- Головуюча суддя (АП ВАКС): Чорна В.В.
- Суддя (АП ВАКС): Никифоров А.С., Павлишин О.Ф.
- Секретар : Гецко І.В.
справа № 991/643/20
провадження №11-сс/991/261/20
слідчий суддя: Воронько В.Д.
доповідач: Чорна В.В.
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2020 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді Чорної В.В.,
суддів Никифорова А.С., Павлишина О.Ф.,
при секретарі судового засідання Гецко І.В.,
за участі особи, якою подано апеляційну скаргу - адвоката Солодка Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Солодка Євгена Вікторовича - захисника ОСОБА_2 , підозрюваної у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні №52017000000000361, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.06.2017 р., на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.01.2020 р. про арешт майна,-
в с т а н о в и л а:
04 березня 2020 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга.
Ухвалою від 05.03.2020 р. апеляційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
1.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення, апеляційної скарги та заперечень.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.01.2020 р. задоволено клопотання детектива Національного бюро Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Швидкого Я.Ю., погоджене із начальником шостого відділу управління Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офіса Генерального прокурора Козачиною С.С., та накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 у вигляді заборони відчуження, та транспортний засіб HONDA CR-V, 2015 року випуску, VIN : 1 НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , у вигляді заборони відчуження, розпорядження та/або користування.
Адвокат Солодко Є.В. в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді, скасувати накладені нею арешти та зобов`язати реєстраційні органи вчинити відповідні дії щодо зняття арешту з майна його підзахисної.
Прокурор Козачина у письмових запереченнях на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги захисником Солодко Є.В. зазначено, що його підзахисна внаслідок неналежного повідомлення про підозру через порушення органом досудового розслідування процедури її вручення не набула статусу підозрюваної у кримінальному провадженні №52017000000000361 від 01.06.2017 р., а тому відносно її майна не може порушуватися питання про арешт. Як стверджує апелянт, сторона обвинувачення була заздалегідь повідомлена стороною захисту про постійне місце проживання підозрюваної за межами України (зокрема, листами від 26.12.2019 р. та від 03.02.2020 р.). натомість, не бажаючи виконувати вимоги ч. 7 ст. 135 КПК України, якою передбачена особлива процедура повідомлення особи, яка постійно проживає за кордоном, здійснила повідомлення про підозру ОСОБА_2 в порядку ч. 2 ст. 135 КПК України, 22.01.2020 року вручивши повідомлення про підозру начальнику житлово-експлуатаційної ділянки № 411 ОСОБА_3 , який не є особою, уповноваженою на отримання повідомлень про підозру для їх подальшого вручення особам, які проживають на території обслуговування зазначеної ділянки.
У запереченнях на апеляційну скаргу прокурор зазначив, що у зв`язку з відсутністю ОСОБА_2 за місцем реєстрації/останнім відомим місцем проживання, 22.01.2020 року її повідомлено про підозру у передбачений КПК України спосіб, а саме, повідомлення про підозру вручено начальнику житлово-експлуатаційної дільниці. Після отримання від підозрюваної листа від 03.02.2020 р., яким вона повідомила орган досудового розслідування про місце свого перебування у Державі Ізраїль та зазначила в якості засобу зв`язку номер мобільного телефону, 24.02.2020 року на підставі ч. 1 ст. 135 КПК України прокурором у кримінальному провадженні за допомогою програмного забезпечення месенджера «Telegram» ОСОБА_2 направлено скановану копію письмового повідомлення про підозру. Крім того, у вказаному листі ОСОБА_2 зазначила, що не проживає за місцем своєї реєстрації з 27.05.2017 р., проте згідно з даними інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», ОСОБА_2 15.05.2019 року перетнула державний кордон України у пункті пропуску «Бориспіль-D» в напрямку Держави Ізраїль та до теперішнього часу на територію України не поверталась. Також, згідно відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України, 18.06.2019 року у зв`язку зі зміною прізвища, Радою адвокатів м. Києва ОСОБА_2 видано нове свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_5, що може свідчити про можливість перетину ОСОБА_2 державного кордону поза межами прикордонного контролю, або з використанням інших документів, які посвідчують особу, відомості про наявність яких у органу досудового розслідування відсутні.
3.Узагальнений виклад позицій учасників судового провадження.
В судовому засіданні адвокат Солодко Є.В. підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив задовольнити апеляційні вимоги в повному обсязі, скасувавши ухвалу слідчого судді. Зазначив, що його підзахисна не набула статусу підозрюваної внаслідок неналежного вручення органом досудового розслідування повідомлення про підозру в порядку ч. 2 ст. 135 КПК України, що унеможливлює вирішення питання про арешт її майна.
Інші учасники, належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. За викладених обставин, враховуючи думку особи, якою подано апеляційну скаргу, про можливість розгляду за даною явкою, та у відповідності до ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено без їх участі.
4.Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
23 січня 2020 року детектив Національного антикорупційного бюро України звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про арешт майна від 22.01.2020 р., в якому просив накласти арешт у вигляді заборони відчуження на нерухоме майно - квартиру, а також у вигляді заборони відчуження, розпорядження та/або користування - на транспортний засіб, які належать підозрюваній ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 43,7 м2.
Також, за даними Національної автоматизованої інформаційної системи департаменту Державної автомобільної інспекції, ОСОБА_2 на праві власності належить транспортний засіб - HONDA CR-V, 2015 року випуску, VIN : 1 НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .
Слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, врахував, що 22.01.2020 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, а саме, у пособництві заволодінню чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах. Відповідно, у випадку визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні цього злочину, до неї може бути застосовано обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, передбачене санкцією цієї статті, а також може бути прийнято рішення про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов). Враховуючи, що належне підозрюваній майно може бути відчужене і це призведе до його втрати, з метою забезпечення завдання кримінального провадження, а саме конфіскації майна як виду покарання у майбутньому, а також можливого відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, слідчий суддя вважав обґрунтованим накладення арешту на майно, яке перебуває у власності підозрюваної.
Приймаючи рішення про арешт майна, слідчий суддя, врахувавши розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання у повному обсязі. При цьому, слідчий суддя погодився з доводами клопотання щодо фактичних обставин, встановлених органом досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_2
5.Встановлені обставини та мотиви суду апеляційної інстанції.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного та третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається щодо арешту майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає, аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має надати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти такий вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Частиною 3 статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
З наведеного слідує, що однією з підстав для накладення арешту на майно є наявність в матеріалах кримінального провадження обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі сторони захисту не ставиться під сумнів обґрунтованість підозри з підстав встановлення під час проведення досудового розслідування фактичних обставин та наявність доказів, якими обґрунтовується підозра, натомість, наголошується лише на порушенні органом досудового розслідування процедури її вручення, як обов`язкового елементу повідомлення про підозру.
Можливість застосування судом обов`язкового додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, передбаченого санкцією ч. 5 ст. 191 КК України, а також забезпечення цивільного позову у разі визнання ОСОБА_2 винною у інкрімінованому правопорушенні в апеляційній скарзі також не оспорюється.
Відповідно, колегією суддів в межах доводів апеляційної скарги досліджується лише питання щодо додержання органом досудового розслідування процедури вручення ОСОБА_2 повідомлення про підозру.
Відповідно до вимог ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру.
Однак, наявність в матеріалах кримінального провадження письмового повідомлення про підозру, обґрунтованого посиланням на певні докази, само по собі не дає підстав для встановлення наявності або відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення в розумінні вимог діючого кримінального процесуального кодексу України.
Із системного аналізу норм глави 22 КПК України вбачається, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на такі етапи:
1) прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з ч. 1 ст. 276 КПК України, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших слідчих або оперативно-розшукових дій або застосування запобіжних заходів, які вчинялись до моменту здійснення такого повідомлення.
2) вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених статтею 277 КПК України, та його підписання;
3) доведення інформації до відома особи, щодо якої прийнято рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту згідно з вимогами статті 278 КПК України.
Саме на порушення вимог кримінального процесуального кодексу України на етапі доведення інформації до відома особи, шляхом вручення тексту повідомлення про підозру, і посилається адвокат Солодко Є.В. в апеляційній скарзі, стверджуючи, що за таких обставин його підзахисна не набула статусу підозрюваної.
Надаючи оцінку зазначеним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Глава 22 КПК України регулює питання щодо порядку вручення письмового повідомлення про підозру, де законодавець, окрім термінів «здійснюється» та «складається», вживає також термін «вручається» в контексті повідомлення про підозру (ч. 1, 2 ст. 278 КПК України).
За загальним правилом, письмове повідомлення про підозру, згідно з вимогами ч. 1 ст. 278 КПК України, вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 135 КПК України, у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Як вже зазначалося вище, у кримінальному провадженні №52017000000000361 заступником Генерального прокурора Чумаком В.В. 22.01.2020 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, яке за його дорученням, у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 135 КПК України, вручено прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Макаром О.І. начальнику житлово-експлуатаційної дільниці №411 Вакуленку В.Ф., в межах обслуговування якої знаходиться місце проживання ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 7-44).
Адвокат Мазурок М.Д., який діяв в інтересах ОСОБА_2 , заявою від 26.12.2019 р. повідомив орган досудового розслідування, що його підзахисна тривалий час не знаходиться за місцем свого мешкання та перебуває за межами України у зв`язку з сімейними обставинами, у зв`язку з чим просив повідомлення та виклики ОСОБА_2 здійснювати у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 135 та ст. 136 КПК України (т. 3 а.с. 57-58).
Саме на зазначену заяву посилається адвокат Солодко Є.В. у своїй апеляційній скарзі, стверджуючи, що орган досудового розслідування ще 26.12.2019 року (тобто до повідомлення його підзахисної про підозру) був обізнаний про постійне місце проживання ОСОБА_2 за межами України у Державі Ізраїль, що, на його думку, потягло неналежне вручення їй повідомлення про підозру, внаслідок невиконання органом досудового розслідування вимог ч. 7 ст. 135 КПК України, якою передбачено особливу процедуру повідомлення особи, яка проживає за кордоном.
Натомість, з тексту заяви адвоката Мазурка М.Д., дослідженої судом, вбачається, що остання не містить повідомлення органу досудового розслідування про конкретне місце перебування/знаходження ОСОБА_2 , тоді як у вказаній заяві зазначено лише про її тимчасове перебування за кордоном, при цьому не вказано ні країни перебування, ні конкретної адреси, ні її засобів зв`язку, тощо.
Матеріалами провадження підтверджено, що про постійне місце перебування підозрюваної ОСОБА_2 за межами України у Державі Ізраїль орган досудового розслідування було повідомлено лише заявою самої підозрюваної від 03.02.2020 р., однак відповідні документи на підтвердження цього факту стороною захисту надані не були (т. 3 а.с. 59).
Що стосується доводів захисника Солодка Є.В. стосовно вручення повідомлення про підозру начальнику житлово-експлуатаційної ділянки №411 ОСОБА_3 , який не є особою, уповноваженою на отримання повідомлень про підозру для їх подальшого вручення особам, які проживають на території обслуговування зазначеної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до протоколу вручення повідомлення про підозру від 22.01.2020 р., складеному прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Макаром О.І., у зв`язку з відсутністю ОСОБА_2 за місцем проживання, повідомлення про підозру вручено начальнику житлово-експлуатаційної дільниці №411 ОСОБА_3 , особу та повноваження якого належним чином встановлено (за паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 та довіреністю №13 від 17.01.2020 р., виданою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва») (т. 1 а.с. 39-44).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками оскаржуваної ухвали про належне вручення 22.01.2020 року повідомлення про підозру ОСОБА_2 у спосіб, передбачений ч. 2 ст. 135 КПК України, - начальнику житлово-експлуатаційної дільниці, в межах обслуговування якої знаходиться місце проживання підозрюваної.
При цьому, доводи захисника Солодка Є.В. про те, що повідомлення про підозру мало бути вручено ОСОБА_2 за правилами ч. 7 ст. 135 КПК України, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріалами провадження підтверджено, що на момент вручення повідомлення про підозру місце перебування підозрюваної органу досудового слідства відомо не було.
Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).
У цьому провадженні колегією суддів надано відповіді на всі вагомі аргументи сторони захисту.
6.Висновки апеляційного суду.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності обґрунтованої підозри ОСОБА_2 внаслідок неналежного повідомлення про підозру через порушення процедури її вручення, спростовуються матеріалами провадження.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження обґрунтованої підозри у скоєнні ОСОБА_2 інкримінованих їй кримінальних правопорушень та дотримання органом досудового розслідування процедури повідомлення про підозру.
Обставин, що свідчили б про наявність негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна підозрюваної, в апеляційній скарзі не наведено, та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень вимог КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали, що були б підставою для її скасування, також не вбачається.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи, що оскаржувана ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга адвоката Солодка Є.В. в інтересах підозрюваної ОСОБА_2 - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-372, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу адвоката Солодка Євгена Вікторовича - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.01.2020 р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя В.В. Чорна
судді А.С. Никифоров
О.Ф. Павлишин