Документ № 91670128

Справа № 991/7675/20

Провадження1-кс/991/7883/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2,

заявника адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.03.2016 у справі № 757/9915/16-к,

ВСТАНОВИВ:

14.09.2020 до Вищого антикорупційного суду надійшло означене клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 .

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.09.2020 клопотання передано для розгляду слідчому судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 .

1. Заявлені вимоги та їх обґрунтування

Заявниця посилається на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 09.03.2016 у справі № 757/9915/16-к накладено арешт, у тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

Підставою для накладення арешту на цю квартиру стала необхідність забезпечення конфіскації майна, яка передбачена ч. 4 ст. 190 та ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні яких підозрювався ОСОБА_5 .

Разом з цим заявниця вважає, що арешт накладено необґрунтовано. В обґрунтування цього твердження зазначає про те, що КПК України передбачає можливість накладення арешту з підстав забезпечення конфіскації майна, лише на майно підозрюваного, тобто, майно подружжя не може бути об`єктом арешту чи конфіскації.

Крім того, під час розгляду клопотання слідчий суддя не врахував, що ця квартира належить саме ОСОБА_4 на підставі відповідного договору.

Також вважає, що у застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження, на теперішній час, відпала потреба. Про наведене, за твердженням адвоката, свідчить те, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11.05.2016 у справі № 372/4497/15-ц за ОСОБА_4 визнано право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того підставою для накладення арешту на квартиру з підстав забезпечення конфіскації майна було повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Але, на теперішній час, ОСОБА_5 підозрюється лише у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Враховуючи наведене, заявниця просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.03.2016 у справі № 757/9915/16-к на квартиру АДРЕСА_1 .

2. Позиції сторін у судовому засіданні

У судовому представник ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_3 клопотання з наведених у ньому підстав підтримала. Просила клопотання задовольнити та скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.03.2016 на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у судове засідання не з`явився. Про день та час розгляду клопотання повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Неявка прокурора у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання без його участі.

Заслухавши доводи заявниці, дослідивши матеріали клопотання слідчий суддя дійшов таких висновків.

3. Обставини встановлені слідчим суддею

На підставі документів, що містяться у матеріалах клопотання слідчий суддя встановив, що Національним антикорупційним бюро України проводиться досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42019000000002238 за підозрою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Це кримінальне провадження було виділено із кримінального провадження №42014000000000368 від 08.05.2014, у межах якого здійснювалося досудове розслідування за підозрою колишнього голови Державного агентства України з інвестицій та розвитку ОСОБА_6 та колишнього Першого віце-прем`єр-міністра ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ст. 219 КК України.

У межах кримінального провадження №42014000000000368, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.03.2016 у справі № 757/9915/16-к накладено арешт на майно, що належить підозрюваному ОСОБА_5, у тому числі, квартиру АДРЕСА_1 .

Підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження стала необхідність його збереження з метою забезпечення конфіскації, яка передбачена санкціями статей ч. 5 ст. 191 та ч. 4 ст. 190 КК України у вчиненні яких обґрунтовано підозрювався ОСОБА_5 .

Ця квартира придбана ОСОБА_4 18.06.2007 за договором купівлі-продажу.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11.05.2016 у справі №372/4497/15-ц задоволено заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання мирової угоди. За ОСОБА_4 серед іншого визнано право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

4. Оцінка та висновки слідчого судді

Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе лише за таких умов:

- вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба;

- вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

Із доводів, викладених у клопотанні, вбачається, що заявниця посилається як на необґрунтованість арешту, так і на те, що відпали обставини у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна (ч. 1 ст. 170 КПК України).

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 2 ст. 170 КПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається зокрема з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

У цьому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

Отже, про обґрунтованість арешту, накладеного на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, свідчить, зокрема таке: такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом; існують факти або інформація, які вказують на те, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному.

Із змісту доданих до клопотання матеріалів та відповідно до обставин, встановлених під час розгляду клопотання про арешт майна вбачається, що ОСОБА_5 на момент накладення арешту обґрунтовано підозрювався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України.

Санкції ч. 4 ст. 190 та ч. 5 ст. 191 КК України передбачали у тому числі покарання у виді конфіскації майна. Таким чином застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна є обґрунтованим.

Слідчий суддя відхиляє доводи заявниці про те, що підставою для арешту майна стало лише повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, яка на теперішній час йому не інкримінується, оскільки із змісту ухвали від 09.03.2016 вбачається, що приймаючи рішення про арешт майна слідчий суддя врахував і ту обставину, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Той факт, що на теперішній час ОСОБА_5 підозрюється лише у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України не свідчить про те, що у цьому заході забезпечення кримінального провадження відпала потреба, оскільки санкція цієї статті також передбачає покарання у виді конфіскації майна.

За змістом ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч.1 ст.67 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. (стаття 70 СК України).

Як зазначалося вище квартира була придбана ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу 18.06.2007. Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу, наданого заявницею, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено 08.09.1984 року. Отже квартира придбана у період шлюбу із ОСОБА_5 .

Оскільки заявницею не надано відомостей про те, що на дату накладення арешту були визначені частки кожного із власників на цю квартиру, то у такому разі на момент накладення арешту ця квартира була об`єктом права спільної сумісної власності, а ОСОБА_5 був одним із співвласників. Таким чином висновок слідчого судді про те, що ця квартира могла бути об`єктом конфіскації майна є обґрунтованим.

З огляду на те, що матеріали клопотання не містять доказів на підтвердження закриття кримінального провадження за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, то у такому разі необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна не відпала.

Факт переходу в особисту приватну власність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 на обґрунтованість арешту чи його доцільність та необхідність не впливає, оскільки поділ майна в результаті якого ця квартира шляхом укладення мирової угоди перейшла у особисту приватну власність ОСОБА_7 мав місце через два місяці після арешту майна, а саме 11.05.2016.

За наведених обставин, у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту з квартири АДРЕСА_1 належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 170, 174, 372 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.03.2016 у справі №757/9915/16- к.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1