- Головуючий суддя (АП ВАКС): Михайленко Д.Г.
Справа № 369/3820/17
Провадження №11-кп/991/10/20
У Х В А Л А
11 січня 2020 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Михайленко Д. Г. перевірив апеляційну скаргу прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Касьяна А. О. на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 18.12.2019 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000000845 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Історія провадження
1.На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває обвинувальний акт у кримінальному проваджені № 12014100000000845 стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 205 КК, та стосовно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 КК.
2.18.12.2019 ухвалою Вищого антикорупційного суду: (1) задоволено клопотання прокурора; (2) продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 днів до 15.02.2020 включно; (3) визначено заставу у розмірі 13 207 500 грн.; (4) за умови внесення застави покладено на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, визначені статтею 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) (том 1 а. с. 76-80).
3.24.12.2019 на вказану ухвалу суду прокурор подав апеляційну скаргу (том 1 а. с. 84-100).
4.08.01.2020 матеріали апеляційної скарги передані судді-доповідачу.
Вимоги та короткий зміст апеляційної скарги
5.В апеляційній скарзі прокурор висловлює прохання: (1) скасувати оскаржувану ухвалу; (2) постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора з урахуванням наведених у ньому мотивів; (3) продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 строк тримання під вартою; (4) визначити заставу у розмірі 13 207 500 грн.; (5) за умови внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, визначено статтею 194 КПК.
6.Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не в повній мірі були враховані наведені прокурором доводи та ризики, передбачені пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК.
7.В обґрунтування наявності права окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою прокурор посилається на Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13.06.2019 (далі - також Рішення КСУ).
Оцінка та мотиви судді-доповідача
8.На етапі вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач перевіряє апеляційну скаргу на предмет прийнятності та відсутності підстав для перешкод призначення її до апеляційного розгляду, що передбачені пунктами 1-4 частини 3 та частиною 4 статті 399 КПК. Однією з таких перешкод є подання апеляційної скарги особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу (пункт 2 частини 3 частині 399 КПК).
9.Отже, у цьому провадженні при здійсненні зазначеної перевірки необхідно надати відповідь на таке питання: чи має прокурор право окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, на підставі Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13.06.2019?
10.На вказане питання суддя-доповідач надає негативну відповідь.
11.Вирішуючи зазначене питання, суддя-доповідач виходив з аналізу норм КПК та викладеної у Рішенні КСУ юридичної позиції (1) щодо можливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, та (2) щодо кола осіб, які мають право на апеляційне оскарження вказаної ухвали суду.
(1)Щодо можливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті
12.Перелік судових рішень, зокрема ухвал суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному поряду, передбачені статтею 392 КПК.
13.Так, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені такі ухвали суду: (1) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; (2) інші ухвали у випадках, передбачених КПК (пункти 2 та 3 частини 1 статті 392 КПК). Проте нормами КПК прямо не передбачена можливість апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
14.Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною 1 статті 392 КПК, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених КПК. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною 1 статті 392 КПК (частина 2 статті 392 КПК). Цими положеннями КПК фактично встановлено, що право на апеляційне оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою у суді першої інстанції може бути реалізовано лише з відстрочкою на невизначений термін до оскарження рішення у справі (абзац 13 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ).
15.Положення частини 2 статті 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, Рішенням КСУ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) (пункт 1 резолютивної частини Рішення КСУ).
16.Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржене (частина 2 статті 152 Конституції України). Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина 2 статті 152 Конституції України, стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
17.Отже, хоч нормами КПК прямо і не передбачена можливість окремого оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку на підставі рішення Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13.06.2019.
18.Таким чином, ухвала Вищого антикорупційного суду від 18.12.2019 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000000845, підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
(2)Щодо кола осіб, які мають право окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті
19.На час перевірки апеляційної скарги нормами КПК прямо не передбачено окреме апеляційне оскарження ухвал про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження, тому відповідно не врегульовано і коло осіб, які мають реалізувати це право. Разом з цим, Рішенням КСУ зобов`язано Верховну Раду України привести нормативне регулювання, встановлене частиною 2 статті 392 КПК, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (пункт 2 резолютивної частини Рішення КСУ).
20.За юридичною позицією Конституційного Суду України його рішення є обов`язковими та остаточними, тому після їх опублікування викладені в них юридичні позиції Конституційного Суду України, перебуваючи у нормативній єдності з витлумаченими в цих рішеннях положеннями Конституції України, стають безпосередніми регуляторами суспільних відносин, зокрема визначають зміст та обсяг конституційних прав і свобод (абзац 2 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 13-р/2018 від 20.12.2018).
21.Таким чином, до приведення законодавчого регулювання, встановленого частиною 2 статті 392 КПК, у відповідність із Рішенням КСУ право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється на підставі цього Рішення КСУ.
22.З цих підстав перелік осіб, які мають право окремого оскарження ухвал, слід визначати, виходячи з юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної у його Рішенні № 4-р/2019 від 13.06.2019.
23.Конституційний Суд України у Рішенні № 4-р/2019 від 13.06.2019 сформулював юридичну позицію, згідно з якою положення статті 1, 3, 8, 21, 29, частини 1 статті 55 Конституції України гарантують особі, право на свободу та особисту недоторканність якої обмежено рішенням суду у кримінальному судочинстві, судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку судових рішень щодо обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність до ухвалення судового рішення по суті.
24.Конституційний Суд України також дійшов висновку, що положення частини 2 статті 392 КПК в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29, частини 1 статті 55 Основного Закону України (абзац 18 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ).
25.При цьому Конституційний Суд України виходив з того, що Україна як правова держава має своїм пріоритетом гарантування прав і свобод людини і громадянина. З цією метою держава зобов`язана запроваджувати юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, необхідне для забезпечення реалізації прав і свобод кожної особи та їх ефективного поновлення. Окремі ж конституційні цінності, зокрема недоторканність людини як гарантія від посягань з боку інших осіб на права і свободи, насамперед основоположне право на свободу, потребують посилених гарантій їх захисту (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ).
26.У Рішенні КСУ здійснено посилання, зокрема, на частину 5 статті 5 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним (абзац 16 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ).
27.Зазначені вище норми - статті 29 та 55 Основного Закону України та стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - визначають права людини на свободу та особисту недоторканність, захист прав і свобод людини і громадянина судом та спрямовані на недопущення свавільного позбавлення свободи. У тому числі у зв`язку із цим, прокурор не може на основі наведених норм наділятися правом апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою з метою погіршення становища обвинуваченого.
28.Таким чином, окреме апеляційне оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті на підставі Рішення КСУ спрямоване на забезпечення обвинуваченому, конституційне право на свободу якого обмежено шляхом продовження строку тримання під вартою на підставі ухвали суду, ефективного судового захисту шляхом перевірки судом апеляційної інстанції законності цієї ухвали. Адже за результатами апеляційного перегляду у разі незаконного позбавлення волі право особи може бути повністю або частково поновлено судом апеляційної інстанції.
29.У цьому контексті суддя-доповідач звертає увагу, що Рішенням КСУ не було визнано неконституційним положення частини 2 статті 392 КПК щодо заборони окремого апеляційного оскарження ухвали суду про відмову в продовженні строку тримання під вартою, така ухвала окремому апеляційному оскарженню не підлягає, адже нею вже поновлене право особи та відповідно немає потреби в реалізації особою права на судовий захист.
30.Наведене вище свідчить, що Конституційний Суд України розширив права обвинуваченого на апеляційне оскарження ухвали, якою обмежено його право на свободу, а не наділив і не мав на меті наділити прокурора таким правом, оскільки оскарження прокурором ухвали про продовження строку тримання під вартою може призвести до погіршення становища обвинуваченого.
31.Юридична позиція Конституційного Суду України щодо права саме обвинуваченого та його захисника (а не прокурора) на окреме оскарження вказаної ухвали сформульована у мотивувальній частині Рішення № 4-р/2019 від 13.06.2019 у таких її положеннях:
(1) обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов`язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновлювати порушені права і свободи особи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції (абзац 18 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ);
(2) неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду. Неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу (абзац 14 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ);
(3) надання особі права на апеляційний перегляд судового рішення про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження є проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов`язань зі створення умов із забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому (підсудному) дієвого юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду кримінальних справ до ухвалення рішення по суті (абзац 15 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ);
(4) положення статей 3, 21, 29 Конституції України у системному зв`язку з частиною 1 її статті 55 зобов`язують орган законодавчої влади при здійсненні регулювання обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність у кримінальному судочинстві гарантувати такій особі право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку будь-яких форм та способів обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність, з обов`язковим збереженням справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, дотриманням вимог процесуальної дієвості, ефективності, швидкості процесу тощо (абзац 17 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ).
32.Окрім цього, зобов`язавши Верховну Раду України привести нормативне регулювання, встановлене частиною 2 статті 392 КПК у відповідність із Конституцією України та Рішенням КСУ, Конституційний Суд України вказав на необхідність запровадити такий механізм гарантування права на свободу саме обвинуваченого, стосовно якого винесено ухвалу про тримання під вартою під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, який не перешкоджатиме досягненню цілей правосуддя, не порушуватиме права інших учасників кримінального провадження та забезпечуватиме інші засади судочинства (абзац 2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ).
33.Суддя-доповідач також бере до уваги Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 27.09.2006 № Rec(2006)13 державам-членам щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, умов, в яких воно має відбуватися, та про заходи забезпечення гарантій проти зловживань, якими визначено детальні стандарти щодо права на оскарження, зокрема: будь-яка особа, що її утримують під вартою, як і будь-хто, щодо кого ухвалюється рішення стосовно продовження такого утримання або стосовно альтернативних заходів, повинна мати право оскаржити таке рішення та по ухваленні цього рішення повинна бути поінформованою про наявність такого права (пункт 18); утримувана під вартою особа повинна мати самостійне право невідкладно звернутись до суду в питанні правомірності утримування її під арештом (пункт 19 [1]); це право може бути забезпечено у спосіб періодичного перегляду питання про утримання під вартою, що дозволяє порушити будь-яку проблему, пов`язану з таким зверненням (пункт 19 [2]).
34.Отже, суддя-доповідач дійшов висновку, що за Рішенням Конституційного СудуУкраїни № 4-р/2019 від 13.06.2019: (1) право на окреме оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті має лише особа, чиє право обмежено - обвинувачений та відповідно захисник в його інтересах; (2) інші учасники судового провадження, у тому числі і прокурор, не мають права подавати апеляційну скаргу на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті.
35.У такому випадку вимоги щодо прийнятності апеляційної скарги в частині обмеження кола осіб, які мають право на апеляційне оскарження, будуть відповідати законній меті, суті захищеного Конституційним Судом України права та не можуть розглядатись як порушення права доступу до правосуддя. При цьому обмеження щодо прийнятності скарги узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини. Так, в ухваліщодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» Європейській суд з прав людини зазначив: «Суд нагадує, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom, 21.02.1975, Серія A № 18, с. 18, п. 36), не є абсолютним; воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак, ці обмеження не повинні впливати на користування правом в такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються та метою, яку намагаються досягнути (рішення у справі Guerin v. France, 29.07.1998, Reports 1998-V, п. 37)».
Висновок судді-доповідача за результатами перевірки апеляційної скарги прокурора
36.Апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу (пункт 2 частини 3 частині 399 КПК).
37.З підстав наведених вище, ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена за Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13.06.2019 виключно обвинуваченим, його захисником. Прокурор не має права подавати апеляційну скаргу на таку ухвалу.
38.Отже, апеляційну скаргу на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 18.12.2019 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу, тому апеляційна скарга підлягає поверненню прокурору.
39.Керуючись статтями 392, 399 КПК, суддя-доповідач постановив:
1.Апеляційну скаргу прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Касьяна А. О. - повернути особі, яка її подала.
2.Копію ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня постановлення.
Суддя Д.Г. Михайленко