники просили затвердити угоду. Крім того, захисником

було подане до суду клопотання щодо скасування заходів забезпечення кримінального провадження, повернення застави та долі речових доказів (документів).

Суд дослідив обвинувальний акт, угоду про визнання винуватості, надані сторонами кримінального провадження документи і матеріали та заслухав їх думки.

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався [2-3].

Відповідно до вимог п. п. 1-6 ч. 7 ст. 474 КПК України: «Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості».

Суд перевірив угоду на відповідність вимогам КПК України, КК України та інших законів України і не встановив підстав для її затвердження, з огляду на таке.

Перше.

З угоди про визнання винуватості видно, що її стороною є прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

З наданих стороною обвинувачення суду матеріалів і документів видно, що:

- постановою заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

від 21 березня 2024 року була визначена група прокурорів у кримінальному провадженні

до складу якої входить прокурор

, який визначений старшим групи прокурорів;

- постановою заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

від 15 січня 2025 року знову була визначена група прокурорів у кримінальному провадженні

до складу якої входить прокурор

, який визначений старшим групи прокурорів;

- постановою прокурора

від 31 січня 2025 року з кримінального провадження

були виділені матеріали досудового розслідування за підозрою

та інших осіб у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 255 КК України, внаслідок чого 31 січня 2025 року було зареєстроване кримінальне провадження за

- постановою прокурора

від 15 травня 2026 року з кримінального провадження за

було виділене провадження щодо

, внаслідок чого 15 травня 2026 року була здійснена реєстрація кримінального провадження за

Постанова керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора

прокурором, який особисто або у складі групи прокурорів здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні за

, прокурором суду надана не була.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України: «Досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження».

Відповідно до вимог п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України: «Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність».

Відповідно до вимог п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України: «Прокурор - особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 15 Закону України "Про прокуратуру", та діє у межах своїх повноважень».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 37 КПК України: «Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 214 КПК України: «Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань».

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України: «У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод: угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості».

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 469 КПК України: «Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо…».

З огляду на наведене, суд вважає, що:

- повноваження прокурора

щодо здійснення повноважень прокурора у кримінальному провадженні за

не підтверджені відповідною постановою керівника відповідного органу прокуратури про його визначення як прокурора у цьому кримінальному провадженні, а постанови заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

від 21 березня 2024 року і від 15 січня 2025 року про визначення групи прокурорів у від 08 травня 2014 року за

, не можуть підтверджувати повноваження прокурора

у кримінальному провадженні за

;

- прокурор

не мав права здійснювати повноваження прокурора у кримінальному провадженні за

, зокрема, укладати з підозрюваним

угоду про визнання винуватості, що свідчить про те, що угода суперечить вимогам ч. ч. 1 і 2 ст. 37, ч. 2 ст. 214, п. 2 ч. 1 ст. 468 і ч. 4 ст. 469 КПК України, що у свою чергу є визначеною п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України підставою для відмови у її затвердженні, оскільки прокурор не мав повноважень на укладання цієї угоди.

Друге.

З угоди про визнання винуватості (п. 7 угоди) видно, що її сторонами були узгоджені покарання окремо за ч. 2 ст. 364 КК України і за ч. 1 ст. 255 КК України, але не було узгоджене (визначене) остаточне покарання у порядку, передбаченому ч. ч. 1-3 ст. 70 КК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 65 КК України: «У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди».

Відповідно до вимог ч. ч. 1-3 ст. 70 КК України: «При сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених кримінальних правопорушень призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. До основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких особу було визнано винною».

З огляду на наведене, суд вважає, що:

- за наявності сукупності кримінальних правопорушень, узгодження (визначення) сторонами угоди остаточного покарання у визначеному ч. ч. 1-3 ст. 70 КК України порядку не є їх правом, а є їх обов`язком;

- невиконання зазначеного обов`язку вказує на те, що умови цієї угоди суперечать вимогам ч. 1 ст. 472 КПК України і ч. 5 ст. 65, ч. ч. 1-3 ст. 70 КК України, та є визначеними п. п. 1 і 3 ч. 7 ст. 474 КПК України підставами для відмови у затвердженні угоди, оскільки не надають суду можливості призначити обвинуваченому остаточне покарання, суперечать наведеним нормам кримінального і кримінального процесуального права, а також порушують право на захист обвинуваченого.

Третє.

Вимоги ч. 1 ст. 69 КК України не дозволяють призначати більш м`яке покарання, ніж передбачено законом, у випадку вчинення корупційного злочину, що було передбачено, як станом на 25.01.2015 року і 02.05.2018 року, так і станом на теперішній час, а кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України належить до кола корупційних кримінальних правопорушень відповідно до примітки до ст. 45 КК України, як станом на теперішній час, так належало і станом на 25.01.2015 року і 02.05.2018 року, що виключає можливість узгодження сторонами основного покарання із застосуванням норми ст. 69 КК України.

Відповідно до вимог п. п. 1-3 ч. 1 ст. 65 КК України: «Суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України: «Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень».

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 КК України: «Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 69-2 КК України: «У кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, за умови виконання вимог пункту 2 або 2-1 частини четвертої статті 469 Кримінального процесуального кодексу України сторонами угоди про визнання винуватості може бути узгоджено та судом призначено основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, але не нижче від найнижчої межі, встановленої цим Кодексом».

Суд зазначає, що призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, у випадках укладання угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією врегульовано спеціальною нормою, а саме ст. 69-2 КК України.

Суд звертає увагу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

., який є стороною угоди про визнання винуватості, захисника - адвоката

, за участю якого була укладена угода, та заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

, який погодив цю угоду, на те, що до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані види покарань, перелічені у ст. 51 КК України, а норми кримінального права не містять ніяких «виглядів» покарань або покарань «у вигляді».

З огляду на наведене, суд вважає, що:

- сторони угоди мають право і зобов`язані узгоджувати покарання виключно у відповідності з вимогами, які визначені нормами Розділу ХІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ КК України, та при цьому не мають права узгоджувати покарання, які заборонені до застосування за вчинення кримінальних правопорушень нормами кримінального права;

- застосування у даному випадку сторонами угоди норми ст. 69 КК України при узгодженні покарання за корупційний злочин, суперечить вимогам ч. ч. 1-3 ст. 65, ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 69-2 КК України, та є визначеними п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України підставами для відмови у затвердженні угоди, оскільки не надають суду можливості призначити обвинуваченому покарання відповідно до вимог норм кримінального права і суперечать наведеним нормам кримінального права.

Четверте.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 КК України: «Штраф як додаткове покарання може бути призначений тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Додаткове покарання у виді штрафу може бути призначене у разі, коли воно не передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, виключно у випадку затвердження судом угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, та за умови узгодження сторонами угоди додаткового покарання у виді штрафу. Розмір штрафу узгоджується сторонами угоди та призначається судом у таких межах: (1) від двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до ста двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі вчинення нетяжкого злочину; (2) від ста двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до шести мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі вчинення тяжкого злочину; (3) від двохсот сімдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до дванадцяти мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі вчинення особливо тяжкого злочину».

Відповідно до вимог примітки до ст. 45 КК України: «Корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу. Кримінальними правопорушеннями, пов`язаними з корупцією, відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 366-2, 366-3 цього Кодексу».

З огляду на наведене, суд вважає, що:

- кримінальне правопорушення, передбачене

КК України, не належить до кола корупційних кримінальних правопорушень або пов`язаних з корупцією кримінальних правопорушень, за нормами КК України;

- застосування у даному випадку сторонами угоди норми ч. 3 ст. 53 КК України при узгодженні покарання за злочин, передбачений

КК України, а саме узгодження додаткового покарання «у вигляді штрафу у розмірі п`ять мільйонів сімсот вісімдесят дві тисячі п`ятсот тридцять три неоподатковувані мінімуми доходів громадян, тобто у сумі 98 300 001 грн.» суперечить загальним вимогам призначення покарання КК України, оскільки сторони не мають права узгоджувати покарання, які не передбачені до застосування нормами кримінального права за вчинення кримінальних правопорушень;

- узгодження сторонами угоди у даному випадку як додаткового покарання

підтверджує існування визначених п. п. 1 і 3 ч. 7 ст. 474 КПК України підстав для відмови у затвердженні угоди, оскільки не надають суду можливості призначити обвинуваченому покарання відповідно до вимог норм кримінального права, суперечать наведеним нормам кримінального права і порушують права обвинуваченого, що закріплені ст. 41 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд вчергове звертає увагу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

, який є стороною угоди про визнання винуватості, захисника - адвоката

П`яте.

З угоди про визнання винуватості (п. 7 угоди) видно, що сторонами не узгоджене додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 51 КК України: «До осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань: конфіскація майна».

Відповідно до вимог ч. ч. 2 і 4 ст. 52 КК України: «Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України, конфіскація майна. За одне кримінальне правопорушення може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 КК України: «Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 255 КК України: «Створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна».

З наведеного видно, що:

- сторони угоди мають право і зобов`язані узгоджувати покарання виключно у відповідності з вимогами, які визначені нормами Розділу ХІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ КК України, та при цьому не мають права не узгоджувати додаткових покарань, які зазначені як безальтернативні у санкції відповідної частини статті КК України та підлягають обов`язковому застосуванню за вчинення відповідного кримінального правопорушення за нормами кримінального права;

- санкцією ч. 1 ст. 255 КК України встановлено безальтернативне додаткове покарання у виді конфіскації майна, а непогодження його сторонами угоди суперечить загальним вимогам призначення покарання КК України, порушує вимоги норм ст. ст. 59, 65, ч. 1 ст. 255 КК України, і є визначеною п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України підставою для відмови у затвердженні цієї угоди.

Шосте.

Відповідно до формулювання обвинувачення, яке міститься як в обвинувальному акті, так і в угоді про визнання винуватості: «

».

Відповідно до вимог ч. ч. 3 і 5 ст. 12 КК України: «Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 364 КК України: «Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -карається пробаційним наглядом на строк до трьох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від двохсот п`ятдесяти до семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1). Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (2)».

З наведеного вище видно, що

Відповідно до вимог п. 2-1 ч. 4 ст. 469 КПК України: «Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, у разі відсутності ознак вчинення цих кримінальних правопорушень у співучасті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, і за умови повного відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо таких збитків або шкоди було завдано)».

Обвинувальний акт і угода про визнання винуватості, а також надані сторонами кримінального провадження матеріали та документи, не містять відомостей та/або документів на підтвердження виконання підозрюваним (обвинуваченим) вимоги п. 2-1 ч. 4 ст. 469 КПК України щодо повного відшкодування ним завданого збитку

, що є обов`язковою передумовою укладання угоди про визнання винуватості, яка передбачена цією нормою кримінального процесуального права.

Таким чином, суд не може приймати і враховувати у даному випадку домовленості сторін угоди про часткове звільнення від цивільної відповідальності, оскільки:

- по-перше, це прямо суперечить нормі п. 2-1 ч. 4 ст. 469 КПК України, та взагалі унеможливлює у даному випадку укладання угоди про визнання винуватості без попереднього повного відшкодування підозрюваним завданого збитку;

- по-друге, посилання сторін угоди у цьому аспекті на «

» не підтверджуються наданими суду матеріалами і документами (суду не було надано ані угод про визнання винуватості, ані вироків про затвердження таких угод, ані документів на підтвердження відшкодування цими особами шкоди);

- по-третє,

підозрюється (обвинувачується) у вчиненні тяжкого корупційного злочину, за відсутності ознак вчинення його у співучасті з іншими особами, внаслідок чого державі були спричинені збитки «

» і сторонами угоди

визнали правильність визначення цієї шкоди, яка настала внаслідок вчинення

(про що було зазначено вище).

З огляду на наведене, суд вважає, що у даному випадку були відсутні підстави і передумови для укладання цієї угоди про визнання винуватості, а її умови суперечать вимогам п. 2-1 ч. 4 ст. 469 КПК України, що є визначеною п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України підставою для відмови в її затвердженні.

Сьоме.

Умовами п. п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3 п. 4.3 угоди про визнання винуватості передбачено що сторони дійшли згоди про:

- «

Кримінальне провадження на підставі угод регулюється нормами ст. ст. 468-476 КПК України, жодна з яких не наділяє сторони угоди правами покладати виконання умов угоди про визнання винуватості на третіх осіб, а саме інших фізичних чи юридичних осіб, що суперечить також і нормам цивільного права, за якими зобов`язання сторін угоди не можуть створювати обов`язків для третіх осіб (інших осіб) (ст. 511 ЦК України).

Крім того, слід зауважити, що коло таких осіб (ані фізичних, ані юридичних) угодою про визнання винуватості не визначено і про укладання цієї угоди таким особам нічого невідомо. Більше того, такі умови угоди дають підстави стверджувати, що за цими умовами до таких фізичних осіб можуть належати абсолютно всі існуючі фізичні особи, а до юридичних осіб - всі, принаймні зареєстровані як такі в Україні, зокрема, і юридичні особи публічного права.

З огляду на наведене, суд вважає, що зазначені вище умови угоди суперечать вимогам ст. ст. 468-476 КПК України, порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб (інших фізичних або юридичних осіб) та вказують на неможливість виконання підозрюваним (обвинуваченим) цих зобов`язань, що є визначеними п. п. 1, 3, 5 ч. 7 ст. 474 КПК України підставами для відмови у затвердженні цієї угоди.

На підставі наведеного, керуючись вимогами ст. ст. 468-470, 474, 372, 376 КПК України, суд дійшов висновку про те, що угода про визнання винуватості, укладена у кримінальному провадженні за

затвердженню не підлягає і у її затвердженні необхідно відмовити.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА [ІІІ].

Висновок суду [3-1].

Суд постановив.

1. У затвердженні угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні за

, - відмовити.

Роз`яснити сторонам кримінального провадження, що судове провадження продовжується у загальному порядку за їх згодою, а у разі незгоди однієї із сторін із продовженням судового провадження у загальному порядку, у загальному порядку продовжується досудове розслідування.

Роз`яснити сторонам кримінального провадження, що повторне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим в одному кримінальному провадженні допускається одноразово у разі усунення підстав, на основі яких суд відмовив у затвердженні такої угоди, а у разі повторної відмови судом у затвердженні угоди наступне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні не допускається.

2. У задоволенні клопотання захисника

щодо скасування заходів забезпечення кримінального провадження, повернення застави та долі речових доказів (документів), - відмовити.

Строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження [3?2].

Ухвала оскарженню не підлягає.

Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене вимогами ч. 1 ст. 392 КПК України.

Судовий розгляд під час підготовчого судового провадження був проведений у закритому судовому засіданні у зв`язку з чим, та з огляду на вимоги частин 2 статті 2, частин 1 і 2 статті 7 Закону України «Про доступ до судових рішень» ухвала підлягає оприлюдненню з виключенням з її тексту інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення, а саме за виключенням:

- інформації про найменування і номери зазначених у тексті ухвали кримінальних проваджень та дати їх внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

- відомостей щодо імен (ім`я, по батькові, прізвище) сторін кримінального провадження, інших учасників судового процесу та інших зазначених в ухвалі фізичних осіб (за винятком судді і секретаря судового засідання), а також і відомостей, які дають можливість ідентифікувати цих осіб (місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номерів телефонів чи інших засобів зв`язку, адрес електронної пошти, реєстраційних номерів облікових карток платника податків, реквізитів документів, що посвідчують осіб, унікальних номерів записів в Єдиному державному демографічному реєстрі тощо);

- змісту формулювання обвинувачення та відомостей про укладену угоду, її зміст та реквізити.

суддя ОСОБА_1

Пошук

Документ № 137164259