Документ № 93928581

УХВАЛА

30 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 991/7670/20

провадження № 51-6234ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Стороженка С.О.,

суддів Вус С.М., Єремейчука С.В.,

розглянувши касаційну скаргу захисників Одинець І.В. та Побережного Д.В. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 листопада 2020 року про закриття апеляційного провадження,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 жовтня 2020 року скасовано постанову прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 27 серпня 2020 року про закриття кримінального провадження № 52017000000000209 від 24 березня 2017 року.

Ухвалою апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами прокурора, адвокатів Одинець І.В., Побережного Д.В. та інших на вказану ухвалу слідчого судді закрито.

У касаційних скаргах захисники Одинець І.В. та Побережний Д.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять ухвалу апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 листопада 2020 року скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів вказують, що апеляційний суд, постановивши ухвалу про закриття апеляційного провадження, порушив Конституцію України та загальні засади кримінального провадження, а також позбавив права доступу до правосуддя.

Перевіривши доводи касаційних скарг та додані до них копії судових рішень, Верховний Суд дійшов такого висновку.

З доданих до скарги копій судових рішень убачається, що захисники звернулись до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами на ухвалу слідчого судді, якою скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд вказав, що апеляційні скарги подано на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 ст. 309 КПК встановлено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Зазначена вище ухвала слідчого судді, яку останній постановив у межах своєї компетенції, до цього переліку не входить.

Зокрема ч. 2 ст. 309 КПК передбачено, що під час досудового розслідування можуть бути оскарженні в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалі від 19 лютого 2019 року (справа № 569/17036/18) дійшла висновку про те, що якщо після відкриття апеляційного провадження (у випадку оскарження ухвали слідчого судді - після призначення судового засідання) буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Таким чином, апеляційний суд після відкриття апеляційного провадження, встановивши, що апеляційна скарга подана на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, дійшов правильного висновку про закриття такого провадження. На обґрунтування свого рішення апеляційний суд зазначив, що ухвала слідчого судді, якою скасовано постанову прокурора про закриття кримінального провадження, не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки не входить до переліку ухвал слідчого судді, зазначених у ст. 309 КПК.

Колегія суддів вважає таке рішення обґрунтованим, оскільки воно постановлене із дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Посилання захисників на порушення апеляційним судом загальних засад кримінального провадження та ст. 55 Конституції України не знаходять свого законного підтвердження, оскільки ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.

Підстав вважати, що апеляційним судом порушено положення Конституції України чи не дотримано загальних засад кримінального провадження немає.

Закриття апеляційним судом апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням судового рішення слідчого судді, оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі захисника.

В ухвалі Європейського суду з прав людини від 8 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Верховним Судом не встановлено обставин, які б були підставами для скасування ухвали апеляційного суду від 18 листопада 2020 року.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами захисників Одинець І.В. та Побережного Д.В. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 листопада 2020 року про закриття апеляційного провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С.О. Стороженко С.М. Вус С.В. Єремейчук