Документ № 90355383

Справа № 991/5484/20

Провадження1-кс/991/5642/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мовчан Н.В., за участю секретаря судового засідання Чеботаренка А.П., особи, яка подала клопотання, ОСОБА_1 , адвоката Мірошника О.М., прокурора Кимлика Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Вищого антикорупційного суду клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна,

УСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання, в якому ОСОБА_1 просить скасувати арешт, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12.05.2020, в частині заборони користування ОСОБА_1 власними автомобілями : Mercedes-Benz GL 400, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2014 року випуску та Mercedes-Benz GLS 400, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2016 року випуску.

Клопотання обґрунтовує тим, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016110350000102 від 01.04.2016, в якому чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є підозрюваним.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.05.2020 накладено арешт на два автомобілі, які знаходяться у власності ОСОБА_1 , шляхом заборони користування та розпорядження ними.

З постановленою слідчим суддею ухвалою від 12.05.2020 ОСОБА_1 не погоджується, вважає, що арешт накладено необґрунтовано.

Так, накладаючи арешт, слідчий суддя не врахував, що ОСОБА_1 мала власні кошти для придбання майна та не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки таке обмеження права власності на майно ОСОБА_1 є неспіврозмірним завданню кримінального провадження.

Також слідчим суддею, при розгляді клопотання, не вказано обставини, визначені ч. 11 ст. 170 КПК України, не встановлено наявності ризиків, обумовлених знаходженням транспортних засобів, на які накладається арешт, у користуванні ОСОБА_1 .

Накладений ухвалою слідчого судді арешт встановлює заборону власнику автомобілів ОСОБА_1 , яка не є підозрюваною, користуватися та розпоряджатися своїм майном, що на її думку суперечить принципу недоторканності права власності.

Як зазначає ОСОБА_1 , внаслідок накладеного арешту, у неї немає засобу пересування, що обмежило її нормальну життєдіяльність.

Крім того, арешт накладено не на частки автомобілів ОСОБА_2 , тому такий захід втручання є непропорційним визначеним цілям, адже її право користування своїми автомобілями ніяк не може зашкодити кримінальному провадженню.

У судовому засіданні адвокат Мірошник О.М., з думкою якого погодилася ОСОБА_1, клопотання підтримали, просили задовольнити, з викладених в ньому підстав. Додатково ОСОБА_1 пояснила, що після смерті її батька в 2010 році, її матір успадкувала майно, у тому числі кошти, які остання надала ОСОБА_1 на придбання автомобілів. Оскільки, нерухоме майно придбане за власні кошти ОСОБА_1 , тому не є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, зазначила, що позбавлення права користування автомобілями обмежує її нормальну життєдіяльність, оскільки вона вагітна та потребує два рази на тиждень відвідувати лікаря, а дітей потрібно возити до бабусі і дідуся. Враховуючи ризик захворювання на коронавірус, вказані поїздки здійснювати громадським транспортом не вважає безпечним для себе та дітей.

Прокурор Кимлик Р.В. у судовому засіданні просив відмовити у задоволені клопотання, посилаючись на те, що арешт накладено обґрунтовано, оскільки, відповідальність за кримінальне правопорушення, інкриміноване ОСОБА_2 , передбачає конфіскацію майна, тому ухвалою слідчого судді від 12.05.2020 арешт накладено саме з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 придбала автомобілі за власні кошти, останньою не надано, тому клопотання є необґрунтованим. Звернув увагу, що при скасуванні заборони користування рухомим майном - автомобілем неможливо буде уникнути ризику знищення, пошкодження, перетворення чи псування цього майна та унеможливить подальше відшкодування збитків за рахунок цього майна.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані до клопотання матеріали та матеріали клопотання про арешт майна справа № 991/3641/20 (провадження № 1-кс/991/3753/20), слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

Частиною 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, який не був присутнім при розгляді питання про арешт майна, має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (абзац 2 ч. 1 ст. 174 КПК України).

Таким чином, підставою для скасування арешту в порядку ст. 174 КПК України є відсутність потреби в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення або необґрунтованість його застосування, доведення яких, враховуючи вимоги ст. 22 КПК України, покладено на особу, яка звернулася з клопотанням про скасування арешту.

З досліджених у судовому засіданні матеріалів справи встановлено, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016110350000102 від 01.04.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 212 (чинна до 25.09.2019), ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 191 КК України.

29 квітня 2020 року ОСОБА_2 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 з 15.12.2012 перебуває у шлюбі із ОСОБА_1 , що підтверджується копією актового запису про шлюб № 1935 від 15.12.2012.

Згідно реєстраційних карток транспортних засобів за ОСОБА_1 на праві власності зареєстровано: автомобіль Mercedes-Benz GL 400, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2014 року випуску, автомобіль Mercedes-Benz GLS 400, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2016 року випуску.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.05.2020 у справі № 991/3641/20 накладено арешт, шляхом заборони розпорядження та користування, на вказане майно ОСОБА_1 .

Накладаючи арешт на майно, слідчий суддя керувався вимогами статтей 170-173 КПК України та дійшов висновку про доцільність накладення арешту на майно ОСОБА_1 , як на спільну сумісну власність майна подружжя підозрюваного ОСОБА_2 , з метою забезпечення реальності виконання вироку.

Так, зі змісту ухвали від 12.05.2020 вбачається, що слідчий суддя, перевіривши наявні матеріали клопотання дійшов висновку про доведеність стороною обвинувачення обґрунтованості підозри ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, тією мірою, щоб виправдати застосування такого заходу забезпечення позову, як арешт майна.

При цьому, слідчий суддя врахував, що на теперішній час суд не може виділити частку кожного з подружжя у належному їм майні, тому, враховуючи вимоги ст. 60 СК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для арешту майна, яке належить дружині ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Разом з цим, слід зауважити, що під час розгляду клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя не оцінює законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, якою накладено арешт на майно, оскільки вказане питання відноситься до виключної компетенції суду апеляційної інстанції, а вирішує питання щодо обґрунтованості накладення арешту на майно з урахуванням нових доказів, які надаються слідчому судді під час розгляду клопотання та які не були відомі слідчому судді під час накладення арешту на майно.

Відповідно до ст. 57 СК України визначено майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, у тому числі, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

На підтвердження того, що автомобілі належать ОСОБА_1 до клопотання надано копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, де власником зазначено ОСОБА_1 , копію договору № 04-01118 купівлі - продажу транспортного засобу від 12.07.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Автомобільний Дім - Україна Мерседес Бенц».

Однак, майно є спільною сумісною власністю подружжя не залежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено правовстановлюючий документ.

Належних доказів, які б підтверджували, що автомобілі, про скасування арешту з яких заявлено клопотання, є приватною власністю ОСОБА_1 , до клопотання не надано і у матеріалах справи № 991/3641/20 (провадження № 1-кс/991/3753/20) також не міститься.

Твердження ОСОБА_1 , що арешт на автомобілі підлягає скасуванню, оскільки вона не є підозрюваною у кримінальному провадженні, що суперечить недоторканості права власності, є такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки, як встановлено, арешт на автомобіль накладався слідчим суддею Вищого антикорупційного суду з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, з урахуванням, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя. З огляду на це, в ухвалі слідчого судді від 12.05.2020 наявне таке застереження: оскільки клопотання детектива відповідно до вимог ч. 2 ст. 172 КПК України було розглянуто без виклику усіх власників майна, відповідно, слідчий суддя допускає про ймовірність існування укладеного між подружжям Жуковими договору щодо майна, зазначеному у клопотанні, який визначає особисту приватну власність за ОСОБА_1 А тому, за наявності такого укладеного правочину, Жукова відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України має право звернутись до слідчого судді із відповідним клопотанням.

Натомість, звертаючись із клопотанням про скасування арешту майна ОСОБА_1 договору щодо майна подружжя не надала, лише пояснила, що у них із чоловіком ОСОБА_2 є усна домовленість щодо володіння і користування майном.

Разом з тим, згідно ч. 12 ст. 100 КПК України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства.

Положеннями ст. 183 ЦК України речі визначаються на подільні і неподільні. Зокрема, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Отже, частки подружжя Жукових у праві спільної власності наразі не визначені, суд позбавлений можливості їх визначати на етапі досудового розслідування, поза межами позовного провадження, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.

Тобто, доводи ОСОБА_1 про те, що накладення арешту не на частки автомобілів ОСОБА_2 є незаконним та не пропорційним цілям кримінального провадження, є передчасними, не підтверджуються наявними в матеріалах провадження доказами.

Щодо пропорційності потреб досудового розслідування, які виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи.

Пунктом 11 ст. 170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Накладаючи арешт на належні на праві власності ОСОБА_1 автомобілі, слідчий суддя врахував доведені детективом у судовому засіданні наявність ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення майна, тому дійшов висновку за можливе на цій стадії накласти арешт саме шляхом заборони розпорядження та користування майном.

Накладення арешту на майно та встановлені обмеження саме з цих підстав переглядалися Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду 21.05.2020, при цьому, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для вірного вирішення справи.

Слідчий суддя враховує, що застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна порушує право ОСОБА_1 на вільне користування майном, проте таке право не є абсолютним і за визначених законодавством умов може бути обмежене у встановленому порядку, тому вимоги ОСОБА_1 про скасування обмеження щодо користування належними їй двома автомобілями для забезпечення нормальної життєдіяльності, слідчий суддя вважає необгрунтованими та недостатніми для сксування обмеження, разом з тим погоджується з позицією прокурора, що при скасуванні заборони користування рухомим майном, а саме: автомобілями неможливо буде запобігти ризикам знищення, пошкодження, перетворення чи псування цього майна, що унеможливить у подальшому можлив конфіскацію цього майна, тобто, досягнення дієвості кримінального провадження.

З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що ОСОБА_1 не доведено, що необхідність в подальшому продовженні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна відпала, чи обставини, якими обґрунтовувався арешт, перестали існувати, отже правові підстави, визначені ст. 174 КПК України, для скасування арешту майна відсутні, тому клопотання не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 7, 174, 309, 372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Н. В. Мовчан