Документ № 89796408

Справа № 409/1465/16-к

Провадження 1-кп/991/34/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 року місто Київ

Вищий антикорупційний суд колегією у складі:

головуючого - Строгого І.Л.,

суддів - Маслова В.В., Федорак Л.М.,

секретар судового засідання - Свідунова Л.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальне провадження № 52016000000000042 стосовно обвинувачення:

- ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кремінна Луганської області, громадянина України, освіта вища, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення:

прокурор - Олефір Ю.О.,

сторона захисту:

у режимі відеоконференції з Сєверодонецьким міським судом Луганської області:

обвинувачений - ОСОБА_1 ,

захисник - Шурхно К.А.,

у с т а н о в и в:

Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

1. ОСОБА_1 , здійснюючи індивідуальну діяльність, на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1052, виданого 26 липня 2012 року Луганською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, згідно з договором про надання правової допомоги від 19 червня 2015 року здійснював захист обвинуваченого-1 та обвинуваченого-2 у конкретному кримінальному провадженні.

2. Діючи умисно, 22 жовтня 2015 року, приблизно о 13 годині 30 хвилин ОСОБА_1 , перебуваючи в автомобілі «Ланос» біля супермаркету «АТБ», розташованого по проспекту Гвардійському, 13 у м. Северодонецьк Луганської області, одержав від обвинуваченого-1 неправомірну вигоду у розмірі 6 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 135 655 гривень. Ці кошти за вказівкою ОСОБА_1 обвинувачений-1 в присутності обвинуваченого-2 помістив до речової скриньки автомобіля.

3. Зазначена неправомірна вигода підлягала передачі іншій особі, матеріали стосовно якої розслідувано в окремому провадженні, для здійснення впливу на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а саме - прийняття ними рішення щодо призначення обвинуваченому- 1 та обвинуваченому- 2 покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі, та не вжиття заходів до оскарження такого рішення.

4. Окрім того, 22 жовтня 2015 року, приблизно о 14 годині 10 хвилин ОСОБА_1 , зустрівшись з іншою особою, матеріали стосовно якої розслідувано в окремому провадженні, поблизу будинку № 41 по вул. Леніна у м АДРЕСА_4 , передав їй частину одержаної від обвинуваченого-1 неправомірної вигоди у розмірі 5 000 доларів США. При цьому, ОСОБА_1 повідомив іншій особі, матеріали стосовно якої розслідувано в окремому провадженні, що іншу частину неправомірної вигоди в розмірі 1 000 доларів США їй буде передано після прийняття рішення стосовно обвинуваченого -1 та обвинуваченого -2.

5. Зазначені вище дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 369-2 КК України, тобто, як одержання неправомірної вигоди для третіх осіб за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання.

6. Згідно з матеріалами кримінального провадження, 15 березня 2016 року між начальником другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Кравченком Максимом Миколайовичем, якому на підставі ст. 37 КПК України надано повноваження прокурора у цьому кримінальному провадженні та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участі захисника обвинуваченого - адвоката Шепель Марини Володимирівни було укладено угоду про визнання винуватості № 06/1-18529-16 (т. 1 а.п. 56-66).

7. 10 червня 2020 року між начальником другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Кравченком Максимом Миколайовичем, якому на підставі ст. 37 КПК України надано повноваження прокурора у цьому кримінальному провадженні (далі - прокурор) та обвинуваченим ОСОБА_1 за участі захисника обвинуваченого - адвоката Шурхна К.А. було укладено зміни до угоди про визнання винуватості № 16/1/2-18529-16 (т. 6 а.п. 108-110).

8. В угоді про визнання винуватості з урахуванням внесених до неї змін визначено істотні для кримінального провадження обставини, які враховані прокурором при вирішенні питання про укладення угоди, а саме:

1) ступінь та характер сприяння ОСОБА_1 у проведенні кримінального провадження щодо нього та інших осіб, беззаперечне визнання ним своєї винуватості в інкримінованому йому злочині, надання зізнавальних показань стосовно себе та викривальних показань стосовно вчинення іншою особою-1 та іншою особою-2 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, який розслідується у іншому кримінальному провадженні;

2) характер і тяжкість висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, зокрема, належність злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , до злочинів середньої тяжкості, а також спричинення шкоди внаслідок його вчинення державним та суспільним інтересам;

3) наявність суспільного інтересу у швидкому судовому провадженні, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_1 за вчинення корупційного злочину;

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні повторного вчинення злочинів, як обвинуваченим, так і іншими особами, у тому числі більш тяжких.

9. Згідно з угодою про визнання винуватості з урахуванням внесених до неї змін, обвинувачений ОСОБА_1 зобов`язується співпрацювати з прокурором у викритті злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України у кримінальному провадженні № 42015051110000021, у вчиненні якого обвинувачуються інша особа-1 та інша особа-2, шляхом надання як свідком під час судового розгляду кримінального провадження за їх обвинуваченням відповідних правдивих викривальних показань.

10. Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся, а тому підстави для цивільної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_1 відсутні.

11. Згідно з угодою, обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які б обтяжували його покарання не встановлено.

12. Беручи до уваги наведені вище обставини, сторони дійшли згоди про призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК України у вигляді штрафу, у розмірі 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 25 500 гривень.

13. На призначення зазначеного покарання обвинувачений погодився.

Наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості.

14. Під час розгляду кримінального провадження, на підставі угоди про визнання винуватості з урахуванням внесених до неї змін та в результаті опитування сторін кримінального провадження, суд встановив, що сторонам відомо та зрозуміло, що:

1) відповідно до ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження цієї угоди для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями ч. 4 ст. 394 та ч. 3 ст. 424 КПК України, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1, 4 пункту 1 ч. 4 ст. 474 КПК України.

2) обмеженнями відповідно до ч. 4 ст. 394 КПК України є право оскарження вироку суду першої інстанції на підставі цієї угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5 - 7 ст. 474 КПК України, у тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди; прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому, згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена;

3) обмеженнями відповідно до ч. 3 ст. 424 КПК України є право оскарження в касаційному порядку вироку суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судового рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5 - 7 ст. 474 КПК України, у тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди; прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому, згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена;

4) наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України. За угодою, обвинувачений розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для його кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

15. Обвинувачений повідомив, що йому відомі і зрозумілі наслідки укладання цієї угоди у вигляді відмови від здійснення прав, передбачених пунктом 1 ч. 4 ст. 474 КПК України та підтвердив, що розуміє:

1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;

2) наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України;

3) характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим;

4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК України та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.

16. Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить із наступного.

17. Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.

18. Судом встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, а саме, у зловживанні впливом, тобто в одержанні неправомірної вигоди для третіх осіб за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

19. Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні беззастережно визнав свою винуватість, підтвердив свою згоду на призначення узгодженого покарання, а також те, що цілком розуміє свої права, які передбачені ч.4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення, щодо якого він визнав себе винуватим, вид покарання, що буде застосований до нього, у разі затвердження угоди.

20. Обвинувачений також пояснив, що насильства, примусу чи погроз при укладенні угоди до нього ніхто не застосовував. Обіцянок, чи будь-яких інших обставин, не передбачених угодою йому ніхто не давав.

21. Захисник Шурхно К.А. повністю підтвердив зазначені його підзахисним обставини.

22. Відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

23. Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена у провадженні, зокрема, щодо злочинів середньої тяжкості, до яких згідно зі ст. 12 КК України належить злочин, вчинений обвинуваченим. У кримінальному провадженні потерпілі особи відсутні.

24. Узгоджене сторонами в угоді покарання відповідає вимогам статей 53, 65 КК України.

25. Умови угоди відповідають інтересам суспільства, адже її укладення сприятиме швидкому судовому провадженню, а її виконання обвинуваченим надасть можливість викрити більшу кількість злочинів. Окрім того, це забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинений ним корупційний злочин з метою виправлення останнього. Зазначене впливає на усвідомлення іншими особами караності злочинних діянь, сприяє формуванню у суспільства антикорупційної правосвідомості та свідчитиме про невідворотність покарання.

26. Із дослідженої судом у судовому засіданні угоди про визнання винуватості з урахуванням внесених до неї змін, пояснень сторін вбачається, що умови угоди не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, зокрема, і з огляду на те, що обставини викладеного обвинувачення відповідно до ст. 17 КПК України не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб окрім обвинуваченого у даному провадженні. Угодою також не вирішується питання щодо майна третіх осіб.

27. Також, суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обґрунтованих підстав вважати протилежно судом не встановлено.

28. Обвинувачений підтвердив можливість виконання взятих на себе зобов`язань згідно з угодою, суд не встановив об`єктивних перешкод до зазначеного.

29. Фактичні обставини, описані в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення, вказане в угоді, підтвердження самим обвинуваченим цих обставин та визнання ним своєї винуватості, дають можливість суду дійти висновку про існування фактичних підстав для визнання винуватості обвинуваченим.

30. Отже, підстави для відмови у затвердженні угоди відсутні, остання відповідає вимогам КПК України та КК України.

Процедура розгляду угоди про визнання винуватості та презумпція невинуватості.

27. Суд вважає за необхідне у цьому вироку висловитись з приводу можливості розгляду питання про затвердження угоди про визнання винуватості після скасування попереднього вироку, яким таку угоду було затверджено.

28. Як вбачається з ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 березня 2020 року, скасовуючи вирок Білоукраїнського районного суду Луганської області від 27 липня 2016 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 15 березня 2016 року, укладену між прокурором та обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції постановив, направити матеріали цього кримінального провадження до Вищого антикорупційного суду для проведення судового провадження у загальному порядку.

29. Згідно з пунктом 24 ст. 3 КПК України судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.

30. Відповідно до ч. 1 ст. 314 КПК України після отримання обвинувального акта, суд не пізніше п`яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.

31. Зі змісту статей 314, 474, 475 КПК України вбачається, що у разі, якщо угоди було досягнуто під час судового провадження, суд, незалежно від стадії провадження, у тому числі під час підготовчого судового засідання, невідкладно зупиняє проведення будь яких процесуальних дій і переходить до розгляду угоди. За результатами такого розгляду, суд вправі ухвалити лише два рішення, а саме: вирок, у разі затвердження угоди або ухвалу, якщо суд відмовляє у її затвердженні.

32. Окрім того, на переконання суду, розгляд угоди є не правом, а обов`язком суду.

33. Згідно з ч. 1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права, законність, змагальність сторін, диспозитивність.

34. Стаття 2 КПК України вимагає, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а ч. 2 ст. 9, ч. 6 ст. 22 та ч. 3 ст. 26 КПК України зобов`язує суд під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог, зокрема, КПК України, створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та вирішити винесені сторонами на розгляд суду питання, віднесені до його компетенції.

35. У матеріалах цього кримінального провадження відсутнє чинне судове рішення, яким угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим вирішено по суті. Натомість, жодним рішенням судів апеляційної та касаційної інстанції, які ухвалювались у цій справі (т. 2 а.п. 63-65, т. 3 а.п. 122-131, т. 3 а.п. 206-208, т. 5 а.п. 92-96) не заборонено здійснювати її розгляд після скасування попереднього вироку.

36. На думку суду, заборона повторного звернення з угодою в одному кримінальному провадженні, передбачена ч. 8 ст. 474 КПК України не стосується цієї справи, адже угода, з приводу якої ухвалено цей вирок не є новою в розумінні зазначеної вище норми.

37. Відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

38. У підготовчому судовому засіданні прокурор та обвинувачений ОСОБА_1 наполягали на тому, щоб суд перш за все вирішив по суті питання з приводу укладеної між ними угоди про визнання винуватості.

39. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

40. Відповідно до пункту 65 рішення ЄСПЛ у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року та пункту 122 у справі «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 року, однією з гарантій, що містяться у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є зокрема право на забезпечення ефективного доступу до судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «прав та обов`язків».

41. З огляду на це, беручи до уваги вимоги, зокрема статей 2, 7 - 9, 22, 26, 314, 474, 475 КПК України, слід дійти висновку про обов`язок суду у першу чергу ухвалити у підготовчому судовому засіданні рішення, передбачене пунктом 1 ч. 3 ст. 314 КПК України з приводу укладеної між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_1 угоди про визнання винуватості.

42. З приводу презумпції невинуватості осіб, про яких так, чи інакше згадується у цьому вироку та, котрі не є учасниками цього кримінального провадження, суд зазначає наступне.

43. ЄСПЛ у пункті 90 рішення у справі «Нацвлішвілі і Тогонідзе проти Грузії» від 29 квітня 2014 року (заява № 9043/05) зазначив, що не може бути нічого неналежного в самому процесі укладення угод щодо обвинувачень або міри покарання… У цьому зв`язку Суд дотримується думки про те, що угоди про визнання провини не лише надають такі вагомі переваги, як прискорений розгляд кримінальних справ і зменшення навантаження на суди, прокурорів і адвокатів, можуть також за умови їх правильного застосування стати успішним інструментом у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю і сприяти скороченню кількості призначених покарань, а в наслідок цього і кількості ув`язнених.

44. Також ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що у кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» № 25444/94, пункт 52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, пункт 58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі « І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, пункт 34).

45. Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

46. Згідно з практикою ЄСПЛ, презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у скоєнні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону. При цьому, навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату (рішення від 23 березня 1983 року у справі «Мінеллі проти Швейцарії», № 8660/79, пункт 37; рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Нераттіні проти Греції», № 43529/07, пункт 23; рішення від 14 квітня 2009 року у справі «Діду проти Румунії», пункт 41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості (рішення від 27 лютого 2007 року «Нештак проти Словаччини», № 65559/01, пункт 88; рішення від 06 лютого 2007 року у справі «Гарицкі проти Польщі», № 14348/02, пункт 66).

47. У рішенні у справі «Караман проти Німеччини» (Karaman v. Germany) від 27 лютого 2014 року ЄСПЛ зазначив, що при розгляді складних кримінальних справ за участю кількох фігурантів, які не можуть постати перед судом разом, посилання суду на участь третіх осіб, справи за обвинуваченням яких можуть бути окремо розглянуті пізніше, можуть бути необхідні для визначення вини підсудних... …Якщо суду доводиться згадувати про факти причетності третіх осіб, він повинен уникати надання інформації в більшому обсязі, ніж це необхідно для вирішення питання про юридичну відповідальність осіб, які є обвинуваченими по даній справі (пункт 64).

48. Окрім того, у рішенні у справі «Навальний та Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v. Russia) від 23 лютого 2016 року ЄСПЛ встановив, що умовою судового розгляду справ виділеного провадження є те, що фактам, встановленим у справі, у якій особа не брала участі, не притаманні властивості принципу res judicata (пункт 105), тобто вони не мають преюдиційного значення для кримінальних проваджень, які здійснюються щодо інших співучасників.

49. З огляду на це, з метою недопущення порушення презумпції невинуватості осіб, котрі не є учасниками цього кримінального провадження, суд у вироку виключив усі дані, які б давали можливість так чи інакше ідентифікувати осіб, про яких йде мова у ньому, окрім даних про обвинуваченого. Суд також не висловлював у вироку думку про винуватість цих осіб у вчиненні злочину та не робив жодних припущень з цього приводу. Власне усі формулювання у вироку викладені судом таким чином, щоб чітко висловити свою позицію та висновки лише стосовно дій обвинуваченого, не оцінюючи дії інших осіб чи їх кримінально-правової кваліфікації.

50. Ухвалюючи цей вирок, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 344/2514/19, згідно з якою, зокрема, право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності. Невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні не може бути підставою, яка унеможливлює або ускладнює реалізацію права обвинуваченого на укладання угоди про визнання винуватості.

51. А тому суд, реалізуючи відповідне право обвинуваченого, вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості у даному провадженні, незважаючи на те, що обставини вчинення дій, у яких суд визнає обвинуваченого винуватим, пов`язані з іншими особами. Адже саме щодо останніх, суд не встановлює жодних обставин. В іншому разі, укладення угоди у даному провадженні, взагалі буде неможливим, а обвинувачений буде свавільно позбавлений такого права, що є частиною права на справедливий суд.

52. Поряд із цим, суд зауважує також, що цей вирок не може бути належним та допустимим доказом причетності до вчинення будь якого злочину осіб, котрі не є учасниками цього кримінального провадження. Цей висновок суду обґрунтований тим, що згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили. А відповідно до ст. 90 КПК України преюдиціальне значення у кримінальному провадженні мають лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, якими встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Проте вирок, ухвалений у цьому кримінальному провадженні таким рішенням не є.

Інші питання.

53. Цивільний позов не пред`являвся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.

54. У підготовчому засіданні прокурор заявив клопотання про скасування заходів забезпечення кримінального провадження. Просив скасувати запобіжний захід у виді застави, застосований стосовно обвинуваченого та скасувати арешт, накладений на майно обвинуваченого.

55. Вирішуючи заявлені клопотання, суд виходить із такого.

56. Ухвалою слідчого судді Краматорського районного суду Донецької області від 26 жовтня 2015 року у справі № 234/17670/15-к до обвинуваченого ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у виді застави у розмірі 80 мінімальних заробітних плат в сумі 97 440 гривень (т. 6 а.п. 119-122). Зазначену суму внесла заставодавець - ОСОБА_3 , що підтверджується квитанцією від 26 жовтня 2016 року № 0.0.453476324.1 (т. 6. а.п. 125).

57. Ухвалюючи вирок від 27 липня 2016 року Білоукраїнський районний суд Луганської області вирішив після набрання законної сили вироком суду, повернути внесену заставу ОСОБА_3

58. Як пояснив у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 , після набрання законної сили зазначеним вироком (до його скасування АП Вищого антикорупційного суду) внесена сума застави була повністю повернута заставодавцю. Прокурор не заперечував цього факту.

59. З огляду на це, суд вважає, що наразі немає жодних правових підстав для продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді застави, а тому його слід скасувати.

60. Окрім того, ухвалою слідчого судді Краматорського районного суду Донецької області від 26 жовтня 2015 року у справі № 234/17745/15-к накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку у приміщенні за адресою: АДРЕСА_5 , яке для здійснення адвокатської діяльності використовував адвокат ОСОБА_1, а саме: 63 купюри номіналом по 100 гривень, 8 купюр номіналом по 500 гривень, 27 купюр номіналом по 200 гривень, 17 купюр номіналом по 50 гривень на загальну суму 16 550 гривень (т. 6 а.п. 117, 118).

61. Оскільки заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою дієвості кримінального провадження, а наразі це кримінальне провадження завершується ухваленням вироку з призначенням покарання, непов`язаного з конфіскацією майна обвинуваченого чи спеціальною конфіскацією, суд вважає, що арешт, накладений на майно обвинуваченого також належить скасувати.

62. Отже, клопотання прокурора підлягають задоволенню.

63. На підставі ст. 483 КПК України про ухвалення цього вироку слід повідомити Раду адвокатів Луганської області.

Керуючись статтями 314, 373, 374, 474-475 КПК України, суд

у х в а л и в:

Угоду про визнання винуватості від 15 березня 2016 року, зі змінами від 10 червня 2020 року, укладену між прокурором Кравченком Максимом Миколайовичем та обвинуваченим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 52016000000000042 затвердити.

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України.

На підставі угоди про визнання винуватості від 15 березня 2016 року, зі змінами від 10 червня 2020 року, призначити ОСОБА_1 покарання у виді штрафу у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Клопотання прокурора про скасування заходів забезпечення кримінального провадження задовольнити.

Запобіжний захід, застосований стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 ухвалою слідчого судді Краматорського районного суду Донецької області від 26 жовтня 2015 року у справі № 234/17670/15-к у виді застави скасувати.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Краматорського районного суду Донецької області від 26 жовтня 2015 року у справі № 234/17745/15-к на майно, вилучене під час обшуку у приміщенні за адресою: АДРЕСА_5 , яке для здійснення адвокатської діяльності використовував адвокат ОСОБА_1, а саме: 63 купюри номіналом по 100 гривень, 8 купюр номіналом по 500 гривень, 27 купюр номіналом по 200 гривень, 17 купюр номіналом по 50 гривень на загальну суму 16 550 гривень скасувати.

Про ухвалення цього вироку повідомити Раду адвокатів Луганської області (проспект Гвардійський, 33, оф. 7, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Захисник має право отримати в суді копію вироку.

Роз`яснити учасникам провадження, що згідно зі ст. 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Судді:

В.В. Маслов І.Л. Строгий Л.М. Федорак