Справа № 991/9167/24

Провадження 1-кп/991/103/24

У Х В А Л А 

іменем України

10 серпня 2026 року м.Київ 

Вищий антикорупційний суд у складі судді ОСОБА_1 , 

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , та клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 52023000000000358 від 03.08.2023, за обвинуваченням 

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , 

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 КК України,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , 

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 КК України,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_5 , 

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27 частиною 4 статті 369, частиною 4 статті 358 КК України,

В С Т А Н О В И В:

1. На розгляді у Вищому антикорупційному суді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52023000000000358 від 03.08.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369, ч. 4 ст. 358 КК України.

1.1. Прокурор подала клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 .

1.2. Клопотання мотивовано тим, що наразі стосовно ОСОБА_4 діє запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 60 002 848 грн із покладенням процесуальних обов`язків. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12.06.2026 у справі №991/9167/24 строком до 12.08.2026 включно продовжено обов`язки, покладені на нього, а саме:

- прибувати до суду за кожним викликом;

- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та місця роботи;

- здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування зі ОСОБА_10 , свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті.

1.3. Прокурор зазначила, що метою продовження покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 процесуальних обов`язків є забезпечення їх виконання і запобігання спробам переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків.

1.4. Просила продовжити покладені процесуальні обов`язки строком на 2 місяці. 

1.5. Захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 подав клопотання про зміну запобіжного заходу в частині зменшення розміру застави. 

1.6. Клопотання мотивував тим, що застосований розмір застави є незмінним протягом одного року, під час чого ОСОБА_4 демонструє належну процесуальну поведінку. Наголосив на тяжкому стані здоров`я обвинуваченого, що фізично виключає реалізацію ризиків кримінального провадження. Додатково зазначив про поганий стан здоров`я заставодавця ОСОБА_22 , який також потребує грошових коштів на лікування.

1.7. Ураховуючи викладене, захисник просив змінити обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 60 002 848 грн на запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 10 000 000 грн. 

1.8. З метою забезпечення повного і ефективного судового розгляду, дотримання розумності строків Суд розглядає клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого, та клопотання про зміну запобіжного заходу одночасно, оскільки вони передбачають дослідження одних і тих самих обставин стосовно того самого обвинуваченого.

2. У судовому засіданні учасники висловили такі позиції:

2.1. Прокурор ОСОБА_3 клопотання про продовження обов`язків підтримала, просила задовольнити. Заперечила проти клопотання захисника, зазначивши, що сам факт внесення застави свідчить про те, що вона є помірною для обвинуваченого. Доводам, на які посилається захисник, суд неодноразово надавав оцінку в судових рішеннях. Новими обставинами, які ще не досліджувалися судом, є довідки про нарахування заробітної плати. Втім, вони видані юридичними особами, кінцевим бенефіціарним власником яких є ОСОБА_4 . 

2.2. Захисник ОСОБА_7 заперечив проти клопотання прокурора, зазначив, що доводи є необґрунтованими. Клопотання про зміну запобіжного заходу просив задовольнити.

2.3. Захисник ОСОБА_6 підтримав позицію захисника ОСОБА_7 . Повідомив, що наразі у ОСОБА_4 відсутній чинний закордонний паспорт для виїзду закордон. Зазначив, що клопотання прокурора не відповідає вимогам закону в частині посилання на протоколи допиту свідків під час досудового розслідування для обґрунтування ризиків кримінального провадження. 

2.4. Захисник ОСОБА_5 підтримала клопотання захисника ОСОБА_7 , заперечила проти задоволення клопотання прокурора. Зазначила, що досліджені матеріали не підтверджують обставин пред`явленого обвинувачення. Ризики кримінального провадження, на які посилається прокурор, є гіпотетичними і не підтвердженими. 

2.5. Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав клопотання захисника, заперечив проти клопотання прокурора. 

3. Заслухавши учасників кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

3.1. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 28.04.2026 на обвинуваченого ОСОБА_4 покладено ряд процесуальних обов`язків, а саме: 

- прибувати до суду за кожним викликом;

- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та місця роботи;

- здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування зі ОСОБА_10 , свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12.06.2026 строк цих процесуальних обов`язків продовжений до 12.08.2026 включно. 

Суд встановив актуальність ризиків переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків.

3.2. З огляду на приписи ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії обов`язків згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Тобто при вирішенні цього питання суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.

3.3. У відповідності до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

3.4. Згідно з положеннями ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

3.5. Згідно зі ст. 178 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі стосовно індивідуальних особливостей підозрюваного/обвинуваченого та інкримінованого кримінального правопорушення.

3.6. Це кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а саме дослідження доказів сторони обвинувачення, ОСОБА_4 має процесуальний статус обвинуваченого. З огляду на стадію кримінального провадження та зміст самого клопотання Суд не вирішує питання щодо обґрунтованості підозри, однак оцінює критерії, визначені у ст. 178 КПК України, та обґрунтовані прокурором ризики, передбачені п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

3.7. Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх ймовірності. Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків Суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. 

3.8. Суд вчергове звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Водночас за змістом ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили. Отже, законодавець виходить із принципу вільної оцінки доказів, за якого їх доказове значення визначається не формальним статусом чи джерелом походження, а результатом їх оцінки у відповідному процесуальному контексті. При цьому необхідно розмежовувати оцінку доказів, яка здійснюється судом при вирішенні питання про обґрунтованість обвинувачення та винуватість особи, і попередню оцінку матеріалів, необхідну для вирішення питань, що виникають при розгляді клопотання про застосування чи продовження запобіжного заходу або окремих процесуальних обов`язків. Така оцінка не є остаточним висновком суду щодо доказової сили відповідних матеріалів та не передбачає вирішення наперед питань, які мають бути предметом розгляду суду при ухваленні рішення по суті кримінального провадження.

3.9. Саме тому винуватість або невинуватість особи, встановлення доведеності чи недоведеності пред`явленого їй обвинувачення, оцінка доказів з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності, а так само з`ясування наявності або відсутності ознак провокації злочину належать до предмета розгляду суду при вирішенні справи по суті та не можуть бути підмінені розглядом клопотання про продовження строку дії процесуальних обов`язків. Інше розуміння призводить до фактичного перенесення розгляду питань, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, на проміжну процесуальну стадію, метою якої є вирішення іншого питання - чи зберігаються передбачені законом підстави для подальшого стримування процесуальної поведінки особи. Такий підхід не відповідає ні завданням відповідної процесуальної процедури, ні принципу розмежування процесуальних функцій та стадій кримінального провадження.

3.10. Під час розгляду клопотання про продовження строку дії процесуальних обов`язків суд оцінює наведені сторонами доводи та подані на їх підтвердження матеріали лише тією мірою, якою це необхідно для встановлення обставин, що мають значення для вирішення саме заявленого клопотання. Зокрема, предметом такої оцінки є питання про те, чи зберігаються ризики, передбачені ст. 177 КПК України, чи змінилися їх характер, інтенсивність або ймовірність реалізації, чи виникли нові обставини, які зумовлюють необхідність подальшого застосування відповідних процесуальних обов`язків, а також чи є такі обмеження необхідними та пропорційними актуальним ризикам. Таким чином, Суд під час розгляду відповідного клопотання надає оцінку доказам виключно в межах доводів сторін, які стосуються наявності, зменшення або посилення ризиків кримінального провадження та необхідності подальшого застосування відповідних процесуальних обов`язків. Така оцінка має функціональний, а не остаточний характер: вона здійснюється для вирішення конкретного процесуального питання і не визначає наперед висновків суду щодо доказів при ухваленні остаточного рішення у кримінальному провадженні.

3.11. З огляду на наведене суд відхиляє доводи сторони захисту, відповідно до яких посилання прокурора у клопотанні на протоколи допиту свідків саме по собі повинно було зумовити їх детальне дослідження та оцінку судом з точки зору належності, допустимості, достовірності або доказового значення для доведеності обвинувачення. Зазначені протоколи не були предметом оцінки суду в межах вирішення питання про винуватість особи, не оцінювалися як докази, що підтверджують або спростовують обставини, які входять до предмета доказування у кримінальному провадженні, та не покладалися судом в основу висновків про доведеність пред`явленого обвинувачення.

Більше того, Суд не досліджував зміст зазначених протоколів як самостійних джерел доказів, не надавав їм правової оцінки та жодного разу не поклав їх зміст в основу висновків про існування будь-якого з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Відтак твердження сторони захисту про нерелевантність, суперечливість чи неналежність посилань прокурора на ці протоколи не спростовує висновків суду щодо наявності відповідних ризиків, оскільки такі висновки ґрунтувалися не на доказовому значенні зазначених протоколів, а на інших встановлених судом обставинах та матеріалах, оцінених у межах предмета розгляду відповідного клопотання.

Включення прокурором певного матеріалу до обґрунтування клопотання не означає, що суд зобов`язаний надати цьому матеріалу самостійне доказове значення або провести його повну оцінку за правилами, які застосовуються при ухваленні рішення по суті кримінального провадження. Межі судової оцінки визначаються не переліком усіх матеріалів, на які посилається сторона, а предметом конкретного процесуального питання, що поставлене перед судом.

Таким чином, доводи сторони захисту щодо недопустимості, неналежності, недостовірності чи суперечливості окремих матеріалів можуть мати значення для остаточної оцінки доказів у кримінальному провадженні, однак самі по собі не спростовують висновків щодо існування ризиків. Вирішальним є не формальне зазначення певного доказу у клопотанні прокурора, а те, чи мав цей доказ фактичне значення для мотивів, якими суд обґрунтував необхідність продовження строку дії процесуальних обов`язків.

3.12. З урахуванням руху судового розгляду Суд доходить висновку, що актуальними залишається ризик переховування від суду та незаконного впливу на свідків. Учасники кримінального провадження не надали жодних нових обставин, які можуть свідчити про посилення або зменшення цих ризиків. 

3.13. Ризик переховування обвинуваченого від суду є реальним з огляду на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , суворість можливого покарання, неможливість застосування «пільгових» інститутів кримінального права у випадку визнання його винуватим у вчинені інкримінованого діяння в їх сукупності. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України. Санкція цієї статті відносить інкримінований злочин до тяжких і передбачає покарання у виді позбавлення волі від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої. Причому ч. 4 ст. 369 КК України є корупційним злочином, що унеможливлює застосування положень про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо. Отже, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винуватим у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду. 

3.14. Кримінальне провадження не є статичним процесом, у межах якого поведінка обвинуваченого може вважатися сталою лише з огляду на його попередню процесуальну поведінку. Навпаки, із переходом кримінального провадження з однієї стадії до іншої змінюється процесуальна ситуація, обсяг відомої особі інформації щодо перспектив провадження, характер ризиків та, відповідно, мотиви, які можуть впливати на її подальшу поведінку. Тому стверджувана захистом відсутність спроб переховування у минулому сама по собі не є достатньою підставою для висновку про відсутність такого ризику в майбутньому. Оцінюючи ризик переховування, суд має виходити не лише з того, як обвинувачений поводився до цього часу, а й з об`єктивної можливості зміни його поведінки залежно від подальшого розвитку кримінального провадження. Така зміна не обов`язково повинна бути зумовлена вже вчиненими діями або зафіксованими намірами особи. Ризик за своєю природою є прогностичною категорією, а тому передбачає оцінку ймовірності певної майбутньої поведінки на підставі сукупності встановлених судом обставин.

3.15. У цьому контексті істотне значення має й стадія судового розгляду. З наближенням кримінального провадження до його завершення для обвинуваченого стає дедалі більш визначеним характер можливих наслідків судового розгляду. Водночас потенційне застосування до особи покарання у виді позбавлення волі перестає бути абстрактною можливістю, пов`язаною лише з фактом існування кримінального провадження, та набуває більшої практичної визначеності у міру наближення моменту ухвалення судового рішення. Саме тому співвідношення між можливими негативними наслідками переховування та наслідками продовження участі у кримінальному провадженні не може оцінюватися виключно крізь призму фактичної поведінки обвинуваченого в минулому. Для оцінки відповідного ризику має значення те, який вибір постає перед особою у майбутньому: продовжувати належним чином виконувати процесуальні обов`язки та брати участь у судовому розгляді або уникнути його, у тому числі шляхом залишення території України.

3.16. При цьому суд не виходить із того, що перспектива можливого покарання неминуче спонукає особу до переховування. Такий підхід суперечив би як презумпції невинуватості, так і самій природі оцінки ризиків. Водночас ігнорувати очевидний зв`язок між тяжкістю можливих правових наслідків та потенційною мотивацією особи уникнути їх також неправильно. Чим істотнішими є можливі наслідки для особи у разі обвинувального вироку, тим більшої ваги ця обставина може набувати при оцінці ризику переховування.

Таким чином, суд оцінює не сам факт можливого призначення покарання як автоматичний доказ існування ризику, а його значення у сукупності з іншими обставинами, які характеризують зв`язок особи з Україною, її соціальні, сімейні, майнові та інші сталі зв`язки, можливість залишити територію України, поведінку під час кримінального провадження, а також характер і стадію кримінального провадження.

3.17. У цьому випадку судом не встановлено таких обставин, які б створювали достатньо сильний та об`єктивний зв`язок обвинуваченого з територією України і водночас істотно зменшували ймовірність його добровільної зміни місця перебування у разі виникнення для нього реальної загрози несприятливого результату кримінального провадження. Сам факт проживання або перебування особи на території України, як і факт її попередньої належної процесуальної поведінки, не є безумовною гарантією того, що така поведінка зберігатиметься за зміни обставин.

Суд також враховує, що ризик переховування не повинен оцінюватися за принципом математичної визначеності. Для його встановлення закон не вимагає доведення того, що обвинувачений уже прийняв рішення переховуватися або неодмінно вчинить відповідні дії в майбутньому. Йдеться про наявність обґрунтованої ймовірності такої поведінки, яка випливає із сукупності конкретних обставин. Вимога довести майбутнє переховування з такою ж мірою визначеності, як уже вчинений факт, фактично зробила б прогностичний характер оцінки ризиків неможливим.

3.18. З огляду на наведене Суд доходить висновку, що на цьому етапі кримінального провадження ризик переховування не втратив своєї актуальності. Можливі негативні наслідки такого переховування для обвинуваченого - у тому числі перспектива його примусового повернення до участі у провадженні та подальше застосування передбачених законом заходів - мають бути співвіднесені з можливими наслідками продовження ним участі у судовому розгляді. За таких обставин потенційна мотивація до уникнення участі у провадженні не може вважатися суто теоретичною. Суд наголошує, що цей висновок ґрунтується не на припущенні про винуватість обвинуваченого та не на передчасному прогнозуванні змісту майбутнього судового рішення, а виключно на оцінці ризику його можливої процесуальної поведінки. Питання винуватості особи та остаточного кримінально-правового наслідку для неї належить до предмета вирішення судом при ухваленні рішення по суті.

За відсутності встановлених судом обставин, які б однозначно свідчили про наявність у обвинуваченого таких міцних соціальних, сімейних, професійних чи інших зв`язків, що об`єктивно утримували б його від залишення території України та ухилення від участі у судовому провадженні, суд вважає ризик переховування достатньо високим для врахування його при вирішенні питання про подальше застосування відповідного процесуального обов`язку.

3.19. Суд також враховує об`єктивні умови здійснення цього судового провадження. У світлі обставин цієї справи істотного значення набуває тривалість судового розгляду, яка сама по собі впливає на інтенсивність ризику. Адже з плином часу послаблюється стримуючий ефект очікування кримінальної відповідальності, оскільки віддаленість моменту ухвалення судового рішення може формувати уявлення про можливість уникнення негативних правових наслідків. Така обставина об`єктивно підвищує вірогідність того, що особа може вдатися до ухилення від правосуддя, у тому числі шляхом виїзду за межі України.

Суд також враховує, що з перебігом часу обвинувачений об`єктивно отримує більше можливостей для створення умов, які можуть сприяти переховуванню, зокрема налагодження контактів за кордоном, вирішення питань матеріального забезпечення та організації свого перебування поза межами юрисдикції України. Саме тому можливість вільного виїзду за кордон за відсутності відповідного контролю з боку суду істотно підвищує ризик невиконання обвинуваченим покладених процесуальних обов`язків.

При цьому повільність судового розгляду, незалежно від причин її виникнення, не нівелює тяжкість пред`явленого обвинувачення та пов`язані з ним правові наслідки, які залишаються вагомим стимулом для можливого ухилення від суду. 

3.20. Суд також відхиляє доводи сторони захисту стосовно формальності продовження обов`язку здати паспорт для виїзду за кордон, оскільки строк дії паспорту сплив. Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України встановлено перелік обов`язків, які можуть бути покладені на обвинуваченого при застосуванні запобіжного заходу, серед яких є обов`язок здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорти для виїзду за кордон (п. 8 ч. 5 ст. 194 КПК України). Натомість виключно сплив строку закордонного паспорту автоматично не спростовує ризику переховування від суду і не свідчить про неможливість отримання нового документу для виїзду закордон. 

3.21. Суд зазначає про актуальність ризику впливу обвинуваченого на свідків. Суд виходить із того, що оцінка відповідного ризику має здійснюватися з урахуванням не лише тієї процесуальної стадії, на якій докази були зібрані, а й того, чи завершено їх безпосереднє дослідження судом та чи зберігається у особи об`єктивна можливість впливати на учасників кримінального провадження, показання яких мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню.

Наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, безпосередньо на етапі дослідження доказів. За таких обставин ризик незаконного впливу на свідків не втрачає своєї актуальності лише у зв`язку із завершенням досудового розслідування та направленням обвинувального акта до суду. Навпаки, до моменту безпосереднього допиту свідка судом та дослідження його показань відповідна особа продовжує залишатися потенційним носієм доказової інформації, яка має бути сприйнята судом безпосередньо.

3.22. Суд враховує, що прокурор сформувала та надала суду перелік свідків, які підлягають допиту у судовому засіданні. Відповідно, обвинувачений обізнаний не лише про сам факт існування таких свідків, а й про їх процесуальний статус, а з огляду на матеріали кримінального провадження - про відомості, які вони повідомляли під час досудового розслідування. Таким чином, потенційний вплив на свідків може бути спрямований не на отримання від них первинної інформації, а на зміну, уточнення, пом`якшення або відмову від раніше наданих ними відомостей, що безпосередньо впливає на можливість суду отримати та оцінити їхні показання в умовах змагального судового розгляду. 

Такий висновок узгоджується із загальною конструкцією кримінального процесуального законодавства України. Положення ч. 1, 2 ст. 23 КПК України закріплюють засаду безпосередності дослідження показань, речей і документів, відповідно до якої суд досліджує докази безпосередньо, а показання отримує усно від учасників процесу. Водночас КПК України передбачає отримання показань свідка на стадії досудового розслідування шляхом його допиту слідчим або прокурором, тоді як після направлення обвинувального акта до суду показання свідка за загальним правилом отримуються судом безпосередньо під час судового засідання.

Отже, законодавець свідомо розмежовує два процесуальні етапи отримання показань: первинне отримання інформації під час досудового розслідування та її безпосереднє дослідження судом під час судового розгляду. Саме тому факт того, що свідок уже був допитаний на досудовому розслідуванні, не означає, що його роль як джерела доказової інформації вичерпана.

3.23. Більше того, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Отже, сам факт наявності у матеріалах кримінального провадження протоколів допитів свідків, складених під час досудового розслідування, не усуває необхідності їх безпосереднього допиту судом у випадках, коли такі свідки підлягають допиту та їхні показання мають бути покладені в основу судового рішення. Звідси випливає принципово важливий для оцінки відповідного ризику висновок: можливість незаконного впливу на свідка існує не лише в період формування доказової бази під час досудового розслідування, а й протягом судового розгляду - до тих пір, поки суд безпосередньо не отримав від такого свідка показання та не завершив їх дослідження у відповідному процесуальному контексті.

Інакше кажучи, процесуальна цінність майбутніх показань свідка не втрачається лише тому, що цей свідок уже висловлювався перед органом досудового розслідування. До моменту його допиту судом залишається можливість незаконного впливу на його процесуальну поведінку, що може стосуватися як самого факту прибуття до суду, так і змісту, повноти, послідовності та способу викладення ним відомостей під час судового допиту.

3.24. Суд також враховує, що наявність ризику незаконного впливу не може ставитися у пряму залежність від того, чи зафіксовані вже факти порушення обвинуваченим покладеного на нього процесуального обов`язку утримуватися від спілкування з певними особами або здійснення на них будь-якого впливу. Відсутність зафіксованих відомостей про порушення обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків сама по собі не є достатнім та належним аргументом для висновку про припинення або відсутність відповідного ризику. Навпаки, така обставина може свідчити про те, що застосовані судом процесуальні обмеження виконують своє превентивне та стримуюче призначення. Іншими словами, відсутність порушення встановленого обов`язку не обов`язково означає відсутність ризику; вона може означати, що саме існування такого обов`язку та передбачених законом наслідків його порушення утримує особу від відповідної поведінки.

Отже, при оцінці актуальності ризику незаконного впливу на свідків Суд враховує не лише попередню поведінку обвинуваченого, а й незавершеність процесу отримання судом доказової інформації, кількість та процесуальний статус свідків, які ще підлягають допиту в суді, обізнаність обвинуваченого про їхні особи та зміст наданих ними під час досудового розслідування показань, а також фактичну можливість контакту з такими особами.

3.25. У цьому кримінальному провадженні судове дослідження показань відповідних свідків ще не розпочалося. Відтак їхні показання ще мають бути безпосередньо сприйняті судом та оцінені у сукупності з іншими доказами. Саме ця незавершеність процесу формування доказової основи судового рішення зумовлює збереження об`єктивної можливості незаконного впливу на свідків та, відповідно, актуальність передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику. При цьому суд не ототожнює сам факт обізнаності обвинуваченого з особами свідків із доведеністю наміру впливати на них. Проте така обізнаність у поєднанні з незавершеністю їх допиту, відомостями про зміст раніше наданих показань та наявністю реальної можливості контакту є обставинами, які об`єктивно мають значення для прогнозування відповідного ризику.

3.26. Реагуючи на доводи сторони захисту в частині розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, Суд зазначає наступне. 

3.26.1. Суд неодноразово наголошував, що належна процесуальна поведінка і сумлінне виконання покладених процесуальних обов`язків протягом кримінального провадження не свідчить про відсутність або зменшення ризиків кримінального провадження, оскільки виконання обов`язків не залежить від волі чи бажання обвинуваченого. Вони є обов`язковими відповідно до положень чинного законодавства і забезпечуються застосованим запобіжним заходом. Відсутність порушень процесуальних обов`язків свідчить про ефективність застосованого запобіжного заходу і про його здатність досягти мети, задля якої такий захід застосовано. 

Проте Суд також бере до уваги, що у світлі обставин цієї справи процесуальну поведінку обвинуваченого не можна вважати бездоганної (як про це стверджує захист), а тому доводи сторони захисту не відповідають дійсності. Вказане відображено в ухвалах Суду від 21.04.2026, 24.04.2026 і 28.04.2026, в яких Суд реагував на неявки обвинуваченого та його процесуальну поведінку. При цьому систематичне посилання сторони захисту на стан здоров`я обвинуваченого в обґрунтування неможливості його участі в судових засіданнях у рамках цієї справи фактично перетворилось на процесуальний інструмент блокування судового процесу, що деформує баланс між правом на захист та ефективним судовим розглядом. 

Суд безумовно виходить із того, що здоров`я людини є однією з найвищих соціальних цінностей. Разом із тим саме по собі посилання на стан здоров`я не може автоматично визнаватися достатньою підставою для неучасті у судовому засіданні, якщо відсутні переконливі дані про те, що такий стан об`єктивно унеможливлює участь особи у судовому розгляді.

Оцінюючи наведені обставини, Суд бере до уваги не окремі випадки неявки, а загальну процесуальну поведінку обвинуваченого. Систематичне посилання на погіршення стану здоров`я як причину відсутності у судових засіданнях, за відсутності належного підтвердження неможливості участі у них (як того вимагає п. 5 ч. 1 ст. 138 КПК України) не може залишатися поза увагою при оцінці ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом. Суд не стверджує, що кожна неявка обвинуваченого зумовлена виключно небажанням брати участь у судовому розгляді, хоча і враховує систематичний характер таких неявок у поєднанні з недостатнім підтвердженням обставин, які б об`єктивно виключали можливість участі у судових засіданнях.

3.26.2. Так само стан здоров`я обвинуваченого не свідчить про зменшення ризиків кримінального провадження та не здатен об`єктивно впливати на розмір застави. Погіршення здоров`я та проходження стаціонарного лікування саме по собі не нівелює та автоматично не зменшує ризики кримінального провадження, не має самостійного превентивного чи стримуючого ефекту та не може собою підміняти застосований запобіжний захід. Відтак, стан здоров`я обвинуваченого не виключає можливості реалізації ризиків кримінального провадження після припинення лікування та розглядатися як самостійна підстава для перегляду визначеного розміру застави. 

Більше того факт внесення застави третьою особою (батьком обвинуваченого) не створює правового підґрунтя для її автоматичного зменшення у зв`язку зі зміною стану здоров`я обвинуваченого. 

3.26.3. При цьому Суд неодноразово зазначав, що внесення застави іншою особою не впливає на її правову природу та мету - забезпечення належної процесуальної поведінки та запобігання ризикам кримінального провадження. У цьому контексті майновий стан заставодавця не є вирішальним для визначення розміру застави та не є критерієм для його перегляду. Відповідно в обвинуваченого та заставодавця відсутні законні підстави ставити чинність застосованого запобіжного заходу в залежність від майнового стану одне одного або стану здоров`я. Обставини для зміни запобіжного заходу мають бути такими, що перебувають у взаємному зв`язку із застосованим запобіжним заходом, та мають бути належним чином підтверджені, що в даному випадку відсутнє. Сплата заставодавцем грошових коштів в якості застави за підозрюваного є актом доброї волі такої особи, що обумовлюється її правом, а не обов`язком.

За таких обставин на даний час Суд не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу в частині зменшення застави.

4. Ураховуючи викладене, Суд доходить висновку, що покладені обов`язки не є такими, що надмірно або негативно впливають на життєвий уклад обвинуваченого і здатні запобігти встановленим ризикам. Продовжуючи строк дії покладених на обвинуваченого обов`язків, Суд виходить із того, що таке продовження має найменший вплив на реалізацію прав і свобод людини, таке втручання є розумним і співмірним для цілей цього кримінального провадження. 

Застосований розмір застави не є непомірним для обвинуваченого і здатен виконати роль стримуючого фактору для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 в подальшому.

Керуючись статтями 176-178, 193, 194, 196, 201, 331, 372, 376, 392 КПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Клопотання прокурора задовольнити.

2.Продовжити до 10.10.2026 включно обвинуваченому  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до суду за кожним викликом;

- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та місця роботи;

- здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування зі ОСОБА_10 , свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті.

3. У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відмовити. 

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя           ОСОБА_1