ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 182/1165/21 

провадження № 51- 2823 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 , 

в режимі відеоконференції:

засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженої ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_13 на вирок Вищого антикорупційного суду від 09 жовтня 2024 року та вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07 травня 2026 року, а також касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07 травня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020040000000468, за обвинуваченням 

ОСОБА_6 ,      ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, 

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Ярунь Новоград-Волинського району Житомирської області, жительки АДРЕСА_2 , раніше не судимої, 

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК України,

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Піски Баштанського району Миколаївської області, жителя АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 09 жовтня 2024 року визнано винуватими та засуджено:

ОСОБА_6 :

-  за ч. 5 ст. 191 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у органах державної влади, місцевого самоврядування пов`язані з виконанням адміністративно-господарчих та організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю; 

- за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади у органах державної влади, місцевого самоврядування пов`язані з виконанням адміністративно-господарчих та організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки та на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від цього покарання. 

ОСОБА_7 :

- за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою строком на 1 рік з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є її власністю; 

- за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою строком на 1 рік та на підставі ч. 5 ст. 74 та п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від цього покарання;

- за ч. 1 ст. 209 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою строком на 1 рік з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є її власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості грунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою строком на 1 рік з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є її власністю. 

ОСОБА_13 :

- за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою строком на 1 рік з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю; 

- за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою строком на 1 рік та на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від цього покарання. 

Задоволено цивільний позов та стягнуто з солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 на користь Нікопольської районної ради Дніпропетровської області майнову шкоду в розмірі 4 305 170 грн.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні. 

Вироком Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07 травня 2026 року вирок Вищого антикорупційного суду від 09 жовтня 2024 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України і ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права на зайняття певною діяльністю, а також остаточного додаткового покарання за сукупністю злочинів за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України, і розподілу судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині новий вирок, яким:

ОСОБА_6  пом`якшено покарання за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України до штрафу у розмірі 4000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 гривень та звільнено від цього покарання на підставі ч. 5 ст. 74 та п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. 

ОСОБА_7  призначено додаткове покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою строком на 2 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого додаткового покарання, призначеного оскаржуваним вироком за ч. 1 ст. 209 КК України більш суворим, призначеним цим вироком за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, визначено остаточне додаткове покарання у виді позбавлення права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою строком на 2 роки з конфіскацією частини майна, яке є її власністю.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 по 10 957, 58 гривень з кожного судових витрат. 

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін. 

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції:

-  ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчинені за попередньою змовою групою осіб; за розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинену в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб; 

-  ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчинені за попередньою змовою групою осіб; пособництво у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб; вчинення фінансової операції з майном (коштами), щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала, що таке майно прямо, повністю одержано злочинним шляхом;

-  ОСОБА_13 визнано винуватим та засуджено за складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчинені за попередньою змовою групою осіб; пособництво у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб.

Так, судом встановлено, що Нікопольською районною радою було затверджено Програму розвитку земельних відносин на 2019 - 2026 роки, якою передбачено спрямування із місцевого бюджету коштів спеціального фонду на певні види робіт по рокам, видам робіт та площам земель, на яких вони мають бути проведені. Зокрема, на 2019 рік були передбачені кошти спеціального фонду місцевого бюджету в сумі 4 305 170 грн на роботи з інвентаризації, нормативної грошової оцінки та виготовлення технічної документації з охорони земель.

ОСОБА_6 , з 06 вересня 2019 року, виконуючи обов`язки голови Нікопольської райдержадміністрації та в силу займаної ним посади будучи відповідальним за здійсненням контролю за виконанням розпорядження голови Нікопольської районної державної адміністрації № 33-Р/0/321-19 від 22 лютого 2019 року «Про розподіл коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва і спрямовуються на виконання заходів з розвитку земельних відносин на території Нікопольського району у 2019 році», яким встановлено перелік об`єктів, на яких будуть виконуватися роботи з проведення інвентаризації земель за межами населених пунктів та нормативної грошової оцінки земель, діючи узгоджено з ОСОБА_14 , яка зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець та мала право на здійснення діяльності у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (основний) (код КВЕД 71.12), надання інших допоміжних комерційних послуг (код КВЕД 82.99) та ОСОБА_13 , який станом на грудень 2019 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Інженерно-Консалтингова Група «Альфа» та мав відповідний сертифікат № 013042 від 04 серпня 2015 року, виданий ДВНЗ «Національний гірничий університет», згідно з яким мав право складати окремі види документації із землеустрою та документації з оцінки земель (крім експертної грошової оцінки земельних ділянок), виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель, перевіряти якість ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою, діючи з корисливих мотивів, вжив всіх заходів зі сприяння у визначенні переможцем 05 грудня 2019 року за тендерною процедурою ФОП ОСОБА_7 . 

Після цього, 20 грудня 2019 року між Нікопольською РДА в особі виконуючого обов`язки голови ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 укладено договори № 28, 29, 30 про надання послуг з розроблення технічних документацій з топографо-геодезичного знімання для інвентаризації земельних ділянок та послуг з грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення. 

21 грудня 2019 року Нікопольською РДА та ФОП ОСОБА_7 складено кошториси та акти здавання-приймання виконаних послуг по кожному з вказаних договорів, а 26 грудня 2019 року на підставі завідомо неправдивих офіційних документів - актів № 1 від 21 грудня 2019 року здавання-приймання виконаних послуг, згідно з договорами № 28, 29, 30 від 20 грудня 2019 року, відділом фінансово-господарського забезпечення Нікопольської РДА на підставі платіжних доручень № 289, № 290 та № 291 від 26 грудня 2019 року перераховано грошові кошти на загальну суму 4 305 170 грн на рахунок ФОП ОСОБА_7 (№ НОМЕР_1 , відкритий у АТ КБ «Приватбанк» ). 

При цьому належна документація, передбачена вказаними договорами №28, 29, 30 від 20 грудня 2019 року, в розпорядженні Нікопольської РДА не перебувала, а також не була ні погоджена уповноваженим в сфері земельних відносин органом, ні затверджена замовником - Нікопольською РДА відповідно до вимог ч. 13 ст. 186 Земельного кодексу України (в чинній на час інкримінованого діяння редакції). 

Після цього ОСОБА_15 , діючи на підставі раніше виданої на його ім`я довіреності, не маючи повноважень на виконання таких робіт на території Дніпропетровської області, знаходячись у м. Миколаєві, у невстановлений час та у невстановленому місці підготував технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих на території Нікопольського району Дніпропетровської області, від імені ТОВ «ІКГ Альфа», без відома керівництва цього підприємства та безпідставно завіривши їх печаткою № 48 ТОВ «ІКГ Альфа», а саме - технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за кадастровими номерами 1222983900:01:002:0253, 1222983900:01:002:0232, 1222983900:01:002:0252, 1222983900:01:002:0020, 1222983900:01:002:0251, 1222983900:01:002:0233, 1222983900:01:002:0031, 1222983900:01:002:0312, 1222983900:01:002:0218, 1222983900:01:002:0311, 1222983900:01:002:0306, 1222983900:01:002:0254, 1222983900:01:002:0309, 1222983900:01:002:0230, 1222983900:01:002:0229, 1222983900:01:002:0015, 1222983900:01:002:0016, 1222983900:01:002:0204, 1222983900:01:002:0305, 1222983900:01:002:0265, 1222983900:01:002:0013, 1222983900:01:002:0019, 1222983900:01:002:0213, 1222983900:01:002:0250, 1222983900:01:002:0282, 1222983900:01:002:0002, 1222983900:01:002:0222, 1222983900:01:002:0279, 1222983900:01:002:0026, 1222983900:01:002:0200, 1222983900:01:002:0017, 1222983900:01:002:0018, 1222983900:01:002:0234, 1222983900:01:002:0038, 1222983900:01:002:0274, 1222983900:01:002:0255, кожна з яких складається з пояснювальної записки, клопотання замовника, завдання на виконання робіт, розпорядження Нікопольської РДА, викопіювання з індексної (кадастрової) карти, картограми зон впливу, табличних матеріалів по розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, копію договору оренди землі, копії сертифікатів інженерів-землевпорядників.

При цьому, до зазначених документів було внесено завідомо неправдиві відомості про дату їх складання, яка значиться «2019 рік», про факти укладання договору субпідряду № ГО-49/3-12/19 від 20 грудня 2019 року між ФОП ОСОБА_7 та ТОВ «ІКГ Альфа», про факт участі інженера-землевпорядника ОСОБА_16 при їх складанні та погодження директором ТОВ «ІКГ Альфа» ОСОБА_17 , а також у невстановлений спосіб виконано підписи від імені зазначених вказаних осіб. 

В подальшому, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 направили зазначену технічну документацію для погодження до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області за результатами чого складено висновки державної експертизи землевпорядних документів, згідно з якими технічна документація з грошової оцінки земельних ділянок, які перебувають в оренді АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат» в межах території Приміської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.

В результаті узгоджених умисних протиправних дій співучасників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 охоронюваним законам інтересам держави в особі Нікопольської РДА Дніпропетровської області завдано матеріальну шкоду на загальну суму 4 305 170 грн, що у 4 096 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину та є особливо великим розміром.

Крім того, ОСОБА_7 , будучи обізнаною про те, що отримані від Нікопольської райдержадміністрації 4 305 170 грн бюджетні кошти одержані злочинним шляхом, оскільки зобов`язання за зазначеними вище договорами нею не були виконані, 27 грудня 2019 року перерахувала їх на власний депозитний рахунок, з якого в той же день 4 000 000 повернула на поточний, а у подальшому використала для здійснення оплати за укладеним з ФОП ОСОБА_18 договором від 27 грудня 2019 року, а також виводила в готівку та використовувала їх на власні потреби.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у створенні та очоленні організованої групи, до якої залучив ОСОБА_7 і ОСОБА_13 та розробив план злочинної діяльності, проте за результатом судового розгляду судом було встановлено відсутність в діях ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_13 притаманних організованій групі ознак, в зв`язку з чим дії ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 кваліфіковано за кваліфікуючою ознакою «за попередньою змовою групою осіб», де ОСОБА_6 є виконавцем злочину, а ОСОБА_7 і ОСОБА_13 - пособниками.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати вирок суду першої інстанції та вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 і кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, в зв`язку з відсутністю в діях останнього складу інкримінованих кримінальних правопорушень. Обґрунтовуючи вимоги скарги захисник посилається на те, що судами не було встановлено обов`язкових ознак складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки не встановлено, чи були кошти ввірені ОСОБА_6 або перебували у його безпосередньому віданні, чи відбулося заволодіння цими коштами на його користь або на користь третіх осіб, у збагаченні яких був би його особистий інтерес. Посилається на недоведеність судами корисливої мети в діях ОСОБА_6 , оскільки матеріали справи не містять даних про підтвердження руху коштів від ОСОБА_7 до ОСОБА_6 чи отримання останнім будь-якої вигоди, а також вважає не доведеним зловживання службовим становищем, як спосіб вчинення злочину. Не погоджується з наведеним у вироку Апеляційної палати обґрунтуванням щодо зловживання та вважає, що всупереч вимогам ст. 337 КПК України, замість виключення неправильного формулювання, судом було замінено його новим, якого не було зазначено в обвинувальному акті. Вказує про відсутність в діях ОСОБА_6 прямого умислу на службове підроблення, оскільки він не знав про підробку підписів у технічній документації, яку приймав. Наводить доводи про порушення вимог ч. 5 ст. 216 КПК України та вважає, що в цій справі було порушено правила підслідності, посилається на недопустимість деяких доказів, неповноту судового розгляду, а також стверджує про відсутність будь-яких доказів на підтвердження наявності попередньої змови між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 . Також вважає, що наявність в цій справі окремої думки судді суду першої інстанції додатково підтверджує обґрунтованість доводів сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, за які його засуджено. 

У касаційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_8 також просить скасувати вироки судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_7 та одночасно ставить питання про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції або закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді та вичерпанням можливості їх отримання. Захисник вважає, що в діях ОСОБА_7 немає складів злочинів за які її засуджено, оскільки отримання коштів на підставі договору саме по собі не може свідчити про заволодіння майном в розумінні ч. 5 ст. 191 КК України. Посилається на те, що суди помилково визначили правовий статус ОСОБА_7 та безпідставно кваліфікували дії останньої за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України. Наводить доводи про відсутність, на його думку, доказів на підтвердження наявності попередньої змови між ОСОБА_7 та іншими засудженими на вчинення злочинів, не погоджується з оцінкою судами доказів та посилається на неповноту судового розгляду. Вважає, що в цій справі суди фактично підмінили господарсько-правові відносини кримінальним переслідуванням та не навели мотивів, які б дозволяли відмежувати можливі порушення договірних зобов`язань від кримінально караної розтрати бюджетних коштів. Також наголошує на тому, що зміст вироків свідчить про те, що суди взагалі не встановили в яких діях ОСОБА_7 полягала наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України. Не погоджується з вироком Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та вважає, що доводи апеляційної скарги сторони захисту не були належним чином перевірені. Також наголошує на порушенні правил підслідності, визначених у ч. 5 ст. 216 КПК України, допущених, на його думку, у цьому кримінальному провадженні та наводить інші доводи про наявність в цій справі істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. 

Захисник ОСОБА_10 в касаційній скарзі в інтересах засудженого ОСОБА_13 також просить скасувати вирок суду першої інстанції та вирок суду апеляційної інстанції і кримінальне провадження щодо останнього закрити на підставі п. 2 або п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Обґрунтовуючи вимоги своєї скарги зазначає, що судами не доведено, що ОСОБА_13 був службовою особою та склав і підписав завідомо неправдиві офіційні документи, що був раніше знайомий із ОСОБА_6 та вступав у злочинну змову з ОСОБА_7 . Наводить доводи щодо неповноти судового розгляду, не погоджується з оцінкою доказів та стверджує про відсутність в діях його підзахисного будь-яких ознак розтрати. Вказує на залишення без належної перевірки доводів його апеляційної скарги судом апеляційної інстанції, а також наводить інші доводи, які на його думку, свідчать про відсутність в діях ОСОБА_13 складів злочинів, за які його засуджено. 

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції в зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про погіршення становища ОСОБА_7 та, одночасно, про покращення становища іншого засудженого ОСОБА_6 , в силу положень ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст. 418 та ч. 1 ст. 420 КПК України, мав постановити два окремих рішення у формі вироку та ухвали, чого безпідставно не зробив. Також вказує на те, що задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду вийшла за межі апеляційних вимог прокурора, оскільки в ній не ставилось питання про скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 . 

Під час касаційного розгляду захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , а також засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали касаційні вимоги сторони захисту та, з наведенням доводів на обґрунтування вимог касаційних скарг, просили їх задовольнити. З приводу касаційної скарги прокурора висловлювали позиції щодо можливого її задоволення. 

Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду висловила позицію щодо відсутності підстав для задоволення касаційних скарг захисників та вважала, що в їх задоволенні необхідно відмовити. Касаційну скаргу прокурора підтримала частково та просила вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07 травня 2026 року в частині призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою змінити, зменшивши його до 1 року. В решті вирок апеляційного суду просила залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Частиною 2 ст. 420 КПК України визначено вимоги до вироку суду апеляційної інстанції, відповідно до яких він повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Виходячи з приписів кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Зі змісту вказаних норм та статей 7, 404, 419 КПК України у їх взаємозв`язку випливає, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені під час апеляційного провадження, дати на все вичерпну відповідь й, у випадку незгоди з ними, зазначити підстави їх необґрунтованості.

Відповідно до статей 404, 407, 420 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 цього Кодексу. Водночас згідно із законодавчими положеннями вирок суду першої інстанції може бути скасовано й ухвалено новий лише за наявності правових підстав і в тій частині, де йдеться про погіршення становища засудженого.

Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати приписи статей 408, 420 КПК України.

Колегія суддів вважає, що переглядаючи вирок суду першої інстанції, зазначених вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд не дотримався, що в силу ч. 1 ст. 412 КПК України, слід визнати істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Ухвалюючи свій вирок щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 і призначаючи ОСОБА_7 більш суворий додатковий захід примусу, вказаний суд не перевірив, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці діянь, за які засуджено ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 з огляду на встановлені фактичні обставини справи, а також не дав належної оцінки правильності встановлення таких обставин. 

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд переглядав вирок місцевого суду за апеляційними скаргами: 

- прокурора, який вважав неправильним призначення покарання у виді обмеження волі ОСОБА_6 з огляду на положення ст. 61 КК України та просив у цій частині його змінити на штраф, а також не погоджувався з розміром призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, посилаючись на необхідність його збільшення до 2 років; 

- захисника ОСОБА_9 , яка вважала, що суд мав виправдати ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень у зв`язку з не встановленням ознак заволодіння майном шляхом розтрати, умислу засуджених на таке заволодіння, не встановленням ознак вчинення службового підроблення та умислу на внесення недостовірних даних. Також стверджувала про відсутність будь-яких доказів на підтвердження наявності попередньої змови між засудженими, оскільки ОСОБА_6 не був знайомий з ОСОБА_7 , не зустрічався з нею до розслідуваних подій, відповідно не міг повідомити їй про деталі та стадії скоєння злочину, відведену роль пособника, не міг отримати від цієї особи згоду на участь у скоєнні кримінального правопорушення. Наводила інші доводи, які стосувалися неправильного застосування кримінального закону та допущених у цій справі, на думку захисника, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону;

- засудженої ОСОБА_7 , яка просила скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю вчинення нею інкримінованих кримінальних правопорушень. Наполягала на безпідставності висновків суду першої інстанції про доведеність залучення її до скоєння розтрати бюджетних коштів ОСОБА_6 та вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень за попередньою змовою з іншими засудженими. Вказувала, що згідно з умовами договору, строк виконання її послуг було визначено до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами передбачених договором зобов`язань, а тому за умови надання неякісних послуг або їх виконання не в повному обсязі, договір не припинявся, а сторони зобов`язані були надати послуги відповідно до визначених умов. Вона неодноразово доопрацьовувала, коригувала технічну документацію з урахуванням отриманих зауважень з боку замовника, залучала субпідрядників, що свідчить про сумлінне виконання взятих на себе зобов`язань та відсутність будь-якого мотиву, мети, умислу на пособництво у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушення. Оспорювала наявність в її діях складів злочинів - ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 209 КК України; 

- захисника ОСОБА_10 , який також просив скасувати вирок і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_13 у зв`язку з недоведеністю вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень. Зазначав, що висновок суду про винуватість ОСОБА_13 ґрунтується на припущеннях та доказах, отриманих внаслідок порушень вимог КПК України. Заперечував висновки суду про наявність у ОСОБА_13 статусу службової особи в розумінні ч. 3 ст. 18 КК України, про існування злочинної змови між ОСОБА_13 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з розподілом функцій та певним підпорядкуванням, оскільки ОСОБА_13 та ОСОБА_6 взагалі не знали один одного та будь-якого спілкування між ними не існувало. Наводив інші доводи, які стосувалися неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в цій справі. 

Апеляційний суд, погоджуючись із доводами прокурора в частині необхідності зміни покарання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України з обмеження волі на штраф, а також необхідності призначення більш суворого додаткового покарання ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ухвалив свій вирок в частині призначеного покарання та, одночасно, визнав безпідставними апеляційні вимоги сторони захисту, вказавши, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість  ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 209 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Проте перевіркою матеріалів кримінального провадження колегією суддів суду касаційної інстанції встановлено, що суд апеляційної інстанції не надав мотивованих відповідей на більшість доводів апеляційних скарг сторони захисту, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки вони потребували належної перевірки та оцінки. 

Як неодноразово наголошував касаційний суд, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню при ухваленні судового рішення. 

Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення, чого в даному випадку зроблено не було.

Як убачається з вироку апеляційного суду, цей суд виснував, що з висновками суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин в цілому погоджується, адже певні неточності не мали наслідком істотного порушення вимог процесуального закону, що підтверджується й частково дослідженими в ході апеляційного розгляду письмовими, речовими доказами та показаннями допитаних свідків. При цьому, далі в тексті вироку, апеляційний суд виклав власне бачення встановлених фактичних обставин кримінальних правопорушень, яке з огляду на зміст вироку суду першої інстанції та зміст обвинувального акту, не зовсім відповідає дійсності (т. 21 а.к.п. 28). З встановлених та викладених апеляційним судом у його вироку обставин взагалі не зрозуміло за які дії засуджено ОСОБА_13 , що ставить під сумнів відповідність такого вироку вимогам статей 370, 420 та ч. 3 ст. 374 КПК України в частині необхідності викладення у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. 

Колегія суддів апеляційного суду у вироку також вказала, що засуджені вчинили всі дії по розтраті грошових коштів відповідно до узгодженого плану, а їх доводи про не встановлення органом досудового розслідування і судом порядку розподілу таких коштів оцінила критично, у зв`язку з тим, що це виходить за межі складу інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. 

Крім того, колегія суддів апеляційного суду у вироку зазначила, що фактичні обставини у кримінальному провадженні поза розумним сумнівом свідчать про прямий умисел засуджених на вчинення розтрати бюджетних коштів і корисливий мотив та мету на збільшення доходів ОСОБА_7 за рахунок таких коштів на суму 4 305 170 гривень. Складання та підписання відповідних актів приймання-передачі від 21 грудня 2019 року за договорами №№28-30 від 20 грудня 2019 року, які послугували підставою для здійснення платежів на вказану суму на користь ФОП ОСОБА_7 , без реального надання нею відповідних послуг та їх належного прийняття райдержадміністрацією в особі ОСОБА_6 розцінила як повне усвідомлення засудженими формальності складання документації, що переконливо свідчить про взаємоузгоджені дії засуджених з розтрати бюджетних коштів без наміру реального надання та отримання відповідних послуг, а отже про усвідомлення всіма співучасниками їх ролей у вчиненні такого злочину.

Проте таке формулювання суперечить висновкам цього ж суду про те, що інкриміновані дії ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 вчиняли за попередньою змовою групою осіб та свідчить про те, що доводи апеляційних скарг сторони захисту в частині наявності чи відсутності доказів на підтвердження наявності попередньої змови між засудженими залишились без належної перевірки. 

Крім того, визнаючи безпідставними доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_13 не є спеціальними суб`єктами злочину, передбаченого ст. 366 КК України, колегія суддів апеляційного суду у вироку зазначила, що стороною обвинувачення дії вказаних осіб були кваліфіковані як співвиконавців у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України. Наявність статусу спеціального суб`єкту - службової особи у ОСОБА_6 як голови райдержадміністрації, не виключав можливості співучасті у вчиненні службового злочину й іншими особами, які спеціального статусу не мали, отже обвинувачення в цій частині було сформульовано без порушення вимог кримінального закону. За результатами розгляду справи судом першої інстанції дії, зокрема ОСОБА_7 та ОСОБА_13 були кваліфіковані як співвиконавців (поряд з іншим співвиконавцем ОСОБА_6 який мав статус спеціального суб`єкта - службової особи) за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України та як пособників, що не виключено для загального суб`єкта, за ч. 5 ст. 27 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України за попередньою змовою групою осіб, що прокурором не оспорювалося, а отже під час апеляційного розгляду колегія не має підстав для перегляду вироку в цій частині, адже це не може покращити правове становище обвинувачених відповідно до статей 337, 404 КПК України. При цьому висновки суду першої інстанції у вироку про вчинення злочину групою осіб, які не є виконавцями, за попередньою змовою, на кваліфікацію не впливають і процесуального становища засуджених не погіршують (т. 21 а.к.п. 49).

Однак, з наведеними висновками апеляційного суду колегія суддів касаційної інстанції погодиться не може та вважає, що доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_13 не є службовими особами та не можуть бути суб`єктами злочину, за який їх засуджено - ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, залишились без належних та обґрунтованих відповідей та потребують перевірки.

Неможливо погодитися з наведеним вище формулюванням апеляційного суду, оскільки з нього не зрозуміло чи перевіряв апеляційний суд доводи апеляційних скарг про те, чи є ОСОБА_7 та ОСОБА_13 службовими особами в розумінні примітки до ст. 364 КК України. 

Тому, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини кримінальних правопорушень та, з огляду на визначені ст. 433 КПК України повноваження суду касаційної інстанції, відповідно до яких вказаний суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а зазначене потребує належної перевірки для правильної юридичної оцінки діянь, що можливе лише після повного встановлення всіх дійсних фактичних обставин кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України, а провадження - новому розгляду у вказаному суді. Під час нового розгляду, апеляційному суду необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону розглянути справу та, відповідно до ст. 370 КПК України, ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення. При цьому, врахувавши і перевіривши також інші доводи касаційних скарг. 

Зважаючи на вимоги, викладені в касаційних скаргах захисників до суду касаційної інстанції в частині необхідності скасування вироку суду першої інстанції, а також в частині необхідності, на їх думку, закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , їх касаційні скарги підлягають частковому задоволенню. 

Частковому задоволенню касаційні скарги захисників підлягають також тому, що наведені у них доводи про порушення, на їх думку, в цій справі положень ч. 5 ст. 216 КПК України в частині дотримання правил підслідності, колегія суддів вважає безпідставними та погоджується з наведеними щодо цього висновками, викладеними у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. 

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора та доповнень до неї, то колегія суддів звертає увагу на наступне. В суді касаційної інстанції під час касаційного розгляду, прокурор просила змінити вирок апеляційного суду в частині розміру призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення права здійснювати діяльність, пов`язану зі складанням документації із землеустрою та документації з оцінки земель, виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт, проведенням інвентаризації земель, перевірки якості ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою, зменшивши його до 1 року. Водночас, під час апеляційного розгляду саме збільшення розміру додаткового покарання ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України з 1 до 2 років стало підставою для ухвалення нового вироку апеляційним судом. Крім того, відповідно до змісту наявної у матеріалах справи апеляційної скарги прокурора, в проханні до суду апеляційної інстанції прокурор ставив питання про погіршення становища ОСОБА_7 шляхом зміни, а не скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного додаткового покарання, що не узгоджувалося з положеннями статей 408, 420 КПК України. Тому при новому розгляді, апеляційному суду необхідно звернути увагу на непослідовну позицію сторони обвинувачення у цій частині та перевірити апеляційну скаргу прокурора на предмет відповідності її змісту та вимог до апеляційного суду вимогам статей 420 та 421 КПК України, зважаючи на те, що в доповненнях до касаційної скарги прокурор вказав, що апеляційний суд вийшов за межі поданої ним апеляційної скарги, ухваливши свій вирок. 

Відповідно до положень статей 396, 399 КПК України, у разі подання апеляційної скарги без додержання вимог, передбачених статтею 396 цього Кодексу, суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення такої апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу. 

Водночас, доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про погіршення становища ОСОБА_7 та, одночасно, про покращення становища іншого засудженого ОСОБА_6 , в силу положень ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст. 418 та ч. 1 ст. 420 КПК України, мав постановити два окремих рішення у формі вироку та ухвали, чого безпідставно не зробив, колегія суддів вважає слушними. 

Відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 128/2455/15-к (провадження № 51-5172кмо18) з урахуванням положень ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст. 418 та ч. 1 ст. 420 КПК України, які не містять заборони щодо постановлення одночасно двох різних процесуальних рішень за результатами апеляційного розгляду кримінального провадження, колегія суддів вважає, що у випадках порушення в апеляціях питання про погіршення становища одних засуджених (виправданих) та про скасування чи зміну вироку суду першої інстанції щодо інших таких осіб з інших підстав, апеляційний суд, за наявності для того підстав, постановляє вирок тільки щодо тих засуджених (виправданих), становище яких погіршується, а щодо решти постановляє ухвалу. 

Однак ухвалення щодо ОСОБА_6 судового рішення у формі вироку, а не ухвали в цій справі, саме по собі, на думку колегіє суддів не є таким порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до ст. 412 КПК України, слід було б визнати істотним. Разом з тим, зважаючи на те, що у вимозі до суду касаційної інстанції прокурор ставив питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у вказаному суді, а за результатом касаційного розгляду колегія суддів встановила невідповідність вироку апеляційного суду вимогам статей 370, 420 КПК України з інших підстав, касаційна скарга сторони обвинувачення підлягає частковому задоволенню. 

У зв`язку з тим, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , були взяті під варту в порядку виконання вироку апеляційного суду, засуджені підлягають негайному звільненню з-під варти.

Водночас, ураховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, наявність ризиків, які передбачені ст. 177 КПК України та з метою забезпечення виконання процесуальних рішень у справі, Верховний Суд вважає за необхідне обрати засудженим запобіжний захід у виді особистого зобов`язання кожному з покладенням обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. 

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженої ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_13 , а також касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково. 

Вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07 травня 2026 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. 

Звільнити ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 з-під варти.

Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід - особисте зобов`язання, поклавши на кожного з них наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду; 

- не відлучатися за межі області за місцем проживання кожного без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України. 

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3