Документ № 92942783

Справа № 991/8867/20

Провадження1-кс/991/9095/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м.Київ

Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,

за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,

адвоката Шкаровського Д. О. (на підставі ордеру),

підозрюваної ОСОБА_1 ,

прокурора САП Козачини С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката Шкаровського Дениса Олеговича, про зміну запобіжного заходу, застосованого до ОСОБА_1 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси, громадянки України, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 року (справа № 991/982/20), строк дії обов`язків продовжено, зокрема, ухвалою від 21.07.2020 року (справа № 991/5954/20), у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (КК України),

ВСТАНОВИЛА

До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката Шкаровського Д. О. (заявника) про зміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси, громадянки України. Клопотання подається у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 357 КК України.

У клопотанні заявник просить змінити запобіжний захід, застосований до ОСОБА_1 ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 року у справі № 991/982/20 (строк дії обов`язків продовжено, зокрема, ухвалою від 21.07.2020 року (справа № 991/5954/20), із застави на особисте зобов`язання, встановивши строк запобіжного заходу в 1 (один) день.

Виклад обставин

Обставини, зазначені в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді застави, матеріали, додані до клопотання та доводів прокурора вказують на те, що ОСОБА_1 (раніше мала прізвище ОСОБА_1 ), яка перебувала на посаді Першого заступника Міністра юстиції України, була залучена до впливу на службових осіб Міністерства юстиції України та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Ці особи мали прийняти рішення у вигляді декларації про дружнє врегулювання спору між ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (ТОВ «ЗМО») та державою за відсутності для цього правових підстав, шляхом зловживання своїм службовим становищем.

ОСОБА_1 могла впливати на прийняття Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_3 декларації про дружнє врегулювання, на державних виконавців стосовно виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі ТОВ «ЗМО». ОСОБА_1 могла підписати без належних повноважень платіжне доручення, яким Міністерство юстиції України перерахувало грошову суму ТОВ «ЗМО» за дружнє врегулювання. Також, відповідно до обставин, зазначених в ухвалі про застосування запобіжного заходу, ОСОБА_1 переслала на електронну поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » переклад рішення ЄСПЛ у справі Zolotyy Mandaryn Oyl, TOV проти України (№ 63403/13) ще до засвідчення автентичності перекладу - вона могла зробити це навмисно, щоби було сплачено повну суму 54 179 613,40 гривень, без врахування факту зарахування зустрічних однорідних вимог, яким заборгованість була зменшена до 38 187 861,76 гривень.

Детектив вважає, що перераховані кошти, отримані злочинним шляхом, в подальшому легалізували. Для цього ТОВ «ЗМО» спочатку перерахувало їх на рахунок ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», а те, у свою чергу, перерахувало їх на рахунки підприємств з ознаками фіктивності.

Таким чином, ОСОБА_1 , на думку сторони обвинувачення, підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Обґрунтування клопотання

Заявник просить про зміну запобіжного заходу, оскільки змінилися обставини у порівнянні з попереднім розглядом. Зокрема, заявник зазначає, що: 1) підозра та клопотання про застосування запобіжного заходу ґрунтуються на очевидно недопустимих доказах, отриманих без дозволу суду, 2) підозра є необґрунтованою, що підтверджується новими доказами, 3) ризики, передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), відсутні: нема доказів, на підтвердження ризиків, ОСОБА_1 належно виконувала обов`язки, досудове розслідування зупинили (отже, було проведено всі слідчі дії), ОСОБА_1 , після повернення паспортів, їздила за кордон, та слідчі дії щодо ОСОБА_1 вже були проведені, а їх подальше проведення не планується, 4) фінансовий стан ОСОБА_1 істотно змінився, а застава є надмірно обтяжливою, 5) заставодавець, що вніс 5,5 мільйона гривень, вимагає їх повернення, 6) ОСОБА_1 не може повернути ці кошти з інших джерел, що перетворює заставу на, фактично, безальтернативне тримання під вартою.

Щодо недопустимості доказів, заявник зазначив, що докази, якими було обґрунтовано повідомлення про підозру та клопотання про застосування запобіжного заходу, є очевидно недопустимими, оскільки, як стверджує заявник, докази були отримані з порушенням імунітету чоловіка судді Європейського суду з прав людини, це підтвердив Європейський суд з прав людини. Щодо необґрунтованості підозри, заявник зазначив, що нові докази (одночасні допити з державними виконавцями) вказують на те, що ОСОБА_1 не здійснювала тиск на державних виконавців та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, а також не мала юридичної можливості здійснювати на них тиск. Заявник також послався на інші докази, отримані раніше. Він також зазначив, що у ОСОБА_1 були повноваження підписувати платіжні доручення.

Також, заявник вказав на те, що єдиний ризик, який слідча суддя встановила стосовно ОСОБА_1 , був ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Він зазначає, що відсутні докази реальності ризику переховування від органу досудового розслідування, ОСОБА_1 належно виконує свої обов`язки, сторона обвинувачення не зверталась з клопотанням про продовження дії обов`язків, ОСОБА_1 вже виїжджала за межі України та зазначив інші обставини на спростування наявності ризику переховування. Заявник також надав підтвердження того, що ОСОБА_1 належно виконує усі процесуальні обов`язки підозрюваної.

Доводи сторін

У судовому засіданні захисник Шкаровський Д. О. підтримав своє клопотання, надав додаткові пояснення. Його доводи були підтримані підозрюваною, ОСОБА_1 , що також вказала на визнані Європейським судом з прав людини порушення.

Прокурор Козачина С. С. заперечив проти задоволення клопотання. Він зазначив, що рішення Європейського суду з прав людини є суто організаційним, допустимість доказів не встановлювалась, та не стосується ОСОБА_1 . Підозра досі є обґрунтованою, навіть з урахуванням нових доказів. Зокрема, він зазначив, що ОСОБА_1 могла здійснювати тиск на осіб з використанням свого службового становища Першого заступника Міністра юстиції України, і показання свідків цього не спростовують, що призвело до пріоритетного вирішення питання дружнього врегулювання із ТОВ «ЗМО». Він також стверджував, що ОСОБА_1 хоч і мала право першого підпису, але не була уповноважена Міністром юстиції України на підписання документів стосовно фінансово-господарської діяльності. Прокурор також наголосив на нерелевантності рішення господарських судів для кримінального провадження, та реальності ризику переховування, з урахуванням обставин щодо ОСОБА_1 . Він також зазначив, що обставини повернення позики ОСОБА_1 та її фінансового стану не стосуються запобіжного заходу.

Мотивація суду

Стаття 201 КПК України передбачає можливість особи, до якої застосовано запобіжний захід, змінити його. Така можливість надається особі з метою надання їй права на перегляд обставин. Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (щодо прав особи, яка позбавлена свободи внаслідок арешту або тримання під вартою) забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи (Рішення у справі Yeloyev проти України від 6 листопада 2008 року, заява № 17283/02, параграф 64).

Підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до Вищого антикорупційного суду, в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання. Слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом. (стаття 201 КПК України)

Оскільки очевидно, що кримінальне провадження № 52017000000000361 від 01.06.2017 року проводиться щодо можливого вчинення, зокрема, ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, вона та її захисники мають достатній процесуальний статус для подання клопотання у порядку статті 201 КПК України.

Далі, слідча суддя встановлює, чи дотепер наявна обґрунтована підозра та ризики, які виправдовують подальше застосування запобіжного заходу та, зокрема, запобіжного заходу у виді застави. Практика Європейського суду з прав людини, переважно, пов`язана з питаннями запобіжних заходів, що обмежують свободу особи - домашнім арештом та триманням під вартою. Проте, з урахуванням того, що уповноважені органи влади повинні подбати про визначення суми застави так само, як і про вирішення питання про необхідність продовження тримання обвинуваченого під вартою (принцип, встановлений, серед іншого, у Рішенні у справі Iwanczuk проти Польщі від 15 листопада 2001 року, заява № 25196/94, параграф 66), слідча суддя вважає, що необхідно дослідити цю практику та критерії оцінки питань, поставлених у клопотанні, з такою ж увагою, як і при оцінці тримання під вартою.

У цьому випадку слідча суддя не вважає, що потрібно окремо оцінювати обставини, що були попередньо оцінені слідчими суддями. Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення справи судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (принцип згадується у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі Brumarescu проти Румунії від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95, параграф 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто «остаточності» рішення суду. Таким чином, попередні обставини варто оцінити лише у сукупності з новими доказами. Такими новими доказами заявник називає протоколи одночасного допиту ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 25.06.2020 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 02.07.2020 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 06.07.2020 року, копію рішення Європейського суду з прав людини від 06.07.2020 року, лист від Державної прикордонної служби від 28.07.2020 року щодо перетинання державного кордону, копію нотаріально посвідчених односторонніх декларацій за підписом ОСОБА_3 та лист Міністерства юстиції України від 29.09.2020 року № 43222/27794-33-20/5.3, ухвалу Верховного Суду про відкриття провадження № 13-66зво20 від 17.09.2020 року, копію листа ЄСПЛ від 29.09.2020 року у справі Bernatska проти України № 41027/20 (з доповнення до клопотання), та інші докази.

Необхідно зазначити, що обґрунтованість підозри має оцінюватися на кожному етапі - від початкового періоду після затримання особи, так і в подальшому, коли тримання під вартою продовжується. Збереження обґрунтованості підозри є необхідною умовою законності продовження застосування запобіжного заходу. Відповідно, хоча під час затримання та застосування запобіжного заходу повинна бути обґрунтована підозра; у випадках тривалого обмеження свободи особи, зокрема, тримання під вартою, також має бути доведено, що підозра зберігається та залишається обґрунтованою протягом усього періоду тримання під вартою. (Рішення у справі Ilgar Mammadov проти Азербайджану, заява № 15172/13 від 22 травня 2014 року, параграф 90) Також, необхідно належним чином оцінити наявність ризиків, які виправдовують продовження застосування запобіжного заходу, та які можна обґрунтувати конкретними обставинами справи, а не абстрактними формулюваннями, надаючи належну оцінку індивідуальним обставинам підозрюваного. Наведення таких аргументів може виправдовувати тримання під вартою (Рішення Великої Палати у справі Buzadji проти Республіки Молдова від 5 липня 2016 року, заява № 23755/07, параграф 88). Такі аргументи не можуть використовувати формалістичну та абстрактну мову, також, не дозволяється щоразу при розгляді питання про тримання під вартою використовувати ідентичні або стереотипні формулювання, автоматично продовжувати тримання під вартою (Рішення у справі Lisovskij проти Литви від 2 травня 2017 року, заява № 36249/14, параграф 77).

Слідча суддя зазначає, що протягом періоду часу, що минув, досі є достатні підстави вважати, що наявна обґрунтована підозра. Обставини у сукупності дають підстави вважати, що ОСОБА_1 щонайменше причетна до дій, пов`язаних з прийняттям рішення щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі ТОВ «ЗМО», та що прийняття такого рішення було пов`язане з відхиленнями від звичної процедури, з урахуванням обставин.

Необхідно зважити, що надане заявником рішення Європейського суду з прав людини (прийняте на пленарних засіданнях 29.06.2020 року та 06.07.2020 року) щодо клопотання Генеральної прокуратури від 03.03.2020 року про роз`яснення та, за необхідності, відмову від надання імунітету, який наділяється чоловік судді Європейського суду з прав людини, обраної до суду від України, жодним чином не стосується цього кримінального провадження по суті. У цьому рішенні Європейський суд з прав людини наголосив на підставах для відмови у знятті імунітету з чоловіка судді Європейського суду з прав людини, які оцінювались лише у контексті його імунітету. Європейський суд з прав людини, відповідно до Статті 4 Протоколу № 6 до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи, розглядає лише питання позбавлення імунітету. Таке рішення не є остаточним рішенням, стороною в якому є Україна, в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Більше того, прийнятність доказів у справі не оцінюється Європейським судом з прав людини. Прийнятність доказів є насамперед предметом регулювання національного законодавства і, як правило, національні суди повинні оцінювати докази, що їм подаються. При цьому, Європейський суд з прав людини не виносить рішень щодо того, чи якісь докази були належно визнані доказами - він встановлює, чи був розгляд справи в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим (Рішення у справі Van Mechelen та інші проти Нідерландів від 23 квітня 1997 року, заяви № 21363/93, № 21364/93, № 21427/93 та № 22056/93, параграф 50). Навіть за виключенням доказів, на які Європейський суд з прав людини звертав увагу, підозра все одно зберігається.

Також, в контексті можливого тиску на державних виконавців та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, слідча суддя звертає увагу на те, що перехресні допити не вказують, попри окремі фрази, на які звернув увагу заявник, на відсутність такого тиску. Усі допитані особи (окрім ОСОБА_6 ) стверджували, що ОСОБА_1 вказувала на необхідність виконання рішення ЄСПЛ по ТОВ «ЗМО» про дружнє врегулювання. ОСОБА_3 зазначив, що вона здійснювала на нього тиск у цій та інших справах - «управлінський тиск», з його слів. Такий тиск в подальшому став підставою для його звільнення, стверджує він. Слідча суддя критично оцінює доводи заявника щодо відсутності підпорядкованості ОСОБА_3 ОСОБА_1 як Першому заступнику міністра, оскільки, зі слів ОСОБА_3 , вона давала йому розпорядження і вказівки щодо того, що потрібно зробити. Також, слідча суддя критично оцінює доводи заявника щодо відсутності незаконного впливу. Вид впливу для цілей підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем з кваліфікованим складом), не має значення - важливим є те, що особа використовує своє службове становище і, в силу своєї посади, має правомочність управління чи розпорядження майном через інших осіб, має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні. Для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у особи певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а неправомірне використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих їй за посадою службових повноважень.

Слідча суддя знову наголошує, що докази оцінюються лише на предмет доказування обставин, пов`язаних із зміною запобіжного заходу. Слідча суддя зазначає, що потрібно врахувати факт надсилання ОСОБА_1 перекладу рішення ЄСПЛ на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_2 », тобто невстановленої особи, причетність якої до справи досі залишається невідомою; відомостей про те, що ОСОБА_7 була особою, яка завжди підписувала фінансово-господарські документи у Міністерстві юстиції України, та була прямо уповноважена на це, й була присутня на роботі в день підписання ОСОБА_1 платіжного доручення для ТОВ «ЗМО»; показань свідків під час перехресних допитів, які вказували на вплив ОСОБА_1 та «управлінський тиск»; а також того, що обставини виконання цього рішення були пов`язані з невизначеністю стосовно остаточності судового рішення, яким було присуджено цю компенсацію ТОВ «ЗМО», та щодо якої ОСОБА_1 мала бути обізнаною. На це вказував свідок ОСОБА_4 , стверджуючи, що він неодноразово повідомляв ОСОБА_1 про невизначеність щодо остаточності судового рішення, факт зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ «ЗМО» та ПАТ (АТ) «Київенерго», які вона ігнорувала. Свідок також зазначав, що це єдине виконавче провадження за увесь час його роботи, питанням виконання якого приділялася увага посадових осіб вище рівня начальника відділу. Доводи на підтвердження цих обставин не спростовуються аргументами заявника.

Слідча суддя вважає, що обставини, які були досліджені попередніми ухвалами щодо обґрунтованості підозри, та нові доводи заявника у клопотанні, не збігаються лише у суперечливій ситуації щодо присутності ОСОБА_1 на засіданні Міжвідомчої робочої групи; слідча суддя критично ставиться до інших доводів заявника. Слід бути особливо прискіпливими щодо обставин, що стосуються конфліктних доказів, оскільки сторона обвинувачення надає докази, що підтверджують перебування ОСОБА_1 під час засідання Міжвідомчої робочої групи 21.12.2015 року (протоколи допиту свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та повторні їх допити у травні 2020 року, на який вони підтвердили її присутність на цьому засіданні), а сторона захисту, у свою чергу, надає докази, що підтверджують її відсутність (наказ Міністра юстиції від 18.12.2015 року про надання їй відпустки з 21.12.2015 року, відомості про перетин кордону з інформаційно-аналітичної довідки (у якій особа з паспортом, що належить ОСОБА_1 (тоді - ОСОБА_1) з іменем «ОСОБА_1 » 19.12.2015 року покинула територію України, а повернулася 03.01.2016 року - у цій графі ім`я дещо змінене на « ОСОБА_1 »). Проте, слідча суддя звертає увагу, що на підставі показань свідків можна стверджувати про можливий тиск ОСОБА_1 на державних виконавців та інших осіб не лише під час засідання 21.12.2015 року, але й упродовж виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі ТОВ «ЗМО» щодо дружнього врегулювання (зокрема, під час щонайменше однієї зустрічі в кабінеті ОСОБА_1 , що проходила не в межах засідань Міжвідомчої робочої групи). Крім того, обґрунтовані сумніви щодо цих обставин викликає також те, що протокол засідання Міжвідомчої робочої групи, що відбувалась у грудні 2015 року, державний виконавець, з його слів, отримав для підпису у кінці літа - на початку вересня 2016 року.

Також, слідча суддя бере до уваги той факт, що попри відсутність прямого законодавчого врегулювання черговості виконання рішень ЄСПЛ, на яку посилається заявник, законом передбачено строк виконання. Так, виплата стягувачу відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні ЄСПЛ (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини»). Очевидно, що наданий справі ТОВ «ЗМО» пріоритет не означав надання першочерговості цій виплаті, а надання цій виплаті пріоритету відносно інших невиконань судових рішень в Україні. Слідча суддя нагадує, що станом на момент винесення пілотного рішення Burmych та інші проти України від 12 жовтня 2017 року (заяви № 46852/13 та інші) таких заяв накопичилося близько 12 000.

Слідча суддя також не бачить підстав вважати, що відкриття провадження Великою Палатою Верховного Суду у справі про перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, будь-яким чином впливає на обставини застосування запобіжного заходу до ОСОБА_1 . Тільки рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів (ч. 1 ст. 90 КПК України). На цьому етапі таке рішення не встановлює порушення прав людини і основоположних свобод, а слідча суддя, відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу України не вирішує питання про допустимість доказів. До того ж, таке провадження було ініційоване чоловіком судді Європейського суду з прав людини, а не ОСОБА_1 . Аналогічна позиція і стосовно наданого заявником додатково листа ЄСПЛ від 29.09.2020 року у справі Bernatska проти України № 41027/20; варто звернути увагу, що адресований він не ОСОБА_1 чи будь-кому з її захисників, а пану ОСОБА_10 із Харківської правозахисної групи. Окрім того, цей лист взагалі не є будь-яким процесуальним рішенням суду - він лише вказує на те, що Секретаріат Європейського суду з прав людини отримав звернення. Заявник натомість помилково стверджує про те, що така заява вже пройшла етап розгляду її на предмет прийнятності, що не узгоджується із положеннями статей 34, 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення про відповідність заяви умовам прийнятності приймає Суд, і прийнятними визнаються лише справи за заявами від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або Протоколах до неї).

Щодо господарської суті обставин та щодо стягнення збитків за наслідком виконання рішення ЄСПЛ у справі Zolotyy Mandaryn Oyl, TOV проти України, слідча суддя звертає увагу на відсутність зв`язку між господарськими правовідносинами у цьому випадку, та можливим фактом вчинення злочину. Так, значення рішень судів для цілей кримінального судочинства висвітлене у статті 90 КПК України, на яку було посилання раніше - рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. Разом з тим, кримінальна природа діянь відділена від господарських правовідносин (невиконання договорів, відшкодуванням збитків тощо) поняттям складу злочину, що являє собою сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України (ст. 2 КК України).

Отже, слідча суддя не знаходить підстав вважати, що нові доводи заявника будь-яким чином впливають на рівень обґрунтованості підозри.

Фактично, слідча суддя повинна встановити, чи є запобіжний захід пропорційним для запобігання ризику або ризикам, на які вказує сторона обвинувачення, з метою захисту прав підозрюваного та дотримання принципу верховенства права.

Щодо ризику переховування від органу досудового розслідування, прокурора та/або суду, слідча суддя звертає увагу на те, що такий ризик досі зберігається. ОСОБА_1 має широке коло осіб, з якими має зв`язок через авторитет посад, які займала раніше. Вона часто виїжджала за кордон і продовжує це робити (на це вказує відповідь на адвокатський запит № 20200723/7 від 23.07.2020 року з інформацією від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, а також відмітки у паспорті громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон). Одним із аргументів стосовно ризику переховування була також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 . Необхідно також враховувати, що такий ризик оцінюється не лише у контексті можливості особи переховуватись за кордоном, а й переховуватись в межах країни. Ймовірність переховування була встановлена з урахуванням майнового стану ОСОБА_1 .

У цьому випадку питання фінансових можливостей також корелює з питанням надмірно обтяжливої застави, а також необхідністю повернення грошей за позикою, про які зазначає заявник.

Слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання підозрюваного про зміну запобіжного заходу згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 201 КПК України). При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов`язаний, зокрема, оцінити в сукупності всі обставини, що стосуються справи (тяжкість покарання, вік та стан здоров`я підозрюваного, міцність соціальних зв`язків, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов застосованих запобіжних заходів та інші обставини, передбачені п. 1-12 ч. 1 ст. 178 КПК України).

Щодо зупинення досудового розслідування, слідча суддя зазначає, що воно було здійснене в межах строків, передбачених кримінальним процесуальним законом, а тому нема підстав вважати, що воно порушує розумні строки у кримінальному провадженні або ж станом на зараз будь-яким чином впливає на запобіжний захід, обраний ОСОБА_1 .

Слідча суддя звертає увагу на те, що станом на вересень 2019 року у ОСОБА_1 було 345 000 доларів США готівкою, 40 000 євро готівкою, а також 530 000 гривень готівкою, 467 590 гривень на рахунку. Виходячи лише з відомостей декларацій, майновий стан ОСОБА_1 дійсно змінився. У декларації за 2019 рік вона задекларувала 110 000 доларів США готівкою, 459 388 гривень на банківському рахунку, 12 000 євро готівкою. Також, ОСОБА_1 задекларувала два коштовні автомобілі, одним із яких вона користується (Porsche Cayenne, модель 2014 року) та коштовні прикраси, коштовні годинники та інше цінне майно. Разом з тим, заявник зазначає, що вона була змушена брати позику (поворотну фінансову допомогу) для сплати застави від члена сім`ї її чоловіка, який у квітні вимагав повернення грошової суми у розмірі 5 500 000 гривень, що було сплачено ним як заставодавцем; окрім цього, заявник зазначає про те, що її майновий стан суттєво погіршився через курсову різницю. Ці доводи слідчий суддя вже розглядав та надавав їм оцінку, зокрема, ідентичні доводи бралися до уваги при прийнятті рішення за клопотанням заявника про зміну запобіжного заходу 29.05.2020 року, та заявник не наводить нових обставин. У будь-якому випадку, ці доводи, з урахуванням задекларованого майна та доходів ОСОБА_1 та членів її сім`ї, виглядають щонайменше непереконливими. Хоча слідча суддя має оцінювати, зокрема, майновий стан особи при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, майновий стан є лише одним аспектів, що оцінюються, і, в будь-якому випадку, прийняття рішення про застосування запобіжного заходу має прийматися з ціллю досягти мети кримінального провадження та його ефективності. Цивільні та інші відносини при досягненні цілей кримінального провадження мають другорядне значення. Також, ОСОБА_1 , як особа з вищою юридичною освітою та науковим ступенем, могла усвідомлювати наслідки укладення договору, свої обов`язки згідно із цивільним законодавством, а також неможливість бути звільненою від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Слідча суддя також зважає на те, що тягар розміру застави, про який зазначає заявник, напряму не стосується підозрюваного. Особа, що вносить грошові кошти за підозрюваного і стає заставодавцем, повинна розуміти відповідальність за забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків. Так, заставодавець має бути обізнаний щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків. При цьому, запобіжний захід забезпечує досягнення мети і завдання кримінального провадження (стаття 2 КПК України) та мети запобіжного заходу як такого (ч. 1 ст. 177 КПК України); а фінансові зобов`язання заставодавця не мають юридичних наслідків для підозрюваного та не можуть враховуватися при доведенні непомірності застави для підозрюваного, особливо з урахуванням відсутності правового механізму відмови від ролі заставодавця, передбаченого кримінальним процесуальним законом.

Також, враховуючи сутність запобіжного заходу у виді застави, те, що заставодавці вже внесли заставу і, таким чином, забезпечили виконання ОСОБА_1 своїх процесуальних обов`язків, слідча суддя не вважає належними доводи про те, що неповернення позики ОСОБА_1 перетворює заставу на безальтернативне тримання під вартою, оскільки вони не враховують неможливість повернення застави, окрім як у межах розгляду питань кримінального провадження, та згадану вище відсутність правового механізму відмови від ролі заставодавця.

Отже, слідча суддя приходить до висновку, що з підстав зміни майнового стану ОСОБА_1 , зміна запобіжного заходу у цьому випадку не є обґрунтованою.

Слідча суддя звертає увагу доводи заявника щодо того, що ОСОБА_1 належним чином виконувала свої процесуальні обов`язки протягом усього часу з дня набуття статусу підозрюваної. Проте, таке належне виконання процесуальних обов`язків ОСОБА_1 стало підставою для повернення їй паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Саме належне виконання нею процесуальних обов`язків забезпечується заставою.

Підсумовуючи, слідча суддя приходить до висновку, що заявник не надав достатніх аргументів щодо необхідності зміни запобіжного заходу у виді застави для ОСОБА_1 . Доводи щодо підозри та ризиків є непереконливими. Доводи щодо зміни її майнового стану, необхідності повернення позики не впливають на обтяжливість запобіжного заходу у виді застави. Станом на зараз запобіжний захід у виді застави, застосований до ОСОБА_1 на час проведення розслідування, з урахуванням обставин, що були досліджені, дозволить забезпечити виконання нею своїх процесуальних обов`язків у цьому провадженні, оскільки це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не доведена. Слідча суддя зазначає, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вищевказаним ризикам, а тому такий запобіжний захід як застава у розмірі, визначеному судом раніше, забезпечить дотримання підозрюваною процесуальних обов`язків під час досудового слідства та в суді.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 201, 376 КПК України, слідча суддя

ПОСТАНОВИЛА

У задоволені клопотання адвоката Шкаровського Дениса Олеговича, про зміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси, громадянки України, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 року (справа № 991/982/20), строк дії обов`язків продовжено, зокрема, ухвалою від 21.07.2020 року (справа № 991/5954/20), у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 357 КК України - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідча суддя Широка К. Ю.