Документ № 89700697

Справа № 991/627/20

Провадження №11-сс/991/460/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Панаіда І.В.,

суддів Боднара С.Б., Михайленка Д.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Римаренко М.С.,

прокурора - Пономаренко В.П.

адвоката - Старожук О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу адвоката Старожук Олени Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року у кримінальному провадженні №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, про арешт майна,

ВСТАНОВИЛА:

До Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга адвоката Старожук О.С. на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, якою накладено арешт на майно, що знаходиться у власності ОСОБА_1 , у вигляді заборони відчуження та розпорядження майном, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль NISSAN MURANO, 2013 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_1 »; автомобіль MERCEDES-BENZ E 500, 2003 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_2 »; автомобіль CITROEN C3, 2010 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_3 ».

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, вважаючи її незаконною, необґрунтованою, постановленою всупереч вимогам ст.170 КПК України та в результаті невірного застосування слідчим суддею норм матеріального та процесуального права, адвокат просить її скасувати.

Скаржник вважає, що слідчим суддею не враховано тих обставин, що майно, на яке накладено арешт є власністю дружини підозрюваного ОСОБА_1 , а тому арешт зазначеного майна порушує її права на вільне володіння і користування своїм майном. ОСОБА_1 не має відношення до кримінального провадження №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, а тому відносно неї не може бути застосовано такого заходу його забезпечення. Крім того, адвокат зазначає, що матеріальна шкода у кримінальному провадженні органом досудового розслідування не встановлена, жодним документом не обґрунтована, цивільний позов не заявлено, а отже відсутня законна підстава для накладення арешту на майно в розумінні п.4 ч.2 ст.170 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), а саме з підстав відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Заслухавши доповідь судді, думку адвоката Старожук О.С., яка апеляційну скаргу підтримала, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання детектива про накладення арешту на майно, не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачається з матеріалів провадження, Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч.5 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч.2 ст.28, ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 209, ч.3 ст. 258-5, ч.4 ст. 358 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та його філій, у змові із службовими особами та вигодоотримувачами ТОВ «ЛІГОС УА», ТОВ «Компанія «Нові Технології-Україна», та іншими особами, за посередництвом ОСОБА_2 , в ході проведення процедур державних закупівель робіт та послуг з будівництва причалів та днопоглиблення та виконання договорів, укладених за наслідками проведення таких процедур, використали службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди юридичними особами.

19 липня 2013 року ОСОБА_3 був призначений директором ТОВ «ЛІГОС УА».

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 підозрюється у видачі завідомо неправдивих офіційних документів, використанні завідомо підроблених документів, а також у пособництві у зловживанні службовим становищем службовою особою Одеської філії державного підприємства «Адмініствація морських портів України» (далі ОФ ДП «АМПУ»), тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «ЛІГОС УА» використання службовими особами ОФ ДП «АМПУ» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 службового становища всупереч інтересам служби, за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, тобто вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.4 ст. 358, ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 364 КК України.

21 січня 2020 року детективом Національного антикорупційного бюро України Веренчуком С.О. складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_3 . Того ж дня, вказане повідомлення про підозру та пам`ятка про процесуальні права та обов`язки підозрюваного були вручені ОСОБА_3 під розписку.

22 січня 2020 року детектив Національного антикорупційного бюро України Веренчук С.О. звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про накладення арешту на майно, що знаходиться у власності дружини підозрюваного ОСОБА_3 - ОСОБА_1 . У своєму клопотання детектив зазначав, що у випадку визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.4 ст. 358, ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 364 КК України судом може бути прийнято рішення про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому метою забезпечення відшкодування шкоди, детектив просив накласти арешт на майно дружини підозрюваного ОСОБА_1 , яке набуте за період перебування у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року вказане клопотання детектива задоволено. Накладено арешт на майно, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 у вигляді заборони відчуження та розпорядження майном, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль NISSAN MURANO, 2013 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_1 »; автомобіль MERCEDES-BENZ E 500, 2003 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_2 »; автомобіль CITROEN C3, 2010 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_3 ».

Слідчий суддя обґрунтував задоволення клопотання детектива тим, що ОСОБА_1 з 12 лютого 2011 року по даний час перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , якого повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.4 ст. 358, ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 364 КК України. Сума завданих вказаним кримінальним правопорушенням збитків становить 21360 062, 64 грн. Майно, арешт на яке просить накласти детектив, зареєстроване за ОСОБА_1 та набуто нею в період шлюбу з підозрюваним. Обставин, згідно з якими зазначене майно можна віднести до її особистої власності, слідчим суддею не виявлено, а отже, на його думку були підстави вважати, що квартира та автомобілі, на які просив накласти арешт детектив, є об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 2 статті 60 СК України) . Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (частина 2 ст. 64 СК України ). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70 СК України).

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що майно на яке детектив просив накласти арешт є спільною сумісною власністю подружжя, разом з тим, накладаючи арешт слідчий суддя не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_1 .

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в кримінальному провадженні №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, підлягає арешту не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 а лише Ѕ частина зазначеного майна, що є власністю підозрюваного ОСОБА_3 .

Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).

Доводи апеляційної скарги, стосовно того, що майно на яке було накладено арешт, є особистим майном ОСОБА_1 , придбаним за особисті кошти та заощадження, а також за кошти отримані у борг, не знайшли свого підтвердження.

Колегією суддів встановлено, що 12 лютого 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується актовим записом про шлюб №75, складеним Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області (а.с.47).

11 липня 2019 року ОСОБА_1 придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу квартири від 11 липня 2019 року зазначене майно придбано за 807 800 (вісімсот сім тисяч вісімсот) гривень, за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_1 , викладеною окремою заявою (а.с.127).

Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за ОСОБА_1 зареєстровано автомобілі: NISSAN MURANO, 2013 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_1 »; MERCEDES-BENZ E 500, 2003 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_2 »; CITROEN C3, 2010 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_3 ».

Вищезазначене майно не є виключеним з цивільного обороту, набуто ОСОБА_1 за період проживання в шлюбі із ОСОБА_3 та, відповідно, має статус спільного сумісного майна подружжя.

Таким чином, набуте ОСОБА_1 майно також належить і підозрюваному ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

Твердження представника ОСОБА_1. про придбання останньою квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів отриманих у борг від ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 , на суму 32 тисячі доларів США, колегія суддів сприймає критично з огляду на наступне.

Кошти позичені ОСОБА_1 у борг були вкладені у купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана у період шлюбу з ОСОБА_3 і є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Зазначене не суперечить правовій позиції, висловленій в ухвалі ВСУ від 08 травня 20 року справі №522/23661/16-ц, на яку посилається представник Лагуткіної О.В. в апеляційній скарзі.

Щодо автомобілів: NISSAN MURANO, 2013 року випуску, MERCEDES-BENZ E 500, 2003 року випуску, та CITROEN C3, 2010 року випуску на які рішенням слідчого було накладено арешт, колегія суддів зазначає, що вказані автомобілі також були придбані в період шлюбу ОСОБА_1 з підозрюваним ОСОБА_3 .

Питання належності на праві приватної власності будь-кому з подружжя майна, набутого за час шлюбу, має вирішуватись в порядку цивільного судочинства і не є предметом розгляду і вирішення під час кримінального провадження. Тому твердження, що ОСОБА_1 , за особисті кошти і заощадження придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобілі: NISSAN MURANO, 2013 року випуску, MERCEDES-BENZ E 500, 2003 року випуску, та CITROEN C3, 2010 року випуску, колегія суддів відхиляє, адже належних доказів реєстрації права приватної власності квартири та автомобілів безпосередньо за ОСОБА_1 , як набутих в порядку, визначеному, зокрема ст.57 СК України, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення розміру матеріальної шкоди (збитків) спростовуються наявним в матеріалах справи висновком експерта за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 02.12.2019 року № 9981/9982/18-72/32321?32324/19-72 (а.с.36-45), а тому колегією суддів не приймаються.

Доводи апеляційної скарги про відсутність цивільного позову, а отже і підстав для накладення арешту на майно, колегією суддів також відхиляються, оскільки норми КПК України не передбачають обов`язкової подачі цивільного позову для можливості забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно.

Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Згідно ч.2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, що узгоджується із завданнями кримінального провадження, визначеними ст.2 КПК України.

На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про неправильне застосування матеріального закону, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга представника власника майна - частковому задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання детектива за недоведеності обґрунтованості арешту майна іншого співвласника, який за викладених у клопотанні обставин порушуватиме права власника, гарантовані законом.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Старожук Олени Сергіївни задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року у справі № 991/627/20 про арешт майна, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 , скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива про арешт майна задовольнити частково.

Накласти арешт на частину майна підозрюваного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільній сумісній власності подружжя з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та яке зареєстровано за нею, а саме:

-Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 60,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: НОМЕР_4 , шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном;

-Ѕ частину автомобіля NISSAN MURANO, 2013 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_1 », номер кузова: НОМЕР_5 , дата реєстрації 13 серпня 2019 року, шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном;

- Ѕ частину автомобіля MERCEDES-BENZ E 500, 2003 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_2 », номер кузова: НОМЕР_6 , дата реєстрації 02 вересня 2017 року, шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном;

- Ѕ частину автомобіля CITROEN C3, 2010 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_3 », номер кузова: НОМЕР_7 , дата реєстрації 10 лютого 2017 року, шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном.

У задоволенні клопотання детектива в іншій частині відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Панаід

Судді С.Б. Боднар

Д.Г. Михайленко