Справа № 991/2154/26

Провадження 1-кп/991/31/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року          м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (в режимі відеоконференції), 

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду клопотання захисників ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_7 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні №52022000000000169 від 07.07.2022 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Кути Косівського району Івано-Франківської області, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця РФ, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Києва, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_4 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м.Києва, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_5 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляд суду 09.03.2026 надійшов обвинувальний акт у вищезазначеному кримінальному провадженні.

Під час підготовчого провадження сторона захисту обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокати ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , сторона захисту обвинуваченого ОСОБА_7 - окремо обвинувачений та його захисник адвокат ОСОБА_11 заявили клопотання про повернення обвинувального акта прокурору з підстав невідповідності вимогам п. 5 ч. 2 ст.291 КПК України, а саме через відсутність чіткого й зрозумілого викладу фактичних обставин вчинення злочину та неконкретність обвинувачення, а за клопотанням адвоката ОСОБА_11 - також невідповідності вимогам п.3 ч.2 ст.291 КПК України, тобто відсутності відомостей про потерпілого. Вказане, на переконання заявників, порушує права обвинувачених на захист і унеможливлює призначення судового розгляду.

Клопотання сторони захисту ОСОБА_9 .

Узагальнені доводи адвоката ОСОБА_14 та ОСОБА_13 зводяться до такого:

-обвинувальний акт не містить опису ознак спеціального суб`єкта злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, не вказано хто зі службових осіб АТ «Укрзалізниця» - ОСОБА_9 чи ОСОБА_6 мав повноваження з оперативного управління грошовими коштами або владні повноваження, що надавали можливість впливати на осіб, яким це майно ввірено чи у віданні яких перебуває, та використав ці можливості для обернення майна на свою користь;

-виділення з цього кримінального провадження матеріалів щодо інших учасників ( ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ін.) унеможливлює надання судом належної правової оцінки твердженням сторони обвинувачення щодо причетності вказаних осіб до вчинення злочинів у складі організованої групи, кваліфікації їх дій, а також самого факту створення та складу організованої групи під керівництвом ОСОБА_15 , без чого неможлива об`єктивна оцінка дій ОСОБА_9 та інших обвинувачених, які, за версією прокурора, діяли у співучасті з ними;

-у порушення вимог статті 28 КК України в обвинувальному акті не відображено: для вчинення яких саме злочинів ОСОБА_9 (як і інші обвинувачені) приєднався до організованої групи та рівень обізнаності про її протиправну діяльність; факт сприяння у вчиненні інших злочинів та ознаки стійкості його участі у ній; крім того, зміст обвинувального акта не містить конкретизації злочинів, які вчинялися або планувалися організованою групою, що позбавляє таке об`єднання однієї з обов`язкових ознак; в обвинувальному акті описано лише один епізод по закупівлі трансформаторів;

-відсутній опис вчинення злочину у співучасті (тобто щонайменше двох суб`єктів злочину) та не визначено які саме особи є суб`єктами інкримінованого злочину; не розкрито змісту пособницької діяльності ОСОБА_9 та її причинно-наслідкового зв`язку із заволодінням коштами; 

-не конкретизовано суб`єктивну сторону кримінального правопорушення, обов`язковими ознаками якої є прямий умисел, корисливий мотив і корислива мета; а саме не зазначено, що він усвідомлював факт завищеної вартості трансформаторів, відсутній опис прямого умислу ОСОБА_9 саме на заволодіння майном шляхом завищення ринкової вартості, а не отримання неправомірної винагороди; 

-щодо об`єктивної сторони інкримінованого злочину: не описано обізнаність ОСОБА_9 з цінами виробника трансформаторів і ринковими цінами на них; він не володів повноваженнями, необхідними для створення перешкод учасниками тендерних закупівель; сторона обвинувачення не допитувала як свідків виконавців підписаного ОСОБА_9 , листа. Описані в обвинувальному акті протиправні дії більше підпадають під кваліфікацію за ст.368, 364 КК України, проте відсутність зібраних доказів про вчинення таких злочинів не дозволяє змінити пред`явлене обвинувачення; 

-обвинувальний акт не містить даних щодо ринкової вартості трансформаторів і порівняння їх характеристик, а надані розрахунки демонструють лише розмір торгової націнки постачальника у межах підприємницької діяльності; при цьому встановлення ринкової вартості майна належить до компетенції товарознавчої, а не судово-економічної експертизи;

-неконкретність обвинувачення виразилася також у відокремленості відомостей про отримання ОСОБА_9 телефонів від предмета доказування за ст. 191 КК України: у матеріалах відсутній опис їх зв`язку із процедурою закупівлі трансформаторів, а також дані про сприйняття цього майна як неправомірної вигоди чи винагороди;

-обвинувальний акт містить внутрішню суперечність та не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки, детально описуючи предмет та розмір можливого заволодіння, взагалі не визначає АТ «Укрзалізниця» потерпілою особою та не розкриває факт заподіяння йому шкоди, що робить виклад фактичних обставин неповним і юридично невизначеним.

Клопотання сторони захисту ОСОБА_7 .

За доводами обвинуваченого ОСОБА_7 обвинувальний акт має такі недоліки:

-відомості про рух кримінального провадження позбавлені процесуальної хронології, не відображають зміну статусу ОСОБА_7 у зв`язку з виділенням матеріалів 15.08.2023 та не містять інформації щодо пред`явленої йому підозри від 13.04.2024;

-у зв`язку із повідомленням 02.04.2024 про підозру за ч. 5 ст. 191 КК України за двома епізодами (окремо щодо закупівлі трансформаторів та кабельно-провідникової продукції) і подальшим виділенням матеріалів за останнім епізодом в самостійне провадження, неможливо з`ясувати яким чином визначено остаточний обсяг обвинувачення, а також співвідношення та процесуальне значення підозри від 28.02.2025 щодо попередньо повідомлених підозр;

-часові межі інкримінованого обвинувачення визначено прокурором з квітня 2022 року по грудень 2023 року, тоді як конкретний опис дій ОСОБА_7 закінчується 15.02.2023 (при цьому з 23.05.2023 він перебував під вартою); не зрозуміло чи включена до обсягу обвинувачення розрахункова операція, здійснена АТ «Укрзалізниця» 31.01.2024, яка наведена в описі фактичного механізму заволодіння; 

-окреслені в обвинувальному акті часові межі вчинення кримінального правопорушення є суперечливими та позбавленими визначеності, прокурор систематично використовує періоди часу замість конкретних дат; незрозуміло чи продовжував ОСОБА_7 вчиняти пособницькі дії в інкримінований період, чи мав місце процес реалізації їх наслідків; відсутня належна конкретизації його дій як пособника;

-відсутність у викладі обвинувачення розмежування дій ОСОБА_7 та протиправної діяльності інших осіб, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, а також неконкретизованість того, які саме дії зазначених осіб сторона обвинувачення вважає наслідком пособництва з боку ОСОБА_7 .

Узагальнені доводи захисника ОСОБА_11 зводяться до такого:

-неконкретність висунутого обвинувачення, що полягає у систематичному використанні формулювань «більш точної дати не встановлено», «у невстановлений слідством спосіб/ час /місці» унеможливлює чітке визначення меж судового розгляду та, як наслідок, позбавляє обвинуваченого можливості належним чином реалізувати право на захист;

-відсутність у змісті обвинувального акта даних щодо потерпілого (в порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України) при висуненні обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення з матеріальним складом створює суперечність із твердженням прокурора про завдання майнової шкоди АТ «Укрзалізниця»;

-у порушення засади презумпції невинуватості обвинувальний акт містить категоричні твердження про вчинення корупційних кримінальних правопорушень третіми особами (із зазначенням їхніх анкетних даних), які не мають процесуального статусу обвинувачених у цьому кримінальному провадженні та стосовно яких відсутні обвинувальні вироки суду, що набрали законної сили; наведене створює упереджену оцінку винуватості ОСОБА_7 як пособника протиправної діяльності вказаних осіб;

-юридична невизначеність процесуального статусу зазначених осіб у цьому кримінальному провадженні унеможливлює перевірку та правову оцінку їх дій у межах даного судового розгляду.

Під час розгляду зазначених клопотань представники сторони захисту підтримали доводи та вимоги як власних клопотань, так і клопотань один одного. 

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_10 зауважив на неконкретизованість обвинувачення у вчиненні злочину спеціальним суб`єктом, що виразилася у відсутності юридичного та функціонального співвідношення між інкримінованими його підзахисному протиправними діями та обсягом його службових повноважень. 

Включення до змісту обвинувального акта розділу про рух кримінального провадження не відповідає вимогам ч.2 ст.291 КПК України, натомість такі відомості відображаються у реєстрі досудового розслідування. В обвинувальному акті зазначено інформацію про ряд інших кримінальних проваджень та обвинувачених, що виходять за межі даного судового розгляду. Наведені обставини становлять суттєві порушення та мають бути усунуті прокурором.

Прокурор у задоволенні клопотань заперечив, вважаючи наведені захистом недоліки такими, що можуть бути усунуті в ході судового розгляду та не є підставою для повернення обвинувального акта. Наголосив, що обвинувальний акт містить чіткий виклад встановлених стороною обвинувачення фактичних обставин кримінального правопорушення, належне формулювання обвинувачення та правову кваліфікацію дій обвинувачених відповідно до вимог статті 291 КПК України. Встановлені обставини наведені з тією деталізацією, наскільки це важливе в контексті даної кваліфікації, а встановлених доказів і фактів достатньо для формулювання саме такого обвинувачення. Наведені захистом внутрішні суперечності обвинувального акта зводяться до власного трактування фактичних обставин або власних версій і логічних зв`язків у даному кримінальному провадженні. 

Твердження про відсутність потерпілого як про суттєвий недолік обвинувального акта суперечить вимогам ст. 55, 56 КПК України, що передбачають згоду особи на залучення до кримінального провадження у такому статусі. Така згода може бути надана і під час судового провадження. Щодо незгоди з правової кваліфікацією, то суд за результатами судового розгляду може змінити його на більш м`яку.

Як підсумок, вважає, що жодних істотних порушень або суперечностей стороною захисту не наведено, крім цього заявлені недоліки не можуть бути усунуті шляхом проведення конкретних процесуальних чи слідчих дій, тому вважає за необхідне у задоволенні клопотань відмовити та здійснювати судовий розгляд в межах пред`явленого обвинувачення. 

Дослідивши клопотання, обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, заслухавши доводи учасників кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України обвинувальний акт виступає однією із форм закінчення досудового розслідування - це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, та засвідчується його завершення.

Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду та визначення його меж. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в його межах (ч. 1 ст. 337 КПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути прокурору обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Будь-якими іншими приписами КПК України, окрім ст. 291, не визначаються вимоги щодо форми та змісту обвинувального акта, тому суд під час підготовчого судового засідання має здійснити перевірку обвинувального акта на предмет відповідності виключно цій статті.

Слід зауважити, що вказана норма закону визначає можливість повернення обвинувального акта як право, а не обов`язок суду. Отже, підставою для такого повернення може слугувати не будь-яка невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка дійсно перешкоджає призначенню судового розгляду і не може бути усунута під час підготовчого провадження чи судового розгляду (залежно від виду та характеру недоліків). У кожному конкретному випадку суд має перевірити, чи дійсно певна невідповідність та недоліки обвинувального акта вимогам КПК України створюють перешкоди для судового розгляду. Така правова позиція також міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №520/8135/15-к.

Підстави для повернення обвинувального акта не можуть тлумачитися та застосовуватися з надмірним формалізмом - з метою запобігання безпідставному поверненню обвинувального акта і, як наслідок, невиправданому затягуванню кримінального провадження, що є неприпустимим як з огляду на права та інтереси обвинуваченого, так і з огляду на принцип розумності строків кримінального провадження.

У цьому провадженні стороною захисту порушено питання про невідповідність обвинувального акта вимогам п. 3, 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, тому суд обмежується дослідженням дотримання стороною обвинувачення змістовних вимог саме цих норм під час складання вказаного процесуального рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного потерпілого (п.3); виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п.5).

Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Разом із цим необхідно враховувати, що системний аналіз положень п. 13 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 110, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України дає підстави стверджувати, що визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення та здійснення правової кваліфікації кримінального правопорушення належить до дискреційних повноважень прокурора, а тому викладаються у такому вигляді, в якому вважає за необхідне саме прокурор.

Суд, маючи повноваження лише щодо вирішення обвинувачення по суті і лише в межах висунутого обвинувачення, не має права втручатися у дискреційні повноваження прокурора, вказуючи на факти та обставини, що потрібно встановити чи спростувати, та змінювати у будь-який спосіб зміст та обсяг обвинувачення і правової кваліфікації.

Вказаний висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17, згідно з якою кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг та повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною або неповною кваліфікацією дій обвинуваченого; визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Таким чином, прокурор як сторона кримінального провадження є самостійним у визначенні фактичних обставин кримінального правопорушення, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення, розкритті характеру дій обвинувачених та суті злочину. Вказане підтверджується і тим, що відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які «прокурор вважає встановленими».

Зіставленням положень ст. 291 КПК України та ст. 91 КПК України встановлено, що фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення входять до кола обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Так, згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, форма співучасті, якщо наявна, та інші обставини й факти, що стосуються вчиненого протиправного діяння, у тому числі розкривають причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням та наслідками), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а також вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування визначається як процес, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. І якщо відповідно до ст. 92-94 КПК України сторони кримінального провадження мають право збирати, перевіряти та оцінювати докази, то суд має право лише оцінювати зібрані у кримінальному провадженні докази з метою підтвердження чи спростування обставин, визначених у ст. 91 КПК України.

На підставі системного аналізу і тлумачення положень КПК України щодо судового провадження, завданням суду є оцінка доказів, зібраних слідчим/детективом і викладених слідчим/детективом чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (п. 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК України).

Суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження сторони обвинувачення, викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Наведена вище діяльність суду з оцінки зібраних доказів можлива виключно на стадії судового розгляду пред`явленого обвинувачення по суті, який є наступним етапом після закінчення підготовчих дій та починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта.

Питання про відповідність викладення матеріалу в обвинувальному акті фактичним обставинам справи, а також узгодженість викладених обставин із формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення є виключно предметом судового розгляду.

Таким чином, визначення повноти формулювання обвинувачення, розкриття характеру дій обвинувачених та суті злочину, підтвердження або спростування фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення на основі зібраних доказів, вирішення питання про достатність доказів на підтвердження ознак та елементів складу кримінального правопорушення здійснюється судом лише під час судового розгляду по суті шляхом оцінки доказів, зібраних у змагальному кримінальному провадженні.

Особливістю підготовчого провадження є те, що на цій стадії суд не оцінює повноту пред`явленого обвинувачення та правильність кваліфікації діяння, інкримінованого особі, а також законність отримання доказів, як і, власне, не досліджує докази на підтвердження чи спростування викладених в обвинувальному акті обставин.

Закріпивши можливість повернення обвинувального акта прокурору на підготовчому провадженні, законодавець очевидно не мав наміру створити таким чином простір для попередньої судової оцінки правильності та об`єктивності позицій сторін обвинувачення та захисту у змагальному кримінальному процесі. Вирішення цих питань під час підготовчого судового засідання суперечить призначенню цієї стадії кримінального провадження.

Щодо доводів захисника ОСОБА_11 про незазначення в обвинувальному акті даних про потерпілого та власне незалучення до кримінального провадження АТ «Укрзалізниця» як потерпілого суд зазначає таке.

Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 2, 3 ст. 55 КПК України).

Відповідно до ч.7 ст.55 КПК України якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.01.2019 у справі № 439/397/17, поняття «потерпілий» у матеріальному кримінальному праві та у кримінальному процесі за змістом не є тотожними, а набуття особою процесуального статусу потерпілого пов`язується з її волевиявленням.

Таким чином, законодавець закріпив диспозитивний характер визначення процесуального статусу потерпілого, поставивши його виникнення в залежність від волі самої особи, яка зазнала шкоди від кримінального правопорушення. За відсутності такого волевиявлення незазначення АТ «Укрзалізниця» в обвинувальному акті як потерпілого не суперечить вимогам п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Крім цього, доводи захисника ОСОБА_13 про те, що за відсутності потерпілого викладені в обвинувальному акті фактичні обставини не дозволяють встановити повний склад інкримінованого злочину, не ґрунтуються на вимогах закону. Викладене формулювання обвинувачення містить усі необхідні ознаки злочину з матеріальним складом і за змістом відповідає юридичній формулі інкримінованого кримінального правопорушення. Набуття особою процесуального статусу потерпілого, як уже зазначалося судом, є її диспозитивним правом, яке може бути реалізоване шляхом подання відповідної заяви на будь-якій стадії кримінального провадження. Таким чином наведена обставина не дає підстав для висновку про невідповідність обвинувального акта п.5 ч.2 ст.291 КПК України, як стверджує захисник.

Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_7 про недоліки опису відомостей про рух кримінального провадження суд зазначає таке. Відомості про рух кримінального провадження (дати повідомлення про підозру, виділення та об`єднання кримінальних проваджень, зупинення та поновлення розслідування, продовження строків) не є обов`язковим елементом змісту обвинувального акта за статтею 291 КПК України, а вказана інформація відображена в реєстрі матеріалів досудового розслідування, що додається до нього. З огляду на вказане неповнота викладу вказаних відомостей не свідчить про порушення вимог закону щодо змісту обвинувального акта.

Ключові події кримінального провадження, які зазначені у вказаній частині обвинувального акта та мають значення для обчислення строку досудового розслідування, як то: повідомлення про підозру 23.05.2023, виділення матеріалів щодо вказаної підозри, мотиви відліку строку досудового розслідування з 13.03.2024, тощо, детально проаналізовані колегією суддів та знайшли свою оцінку в ухвалі від 11.08.2026 за наслідками розгляду клопотань про закриття провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.Відтак підстав для надання повторної правової оцінки цим обставинам суд не вбачає.

Щодо доводів захисту ОСОБА_9 про відсутність детального опису службових повноважень обвинувачених з огляду на спеціальний суб`єкт інкримінованого злочину, суд наголошує, що зазначення посад обвинувачених, характер їх повноважень в АТ «Укрзалізниця» та спосіб, у який, на думку сторони обвинувачення, використано службове становище для заволодіння майном достатньо для розуміння інкримінованого діяння за ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК України. Більш детальне визначення службових повноважень потребує оцінки доказів і встановлення фактичних обставин справи, що є можливим лише на стадії судового розгляду. 

Щодо спільних доводів заявників щодо викладу фактичних обставин кримінального правопорушення із зазначенням анкетних даних інших осіб, колегія суддів зазначає, що з огляду на застереженням про виділення матеріалів щодо цих осіб в окреме кримінальне провадження такий виклад допускається. Вказане узгоджується із постановою ККС ВС від 19.06.2018 у справі № 757/26602/15-к.

Суд враховує, що вказівки на окремі дії таких осіб є необхідним елементом конкретизації інкримінованого, зокрема, ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , обвинувачення та опису механізму вчинення злочину у співучасті між обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.Вказана конструкція не суперечить приписами статті 17 КПК України та статті 62 Конституції України, адже не містить тверджень про винуватість осіб, а лише визначає межі та контекст інкримінованих обвинуваченим діянь. 

Більш того, посилаючись на порушення презумпції невинуватості осіб, які не є учасниками цього кримінального провадження, захисники не зазначають, на яких підставах обстоюють їхні права.

Доводи обох захистів про порушення ст. 28 КК України, що полягає у незазначенні необхідних ознак організованої групи та ролі обвинуваченого ОСОБА_9 в ній, а також неконкретизованість дій обвинуваченого ОСОБА_7 в контексті дій інших учасників суд також не бере до уваги. З урахуванням меж судового розгляду, визначених статтею 337 КПК України, суд позбавлений процесуальної можливості аналізувати діяльність осіб, матеріали щодо яких перебувають поза межами даного судового провадження, а також надавати правову оцінку діянням обвинувачених, які не інкриміновані їм в обвинувальному акті. 

Отже, наведене охоплюються питанням кваліфікації кримінального правопорушення, яке вирішується під час судового розгляду на підставі досліджених доказів. Необхідно зауважити також, що положеннями ч. 3 ст. 337 КПК України передбачено право суду на вихід за межі висунутого обвинувачення в частині зміни судом правової кваліфікації діяння, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, що також здійснюється за наслідками повного та всебічного дослідження доказів під час судового розгляду. 

Інші доводи захисту про відсутність опису конкретних дій обвинувачених, що становлять об`єктивну сторону злочину та вчинені як пособниками, неправильне визначення розміру предмету заволодіння, недостатню інтегрованість відомостей про окремі фактичні обставини (зокрема, щодо отримання ОСОБА_9 мобільних телефонів)у зміст сформульованого обвинувачення за своєю суттю зводяться до незгоди з обсягом та змістом висунутого обвинувачення, а також до оцінки його обґрунтованості та доведеності.

Указані доводи захисту стосуються фактичних обставин кримінальних правопорушень, які можуть бути встановлені лише під час судового розгляду справи, оскільки потребують дослідження доказів, та зводяться до незгоди з фактичними обставинами інкримінованих злочинів, які прокурор вважає встановленими, а також до незгоди зі способом формулювання обвинувачення, який застосовується прокурором в обвинувальному акті.

Також твердження про наявність суперечностей між окремими частинами обвинувального акта, щодо змісту пособництва обвинувачених, часових меж інкримінованих дій стосується оцінки узгодженості та переконливості позиції сторони обвинувачення, що також є предметом судового розгляду.

Суд повторно наголошує, що перевірка обґрунтованості обвинувачення, встановлення фактичних обставин кримінального провадження, оцінка доказів з точки зору їх належності, допустимості та достатності належать до предмета судового розгляду і не можуть здійснюватися судом у підготовчому судовому засіданні, на якому суд позбавлений можливості досліджувати докази з огляду на заборону, встановлену ч. 4 ст. 291 КПК України.

Перевірка цих доводів на стадії підготовчого провадження фактично означала б попередню оцінку судом доказів сторони обвинувачення, що суперечить засаді змагальності (ст. 22 КПК України) та виходить за межі повноважень суду на цій стадії.

При цьому визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, а також ступеня їх деталізації належить до дискреційних повноважень прокурора (постанови ККС ВС від 21 квітня 2021 року у справі № 295/12923/19 та від 03 липня 2019 року у справі № 273/1053/17), а тому невдоволення сторони захисту повнотою чи ступенем конкретизації такого викладу саме по собі не свідчить про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України.

Щодо використання стороною обвинувачення формулювань «більш точної дати не встановлено», «у невстановлений слідством спосіб/ час /місці» саме по собі не свідчить про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, позаяк КПК України вимагає викладення фактичних обставин кримінального правопорушення тією мірою, якою вони встановлені, та таких, які сторона обвинувачення вважає встановленими, а не виключно всі обставини, що підлягають доказуванню згідно зі ст. 91 КПК України.

Неможливість точно встановити час, місце чи окремі деталі способу вчинення злочину на стадії досудового розслідування є поширеною ситуацією в провадженнях про злочини у сфері службової діяльності та господарські злочини, де злочинна діяльність здійснювалася протягом тривалого періоду. Попри використання в обвинувальному акті виразів «у невстановлений досудовим розслідуванням час / місці / спосіб» обвинувальний акт у цьому провадженні містить часові межі злочинної діяльності, опис механізму вчинення злочинів, кола осіб та їхніх ролей, що в сукупності дає повне уявлення щодо кожного з елементів складу злочину, дозволяє зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою та є достатнім для розуміння обвинуваченими суті висунутого проти них обвинувачення, що є необхідною умовою для реалізації права на захист.

Щодо доводів захисту про те, що в обвинувальному акті не конкретизовано прямий умисел, корисливий мотив та спеціальну мету для кожного з обвинувачених суд зауважує, що відповідно до усталеної судової практики застосування положень ст. 94 КПК України доказування суб`єктивної сторони кримінального правопорушення здебільшого ґрунтується не на окремих прямих доказах, а на аналізі сукупності доказів, що характеризують поведінку обвинувачених, спосіб вчинення діяння та обстановку, в якій воно вчинялося. Висновок про наявність чи відсутність умислу, мотиву та мети робиться судом за результатами такого аналізу під час розгляду справи по суті.

Обвинувальний акт у цьому провадженні містить опис суб`єктивної сторони інкримінованих злочинів у обсязі, визначеному прокурором як достатньому на підставі зібраних доказів. Повнота та переконливість цього опису є предметом судового розгляду, а не підготовчого провадження.

У зв`язку з цим перевірка доводів сторони захисту вимагає не здійснення судом перевірки обвинувального акта на предмет відповідності вимогам КПК України щодо його форми та змісту, а фактично потребує занурення суду в пред`явлене обвинувачення по суті, надання оцінки достовірності/недостовірності встановлених прокурором фактичних обставин та надання висновків з приводу правильності/повноти/доведеності сформульованого обвинувачення.

Внаслідок цього суд доходить висновку, що повернення обвинувального акта з вказаних підстав під час підготовчого судового засідання є неможливим, оскільки суперечить завданню суду, яке він виконує під час підготовчого провадження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що питання про те, чи вплинули заявлені стороною захисту недоліки обвинувального акта на можливість реалізації обвинуваченими права на захист, підлягає оцінці не на етапі підготовчого судового засідання, а за результатами судового розгляду в цілому. Це пов`язано з тим, що недоліки формулювання обвинувачення, на які вказує сторона захисту, - зокрема неконкретність, суперечливість чи неповнота викладу фактичних обставин - не можуть бути належним чином оцінені абстрактно, у відриві від того, як обвинувачення реалізувалося на практиці. Лише в ході дослідження доказів, допиту обвинувачених, свідків та формування правової позиції сторони захисту стає видно, чи справді ці недоліки перешкодили обвинуваченим зрозуміти суть та обсяг пред`явленого обвинувачення, підготувати ефективний захист і спростувати конкретні обставини, викладені у обвинувальному акті. Тому повернення обвинувального акта прокурору на цій стадії, до початку судового розгляду, було б передчасним і невиправданим заходом: воно ґрунтувалося б на гіпотетичному, а не встановленому порушенні права на захист. Право на захист має оцінюватися не абстрактно-формально, через зіставлення тексту обвинувального акта з вимогами закону, а функціонально - через те, чи змогла сторона захисту реально скористатися своїми процесуальними можливостями протягом усього судового розгляду. Якщо суд дійде висновку, що заявлені захистом недоліки справді унеможливили ефективну реалізацію права на захист, це має враховуватися при ухваленні підсумкового рішення у справі.

Суд під час розгляду клопотань сторони захисту про повернення обвинувального акта встановив, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52022000000000169 від 07.07.2022 містить усі передбачені в законі відомості в обсязі, достатньому для розуміння суті пред`явленого обвинувачення та можливості його розгляду у судовому засіданні. Його складено відповідно до вимог ст. 291 КПК України; він містить усі формальні та змістовні елементи, передбачені законом, і не має недоліків, які перешкоджали б призначенню та проведенню судового розгляду.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення дотрималася вимог кримінального процесуального закону при складанні обвинувального акта, тому клопотання захисників про повернення обвинувального акта прокурору задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 110, 291, 293, 314, 315, 372, 376, 392, 395 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань захисників обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокатів ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_11 про повернення обвинувального акта прокурору у кримінальному провадженні №52022000000000169 від 07.07.2022 - відмовити.

Ухвала набуває законної сили з моменту постановлення та окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1 

Судді ОСОБА_2 

ОСОБА_3