УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

31 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 991/7682/21

провадження № 51-1413 ск 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року, 

встановив:

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду після ухвалення вироку в кримінальному провадженні № 52016000000000073 від 14 березня 2016 року стосовно ОСОБА_4 відмовила засудженому в задоволенні його клопотання про зарахування в строк відбування покарання часу його етапування з Республіки Молдова до України та часу перебування в полоні з 03 квітня по 03 серпня 2021 року. 

Не погодившись із указаним рішенням, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, керуючись ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), 21 липня 2026 року відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , у якій він порушує питання про перегляд у касаційному порядку ухвали апеляційного суду від 21 липня 2026 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучену копію судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України касаційне оскарження судового рішення забезпечується у визначених законом випадках.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягнути.

Згідно зі ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту оскарженого судового рішення вбачається, що засуджений звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу цього суду від 11 червня 2026 року, якою відмовлено в задоволенні його клопотання про зарахування до строку відбування покарання часу його етапування з Республіки Молдова до України та часу перебування в полоні з 03 квітня по 03 серпня 2021 року, хоча зазначена ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.

Тому, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_4 , оскільки вказане судове рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та поданої до неї копії судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_3