ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026року

м. Київ

справа № 760/15288/18

провадження № 51-5054 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000241, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Товмачик Коломийського району Івано-Франківської області та жительки  АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 19 листопада 2024 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення. 

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2026 року вирок суду першої інстанції щодо виправданої ОСОБА_6 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалась у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.191 КК України, за таких обставин.

Так, ОСОБА_6 , обіймаючи посаду начальника управління закупівельних процедур ДП «Укрзалізничпостач» та будучи членом комітету з конкурсних торгів цього підприємства, у період із червня по грудень 2014 року, діючи у змові з заступником директора - головою комітету з конкурсних торгів ДП «Укрзалізничпостач» та за сприяння представників приватних підприємств, забезпечила переваги ТОВ «Інкомм» під час закупівлі метизної продукції для потреб державного підприємства. Зокрема, вона допомагала готувати й перевіряти тендерну документацію, узгоджувала дії учасників торгів, а також приховала від членів комітету пов`язаність між ТОВ «Інкомм» і ТОВ «Алеварус» та не ініціювала відхилення їхніх пропозицій.

Унаслідок узгоджених дій, ТОВ «Інкомм» було визначено переможцем торгів, після чого 22 серпня 2014 року з ним укладено договір поставки метизної продукції за завідомо завищеними цінами. На виконання договору державне підприємство перерахувало на рахунок ТОВ «Інкомм» 21 470 164, 42 грн, чим було спричинено розтрату коштів в особливо великих розмірах.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. На думку прокурора, апеляційний суд, залишаючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 без змін, не навів належних і достатніх мотивів прийнятого рішення, при цьому вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що суд апеляційної інстанції, формально погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, не перевіривши належним чином доводи апеляційної скарги, чим порушив вимоги статей 370, 418, 419 КПК України.Стверджує, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки окремим доказам у кримінальному провадженні, які у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження свідчать про пов`язаність товариств, узгодженість їхніх дій та обізнаність ОСОБА_6 про відповідні обставини. На думку прокурора, також не були належним чином дослідженні докази обставин проведення тендерної процедури та укладення договору поставки, оскільки саме вони підтверджують, що 6 з 8 пропозицій було відхилено, а до оцінки допущено пропозиції двох пов`язаних товариств, попри наявність законних підстав для їх відхилення. Заперечує висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 не могла бути суб`єктом розтрати, оскільки не була безпосереднім розпорядником коштів підприємства. Стверджує, що судами не надано належної оцінки відповідям експертів про різницю між сумою коштів, сплачених ДП «Укрзалізничпостач» ТОВ «Інкомм», та сумою коштів, сплачених останнім виробнику продукції. Зазначає про безпідставну відмову апеляційного суду повторно допитати свідків, зазначених в скарзі, та інших членів тендерного комітету. 

Під час касаційного розгляду прокурор підтримав подану касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначив, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України. 

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_7 стверджує про безпідставність доводів, наведених прокурором у скарзі. Наполягає на законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали апеляційного суду щодо виправданої ОСОБА_6 , при цьому наводить докладні та змістовні мотиви на спростування доводів касаційної скарги сторони обвинувачення.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_7 та виправдана ОСОБА_6 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора. Вважали, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК України визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також встановлення достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Згідно з практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

За правилами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено, і обвинувачений є винним у вчиненні саме цього злочину. 

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися положень ст. 22 КПК України.

Мотивуючи свою скаргу, прокурор оспорює безпосередність та правильність оцінки доказів.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. 

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, запропоновані стороною обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Свій висновок щодо відсутності належних доказів, які би вказували на винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд зробив на підставі показань самої обвинуваченої, свідків та повного аналізу доказів сторони обвинувачення.

Не погодившись із вироком місцевого суду, представник публічного обвинувачення оскаржив його в апеляційному порядку.

Доводи касаційної скарги прокурора за змістом та суттю є аналогічними доводам, викладеним прокурором у апеляційній скарзі, яка була предметом ретельного дослідження суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, обґрунтовано дійшов висновку, що викладені в скарзі доводи про нібито безпідставне виправдання ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК Україниє необґрунтованими, а виправдувальний вирок - законним та мотивованим. При цьому зазначив, що, виправдуючи ОСОБА_6 , місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про дотримання в повному обсязі судом першої інстанції при постановленні виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України.

Апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК України, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

Також, під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України, оскільки судом апеляційної інстанції було повторно досліджено докази, яким було надано правильну юридичну оцінку. При цьому, касаційна скарга не містить переконливого обґрунтування того, що відмова в повторному допиті свідків позбавила апеляційний суд можливості перевірити істотні обставини справи або призвела до постановлення незаконного рішення. 

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. 

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо належної та повної оцінки доказів судом першої інстанції та визнання правильним рішення про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України у зв`язку з тим, що органом досудового розслідування не надано належних, достовірних та допустимих доказів, які були б достатніми для висновку про доведення винуватості поза розумним сумнівом останньої, провівши належний аналіз обставин кримінального провадження та надавши оцінку кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК України, а сукупності доказів -з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про порушення принципу змагальності та неповноти дослідження доказів, які стосувались повторного дослідження доказів, то вони є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Твердження прокурора у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд узагалі не дослідив або не розглянув зазначені ним докази, не узгоджується зі змістом оскарженої ухвали. Водночас незгода прокурора з тим, яку оцінку суд надав відповідним доказам, не є тотожною відсутності їх оцінки.

Як убачається зі змісту оскарженої ухвали, апеляційний суд навів основні доводи прокурора, повторно дослідив за його клопотанням значний обсяг письмових доказів, перевірив аргументи щодо оцінки показань свідків, змісту листування ОСОБА_9 та наявності попередньої змови, після чого погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_6 .

Доводи касаційної скарги прокурора щодо необхідності врахувати дії інших учасників закупівлі підлягали оцінці лише тією мірою, якою вони могли підтверджувати або спростовувати обставини обвинувачення ОСОБА_6 . Однак саме собою встановлення можливої змови між суб`єктами господарювання або доведення неправомірності дій інших осіб не є достатніми для висновку про винуватість обвинуваченої.

Так, за змістом ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження первинне формулювання обвинувачення передбачало спільне заволодіння коштами державного підприємства декількома особами, тоді як у зміненому обвинувальному акті дії ОСОБА_6 були вже інкриміновані як розтрата коштів шляхом зловживання службовим становищем за пособництва ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Проте матеріали щодо останніх, у зв`язку з укладенням угод про визнання винуватості, були виділені в окреме провадження.

За таких обставин оцінка доказів мала здійснюватися з огляду на конкретне формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_6 , а не шляхом автоматичного перенесення висновків щодо дій інших осіб із виділеного провадження.

Колегія суддів висновує, що укладення іншими особами угод про визнання винуватості саме собою не доводить винуватості ОСОБА_6 та не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку довести її особисту участь у кримінальному правопорушенні, відповідну форму вини та всі інші обов`язкові ознаки інкримінованого складу.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора щодо службових повноважень ОСОБА_6 та можливості бути суб`єктом інкримінованого кримінального правопорушення, то вони є необґрунтованими.

Так, прокурор не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо можливості ОСОБА_6 бути суб`єктом розтрати коштів державного підприємства, посилаючись на накази підприємства, розподіл службових обов`язків та Положення про управління закупівельних процедур.

Водночас матеріали кримінального провадження не містять посадових інструкцій ОСОБА_6 та положення про комітет з конкурсних торгів, які визначали б її конкретні повноваження в інкримінований період. Суд звертає увагу, що ОСОБА_6 було включено до складу комітету з конкурсних торгів 21 липня 2014 року, а Положення про управління закупівельних процедур затверджено лише 25 липня 2014 року, тобто вже після подання учасниками своїх пропозицій конкурсних торгів, розкриття їх пропозиції та це підтверджується ще реєстром отриманих пропозицій конкурсних торгів. 

Колегія суддів виходить із того, що саме по собі відсутність у службової особи повноважень безпосередньо розпоряджатися банківським рахунком підприємства не виключає автоматично можливості її відповідальності за розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем. Проте обіймання посади та участь у процедурі закупівлі також самі собою не доводять наявності такого складу кримінального правопорушення.

На думку Суду, сторона обвинувачення мала б довести, які ж саме повноваження були надані ОСОБА_6 , у чому полягало їх використання всупереч інтересам служби, які конкретні дії вона вчинила, а також, як ці дії були пов`язані з умисним заволодінням коштами підприємства.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 не підписувала договору поставки від 22 серпня 2014 року № ЦХП-05-02614-01 та додаткової угоди до нього, не підписувала і первинних документів, які були підставою для перерахування коштів.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що висновок про те, що ОСОБА_6 могла бути суб`єктом відповідного кримінального правопорушення, не усуває необхідності довести, що вона дійсно використала службове становище з відповідним умислом і діяла за попередньою змовою з іншими особами. Саме недоведеність цих обставин, а не лише питання формального статусу обвинуваченої, становило підставу виправдання судом першої інстанції.

Апеляційний суд прямо зазначив, що навіть можливість ОСОБА_6 бути суб`єктом розтрати коштів підприємства не спростовує висновку про недоведеність обвинувачення, оскільки наявність спеціального суб`єкта не замінює доказування об`єктивної та суб`єктивної сторін кримінального правопорушення.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги прокурора й щодо пов`язаності ТОВ «Інкомм» і ТОВ «Алеварус» та обізнаності про це ОСОБА_6 . Прокурор вважає, що документи товариств, висновок судово-авторознавчої експертизи, протоколи розкриття та оцінки конкурсних пропозицій, а також інші матеріали підтверджують саме узгодженість дій ТОВ «Інкомм» і ТОВ «Алеварус» та обізнаність ОСОБА_6 про таку узгодженість.

Колегія суддів зауважує, що можливу пов`язаність суб`єктів господарювання необхідно відмежовувати від доведеності обізнаності конкретної особи про таку пов`язаність та її умисної участі у кримінальному правопорушенні. Навіть якщо певні документи або інші обставини вказують на зв`язок між товариствами, це не є достатнім саме по собі для висновку, що ОСОБА_6 дійсно знала про відповідні обставини, погодилася сприяти заволодінню коштами підприємства та діяла в межах спільного злочинного плану.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок судово-авторознавчої експертизи про схожість документів має оцінюватися з урахуванням того, чи могли виявлені ознаки бути наслідком використання єдиних шаблонів, наданих замовником. 

Колегія суддів висновує, що саме по собі встановлення подібності оформлення документів не дає змоги зробити беззаперечний висновок про попередню змову їх авторів або про обізнаність ОСОБА_6 щодо узгоджених дій учасників торгів. Так само факт неповідомлення членам тендерного комітету певної інформації може мати значення для оцінки дій службової особи лише за умови доведеності того, що вона знала про відповідні обставини та умисно приховала їх із метою реалізації злочинного плану. Без встановлення цих обставин саме по собі неповідомлення не доводить розтрати коштів.

Крім того, матеріали кримінального провадження не містять доказів знайомства ОСОБА_6 з ОСОБА_11 або її обізнаності про змову між учасниками закупівлі. Так, допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_12 заперечував надання ОСОБА_6 вказівок щодо співпраці з представниками ТОВ «Інкомм».

Підсумовуючи зазначене вище, доводи прокурора про пов`язаність товариств не спростовують висновку судів про недоведеність обізнаності ОСОБА_6 щодо змови учасників закупівлі та її умисної участі у заволодінні коштами.

Твердження касаційної скарги прокурора про неналежну оцінку доказів, зокрема, протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 15 жовтня 2016 року, листування з ОСОБА_11 та дані операторів мобільного зв`язку, які, на його думку, підтверджують численні зустрічі ОСОБА_6 з ОСОБА_9 і погодження ними дій щодо підготовки тендерних документів, є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що відомості про телефонні з`єднання та місцезнаходження абонента можуть підтверджувати факт комунікації або перебування особи у певній місцевості, однак самі по собі не розкривають змісту розмов і не доводять наявності злочинної домовленості.

Листування ОСОБА_9 з іншою особою може бути доказом повідомлень, які він надсилав, але для висновку про винуватість ОСОБА_6 необхідно встановити, що описані в листуванні події дійсно відбувалися в зазначеному змісті та що виправдана брала в них участь із відповідним умислом. Для цього такі повідомлення мають оцінюватися в сукупності з іншими доказами, які безпосередньо або опосередковано підтверджують зміст домовленостей.

Як убачається зі змісту оскарженої ухвали, апеляційний суд врахував, що прокурор не надав доказів, які б підтверджували погодження ОСОБА_6 спільного злочинного плану та подальше виконання нею домовленості з метою завищення ціни продукції. Суд також звернув увагу на те, що листування ОСОБА_9 не здійснювалося безпосередньо з ОСОБА_6 .

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що ці доводи прокурора переважно спрямовані на надання листуванню, телефонним з`єднанням та можливим зустрічам іншого доказового значення. Однак сам факт спілкування ОСОБА_6 з представником учасника закупівлі, навіть якщо його встановлено, не доводить автоматично, що таке спілкування було спрямоване на заволодіння коштами державного підприємства.

Доводи касаційної скарги прокурора про нібито порушення апеляційним судом кримінального процесуального закону при розгляді клопотання про допит свідків, є надуманими.

Сторона обвинувачення вважала безпідставною критичну оцінку судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_9 , зокрема з огляду на те, що він повідомляв ОСОБА_6 про намір завищити ціну поставки продукції. На думку прокурора, його показання підтверджуються іншими доказами.

Проте, сам по собі факт укладення угоди про визнання винуватості не робить показання особи недопустимими або автоматично недостовірними. Однак така обставина може враховуватися судом під час оцінки достовірності показань, їхньої узгодженості з іншими доказами та можливих мотивів повідомлення певних відомостей.

Апеляційний суд, під час перегляду вироку суду першої інстанції, зазначав, що прокурор не посилався на порушення процесуального порядку допиту ОСОБА_9 у суді першої інстанції, а висловлював незгоду саме з оцінкою його показань. Суд також дійшов висновку, що навіть повідомлення ОСОБА_9 про намір завищити ціну не є достатнім доказом попередньої змови, оскільки матеріали кримінального провадження не підтверджують, що ОСОБА_6 дійсно погодилася на вчинення кримінального правопорушення та надалі діяла відповідно до такої домовленості.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що для доведення попередньої змови недостатньо встановити лише повідомлення ОСОБА_6 про намір іншої особи вчинити певні дії. Необхідно довести її свідоме приєднання до спільного умислу та спрямованість власних дій на реалізацію цього умислу.

Що стосується показань інших свідків, прокурор стверджує, що вони не спростовують можливості зустрічей ОСОБА_6 з ОСОБА_9 і не виключають прихованого характеру домовленостей. Проте відсутність у свідків відомостей про відповідні контакти не доводить ані того, що таких контактів не було, ані того, що вони мали злочинний характер. Водночас такі показання могли враховуватися судами під час оцінки загальної доказової картини, зокрема щодо звичайного порядку надання консультацій учасникам закупівель та відсутності відомостей про тиск на членів тендерного комітету.

Отже, у касаційній скарзі не наведено доводів, які б свідчили про істотне викривлення судами змісту показань свідків або про порушення правил оцінки цих доказів, а прокурор лише не погоджується з висновками, зробленими судами попередніх інстанцій на підставі досліджених показань.

Доводи прокурора про необхідність надати висновку комісійної судово-економічної експертизи від 14 червня 2017 року, якою визначено різницю між сумою коштів, сплачених ДП «Укрзалізничпостач» ТОВ «Інкомм» за договором поставки від 22 серпня 2014 року, та сумою, сплаченою ТОВ «Інкомм» виробнику продукції за договором від 21 липня 2014 року, без урахування витрат на організацію перевезень, інше значення не спростовують висновку судів про недоведеність обвинувачення та є необґрунтованими. Суд касаційної інстанції стверджує, що навіть якщо експертний висновок і підтвердив б певну різницю між господарськими платежами, це не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку довести, що відповідна різниця є наслідком кримінально протиправних дій, а ОСОБА_6 умисно сприяла їх виникненню в межах спільного злочинного плану.

Що стосується доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то вони є безпідставними, з огляду на те, що прокурор вважав, що апеляційний суд неправильно погодився з судом першої інстанції про виправданням ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України. Проте цей довід прокурора ґрунтується переважно на твердженні про неправильну оцінку доказів та необхідність встановити обставини, які суди попередніх інстанцій не визнали доведеними, зокрема попередню змову, умисел та участь ОСОБА_6 у заволодінні коштами підприємства.

Так, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сторона обвинувачення не довела ці обставини поза розумним сумнівом, з чим погоджується колегія суддів касаційного суду. Прокурором не наведено таких аргументів, які б свідчили про неправильне тлумачення судами кримінального закону або про те, що встановлені ними обставини зобов`язували застосувати ч. 5 ст. 191 КК України.

В касаційній скарзі прокурора не наведено жодної з передбачених ст. 433 КПК України підстав, які б, виходячи з меж перегляду судом касаційної інстанції, дозволили дійти висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2026 року щодо виправданої ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2  ОСОБА_3