Документ № 94860853

Справа № 991/271/21

Провадження №11-сс/991/133/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого Михайленка Д. Г., суддів Глотова М. С., Павлишина О. Ф.,

за участю секретаря судового засідання Онуфрієнко І. В.,

учасники судового провадження: адвокати Покрова Л. Ю. та Лебеденко М. Б. в інтересах ОСОБА_1 , захисник Федоренко І. Л. в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 , прокурор Панченко О. О.,

розглянула в судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Покрови Леоніда Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Федоренка Ігоря Люсиковича в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.01.2021 про арешт майна за клопотанням детектива Національного антикорупційного бюро України Боднарчука Р. М. у кримінальному провадженні № 52017000000000365, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.06.2017.

Історія провадження

1.29.01.2021 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду в кримінальному провадженні № 52017000000000365 (далі також - ухвала слідчого судді) задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) Боднарчука Р. М., погодженого з прокурором, про арешт майна, вилученого під час обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_2 - грошей, належних ОСОБА_2 , в сумі 119 000 (сто дев`ятнадцять тисяч) доларів США та 102 000 (сто дві тисячі) євро.

2.01.02.2021 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (далі також - АП ВАКС) надійшла апеляційна скарга адвоката Покрови Л. Ю. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді (далі - апеляційна скарга). Цього ж дня ухвалою судді-доповідача призначено розгляд апеляційної скарги.

3.03.02.2021 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга адвоката Федоренка І. Л. в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді.

Зміст та мотиви оскаржуваної ухвали

4.Оскаржуваною ухвалою слідчого судді накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - грошові кошти, які належать ОСОБА_2 , в сумі 119 000 (сто дев`ятнадцять тисяч) доларів США та 102 000 (сто дві тисячі) Євро.

5.Слідчий суддя обґрунтувала своє рішення таким: (1) згідно з врученим 21.04.2020 повідомленням про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_2 підозрюється в організації заволодіння чужим майном в особливо великому розмірі шляхом зловживання службовою особою службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб; (2) відповідно до протоколу обшуку від 27.12.2019 під час обшуку в приміщенні сходової на цокольному поверсі під сходами виявлено металевий сейф, при відкритті якого виявлено гроші; (3) за результатом перегляду відеозапису слідчої дії встановлено, що загальна сума вилучених коштів становить 102 000 (сто дві тисячі) євро та 119 000 (сто дев`ятнадцять тисяч) доларів США; до відкриття сейфу ОСОБА_3 зазначила, що в ньому зберігаються речі і зброя чоловіка; потім особисто відкрила ліву частину сейфу, в якій на поличках виявлені грошові кошти, на запитання детектива відповіла, що вони належать її чоловіку; (4) версія адвоката щодо належності вилучених грошових коштів ОСОБА_1 виникла на етапі складання протоколу обшуку під час упакування коштів, після неодноразового спілкування по телефону; (5) на обґрунтування того, що ОСОБА_2 міг зберігати за місцем проживання готівкові кошти, до клопотання надано копії щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які ОСОБА_2 як народний депутат України подавав за 2018 та 2019 роки, в яких, зокрема, заявлено про наявність готівкових коштів (власником яких зазначено ОСОБА_2 ) 2 400 000 (два мільйона чотириста тисяч) доларів США, 750 000 (сімсот п`ятдесят тисяч) євро, 6 050 000 (шість мільйонів п`ятдесят тисяч) грн, після обшуку станом на 31.12.2019 задекларовано власником ОСОБА_2 - 300 000 (триста тисяч) грн та ОСОБА_3 - 105 000 (сто п`ять тисяч) грн.; (6) з урахуванням змісту підозри та інших досліджених доказів не виключається належність коштів самому підозрюваному, за місцем проживання якого вони і були виявлені; (7) надані ОСОБА_1 декларації про отримані доходи ним як підприємцем за 2016-2019 роки оцінені критично, оскільки в них зазначені суми без відрахування податків та витрат; в наданих виписках про рух коштів по чотирьох рахунках ОСОБА_1 банківські операції з призначенням платежу «купівля валюти» відсутні; (8) щодо наданого рішення Печерського районного суду міста Києва від 17.04.2020 у справі № 757/14040/20-ц слідча суддя зазначила, що як під час обшуку, так і під час розгляду цивільної справи не встановлено ідентифікуючих ознак грошових купюр та підстав для висновку, що вилучені кошти належать саме ОСОБА_1 ; (9) внесення ОСОБА_2 частини застави у розмірі 4 000 000 грн відбувалось в безготівковій формі, тобто готівкові кошти не витрачались для цієї мети; (10) вилучені кошти з більшою вірогідністю належать ОСОБА_2 ; (11) санкція частини 5 статті 191 КК передбачає покарання у виді конфіскації майна, тобто є підстави для арешту з метою забезпечення можливої конфіскації як виду покарання; (12) також вилучені кошти можуть бути такими, що набуті в результаті інкримінованого ОСОБА_2 злочину, тобто можуть підлягати й спеціальній конфіскації; (13) слідчим суддею не встановлено негативних наслідків та обмежень застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, який в цьому випадку є найбільш дієвим та виправдовує ступінь втручання у право власності; (14) заходи забезпечення можуть застосовуватися і на етапі виконання вимог статті 290 КПК; (15) посилання адвоката на те, що із клопотанням звернулась неуповноважена особа, спростовується встановленими у судовому засіданні обставинами та положеннями частини 1 статті 171 КПК; (16) доводи адвокатів щодо обов`язку детектива повернути майно після скасування арешту слідчим суддею в порядку статті 174 КПК виходять за межі дослідження в цьому провадженні; (17) питання своєчасності звернення із клопотанням про арешт майна вже було предметом судового контролю, строки для повторного звернення із клопотанням про арешт майна КПК не встановлені.

Вимоги і доводи апеляційних скарг

6.Вимоги обох апеляційних скарг є аналогічними: скасувати ухвалу слідчого судді як незаконну та необґрунтовану, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні поданого в межах кримінального провадження № 52017000000000365 від 02.06.2017 клопотання детектива НАБУ про арешт майна відмовити. Адвокат Покрова Л. Ю. просить також зобов`язати уповноважених службових осіб негайно повернути вилучені під час обшуку грошові кошти їх власнику - ОСОБА_1 .

7.Вимоги апеляційних скарг (з урахуванням доповнень) обґрунтовані трьома групами доводів.

8.Перша група доводів стосується встановлення дійсного власника майна: (1) висновки слідчого судді про належність вилучених коштів ОСОБА_2 свідчать про надання слідчим суддею переваги доказам сторони обвинувачення, які не є новими (в порівнянні із накладенням первинного арешту, що вже був скасований), натомість проігноровано та не взято до уваги висновки рішення Печерського районного суду міста Києва від 17.04.2020 та ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду (далі також - ВАКС) від 11.01.2021; (2) ухвала АП ВАКС (із висновками, що були релевантними на час її прийняття) від 04.02.2020, рішення Печерського районного суду міста Києва від 17.04.2020, ухвала слідчого судді ВАКС від 11.01.2021 є судовими рішеннями, що набрали законної сили, є остаточними, не підлягають оскарженню (або не оскаржувались), обов`язковими до виконання, а висновки стосовно, зокрема, питання належності грошових коштів на праві приватної власності ОСОБА_1 , доведеності правовідносин зберігання грошових коштів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що містяться в цих судових актах, повинні враховуватись при розгляді судами інших справ); (3) презумпція про право власності підозрюваного, зроблена АП ВАКС при постановленні ухвали 04.02.2020 на підставі оцінки доказів, наданих стороною обвинувачення, зокрема, відеозапису обшуку, спростована рішенням Печерського районного суду міста Києва, відповідно арешт, накладений із мотивів, викладених в ухвалі АП ВАКС від 04.02.2020, підлягав скасуванню при реалізації порядку, передбаченого статтею 174 КПК, результатом чого є ухвала слідчого судді ВАКС від 11.01.2021; (4) ухвалою слідчого судді ВАКС від 11.01.2021 скасовано арешт, який було накладено АП ВАКС 04.02.2020, враховуючи беззаперечний доказ приналежності майна ОСОБА_1 , що спростовує презумпцію права власності підозрюваного на вказані кошти, із якої виходив суд, накладаючи арешт; (5) підозрою ОСОБА_2 від 21.04.2020 не підтверджується припущення, що відшукані під час обшуку грошові кошти одержані ОСОБА_2 внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від цього майна; (6) сторона захисту заперечує і вважає недопустимим та неналежним як доказ, який підтверджує право власності ОСОБА_2 на грошові кошти, вилучені при обшуку, протокол обшуку, відеозапис обшуку, а також доказ висловлювань ОСОБА_3 , оскільки остання не допитувалась як свідок; (7) факт належності коштів не ОСОБА_2 встановлено рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17.04.2020 у справі № 757/14040/20-ц, у той же час декларації ОСОБА_2 за 2018 та 2019 роки не є доказами приналежності (права власності) на конкретні, індивідуально визначені грошові кошти, арешт яких ініціювався детективом НАБУ; (8) до повноважень слідчого судді не входить винесення рішень щодо прав та обов`язків цивільного характеру, вирішення спору про належність речей, дослідження доказів, які не подавались ні стороною захисту, ні детективом.

9.Друга група доводів стосується відсутності правових підстав накладення арешту на майно з метою забезпечення спеціальної конфіскації: (1) спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача; (2) у ОСОБА_1 відсутній будь-який процесуальний статус, окрім як статус третьої особи; (3) ОСОБА_1 не набував таке майно у підозрюваного; (4) таке майно не відповідає ознакам, зазначеним у пунктах 1-4 частини 1 статті 96-2 КК.

10.Третя група доводів стосується процедурних порушень та правових наслідків скасування арешту цього ж майна ухвалою слідчого судді в порядку статті 174 КПК: (1) повторне накладення арешту на підставі тих же доводів і доказів, оцінку яких АП ВАКС поклав в основу свого висновку про презумпцію права власності, яка була скасована шляхом доведення зворотного належними, достатніми та законними доказами, є грубим порушенням процесуального законодавства (порушення вимог статей 21, 16, частини 3 статті 172 КПК), права власності, принципу res judicata; (2) повторне накладення арешту на майно на тих же підставах є формою ревізії ухвали про скасування арешту майна, що недопустимо, оскільки вказана ухвала не підлягає оскарженню за КПК; (3) після скасування арешту цього ж майна ухвалою слідчого судді в порядку статті 174 КПК виник обов`язок негайного повернення майна; (4) пропуск детективом встановленого КПК 48-годинного терміну на звернення із клопотанням про арешт майна мав бути підставою для повернення клопотання для виправлення недоліків; (5) суб`єкт звернення із клопотанням про арешт майна третьої особи ( ОСОБА_1 ), яким з огляду на приписи частини 2 статті 64-2 КПК має бути прокурор, а не детектив, є неналежним; (6) скасування арешту майна в порядку статті 174 КПК позбавило доказової сили протокол обшуку від 27.12.2019 та відеозапис слідчої (розшукової) дії, який є додатком до нього, вказані докази є нікчемними (неналежними) і не повинні братися до уваги під час вирішення питання щодо повторного арешту; (7) непорушність права власності третьої особи, гарантоване Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК) та Протоколом 1 до Конвенції про основоположні права та свободи, окрім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Позиції учасників провадження

11.У судовому засіданні адвокати підтримали апеляційні скарги, просили задовольнити їх в повному обсязі.

12.Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив залишити ухвалу слідчого судді без змін.

13.Інші учасники судового провадження в судове засідання не прибули та не надали Суду свої позиції щодо апеляційних скарг. Враховуючи, що такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, то їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду (частина 4 статті 405 КПК).

Оцінка та мотиви Суду

14.З урахування доводів апеляційних скарг адвокатів та позиції сторони обвинувачення Суду належить вирішити такі питання: (1) чи є підстави для зміни позиції Суду щодо суб`єкта речових прав на арештовані грошові кошти з урахуванням судового рішення, що набрало законної сили, у цивільній справі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .?; (2) з урахуванням відповіді на це питання Суд має вирішити доводи апеляційних скарг про відсутність правових підстав для арешту майна третьої особи ( ОСОБА_1 ); (3) чи були допущені порушення вимог КПК, що унеможливлюють арешт майна?

15.Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (частина 1 статті 404 КПК).

16.Зважаючи на розбіжності у версіях слідства та захисту стосовно приналежності вилучених під час обшуку житла ОСОБА_2 грошових коштів в іноземній валюті, Суд насамперед має розв`язати це питання з урахуванням доводів апеляційних скарг щодо обов`язковості врахування встановлених судовим рішенням у цивільній справі обставин, оскільки воно є вирішальним при перевірці можливих підстав накладення арешту, зважаючи на той факт, що ОСОБА_1 не є підозрюваним, обвинуваченим, засудженим в цьому кримінальному провадженні.

Щодо приналежності вилучених під час обшуку готівкових коштів в іноземній валюті та значення висновків рішення Печерського районного суду міста Києва 17.04.2020 у цивільній справі № 757/14040/20-ц у цьому контексті

17.Спільними доводами апеляційних скарг представника ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 є твердження, що наведена в ухвалі АП ВАКС від 04.02.2020 (справа № 991/908/19, провадження №11-сс/991/100/20) презумпція належності ОСОБА_2 на праві власності виявлених під час обшуку його будинку коштів спростована новим, беззаперечним доказом, а саме рішенням Печерського районного суду міста Києва 17.04.2020 у цивільній справі № 757/14040/20-ц, копія якого додавалась адвокатом до заперечень на клопотання детектива (том 2 а. с. 131-137). Висновки вказаного рішення суду (яке не оскаржувалось та набуло законної сили) щодо належності вилучених під час обшуку будинку ОСОБА_2 грошових коштів в іноземній валюті ОСОБА_1 , на думку адвокатів, є обов`язковими при вирішенні клопотання детектива про арешт майна.

18.Зазначені доводи відхиляються Судом з огляду на таке.

19.Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК).

20.Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили (частина 12 статті 100 КПК).

21.У кримінальному процесуальному праві преюдиції, як загальні положення (правила, факти), в силу яких суд, який здійснює оцінку доказів, вправі вважати встановленими обставини, що мають значення для вирішення кримінальної справи, як такі, що не потребують повторного чи додаткового дослідження, оскільки факт розцінюється суддею як безспірний (встановлений компетентним органом і такий, що спрощує оцінку даних), є допустимими для застосування виключно у випадках, прямо передбачених у КПК. Відповідно до статті 90 КПК таким, що має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів, є рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, стаття 90 КПК вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів. Таким чином, КПК не містить норми, яка б вказувала на преюдиційне значення судових рішень для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (постанова Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 700/361/17). Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження (постанова Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 991/1352/19).

22.Відсутність в КПК норм щодо преюдиційного характеру обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили (на відміну від норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) (частини 4-5 статті 82), Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) (частини 4-5 статті 75), Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) (4-5 статті 78), а також наведені вище правові позиції Верховного Суду свідчать про те, що обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не є такими, що не підлягають доказуванню при розгляді їх у кримінальному провадженні, окрім випадків, встановлених статтею 90 КПК.

23.Печерський районний суд міста Києва, вирішуючи цивільний спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як приватними особами щодо зобов`язань між ними з приводу зберігання грошових коштів не вирішував та не міг вирішувати в принципі питань, що є предметом регулювання статті 90 КПК. У зв`язку із цим, рішення Печерського районного суду міста Києва, на яке посилаються апелянти, не є: (1) доказом у цьому кримінальному провадженні; (2) судовим рішенням, яким встановлені факти, що мають преюдиційне значення для цього кримінального провадження.

24.Ухвалою слідчого судді, що переглядається в апеляційному порядку, вирішувалось клопотання про арешт майна, питання про допустимість будь-яких доказів на цьому етапі не вирішувалось.

25.Більше того, навіть наведені норми ЦПК, ГПК та КАС про преюдицію містять положення про можливість спростування в загальному порядку встановлених судовим рішенням обставин особою, яка не брала участь у судовому розгляді. Учасником провадження в цивільній справі № 757/14040/20-ц, не були ні детектив, ні прокурор, що представляють сторону обвинувачення у кримінальному провадженні № 52017000000000365.

26.Отже, висновки рішення Печерського районного суду міста Києва в цивільній справі не мають преюдиційного та обов`язкового характеру для Суду у цьому провадженні.

27.Крім того, Суд звертає увагу на інші факти, які мають значення для вирішення апеляційних скарг в контексті доводу, що розглядається.

28.Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК). Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК).

29.Як вбачається зі змісту рішення Печерського районного суду міста Києва від 17.04.2020, відповідач ( ОСОБА_2 ) визнав обставини, викладені у позовній заяві, підтвердив факт отримання від позивача готівки та її кількості, не заперечував проти факту наявності у нього зобов`язань щодо її повернення позивачу, пояснив, що у зв`язку із вилученням саме цих коштів під час обшуку, повернути їх на першу вимогу не зміг. Відповідач позов визнав, проти задоволення позовних вимог не заперечував. Як зазначено апелянтами, вказане рішення суду ОСОБА_2 як відповідачем не оскаржувалось.

30.Зазначене свідчить про те, що реального цивільно-правового спору між вказаними особами не існувало. Це визнає і адвокат Федоренко І. Л. (що діє в інтересах ОСОБА_2 ) в своїй доповненій апеляційній скарзі від 05.02.2021, зазначаючи, що твердження слідчої судді про існування у тому числі спору про право «не відповідає дійсності, так як очевидно відсутня сторона, яка оспорює право власності ОСОБА_1 на вилучені грошові кошти».

31.Це підтверджує зроблені раніше (при постановленні ухвали від 04.02.2020) Судом висновки, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є близькими особами (зять - тесть), інтереси яких в цьому судовому провадженні є спільними - уникнути обтяження вилучених грошових коштів арештом майна як заходом забезпечення кримінального провадження. Зроблені Судом раніше (при первинному арешті цього ж майна) висновки про спільність їхніх інтересів, що виходили з узгодженості наданих слідчому судді пояснень щодо джерела походження вказаних коштів, залучення спільного адвоката, який представляв інтереси обох осіб, активною позицією підозрюваного ОСОБА_2 у цій справі, який позиціонує себе як «невласник», не втратили своєї актуальності.

32.Доказовою базою судового рішення, на яке посилаються апелянти, судячи з його змісту (адже відповідно до пунктів 1, 2 частини 4 статті 265 ЦПК у мотивувальній частині рішення зазначаються, серед іншого, фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення), є виключно пояснення сторін ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) і податкові декларації ОСОБА_1 . Тобто, вона є значно вужчою за коло доказів, що досліджувалися ВАКС при вирішенні клопотання про арешт майна в кримінальному провадженні.

33.Як вже зазначалось Судом у попередній ухвалі від 04.02.2020, згідно з абзацом 2 пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

34.Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків (частина 2 статті 937 ЦК). Тобто, щодо можливості доведення факту укладення договору зберігання свідченнями свідків, ЦК містить єдине виключення - «пожежа, повінь, раптове захворювання або за інших надзвичайних обставин». Як стверджували апелянти під час розгляду клопотання про арешт майна як первинного, так і повторного, необхідність передання на зберігання ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 була обумовлена поїздкою останнього на відпочинок до курорту Буковель. Тобто жодних надзвичайних обставин не існувало. Про жодні обставини надзвичайного характеру як передумову укладення договору зберігання в усній формі не згадується і в рішенні Печерського районного суду міста Києва.

35.Крім того, згідно з Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Аналіз окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (абзац 4 пункту 9) у зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

36.Через спільність інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відсутність між ними реального спору (визнання позову ОСОБА_2 в повному обсязі та неоскарження ним судового рішення, ухваленого проти нього), надане ними судове рішення не переглядалось в апеляційному порядку для його перевірки наведеним вище вимогам ЦК та судової практики, що склалася.

37.Враховуючи відсутність преюдиційного характеру рішення в цивільній справі, на яке посилались апелянти, сторони кримінального провадження під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються (частина 5 статті 132 КПК).

38.Зі сторони захисту підозрюваного та представника ОСОБА_1 таких доказів, окрім податкових декларацій ОСОБА_1 та довідок про рух коштів на рахунках, щодо можливості володіння ним коштами в обсягах, співставних з сумою коштів (у випадку їх конвертації в іноземну валюту), виявлених у сейфі в будинку ОСОБА_2 при обшуку, не надано.

39.Як Суд зазначав раніше, спростування презумпції належності речей, визначених родовими ознаками, володільцю майна, можливе за наявності беззаперечних доказів чи їх сукупності (зокрема, рішення суду щодо визнання права власності за іншою особою, письмові докази, дата складання яких мала місце до моменту вилучення та не викликає сумнівів).

40.Таким чином, жодних нових доказів, як про це стверджують апелянти, які б поставили під сумнів раніше сформульовані висновки АП ВАКС (ухвала від 04.02.2020) чи спростували презумпцію права власності за особою, яка володіє майном (реально панує, здійснює фактичний контроль над річчю - corpus possessionis), щодо належності вилучених готівкових коштів в іноземній валюті ОСОБА_4 , не з`явилося.

41.Посилання адвоката Покрови Л. Ю. (що діє в інтересах ОСОБА_1 ) на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду до постанови від 17.10.2018 у справі № 461/233/17-ц, є, по-перше, некоректним, оскільки це не судове рішення Великої Палати Верховного Суду, а мотиви суддів, які з ним не погодились, а по-друге, - нерелевантним. Так, у цитованих мотивах окремої думки зазначається, що єдиним ефективним з трьох способів захисту позивачем права власності є звернення до слідчого судді в порядку статті 174 КПК з клопотанням про скасування арешту майна в порядку абзацу 2 частини 1 цієї статті. Цією нормою встановлено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Щодо можливої необґрунтованості арешту майна позиція ОСОБА_1 полягала в тому, що він є належним власником арештованого майна. Вказаний факт доводився виключно посиланням на рішення Печерського районного суду міста Києва, висновки якого, як мотивовано вище, не є обов`язковими для слідчого судді та Суду з огляду на відсутність їх преюдиційного характеру.

42.Також Суд вважає за доцільне звернути увагу на норму, закріплену в частині 12 статті 100 КПК, відповідно до якої спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства; у такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили. Зазначене свідчить, що цивільно-правовий спір про належність речей, які мають значення для кримінального провадження, може бути вирішений лише після того, як слідчий суддя чи суд саме у кримінальному провадженні прийме рішення про їх повернення, а не навпаки - висновки за результатами вирішення такого спору - бути підставою для прийняття рішення про повернення такого майна у кримінальному провадженні.

43.Аргументи сторони захисту щодо неможливості володіння ОСОБА_2 тією сумою коштів в іноземній валюті, яка була вилучена при обшуку його житла в його сейфі, спростовані висновками слідчого судді, які ґрунтувались на дослідженні декларацій, поданих ОСОБА_2 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави за 2018-2019 роки, невстановленням ідентифікуючих ознак вилучених купюр як при обшуку, так і під час розгляду цивільної справи, встановленням факту перерахування ОСОБА_2 частини застави розміром 4 000 000 (чотири мільйона) грн шляхом безготівкового переказу, змістом зміненої підозри, повідомленої ОСОБА_2 . Суд погоджується із такими висновками слідчого судді.

44.В апеляційній скарзі адвокат зазначає, що підозрою ОСОБА_2 від 21.04.2020 не підтверджується припущення, що відшукані під час обшуку грошові кошти одержані ОСОБА_2 внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від цього майна, оскільки він підозрюється саме в організації заволодіння, а не безпосередньому заволодінні коштами АТ «Укрзалізниця»; в підозрі не йдеться і не встановлено слідством, що ОСОБА_2 заволодів цією або певною частиною коштів із 93 млн грн. Вказаний довід спростовується змістом підозри (том 1, а. с. 209), за яким «решту коштів, якими незаконно заволоділи ОСОБА_2 та ОСОБА_5 під час закупівлі Філією стрілочної продукції виробництва ПАТ «ДнСЗ» через підприємства-посередники: ТОВ «Арго» та ТОВ «Корпорація КРТ», вони використали на власний розсуд, утому числі й у фінансово-господарській діяльності ТОВ «Корпорація КРТ».

45.Ухвалою слідчого судді встановлено, що вилучені детективами НАБУ кошти в іноземній валюті під час обшуку 27.12.2019 з більшою вірогідністю належать саме підозрюваному ОСОБА_2 , в резолютивній частині ухвали зазначено, що вони належать ОСОБА_2 .

46.Оскільки презумпція власності ОСОБА_2 на кошти, визначені родовими ознаками, в силу володіння (панування над) ними не спростована, Суд виходить з того, що цей факт (належність арештованих грошових коштів ОСОБА_2 ) є доведеним. Отже, кінцеві висновки слідчого судді з цього питання, незважаючи на деякі розбіжності в мотивуванні з цією Ухвалою, є правильними.

Стосовно доводів апеляційних скарг про відсутність правових підстав для арешту майна третьої особи та неналежного суб`єкта звернення із клопотанням про арешт майна

47.З огляду на висновки, викладені при відповіді на попереднє питання, Суд не має необхідності перевіряти ті доводи апеляційних скарг, які виходять із тверджень про належність арештованих коштів ОСОБА_1 . Це стосується як доводів щодо відсутності правових підстав для арешту майна третьої особи, так і неналежного, на думку апелянтів, суб`єкта звернення із клопотанням про арешт майна (детектив НАБУ замість прокурора), оскільки клопотання про арешт майна не стосувалось майна третьої особи.

48.У той же час, щодо аргументу про неналежний суб`єкт звернення із клопотанням, Суд зазначає, що частина 2 у зв`язку з частиною 1 статті 64-2 КПК є нормою дефініцією, яка визначає одного з учасників кримінального провадження. Її завданням не є встановлення диференційованого порядку звернення із клопотанням про арешт майна в порівнянні з приписом частини 1 статті 171 КПК, за яким з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Клопотання детектива НАБУ Боднарчука Р. М. від 15.01.2020 було погоджено прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Пономаренком В., тобто прокурорський нагляд за змістом цього клопотання було здійснено. Керуючись формальною логікою апелянтів, Суд мав би виходити з того, що ОСОБА_1 не набув правового статусу (прав) третьої особи (оскільки звернувся не прокурор, а слідчий за його погодження) і не допустити ОСОБА_1 та його представника до провадження. У такому випадку їх аргументи взагалі не були б почуті Судом.

Щодо інших доводів апеляційних скарг

49.Апелянти зазначають, що повторний розгляд клопотання про арешт того самого майна не передбачений нормами КПК.

50.Стаття 172 КПК передбачає обов`язок слідчого судді розглянути клопотання про арешт майна у встановлений законом строк та не містить жодних виключень чи обмежень щодо повторного звернення із клопотанням про арешт того ж майна, яке було арештоване в минулому. Отже висновки слідчого судді щодо цього аргументу є правильними.

51.Пропуск встановленого законом строку звернення із клопотанням про арешт майна не є підставою для відмови в задоволенні клопотання, про це детально буде викладено у пунктах 56-72 цієї Ухвали. Вказаний юридичний факт, на думку Суду, також не може бути підставою для повернення клопотання прокурору із встановленням строку для усунення виявлених недоліків клопотання в порядку частини 3 статті 172 КПК, оскільки такий недолік як пропуск встановленого законом строку апріорі не може бути усунений.

52.Твердження адвоката Федоренка І. Л. про втрату доказової сили, нікчемність протоколу обшуку та відеозапису обшуку, що є додатком до такого протоколу, у зв`язку із скасуванням арешту слідчим суддею в порядку статті 174 КПК, не підкріплені посиланням на норми права та прямо суперечать їм, адже жоден доказ не має наперед встановленої сили (частина 2 статті 94 КПК). Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (частина 1 статті 94 КПК).

53.Недопустимість протоколу обшуку та його додатку (відеозапису слідчої дії) не може бути обумовлена жодними висновками суду, зробленими при вирішенні цивільної справи щодо виконання обов`язку з повернення майна, зданого на зберігання.

54.Належність зазначених доказів до предмету розгляду клопотання слідчим суддею та предмету цього апеляційного розгляду для Суду є очевидною, оскільки грошові кошти в іноземній валюті, арешт яких оскаржується, були виявлені та вилучені саме під час обшуку житла подружжя ОСОБА_2 .

Щодо порушення стороною обвинувачення встановленого КПК строку для звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна та обов`язку негайного повернення майна

55.Апелянти неодноразово звертали увагу на пропуск строку, встановленого КПК для звернення із клопотанням про арешт майна. З цього приводу слідчий суддя зазначила, що питання своєчасності звернення із клопотанням про арешт майна від 28.12.2019 щодо коштів, вилучених під час обшуку 27.12.2019, вже було предметом судового контролю слідчого судді, а строки для повторного звернення із клопотанням про арешт майна КПК не встановлені.

56.Як вбачається з матеріалів провадження, орган досудового розслідування дійсно не забезпечив подання у встановлений строк клопотання про арешт майна (подане 16.01.2021) з урахуванням дати винесення слідчим суддею ухвали про скасування арешту майна в порядку статті 174 КПК (11.01.2021), тимчасово вилученого під час обшуку в житлі подружжя ОСОБА_2 .

57.Проте Суд неодноразово звертав увагу, що відмова в задоволенні клопотання про арешт майна можлива лише, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК (частина 1 статті 173 КПК).

58.При вирішенні питання про арешт майна, яке має значення для виконання завдань кримінального провадження, слідчий суддя, суд повинен враховувати: (1) правову підставу для арешту майна; (2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 статті 170 КПК); (3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 170 КПК); (4) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини 2 статті 170 КПК); (5) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 170 КПК); (6) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; (7) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (частина 2 статті 173 КПК).

59.Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.

60.Отже, сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) чи забезпечувальної «сили» (при забезпеченні цивільного позову чи можливої конфіскації) в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.

61.Суд також зазначає, що сплив процесуального строку виконання обов`язку вжити заходи до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов`язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов`язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов`язку детально висвітлена в Постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 263/15845/2019.

62.Тобто, з одного боку порушення передбаченого частиною 5 статті 171 КПК строку, є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (стаття 169 КПК «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов`язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна. Така суперечність, на думку Суду, вирішується наступним чином.

63.Правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов`язаними, але відносно автономними, з різними цілями та правовими наслідками. Вони стосуються різних аспектів процесу доказування.

64.Правове значення встановленого законодавцем строку, визначеного як «протягом 48 годин після вилучення майна» (абзац 2 частини 5 статті 171 КПК) для звернення із клопотанням про арешт майна полягає в тому, що: (1) законодавцем презюмується достатність цього часу для сторони обвинувачення, щоб визначитись чи належить майно підозрюваному і чи наявні достатні підстави вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна та підготувати відповідне мотивоване клопотання з одного боку та (2) встановити такий нетривалий проміжок часу втручання у право власності особи (тимчасове позбавлення її правомочностей володіння та користування) в інтересах кримінального провадження, протягом якого можливе утримання майна особи в силу закону, без вмотивованого рішення суду, для вирішення його подальшої долі слідчим, прокурором (у разі бездіяльності, нереалізації обов`язку звернення з клопотанням до слідчого судді, суду про арешт такого майна) або слідчим суддею, судом з урахуванням належності, вагомості такого майна (речей) для досягнення завдань кримінального провадження.

65.Таким чином, положення частини 5 статті 171 КПК у взаємозв`язку із положеннями частини 1 статті 169 КПК визначають лише тривалість законного перебування (утримання) чужого майна (вилученого в результаті обшуку) в розпорядженні сторони обвинувачення (слідчого, прокурора). Будь-яке подальше перебування (поза межами встановленого процесуального строку та часу, необхідного для негайного повернення), утримання такого майна слідчим, прокурором є таким, що не має правових підстав та є втручанням в право власності особи, якій належить це майно, без законних на те підстав.

66.У той же час, вказані порушення речових прав не можуть перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Адже головним призначенням кримінального провадження як процесуального зводу норм є ефективна реалізація матеріально-правових норм кримінального права. А Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (стаття 1 КК).

67.Таким чином, норми КПК щодо правового режиму, тривалості, припинення тимчасового вилучення майна функціонально призначені перш за все для вирішення цивільно-правових аспектів такого тимчасового вилучення та встановлення обов`язку щодо негайного повернення майна законному його володільцю у разі пасивності, незацікавленості сторони обвинувачення у його використанні для вирішення завдань кримінального провадження.

68.Правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, про які йдеться, на думку Суду, лежать в площині матеріально-правової юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (частина 4 статті 100 КПК), дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов`язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав) тощо.

69.Крім цього, вирішення слідчим суддею, судом питання про арешт майна, яке було правомірно тимчасово вилучене, при порушенні строку звернення слідчим, прокурором із клопотанням про арешт, відбувається в період часу, коли режим тимчасового вилучення припинився (пункт 3 частини 1 статті 169 КПК).

70.Підсумовуючи наведене, Суд зазначає, що вирішення питання щодо арешту майна залежить від того, чи має воно значення для досягнення завдань кримінального провадження, а не від того, чи своєчасно звернувся слідчий, прокурор з відповідним клопотанням до слідчого судді.

71.Слідча суддя правильно встановила, що доводи адвокатів стосовно обов`язку детектива повернути майно після скасування арешту майна слідчим суддею в порядку статті 174 КПК виходять за межі дослідження в цьому провадженні.

Щодо співмірності втручання у право власності підозрюваного

72.Враховуючи розмір шкоди, завданої злочином, який інкримінується строною обвинувачення підозрюваному ОСОБА_2 (93 277 580 грн) та вартість вилученого з метою арешту майна (в переведенні на еквівалент в національній валюті), Суд приходить до висновку про обґрунтованість такого втручання у права та інтереси власника майна на цьому етапі кримінального провадження.

Висновки Суду за результатами розгляду апеляційних скарг

73.За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити ухвалу без змін (частина 3 статті 407 КПК).

74.Ухвала слідчого судді є обґрунтованою, належно мотивованою, такою, що ґрунтується на законі. Підстав для її зміни чи скасування Суд не вбачає.

75.Мотиви ухвали слідчого судді щодо вірогідного характеру встановлення власника вилучених грошових коштів, з якими Суд не погодився, не вплинули на прийняття правильного по суті рішення.

76.Керуючись статтями 170-173, 175, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 532 КПК, колегія суддівпостановила:

1.Апеляційні скарги адвоката Покрови Л. Ю. та захисника Федоренка І. Л.- залишити без задоволення.

2.Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.01.2021 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Г. Михайленко

Судді М. С. Глотов

О. Ф. Павлишин