Справа № 991/11943/26

Провадження № 1-кп/991/116/26

 

 

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

01 жовтня 2026 року          

 

Вищий антикорупційний суд у складі судді ОСОБА_1 , 

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у закритому в частині судовому засіданні обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості від 16.09.2026 у кримінальному провадженні №52025000000000084, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.02.2025, за обвинуваченням 

громадянина України ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , освіта вища, є фізичною особою-підприємцем (сфера нерухомості), одружений, має на утриманні малолітню дитину 2023 року народження, 

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.3 ст.209 КК України,

 

В С Т А Н О В И В:

 

На розгляд Вищого антикорупційного суду надійшла угода про визнання винуватості, укладеною між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 . 

 

1. Щодо закритого в частині судового засідання

1.1. Захисник ОСОБА_5 заявив клопотання про розгляд справи про розгляд справи у закритому судовому засіданні, оскільки під час розгляду угоди може бути оприлюднена інформація, що охороняється законом, зокрема банківська інформація. Також зазначив, що розгляд угоди про визнання винуватості у відкритому судовому засіданні може негативно вплинути на розгляд основної справи, із якої виділені матеріали щодо ОСОБА_4 . 

1.2. Обвинувачений ОСОБА_4 клопотання підтримав, прокурор ОСОБА_3 не заперечував проти проведення судового засідання в закритому режимі. 

1.3. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК України суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини у разі, якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

При цьому положення щодо ухвалення рішення про закритий розгляд справи не є імперативними і не зобов`язують суд ухвалити таке рішення, а лише надають йому відповідну можливість з огляду на необхідність зберігати баланс між відкритістю судового розгляду і захистом прав осіб, що беруть у ньому участь.

1.4. Суд відхиляє доводи захисника про можливий негативний вплив розгляду цього кримінального провадження у відкритому судовому засіданні на розгляд основного кримінального провадження, з якого виділено матеріали щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . Адже сам по собі факт того, що відомості, які є предметом судового розгляду на підставі угоди про визнання винуватості, пов`язані з обставинами іншого кримінального провадження, не є достатньою підставою для обмеження принципу гласності судового провадження. Відкритість судового розгляду є загальним правилом кримінального провадження, тоді як його обмеження допускається лише за наявності передбачених законом підстав і за умови, що саме відкритий розгляд створює конкретний, а не абстрактно припустимий ризик заподіяння шкоди інтересам кримінального провадження.

Суд враховує, що можливість негативного впливу на інше кримінальне провадження не може обґрунтовуватися лише припущенням про те, що учасники або інші особи можуть ознайомитися з відомостями, які стали предметом відкритого розгляду. Для обмеження гласності необхідно встановити конкретний зв`язок між розголошенням певної інформації та реальною загрозою належному здійсненню правосуддя в іншому провадженні. Таких обставин стороною захисту не наведено, а судом не встановлено.

1.5. Разом із тим Суд бере до уваги інші доводи сторони захисту, пов`язані з можливістю розголошення під час судового розгляду відомостей, що містять банківську інформацію та охороняються законом. На відміну від посилань на можливий негативний вплив відкритого розгляду на основне кримінальне провадження, які самі по собі не підтверджують наявності достатніх підстав для обмеження гласності, у цій частині йдеться про конкретний зміст інформації, режим доступу до якої визначений законом. Тому необхідність забезпечення її належного захисту враховується Судом як самостійна підстава для обмеження відкритості судового розгляду в тій частині, в якій це є необхідним.

При цьому суд виходить із того, що захист конфіденційної інформації не потребує закриття всього судового засідання. Такий захід має бути співмірним із відповідною метою, а тому обмеження гласності застосовується лише щодо дослідження тих відомостей, розголошення яких може порушити передбачений законом режим їх охорони. В іншій частині судовий розгляд здійснюється відкрито.

1.6. Суд також вважає за необхідне визначити режим доступу до цього судового рішення з огляду на те, що під час судового розгляду окрема його частина проводилася у закритому судовому засіданні у зв`язку з необхідністю дослідження відомостей, які містять банківську таємницю. Рішення суду про проведення окремої частини судового засідання у закритому режимі спрямоване на забезпечення конфіденційності відповідної інформації саме в процесі її дослідження судом. Водночас таке рішення саме по собі не визначає режиму доступу до майбутнього судового рішення та не означає, що зміст судового рішення має бути автоматично віднесений до інформації з обмеженим доступом. Для вирішення питання про відкритість судового рішення визначальним є його фактичний зміст: чи містить текст вироку відомості, доступ до яких підлягає обмеженню, і чи може їх оприлюднення призвести до порушення встановленого законом режиму охорони відповідної інформації.

У цьому провадженні відомості, що становлять банківську таємницю, не відтворюються у тексті вироку в обсязі, який дозволяв би ідентифікувати відповідну банківську інформацію, її конкретні реквізити, операції, рахунки або інші дані, що перебувають під спеціальною правовою охороною. Відповідно, оприлюднення тексту цього вироку не призводить до розголошення тієї інформації, заради захисту якої окрема частина судового засідання проводилася у закритому режимі. Адже процесуальний режим дослідження доказу та режим доступу до тексту судового рішення не є тотожними категоріями.

Оскільки текст цього вироку не містить відомостей, розголошення яких призвело б до розкриття банківської таємниці, Суд не встановлює підстав для обмеження доступу до нього. Вирок підлягає проголошенню та оприлюдненню відповідно до загального правила відкритості судових рішень.

 

2. Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які передбачають кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується особа

2.1. У період з 2021 року по 2024 рік ОСОБА_4 як довірений рієлтор ОСОБА_1, усвідомлюючи, що останній тривалий час був співробітником Служби безпеки України та радником Офісу Президента України (поза штатом) і не має законних доходів, достатніх для придбання дороговартісної нерухомості, а також розуміючи мету оформлення права власності на нерухоме майно на підставних (номінальних) осіб, приховував факт його придбання та володіння ОСОБА_1 для недопущення викриття злочинного походження коштів, за попередньою змовою групою осіб. Дії ОСОБА_4 як пособника включають декілька різних епізодів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.209 КК України протягом 2021-2024 років. 

2.2. Починаючи з 03 серпня 2021 року ОСОБА_4 за дорученням ОСОБА_1 здійснював пошук офісних приміщень у комплексах «Новопечерські липки» та «Бульвар фонтанів», а також організовував їх перегляд. 

Надалі 12 вересня 2021 року ОСОБА_4 відзвітував ОСОБА_1 про результати пошуку, а після отримання інформації про подальші наміри ОСОБА_1 вживав заходів з усунення перешкод в укладенні правочину.

14 вересня 2021 року ОСОБА_4 попросив ОСОБА_1 надати паспортні дані осіб, на яких здійснювалося оформлення нерухомості. У відповідь на це ОСОБА_1 надав всі необхідні дані.

05 листопада 2021 року обвинувачений підшукав банківську установу (АБ «Укргазбанк») для проведення розрахунків за придбання ОСОБА_2 групи нежитлових приміщень № 333, № 334, № 335 в літ. А, в будинку АДРЕСА_3 за штучно заниженою договірною ціною 11 921 200 грн (за ринкової вартості 46 584 000 грн).

2.3. 11 липня 2022 року за дорученням ОСОБА_1 ОСОБА_4 сприяв укладенню договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 (загальною вартістю за договорами 9 513 505 грн за ринкової вартості 24 240 000 грн) шляхом координації та узгодження з причетними особами (ОСОБА_3, на яку раніше формально зареєстровано майно і від імені якої діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_2) дати, часу і місця укладення договорів.

2.4. 25 жовтня 2021 року ОСОБА_4 за дорученням ОСОБА_1 забезпечив набуття номінальним власником ОСОБА_5 у власність двох квартир АДРЕСА_5 ринковою вартістю 9 685 000 грн, а також створення та реєстрацію юридичної особи ТОВ «Ін-Істейт» з внесенням до її статутного капіталу вказаних квартир. 

Крім цього, 31 жовтня 2023 року та 29 березня 2024 року ОСОБА_4 , діючи як директор підконтрольного ОСОБА_1 ТОВ «Ін-Істейт», уклав від імені товариства договори купівлі-продажу двох квартир АДРЕСА_5 і розпорядився отриманими від покупців коштами. Зокрема, 08 листопада 2023 року перерахував згідно з договором позики на рахунок ТОВ «Аграрна інвестиційна компанія «Схід» кошти у розмірі 3 000 000 грн, а 08 травня 2024 року перерахував кошти у розмірі 2 908 000 грн на власний рахунок, які у подальшому зняв готівкою.

2.5. 28 грудня 2021 року ОСОБА_4 сприяв придбанню на довірену особу ОСОБА_6 чотирьох квартир загальною вартістю за договорами 13 081 199 грн (за ринкової вартості 30 245 000 грн), забезпечивши здійснення всіх необхідних для цього дій за вказівками ОСОБА_1.

2.6. ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що у період з 2021 року по 2024 рік, за попередньою змовою групою осіб, діючи в якості пособника, порадами, наданням засобів та усуненням перешкод сприяв ОСОБА_1 у легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом, на загальну суму 110 754 000 грн.

 

3. Відомості про укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 угоду про визнання винуватості

3.1. Угода про визнання винуватості укладена 22.09.2026 між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим  ОСОБА_4 за участю захисника  ОСОБА_6 . У ній наведено формулювання обвинувачення та правову кваліфікацію дій ОСОБА_4 із зазначенням статей Закону України про кримінальну відповідальність, що є тотожними до наведених в обвинувальному акті.

3.2. За змістом угоди ОСОБА_4 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому в обвинувальному акті кримінального правопорушення.

3.3. При укладенні угоди прокурор врахував:

- беззаперечне визнання ОСОБА_4 своєї винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні; 

-надання ОСОБА_4 викривальних показань стосовно себе та підтверджених доказами детальних, значних за обсягом та релевантних для кримінального провадження викривальних показань стосовно участі інших осіб у вчиненні цього кримінального правопорушення;

- характер і тяжкість кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_4 ;

-наявність суспільного інтересу у швидшому судовому провадженні, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, а також у викритті ним інших осіб з метою забезпечення 1) притягнення до відповідальності кожного, хто вчинив кримінальне правопорушення, та 2) спеціальної конфіскації їх активів у дохід держави; 

-наявність суспільного інтересу в запобіганні повторному вчиненню кримінальних правопорушень обвинуваченим та іншими особами.

3.4. Сторони дійшли згоди про перерахування ОСОБА_4 особисто або третіми особами на рахунок фонду БО «МБФ «Повернись живим» із призначенням платежу «благодійна допомога для збиття розвідувальних та ударних дронів (кримінальне провадження №52025000000000084)» грошової суми у розмірі 2 000 000 грн упродовж 6 (шести) місяців після набрання законної сили

3.5. Сторони узгодили призначення ОСОБА_4 за ч.5 ст.27 ч.3 ст.209 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях, що надають посередницькі та/або консультаційні послуги під час здійснення операцій з нерухомим майном на строк 3 роки.

На підставі ч.2 ст.75 КК України сторони погодили звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. 

Керуючись положеннями ст.77 КК України, сторони узгодили не застосувати додаткове покарання у виді конфіскації майна.

 

4. Позиції учасників судового провадження

4.1. Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив про відповідність умов угоди вимогам законодавства і просив її затвердити. Підтвердив добровільність укладання угоди сторонами. Наголосив, що умови угоди у повному обсязі відповідають інтересам суспільства в частині забезпечення швидкого судового провадження з дотриманням прав обвинуваченого. Укладення цієї угоди дозволило суттєво просунутися іншому кримінальному провадженню, в подальшому забезпечить притягнення до відповідальності осіб, роль яких у вчиненні кримінальних правопорушень є більш значимою, а також забезпечить застосування спеціальної конфіскації вартісного майна, отриманого злочинним шляхом. 

4.2. Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні повідомив обставини вчиненого кримінального правопорушення, підтвердив, що усвідомлює суть висунутого йому обвинувачення, визнає вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і не заперечує фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті і в угоді про визнання винуватості. Підтвердив, що укладання угоди про визнання винуватості носить добровільний характер, а виконання взятих на себе за угодою зобов`язань є реальним. Зазначив, що обізнаний про вид та розмір покарання, яке йому буде призначено у випадку затвердження угоди, погоджується на призначення такого покарання, а також підтвердив, що усвідомлює правові наслідки призначення такого покарання. 

Обвинувачений також підтвердив, що цілком розуміє наявність у нього права на повний судовий розгляд, у якому прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують; права мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; права допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення; права подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.

Підтвердив спроможність (за рахунок власних коштів або третіх осіб) перерахувати грошові кошти у сумі 2 000 000 на потреби ЗСУ. Повідомив про фінансові джерела, які можуть бути спрямовані на виконання умов угоди. Зазначив, що обізнаний із наслідками ненадходження узгоджених сум коштів на рахунок, вказаний в угоді про визнання винуватості. 

Підтвердив розуміння наслідків укладення та затвердження угоди, визначених у ст.473 КПК України, а також наслідків її невиконання, передбачених ст.476 КПК України.

Просив Суд затвердити угоду про визнання винуватості. 

4.3. Захисник ОСОБА_6 підтримав угоду про визнання винуватості, зазначив про добровільність її укладення. Укладена угода про визнання винуватості повністю відповідає вимогам КПК України. Правову кваліфікацію дій обвинуваченого захисник вважає правильною, скарги на дії детективів НАБУ і прокурорів САП відсутні. Вказав на те, що фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, відповідають наявним у матеріалах кримінального провадження. 

 

5. Мотиви, з яких Суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам законодавства і ухваленні вироку, а також положення законодавства, якими він керувався

При вирішенні питання щодо можливості затвердження угоди суд має встановити, що укладена сторонами угода відповідає вимогам законодавства і відсутні підстави для відмови в її затвердженні.

Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки прокурора, обвинуваченого, його захисника, Суд дійшов таких висновків.

 

5.1. Щодо відповідності умов угоди вимогам КПК України та КК України

5.1.1. Відповідно до ч.2 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або обвинуваченого. Угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами (п.3 ч.4 ст.469 КПК України).

Санкція ч.3 ст.209 КК України, інкримінованої ОСОБА_4 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Зазначене кримінальне правопорушення згідно з приписами ст.12 КК України належить до особливо тяжкого злочину. 

Відповідно до формулювання обвинувачення кримінальне правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_4 , вчинено за попередньою змовою групою осіб.

5.1.2. Згідно з п.9 ч.2 ст.52 КПК України у разі укладення угоди про визнання винуватості участь захисника є обов`язковою та забезпечується з моменту ініціювання угоди. Суд встановив, що угода між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 складена та підписана 22.09.2026 у присутності його захисника - адвоката ОСОБА_6 , про що свідчить його підпис. У судовому засіданні сторони підтвердили участь захисника із моменту ініціювання угоди. 

5.1.3. Вимоги до змісту угоди про визнання винуватості закріплені у ст.472 КПК України. Суд встановив, що подана на розгляд угода відповідає формальним і змістовним вимогам, оскільки містить усі необхідні реквізити та обставини. Вона містить формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Сформульоване в угоді обвинувачення відображає істотні фактичні обставини, які є тотожними викладу обставин в обвинувальному акті, і підтверджені в судовому засіданні обвинуваченим.

Суд встановив, що правова кваліфікація діяння обвинуваченого є правильною. Кримінально-правова оцінка дій обвинуваченого, викладена в угоді, відповідає ознакам, встановленим у нормах закону про кримінальну відповідальність. 

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив кожну із обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується та які викладені в угоді. У присутності захисника визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину. Обвинувачений і захисник у судовому засіданні погодилися з кваліфікацією дій, зазначеною в обвинувальному акті і угоді. 

Умовами угоди узгоджена співпраця обвинуваченого зі стороною обвинувачення, яка полягає у викритті ОСОБА_4 ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення у співучасті з ним під час судового розгляду у кримінальних провадженнях № 52022000000000169 від 07.07.2022, № 52025000000000084 від 19.02.2025, та інших виділених з них або об`єднаних з ними кримінальних провадженнях, які будуть узгоджуватись і суттєво не відрізнятися від пояснень, надісланих 22.09.2026.

5.1.4. В угоді зазначені враховані прокурором обставини, зокрема, беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості, ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового провадження, викритті ним інших осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, а також забезпечення спеціальної конфіскації їх активів у дохід держави.

5.1.5. Згідно з абз.5 ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди. 

Потерпілий у даному кримінальному провадженні відсутній. З огляду на завдання шкоди лише державним і суспільним інтересам вимоги абз.5 ч.4 ст.469 КПК України в угоді дотримано.

5.1.6. Відповідно до п.6 ч. 2 ст. 470 КПК України у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, укладення угоди про визнання винуватості здійснюється за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов`язки). Угода, що є предметом розгляду, погоджена заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_7 . 

Відтак невідповідності умов угоди вимогам КПК України та КК України Суд не встановив.

 

5.2. Щодо відповідності умов угоди інтересам суспільства

5.2.1. Відповідно до п.2 ч.7 ст.474 КПК України суд відмовляє у затвердженні угоди у разі невідповідності її умов інтересам суспільства. Запроваджуючи зазначену підставу для відмови у затвердженні угоди, законодавець виходив із того, що угода про визнання винуватості є винятком із загального порядку здійснення кримінального провадження, за якого судове рішення ухвалюється після повного судового розгляду із безпосереднім дослідженням усіх доказів. Саме тому можливість досягнення сторонами процесуального компромісу обумовлена не лише їхньою взаємною згодою, а й існуванням більш вагомого публічного інтересу, який виправдовує відступ від загальної процедури. Отже, перевірка відповідності угоди інтересам суспільства є не формальністю, а одним із ключових елементів судового контролю за законністю її укладення.

5.2.2. Під суспільним інтересом у кримінальному процесі слід розуміти сукупність публічних благ та цінностей, без забезпечення яких неможливе стабільне функціонування демократичної правової держави, належний рівень захисту прав людини, підтримання правопорядку та довіри суспільства до правосуддя. Такі інтереси визнаються державою, охороняються правом і реалізуються через діяльність органів кримінальної юстиції.

У кримінальному провадженні суспільний інтерес знаходить своє нормативне відображення насамперед у завданнях кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України. Його зміст полягає у забезпеченні захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, здійсненні швидкого, повного й неупередженого судового розгляду, а також у забезпеченні того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності відповідно до ступеня своєї вини, а жодна невинувата особа не зазнала кримінального переслідування чи необґрунтованого процесуального примусу.

Водночас у контексті інституту угод про визнання винуватості суспільний інтерес набуває особливого змісту. Він полягає не у самому лише скороченні тривалості судового провадження або економії процесуальних ресурсів. Такі наслідки є лише похідними. Визначальним є те, що відмова від проведення повного судового розгляду повинна компенсуватися досягненням інших суспільно значущих цілей кримінального судочинства, які за конкретних обставин є більш вагомими, ніж необхідність дослідження всіх доказів у загальному порядку.

Саме тому суспільний інтерес не може ототожнюватися із процесуальними інтересами прокурора чи обвинуваченого або їхнім бажанням завершити провадження шляхом компромісу. Досягнення домовленості між сторонами є лише передумовою укладення угоди, тоді як встановлення її відповідності інтересам суспільства є самостійним обов`язком суду.

5.2.3. В світлі конкретних обставин цієї справи Суд також бере до уваги, що ОСОБА_4 надавав послуги на ринку нерухомого майна (був ріелтором), підшукував для ОСОБА_1 об`єкти нерухомості, та, усвідомлюючи, що їх придбання здійснюватиметься за кошти, одержані злочинним шляхом, супроводжував укладення угод щодо придбання таких об`єктів. 

Діяльність суб`єктів господарювання, які надають посередницькі та/або консультаційні послуги під час здійснення операцій з нерухомим майном, законодавством віднесена до сфери первинного фінансового моніторингу. Відповідно до підпункту «є» пункту 7 частини другої статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» такі суб`єкти є спеціально визначеними суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Такий правовий статус має істотне значення для оцінки суспільної небезпечності встановленої поведінки ОСОБА_4 . Закон покладає на суб`єктів первинного фінансового моніторингу обов`язок організовувати свою діяльність таким чином, щоб виявляти підозрілі фінансові операції, здійснювати належну перевірку клієнтів, моніторинг фінансових операцій і вживати заходів для недопущення використання наданих ними послуг у протиправних цілях. Отже, у цій справі йдеться про поведінку особи, професійна діяльність якої за своїм правовим призначенням перебуває в одному з тих сегментів цивільного обороту, для яких законодавець установив спеціальні механізми протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. 

Особливого значення ці обставини набувають з огляду на те, що встановлена Судом поведінка ОСОБА_4 стосується не одноразового випадкового контакту з майном чи формального надання інформаційних послуг, а підшукування конкретних об`єктів нерухомості та супроводу правочинів щодо їх придбання за кошти, про злочинне походження яких він був обізнаний. Таким чином, його професійна діяльність була безпосередньо залучена до механізму перетворення злочинних коштів на активи, набуті у формально легальному цивільному обороті. 

Тому притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності як пособника у легалізації майна, одержаного злочинним шляхом, має самостійне суспільне значення. Воно засвідчує, що кримінально-правова оцінка поширюється не лише на особу, яка безпосередньо володіє злочинними коштами, а й на учасників інфраструктури, за допомогою якої такі кошти вводяться у легальний майновий оборот. Такий підхід має значення для протидії легалізації злочинних доходів, оскільки унеможливлює сприйняття професійного посередництва як юридично нейтральної діяльності за умови усвідомлення особою злочинного походження активів та спрямованості її дій на їх подальше використання.

Отже суспільний інтерес у цій справі зумовлений необхідністю забезпечення належного функціонування механізму первинного фінансового моніторингу як одного з інструментів протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Таким чином, ця ситуація виходить за межі обставин одного кримінального провадження та має ширший суспільний вимір, пов`язаний із захистом легального цивільного обороту, протидією використанню ринку нерухомості для набуття та інтеграції активів злочинного походження і забезпеченням належного виконання функцій первинного фінансового моніторингу його спеціально визначеними суб`єктами.

При чому укладення і затвердження угоди про визнання винуватості дає змогу не лише завершити конкретне кримінальне провадження, а й отримати судову оцінку нової для практики моделі поведінки у сфері обігу активів злочинного походження - за умови добровільного визнання винуватості та прийняття обвинуваченим передбачених угодою правових наслідків. Угода про визнання винуватості в цьому випадку становить суспільний інтерес як приклад практичного застосування цього процесуального механізму до кримінальних правопорушень, пов`язаних із легалізацією злочинних доходів та використанням для цього професійної діяльності у сфері нерухомості.

5.2.4. Водночас суспільний інтерес у затвердженні угоди визначається не лише встановленням кримінальної відповідальності обвинуваченого. Істотне значення має передбачена угодою його співпраця з органами досудового розслідування та/або прокурором, адже така співпраця спрямована на встановлення інших учасників механізму легалізації, джерел походження коштів, способів їх переміщення та перетворення, об`єктів нерухомості, придбаних за рахунок злочинних доходів, а також інших обставин, які мають значення для встановлення повного механізму кримінального правопорушення. У цьому аспекті інформація, якою володіє обвинувачений у зв`язку з безпосередньою участю у підборі об`єктів нерухомості та супроводженні відповідних правочинів, має особливу доказову цінність. Його професійна роль забезпечувала доступ до відомостей про фактичних учасників операцій, їхні наміри, порядок пошуку та вибору майна, переговори щодо його придбання, спосіб організації розрахунків та обставини укладення правочинів. Отримання такої інформації у межах співпраці обвинуваченого може сприяти встановленню пов`язаних із ним осіб та інших елементів механізму легалізації, які без такої співпраці потребували б проведення значно більшого обсягу процесуальних і слідчих дій.

Обвинувачений добровільно погодився надати правдиві показання щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень та ролі інших співучасників, а також зобов`язався співпрацювати зі стороною обвинувачення у пов`язаних кримінальних провадженнях.

Таке процесуальне співробітництво має самостійну суспільну цінність, оскільки сприяє встановленню об`єктивних обставин кримінального правопорушення, забезпечує повне дослідження діяльності усіх його учасників та підвищує ефективність кримінального переслідування осіб, які можуть бути причетними до вчинення інкримінованих злочинів.

Як вбачається зі змісту угоди, обвинувачений зобов`язується у подальшому надати викривальні показання щодо конкретних дій, вчинених за дорученням ОСОБА_1, для укладення правочинів щодо оформлення об`єктів нерухомості на третіх осіб.

Таким чином, кримінальне провадження щодо обвинуваченого за угодою не вичерпується притягненням до відповідальності одного з учасників уже встановленого механізму. За наявності передбачених угодою обов`язків щодо співпраці воно створює процесуальні передумови для подальшого викриття інших осіб, встановлення походження злочинних активів, виявлення майна, у яке вони були трансформовані, та припинення відповідного способу легалізації.

Окремого значення набуває те, що одним із результатів легалізації злочинних доходів у цьому випадку є придбання нерухомого майна. На відміну від одноразового використання грошових коштів, їх трансформація у нерухомість потенційно забезпечує тривале збереження економічної вартості злочинного доходу та створює можливість його подальшого використання, відчуження або приховування зв`язку з первісним джерелом. Тому встановлення обставин таких операцій і осіб, які забезпечували їх реалізацію, безпосередньо відповідає завданню кримінального провадження щодо припинення використання злочинних доходів і виявлення майна, одержаного внаслідок кримінального правопорушення.

5.2.5. Суд також враховує, що укладення угоди усуває необхідність проведення повного судового розгляду щодо обвинуваченого, оскільки останній беззастережно визнає свою винуватість, не оспорює фактичних обставин кримінального правопорушення, погоджується з їх юридичною кваліфікацією та підтверджує добровільність укладення угоди. Аналогічну правову позицію підтримує його захисник. За таких умов відсутній реальний кримінально-правовий спір щодо обставин пред`явленого обвинувачення, а тому проведення повного судового розгляду виключно з формальних міркувань не сприяло б більш повному досягненню завдань кримінального провадження.

Наслідком затвердження угоди також стане істотне скорочення процесуальних витрат, пов`язаних із необхідністю багаторазового виклику учасників кримінального провадження, дослідження значного обсягу документів та речових доказів, проведення допитів свідків і виконання інших процесуальних дій. У цьому контексті Суд підкреслює, що процесуальна економія сама по собі не є достатньою підставою для затвердження угоди. Вона набуває значення суспільного інтересу лише тоді, коли досягається без шкоди для законності, справедливості судового рішення та забезпечення прав учасників кримінального провадження.

У цьому випадку саме така ситуація і має місце, оскільки скорочення судової процедури не пов`язане зі зниженням стандартів судового контролю. Суд перевірив добровільність укладення угоди, усвідомлення обвинуваченим її наслідків, правильність правової кваліфікації кримінальних правопорушень, відповідність узгодженого покарання вимогам кримінального закону та відсутність будь-яких підстав вважати такий процесуальний компроміс несправедливим.

5.2.6. Суд також враховує, що затвердження угоди забезпечує реалізацію одного з основоположних принципів кримінального права - принципу невідворотності кримінальної відповідальності.

Обвинувачений визнає свою винуватість, приймає кримінально-правові наслідки вчиненого, бере на себе обов`язок сприяти встановленню обставин кримінального провадження. Такі дії свідчать не лише про процесуальну співпрацю зі стороною обвинувачення, а й про критичне ставлення до власної протиправної поведінки, що є важливим показником можливості його виправлення без застосування більш суворих заходів кримінально-правового впливу.

Крім того, погоджене сторонами покарання забезпечує досягнення як спеціальної, так і загальної превенції. З одного боку, воно покладає на обвинуваченого реальні кримінально-правові наслідки вчиненого, а з іншого - демонструє суспільству, що добровільне визнання винуватості не звільняє особу від кримінальної відповідальності, а лише допускає її реалізацію в особливому процесуальному порядку за умови досягнення цілей кримінального судочинства.

Таким чином, затвердження угоди не є проявом безкарності чи поблажливого ставлення держави до вчинених кримінальних правопорушень, а навпаки, підтверджує невідворотність кримінальної відповідальності та сприяє формуванню у суспільстві поваги до закону й довіри до правосуддя.

З огляду на беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості, відсутність спору щодо фактичних обставин обвинувачення, його готовність сприяти встановленню істотних для кримінального провадження обставин та досягнення інших суспільно значущих результатів проведення повного судового розгляду в загальному порядку не забезпечило б більш ефективної реалізації завдань кримінального провадження, ніж затвердження укладеної сторонами угоди.

5.2.7. Отже, у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес полягає у поєднанні декількох взаємопов`язаних результатів: невідворотності кримінальної відповідальності особи, яка сприяла легалізації злочинних доходів; отриманні від неї інформації, що може мати значення для викриття інших учасників та встановлення повного механізму кримінального правопорушення; виявленні майна, набутого за рахунок злочинних коштів; а також забезпеченні належного реагування держави на використання легального сектору ринку нерухомості для приховування та подальшого використання доходів злочинного походження у скороченій процедурі.

За таких обставин затвердження угоди забезпечує не відмову держави від належного кримінально-правового реагування, а його реалізацію в іншій, передбаченій законом процесуальній формі, за якої погоджені сторонами наслідки кореспондують із конкретним внеском обвинуваченого у досягнення завдань кримінального провадження. Саме сукупність зазначених обставин дає Суду підстави дійти висновку, що укладення та затвердження угоди про визнання винуватості у цьому випадку відповідає інтересам суспільства.

 

5.3. Щодо порушення умовами угоди прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб

5.3.1. Відповідно до п.3 ч.7 ст.474 КПК України під час перевірки угоди про визнання винуватості суд зобов`язаний встановити, чи не порушують її умови права, свободи чи інтереси сторін кримінального провадження або інших осіб. Така перевірка спрямована на забезпечення того, щоб укладення угоди не стало засобом неправомірного обмеження прав будь-якого учасника кримінального провадження чи інших осіб, а також щоб досягнутий між сторонами компроміс не виходив за межі їх процесуальної автономії.

5.3.2. Дослідивши зміст укладеної угоди, заслухавши пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисника, перевіривши добровільність досягнутих домовленостей, Суд встановив, що умови угоди не порушують прав, свобод чи законних інтересів сторін кримінального провадження, не покладають на них обов`язків, не передбачених законом, не позбавляють їх процесуальних гарантій та не містять положень, які могли б створити для будь-якої зі сторін надмірний чи непропорційний тягар. Навпаки, умови угоди є результатом вільного волевиявлення її сторін, відповідають їхнім процесуальним інтересам та не суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства.

5.3.3. Так само Суд не встановив, що затвердження угоди будь-яким чином порушує права, свободи чи законні інтереси інших осіб. При цьому Суд виходить із того, що предметом судового розгляду під час затвердження угоди про визнання винуватості є виключно питання відповідності такої угоди вимогам закону та можливості її затвердження. У межах такого провадження суд не вирішує питання про права, обов`язки, законні інтереси чи майно третіх осіб, не встановлює їх цивільно-правового статусу, не визначає обсяг їхніх прав чи обов`язків та не надає остаточної кримінально-правової оцінки діям осіб, які не є стороною відповідної угоди.

5.3.4. Сам по собі факт згадування інших осіб у процесуальних документах сторони обвинувачення, зокрема в обвинувальному акті чи інших матеріалах досудового розслідування, не означає, що вирок, постановлений на підставі угоди про визнання винуватості щодо однієї особи, вирішує питання про права, свободи чи інтереси таких осіб або встановлює їх винуватість. На відміну від вироку суду, обвинувальний акт та інші процесуальні документи сторони обвинувачення відповідно до п.13 ч.1 ст.3, статей 91, 92, 277, 291 КПК України містять лише сформульоване прокурором обвинувачення та виклад фактичних обставин, які, на думку сторони обвинувачення, підлягають доказуванню в суді. Такі відомості не мають преюдиційного значення для інших осіб та не породжують щодо них жодних юридичних наслідків.

5.3.5. Більше того, затвердження угоди про визнання винуватості щодо однієї особи не може розглядатися як встановлення обставин, обов`язкових для розгляду кримінальних проваджень щодо інших осіб. Кожен обвинувачений користується правом на індивідуальний, незалежний і безсторонній судовий розгляд, а його винуватість може бути встановлена виключно обвинувальним вироком суду, ухваленим за результатами дослідження доказів саме у кримінальному провадженні щодо цієї особи. Визнання винуватості одним обвинуваченим не може підміняти собою обов`язок сторони обвинувачення довести винуватість інших осіб у порядку, передбаченому КПК України.

5.3.6. З огляду на наведене, а також з метою безумовного дотримання принципу презумпції невинуватості та недопущення формування уявлення про винуватість осіб, стосовно яких відсутній обвинувальний вирок суду, Суд при викладенні мотивувальної частини цього Вироку виключив (знеособив) усі відомості, які могли б прямо чи опосередковано ідентифікувати інших осіб, окрім обвинуваченого, або створити враження про встановлення їхньої причетності до кримінального правопорушення. 

Обставини кримінального правопорушення викладені Судом виключно в тому обсязі, який є необхідним для перевірки відповідності угоди вимогам закону, встановлення фактичних підстав визнання винуватості та з`ясування ролі і дій ОСОБА_4 у механізмі вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. Наведення таких обставин не може тлумачитися як висновок Суду щодо винуватості, кримінально-правової кваліфікації чи будь-якої іншої юридичної оцінки дій інших осіб.

5.3.7. Аналогічно Суд не надає жодної оцінки діям інших осіб, які згадуються у цьому Вироку, оскільки питання щодо їхньої причетності до кримінального правопорушення, форми вини, обізнаності про можливу реалізацію протиправної схеми чи інших обставин, що входять до предмета доказування, не є предметом розгляду цього кримінального провадження та можуть бути встановлені виключно за результатами судового розгляду відповідних кримінальних проваджень із дотриманням усіх гарантій права на справедливий суд.

 

5.4. Щодо добровільності укладення угоди 

5.4.1. Відповідно до п.4 ч.7 ст.474 КПК України під час вирішення питання про затвердження угоди суд зобов`язаний переконатися, що її укладення є добровільним. Добровільність є однією з фундаментальних умов допустимості інституту угод у кримінальному провадженні, оскільки визнання винуватості та пов`язана з цим відмова особи від реалізації повного комплексу процесуальних прав можуть бути наслідком виключно її вільного та усвідомленого волевиявлення. Перевірка добровільності не обмежується лише формальним підтвердженням сторонами відсутності примусу. Суд повинен встановити, що рішення про укладення угоди було прийнято обвинуваченим самостійно, після належного розуміння її змісту, правових наслідків та процесуальних обмежень, які виникають у зв`язку із затвердженням угоди судом, а також за відсутності будь-якого незаконного фізичного, психологічного чи іншого впливу, здатного поставити під сумнів свободу волевиявлення.

5.4.2. Під час судового засідання Суд безпосередньо з`ясував позицію обвинуваченого ОСОБА_4 щодо обставин укладення Угоди. Обвинувачений підтвердив, що уклав її добровільно, після обговорення із захисником, повністю усвідомлюючи її зміст, правові наслідки та характер взятих на себе зобов`язань. Він зазначив, що умови Угоди погоджені сторонами спільно, відповідають його волевиявленню та не потребують будь-яких змін чи уточнень.

Обвинувачений та його захисники також підтвердили відсутність будь-якого незаконного впливу з боку органу досудового розслідування, прокурора чи інших осіб. Зокрема, вони повідомили про відсутність будь-якого фізичного або психологічного примусу, погроз, насильства, обману, незаконних обіцянок, введення в оману чи інших обставин, які могли б вплинути на свободу прийняття рішення щодо укладення угоди. Крім того, сторона захисту зазначила, що не має жодних скарг на рішення, дії чи бездіяльність детективів або прокурорів під час досудового розслідування, які могли б свідчити про здійснення неправомірного тиску з метою схилення обвинуваченого до укладення угоди.

Окремо Суд перевірив добровільність погодження обвинуваченим додаткового зобов`язання, передбачених Угодою. ОСОБА_4 підтвердив, що добровільно погодився на перерахування 2 000 000 грн на потреби ЗСУ, усвідомлює зміст цього обов`язку, його майнових наслідків та підтверджує наявність реальної можливості його виконати у погодженому сторонами порядку.

5.4.3. Прокурор також підтвердив, що всі умови угоди були предметом спільного обговорення сторін, досягнуті шляхом взаємного волевиявлення та без застосування будь-яких незаконних засобів впливу. За твердженням прокурора, укладення угоди стало результатом реалізації сторонами передбаченого кримінальним процесуальним законом права на процесуальний компроміс.

5.4.4. Під час безпосереднього спілкування з обвинуваченим Суд не встановив жодних обставин, які могли б свідчити про нерозуміння ним змісту угоди, сумніви щодо власної позиції або небажання підтримувати досягнуті домовленості. Поведінка обвинуваченого, його відповіді на запитання Суду, а також узгодженість позиції із захисником свідчать про послідовність, усвідомленість і добровільність прийнятого рішення.

5.4.5. Враховуючи пояснення сторін кримінального провадження, результати безпосередньої перевірки Судом волевиявлення обвинуваченого, відсутність будь-яких даних про застосування до нього незаконного впливу, а також відсутність будь-яких інших обставин, які могли б викликати обґрунтований сумнів у свободі його волевиявлення, Суд дійшов висновку, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, на основі вільного, усвідомленого та взаємного волевиявлення сторін, а тому відповідає вимогам п.4 ч.7 ст.474 КПК України.

5.4.6. Суд враховує, що добровільність означає не лише відсутність незаконного примусу, а й наявність реальної процесуальної альтернативи. Обвинувачений міг відмовитися від укладення угоди та наполягати на розгляді обвинувального акта в загальному порядку з дослідженням усіх доказів, допитом свідків і реалізацією всіх процесуальних прав, однак свідомо обрав інший, передбачений законом спосіб завершення кримінального провадження. Суд переконався, що вибір обвинуваченим порядку кримінального провадження був справді вільним, а не вимушеним.

 

5.5. Щодо можливості виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань

5.5.1. Відповідно до п.5 ч.7 ст.474 КПК України суд не вправі затвердити угоду про визнання винуватості, якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений об`єктивно не зможе виконати взяті на себе за угодою зобов`язання. Отже, предметом перевірки суду є не гарантія їх безумовного майбутнього виконання, а наявність реальної можливості їх виконати та відсутність очевидних обставин, які б свідчили про неможливість реалізації погоджених сторонами умов. Така перевірка здійснюється з урахуванням характеру кожного із зобов`язань, їх обсягу, змісту та об`єктивної здійсненності. Сам по собі факт того, що окремі зобов`язання мають виконуватися після затвердження Угоди, не свідчить про їх неможливість, якщо відсутні дані, які б обґрунтовано ставили під сумнів здатність обвинуваченого їх виконати.

5.5.2. Зі змісту угоди вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 взяв на себе обов`язок повністю та беззастережно визнати свою винуватість в обсязі пред`явленого обвинувачення та надавати під час судового розгляду повні, правдиві й послідовні показання щодо власної участі та участі інших обвинувачених у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

5.5.3. В судовому засіданні обвинувачений підтвердив обставини сформульованого обвинувачення, беззастережно визнав свою винуватість, надав показання щодо власної ролі у вчиненні кримінальних правопорушень, підтвердив викладені в угоді фактичні обставини та висловив щире каяття у вчиненому. Отже, у цій частині взяті на себе зобов`язання вже реалізовані.

Крім того, обвинувачений у судовому засіданні підтвердив свою готовність і надалі виконувати умови угоди, зокрема співпрацювати зі стороною обвинувачення у кримінальних провадженнях № 52022000000000169 від 07.07.2022, № 52025000000000084 від 19.02.2025 та інших виділених з них або об`єднаних з ними кримінальних провадженнях шляхом надання правдивих викривальних показань та їх підтвердження під час судового розгляду. Суд не встановив будь-яких об`єктивних обставин, які б свідчили про неможливість виконання ним цього зобов`язання. 

5.5.4. Суд також врахував, що обов`язок надавати правдиві показання є особистим процесуальним обов`язком обвинуваченого, виконання якого залежить насамперед від його власного волевиявлення та добросовісної процесуальної поведінки. Під час судового засідання поведінка обвинуваченого, його відповіді на запитання Суду та підтвердження готовності дотримуватися умов угоди не викликали сумнівів щодо реальності виконання цього зобов`язання.

5.5.5. Окремо Суд перевірив можливість виконання обвинуваченим майнового зобов`язання, передбаченого угодою. ОСОБА_4 підтвердив свою фінансову спроможність перерахувати 2 000 000 грн на визначену угодою благодійну мету як особисто, так і за рахунок коштів третіх осіб. Суд перевірив наведені сторонами відомості та не встановив обставин, які б свідчили про очевидну неможливість виконання цього зобов`язання або його завідомо нереалістичний характер. Отже, передбачена угодою сума є визначеною, спосіб її сплати - зрозумілим, а можливість виконання - такою, що може бути перевірена прокурором чи судом.

Водночас Суд вважає за необхідне окремо оцінити допустимість визначення одержувачем такого платежу благодійної організації - БО «МБФ «Повернись живим». Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» прямо визначає благодійну організацію як юридичну особу приватного права, а благодійну діяльність - як добровільну особисту та/або майнову допомогу для досягнення визначених законом цілей.

Сам по собі приватноправовий статус одержувача коштів не свідчить про незаконність відповідної умови угоди. Для її оцінки визначальними є правова природа зобов`язання, підстава його виникнення, його зміст, мета та спосіб виконання.

Зі змісту угоди вбачається, що обов`язок перерахувати 2 000 000 грн не встановлюється державою як загальнообов`язковий платіж на користь приватної юридичної особи, не є штрафом, конфіскацією майна, податком, збором чи іншим публічно-правовим стягненням. Його підставою є домовленість прокурора та обвинуваченого, виражена в угоді про визнання винуватості, яку Суд перевіряє відповідно до вимог ст. 474 КПК України.

Такий платіж також не може ототожнюватися з відшкодуванням шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням. У цьому кримінальному провадженні, як установив Суд, діями ОСОБА_4 шкоди не завдано, а тому відповідне майнове зобов`язання не замінює виконання обов`язку з відшкодування шкоди, який за наявності відповідних передумов має самостійне правове значення. Його зміст полягає в іншому - у взятті обвинуваченим на себе визначеного майнового зобов`язання, погодженого сторонами угоди.

Суд не вбачає також підстав вважати, що погодження такого платежу фактично приховує застосування до ОСОБА_4 іншого виду кримінального покарання або заходу кримінально-правового характеру, не передбаченого законом. 

Суд виходить із того, що затвердження угоди саме по собі не означає передачі державою чи судом приватній юридичній особі повноважень щодо примусового вилучення майна обвинуваченого. Суд не звертає стягнення на кошти ОСОБА_4 на користь благодійної організації. Правовою підставою їх перерахування є погоджене обвинуваченим зобов`язання, яке він добровільно взяв на себе в межах укладення угоди. Відповідно, приватний статус одержувача не змінює джерела виникнення цього обов`язку.

Істотне значення має також зміст і цільове призначення платежу. Відповідно до умов угоди кошти мають бути перераховані на рахунок БО «МБФ «Повернись живим» із зазначенням у платіжному документі призначення: «благодійна допомога для збиття розвідувальних та ударних дронів». Отже, угодою визначено не лише розмір майнового зобов`язання та його одержувача, а й конкретну суспільно корисну мету, для досягнення якої воно виконується. Таке цільове призначення відповідає визначеній законом природі благодійної діяльності як добровільної майнової допомоги та дає змогу відмежувати погоджений сторонами платіж від передачі коштів на задоволення приватного майнового інтересу конкретної особи.

Зазначене має значення і для перевірки відповідності угоди інтересам суспільства. Відповідно до ст. 474 КПК України суд зобов`язаний відмовити в затвердженні угоди, якщо її умови не відповідають інтересам суспільства, порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, або якщо існує очевидна неможливість виконання взятих обвинуваченим зобов`язань.

У цьому випадку погоджене сторонами майнове зобов`язання має конкретний суспільно корисний зміст, його розмір є визначеним, одержувач - індивідуалізованим, а порядок виконання - таким, що допускає документальну перевірку. За таких обставин Суд не має підстав вважати, що включення відповідної умови до угоди суперечить інтересам суспільства.

Окремої оцінки потребує питання перевірюваності виконання такого зобов`язання. Умовами угоди визначено суму платежу, його одержувача та цільове призначення. Тому факт виконання може бути підтверджений платіжним документом, з якого можливо встановити суму, дату, рахунок одержувача та призначення платежу. Крім того, законодавство про благодійну діяльність передбачає обов`язки щодо звітності благодійних організацій, що створює додаткові можливості для перевірки діяльності одержувача благодійної допомоги.

Водночас Суд бере до уваги, що відповідне майнове зобов`язання не може використовуватися сторонами угоди для обходу імперативних вимог закону. Зокрема, його зміст не повинен спрямовуватися на задоволення приватного майнового інтересу конкретної особи, приховувати передачу майна поза встановленими законом процедурами, порушувати права третіх осіб або замінювати виконання обов`язку, який прямо встановлений законом. Під час перевірки угоди таких обставин Судом не встановлено. Не встановлено також обставин, які б ставили під сумнів законність походження коштів, що є предметом відповідного зобов`язання, або свідчили про те, що їх перерахування матиме наслідком розпорядження майном, яке підлягає арешту, спеціальній конфіскації чи іншому передбаченому законом примусовому вилученню.

За таких обставин Суд оцінює погоджене сторонами майнове зобов`язання у його сукупному змісті як добровільно прийняте обвинуваченим зобов`язання здійснити визначений платіж на конкретну благодійну мету, із визначенням його розміру, одержувача та способу виконання. Обмежень, відповідно до яких в межах угоди про визнання винуватості майнове зобов`язання могло б бути виконане виключно на користь держави, положення КПК України не містять. Натомість ст. 474 КПК України орієнтує суд на перевірку конкретних критеріїв: законності умов угоди, їх відповідності інтересам суспільства, дотримання прав інших осіб, добровільності та реальної можливості виконання взятих зобов`язань. Предметом судового контролю в цій частині перевірки умов угод є законність змісту домовленості, а не належність одержувача коштів до державного сектору. В іншому випадку особа, яка вільно розпоряджається належними їй коштами, не могла б в межах угоди добровільно погодити їх передачу на суспільно корисну мету лише через те, що одержувачем є приватна юридична особа. Такий висновок не випливає ані з положень КПК України, ані із загальних засад цивільного законодавства щодо свободи розпорядження особою своїм майном.

Визначення БО «МБФ «Повернись живим» одержувачем коштів не суперечить вимогам закону. За встановлених Судом обставин відповідне зобов`язання має визначений зміст, конкретну суспільно корисну мету, передбачає зрозумілий спосіб виконання та допускає його об`єктивну перевірку. Воно виникає з волевиявлення обвинуваченого, вираженого в укладеній ним угоді, а не з владного рішення про примусове вилучення його майна.

5.5.6. Суд виходить із того, що перевірка можливості виконання угоди не означає встановлення факту її повного виконання на момент постановлення вироку. Закон вимагає від суду оцінити лише те, чи є погоджені сторонами зобов`язання реально здійсненними та чи відсутні об`єктивні перешкоди для їх виконання. Питання належного виконання угоди після її затвердження, а також наслідки можливого невиконання окремих її умов вирішуються у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

5.5.7. З урахуванням змісту угоди, пояснень обвинуваченого, його поведінки під час судового розгляду, часткового фактичного виконання взятих на себе зобов`язань та відсутності будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили про неможливість виконання решти погоджених сторонами умов, Суд дійшов висновку про реальну можливість виконання ОСОБА_4 усіх взятих на себе за угодою зобов`язань. Очевидної неможливості їх виконання, яка відповідно до п.5 ч.7 ст.474 КПК України унеможливлювала б затвердження угоди, Судом не встановлено.

 

5.6. Щодо відповідності умов угоди вимогам закону в частині призначення покарання

5.6.1. За приписами ст.472 КПК України суттєвою умовою, яку має містити угода про визнання винуватості, є узгоджене сторонами угоди покарання, а також звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням (у випадку досягнення такої домовленості). Відтак, Суд має перевірити узгоджене між прокурором та обвинуваченим покарання на предмет відповідності вимогам закону, а також можливість звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

5.6.2. Разом із тим погодження сторонами виду та розміру покарання саме по собі не є достатньою підставою для його призначення судом. На відміну від сторін кримінального провадження, які реалізують своє право на досягнення процесуального компромісу, суд не є учасником відповідних домовленостей і не пов`язаний ними безумовно. Обов`язок суду полягає у здійсненні самостійної перевірки того, чи відповідає узгоджене сторонами покарання вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства, чи не виходить воно за межі санкції відповідної статті закону України про кримінальну відповідальність, чи допускається законом застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також чи відсутні інші законодавчі перешкоди для затвердження таких домовленостей.

Перевіряючи зазначені обставини, Суд виходить із того, що затвердження угоди не означає автоматичного погодження із запропонованим сторонами покаранням. Судове рішення у будь-якому випадку має ґрунтуватися на вимогах закону та принципах кримінального судочинства, а узгоджене сторонами покарання повинно відповідати загальним засадам призначення покарання, встановленим Кримінальним кодексом України, забезпечувати реалізацію його мети та не суперечити інтересам суспільства.

5.6.3. Отже, предметом перевірки Суду є не лише формальна наявність у тексті угоди домовленості щодо покарання, а й її відповідність вимогам кримінального закону, допустимість застосування погоджених сторонами положень про звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також законність усіх правових наслідків, які сторони пов`язують із затвердженням Угоди.

5.6.4. Відповідно до ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч.5 ст.65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

Причому, відповідно до ч.5 ст.68 КК України при призначенні покарання співучасникам кримінального правопорушення Суд, керуючись положеннями ст. 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення.

5.6.5. Відповідно до ч.2 ст.4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Санкція ч.3 ст.209 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення, яка є незмінною в частині санкції на момент розгляду) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

За змістом угоди про визнання винуватості сторони погодили покарання за ч.3 ст.209 КК України з урахуванням положень ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях, що надають посередницькі та/або консультаційні послуги під час здійснення операцій з нерухомим майном на строк 3 роки. 

Ураховуючи можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства, сторонами узгоджено звільнення ОСОБА_4 на підставі ч.2 ст.75 КК України від відбування основного покарання у виді 5 років позбавлення волі з випробуванням.

Сторони також погодили не застосовувати до ОСОБА_4 покарання у виді конфіскації майна. 

5.6.6. Затверджуючи угоду із погодженим основним покаранням у виді 5 років позбавлення волі, Суд виходить із такого. Відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України. Наведене положення передбачає можливість індивідуалізації покарання у випадках, коли застосування мінімальної межі санкції з огляду на конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу винного не відповідало б належному співвідношенню між тяжкістю вчиненого правопорушення і призначеним покаранням. При цьому закон пов`язує можливість такого відступу не з наявністю якоїсь однієї наперед визначеної обставини, а із сукупністю обставин, які у своєму взаємозв`язку істотно впливають на оцінку ступеня тяжкості вчиненого.

Стаття 69 КК України не містить застереження щодо неможливості її застосування при затвердженні угоди про визнання винуватості. Навпаки, відповідно до ст. 472, 474 та 475 КПК України питання про узгоджений сторонами вид і розмір покарання є одним із предметів судової перевірки при затвердженні такої угоди. 

Частина 5 ст.27 КК України, інкримінована ОСОБА_4 , визначає особливості відповідальності пособника, а відповідно до ч.5 ст.68 КК України при призначенні покарання співучасникам суд має враховувати характер і ступінь участі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення. Отже, індивідуалізація покарання у такому випадку має здійснюватися з урахуванням не лише юридичної кваліфікації вчиненого, а й фактичної ролі конкретної особи у реалізації злочинного умислу.

Водночас Суд бере до уваги, що застосування ст.69 КК України потребує встановлення саме сукупності обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Тому кожна з установлених у цьому кримінальному провадженні обставин підлягає оцінці не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими обставинами, характером участі обвинуваченого та його поведінкою після вчинення кримінального правопорушення.

Суд враховує, що ОСОБА_4 раніше не судимий, має постійну діяльність і стабільний дохід, одружений, має на утриманні малолітню дитину. Наведені відомості характеризують особу обвинуваченого та мають значення для індивідуалізації покарання відповідно до вимог ст.65 КК України. 

Окремо суд бере до уваги щире каяття ОСОБА_4 , на що вказує зокрема: (1) беззастережне визнання своєї вини в судовому засіданні; (2) надання ним відповідей на всі запитання суду щодо обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення: (3) негативне ставлення обвинуваченого щодо вчинення кримінального правопорушення; (4) бажання виправити свою поведінку, в тому числі шляхом сприяння досудовому розслідуванню і судовому розгляду в інших кримінальних провадженнях; (5) готовність понести покарання, обумовлене в угоді. Таке ставлення особи після вчинення кримінального правопорушення має значення при визначенні її суспільної небезпечності та оцінці можливості досягнення цілей покарання без призначення покарання в межах мінімальної межі, встановленої санкцією ч.3 ст.209 КК України.

Суд також враховує добровільне перерахування ОСОБА_4 коштів, внесених як заставу, на підтримку Збройних Сил України. Така поведінка не змінює правової оцінки вчиненого та сама по собі не є підставою для зниження порогу мінімального покарання. Водночас у сукупності з іншими встановленими обставинами вона характеризує ставлення обвинуваченого до вчиненого, його посткримінальну поведінку та готовність добровільно спрямовувати власні ресурси на суспільно значущу мету, а тому підлягає врахуванню при індивідуалізації покарання.

При цьому Суд бере до уваги відсутність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання.

Суд також враховує зміни в особистому та сімейному становищі ОСОБА_4 , що відбулися після вчинення злочину та до моменту розгляду кримінального провадження Судом. Зокрема, на час укладення угоди його сімейний стан був іншим, тоді як на момент судового розгляду обвинувачений одружився, а у 2023 році у нього народилася дитина, яка перебуває на його утриманні. 

У сукупності наведені обставини свідчать про наявність істотних індивідуальних особливостей кримінально-правової ситуації ОСОБА_4 , які мають бути враховані при призначенні покарання. Сукупний вплив обставин, оцінений з урахуванням характеру та ступеня участі обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, його поведінки після його вчинення, даних про особу, наявності пом`якшуючих і відсутності обтяжуючих обставин. Відповідно істотно знижується ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення у значенні ч.1 ст.69 КК України та, з урахуванням особи винного, дає підстави для призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.3 ст. 209 КК України.

При визначенні конкретного розміру такого покарання Суд бере до уваги, що мінімальна межа санкції ч.3 ст.209 КК України становить 8 років позбавлення волі. Водночас за наведених вище обставин призначення покарання саме в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією, не є єдиним можливим способом забезпечення цілей покарання. Узгоджений сторонами строк покарання у виді 5 років позбавлення волі відповідає встановленим у цьому кримінальному провадженні обставинам, ступеню індивідуальної суспільної небезпечності обвинуваченого та його посткримінальній поведінці.

5.6.7. Відповідно до ч.2 ст.75 КК України Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. Згідно з ч.4 ст.75 КК України іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Вирішуючи питання про можливість затвердження звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, Суд виходить із такого. Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, він може звільнити особу від його відбування з випробуванням.

Отже, застосування ст.75 КК України передбачає здійснення судом індивідуальної оцінки сукупності обставин, пов`язаних як із вчиненим кримінальним правопорушенням, так і з особою винного та його поведінкою. При цьому призначення покарання у виді позбавлення волі в межах, установлених ч.1 ст.75 КК України, саме по собі не зумовлює застосування випробування, однак відкриває для суду можливість оцінити, чи є реальна ізоляція особи від суспільства необхідною для досягнення цілей покарання. 

У цьому кримінальному провадженні сторони узгодили ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. Таким чином, за формальним критерієм тривалості призначеного основного покарання передбачена ст. 75 КК України можливість його застосування наявна.

Оцінюючи можливість виправлення ОСОБА_4 без відбування призначеного покарання, Суд бере до уваги насамперед його особу та спосіб життя. Наведені у пункті 5.6.6 цього вироку обставини свідчать про наявність у нього сталих соціальних зв`язків, сімейних обов`язків і професійної активності, а також законного джерела доходу. Наведені дані у сукупності з роллю ОСОБА_4 у вчиненому кримінальному правопорушенні та його ставленні до вчиненого дають Суду підстави вважати, що ізоляція від суспільства для досягнення цілей покарання не є необхідною, а можливість його виправлення може бути реалізована в умовах контролю за його поведінкою протягом іспитового строку.

При цьому Cуд виходить із того, що застосування ст.75 КК України не нівелює призначеного покарання. Вирок із визначенням покарання у виді позбавлення волі та встановленням іспитового строку створює для засудженого юридично визначений період, протягом якого він повинен довести своє виправлення, виконувати покладені судом обов`язки та утримуватися від вчинення нових кримінальних правопорушень. У разі невиконання встановлених законом або судом вимог наслідки такого порушення визначаються кримінальним законом.

5.6.8. Відповідно до ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Відповідно до санкції ст.209 КК України призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна є обов`язковим. 

Водночас згідно зі ст.77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо корупційного кримінального правопорушення, кримінального правопорушення, пов`язаного з корупцією, може бути також призначене додаткове покарання у виді конфіскації майна за умови його узгодження сторонами угоди. Як вбачається зі змісту угоди, сторони погодили не застосувати додаткове покарання у виді конфіскації майна.

5.6.9. Суд також звертає увагу, що інкримінована стаття передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади чи займатися певною діяльністю. Ураховуючи, що вчинення кримінального правопорушення безпосередньо пов`язане із рієлторською діяльністю, у тому числі із займаною обвинуваченим посадою директора ТОВ «ІН-ІСТЕЙТ», Суд дійшов висновку, що призначення покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях, що надають посередницькі та/або консультаційні послуги під час здійснення операцій з нерухомим майном, є виправданим і необхідним. 

5.6.10. Відтак Суд дійшов висновку, що узгоджене сторонами покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.3 ст.209 КК України, за своїм видом та розміром відповідає характеру тяжкості вчиненого діяння та особі обвинуваченого, а також загальним засадам його призначення, встановленим законом України про кримінальну відповідальність, і здатне забезпечити досягнення мети призначення покарання.

5.6.11. Суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом (ч.3 ст.75 КК України).

З огляду на встановлені обставини Суд дійшов висновку про необхідність встановити ОСОБА_4 іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки із покладенням таких обов`язків:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

 

6. Висновки суду

З урахуванням зазначених обставин Суд дійшов висновку, що угода про визнання винуватості, укладена між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 , відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність і кримінального процесуального законодавства.

Суд не встановив підстав для відмови в затвердженні угоди, передбачених ч.7 ст.474 КПК України, тому Суд затверджує угоду про визнання винуватості шляхом ухвалення вироку та призначає обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

 

7. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку на підставі угоди

7.1. Цивільний позов

У цьому провадженні цивільний позов не заявлено. 

 

7.2. Процесуальні витрати

Відповідно до вимог п.13 ч.1 ст.368 та ч.4 ст.374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат. Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні. 

 

7.3. Винагорода викривачу

Викривач у цьому кримінальному провадженні відсутній.

 

7.4. Спеціальна конфіскація

Підстави для застосування спеціальної конфіскації відсутні. 

 

7.5. Заходи забезпечення кримінального провадження

7.5.1. Запобіжний захід

Згідно з п.1 ч.4 ст.374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.02.2025 у справі №991/841/25 частково задоволено клопотання детектива та застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 1 816 800 грн. Визначений розмір застави 10 лютого 2025 року і 11 лютого 2025 року внесений як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 22.04.2025 у справі №991/3420/25 ОСОБА_4 змінено запобіжний захід у вигляді застави на особисте зобов`язання строком до 22.06.2025, а грошові кошти у розмірі 1 816 800 грн, внесені в якості застави, перераховано на спеціальний рахунок Національного банку України для підтримки ЗСУ.

На час розгляду угоди запобіжний захід щодо обвинуваченого відсутній. 

 

7.5.2. Арешт майна

Згідно з ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03.02.2025 у справі №991/842/25 накладено арешт на автомобіль PORSCHE TAYCAN, VIN-код НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 , шляхом тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження таким майном. Метою накладення арешту є забезпечення конфіскації майна як виду покарання. 

З урахуванням того, що учасники погодили не застосовувати покарання у вигляді конфіскації майна, цей арешт має бути скасований з моменту набрання цим вироком законної сили.

 

7.5.3. Щодо речових доказів і документів

Згідно з ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Враховуючи положення ст.100 КПК України та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України, суд вирішує документи, надані сторонами, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Речові докази в цьому кримінальному провадженні до суду не подавались.

 

7.6. Підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні.

 

Керуючись статтями 12, 65-67 КК України, статтями 100, 373-376, 469-475 КПК України, Суд

 

УХВАЛИВ:

 

1.Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 22.09.2026 між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим  ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 52025000000000084 від 19.02.2025.

1.1.  ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.3 ст.209 КК України. 

1.2. Призначити ОСОБА_4 з урахуванням положень ч.1 ст.69 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях, що надають посередницькі та/або консультаційні послуги під час здійснення операцій з нерухомим майном на 3 роки. Покарання у виді конфіскації майна не застосовувати.

1.3. Звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді 5 років позбавлення волі з випробуванням, встановити йому іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки. Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

1.4. Покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: 

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

1.5. Покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах чи організаціях, що надають посередницькі та/або консультаційні послуги під час здійснення операцій з нерухомим майном, виконується самостійно.

2. Документи, надані сторонами, залишити в матеріалах кримінального провадження.

3. Накладений арешт ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03.02.2025 у справі №991/842/25 скасувати після набрання цим вироком законної сили. 

4. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, та обмежень, визначених у ч. 2 ст. 473 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

5. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

6. Роз`яснити учасникам провадження, що згідно зі ст.476 КПК України у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

7. Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст.389-1 КК України.

 

 

 

Суддя ОСОБА_8