Документ № 89033757

Справа № 991/3211/20

Провадження1-кс/991/3312/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мовчан Н.В., за участю секретаря судового засідання Чеботаренка А.П., адвоката Кикіш С-М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Вищого антикорупційного суду клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна в межах кримінального провадження № 52017000000000365 від 02.06.2017,

УСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання, в якому ОСОБА_1 просить скасувати арешт нерухомого майна, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21.01.2019 по справі № 760/1711/19, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; частки у розмірі 3/4 квартири НОМЕР_2, загальною площею 45.2 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_18; квартири НОМЕР_1 , загальною площею 53.8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_19.

Клопотання мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21.01.2019, з метою забезпечення виконання можливого судового рішення в кримінальному провадженні № 52017000000000365 від 02.06.2017 в частині конфіскації майна як виду покарання, накладено арешт на нерухоме майно, зареєстроване за ОСОБА_1 .

Однак, з накладеним арештом ОСОБА_1 не погоджується, вважає його безпідставним та необґрунтованим.

Зазначає, що вона володіє квартирою АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за нею 06.12.2014 та є спільною сумісною власністю подружжя: її та підозрюваного ОСОБА_2 .

Однак, посилаючись на норми ч. 3 ст. 73 СК України ОСОБА_1 стверджує, що накладення арешту на вказану квартиру є безпідставним, оскільки вона придбана 06.12.2014 , а імовірні протиправні дії, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_2 , вчинені у період з грудня 2015 по березень 2017, тобто через рік після набуття у спільну сумісну власність подружжя квартири, тобто не доведено та не встановлено, що це нерухоме майно придбане за кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення, що унеможливлює застосування конфіскації.

Крім того, вона володіє часткою у розмірі 3 /4 квартири НОМЕР_2 : АДРЕСА_3 , яка зареєстрована за нею 30.11.2017.

ОСОБА_1 зазначає, що вказана частка у праві власності на квартиру набута нею у період шлюбу на підставі договору дарування від 30.11.2017, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України не є спільною сумісною власністю подружжя, а є її особистою приватною власністю, що унеможливлює накладення арешту на це нерухоме майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Разом з цим, ОСОБА_1 посилається на те, що квартира АДРЕСА_7 , не належить їй на праві власності та не належала на праві власності на момент постановлення слідчим суддею ухвали про арешт майна від 21.01.2019, оскільки 14.10.2014 відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи викладене, вважає, що накладення арешту на це майно є безпідставним.

ОСОБА_1 стверджує, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21.01.2019 по справі № 760/1711/19 порушує її права та законні інтереси, вона не була присутня при розгляді питання про арешт майна та копію ухвали отримала лише 27.03.2020, тому вимушена звернутися до слідчого судді із зазначеним клопотанням.

У судовому засіданні адвокат Кикіш С.-М.Р. клопотання підтримала, просила задовольнити з викладених у ньому підстав.

Детектив Боднарчук Р.М. у судове засідання не прибув, надав письмові заперечення, в яких зазначив, що в межах кримінального провадження № 52017000000000365 від 02.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21.01.2019 року накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2 , яке перебуває у спільній сумійсній власності з дружиною ОСОБА_1 та зареєстровано на її ім`я. Підозрюваний ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 52017000000000365 від 02.06.2017 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якої передбачає основне покарання, у тому числі, конфіскацію майна. Квартира АДРЕСА_8 придбана ОСОБА_1 в період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, а тому накладення на неї арешту з метою конфіскації майна як виду покарання, що передбачено п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, є правомірним. Твердження ОСОБА_1 про те, що квартира не підлягає конфіскації на підставі ст. 73 СК України є передчасними, оскільки питання щодо конфіскації майна як виду покарання потрібно вирішувати виключно за нормами Кримінального кодексу України. Щодо скасування арешту частки у розмірі 3 /4 квартири НОМЕР_2 яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , детектив не заперечував, оскільки ця квартира є її особистою власністю ОСОБА_1 та не є власністю підозрюваного ОСОБА_2 . Щодо скасування арешту з квартири АДРЕСА_7 , зазначив, що на вказаний об`єкт нерухомого майна належить на праві власності третій особі - ОСОБА_3 , а в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують повноваження ОСОБА_1 представляти інтереси власника майна - ОСОБА_3 . Детектив просив розглянути клопотання без його участі, клопотання задовольнити частково.

Заслухавши пояснення адвоката Кикіш С.-М.Р., дослідивши надані матеріали та письмові заперечення детектива, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно пункту 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Частиною 5 цієї статті визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, підставою для скасування арешту майна в порядку статті 174 КПК України є відсутність потреби в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення або необґрунтованість його застосування, доведення яких покладається на особу, яка звернулася з відповідним клопотанням.

В судовому засіданні встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000365 від 02.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 3, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України.

Згідно витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 52017000000000365 від 02.06.2017 ОСОБА_2 має статус підозрюваного по кримінальному правопорушенню, кваліфікованому за ч. 5 ст.191 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 191 КК України, класифіковано згідно ст. 12 КК України як особливо тяжкий злочин, оскільки, санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21.01.2019 справа № 760/1711/19 накладено арешт (у виді позбавлення права відчуження, розпорядження) на нерухоме майно, яке зареєстровано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; частку у розмірі 3/4 квартири НОМЕР_2, загальною площею 45.2 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру НОМЕР_1 53.8 кв .м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_20

Постановляючи зазначену ухвалу слідчий суддя зазначив, що арешт на зазначене нерухоме майно ОСОБА_1 накладено з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, підставою накладення арешту є оголошена ОСОБА_2 підозра за ч. 5 ст. 191 КК України, факт перебування підозрюваного у шлюбі з ОСОБА_1 з 11.10.2003 рокута придбання нерухомого майна в період шлюбу.

У судовому засіданні встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_12 за ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 205730942 від 31.03.2020 та № 207276360 від 22.04.2020.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 57 СК України визначені випадки, коли майно є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Відповідно до ст. 60 цього кодексу майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Доказів того, що квартира АДРЕСА_1 ,є особистою приватною власністю дружини -ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Доводи ОСОБА_1 , що при накладенні арешту на майно, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, не враховані вимоги ч. 3 ст. 73 СК України, якою врегульовано накладення стягнення на майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки, арешт накладено з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України), а питання призначення покарання у виді конфіскації майна здійснюється судом у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, за результатами судового розгляду.

З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що підстави для скасування арешту, накладеного на квартиру АДРЕСА_8 , відсутні.

Слідчим суддею встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на частку у розмірі 3 /4 квартири АДРЕСА_15 зареєстровано з 30.11.2017 за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 30.11.2017, посвідченого державним нотаріусом Четвертої львівської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 3-4179, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка ємайно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування.

Таким чином, слідчим суддею встановлено, що вказана квартира, є особистою приватною власністю дружини підозрюваного ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , тому відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання відсутні.

Враховуючи викладене, а також те, що на час постановлення ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21.01.2019 частка у розмірі 3 /4 квартири АДРЕСА_15 перебувала у особистій приватній власностіОСОБА_1 , слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання в цій частині підлягає задоволенню, оскільки арешт накладено необґрунтовано.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 31.03.2020 та 22.04.2020 право власності на квартиру АДРЕСА_16 22.06.2005р зареєстровано за ОСОБА_1 , а з 14.10.2014 - за ОСОБА_3 , а підставою виникнення права власності у останньої зазначено договір купівлі-продажу № 2921 від 14.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я.

Таким чином, станом на день накладення арешту на майно, тобто на дату постановлення ухвали слідчим суддею від 21.01.2009, вказана квартира не перебувала у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Разом з цим, матеріали, додані до клопотання, не містять доказів, які б підтверджували повноваження ОСОБА_1 представляти інтереси власника майна - ОСОБА_3 .

Таким чином, слідчий суддя вважає, що клопотання в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки накладення арешту на квартиру АДРЕСА_16 , яка була відчужена ОСОБА_1 у 2014 року, не порушує її прав як власника майна, разом з тим, новий власник об`єкту нерухомого майна не позбавлений можливості звернутись до суду для захисту своїх прав, зокрема в порядку ст. 174 КПК України.

З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 174, 309, 372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21.01.2019 по справі № 760/1711/19 (провадження 1-кс/760/1612/19) на частку у розмірі 3/4 квартири загальною площею 45.2 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_17 .

У задоволенні іншої частини клопотання відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Н. В. Мовчан