Справа № 991/136/26

Провадження 1-кп/991/2/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року          м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 

прокурора ОСОБА_5 , 

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

представника потерпілого ОСОБА_15 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії обов`язків, покладених у межах кримінального провадження №52023000000000229 від 23.05.2023 на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України, 

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у Вищому антикорупційному суді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52023000000000229 від 23.05.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

На стадії судового розгляду прокурор звернувся до суду із черговим клопотанням про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_9 , а саме:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатись за межі України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 щодо обставин даного кримінального провадження;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

На обґрунтування заявленого клопотання прокурор виклав короткий зміст обвинувачення та вказав на сукупність доказів, якими обґрунтовує пред`явлене ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні інкримінованого злочину.

Крім того, прокурор вказав, що встановлені судом ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків наразі не зменшилися та виправдовують подальшу дію покладених на обвинуваченого додаткових обов`язків.

Існування ризику переховування обвинуваченого від суду пов`язує з тяжкістю інкримінованого злочину та суворістю можливого покарання, достатнім майновим станом ОСОБА_9 та його близьких осіб, наявністю впливових зв`язків і закордонних паспортів, фактами виїзду за межі України під час воєнного стану, що в сукупності, на переконання прокурора, свідчить про наявність реальної можливості переховуватися від правосуддя як за кордоном, так і на території України. 

Ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, до кола яких входять посадові особи органів виконавчої влади та керівники підприємств-постачальників товарів оборонного призначення, прокурор обґрунтовує набутими ОСОБА_9 зв`язками із цими особами під час перебування на посаді директора ТОВ НВФ «МС Авіа-Грейд». Указану можливість прокурор обґрунтовує також контактами обвинуваченого з впливовими особами, що сформовані у період його перебування на посаді помічника-консультанта народного депутата України.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження ОСОБА_9 строку дії додаткових обов`язків, пославшись на відомості та обґрунтування, аналогічні викладеним у ньому.

Захисник ОСОБА_12 обґрунтував свою позицію у письмовому запереченні, вимоги якого підтримав у судовому засіданні. Звертає увагу суду, що посилання прокурора у клопотанні на наявність «обґрунтованого обвинувачення» не відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст.194 КПК України для застосування запобіжного заходу. Крім цього прокурор не надав суду доказів на підтвердження обґрунтованості підозри, обмежившись викладом їх змісту у клопотанні, чим позбавив суд можливості надати безпосередню оцінку. Зауважив на неприпустимості обґрунтування ризику переховування виключно тяжкістю покарання та відсутності нових індивідуальних обставин, які б могли свідчити про актуальність ризиків. Акцентував також на тому, що прокурор не обґрунтував недостатність застосування меншого обсягу процесуальних обмежень для запобігання заявленим ризикам. Крім цього прокурор послався на неіснуючу ухвалу про попереднє продовження строку дії обов`язків від «17.04.2026», на деяких сторінках клопотання вказав про наявність чотирьох ризиків неналежної поведінки, що суперечить його загальному змісту, та зробив неналежне посилання на ч.3 ст.315 КПК України, яка регулює питання запобіжного заходу у підготовчому провадженні. З огляду на викладене у задоволенні клопотання просив відмовити.

Обвинувачений ОСОБА_9 підтримав позицію свого захисника.

Дослідивши клопотання, заслухавши позиції учасників провадження, суд дійшов до таких висновків.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.07.2025 клопотання прокурора задоволено частково: щодо ОСОБА_9 застосовано заставу у розмірі 8 000 000 грн з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, відмовлено у покладенні обов`язку носити електронний засіб контролю.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11.07.2025 ухвалу Вищого антикорупційного суду від 02.07.2025 скасовано в частині визначення розміру застави та постановлено в цій частині нову, якою ОСОБА_9 визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 грн. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Строк дії обов`язків неодноразово продовжувався. 

Востаннє - ухвалою колегії суддів від 17.06.2026 до 17.08.2026 продовжено строк дії таких обов`язків: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатись за межі України без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; 4) утримуватися від спілкування зі свідками (визначено конкретний перелік) щодо обставин даного кримінального провадження; 5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч.7 ст.194 КПК України, відповідно до яких обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.199 цього Кодексу.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії обов`язків згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Тобто при вирішенні цього питання суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.

Враховуючи положення ст. 199 КПК України, суд під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків має з`ясувати, крім обставин, зазначених у ч. 1 ст. 194 КПК України, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені ним ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують подальше застосування покладених на особу обов`язків.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У поданому клопотанні прокурор наголошує на обґрунтованості висунутого ОСОБА_9 обвинувачення, що підтверджується сукупністю доказів, зібраних під час досудового розслідування.

Доводи сторони захисту про те, що формулювання «обґрунтоване обвинувачення» на противагу визначеного законом критерію «обґрунтована підозра» підміняє предмет судової перевірки, а ненадання прокурором разом із клопотанням власне доказів на підтвердження обґрунтованості підозри позбавляє суд можливості здійснити їх безпосередню оцінку, є безпідставними та не свідчать про порушення вимог кримінального процесуального закону під час звернення з цим клопотанням.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox,Campbelland Hartley v. The United Kingdom» від 30.08.1990 термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення ( пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Суд звертає увагу, що обґрунтованість пред`явленої підозри була предметом детального аналізу як в ухвалі про застосування запобіжного заходу, так і в ході його апеляційного перегляду та подальших розглядів клопотань про продовження строку дії покладених на підозрюваного обов`язків. З огляду на це суд виходить із презумпції збереження обґрунтованості підозри, доки не наведено конкретних беззаперечних аргументів, здатних поставити її під сумнів. Суд не здійснює самостійної, вичерпної переоцінки усієї сукупності зібраних у провадженні доказів - це передчасно вирішувало б питання, які є предметом судового розгляду по суті.

Окрім цього, з огляду на факт направлення обвинувального акта щодо ОСОБА_9 для розгляду по суті, у справі здійснюється дослідження доказів сторони обвинувачення, тому у сукупності з вищевикладеним суд констатує, що сформована підозра у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не має характеру очевидної безпідставності.

Аналізуючи питання наявності ризиків, суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до спроби протидії досудовому розслідуванню та судовому розгляду у формах, що передбачені ч. 1 ст.177 КПК України. Водночас закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності вчинення зазначеною особою позапроцесуальних дій. При цьому, згідно з приписами КПК України обов`язок належного обґрунтування існування ризиків кримінального провадження покладається саме на сторону обвинувачення.

Отже, для підтвердження ризику достатнім є встановлення обґрунтованої ймовірності такої поведінки обвинуваченого за певних фактичних обставин, що прямо випливає з превентивної природи запобіжних заходів.

Попередні висновки колегії суддів про необхідність продовження строку дії покладених на ОСОБА_9 процесуальних обов`язків ґрунтувалися на актуальності таких ризиків, встановлених під час застосування запобіжного заходу: можливого переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, 

На переконання колегії суддів зазначені ризики мають реальний характер і на даний час.

Оцінюючи актуальність ризику переховування від суду, колегія суддів враховує такі обставини.

Суворість передбаченого законом покарання за інкримінований особливо тяжкий злочин є суттєвим фактором, який безпосередньо зумовлює вказаний ризик. Такий висновок підкріплюється специфікою призначення покарання за вчинення корупційного злочину, яка виключає можливість застосування пільгових інститутів звільнення від відбування покарання з випробуванням чи призначення більш м`якого покарання, крім випадку затвердження угоди про визнання винуватості.

Таке твердження про достатність підстав для прийняття рішення щодо існування ризику переховування з мотивів тяжкості покарання узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», у якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland»). До таких факторів, зокрема, належать характер особи, її місце проживання, рід занять, майновий стан, сімейні зв`язки та усі види зв`язків з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справі «Becciev v. Moldova»).

Такими факторами у цьому кримінальному провадженні є наявність у ОСОБА_9 двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон і факти перетинання ним державного кордону України під час дії правового режиму воєнного стану, що вказує на наявність у нього реальної можливості виїзду за межі України за певних умов.

Контакти обвинуваченого з впливовими особами об`єктивно сприяють можливості для тривалого переховування як за кордоном, так і на території України. Наявність у ОСОБА_9 сталих ділових зв`язків за межами України, які пов`язані з його професійною діяльністю, підтверджена захистом. 

Крім того, факти неодноразового перетинання державного кордону також оцінюються як свідчення достатнього фінансового забезпечення обвинуваченого. Крім того, стабільний і високий рівень майнового статку ОСОБА_9 констатовано в ухвалі слідчого судді про застосування запобіжного заходу на підставі досліджених доказів щодо сум нарахованих доходів за 2018-2025 роки. Вказаний висновок про фінансову забезпеченість обвинуваченого об`єктивно вбачається навіть без урахування наявного у його власності майна, зокрема й того, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Аргументи захисту про належну процесуальну поведінку обвинуваченого не спростовують існування ризику переховування, оскільки виконання процесуальних обов`язків є базовою законодавчою вимогою до особи у вказаному статусі та відправним стандартом її поведінки. Поряд із цим, виконання додаткових обов`язків забезпечується запобіжним заходом, а їх порушення має наслідком звернення застави в дохід держави або зміну запобіжного заходу на більш суворий. Отже, сумлінне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обмежень, на думку колегії суддів, свідчить про дієвість застосованого запобіжного заходу у сукупності з додатковими обов`язками, які належним чином окреслюють межі його поведінки. 

Не оцінюючи наперед обґрунтованість обвинувачення, однак, як того вимагає п.11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд бере до уваги характер злочину, з приводу якого ОСОБА_9 висунуто обвинувачення. Так, предметом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, заволодіння яким інкримінується обвинуваченим, є грошові кошти на суму більше 25 млн грн. Вказані обставини у поєднанні з тяжкістю інкримінованого діяння та суворістю покарання є додатковим фактором, який підтверджує наявність ризику ухилення обвинуваченого від суду.

Таким чином ризик переховування обвинуваченого від суду не зменшився та є обґрунтованим.

Актуальність ризику впливу обвинуваченого на свідків у цьому кримінальному провадженні оцінюється колегією суддів з урахуванням такого.

Відповідно до вимог кримінального процесуального закону суд уповноважений обґрунтовувати свої висновки лише тими показаннями, які він сприйняв безпосередньо під час судового засідання або які отримані в порядку, передбаченому статтею 225 КПК України.

На даний час триває дослідження письмових доказів, судом не допитані особи, яких прокурор вважає свідками обвинувачення.

Характер професійної діяльності обвинуваченого передбачає сформований рівень авторитету та професійні контакти зі свідками, до кола яких входять працівники й посадові особи структурних підрозділів органу виконавчої влади, а також керівники підприємств, які займаються поставками авіаційно-технічного майна, що своєю чергою суттєво збільшує реальну можливість позапроцесуального впливу з метою коригування показань й спотворення фактичних обставин кримінального провадження.

У зв`язку з цим, на переконання суду, існує ймовірність безпосереднього або опосередкованого через третіх осіб впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни ними своїх показань/унеможливлення надання ними правдивих послідовних показань на стадії судового розгляду задля уникнення/мінімізації можливої кримінальної відповідальності, зокрема з використанням своїх зв`язків, авторитету, приязних стосунків з такими особами, іншого незаконного впливу (шантажу, підкупу, погроз).

Факт припинення ОСОБА_9 повноважень помічника-консультанта народного депутата не спростовує доводів прокурора про існування даного ризику. Суд відмічає, що у даному випадку визначальним є не формальний статус обвинуваченого на момент розгляду клопотання, а фактично сформоване коло його професійних та ділових зв`язків, а також авторитет і досвід, які у своїй сукупності вказують на об`єктивний потенціал для позапроцесуального впливу на свідків

З урахуванням викладеного суд констатує, що ризик незаконного впливу на свідків не втратив значення з моменту застосування запобіжного заходу та повною мірою зберігає свою актуальність, а збереження відповідного процесуального обмеження є необхідною гарантією захисту джерела доказів від зовнішнього тиску до моменту його безпосереднього дослідження в судовому процесі.

Доводи захисту про те, що прокурор у своєму клопотанні безпідставно послався на ухвалу від 17.04.2026, якої не існує, вказав чотири ризики, замість визначених ним двох, а також некоректно зазначив норму кримінального процесуального закону щодо існуючої стадії кримінального провадження, суд не бере до уваги. Неправильна дата ухвали має характер описки. Недоліки клопотання щодо кількості ризиків фактично нівелюються самим обґрунтуванням клопотання, а крім цього усунуті виступом прокурора у судовому засіданні, під час якого останній доводив актуальність ризиків. Обізнаність прокурора щодо стадії кримінального провадження не викликає сумнівів. Як підсумок сукупність вказаних недоліків не призвела до будь-яких негативних наслідків і жодним чином не вплинула на оцінку суду під час вирішення поставленого перед ним питання.

Суд відхиляє доводи захисту про відсутність процесуальних ризиків, обґрунтовані тим, що прокурор не підтвердив фактів їх безпосередньої реалізації обвинуваченим. Зважаючи на превентивну мету запобіжних заходів, для підтвердження існування та/або актуальності ризику достатнім є встановлення обґрунтованої ймовірності відповідної поведінки обвинуваченого в майбутньому. У даному випадку суд оцінює не факт вчинення дій, а наявність об`єктивних обставин, які свідчать про ймовірність (ризик) їх вчинення. Такий підхід відповідає стандарту доказування наявності процесуальних ризиків.

Запереченням захисту в частині обмеження права на вільне пересування з посиланням на взаємозв`язок між статтею 5 параграфу 3 Конвенції та статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, схожість загальних конвенційних вимог для тримання під вартою та застави, а також неприпустимість автоматичного продовження існуючих обов`язків суд надає таку оцінку.

У цій справі суд керується не стандартом, який вироблений практикою ЄСПЛ щодо статті 5 Конвенції для оцінки підстав тримання під вартою, а стандартом, гарантованим статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції, який передбачає, що обмеження права на вільне пересування має бути передбачене законом, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві, тобто пропорційним цій меті. Цей стандарт, зокрема, включає вимогу того, що навіть спочатку виправдане обмеження права на вільне пересування може стати непропорційним, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу без періодичного перегляду його обґрунтованості.

Процедура продовження застосованих до обвинуваченого обов`язків повністю узгоджуються з цим стандартом. Продовження їх дії не має автоматичного чи безстрокового характеру: законодавець прямо передбачив, що такі обов`язки покладаються на строк не більше двох місяців (ч. 7 ст. 194 КПК України) і кожного разу підлягають окремому розгляду за клопотанням прокурора в порядку ст. 199 КПК України. 

Саме таким періодичним переглядом і є розгляд цього клопотання: суд самостійно й повторно оцінив, чи не зменшилися встановлені раніше ризики переховування та незаконного впливу на свідків, з посиланням на актуальні та індивідуалізовані обставини. Той факт, що обставини, на які суд посилається при цьому продовженні, здебільшого збігаються з обставинами, встановленими при попередньому продовженні строку дії обов`язків (ухвалою від 17.06.2026), сам по собі не свідчить про відсутність підстав для чергового продовження та не є ознакою формального, шаблонного підходу суду. 

Стандарт, застосовний до обмежень права на вільне пересування не вимагає, щоб кожне наступне продовження супроводжувалося появою якісно нових, раніше не досліджених обставин. Він вимагає лише того, щоб обмеження не продовжувалося автоматично, а підлягало реальному періодичному перегляду на предмет збереження ризиків, що його виправдовують. Незмінність фактичної основи ризику є не показником формальності перегляду, а прямим наслідком того, що сам суд оцінює: чи змінились обставини, що обумовлюють ризик, чи ні. 

Ризики переховування та незаконного впливу на свідків у цій справі є похідними від обставин, які об`єктивно не мають властивості згасати з плином нетривалого часу без зовнішнього втручання. Паспорти громадянина України для виїзду за кордон, дійсні до 2027 та 2032 років, залишаються дійсними; діяльність обвинуваченого (директор ТОВ НВФ «МС АВІА-ГРЕЙД»), що за певних умов надає йому право на перетин кордону під час воєнного стану, актуальна; історія системних виїздів за кордон та інші наведені обставини залишаються встановленими фактами; кримінальне провадження досі перебуває на стадії судового розгляду, свідки, обізнаність про показання яких має обвинувачений, досі не допитані судом безпосередньо. Тобто фактичний субстрат, що породжує обидва ризики, за період з попереднього продовження об`єктивно не зазнав жодних змін, які могли б цей ризик применшити. 

Крім того для особи, яка перебуває на волі (на відміну від особи, що тримається під вартою), сам собою факт спливу часу не породжує додаткового тягаря чи шкоди, яка вимагала б від суду нарощування обґрунтування. Тут, навпаки, саме незмінність відповідних факторів ризику є достатньою підставою для висновку про те, що ризик зберігає свою актуальність, а тому повторення тих самих по суті висновків судом є не порушенням стандарту періодичного перегляду, а його належним виконанням: суд не проігнорував обов`язок оцінити зміну обставин, а прямо встановив, що такої зміни не відбулося.

Оцінюючи обсяг застосованих процесуальних обмежень з точки зору балансу приватного і публічного інтересів, суд враховує, що покладені обов`язки за своєю суттю є допоміжним заходом процесуального примусу, спрямованим на зменшення ризиків кримінального провадження, наявність яких установлена під час розгляду питання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

Обов`язок здати документи для виїзду за кордон перебуває у нерозривному функціональному зв`язку з обов`язком не залишати територію України без дозволу суду, які фактично діють як єдиний комплексний запобіжний механізм, спрямований на досягнення однієї процесуальної мети - забезпечення перебування обвинуваченого в межах юрисдикції України та гарантування його належної процесуальної поведінки в умовах існування ризику ухилення від суду. Обмеження права на вільне пересування у даному випадку є пропорційним і виправданим законною метою - забезпечення ефективного судочинства та запобігання ухиленню від правосуддя, що зрештою має на меті досягнення завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК України. 

З огляду на це оцінка пропорційності, необхідності та тривалості застосування таких обмежень має здійснюватися з урахуванням їх сукупного впливу на права та свободи особи. Таким чином два вказані вище обов`язки функціонують у взаємозв`язку та забезпечують досягнення однієї цілі, що за викладених умов не створює для обвинуваченого надмірного та необґрунтованого процесуального примусу.

Разом із цим, обвинувачений не позбавлений можливості виїзду за кордон за відповідним дозволом суду, який може бути надано з урахуванням всіх фактичних обставин і балансу приватного й публічного інтересів.

Заборона спілкування з певними свідками кримінального провадження прямо обумовлена існуванням ризику незаконного впливу на них. Більш того, захист не зазначив, в чому полягає необхідність у спілкуванні обвинуваченого зі свідками щодо обставин провадження у кримінальному провадженні та яким чином відповідна заборона обмежує його права.

Наразі у суду відсутні підстави вважати, що існуючий обсяг процесуальних обов`язків свідчить про очевидну непропорційність між ступенем втручання у права особи та потребами кримінального провадження. Суд вважає їх пропорційними та співмірними визначеним ризикам. Подальше застосування цих обмежень є повністю виправданим задля забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та досягнення мети запобіжного заходу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора слід задовольнити.

Керуючись ст. 2, 7, 176-178, 182, 193, 194, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на два місяці, а саме до 12 жовтня 2026 року, строк дії покладених на нього обов`язків, а саме:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатись за межі України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 щодо обставин даного кримінального провадження;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52023000000000229 від 23.05.2023.

Копію ухвали вручити обвинуваченому негайно після її оголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1 

Судді ОСОБА_2 

ОСОБА_3