Справа № 991/136/26

Провадження 1-кп/991/2/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 , 

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

представника потерпілого ОСОБА_15 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії обов`язків, покладених у межах кримінального провадження №52023000000000229 від 23.05.2023 на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляді суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.191, ч.2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

На стадії судового розгляду прокурор звернувся до суду із черговим клопотанням про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатись за межі Київської області без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 щодо обставин даного кримінального провадження;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

На обґрунтування заявленого клопотання прокурор виклав короткий зміст обвинувачення та вказав на сукупність доказів, якими обґрунтовує пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні інкримінованих злочинів.

Крім того, прокурор вказав, що встановлені судом ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків наразі не зменшилися та виправдовують подальшу дію покладених на обвинуваченого додаткових обов`язків.

Існування ризику переховування обвинуваченого від суду пов`язує з тяжкістю інкримінованих злочинів та суворістю можливого покарання, достатнім майновим станом та впливовими зв`язками ОСОБА_6 , наявністю закордонного паспорта та фактами виїздів за межі України під час правового режиму воєнного стану, що в сукупності, на переконання прокурора, свідчить про наявність реальної можливості переховуватися від правосуддя як за кордоном, так і на території України. 

Ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обґрунтовує тривалими діловими зв`язками ОСОБА_6 як директора ТОВ «Аксарія» з працівниками і посадовими особами Центрального управління Повітряних Сил та Командування Сил логістики Збройних Сил України, а також керівниками підприємств, пов`язаних із виконанням державних контрактів щодо закупівлі товарів оборонного призначення. 

Ця обставина, за твердженням прокурора, свідчить про наявність реальної можливості впливу на вказаних осіб із метою примушування їх до зміни наданих раніше показань, на що також вказує звернення ОСОБА_6 до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину щодо ОСОБА_31 , що розцінюється стороною обвинувачення як прояв тиску на зазначеного свідка.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження ОСОБА_6 строку дії обов`язків, пославшись на відомості та обґрунтування, аналогічні викладеним у ньому.

Захисник ОСОБА_10 надав письмове заперечення на клопотання, доводи якого обґрунтував під час судового засідання. На переконання захисника, заявлені ризики не підтверджені будь-якими доказами, обвинувачений демонструє належну процесуальну поведінку, тяжкість можливого покарання не може бути підставою для існування ризику переховування та будь-які підстави вважати реальною можливість тиску на свідків відсутні. Висловив прохання відмовити у задоволенні клопотання в частині продовження обов`язку не відлучатися за межі Київської області без дозволу суду, змінивши його на обов`язок не відлучатися за межі України без дозволу суду. Потребу у такій зміні обґрунтував необхідністю виконання ОСОБА_6 як директором ТОВ «Аксарія» державного контракту на поставку товару оборонного призначення, що може передбачати виїзд за визначені судом територіальні межі. Також наголосив, що у силу ст.42 КПК України обвинувачений зобов`язаний з`являтися на всі виклики до суду, а гарантією його явки виступає запобіжний захід у вигляді застави. 

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника.

Дослідивши клопотання, заслухавши позиції учасників провадження, суд дійшов до таких висновків.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.07.2025 у справі №991/6784/25, залишеною без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10.07.2025, клопотання прокурора задоволено частково: застосовано щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 8 500 000 грн з покладенням певних обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, відмовлено у покладенні обов`язку носити електронний засіб контролю.

Визначену суму застави сплачено у повному обсязі. 

Строк дії покладених обов`язків неодноразово продовжувався.

Востаннє ухвалою колегії суддів від 17.06.2026 до 17.08.2026 продовжено строк дії таких обов`язків: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатись за межі Київської області без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; 4) утримуватися від спілкування зі свідками (визначено конкретний перелік) щодо обставин даного кримінального провадження; 5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч.7 ст.194 КПК України, відповідно до яких обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.199 цього Кодексу.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії обов`язків згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Тобто при вирішенні цього питання суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.

Враховуючи положення ст. 199 КПК України, суд під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків має з`ясувати, крім обставин, зазначених у ч. 1 ст. 194 КПК України, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені ним ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують подальше застосування покладених на особу обов`язків.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox,Campbelland Hartley v. The United Kingdom» від 30.08.1990 термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення ( пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Суд звертає увагу, що обґрунтованість пред`явленої підозри була предметом детального аналізу як в ухвалі про застосування запобіжного заходу, так і в ході його апеляційного перегляду та подальших розглядів клопотань про продовження строку дії покладених на підозрюваного обов`язків. З огляду на це суд виходить із презумпції збереження обґрунтованості підозри, доки не наведено конкретних беззаперечних аргументів, здатних поставити її під сумнів. Суд не здійснює самостійної, вичерпної переоцінки усієї сукупності зібраних у провадженні доказів - це передчасно вирішувало б питання, які є предметом судового розгляду по суті.

Окрім цього, з огляду на факт направлення обвинувального акта для розгляду по суті, у справі здійснюється дослідження доказів сторони обвинувачення, тому у сукупності з вищевикладеним суд констатує, що сформована підозра у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не має характеру очевидної безпідставності.

Аналізуючи питання наявності ризиків, суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до спроби протидії досудовому розслідуванню та судовому розгляду у формах, що передбачені ч. 1 ст.177 КПК України. Водночас закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Отже, для підтвердження ризику достатнім є встановлення обґрунтованої ймовірності такої поведінки обвинуваченого за певних фактичних обставин, що прямо випливає з превентивної природи запобіжних заходів.

Попередні висновки колегії суддів про необхідність продовження строку дії покладених на ОСОБА_6 процесуальних обов`язків ґрунтувалися на актуальності таких ризиків, встановлених під час застосування запобіжного заходу: можливого переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

На переконання колегії суддів зазначені ризики мають реальний характер і на даний час.

Оцінюючи актуальність ризику переховування від суду, колегія суддів враховує такі обставини.

Суворість передбаченого законом покарання за інкриміновані особливо тяжкі злочини є суттєвим фактором, який безпосередньо зумовлює ризик потенційного ухилення обвинуваченого від суду. Даний висновок підкріплюється специфікою призначення покарання за вчинення корупційного злочину, яка виключає можливість застосування пільгових інститутів звільнення від відбування покарання з випробуванням чи призначення більш м`якого покарання, крім випадку затвердження угоди про визнання винуватості.

Таке твердження про достатність підстав для прийняття рішення щодо існування ризику переховування з мотивів тяжкості покарання узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», у якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland»). До таких факторів, зокрема, належать характер особи, її місце проживання, рід занять, майновий стан, сімейні зв`язки та усі види зв`язків з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Becciev v. Moldova»).

Такими факторами у цьому кримінальному провадженні є наявність у обвинуваченого паспорта громадянина України для виїзду за кордон і зумовлену професійною діяльністю можливість виїзду за межі території України в умовах дії режиму воєнного стану.

Захисник тлумачить факт регулярного повернення в Україну як спростування ризику, оскільки особа завжди поверталася на територію України. Суд відхиляє цей довід: факт систематичного перетинання державного кордону підтверджує не відсутність ризику, а наявність у обвинуваченого реальної, підтвердженої практикою можливості вільно залишати територію України та повертатися - тобто технічну спроможність для реалізації ризику за наявності відповідного наміру в майбутньому. Те, що обвинувачений досі повертався, характеризує його попередню поведінку, але саме по собі не виключає ймовірності зміни цієї поведінки в разі зростання ризику засудження в міру просування судового розгляду.

Майновий стан обвинуваченого оцінюється як стабільний та високий, що детально встановлено в ухвалі слідчого судді про застосування запобіжного заходу з посиланням на відповідні докази, зокрема договори позики, що містяться в матеріалах справи. Даний висновок також обґрунтовується достатньою фінансовою забезпеченістю близьких до нього осіб, які можуть надати матеріальну допомогу. Коло зв`язків обвинуваченого, які він міг набути з огляду на характер професійної діяльності, також об`єктивно підтверджує можливості для сприяння переховування від суду як у межах держави, так і за кордоном. 

Аргументи захисту про належну процесуальну поведінку обвинуваченого не спростовують існування ризику переховування, оскільки виконання процесуальних обов`язків є базовою законодавчою вимогою до особи у вказаному статусі та відправним стандартом її поведінки. Поряд із цим, виконання додаткових обов`язків забезпечується запобіжним заходом, а їх порушення має наслідком звернення застави в дохід держави або зміну запобіжного заходу на більш суворий. Отже, сумлінне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обмежень, на думку колегії суддів, свідчить про дієвість застосованого запобіжного заходу у сукупності з додатковими обов`язками, які належним чином окреслюють межі його поведінки. 

Не оцінюючи наперед обґрунтованість обвинувачення, однак, як того вимагає п.11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд бере до уваги характер злочину, з приводу якого ОСОБА_6 висунуто обвинувачення. Так, предметом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, заволодіння яким інкримінується обвинуваченим, є грошові кошти на суму більше 20 млн грн. Вказані обставини у поєднанні з тяжкістю інкримінованого діяння та суворістю покарання є додатковим фактором, який підтверджує наявність ризику ухилення обвинуваченого від суду.

Таким чином ризик переховування обвинуваченого від суду не зменшився та є обґрунтованим.

Актуальність ризику впливу обвинуваченого на свідків у цьому кримінальному провадженні оцінюється колегією суддів з урахуванням такого.

Відповідно до вимог кримінального процесуального закону суд уповноважений обґрунтовувати свої висновки лише тими показаннями, які він сприйняв безпосередньо під час судового засідання або які отримані в порядку, передбаченому статтею 225 КПК України.

На даний час триває дослідження письмових доказів, судом не допитані особи, яких прокурор вважає свідками обвинувачення.

Характер професійної діяльності обвинуваченого передбачає сформований рівень авторитету та професійні контакти зі свідками, до кола яких входять працівники й посадові особи структурних підрозділів ЗСУ, а також керівники підприємств, які займаються поставками авіаційно-технічного майна, що, своєю чергою, суттєво збільшує реальну можливість позапроцесуального впливу з метою коригування показань й спотворення фактичних обставин кримінального провадження.

У зв`язку з цим, на переконання суду, існує ймовірність безпосереднього або опосередкованого через третіх осіб можливого впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни ними своїх показань/унеможливлення надання ними правдивих послідовних показань на стадії судового розгляду задля уникнення/мінімізації можливої кримінальної відповідальності, зокрема з використанням своїх зв`язків, авторитету, приязних стосунків з такими особами, іншого незаконного впливу (шантажу, підкупу, погроз).

Суд констатує, що ризик незаконного впливу на свідків не втратив значення з моменту застосування запобіжного заходу та повною мірою зберігає свою актуальність, а збереження відповідного процесуального обмеження є необхідною гарантією захисту джерела доказів від зовнішнього тиску до моменту його безпосереднього дослідження в судовому процесі.

Довід захисника про те, що зміна показань у суді потягне кримінальну відповідальність свідка за завідомо неправдиві показання, не усуває такого ризику.

За наведених обставин, на переконання суду, прокурором доведено актуальність ризиків переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. У зв`язку з цим виправданим та співмірним є продовження строку дії обов`язків, спрямованих на їх мінімізацію. 

Однак колегія суддів вважає, що обов`язок, передбачений п. 2 ч. 5 ст. 194 КПК України, який покладений на обвинуваченого з урахуванням меж Київської області, на даний час підлягає частковій зміні шляхом розширення території, в межах якої обвинувачений вправі пересуватися без дозволу суду.

Таких висновків суд дійшов з огляду на складну безпекову ситуацію в м. Києві та Київській області та перебування на утриманні ОСОБА_6 двох малолітніх дітей, обов`язок щодо захисту прав та законних інтересів яких покладено на нього як на одного з батьків. Зокрема, він має піклуватися про їх фізичний, духовний та моральний розвиток й забезпечувати належні умови для виховання, навчання та проживання. В умовах підвищеної небезпеки ці обов`язки набувають особливого значення і включають необхідність створення безпечного середовища, організацію належного догляду за дітьми та підтримку їх емоційного і фізичного стану. Вказані заходи можуть потребувати виїзду за межі Київської області як для забезпечення можливості перебування дітей у безпечному місці, так і відновлення їх психоемоційного стану й зміцнення здоров`я.

На переконання суду розширення меж пересування обвинуваченого сприятиме забезпеченню балансу між приватним інтересом (можливістю належного виконання батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей) і публічним інтересом (дотриманням завдань кримінального провадження та забезпеченням його ефективності).

Ураховуючи наявність у обвинуваченого процесуального обов`язку прибувати за першою вимогою суду, визначеного ст. 42 КПК України та додатково гарантованого застосуванням застави, суд вважає, що вільне пересування останнього територією України не завадить ефективному проведенню судового провадження.

Крім того, таке рішення суду позитивно вплине і на здійснення обвинуваченим професійної діяльності, хоча аргументом для зміни обов`язку ці обставини не стали. 

Оцінивши обсяг інших покладених на обвинуваченого обов`язків, строк дії яких просить продовжити прокурор, суд вважає їх пропорційними та співмірними визначеним ризикам. Подальше застосування цих обмежень є повністю виправданим задля забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та мінімізації встановлених ризиків, адже завдання кримінального провадження вимагають такого ступеню втручання у права особи, яке є пропорційним та не занадто обтяжливим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 2, 7, 176-178, 182, 193, 194, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на два місяці, а саме до 12 жовтня 2026 року, строк дії покладених на нього обов`язків:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатись за межі України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 щодо обставин даного кримінального провадження;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52023000000000229 від 23.05.2023.

Копію ухвали вручити обвинуваченому негайно після її оголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1 

Судді ОСОБА_2 

ОСОБА_3