Документ № 141581122

Провадження № 52018000000000291
Справа № 623/261/19
Дата засідання 12/11/2026
Дата винесення рішення 12/11/2026
Інстанція ККС ВС
Форма судочинства Кримінальне
Головуючий суддя (ККС ВС) Наставний В.В.

 

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 623/261/19

провадження № 51 - 4938 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 

та в режимі відеоконференції:

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52018000000000291

від 23 березня 2018 року, щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дружківка Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: 

АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 368 ч. 3 КК України,

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дружківка Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: 

АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

за ст. 369 ч. 3 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 , захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 

на вирок Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 лютого 2026 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2024 року  ОСОБА_7  засуджено за ст. 368 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 2 роки та конфіскацією майна.

Цим же вироком  ОСОБА_6 засуджено за ст. 369 ч. 3 КК України до покарання

у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців без конфіскації майна.

Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.

Вироком суду ОСОБА_7 та ОСОБА_6 визнано винуватими і засуджено

за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.

17 листопада 2017 року до Дружківського міського суду Донецької області надійшли протоколи, складені 13 листопада 2017 року за фактом вчинення Особою-1

та ОСОБА_10 , кожним окремо, адміністративних правопорушень, передбачених ст. 130 ч. 1 КУпАП. Ці протоколи були зареєстровані

в автоматизованій системі документообігу суду з наданням єдиних унікальних номерів судових справ - 229/4426/17 (щодо Особи-1) та 229/4431/17

(щодо ОСОБА_10 ), які за результатом автоматизованого розподілу між суддями Дружківського міського суду Донецької області передані для розгляду судді ОСОБА_7 

04 грудня 2017 року о 14 годині 13 хвилин ОСОБА_6 , будучи обізнаним

що справа про адміністративне правопорушення щодо Особи-1 передана для розгляду судді ОСОБА_7 , прибув до Дружківського міського суду Донецької області та у службовому кабінеті ОСОБА_7 (м. Дружківка, вул. Енгельса, 45) запропонував прочитати матеріали зазначеної справи, після чого в SMS-повідомленні від Особи-2 отримав уточнені анкетні дані Особи-1.

Після цього ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_7 , що з Особою-1 він особисто

не знайомий, але знає його через знайомих, а також те, що Особа-1 не хоче бути позбавленим права керування транспортними засобами. У свою чергу ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_6 надати пропозиції, в який спосіб можна вирішити питання щодо непритягнення Особа-1 до адміністративної відповідальності,

на що ОСОБА_6 заявив про готовність розглянути будь-які пропозиції.

Розуміючи завуальовану пропозицію неправомірної вигоди за непритягнення Особа-1 до адміністративної відповідальності і наслідки цього, ОСОБА_7 погодився на неї та показав ОСОБА_6 п`ять пальців правої руки, на що він зазначив, що передасть отримані відомості та зустрінеться з ОСОБА_7 наступного дня.

05 грудня 2017 року близько 15 години 00 хвилин ОСОБА_6 прибув до кабінету ОСОБА_7 та підтвердив наміри надати неправомірну вигоду, а останній повідомив, що бажає отримати її 11 грудня 2017 року, оскільки судове засідання

у справі про притягнення до адміністративної відповідальності Особи-1 призначено

на 12 грудня 2017 року.

11 грудня 2017 року о 10 годині 52 хвилини ОСОБА_6 , попередньо отримавши

в SMS-повідомленні від Особи-2 анкетні дані ОСОБА_10 , будучи обізнаним,

що справа про адміністративне правопорушення щодо останнього також передана для розгляду судді ОСОБА_7 , прибув до його службового кабінету та обговорив з ним варіанти непритягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності, щоб уникнути позбавлення його права керування транспортними засобами, а також зміст пояснень, які ОСОБА_10 необхідно буде надати в судовому засіданні для сприяння прийняттю в його інтересах рішення ОСОБА_7 .

Того ж дня близько 16 години 50 хвилин ОСОБА_6 за попередньою домовленістю з ОСОБА_7 , в його службовому кабінеті, за непритягнення Особи-1

і ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності передав ОСОБА_7 неправомірну вигоду грошима, які останній поклав у шухляду, а після завершення зустрічі з ОСОБА_6 - перерахував та поклав у свою сумку.

12 грудня 2017 року Особа-1 та ОСОБА_10 у різний час прибули на розгляд справ

про адміністративне правопорушення. ОСОБА_7 поставив кожному з них

по декілька питань після чого поінформував, що про рішення у справі можна буде дізнатися пізніше.

За наведених обставин ОСОБА_6 запропонував та надав службовій особі,

яка займає відповідальне становище, неправомірну вигоду за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дії з використанням наданої їй влади

й службового становища, а ОСОБА_7 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, прийняв пропозицію та одержав неправомірну вигоду

за вчинення в інтересах третьої особи дії з використанням наданої йому влади

й службового становища.

Крім того, за результатом судового розгляду суд першої інстанції визнав недоведеним частину обвинувачення, зокрема те, що інкриміновані ОСОБА_6 

та ОСОБА_7 злочини вчинені повторно.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката

ОСОБА_9 задоволено частково, вирок суду першої інстанції змінено в частині стягнення процесуальних витрат, постановлено стягнути їх з ОСОБА_7 

та ОСОБА_6 - по 19 855,30 грн з кожного, а в решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати зазначені судові рішення і закрити кримінальне провадження

на підставі ст. 284 ч. 1 п. 10 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:

- через відрядження судді-доповідача ОСОБА_11 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повторний автоматизований розподіл справи був здійснений за розпорядженням керівника апарату на підставі службової записки помічника судді, а не судді-доповідача, внаслідок чого склад суду для розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції визначено

з порушенням вимог ст. 35 КПК України, що вказує на обґрунтований сумнів

у незалежності та неупередженості суду першої інстанції;

- повторний авторозподіл був проведений не одразу після прийняття 01 червня 2023 року Вищою радою правосуддя рішення щодо ОСОБА_11 , а згідно

з рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 08 червня

2023 року № 1, що свідчить про штучне втручання у часову та процедурну послідовність автоматичного розподілу, порушення розумних строків його проведення. Незважаючи на це, у задоволенні відводу колегії суддів, заявленого стороною захисту з наведених вище підстав, було необґрунтовано відмовлено;

- прокурор у справі та головуюча суддя 06 та 07 листопада 2024 року приймали участь у засіданні Третьої експертної зустрічі Антикорупційної робочої групи для України, що не виключало можливість їхнього позапроцесуального спілкування щодо обставин справи, що також викликає обґрунтований сумнів в об`єктивності та неупередженості судді;

- такі ж обставини існували і під час перегляду вироку суду першої інстанції

у апеляційній інстанції, оскільки суддя ОСОБА_12 здійснювала тиск

на сторону захисту, припускалася некоректних висловлювань на адресу цієї сторони, демонструвала заздалегідь сформовану позицію щодо результату апеляційного перегляду справи ще до його завершення. Незважаючи на це, стороні захисту теж було відмовлено в задоволенні заявленого судді відводу;

- суд апеляційної інстанції усупереч вимогам статей 404, 419 КПК України частково і формально дослідив докази, належним чином не перевірив

та не надав відповіді на доводи апеляційної скарги, зокрема щодо порушення під час проведення повторного авторозподілу справи у суді першої інстанції, щодо сумнівів у неупередженості складу цього суду, допиту свідка без участі сторони захисту. Не врахував суд апеляційної інстанції і окрему думку судді, який входив до складу колегії суддів у суді першої інстанції;

- під час апеляційного перегляду сторону захисту позбавлено права

на справедливий суд, можливості повноцінно викласти свою позицію, виступити по суті апеляційних скарг та подати доповнення до них. Деякі засідання, судові дебати, незважаючи на поважність причин неучасті в них, проведено без сторони захисту, чим порушено принцип змагальності сторін, позбавлено обвинувачених права на захист, на останнє слово;

- суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання сторони захисту

та не закрив кримінальне провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 10

КПК України, оскільки строк досудового розслідування у кримінальному провадженні був продовжений прокурором після його спливу, однак, незважаючи на це, обвинувальний акт був направлений до суду.

Колегія суддів апеляційної палати проігнорувала наданий стороною захисту висновок експерта з цього питання та усупереч вимогам ст. 419 КПК України наведені вище доводи захисту у своєму рішенні також не спростувала.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати зазначені судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України через відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:

- відсутні докази його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, поза розумним сумнівом. Стороною обвинувачення не доведено наявності прямого умислу, корисливого мотиву, не встановлено факту передачі неправомірної вигоди, її форму, а також те,

як саме було прийнято пропозицію та одержано неправомірну вигоду;

- сумнівної якості відеозапис, отриманий за результатом проведення аудіо-, відеоконтролю особи від 27 грудня 2017 року, не підтверджує факт передачі неправомірної вигоди та є недопустимим доказом, який отриманий

у кримінальному провадженні, розпочатому з грубим порушенням вимог процесуального закону, у результаті виділення з кримінального провадження, в якому мала місце провокація злочину;

- ухвала слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення вказаної НСРД і доручення прокурора щодо її проведення, не долучені до справи, сторона захисту з ними не ознайомлена;

- протокол НСРД від 27 грудня 2017 року оформлений без дотримання вимог

ст. 104 ч. 1, ст. 106 ч. 1, ст. 252 ч. 1 КПК України, оскільки в ньому

не зафіксовано хід та результати процесуальної дії, сам протокол

не складений безпосередньо після закінчення НСРД та не переданий прокурору протягом 24 години, як це передбачено ст. 252 ч. 3 КПК України. Дозвіл слідчого судді на використання зазначеного протоколу

в кримінальному провадженні № 52018000000000291 отриманий лише через 7 днів після його відкриття, що суперечить положенням ст. 257 ч. 1

КПК України;

- повідомлення про підозру судді ОСОБА_7 вручено не Генеральним прокурором України або його заступником, як це передбачено ст. 481 ч. 1 п. 3 КПК України, а прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, тобто не уповноваженим суб`єктом, у зв`язку із чим під час здійснення вказаної процесуальної дії не було дотримано належної правової процедури, а ОСОБА_7 не набув статусу підозрюваного та обвинуваченого

у кримінальному провадженні;

- процесуальні дії у період з 23 березня по 15 травня 2018 року проведені особами, повноваження яких належним чином не підтверджені;

- суд апеляційної інстанції дослідив процесуальні документи,

які не є самостійними доказами в кримінальному провадженні, дослідження частини доказів здійснювалося без участі захисника, стороні захисту

не забезпечено реальної можливості брати участь у дослідженні доказів;

- суд апеляційної інстанції проігнорував доводи апеляційної скарги щодо недопустимості протоколу та результатів НСРД й інших доказів,

не підтверджено факту користування ОСОБА_6 відповідним абонентським номером та його комунікації з ОСОБА_7 04 грудня

2017 року. Також цей суд не звернув уваги на доводи щодо недопустимості висновку комплексної судової психологічно-лінгвістичної експертизи,

яка проводилась 5 років, із використанням копії протоколу НСРД, коли

виготовлення таких копій було заборонено приписами ст. 254 ч. 3

КПК України, частина висновку складена російською мовою, за відсутності даних щодо валідності і верифікації застосованих методик, істотних розбіжностей у стенограмах та незаконності складу експертної комісії.

Крім того, засуджений, як і його захисник, вказує на неповне формальне повторне дослідження частини доказів колегією суддів апеляційної палати, ненадання ОСОБА_7 можливості висловити доводи по суті поданої апеляційної скарги

та доповнень до неї, виступити у судових дебатах і з останнім словом, неврахування змісту окремої думки судді суду першої інстанції.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить визнати недопустимими ряд доказів у кримінальному провадженні, скасувати зазначені судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставах, передбачених ст. 284 ч. 1 пунктами 2, 3 КПК України через відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення, не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді

та вичерпанням можливостей їх отримати.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:

- суди обох інстанцій не розглянули клопотання про визнання доказів недопустимими, про ознайомлення з матеріалами справи, зокрема

в електронному вигляді, та видачі копій судових рішень, проводили судові засідання без участі захисника ОСОБА_9 ;

- у матеріалах справи відсутні додатки до журналів ряду судових засідань;

- у суді апеляційної інстанції не забезпечено належну якість звуку під час відеоконференцзв`язку;

- колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду здійснювала тиск на сторону захисту, втручалась у правову позицію адвоката, намагалась усунути його від апеляційного розгляду шляхом призначення ОСОБА_6 адвоката за рахунок держави, озвучила заздалегідь сформовану позицію щодо результатів апеляційного розгляду, обмежила виступи учасників судового розгляду 20 хвилинами та необґрунтовано прийняла рішення

про часткове задоволення апеляційних скарг з підстав, про які сторона захисту не порушувала питання, - розподіл процесуальних витрат;

- суд апеляційної інстанції не надав відповіді на доводи апеляційної скарги захисника про те, які ж саме матеріали були виділені з кримінального провадження № 52017000000000824 в кримінальне провадження

№ 52018000000000291 згідно з постановою прокурора від 23 березня

2018 року, щодо законності відкриття кримінального провадження

№ 52018000000000291, складання протоколу НСРД неуповноваженими особами, фальсифікації протоколів, відсутності доручень про проведення НСРД, матеріалів розсекречень, не дослідження первісних носіїв інформації та постанов про призначення експертиз, не відкриття стороні захисту додатків до матеріалів НСРД тощо.

Доводи захисника ОСОБА_9 щодо невстановлення факту пропозиції

та передачі неправомірної вигоди, порушень, допущених при виділенні матеріалів кримінального провадження, наданні дозволу на використання матеріалів в іншому кримінальному провадженні, законності процесуальних дій у період з 23 березня

по 15 травня 2018 року, безпідставного виготовлення копій матеріалів НСРД, порушення під час проведення комплексної-судової психолого-лінгвістичної експертизи, неврахування судом висновку експертизи, наданої адвокатом ОСОБА_8 , недослідження судом апеляційної інстанції окремої думки судді

ОСОБА_13 , аналогічні доводам касаційних скарг засудженого ОСОБА_7 

і захисника ОСОБА_8 .

Заперечень на касаційні скарги засудженого та захисників від учасників судового провадження не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Від захисника ОСОБА_9 надійшло клопотання про проведення судового засідання 12 листопада 2026 року без його участі. У клопотанні захисник також підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.

У цій справі Верховним Судом проведено 3 судові засідання, а саме 25 серпня,

13 жовтня і 12 листопада 2026 року.

Дати цих судових засідань щоразу своєчасно повідомлялися засудженому

ОСОБА_7 та його захиснику - адвокату ОСОБА_8 .

Зокрема, засудженому повідомлення надсилалися на його адресу: АДРЕСА_1 , однак він їх не отримував. Також ОСОБА_7 звернувся на адресу Верховного Суду із заявою, в якій просив надсилати йому кореспонденцію за адресою: 01010, м. Київ, а/с 8, однак за цією адресою він отримав тільки повідомлення про судове засідання, яке було призначене на 25 серпня 2026 року, інші повідомлення за уточненою адресою ним не були отримані і повернулись на адресу суду.

Крім того, повідомлення про касаційний розгляд для ОСОБА_7 публікувались

на сторінці Касаційного кримінального суду Верховного Суду на інтернет-порталі Судової влади України.

Захисник ОСОБА_8 про судові засідання повідомлявся поштою на адресу адвокатського об`єднання (м. Київ, пров. Хрестовий, 2) та на електронну адресу адвоката (згідно автоматичних звітів поштового сервера листи з повідомленнями були успішно доставлені).

З огляду на те, що участь захисника у цьому кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 52 КПК України не є обов`язковою, засуджений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 про касаційний розгляд справи були повідомлені належним чином, клопотань про проведення розгляду за їх участі чи інших клопотань щодо касаційного розгляду не заявляли, колегія суддів, вислухавши думки учасників судового провадження, визнала можливим провести касаційний розгляд за відсутності вказаних осіб.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав касаційні скарги, свої доводи та доводи захисника ОСОБА_9 в судовому засіданні 25 серпня

2026 року, вважав їх обґрунтованими та просив задовольнити.

У судовому засіданні прокурор вважав касаційні скарги необґрунтованими

та просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання у касаційних скаргах, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості  ОСОБА_6 у пропозиції та наданні неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення в інтересах третьої особи дії з використанням наданої

їй влади й службового становища, а ОСОБА_7 у прийнятті та одержанні неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище,

за вчинення в інтересах третьої особи, дії з використанням наданої влади

та службового становища, підтверджуються безпосередньо дослідженими

і оціненими судом доказами.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини  ОСОБА_7 і ОСОБА_6 

за пред`явленим кожному з них обвинуваченням, Вищий антикорупційний суд безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінальних правопорушень, врахував позицію

і доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , визнавши частину обвинувачення недоведеним. У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи сторони захисту необґрунтованими, і на підтвердження винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, а ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 ч. 3 КК України, послався

на такі докази.

У суді обвинувачені ОСОБА_7 і ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнали, надавати суду показання відмовилися.

Згідно з протоколом за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 27 грудня 2017 року з відеозаписами зафіксовано обставини пропозиції

та надання ОСОБА_6 неправомірної вигоди ОСОБА_7 та, відповідно, прийняття вказаної пропозиції і отримання неправомірної вигоди останнім. Зокрема як у службовому кабінеті голови Дружківського міського суду Донецької області:

04 грудня 2017 року ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_7 прочитати матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо Особа-1; ОСОБА_6 вийшов

з кабінету для уточнення анкетних даних Особи-1; після повернення ОСОБА_6 . ОСОБА_7 розпитав його про ступінь його зв`язку з Особою-1 і висловив занепокоєння, чи немає «подстави»; ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_6 висловити пропозиції для вирішення питання щодо непритягнення Особа-1

до адміністративної відповідальності, а ОСОБА_6 висловив готовність розглянути будь-які пропозиції, після чого ОСОБА_7 показав п`ять пальців правої руки; 11 грудня 2017 року ОСОБА_6 розповів ОСОБА_7 обставини притягнення до адміністративної відповідальності Особи-1 і ОСОБА_10 , після чого вони обговорили можливість прийняття рішення на користь ОСОБА_10 , зміст пояснень, які він мав надати в судовому засіданні; ОСОБА_6 під столом передав ОСОБА_7 грошові кошти, котрі останній поклав до робочого столу, а пізніше перерахував та поклав у свою сумку; 12 грудня 2017 року ОСОБА_7 розглянув справи про адміністративні правопорушення щодо Особи-1 і ОСОБА_10 .

Відповідно до протоколу огляду речей від 03 березня 2018 року оглянуто мобільний телефон, вилучений 28 лютого 2018 року під час обшуку автомобіля, котрим користувався ОСОБА_6 . У телефоні виявлено вхідне SMS-повідомлення

від Особи-2, отримане 04 грудня 2017 року о 14 годині 23 хвилини 25 секунд,

з ПІБ Особи-1, протокол про адміністративне правопорушення щодо якої перебував на розгляді у судді ОСОБА_7 .

Згідно з протоколом огляду речей від 26 березня 2018 року оглянуто карту пам`яті, на яку скопійовано вміст мобільного телефону ОСОБА_6 , виявлено вхідні

SMS-повідомлення від Особи-2, отримані 04 грудня 2017 року о 17 годині 47 хвилин та 11 грудня 2017 року о 10 годині 36 хвилин з анкетними даними ОСОБА_10 , протокол про адміністративне правопорушення щодо якого перебував на розгляді

у судді ОСОБА_7 .

Відповідно до протоколу огляду від 22 серпня 2018 року оглянуто інформацію

про маршрути передавання телекомунікаційних послуг за мобільним номером, яким користувався ОСОБА_6 , і встановлено, що 04 грудня 2017 року о 14 годині

20 хвилин він зателефонував Особі-2, після чого остання відправила ОСОБА_6 SMS-повідомлення. Крім того, Особа-2 04 грудня 2017 року о 17 годині 47 хвилин

та 11 грудня 2017 року о 10 годині 36 хвилин відправляла ОСОБА_6 

SMS-повідомлення, а у період з 20 листопада по 14 грудня 2017 року вони регулярно спілкувався, використовуючи мобільний зв`язок.

Згідно з висновком судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи писемного мовлення від 05 липня 2018 року № 7743/15499-15506 встановлено об`єктивний зміст текстового відтворення розмов, що відбулися 04 грудня

2017 року, в яких йшлося, зокрема, про обговорення можливості закриття протоколу стосовно Особи-1 і надання за це будь-якої винагороди. В основі об`єктивного змісту текстового відтворення розмов, що відбулися 11 грудня 2017 року йдеться

про з`ясування деталей домовленості про справи щодо певних осіб, підтвердження попередніх домовленостей.

Відповідно до висновку комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи

від 31 жовтня 2023 року № 20817/20818/18-61/20819/18-39 у розмові, яка відбулася між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 04 грудня 2017 року, містяться ознаки,

які вказують на обговорення можливості надання ОСОБА_6 певної (грошової) вигоди ОСОБА_7 за непритягнення осіб до адміністративної відповідальності. Жест правої руки, здійснений ОСОБА_7 під час розмови з ОСОБА_6 , виражає пропозицію (умову) надання йому грошових коштів за позитивне вирішення питання, про яке клопотав ОСОБА_6 . Підтвердженням того,

що ОСОБА_6 зрозумів жест ОСОБА_7 , є фраза «понял». В суді експерти ОСОБА_14 і ОСОБА_15 роз`яснили вказаний висновок.

Згідно з висновком судової експертизи відео-, звукозапису від 26 березня 2018 року

№ 6670 проведено аудитивний аналіз запису, встановлено зміст розмов

і можливу приналежність зафіксованого усного мовлення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Також суд першої інстанції дослідив матеріали справ про адміністративні правопорушення щодо Особи-1 та ОСОБА_10 , документи щодо автоматизованого розподілу цих справ для розгляду судді ОСОБА_7 , інші докази

і процесуальні документи, які підтверджують законність проведення слідчих дій

у кримінальному провадженні, з урахуванням яких обґрунтував свої висновки.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази

в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов

до обґрунтованого висновку про вчинення  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 інкримінованих їм кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував дії  ОСОБА_6  за ст. 369 ч. 3 КК України, а  ОСОБА_7 - за ст. 368 ч. 3 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на викладене безпідставними є доводи сторони захисту про відсутність доказів вини ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, не встановлення фактів пропозиції, її прийняття, передачі

та отримання неправомірної вигоди, її форми, не доведеності прямого умислу, корисливого мотиву на вчинення злочинів.

Як зазначив Вищий антикорупційний суд, сукупністю досліджених доказів доведено обставини:

- 04 грудня 2017 року висловлення ОСОБА_6 у службовому кабінеті судді Дружківського міського суду Донецької області пропозиції надання неправомірної вигоди судді ОСОБА_7 за прийняття ним судового рішення у справі про адміністративне правопорушення за ст. 130 ч. 1 КУпАП на користь Особа-1 і непритягнення його до адміністративної відповідальності, надання ОСОБА_7 ОСОБА_6 згоди на отримання неправомірної вигоди

із демонстрацією жестами на пальцях необхідної суми такої вигоди;

- 05 грудня 2017 року поінформування ОСОБА_6 ОСОБА_7 про згоду

з визначеним останнім розміром неправомірної вигоди;

- 11 грудня 2017 року обговорення між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_10 , спільне формування правової позиції з метою непритягнення останнього

до адміністративної відповідальності, передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 грошових коштів за непритягнення Особа-1 і ОСОБА_10 

до адміністративної відповідальності;

- 12 грудня 2017 року розгляду ОСОБА_7 справ про адміністративні правопорушення стосовно Особа-1 і ОСОБА_10 .

При цьому судом встановлено безпосередній зв`язок між обговоренням

ОСОБА_6 з ОСОБА_7 протоколів про адміністративні правопорушення стосовно Особа-1 і ОСОБА_10 та наданням/отриманням грошових коштів, усвідомлення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 протиправного характеру висловлення пропозиції надання неправомірної вигоди та прийняття цієї пропозиції, активність

в реалізації їх умислу, спрямованого на пропозицію/прийняття пропозиції неправомірної вигоди і надання/отримання неправомірної вигоди за постановлення судових рішень у справах про адміністративні правопорушення.

Кримінальні правопорушення, передбачені ст. 369 ч. 3 КК України і ст. 368 ч. 3

КК України, з суб`єктивної сторони характеризуються прямим умислом, тому для його встановлення потрібно з`ясувати, чи усвідомлювала особа суспільно-небезпечний характер свого діяння і чи бажала вона вчинити таке діяння.

Про наявність прямого умислу у ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на вчинення інкримінованих кожному з них злочинів, за висновком Вищого антикорупційного суду, свідчать функціональні ролі обвинувачених (прокурор і суддя), які не могли бути необізнаними з встановленими законом заборонами на використання службових повноважень чи свого становища та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, зафіксований характер спілкування між ними, який вказує на усвідомлення протиправного характеру своїх дій й одночасно бажання домогтись настання відповідних наслідків, про що свідчать використані ними способи конспірації (зазначення суми неправомірної вигоди жестом на пальцях руки, уривчастість розмов, незавершеність і завуальованість фраз), побоювання бути викритим працівниками правоохоронних органів (запитання ОСОБА_7 до ОСОБА_6 «подставы нет?»), спосіб передачі неправомірної вигоди (передача ОСОБА_6 під столом коштів, які ОСОБА_7 відразу поклав у шухляду).

Усвідомлення того, що грошові кошти, щодо яких надходила пропозиція

та які 11 грудня 2017 року надані ОСОБА_6 і усупереч наявним обмеженням,

без законних підстав, отримані ОСОБА_7 , є неправомірною вигодою, розмір якої визначений останнім, за ухвалення рішень у справах про адміністративне правопорушення, Вищий антикорупційний суд визнав обставинами,

які підтверджують корисливий мотив обвинувачених. Про це свідчить і той факт,

що після отримання грошей від ОСОБА_6 , ОСОБА_7 спочатку поклав

їх до шухляди робочого столу, а коли ОСОБА_6 залишив службовий кабінет, дістав і перерахував їх, щоб переконатися в тому, що неправомірна вигода передана

в обумовленому розмірі.

Згідно з встановленими обставинами цієї справи під час розмови з ОСОБА_6 ОСОБА_7 продемонстрував жест правої руки з п`ятьма пальцями. Суд першої інстанції дійшов висновку, що таким способом ОСОБА_7 вказав ОСОБА_6 

на розмір винагороди за позитивне вирішення питання, з яким звернувся останній, тобто вказівка жестом стосувалося постановлення суддею рішення в інтересах Особа-1 за п`ять одиниць. У такий спосіб ОСОБА_7 надав згоду на отримання неправомірної вигоди, а ОСОБА_6 цю згоду однозначно зрозумів, в тому числі конкретний розмір винагороди, яка в подальшому була передана ОСОБА_7 .

Сума, одиниця виміру чи валюта неправомірної вигоди в цьому випадку значення

не мала, оскільки кримінально-караними є сама пропозиція, обіцянка надати неправомірну вигоду з однієї сторони, та прийняття такої пропозиції - з іншої.

Для ОСОБА_6 була зрозуміла одиниця виміру і сума неправомірної вигоди, щодо якої ОСОБА_7 продемонстрував жест, оскільки з цього приводу у ОСОБА_6 

не виникло питань і уточнень, наступного дня він підтвердив намір надати саме такий розмір неправомірної вигоди й у подальшому надав її.

Таким чином, безпідставними є доводи у касаційній скарзі засудженого

ОСОБА_7 про не підтвердження доказами його розмови з ОСОБА_6 

у службовому кабінеті судді 04 грудня 2017 року.

Факт використання ОСОБА_6 відповідного абонентського номера підтверджений протоколом обшуку автомобіля Chevrolet Aveo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , котрим він користувався, та з якого 28 лютого 2018 року було вилучено мобільний телефон Samsung SM-A300H/DS, ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , С/Н: НОМЕР_4 , протоколами огляду вказаного мобільного телефону та його вмісту.

Як убачається з оскаржуваного вироку, Вищий антикорупційний суд перевірив

і визнав безпідставними доводи сторони захисту щодо провокації злочину,

які зводились до того, що кримінальне провадження № 52018000000000291 було виділено з кримінального провадження № 52017000000000824, розпочатого

за заявами ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які є провокаторами, оскільки притягалися до кримінальної й адміністративної відповідальності і діяли за вказівками правоохоронних органів.

Суд першої інстанції не встановив ознак провокації, зазначивши, що кримінальне провадження № 52018000000000291 розпочато в зв`язку з самостійним виявленням ознак кримінального правопорушення, що зумовило виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження. У кримінальному провадженні

№ 52018000000000291 серед учасників відсутні заявники, про провокативні дії яких стверджувала сторона захисту, зв`язку між діями можливих агентів при вчиненні особою у первинному і цьому кримінальному провадженні не встановлено.

Крім того, Вищий антикорупційний суд ретельно перевірив та відхилив доводи сторони захисту про те, що кримінальне провадження № 52018000000000291, виділене з кримінального провадження № 52017000000000824, було розпочато

з грубими порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Зокрема суд встановив таке.

23 листопада 2017 року відкрито кримінальне провадження № 52017000000000824 за підозрою голови Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_7 

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, та адвоката ОСОБА_18 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 27 частинами 4, 5, ст. 368 ч. 3 КК України, досудове розслідування у якому здійснювали детективи Національного антикорупційного бюро України.

З 29 листопада по 14 грудня 2017 року у цьому кримінальному провадженні

на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада

2017 року проводився аудіо-, відеоконтроль розмов, інших звуків, рухів та дій голови Дружківського міського суду ОСОБА_7 в його службовому кабінеті (Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 45). За результатами проведення зазначених НСРД було складено протоколи від 04, 06, 11 і 27 грудня 2017 року, відповідно № 2637т, 2648т, 2726т, 2907т, до яких долучено відеозаписи результатів НСРД.

Під час досудового розслідування кримінального провадження

№ 52017000000000824 виявлено інший злочин, у зв`язку із чим 15 грудня 2017 року до ЄРДР внесено відомості за № 52017000000000877 за фактом одержання службовою особою правоохоронного органу за попередньою змовою з головою Дружківського міського суду Донецької області неправомірної вигоди за прийняття рішення в інтересах особи, котра надала таку вигоду. Матеріали досудових розслідувань за № 52017000000000824 та № 52017000000000877 об`єднані в одне провадження під № 52017000000000824.

23 березня 2018 року постановою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з матеріалів кримінального провадження № 52017000000000824

в окреме провадження № 52018000000000291 виділено матеріали за фактом отримання неправомірної вигоди працівником суду від працівника правоохоронного органу за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3

КК України. Незазначення у постанові повного переліку виділених матеріалів, усупереч доводам захисника ОСОБА_9 , не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки прокурор виділив в нове провадження усі матеріали досудового розслідування, що стосувалися наведеного кримінального правопорушення.

28 березня 2018 року до ЄРДР внесені відомості № 52018000000000313 за фактом надання 11 грудня 2017 року прокурором Дружківського відділу Краматорської місцевої прокуратури ОСОБА_6 неправомірної вигоди голові Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_7 за непритягнення третіх осіб

до адміністративної відповідальності та непозбавлення їх права на керування транспортними засобами, з кваліфікацією вчиненого за ст. 369 ч. 3 КК України. Цього ж дня постановою прокурора матеріали досудових розслідувань

№ 52018000000000291 та № 52018000000000313 об`єднані в одне провадження

за № 52018000000000291.

Відповідно до ст. 217 ч. 3 КПК України у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень, а згідно ст. 257 ч. 1 цього Кодексу якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді,

яка постановляється за клопотанням прокурора.

Проаналізувавши вказані положення кримінального процесуального закону Вищий антикорупційний суд дійшов висновку, що прокурор, діючи у межах наданих йому дискреційних повноважень, виявивши під час досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000824 нові факти отримання неправомірної вигоди працівником суду від працівника правоохоронного органу, відповідно до вимог ст. 217 КПК України прийняв рішення про виділення з цього провадження матеріалів досудового розслідування в нове кримінальне провадження № 52018000000000291.

Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2018 року було задоволено клопотання керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

від 28 березня 2018 року та надано дозвіл на використання результатів проведених НСРД у кримінальному провадженні № 52017000000000824 у виділеному кримінальному провадженні № 52018000000000291. Перелік матеріалів НСРД,

які підлягали виділенню із первинного кримінального провадження у нове, наведено у вказаному вище клопотанні та ухвалі слідчого судді (т. 14, а.к.п. 56-64).

Доводи ж сторони захисту про неможливість виділення матеріалів за фактом виявлення нового злочину з кримінального провадження, у якому нікому

не повідомлено про підозру, суд першої інстанції визнав такими, що не ґрунтуються на положеннях ст. 217 КПК України, якою відповідні обмеження не встановлені.

Таким чином порушень під час початку досудового розслідування в кримінальному провадженні № 52018000000000291 не встановлено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції перевірив і надав оцінку доводам сторони захисту щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000291 неуповноваженими особами, зокрема через відсутність окремої постанови

про визначення слідчого чи групи слідчих у період з 23 березня по 15 травня

2018 року.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду встановила, що після виділення постановою прокурора від 23 березня 2018 року матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження № 52017000000000824

у кримінальне провадження № 52018000000000291 досудове розслідування у ньому здійснював детектив Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_19 , який входив до складу групи слідчих, котрі здійснювали досудове розслідування

у первинному кримінальному провадженні № 52017000000000824.

Чинним кримінальним процесуальним законом, зокрема ст. 217 КПК України,

не передбачено застережень щодо повторного призначення слідчого або прокурора у кримінальному провадженні, яке було виділено або об`єднано з іншим, якщо після початку досудового розслідування вже було визначено слідчого чи групу слідчих для його проведення. Така позиція неодноразово висловлювалась Касаційним кримінальним судом в постановах від 17 листопада 2022 року в справі

№ 564/2082/16-к, від 27 березня 2023 року в справі № 146/1683/18, від 10 листопада 2022 року в справі № 206/4419/17, від 26 вересня 2023 року в справі № 382/646/19, від 17 лютого 2026 року в справі № 285/3755/20.

Твердження засудженого  ОСОБА_7 і захисника ОСОБА_9 про те, що ухвала слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, якою було надано дозвіл на проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю розмов, інших звуків, рухів та дій і доручення прокурора на проведення вказаного негласного заходу,

не долучені до справи, сторона захисту з ними не ознайомлена,

є безпідставними.

Зазначені процесуальні документи були відкриті стороною обвинувачення на стадії судового розгляду, досліджені судом першої інстанції і долучені до матеріалів кримінального провадження (т. 40, а.к.п. 35-61).

Врахувавши наявність вказаних документів, Вищий антикорупційний суд

не встановив підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_9 

про визнання недопустимими протоколів аудіо-, відеоконтролю особи від 27 грудня 2017 року та копій відеозаписів, які містилися на носіях інформації - картах пам`яті Kingston 32Gb інв. № 2152т, 2152т через відсутність первинної ухвали про надання дозволу на проведення НСРД. При цьому суд обґрунтовано зазначив, що дозвіл

на використання указаних матеріалів в кримінальному провадження було надано

30 березня 2018 року слідчим суддею Апеляційного суду міста Києва за результатом розгляду відповідного клопотання прокурора, в ході чого відповідно до вимог

ст. 257 ч. 1 абзацу 2 КПК України перевірено законність отримання інформації

та обґрунтованість підстав для проведення НСРД.

Крім того, у суді першої інстанції були предметом перевірки доводи сторони захисту про недопустимість указаного вище протоколу з інших підстав, зокрема через відсутність у ньому посилань на характеристики технічних засобів. На спростування цього твердження суд обґрунтовано зазначив, що відсутність ідентифікаційних ознак і технічних характеристик засобів фіксації пов`язана з особливостями негласних заходів в контексті дотримання режиму секретності.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком Вищого антикорупційного суду.

Так, Касаційний кримінальний суд у постановах неодноразово зазначав,

що відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки: устаткування, апаратури, приладів, пристроїв, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів

чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, відповідно

до пунктів 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року

№ 440, який діяв на час інкримінованих засудженим діянь, є державною таємницею. Відповідно до діючої на теперішній час редакції Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови Служби безпеки України

від 23 грудня 2020 року № 383, правовий режим зазначених відомостей не змінився.

Володіння зазначеними відомостями без належних на те підстав дає змогу зацікавленій стороні впливати на результати такої діяльності, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. З цих причин, обумовлених потребою зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів, ст. 246 КПК України передбачено обмеження обов`язку розкриття у кримінальному провадженні відомостей про факт і методи проведення НСРД.

Натомість стороною захисту не наведено обґрунтування таких підстав

у кримінальному провадженні, які б обумовили необхідність відкриття цій стороні відомостей про ідентифікуючі ознаки спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації, розголошення яких без відповідних підстав загрожує національним інтересам та безпеці, у їх змісті та значенні, визначених

у ст. 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України».

Необґрунтованими є доводи захисника ОСОБА_9 про недопустимість протоколів НСРД як доказів через не дослідження судами первинних носіїв інформації.

Так, ст. 99 ч. 3 КПК України законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. При цьому відповідно до ч. 1 вказаної статті документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту

чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

Безпідставним є ототожнення електронного доказу як засобу доказування

та матеріального носія такого документа. Характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.

Згідно з ДСТУ 7157:2010 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», затвердженим наказом Державного комітету України

з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 березня 2010 року

№ 85, електронний документ - це документ, інформація в якому подана у формі електронних даних і для використання якого потрібні засоби обчислювальної техніки.

Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати

на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом

і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені або повноважною особою, яка його створила (обчисленням контрольної суми файлу або каталогу з файлами (CRC-суми, hash-суми)

чи накладенням цифрового підпису), або, за наявності підстав, шляхом проведення спеціальних судових досліджень.

Крім того, кримінальний процесуальний закон містить гарантії захисту законних прав та інтересів сторін у кримінальному провадженні, де у ст. 266 КПК України встановлено вимоги до зберігання до набрання законної сили вироком суду технічних засобів, застосованих під час проведення НСРД, а також первинних носіїв отриманої інформації. За наявності обґрунтованих підстав носії інформації

та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів у порядку, передбаченому цим Кодексом. Однак сторона захисту з відповідними клопотаннями не зверталася.

Вищий антикорупційний суд також відхилив доводи сторони захисту про низьку якість відеозаписів НСРД, зазначивши, що, хоча в деяких місцях на записах неможливо розібрати текст, втім ці нерозбірливі моменти не вплинули

на встановлення і розуміння загальної картини подій, зафіксованої під час проведення негласних заходів.

Суд апеляційної інстанції за доводами сторони захисту не визнав істотним порушенням недотримання 24-годинного строку передачі протоколу НСРД прокурору, обґрунтовано пославшись на висновок щодо правозастосування положень ст. 252 ч. 3 КПК України, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 вересня 2023 року в справі № 208/2160/18, відповідно до якого складання протоколу НСРД поза межами строку, визначеного положеннями вказаної норми процесуального закону,

не є підставою для визнання такого протоколу недопустимим доказом.

Усупереч доводам засудженого ОСОБА_7 , положення ст. 257 ч. 1 КПК України

не встановлюють для прокурора конкретних строків для звернення до слідчого суді з клопотанням про використання результатів НСРД в іншому кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 252 ч. 1 КПК України фіксація ходу і результатів НСРД повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. За результатами проведення НСРД складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Відомості, які вносяться до протоколу, визначені ст. 104 ч. 3 КПК України.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що протокол

за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 27 грудня 2017 року з дотриманням наведених вище положень кримінального процесуального закону складений за дорученням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_20 оперуповноваженим відділу протидії хабарництву

та організованим формам злочинності у сфері економіки УЗЕ в Донецькій області ДЗЕ НП України ОСОБА_21 , у ньому зафіксовано хід та результати процесуальних дій, ознак його фальсифікацій чи підробок не встановлено, у зв`язку із чим протилежні доводи захисника ОСОБА_9 в касаційній скарзі є безпідставні.

Зі змісту вироку Вищого антикорупційного суду вбачається, що цей суд ретельно перевірив і визнав необґрунтованими доводи сторони захисту про численні і грубі порушення вимог процесуального закону при призначенні, проведенні судових експертиз та передачі висновків експертів з одного кримінального провадження

в інше.

Судом першої інстанції встановлено, що експертиза відеозвукозапису (висновок

від 26 березня 2018 року № 6670) здійснювалось завідувачем сектору досліджень відео-, звукозапису лабораторії комп`ютерно-технічних, телекомунікаційних досліджень та досліджень відео-, звукозаписів ОСОБА_22 , яка має вищу технічну освіту, кваліфікацію судового експерта за спеціальностями: «7.1 Технічне дослідження матеріалів та засобів відео-, звукозапису, 7.2 Дослідження диктора

за фізичними параметрами усного мовлення, акустичних сигналів та середовищ» (свідоцтво № 546, видане ЕКК ХНДІСЕ 12 грудня 2000 року), перший кваліфікаційний клас судового експерта та стаж експертної роботи з 2000 року.

Проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи (висновок

від 05 липня 2018 року № 7743/15499-15506) здійснювалось старшим науковим співробітником лабораторії почеркознавчих, лінгвістичних, психологічних

та мистецтвознавчих досліджень ОСОБА_23 , яка має вищу філологічну освіту, кваліфікацію судового експерта 3 класу за спеціальністю 1.2. «Лінгвістичне дослідження писемного мовлення» (свідоцтво № 723, видане ЕКК ХНДІСЕ 25 лютого 2005 року з терміном дії до 04 березня 2021 року) і стаж роботи експертної роботи

з 2005 року.

Як ОСОБА_22 , так і ОСОБА_23 відповідно до вимог ст. 9 Закону України

«Про судову експертизу» були включені до державного Реєстру атестованих судових експертів та на час проведення вищезазначених експертиз мали відповідну кваліфікацію і повноваження на їх проведення.

Вищий антикорупційний суд мотивовано визнав безпідставними доводи сторони захисту про неможливість використання висновків зазначених судових експертиз

у кримінальному провадженні № 52018000000000291, зазначивши, що вказані експертизи, хоча і були призначені в межах первинного кримінального провадження № 52017000000000824, однак їх висновки законно долучені до кримінального провадження № 52018000000000291, в яке постановою прокурора від 23 березня 2018 року виділені всі матеріали за фактом отримання неправомірної вигоди працівником суду від працівника правоохоронного органу за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України. Постанови про призначення зазначених експертиз від 07 березня 2018 року

(відео-, звукозапис) та від 14 березня 2018 року (лігвістична), усупереч доводам

у касаційній скарзі захисника ОСОБА_9 , долучені до матеріалів кримінального провадження і досліджені судом (т. 17, а.к.п. 81-83, 110-113).

Що стосується тверджень сторони захисту про неможливість використання копій матеріалів НСРД з огляду на положення ст. 254 ч. 3 КПК України, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що положення вказаної норми процесуального закону в редакції, яка діяла станом на час призначення та проведення відповідних експертиз, встановлювали заборону виготовлення копій протоколів

про проведення НСРД та додатків до них з метою захисту інформації, отриманої

в результаті проведення негласних заходів, від розповсюдження її необмеженому колу осіб для запобіганню можливого розголошення таємниці досудового розслідування і недопущення нелегального втручання у сферу приватності осіб, зафіксованих під час проведення НСРД. Водночас, для проведення експертизи відео-, звукозапису для проведення порівняльного дослідження голосів

ОСОБА_7 і ОСОБА_6 експерту, окрім копії протоколу НСРД

від 28 грудня 2017 року № 2907т, надавались аудіо- та відеозаписи, отримані

за результатами НСРД, слідчих дій та судових засідань, а для проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) було надано тільки копію висновку експертизи відео-, звукозапису від 26 березня 2018 року № 6670 (копія протоколу НСРД не надавалася).

Вищий антикорупційний суд проаналізував Інструкцію про призначення

та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджену наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, відповідно

до положень якої під час проведення експертизи експерт має право ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються предмета експертизи

та зобов`язаний не розголошувати без дозволу органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), відомості, що стали йому відомі

у зв`язку з виконанням обов`язків, або не повідомляти будь-кому, крім органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), чи суду про хід проведення експертизи та її результати. На підставі наведеного суд дійшов обґрунтованого висновку, що надання копії протоколу НСРД для проведення експертизи відео-, звукозапису не порушило закріплені в законі принципи таємниці досудового розслідування і нерозголошення приватної інформації, отриманої під час проведення досудового розслідування. Надання детективом експерту необхідних матеріалів для проведення експертизи суд визнав необхідною умовою для встановлення фактичних даних та обставин, що мають значення для кримінального провадження, обґрунтовано зауваживши, що експерт несе передбачену законом відповідальність за розголошення інформації, отриманої ним для проведення дослідження.

Це ж саме стосується висновку комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи від 31 жовтня 2023 року № 20817/20818/18-61/20819/18-39.

Крім того, суд першої інстанції не встановив підстав для визнання недопустимим доказом зазначеного висновку через порушення розумних строків проведення експертизи.

Як зазначив суд, вищезгаданою Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень хоча і встановлено, що строк проведення експертизи не повинен перевищувати 90 календарних днів, водночас передбачено можливість установлення більш тривалого строку в разі значного завантаження експерта за письмовою домовленістю з органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу, що мало місце і в цьому кримінальному провадженні.

За результатом допиту експерта ОСОБА_15 встановлено, що перевищення строків виконання лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи було пов`язано з великим навантаженням на експертну установу. Також на строки виконання експертизи вплинула військова агресія РФ проти України.

Разом із тим, Вищий антикорупційний суд дійшов висновку, що тривалість проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи у цій справі

не вплинула на дотримання розумних строків судового провадження і права обвинувачених.

Висновок комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи від 31 жовтня 2023 року № 20817/20818/18-61/20819/18-39 з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК України склали головний судовий експерт лабораторії психологічних досліджень КНДІСЕ МЮ України, судовий експерт першого кваліфікаційного класу ОСОБА_14 і завідувачка відділу лінгвістичних досліджень мовлення лабораторії криміналістичних видів досліджень, судовий експерт першого кваліфікаційного класу ОСОБА_15 , які є кваліфікованими експертами

з відповідною освітою та стажем роботи, згідно з вимогами Закону України

«Про судову експертизу», ст. 69 КПК України внесені до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України і були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.

З указаного висновку вбачається, що на підставі наданих детективом вихідних даних експерти провели психолого-лінгвістичне дослідження, застосовуючи відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз,

з використанням нормативно-правових актів, науково-технічної та довідкової літератури, описали в дослідницькій частині висновку процес дослідження і його результати з наведенням відповідного обґрунтування висновків щодо зазначених

у постанові про призначення експертизи питань, надавши експертну оцінку результатів дослідження на кожне з поставлених детективом питань.

Використання у висновку російської мови пов`язано із тим, що особи, стосовно яких проводилися НСРД, спілкувалися на цій мові, що потребувало аналізу експертами російських лексикографічних джерел.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що сторона захисту брала участь у допиті експертів ОСОБА_14 і ОСОБА_15 під час судового розгляду, мала можливість з`ясувати всі питання, пов`язані з проведенням вказаної експертизи, і цим правом скористалась.

Істотних розбіжностей у стенограмах та незаконності складу експертної комісії суд першої інстанції не встановив.

Експерт ОСОБА_14 у суді підтвердив факт призупинення дії його свідоцтва

у зв`язку з тим, що дисциплінарна комісія Міністерства юстиції України вважала,

що його знань та кваліфікації недостатньо для проведення експертизи

в іншому провадженні. Тривалість дисциплінарного стягнення становила 3 місяці, під час його застосування він експертною діяльністю не займався.

Доводи сторони захисту що неповідомлення обвинувачених про призначення психолого-лінгвістичної експертизи суд першої інстанції визнав необґрунтованими, оскільки чинний КПК України не містить вимоги щодо обов`язкового ознайомлення підозрюваного чи його захисника з постановою про призначення експертизи

до її проведення. Сторона захисту, будучи наділеною рівними зі стороною обвинувачення права на збір доказів, не була позбавлена можливості звернутися

до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи в іншій експертній установі або іншим експертом.

Усупереч доводам захисника ОСОБА_8 допит свідка ОСОБА_24 стороною захисту було проведено в судовому засіданні 31 травня 2024 року, після чого допит розпочав прокурор, однак не закінчив його. В судовому засіданні 12 липня 2024 року прокурору було надано можливість закінчити допит свідка, із забезпеченням можливості захисникам ознайомитися з технічним записом судового засідання. Однак фактично допит свідка у цьому судовому засіданні тривав не більше 6 хвилин, свідок відмовився відповісти на більшість питань прокурора, посилаючись

на вимоги ст. 63 Конституції України. У подальшому сторона захисту не була позбавлена можливості ознайомитись з технічним записом цього судового засідання та, в разі необхідності, повторно клопотати про допит свідка ОСОБА_24 .

Під час судового розгляду в суді першої інстанції були перевірені й визнані необґрунтованими твердження сторони захисту про порушення вимог ст. 481

КПК України при врученні повідомлення про підозру судді ОСОБА_7 ,

що здійснено неуповноваженою особою.

Як зазначив Вищий антикорупційний суд, повідомлення про підозру судді

ОСОБА_7 складено та підписано заступником Генерального прокурора -керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_20 ,

що відповідало положенням ст. 481 КПК України, які станом на час вчинення зазначеної процесуальної дії передбачали здійснення повідомлення про підозру судді Генеральним прокурором або його заступником.

За дорученням ОСОБА_20 повідомлення ОСОБА_7 під розписку

03 квітня 2018 року о 16 годині 45 хвилин вручив начальник шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_25 .

У постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 536/2475/14-к Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо застосування норм права, які стосуються вручення підозри спеціальним суб`єктам, відповідно до якого гарантія незалежності суддів забезпечується тим, що виключно Генеральний прокурор або його заступник перевіряють підстави для повідомлення про підозру судді, складають та підписують її текст, а також можуть повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру. Письмове повідомлення про підозру судді, яке передбачає погодження та подальше підписання такого процесуального документа, може здійснюватися лише Генеральним прокурором або його заступником.

Це повноваження Генерального прокурора або його заступника є винятковим

і не може бути передоручене іншим особам. Генеральний прокурор або його заступник реалізують повноваження щодо письмового повідомлення про підозру судді незалежно від того, чи здійснюють вони процесуальне керівництво

у конкретному кримінальному провадженні. Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді суб`єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії у конкретному кримінальному провадженні. Вручення повідомлення про підозру судді уповноваженим суб`єктом за умови, що таке рішення було прийняте (складене) та підписане саме Генеральним прокурором

або його заступником, не порушує гарантії суддівської незалежності.

Враховуючи наведене, повідомлення про підозру ОСОБА_7 складено та вручено з дотриманням вимог статей 276, 277, 480, 481 КПК України, у зв`язку із чим доводи його касаційної скарги про недотримання належної правової процедури, не набуття ним статусу підозрюваного та обвинуваченого є безпідставними.

Усупереч доводам захисника ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні судами не встановлено підстав для його закриття згідно зі ст. 284 ч. 1 п. 10

КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру. Відповідні клопотання сторони захисту неодноразово були предметом розгляду в суді першої інстанції, який, з наведенням відповідних мотивів, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Вищий антикорупційний суд зазначив, що до кримінального провадження

№ 52018000000000291 від 23 березня 2018 року, яке виділено з кримінального провадження № 52017000000000824 від 23 листопада 2017 року, не можуть бути застосовані положення ст. 284 ч. 1 п. 10 КПК України, оскільки цього Закону

не існувало на час внесення відомостей до ЄРДР у первинному кримінальному провадженні. Зміни до КПК України, внесені Законом України «Про внесення змін

до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким доповнено

ст. 284 ч. 1 КПК України пунктом 10, зворотньої дії в часі не мають, щодо чого наявне застереження в пункті 4 параграфа 2 «Прикінцевих положень» вказаного Закону.

При цьому судом враховано судову практику, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2023 року в справі № 711/8244/18. У цій справі об`єднана палата зазначила,

що пункт 4 § 2 є спеціальною нормою щодо статті 5 КПК України і, відповідно,

у спеціально визначеній ним ситуації перевага має надаватися йому, а не загальній нормі статті 5 КПК України (lex specialis derogat legi generali). Зміни не повинні застосовуватися до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до 15 березня 2018 року. Пункт 10 частини 1 статті 284 КПК України застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості

про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені до ЄРДР з 16 березня 2018 року і не поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені в ЄРДР до вказаної дати.

Крім того, суди попередніх інстанцій мотивовано відхилили доводи сторони захисту про те, що в межах кримінального провадження № 52018000000000291 строк досудового розслідування завершився 28 травня 2018 року, а постанова керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_20 про продовження строку досудового розслідування була винесена 29 травня 2018 року, тобто поза межами встановленого законом строку, у зв`язку із чим усі процесуальні рішення

та слідчі дії, вчинені після 28 травня 2018 року є незаконними, а здобуті докази - недопустимими.

Встановлено, що у кримінальному провадженні № 52018000000000291 ОСОБА_6 повідомлено про підозру 29 березня 2018 року, а ОСОБА_7 - 03 квітня 2018 року. Твердження сторони захисту про початок відліку строку досудового розслідування з 28 березня 2018 року, тобто моменту складання повідомлення про підозру

ОСОБА_6 , суди визнали необґрунтованими, правильно зазначивши,

що ст. 219 КПК України початок двомісячного строку досудового розслідування пов`язує саме з моментом повідомлення особі про підозру, а не складенням цього процесуального документу.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом недоведеним і доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини

і мотивів кримінальних правопорушень, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність

за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачених визнано винними, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Вищий антикорупційний суд провів судовий розгляд в межах наданих йому процесуальних повноважень,

з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін, а всі процесуальні рішення ухвалювалися за результатами розгляду відповідних клопотань

та з урахуванням позицій учасників провадження.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката

ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката

ОСОБА_9 на вирок Вищого антикорупційного суду, повторно дослідивши

за клопотанням захисників ряд доказів і процесуальних документів,

які досліджувалися судом першої інстанції, належним чином перевірив відповідні доводи сторони захисту про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,

які є аналогічними доводам касаційних скарг захисників і засудженого

ОСОБА_7 , визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги сторони захисту визнано необґрунтованими.

При цьому, колегія суддів апеляційної палати змінила вирок в частині визначення порядку стягнення судових витрат, стягнувши їх окремо з кожного обвинуваченого, а не солідарно, як це було зроблено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції підтримав висновок Вищого антикорупційного суду про те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, а ОСОБА_6 - за ст. 369 ч. 3 КК України, доведена сукупністю досліджених та оцінених доказів. Водночас Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду визнала необґрунтованими доводи апеляційних скарг захисників і обвинувачених про невинуватість останніх у вчиненні інкримінованих кожному з них кримінальних правопорушень.

Предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції були доводи сторони захисту про здійснення розгляду та ухвалення вироку незаконним складом суду

в першій інстанції.

При цьому Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду встановила обставини виведення зі складу колегії суддів у першій інстанції судді ОСОБА_11 , а саме:

23 жовтня 2019 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні

№ 52018000000000291 надійшов до Вищого антикорупційного суду і згідно

з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цього кримінального провадження було визначено колегію суддів у складі головуючого судді ОСОБА_11 (судді-доповідача), суддів ОСОБА_13 

та ОСОБА_26 

01 червня 2023 року рішенням № 600/0/15-23 Вища рада правосуддя призначила ОСОБА_11 на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

06 червня 2023 року розпорядженням № 4 голова Вищого антикорупційного суду ОСОБА_27 скликала збори суддів цього суду на 18 годину 00 хвилин

08 червня 2023 року для вирішення організаційних питань роботи суду в зв`язку

з обранням ОСОБА_11 на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

07 червня 2023 року наказом № 286/к голови Вищого антикорупційного суду ОСОБА_11 відряджено для роботи до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

08 червня 2023 року рішенням № 1 зборів суддів Вищого антикорупційного суду,

у зв`язку з довгостроковим відрядженням судді цього суду ОСОБА_11 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з метою забезпечення рівномірного розподілу навантаження та можливості призначення й розгляду судових справ, визначено порядок здійснення повторного автоматизованого розподілу судових справ, що перебували на розгляді в колегіях суддів, до складу яких входив суддя ОСОБА_11 . Зокрема справи, в яких ОСОБА_11 був головуючим (доповідачем), підлягали повторному автоматизованому розподілу в порядку, встановленому рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2021 року

№ 1 «Про утворення судових палат та визначення особливостей автоматизованого розподілу судових справ» (зі змінами).

09 червня 2023 року розпорядженням № 107ав керівник апарату Вищого антикорупційного суду призначив повторний автоматизований розподіл судової справи № 623/261/19, який проведено того ж дня і згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддю ОСОБА_11 замінено на суддю ОСОБА_27 , яка здійснювала розгляд цієї справи разом

із раніше визначеними суддями ОСОБА_26 і ОСОБА_13 .

За змістом ст. 319 ч. 2 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі, якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому ст. 35 ч. 3 цього Кодексу.

Пунктом 2.3.2 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30

(яке діяло станом на день проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 623/261/19 у Вищому антикорупційному суді) було передбачено, що визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою шляхом: автоматизованого розподілу судових справ під час реєстрації відповідної судової справи; пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації певної кількості судових справ; розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді; визначення складу суду з метою заміни судді (суддів); повторного автоматизованого розподілу судових справ. Збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у випадках, прямо передбачених цим Положенням.

За пунктом 2.3.49 вказаного Положення, повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями застосовується у випадках визначених законом, а також з метою заміни одного, декількох суддів, всього складу суду, збільшення складу суду в порядку, визначеному підпунктами 2.3.4, 2.3.23 цього Положення, а згідно з його п. 2.3.50 винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках

не може (не можуть) продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки),

що додається до матеріалів справи.

Розділом ІІ Засад використання автоматизованої системи документообігу Вищого антикорупційного суду, затверджених рішенням зборів цього суду від 03 вересня 2019 року № 4, передбачено особливості автоматизованого розподілу судових справ.

Згідно з розділом ІІ п. 2 Засад, судові справи розподіляються між суддями, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу, з урахуванням: складу судових палат (за їх наявності), складу постійних колегій, спеціалізації суддів, запровадженої зборами суддів, визначених автоматизованою системою коефіцієнтів навантаження кожного судді, недопустимості повторної участі судді у розгляді судової справи; перебування судді у відпустці, у відрядженні, у нарадчій кімнаті; відсутності судді у зв`язку

з тимчасовою непрацездатністю, а також з урахуванням інших передбачених законом обставин, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.

Відповідно до підпункту 16.1 п. 16 згаданого розділу Засад повторний автоматизований розподіл судової справи проводиться на підставі вмотивованого розпорядження керівника апарату у випадку, коли суддя (під час вирішення питання про відвід, самовідвід), слідчий суддя або суддя-доповідач у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, відпусткою, відрядженням, чи з інших причин не може продовжувати розгляд судової справи або ухвалити процесуальні рішення після винесення рішення по суті (ухвала про виправлення описок та помилок, роз`яснення судового рішення та інші) у строки, встановлені процесуальним законом, а у разі якщо такі не встановлені - у розумні строки.

Як зазначено в п. 18 Засад, унаслідок повторного автоматизованого розподілу

у кожному з вищевказаних випадків визначається інший суддя (під час вирішення питання про відвід, самовідвід), слідчий суддя, суддя-доповідач або весь склад суду, у випадках, визначених окремим рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду.

Згідно з рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 16 грудня

2021 року № 1 утворено судові палати для розгляду окремих категорій справ

у першій інстанції Вищого антикорупційного суду. Розгляд кримінальних проваджень щодо кримінальних правопорушень, передбачених, серед інших, статтями 368, 369 КК України, було віднесено до компетенції Другої судової палати, до складу якої входили судді: ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 ,

ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 . Визначено, що створення палат у першій інстанції Вищого антикорупційного суду

не є підставою для припинення здійснення розгляду суддями кримінальних проваджень, автоматизований розподіл яких був проведений до моменту створення палат.

Проаналізувавши зазначені нормативно-правові і локальні акти, суд апеляційної інстанції урахував відсутність у рішенні зборів суддів Вищого антикорупційного суду

від 08 червня 2023 року № 1 застережень щодо необхідності заміни всього складу суду в судових справах, де суддя ОСОБА_11 був головуючим (суддею-доповідачем) та дійшов обґрунтованого висновку про те, що при повторному автоматизованому розподілі судової справи № 623/261/19 тільки суддя ОСОБА_11 підлягав заміні на суддю із числа суддів Другої судової палати, за якою було визначено спеціалізацію з розгляду справ про кримінальні правопорушення, передбачені статтями 368 та 369 КК України.

Таким чином, підстав для заміни усього складу суду при повторному автоматизованому розподілі судової справи № 623/261/19 09 червня 2023 року

не було, а головуючого суддю ОСОБА_11 замінено на суддю ОСОБА_27 

із дотриманням ст. 35 ч. 3 КПК України.

Усупереч доводам захисника ОСОБА_8 повторний розподіл справи був здійснений не на підставі службової записки помічника судді, а за розпорядженням керівника апарату Вищого антикорупційного суду, що передбачено пунктом 2.3.50 Положенняпро автоматизовану систему документообігу суду № 30 та підпунктом 16.1 п. 16 розділу ІІ Засад використання автоматизованої системи документообігу Вищого антикорупційного суду.

Також згадане Положення не встановлювало окремого конкретного строку

для проведення повторного авторозподілу судових справ, а Засади передбачали,

що такий розподіл здійснюється протягом розумного строку (підпункт 16.1 п. 16 розділ ІІ). Від призначення ОСОБА_11 на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 01 червня 2023 року до проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 623/261/19 09 червня 2023 року минуло 8 днів (з яких 2 були вихідними) і, з урахуванням необхідності організації 

й проведення зборів суддів, колегія суддів Верховного Суду не вважає,

що повторний розподіл цієї справи був проведений з порушенням розумних строків, як про це зазначає у касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 . У будь-якому разі

це не порушило прав обвинувачених.

Крім того, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не встановила обставин, які б могли слугувати підставою для наявності обґрунтованих сумнівів щодо неупередженості головуючої судді Вищого антикорупційного суду

ОСОБА_27 .

Сама по собі спільна участь судді та прокурора у публічних науково-практичних заходах (конференціях, круглих столах, тренінгах, семінарах) не є автоматичною підставою для відводу судді. Професійне спілкування в межах офіційних публічних заходів не є виявом упередженості чи позапроцесуальних стосунків, а твердження захисника ОСОБА_8 про можливість позапроцесуального спілкування головуючої судді ОСОБА_27 з прокурором ОСОБА_36 щодо обставин справи № 623/261/19 під час Третьої експертної зустрічі Антикорупційної робочої групи для України ґрунтується на припущеннях, які нічим не підтверджені.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону забезпечив передбачений ст. 22 ч. 2

КПК України принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті,

на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Доводи касаційних скарг сторони захисту щодо проведення судом апеляційної інстанції розгляду без участі представників сторони захисту, які з поважних причин не мали змоги брати участь у деяких судових деяких засіданнях, що обмежило сторону захисту в можливості повноцінно викласти свою позицію, виступити по суті апеляційних скарг, подати доповнення до них, взяти участь у судових дебатах, обвинувачених - у останньому слові, внаслідок чого порушено принцип змагальності сторін, позбавлено обвинувачених права на захист та справедливий суд є безпідставними і спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Відповідно до ст. 21 ч. 3 КПК України кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі ст. 401 ч. 4 КПК України обвинувачений підлягає обов`язковому виклику

в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

За змістом ст. 405 частин 1, 4 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції

є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Суд апеляційної інстанції зобов`язаний ретельно перевірити не лише, чи були учасники провадження належним чином поінформовані про дату та час апеляційного розгляду, але й з`ясувати причини неприбуття цих учасників в судове засідання та вирішити питання про можливість продовження розгляду

без учасників, які не з`явилися у судове засідання, або про відкладення судового розгляду, зокрема у разі визнання поважними причини їх не прибуття.

У цій справі вирок суду першої інстанції було оскаржено тільки обвинуваченими

та їхніми захисниками, отже в апеляційних скаргах питання про погіршення становища ОСОБА_7 і ОСОБА_6 не порушувалося, останні не утримувалися

під вартою і суд апеляційної інстанції не визнавав їх участь в апеляційному розгляді обов`язковою. Відповідно до вимог ст. 52 КПК України участь захисників під час апеляційного розгляду також не була обов`язковою.

Втім, обвинувачені та захисники наполягали на проведенні апеляційного розгляду за їх участі й суд апеляційної інстанції вживав заходів для забезпечення стороні захисту вказаного права.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний розгляд цієї справи тривав майже рік, а саме з лютого 2025 року по лютий 2026 року. За цей час було призначено 17 судових засідань, у більшість з яких не з`явились представники сторони захисту, а саме:

12 березня 2025 року - ОСОБА_7 ;

28 квітня 2025 року - ОСОБА_6 ;

23 липня 2025 року - ОСОБА_7 ;

08 вересня 2025 року - ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_8 ;

10 вересня 2025 року - ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_9 ;

25 листопада 2025 року -захисник ОСОБА_8 ;

28 листопада 2025 року - захисник ОСОБА_9 ;

29 січня 2026 року - захисник ОСОБА_8 ;

03 лютого 2026 року - ОСОБА_7 (не підключився після закінчення перерви, оголошеної на час повітряної тривоги);

10 лютого 2026 року - ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_9 .

У ряді випадків причини неявки цих учасників були визнані судом апеляційної інстанції неповажними.

При цьому суд апеляційної інстанції створював стороні захисту необхідні умови для реалізації нею права на участь у розгляді справи судом, натомість остання неодноразово допускала дії, що свідчать про зловживання нею процесуальними правами.

Зокрема суд неодноразово задовольняв клопотання сторони захисту про участь

у засіданнях у режимі відеоконференції як з приміщення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, так і за допомогою власних технічних засобів. При цьому учасникам судового розгляду постійно роз`яснювалися вимоги ст. 336 ч. 6 КПК України, згідно з якими ризики технічної неможливості участі

або переривання зв`язку несе учасник кримінального провадження, який подав відповідне клопотання. Також суд наголошував учасникам судового розгляду

на можливості безпосередньої участі в судовому засіданні. Попри це, з боку представників сторони захисту систематично траплялися випадки не підключення до відеоконференції з різних причин (відсутність електроенергії, повітряні тривоги, тривала комендантська година, нестабільний інтернет тощо).

У судове засідання 10 вересня 2025 року ОСОБА_6 не з`явився з причин, як він зазначив, перебування на стаціонарному лікуванні, однак доказів цього не надав. Захисник ОСОБА_9 з невідомих причин не приєднався до відеоконференції. Захисник ОСОБА_8 , хоча і прибув до суду, однак повідомив про відсутність повноважень для захисту інтересів ОСОБА_7 у зв`язку із закінченням терміну дії договору про надання правничої допомоги 31 серпня 2025 року та несплату за його послуги, після чого, відмовившись брати участь у судовому засіданні, залишив залу суду. ОСОБА_7 наполягав, що його інтереси має представляти саме адвокат ОСОБА_8 , який також має подати доповнення до апеляційної скарги. Проте

у засіданні 29 жовтня 2025 року захисник ОСОБА_8 , продовживши захист інтересів ОСОБА_7 за договором, зазначив, що у поданні доповнень

до апеляційної скарги наразі немає потреби.

До участі в судовому засіданні 28 листопада 2025 року захисник ОСОБА_9 

не приєднався без поважних причин.

У судовому засіданні 03 лютого 2026 року захисник ОСОБА_8 продовжив надавати пояснення щодо поданої ним апеляційної скарги, однак через повітряну тривогу за клопотанням сторони захисту було оголошено технічну перерву для переходу в укриття. Після закінчення повітряної тривоги судове засідання продовжилось, однак до відеоконференції не доєднався ОСОБА_7 , незважаючи на неодноразові спроби його підключення судом.

З огляду на викладене, зважаючи на вжиті судом заходи з метою надання учасникам судового розгляду можливості реалізувати своє право на участь

в апеляційному розгляді в режимі відеоконференції, ризики технічної неможливості проведення якої були покладені на осіб, котрі заявили відповідні клопотання, враховуючи надану їм можливість взяти участь у розгляді справи безпосередньо

в залі суду та їх небажання скористатися цієї можливістю, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду продовжила апеляційний розгляд. Однак захисник ОСОБА_8 відмовився продовжувати власні пояснення, посилаючись

на неможливість представляти інтереси свого довірителя у його відсутність,

а захисник ОСОБА_9 вважав за неможливе висловлювати доповнення

до апеляційного розгляду через неналежний розгляд його клопотань

про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, думку якого підтримав ОСОБА_6 .

У зв`язку із відсутністю доповнень до апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції перейшов до судових дебатів, у яких виступив прокурор. Обвинувачений

ОСОБА_6 , захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_8 відмовилися від виступу

в судових дебатах.

Задля надання стороні захисту додаткової можливості для виступу в судових дебатах розгляд справи було відкладено на 10 лютого 2026 року, однак

у це засідання заявилися лише прокурор і захисник ОСОБА_8 . Обвинувачені

та захисник ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленими про час та місце, в судове засідання не з`явилися, до відеоконференції не доєдналися. Причини неявки до суду ОСОБА_6 через участь у спортивному чемпіонаті з футзалу,

а ОСОБА_7 у зв`язку із комендантською годиною і тривалими відключеннями світла Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду визнав неповажними, оскільки участь у спортивних змаганнях та побутові чинники не мають пріоритету над судовим процесом.

Таким чином колегія суддів апеляційної палати закінчила апеляційний розгляд

і вийшла до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

Отже, сторона захисту не була обмежена у своїх правах судом апеляційної інстанції - навпаки, обвинувачені та їхні захисники самостійно, за власної ініціативи використовували надані їй процесуальні права, не були позбавлені можливості реалізувати своє право на оскарження вироку суду першої інстанції до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, за необхідності подати доповнення

до апеляційних скарг, брати участь в судових засіданнях в апеляційній інстанції, надавати пояснення щодо поданих апеляційних скарг, взяти участь у судових дебатах, а обвинувачені - виступати з останнім словом. Права обвинувачених

на захист і справедливий суд порушені не були, а фундаментальне право бути почутим на стадії апеляційного розгляду було забезпечено.

Касаційний кримінальний суд уже зазначав про необхідність добросовісного використання учасниками судового провадження процесуальних прав

та недопустимості зловживання ними (постанова від 10 листопада 2025 року

в справі № 278/2203/15-к).

В цій справі Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, який визнав поведінку обвинуваченого щодо участі в судовому засіданні недобросовісним використанням процесуальних прав, констатувавши, що обвинувачений з власної волі відмовився від їх реалізації та продемонстрував небажання брати участь

у судовому засіданні. Колегія суддів звернула увагу на те, що положення

КПК України на відміну від інших процесуальних кодексів, хоча і не містять серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання процесуальними правами

є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.

Виходячи із загальних засад, зловживання, зокрема, можна визначити як дію

або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження.

Отже, гарантовані процесуальним законом права не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для зловживання і перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

Як передбачено ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Як і у цій справі, судові засідання у згаданій справі відкладалися судом апеляційної інстанції багато разів протягом тривалого проміжку часу (у більшості випадків

у зв`язку із клопотаннями сторони захисту) перш ніж колегією суддів було ухвалено рішення про здійснення апеляційного провадження без участі сторони захисту.

Таким чином, нехтування усіма результатами процесуальних дій, виконаних судом апеляційної інстанції упродовж одного року у встановленому законом порядку,

з метою дотримання самої лише процедури судового розгляду призводить

до невиправданого порушення розумного строку розгляду справи, як засади кримінального провадження, а також порушення прав інших учасників процесу, ураховуючи, що суд апеляційної інстанції навів у своєму рішенні суть доводів апеляційних скарг сторони захисту, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав

на них переконливі відповіді. Цей суд також виклав аналіз доказів, спростував доводи сторони захисту, навів детальні мотиви прийнятого рішення.

Тож, на переконання Верховного Суду, суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував можливість проведення апеляційного провадження за відсутності обвинувачених та їхніх захисників, яким було створено всі передумови для участі

в апеляційному розгляді. Розгляд справи в апеляційному порядку за їхньої відсутності не призвів до порушень вимог кримінального процесуального закону,

які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_7 і захисника ОСОБА_8 

про нібито позбавлення їх права повноцінно викласти свою позицію та виступити

по суті апеляційних скарг, неврахування узгодженої стороною захисту позиції

про необхідність виступу адвоката ОСОБА_8 виключно в присутності ОСОБА_7 для надання йому можливості доповнити виступ свого захисника, колегія суддів зазначає таке.

Як уже було вказано вище, суд апеляційної інстанції створив всі належні умови для реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав. Захиснику ОСОБА_8 було надано можливість виступити перед судом, висловити свою правову позицію

та надати суду власні пояснення в інтересах обвинуваченого, і він цією можливістю користувався.

Захисник є самостійним учасником кримінального провадження, який наділений передбаченим кримінальним процесуальним законом обсягом процесуальних прав для надання професійної правничої допомоги. Технічні перешкоди у приєднанні обвинуваченого до відеоконференції, за умови присутності у судовому засіданні захисника, не позбавляють його обов`язку та можливості здійснювати захист.

Сторона кримінального провадження вільно і на власний розсуд використовує надані їй процесуальні права (ст. 26 ч. 1 КПК України). Захисник зобов`язаний використовувати всі законні засоби захисту з метою забезпечення дотримання прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого (ст. 47 КПК України).

У цій справі суд апеляційної інстанції ніяк не обмежував захисника ОСОБА_8 

у праві на виступ з поясненнями до апеляційної скарги та в судових дебатах. Відмова продовжити пояснення перед судом та виступити у судових дебатах за наявності для цього всіх фактичних і процесуальних умов є виключно особистим вибором захисника, а не наслідком порушення процесуального закону судом апеляційної інстанції.

Оскільки колегією суддів апеляційної палати не було вчинено дій,

які б перешкоджали захиснику висловити свою позицію, а рішення про припинення виступу з поясненнями до апеляційної скарги та відмову від виступу в судових дебатах було прийнято адвокатом самостійно і на власний розсуд, констатувати порушення права на захист ОСОБА_7 немає підстав. Належне право на виступ було забезпечено, але не реалізовано стороною захисту за власною волею.

Окремо колегія суддів зазначає, що навіть за наявної попередньо узгодженої позиції, згідно з якою виступ захисника мав відбуватися виключно в присутності обвинуваченого з метою доповнення ним виступу захисника, ОСОБА_7 ,

не маючи змоги почути виступ свого захисника безпосередньо, не був позбавлений можливості отримати доступ до запису відповідного судового засідання у кабінеті користувача «Електронного суду» або звернутись із відповідною заявою до суду,

прослухати виступ захисника та доповнити його письмово чи усно в наступних засіданнях суду.

Натомість, зміст чергового клопотання ОСОБА_7 про відкладення судового засідання свідчив не про намагання реалізувати вказане право, запропонувати суду інший варіант забезпечення своєї участі в апеляційному розгляді, а пошук процесуальної можливості вкотре відкласти апеляційний розгляд.

Твердження захисника ОСОБА_9 про не розгляд судами його клопотань

про ознайомлення з матеріалами справи, зокрема в електронному вигляді,

та невидачу копій судових рішень також були перевірені судом апеляційної інстанції.

Пунктом 130 Розділу VII («Перехідні положення») Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя

від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, передбачено, що в разі надходження заяви учасника справи щодо ознайомлення з матеріалами справи чи окремими документами в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» суд, який отримав таку заяву, забезпечує сканування відповідних матеріалів справи

чи окремих документів у паперовій формі, що перебувають у такому суді, та долучає їх до матеріалів електронної судової справи. У разі відсутності відповідного клопотання учасника справи суд забезпечує сканування матеріалів справи

в паперовій формі та долучення їх до матеріалів електронної судової справи

з урахуванням наявних у суді можливостей та в разі передання справи до суду іншої інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник ОСОБА_9 вступив у справу в суді першої інстанції, ознайомлювався з матеріалами справи через підсистему «Електронний суд», брав участь у дослідженні доказів під час розгляду справи за головування судді ОСОБА_11 , а також після його заміни

на суддю ОСОБА_27 , коли судовий розгляд відповідно до вимог ст. 319 ч. 1

КПК України було розпочато спочатку.

В ході судового розгляду захисник ОСОБА_9 неодноразово подавав до суду клопотання щодо забезпечення ознайомлення його з матеріалами справи

в електронному вигляді, зокрема через підсистему «Електронний суд», і Вищим антикорупційним судом таке право захиснику було забезпечене.

Так, на клопотання захисника ОСОБА_9 , суд направив йому скановані описи томів судової справи № 623/261/19, судових рішень та інших матеріалів, які були необхідні адвокату (т. 38, а.к.п. 3-6, т. 40 а.к.п. 218, т. 41, а.к.п. 80).

Незважаючи на це, захисник ОСОБА_9 періодично направляв на адреси судів першої та апеляційної інстанції повідомлення щодо відсутності матеріалів

в електронній справі, стверджуючи про невідповідності, на що суди вживали заходів на їх усунення та направляли захиснику запитувані документи.

Враховуючи наведене, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду дійшла обґрунтованого висновку, що захисник ОСОБА_9 не був позбавлений реальної

та ефективної можливості ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження, зокрема в приміщенні суду.

Крім того, з текстами судових рішень захисник міг ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

За наведених обставин, з огляду на ознайомлення захисника ОСОБА_9 

з матеріалами справи, його участі у дослідженні доказів судами попередніх інстанцій, заявлення клопотань про визнання доказів недопустимими, надання ним пояснень у суді апеляційної інстанції, його поведінку, яка полягала в подальшій відмові захисника від доповнення апеляційного розгляду та виступу в судових дебатах у цьому суді через, нібито, неналежний розгляд його клопотань про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, колегія суддів розглядає як обрану лінію захисту та використання процесуальних прав на власний розсуд.

Право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ст. 63 ч. 3, ст. 129 ч. 3 п. 6 Конституції України та ст. 7 ч. 1 п. 13, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права

на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ст. 20 ч. 1 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист,

яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення

з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами

КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також ст. 412ч. 2 п. 4.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи сторони захисту щодо порушення права на захист, зокрема проведення судових засідань без участі захисників, зазначивши, що двічі такі випадки мали місце через неявку представників сторони захисту в судові засідання. При цьому суд констатував,

що процесуальні рішення за результатами таких засідань не приймалися, а докази не досліджувалися.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судові дебати в суді першої інстанції проведені без участі захисника ОСОБА_9 

за згодою його підзахисного ОСОБА_6 .

Під час апеляційного розгляду неодноразові неявки захисників у судові засідання були зумовлені неповажними причинами, а їх участь, як уже було встановлено раніше, не була обов`язковою.

За таких обставин у Верховного Суду немає підстав вважати, що неучасть захисників в окремих судових засіданнях призвела до порушення права засуджених на захист.

У цьому контексті колегія суддів також враховує, що це кримінальне провадження здійснювалося щодо професійного судді та прокурора. Оскільки вказані особи мають вищу юридичну освіту та є фахівцями у галузі права, вони безумовно усвідомлювали зміст свого права на захист. Зокрема, це стосується й розуміння наслідків розгляду справи без участі захисника за попередньою згодою підзахисного.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,

які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції

не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Як уже було зазначено вище, колегія суддів апеляційної палати повторно дослідила ряд доказів, частково задовольнивши відповідне клопотання сторони захисту. Водночас положення ст. 404 КПК України не зобов`язують суд апеляційної інстанції повторно досліджувати усю сукупність доказів, які досліджувалися у суді першої інстанції за клопотанням учасника судового провадження, в якому не обґрунтовано,

чому конкретні докази були досліджені судом першої інстанції неповністю

чи з порушеннями. Колегія суддів апеляційної палати не встановила підстав

для повторного дослідження усієї сукупності доказів, на які посилалися захисники, тому доводи засудженого ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_8 

про недотримання вимог ст. 404 ч. 3 КПК України, неповне повторне дослідження доказів є безпідставними.

Посилання засудженого ОСОБА_7 про те, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду дослідила процесуальні документи, які не є самостійними доказами в кримінальному провадженні, не вказує на порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки витяги з ЄРДР, постанови прокурорів, інші процесуальні документи, які дослідив суд апеляційної інстанції,

за своєю правовою природою, хоча й не є безпосередніми процесуальними джерелами доказів у розумінні ст. 84 КПК України, однак вони мають фундаментальне значення для перевірки дотримання належної правової процедури (due process).

Зазначені процесуальні документи є засобом перевірки законності проведення слідчих (розшукових) дій, законності набуття статусу підозрюваного, а також повноважень суб`єктів доказування (слідчих та прокурорів). Перевірка повноважень прокурора чи слідчого на вчинення процесуальних дій є обов`язковою для оцінки допустимості доказів, отриманих внаслідок таких дій. Відсутність відповідних постанов або порушення порядку внесення відомостей до ЄРДР свідчить

про відсутність повноважень на збирання доказів, що автоматично тягне за собою визнання таких доказів недопустимими на підставі ст. 86 КПК України (концепція «плодів отруєного дерева»).

Таким чином, дослідження витягу з ЄРДР, постанов прокурора тощо, в разі коли вони ставляться під сумнів, є елементом судового контролю, оскільки без аналізу цих документів неможливо встановити законність та легітимність усього кримінального провадження.

До того ж, повторне дослідження процесуальних документів, на які звертає увагу засуджений ОСОБА_7 , здійснювалось Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду зокрема і за клопотанням його захисника - адвоката ОСОБА_8 .

Не вбачає Верховний Суд і порушення у тому, що, як стверджує ОСОБА_7 , повторне дослідження доказів у суді апеляційної інстанції здійснювалося без участі захисника ОСОБА_8 .

Так, Касаційний кримінальний суд у своїх постановах неодноразово зазначав,

що принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду не є абсолютним, як у суді першої інстанції.

Захисник ОСОБА_8 отримав доступ до матеріалів досудового розслідування

і ознайомлювався з ними під час виконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України, брав участь у дослідженні доказів судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції повторно досліджував докази в двох судових засіданнях -

08 та 10 вересня 2025 року. У перше з цих засідань захисник ОСОБА_8 

не з`явився без поважних причин, а в друге прибув, однак не брав участі через неузгодженості в питаннях оплати його послуг, про що було зазначено раніше.

Враховуючи наведене, у колегії суддів апеляційної палати не було перешкод

для проведення повторного дослідження доказів, а захисник ОСОБА_8 

у подальшому не був позбавлений можливості ознайомитися з аудіозаписами згаданих судових засідань і, за необхідності, відповідним чином доповнити апеляційний розгляд, в тому числі знову клопотати щодо проведення дослідження доказів, однак таким правом не скористався.

Отже, доводи засудженого ОСОБА_7 про те, що суд апеляційної інстанції

не забезпечив стороні захисту реальної можливості брати участь у дослідженні доказів безпідставні.

Твердження захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про те, що колегія суддів апеляційної палати проігнорувала наданий адвокатом ОСОБА_8 висновок експерта щодо правозастосування положень ст. 284 ч. 1 п. 10 КПК України

є необгрунтованим і спростовується матеріалами справи.

За клопотанням захисника ОСОБА_8 від 11 березня 2025 року суд апеляційної інстанції долучив до справи висновок науково-правової експертизи щодо тлумачення кримінального процесуального законодавства України від 03 лютого 2025 року № 126/11-е, отриманий за зверненням захисника від 10 січня 2025 року, тобто вже після ухвалення Вищим антикорупційним судом вироку від 16 грудня

2024 року.

Однак клопотань про дослідження вказаного процесуального документу

до суду апеляційної інстанції від сторони захисту не надходило, підстав для самостійного дослідження цього доказу колегією суддів апеляційної палати не було встановлено.

Разом з тим, як уже було зазначено вище, клопотання про закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 10 КПК України неодноразово розглядав суд першої інстанції, а суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності підстав для закриття кримінального провадження у зв`язку

із закінченням строку досудового розслідування у нарадчій кімнаті, навівши відповідні мотиви необґрунтованості наведених доводів у постановленій

за результатом апеляційного розгляду ухвалі.

Що стосується доводів касаційних скарг щодо неврахування колегією суддів апеляційної палати окремої думки судді Вищого антикорупційного суду

ОСОБА_13 , то відповідно до чинного КПК України окрема думка судді не має самостійної обов`язкової юридичної сили та не змінює змісту ухваленого судом рішення. Вона є виключно письмово оформленою індивідуальною правовою позицією члена колегії суддів, який залишився в меншості, і не є обов`язковою

для врахування судом апеляційної інстанції.

На твердження захисників у касаційних скаргах про те, що під час розгляду справи в апеляційній інстанції суддя ОСОБА_12 здійснювала тиск на сторону захисту, припускалася некоректних висловлювань та демонструвала заздалегідь сформовану позицію щодо результату розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Безсторонність (неупередженість) суду є однією з ключових гарантій справедливого судового розгляду. Разом з тим, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Для встановлення упередженості суду мають бути надані чіткі, об`єктивно обґрунтовані докази, які б викликали реальні та легітимні сумніви у його безсторонності.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та звукозаписів судових засідань суду апеляційної інстанції, зазначені доводи захисників свого підтвердження не знайшли.

Висловлення суддею колегії апеляційної палати правових позицій та узагальненої практики Верховного Суду під час вирішення питання про необхідність залучення захисника за призначенням не може розцінюватися як прояв упередженості. Навпаки, відповідно до ст. 368 ч. 6 КПК України, суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду, а отже, використання актуальної судової практики є виконанням вимог процесуального закону. Незгода сторони захисту з правовим обґрунтуванням процесуального рішення колегії або з позицією судді ОСОБА_12 під час з`ясування процедурних питань не свідчить про наявність упередженості чи тиску

і не є підставою для відводу судді.

Крім того, відповідно до вимог КПК України обговорення колегією суддів процесуальних питань здійснюється у нарадчій кімнаті, або безпосередньо у залі суду без виходу до нарадчої кімнати. Обговорення та обмін думками між членами колегії під час вирішення поточних клопотань у судовому засіданні без виходу

до нарадчої кімнати не можуть бути підставою для висновків щодо необ`єктивності та упередженості суду і бути підставами для відводу.

Ухвала суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви про відвід судді ОСОБА_12 є вмотивованою та постановленою у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, оскільки заявлений відвід ґрунтувався виключно на суб`єктивному сприйнятті стороною захисту ходу судового засідання та не містив об`єктивних даних про наявність обставин, передбачених ст. 75

КПК України.

Будь-яких фактичних даних, які б свідчили про порушення суддею ОСОБА_12 норм суддівської етики, вчинення психологічного тиску на захисників

чи обвинувачених, або висловлення наперед сформованої думки щодо винуватості осіб до видалення суду до нарадчої кімнати, матеріали провадження не містять.

З огляду на викладене, наведені доводи сторони захисту є безпідставними.

На доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_9 про втручання колегії суддів апеляційної палати у його правову позицію та спроби усунути його від апеляційного розгляду шляхом призначення ОСОБА_6 адвоката за рахунок держави Верховний Суд зазначає таке.

Як убачається зі справи, ухвалами Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07 квітня та 15 липня 2025 року доручено Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити ОСОБА_6 захисника для здійснення захисту за призначенням в суді апеляційної інстанції

та забезпечити його завчасне прибуття в судові засідання (т. 45, а.к.п. 6-9,

т. 47, а.к.п. 25-28).

У першому випадку рішення суду апеляційної інстанції про необхідність призначення захисника ОСОБА_6 мотивоване неприєднанням захисника ОСОБА_9 

до відеоконференції з судом із використанням власних технічних засобів

та бажанням ОСОБА_6 скористатися правовою допомогою, а в другому - повідомленням про неознайомлення захисника ОСОБА_9 з певними матеріалами судової справи та відсутність у нього намірів з ними ознайомлюватися.

Натомість, як видно з матеріалів судової справи, до судового засідання 07 квітня

2025 року колегією суддів апеляційної палати не було вирішене питання щодо участі захисника ОСОБА_9 в апеляційному розгляді в режимі відеоконференції,

це питання вирішувалося у вказаному судовому засіданні, після чого одразу здійснено невдалі спроби з`єднання із захисником.

Ця обставина, яка на той час не була систематичною, а також небажання захисника ознайомлюватися з матеріалами справи, не давали приводу суду апеляційної інстанції для призначення ОСОБА_6 захисника для здійснення захисту

за призначенням, з урахуванням того, що останній наполягав на його захисті саме адвокатом ОСОБА_9 , який тривалий час представляв інтереси обвинуваченого ОСОБА_6 у цій справі.

Водночас Верховний Суд враховує, що надаючи доручення Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити ОСОБА_6 захисників для здійснення захисту за призначенням, суд апеляційної інстанції прагнув не допустити порушення права на захист ОСОБА_6 , і такі дії суду не мали для обвинуваченого жодних негативних наслідків, оскільки його захист продовжував здійснювати захисник ОСОБА_9 , що стало підставою

для скасування виданих Центром доручень про надання безоплатної правничої допомоги адвокатам ОСОБА_37 і ОСОБА_38 (т. 45, а.к.п. 32, т. 47,

а.к.п. 213) на підставі ст. 23 ч. 1 п. 3 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» (особа користується захистом іншого захисника).

У колегії суддів немає підстав вважати, що, призначаючи ОСОБА_6 захисника

для здійснення захисту за призначенням, суд апеляційної інстанції намагався усунути захисника ОСОБА_9 від участі в справі, або ж допустив втручання

у правову позицію сторони захисту.

Посилання захисника ОСОБА_9 на встановлення колегією суддів апеляційної палати регламенту для виступів сторін як порушення вимог кримінального процесуального закону є безпідставним, оскільки захисникам було надано достатньо часу для висловлення доводів стосовно поданих апеляційних скарг. Крім того, суд пропонував їм доповнити апеляційний розгляд та виступити в судових дебатах, від чого сторона захисту відмовилась.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що фіксування судового провадження

у суді першої інстанції здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу SRS Femida та підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

До матеріалів справи долучені журнали судових засідань та технічні носії інформації. Файли, створені за результатом технічної фіксації за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку зберігаються у централізованому файловому сховищі.

У суді апеляційної інстанції технічна фіксація здійснювалась за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua, технічні записи судових засідань є чіткими, розбірливими та повністю відображають перебіг апеляційного провадження.

За огляду на зазначене, доводи захисника ОСОБА_9 про те, що в матеріалах справи відсутні додатки до журналів судових засідань, а суд апеляційної інстанції

не забезпечив належну якість звуку під час відеоконференцій є безпідставними.

Рішення суду апеляційної інстанції про часткове задоволення апеляційних скарг

та зміну вироку в частині вирішення питання про розподіл процесуальних витрат

не суперечить положенням ст. 404 ч. 2 КПК України.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційні скарги захисників і обвинувачених

з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку,

що вирок суду першої інстанції в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 

і ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону,

є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційних скаргах,

більшість з яких є аналогічними доводам касаційних скарг, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував своє рішення.

Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів

не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

 ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, а  ОСОБА_6 - за ст. 369 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації дій кожного з них.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 

і ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки

за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні

в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальні правопорушення вчинені

і засуджені винні у їх вчиненні.

При призначенні ОСОБА_7 і ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кожним з них кримінального правопорушення, конкретні обставини їх вчинення і наслідки, що настали, відомості про особу обвинувачених, які раніше не судимі, до кримінальної відповідальності не притягувалися, відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. ОСОБА_6 на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, за місцями роботи і проживання характеризується позитивно, проходив військову службу, має на утриманні неповнолітніх дітей. ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров`я. Врахувавши наведене, Вищий антикорупційний суд призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ст. 368 ч. 3 КК України у виді позбавлення волі на 7 років 6 місяців

з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 2 роки з конфіскацією майна, а ОСОБА_6 

за ст. 369 ч. 3 КК України - покарання у виді позбавлення волі на строк

4 роки 6 місяців без конфіскації майна.

Отже, покарання, призначене ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром

є необхідним та достатнім для виправлення кожного з них і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винних.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами

для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційних скарг засудженого

ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 і захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 , скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 

і ОСОБА_6 і закриття кримінального провадження колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6  залишити без зміни,

а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 , захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 

- без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3