- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Панаід І.В.
- Суддя (АП ВАКС) : Боднар С.Б., Михайленко Д.Г.
- Секретар : Римаренко М.С.
- Захисник/адвокат : Посвистака І.М.
- Прокурор : Пономаренко В.П.
Справа № 991/626/20
Провадження №11-сс/991/393/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді Панаіда І.В.,
суддів Боднара С.Б., Михайленка Д.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Римаренко М.С.,
прокурора - Пономаренко В.П.,
адвоката - Посвистака І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу адвоката Посвистака Ігоря Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року у кримінальному провадженні №2201500000000323 від 20 жовтня 2015 року, про арешт майна,
ВСТАНОВИЛА:
27 квітня 2020 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга адвоката Посвистака І.М. на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, якою накладено арешт на майно, що знаходиться у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , у вигляді заборони відчуження та розпорядження майном, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль Toyota Rav 4, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, вважаючи її такою, що не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, адвокат просить її скасувати.
Скаржник вважає, що слідчим суддею не враховано, що квартира, на яку накладено арешт є власністю дружини підозрюваного ОСОБА_2 , а тому арешт зазначеного майна порушує її право на вільне володіння і користування майном. ОСОБА_2 не є підозрюваною та не має відношення до кримінального провадження №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, а тому відносно неї не може бути застосовано такого заходу його забезпечення. Крім того, адвокат зазначає, що матеріальна шкода у кримінальному провадженні органом досудового розслідування не встановлена, жодним документом не обґрунтована, цивільний позов не заявлено, а отже відсутня законна підстава для накладення арешту на майно в розумінні п.4 ч.2 ст.170 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), а саме з підстав відшкодування завданої матеріальної шкоди. Крім того, не доведено, що вартість арештованого майна є співмірною з розміром шкоди завданої кримінальним правопорушенням.
Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, який апеляційну скаргу підтримав, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання детектива про накладення арешту на майно, не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як вбачається з матеріалів провадження, Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч.5 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч.2 ст.28, ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 209, ч.3 ст. 258-5, ч.4 ст. 358 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі ОФ ДП «АМПУ») своїми умисними діями, що виразилися в зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «ЛІГОС УА» використанні службовими особами ОФ ДП «АМПУ» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 службового становища всупереч інтересам служби, за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки.
21 січня 2020 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України (далі КК України).
22 січня 2020 року детектив Національного антикорупційного бюро України Веренчук С.О. звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про накладення арешту на майно, що знаходиться у спільній сумісній власності підозрюваного ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_2 . У своєму клопотанні детектив зазначав, що у випадку визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.364 КК України судом може бути прийнято рішення про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому метою забезпечення відшкодування шкоди, детектив просив накласти арешт на майно підозрюваного та його дружини ОСОБА_2 , яке набуте за період перебування у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року вказане клопотання детектива задоволено. Накладено арешт на майно, що знаходиться у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , у вигляді заборони відчуження та розпорядження майном, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль Toyota Rav 4, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Слідчий суддя обґрунтував задоволення клопотання детектива тим, що ОСОБА_2 з 25 вересня 1994 року по даний час перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , якого повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.2 ст. 364 КК України. Сума завданих вказаним кримінальним правопорушенням збитків становить 21360 062, 64 грн. Майно, арешт на яке просить накласти детектив, зареєстроване за подружжям та придбане в період шлюбу, а отже має статус спільного сумісного майна подружжя.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 2 статті 60 СК України ). Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (частина 2 ст . 64 СК України) Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що майно на яке детектив просив накласти арешт є спільною сумісною власністю подружжя, разом з тим, накладаючи арешт слідчий суддя не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_2 , яка не є учасником кримінального провадження, а отже її право власності на майно, з огляду, зокрема на положення ч.2 ст.64 СК України, не може бути обмежено.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в кримінальному провадженні №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, підлягає арешту не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , а лише Ѕ частина зазначеного майна, що є власністю підозрюваного ОСОБА_2 .
Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).
Доводи апеляційної скарги, стосовно того, що квартира на яку було накладено арешт, є особистою власністю ОСОБА_2 , та була придбана за власні кошти не знайшли свого підтвердження.
Колегією суддів встановлено, що 25 вересня 1994 року ОСОБА_2 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міської Ради народних депутатів 25 вересня 1994 року, актовий запис №1414.
На ім`я ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль Toyota Rav 4, д.н.з НОМЕР_1 , набутий 20 березня 2007 року.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 13531 від 20 листопада 2009 року зареєстровано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер майна 26544166); загальна площа:104.1 м.кв, загальною вартістю 200 109 грн.
Питання належності на праві приватної власності будь-кому з подружжя майна, набутого за час шлюбу, має вирішуватись в порядку цивільного судочинства і не є предметом розгляду і вирішення під час кримінального провадження. Тому твердження, що ОСОБА_2 , будучи з 2003 року по 2008 рік фізичною особою-підприємцем за особисті кошти і заощадження придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів відхиляє, адже належних доказів реєстрації права приватної власності такої квартири безпосередньо за ОСОБА_2 , як набутої в порядку, визначеному, зокрема ст.57 СК України, матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення розміру матеріальної шкоди (збитків) спростовуються наявним в матеріалах справи висновком експерта за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 02 грудня 2019 року № 9981/9982/18-72/32321?32324/19-72 (а.с.36-45), а тому колегією суддів не приймаються. При цьому під втратою активів, згідно наказу від 19.10.2006 № 346/1025/685/53, розуміється безповоротне зменшення активів через: перерахування (сплату) коштів; відчуження, недостачу, знищення (псування) чи придбання неліквідного (зіпсованого) майна; втрату боржника у зобов`язанні; зменшення частки державної (комунальної) власності у статутному фонді господарського товариства.
Відповідно до ч.2 ст.4 Цивільного кодексу України, основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. На стадії досудового розслідування вирішується лише питання забезпечення можливого відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, а не її стягнення, яке здійснюється з урахуванням з`ясованих обставин під час розгляду кримінального провадження по суті. Тому на стадії досудового розслідування суд приходить до висновку про відповідність арешту майна підозрюваного завданням кримінального провадження і не застосовує положення ст.73 СК України, які регламентують накладення стягнення на майно за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.
Доводи апеляційної скарги про відсутність цивільного позову, а отже і підстав для накладення арешту на майно, колегією суддів відхиляються, оскільки норми КПК України не передбачають обов`язкової подачі цивільного позову для можливості забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно.
Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Згідно ч.2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, що узгоджується із завданнями кримінального провадження, визначеними ст.2 КПК України.
На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про неправильне застосування матеріального закону, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга представника власника майна - частковому задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання детектива за недоведеності обґрунтованості арешту майна іншого співвласника, який за викладених у клопотанні обставин порушуватиме права власника, гарантовані законом.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу адвоката Посвистака Ігоря Миколайовича задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року у справі № 991/626/20 про арешт майна, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива про арешт майна задовольнити частково.
Накласти арешт на частину майна підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільній сумісній власності подружжя з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке зареєстровано за нею, а саме: Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 104.1 кв .м., реєстраційний номер майна: 26544166, шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном.
Накласти арешт на частину майна підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільній сумісній власності подружжя з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке зареєстровано за ним, а саме: Ѕ частину автомобіля Toyota Rav 4, державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном.
У задоволенні клопотання детектива в іншій частині відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Панаід
Судді С.Б. Боднар
Д.Г. Михайленко