Документ № 85075699

Ухвала

Іменем України

21 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 757/55923/16-к

Провадження № 51-5147ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Ковтуновича М. І., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 жовтня 2019 року про відкриття апеляційного провадження,

встановив:

Ухвалою судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 жовтня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами прокурорів у кримінальному провадженні Ярової О. А. та Сидоренка В. А. на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі обвинувачений порушує питання про перегляд вказаної ухвали в касаційному порядку.

Проте, вказане судове рішення не може бути перевірено в касаційному порядку з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК Українисуд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

З огляду на п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції Україниоднією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена норма гарантує право на касаційне оскарження судового рішення тільки у випадках, прямо визначених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 424 КПК України ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню.

Оскаржуваною ухвалою судді апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами прокурорів.

Таким чином, ухвала судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 жовтня 2019 року не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, у зв`язку із чим колегія суддів вважає, що вказана ухвала не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Що стосується посилання обвинуваченого ОСОБА_1 на правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 243/6647/17-к (провадження №13-16cво18), то колегія суддів вважає його необґрунтованими, оскільки у цьому висновку йдеться про постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, тоді як предметом касаційного оскарження у даній справі є ухвала про відкриття апеляційного провадження, яка прямо передбачена ст. 398 КПК України, та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Щодо доводів про порушення права на доступ до правосуддя внаслідок позбавлення обвинуваченого права на касаційне оскарження даної ухвали апеляційного суду, колегія суддів вважає, що вони не ґрунтується на законі з огляду на таке.

Так, в постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року № 5-347кс15, суд зазначив, що «забезпечення права на оскарження» є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується в главі 31 «Провадження в суді апеляційної інстанції, оскільки воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації.

Окрім того, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком установленої законом заборони на таке оскарження.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на справедливий суд передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не встановлює вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 року «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 8 січня 2008 року «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року вказував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13.02. 2001 року).

За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя.

Отже, відмова у відкритті касаційного провадження у зв`язку із оскарженням судового рішення, оскарження якого не передбачене процесуальним законом, не є обмеженням доступу до правосуддя та права на касаційне оскарження.

Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 жовтня 2019 року про відкриття апеляційного провадження.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський М. І. Ковтунович С. Б. Фомін