- Головуючий суддя (ВАКС): Ногачевський В.В.
Справа № 991/2446/21
Провадження № 1-кс/991/2491/21
УХВАЛА
12 квітня 2021 рокумісто Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
детективів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
підозрюваного ОСОБА_5,
його захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув увідкритому судовомузасіданні клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_4, погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9, про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000016 від 14.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України.
(1)Короткий виклад змісту поданого клопотання
08.04.2021 Вищим антикорупційним судом отримано зазначене клопотання про арешт майна.
Мотивуючи своє клопотання, детектив зазначає про таке.
Національне антикорупційне бюро України (далі НАБУ) здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №52021000000000016 від 14.01.2021 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 Кримінального кодексу України (далі КК України). Розслідування здійснюється за фактом надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище.
06.04.2021 ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. 07.04.2021 ОСОБА_5 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.369 КК України.
Під час затримання ОСОБА_5 було проведено його особистий обшук, в ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон Apple iPhone з SIM-картою мобільного оператора у ньому, три в`язки ключів, паспорт громадянина України.
Як зазначено у поданому клопотанні, мобільний телефон, паспорт та три в`язки ключів використовувалися ОСОБА_5 під час отримання ним грошових коштів (у якості неправомірної вигоди судді ОСОБА_10 ) від ОСОБА_11 . Тому вони могли зберегти на собі сліди вчиненого кримінального правопорушення. Мобільний телефон виступав засобом спілкування між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 .
З огляду на це, вони відповідають критеріям речових доказів, викладеним у ч.1 ст.98 КПК, та підлягають арешту на підставі п.1 ч.2 ст.170 КПК. Крім того, до ОСОБА_5 може бути застосоване покарання конфіскація майна. У такому випадку конфіскація буде застосована до всього майна, в тому числі і вилученого під час обшуку.
Таким чином, детектив за погодженням з прокурором у клопотанні просять накласти арешт на вказане майно, що належить ОСОБА_5 (з позбавленням права на користування, розпорядження та відчуження). Крім того, вони просять розглянути це клопотання у закритому судовому засіданні, а також не розголошувати під час оприлюднення рішення відомості, які містяться у фабулі кримінального провадження, прізвища особи підозрюваного, а також інформацію, що міститься у додатках до клопотання.
(2) Щодо гласності та відкритості судового процесу
Особами, що подали клопотання, жодним чином не обґрунтовано необхідність проведення судового засідання у закритому режимі, у цій частині клопотання детективи не підтримали. Таким чином, розгляд необхідно проводити у відкритому засіданні.
(3) Позиції учасників провадження
У судовому засіданні детективи підтримали доводи, що містяться у клопотанні. Просили його задовольнити, за виключенням частини, що стосується паспорту громадянина України, на арешті якого детективи не наполягали. Детектив ОСОБА_3 просив додатково долучити до матеріалів клопотання копії протоколу огляду речей від 07.04.2021, постанови про визнання предметів речовими доказами від 07.04.2021, протоколу про результати проведення негласної слідчої розшукової дії (далі НСРД) спостереження за річчю від 10.04.2021. Детектив ОСОБА_4 повідомив, що вилучені в`язки ключів були відправлені для здійснення експертного дослідження. На цей час досліджена лише одна переписка, що була у телефоні, інші через брак часу досліджено не було. Крім того, у телефоні міститься видалене листування. Скопійованої інформації не буде достатньо для здійснення відповідних процесуальних дій органом досудового розслідування.
Підозрюваний та його захисники проти задоволення клопотання заперечували. Захисники вказали про недопустимість значної частини документів, що входять до матеріалів клопотання. Також вказали про ймовірні ознаки провокування особи на вчинення злочину з боку правоохоронних органів.
На переконання адвоката ОСОБА_7, документи, додані до клопотання, не підтверджують обставин, зазначених у самому клопотанні. Він також зазначив, що одна в`язка ключів є від дверей службових приміщень Служби зовнішньої розвідки України, про це його підзахисний зазначав у протоколі його затримання. Крім того, під час вилучення телефону було повідомлено, що він містить інформацію, що становить адвокатську таємницю. Його вилучення здійснено за наявності значних процесуальних порушень. Телефон уже був оглянутий, інформація, яка була необхідна скопійована на матеріальний носій, тому у його арешті потреби немає. У матеріалах клопотання відсутня ухвала суду про дозвіл на обшук. Також порушено строк розгляду клопотання, визначений ч.6 ст.173 КПК.
Адвокат ОСОБА_8 вказав, що майно має статус тимчасово вилученого, а клопотання подане з порушенням строку, визначеного ч.5 ст.171 КПК, тому майно повинне бути невідкладно повернуте власнику.
ОСОБА_5 зазначив, що у пам`яті телефона містяться прізвища працівників Служби зовнішньої розвідки України, розголошення такої інформації не допускається.
У свою чергу, детектив ОСОБА_4 вказав, що на телефоні ОСОБА_5 відсутній гриф секретності, тому інформація, що міститься у його пам`яті, не є державною таємницею.
(4) Мотиви, з яких виходив слідчий суддя при вирішенні клопотання
У відповідності до підпункту 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Статтею 132 КПК встановлені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження - вони не допускаються, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
-існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
-потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
-може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Стаття 167 КПК визначає правовий статус тимчасово вилученого майна. Згідно з частиною першої цієї статті ним вважається фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, серед іншого, підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди (ч.2 ст.167 КПК).
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Процесуальний закон, серед іншого, визначає спеціальні правила вилучення мобільних терміналів систем зв`язку (ч.2 ст.168 КПК).
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом кримінального правопорушення або ж підлягає можливій конфіскації.
Для збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно може бути речовим доказом, а для забезпечення конфіскації майна - на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (перші абзаци частин 3 та 5 ст.170 КПК).
Згідно з приписами ч.10 ст.170 КПК арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч.1 ст.173 КПК). До таких ризиків вказаний абзац відносить можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Частина п`ята статті 171 КПК та частина шоста статті 173 КПК визначають строки для звернення особи із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно та час, впродовж якого воно підлягає вирішенню слідчим суддею.
До того ж, за змістом ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого:
-правову підставу для арешту майна;
-можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні;
-наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення;
-розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
-наслідки арешту майна для, зокрема, підозрюваного, третіх осіб;
Отже, з аналізу зазначених у попередніх абзацах норм КПК вбачається, що арешт майна можливо застосувати якщо:
1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення злочину такої тяжкості, що дозволяє застосування арешту майна;
2)майно, на яке накладається арешт, перебуває у власності осіб, щодо майна яких його дозволено накладати;
3)мобільний телефон, ключі є тими видами майна, на які може бути накладено арешт;
4)це майно є речовим доказом та/чи воно може підлягати конфіскації як вид покарання;
5)буде досягнуто завдань, для виконання яких слідчий чи прокурор звертається із клопотанням;
6)наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження.
Крім цього, для вирішення поданого клопотання необхідно насамперед встановити статус майна, на яке детектив просить накласти арешт, а також правові підстави його вилучення. Сторона захисту зазначає на порушення строків подання клопотання та його розгляду, що також слід перевірити.
До того ж, детективи у судовому засіданні відмовились від підтримання поданого клопотання в частині необхідності накладення арешту на паспорт ОСОБА_5 . Відтак, з урахуванням вимог ст. 26 КПК (диспозитивність) в цій частині обґрунтованість клопотання про арешт не перевіряється.
(4.1) Щодо статусу майна, на яке просять накласти арешт, та інших доводів сторони захисту, що впливають на можливість розгляду клопотання по суті
Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтею 208 КПК (ч.1 ст.168 КПК).
Відповідно до ч.3 ст.208 КПК уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу. Частина сьома статті 223 КПК, зокрема, визначає вимогу щодо залучення до проведення вказаної слідчої дії щонайменше двох понятих. Стаття 236 КПК розкриває порядок проведення обшуку.
Відповідно до матеріалів клопотання мобільний телефон марки Apple iPhone, а також три в`язки ключів були вилучені у ОСОБА_5 під час проведення його особистого обшуку у ході затримання, що підтверджується копією протоколу про затримання від 06.04.2021. Підставою для затримання зазначено п.п.2, 3 ч.1 ст.208 КПК. Під час затримання та особистого обшуку ОСОБА_5 були присутні представники Ради адвокатів Київської області, Служби зовнішньої розвідки України та двоє понятих. Під час вилучення телефона ОСОБА_5 відмовився повідомити пароль для здійснення доступу до нього. До протоколу додані заперечення представника Ради адвокатів Київської області.
Вилучення мобільного телефону було зумовлено тим, що надання його разом з інформацією, що на ньому міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також доступ до нього обмежувався власником, доступ пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. Таким чином, з урахуванням вимог статтей167, 168 КПК, вилучене під час затримання та особистого обшуку ОСОБА_5 майно має статус тимчасово вилученого.
Крім того, ч.5 ст.171 КПК клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Слідчий суддя вважає безпідставними твердження адвокатів, що детектив звернувся до слідчого судді із порушенням зазначеного у попередньому абзаці строку. Ці твердження спростовуються копією накладної із упакування, у якому було здано клопотання на пошту. Так, відповідно до неї, воно було здане на пошту 07.04.2021, тобто не пізніше наступного дня від вилучення. Вказане узгоджується із положеннями статті 116. КПК, відповідно до яких строк не вважається пропущеним, якщо відповідний процесуальний документ здано до закінчення строку на пошту.
Щодо доводів захисту, що слідчим суддею пропущено строки розгляду клопотання, визначені ч.6 ст.173 КПК (не пізніше 72 годин з моменту надходження клопотання), варто зазначити таке.
Частина перша статті 173 КПК визначає випадки, коли слідчий суддя відмовляє у задоволенні арешту, серед них, відсутня підстава закінчення строку, відведеного для вирішення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна. Частина 6 ст.173 КПК визначає правовий наслідок нерозгляду клопотання у визначені строки це є підставою для звернення до слідчого із вимогою про повернення майна, тобто орган досудового розслідування позбавляється правових підстав утримувати у себе майно. Однак це не свідчить, що на таке майно не може бути накладено арешт, тим паче коли вирішується доля арешту майна в якості речового доказу. Незважаючи на пропущення строків, значення такого майна як доказу для встановлення суттєвих обставин провадження не втрачається. Такий висновок також узгоджується із сталою судовою практикою.
Отже, сплив процесуального строку постановлення ухвали, за результатами розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, не припиняє необхідності виконати обов`язок розглянути клопотання та не тягне за собою припинення повноважень слідчого судді на прийняття відповідного судового рішення.
(4.2) Щодо обґрунтованості підозри
Поняття обґрунтованої підозри та чіткі критерії її оцінки у національному законодавстві не визначені. Проте, воно висвітлено у практиці Європейського суду з прав людини, що підлягає застосуванню українськими судами.
Термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»). Обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»).
Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна бути заснована на об`єктивних фактах, наданих суду стороною обвинувачення.
Цей стандарт переконання є нижчим, ніж стандарт переконання «поза розумним сумнівом», та вимагає меншої ваги доказів, ніж для вирішення судом питання про винуватість чи невинуватість особи на стадії судового розгляду.
Таким чином, слідчому судді необхідно оцінити відповідність підозри цій правовій кваліфікації лише для встановлення її обґрунтованості (тобто, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити саме цей злочин). При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
З матеріалів клопотання вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52021000000000016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України проводиться за фактом можливого надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням наданої влади, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
07.04.2021 ОСОБА_11 та ОСОБА_5, кожному окремо, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України.
Згідно з приміткою до ст. 364-1 КК України у статті 369 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.
Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України службовими особами, які займають відповідальне становище, у статті 369 цього Кодексу є, зокрема, судді.
Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України).
Шляхом сукупного аналізу документів, які додані до клопотання, та з урахуванням пояснень сторін, слідчий суддя робить висновок, що могло бути вчинене кримінальне правопорушення, про яке зазначається у клопотанні.
Такий висновок ґрунтується на підставі сукупності досліджених у судовому засіданні документів, зокрема: копії заяви ОСОБА_12 від 14.01.2021 та копії протоколу допиту його як свідка від 06.04.2021; копії документів в адміністративній справі №640/32334/20; копії протоколів огляду та вручення грошових коштів від 25.03.2021 та 05.04.2021; копії протоколу огляду від 05.04.2021; копії протоколів обшуку від 06.04.2021 та 07.04.2021; копії матеріалів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме копії відповідних протоколів від 22.03.2021, 23.03.2021, 29.03.2021, 02.04.2021, 10.04.2021; копії інших матеріалів кримінального провадження в їх сукупності.
В контекстіобґрунтованості підозрислідчий суддябере доуваги наданіпідозрюваним тайого захисникамипояснення тавідомості підчас судовогозасідання,зокрема щодонедопустимості доказівта ознакпровокації.Водночас,перевірка наявностіпровокації злочину,про якузазначив захисник,має здійснюватисяпід чассудового провадженняна підставідослідження таоцінки всіхдоказів.З наявнихматеріалів невбачається очевиднихознак провокації. Доводи сторони захисту щодо невагомості зібраних доказів внаслідок порушень закону при проведенні слідчих дій слідчий суддя відхиляє, оскільки очевидних ознак недопустимості докази сторони обвинувачення не містять, а остаточна їх оцінка і, за наявності правових підстав визнання їх недопустимими може бути здійснено під час розгляду кримінального провадження по суті.
Таким чином, описані вище обставини дають можливість зробити висновок, що наразі існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч.4 ст.27 ч.3 ст.369 КК України. Воно носить такий ступінь тяжкості, що дає слідчому судді підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту.
Необхідно також зауважити, що на цьому етапі досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, наявність складу злочину, винуватість чи невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення та ступінь її вини.
(4.3) Щодо власника майна
Детектив у своєму клопотанні зазначає дві правові підстави для накладення арешту: збереження речових доказів та необхідність забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Арешт у першому випадку може накладатися на майно будь-якої фізичної чи юридичної особи, у другому - на майно, серед інших, підозрюваного.
Майно, на яке просить накласти арешт детектив, було вилучене у ОСОБА_5 під час проведення його особистого обшуку у ході затримання (відповідно до протоколу затримання від 06.04.2021). Тому є достатні підстави вважати, що вказане майно належить саме ОСОБА_5, який, відповідно до статті 42 КПК та долученої до клопотання копії повідомлення про підозру від 07.04.2021, має статус підозрюваного.
(4.4) Щодо можливості накладення арешту на вказане майно
Детектив за погодженням із прокурором у своєму клопотанні просять накласти арешт на мобільний телефон ОСОБА_5, в`язки ключів. Таке майно є рухомим (ч.2 ст.181 Цивільного кодексу України). Відтак, на нього, в силу вимог ч.10 ст.170 КПК, може бути накладено арешт.
(4.5) Щодо мети арешту
Мобільний телефон та три в`язки ключів відповідають ознакам речового доказу. Однак на таке майно не може бути накладено арешт задля забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
1. Відповідно до п.1 ч. 2 ст.170 КПК арешт на майно може бути накладено з метою збереження речових доказів. У цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Відповідно до частини першої зазначеної статті речовими доказами зокрема є матеріальні об`єкти, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Так, 07.04.2021 постановою детектива НАБУ вказаний мобільний телефон та три в`язки ключів визнано речовими доказом.
Крім того, у судовому засіданні детективами було надано копію протоколу огляду речей від 07.04.2021, предметом огляду був вказаний мобільний телефон, що належить ОСОБА_5 . Під час огляду було встановлено наявність листування та телефонних дзвінків між ОСОБА_5 та абонентом « ОСОБА_13 ». Із змісту поданого протоколу вбачається, що листування мало місце стосовно вирішення адміністративної справи, також згадується прізвище судді «Балась» та номер « НОМЕР_1 ».
На переконання слідчого судді, інформація, що міститься у мобільному телефоні, має суттєве значення для встановлення обставин кримінального провадження, що розслідується (кола осіб, які можуть бути причетні до вчинення злочинів, дані про номери мобільних телефонів, використані під час вчинення злочину, зв`язки між особами, причетними до вчинення злочину тощо).
Вилучені ключі, на думку слідчого судді, теж відповідають критеріям речового доказу, вони могли використовуватись підозрюваним для входу до різних приміщень під час вчинення можливого злочину, зокрема, й до квартири за адресою: АДРЕСА_1, де виявлено, зокрема, частину коштів, наданих ОСОБА_12 .
Таким чином, мобільний телефон та три в`язки ключів відповідають критеріям речового доказу, що визначені у ст.98КПК. Отже, на них необхідно накласти арешт з метою забезпечення збереження речового доказу.
2. Арешт за другою зазначеною у клопотанні підставою слідчий суддя вважає необґрунтованим. Мобільний телефон та в`язки ключів були вилучені під час обшуку саме як речі та документи, що зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, тобто носять певне доказове значення у провадженні, а не як майно, що необхідно конфіскувати як вид покарання.
(4.6) Щодо виконання завдань арешту
Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У випадку ненакладення арешту на майно слідчий суддя вважає обґрунтованою можливість знищення, приховування чи псування майна. Зокрема, у випадку повернення власнику телефона існують обґрунтовані ризики видалення листування, іншої інформації, що міститься на телефоні та має вагоме значення для встановлення обставин у цьому кримінальному провадженні, його приховування або знищення. Щодо ключів то доведеними слідчий суддя вважає ризики їх псування, приховування. Такі ризики є реальними та випливають насамперед із можливої особистої зацікавленості ОСОБА_5, як підозрюваного, у результатах кримінального провадження.
(4.7) Щодо наслідків арешту для власника та інших осіб
Наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження.
Критерії розумності та співрозмірності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. При цьому, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними. Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
КПК у частині четвертій статті 173 визначає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
При цьому, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст.170 КПК).
На думку слідчого судді, накладення арешту на мобільний телефон є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження. При цьому суд враховує, серед іншого, суспільну небезпеку можливого кримінального правопорушення, його специфіку, тяжкість.
Щодо наслідків арешту для власника майна та інших осіб варто вказати таке. Так, дійсно, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_5 є адвокатом, а також співробітником Служби зовнішньої розвідки України. Відтак, можна припускати, що у телефоні містилася певна професійна інформація, що захищається законом. Разом з цим, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні вказаного вище корупційного злочину, використовував телефон як засіб спілкування з особами, що досить вірогідно можуть бути також причетні до певних кримінально-протиправних дій, згідно з поясненнями детективів, частину інформації з телефону ОСОБА_5 уже видалив. Крім цього, слідчий суддя вважає, що накладення арешту на в`язки ключів не спричинить значні наслідки для їх власника та інших осіб. Слідчий суддя враховує також те, що під час затримання ОСОБА_5 та обшуку був присутній представник Служби зовнішньої розвідки України, однак жодних зауважень до протоколу не подав. З урахуванням зазначеного, слідчий суддя переконаний, що накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету.
Також слідчий суддя вважає обґрунтованим застосувати заборону користування та розпорядження майном, зважаючи на встановлені ризики знищення, приховування, псування майна, що є речовими доказами.
Накладення арешту на майно не є припиненням або позбавленням права власності на нього. Такий захід є лише тимчасовим обмеженням права власності. При цьому, такі обмеження власності на майно не перешкоджають здійсненню звичайної господарської діяльності.
На підставі викладеного, слідчий суддя постановив:
1)клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_4, погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9, про арешт майна задовольнити частково;
2)накласти арешт (у виді позбавлення права на користування, розпорядження та відчуження) на речі, вилучені 06.04.2021 під час затримання та особистого обшуку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на:
-мобільний телефон Apple iPhone A1661 FCC ID: НОМЕР_2 -E3087A IC: 579C-E3087 з SIM-картою мобільного оператора у ньому;
-три в`язки ключів;
3)в іншій частині у клопотанні відмовити;
4)майно, на яке накладений арешт, залишити на зберіганні в Національному антикорупційному бюро України;
5)паспорт громадянина України ОСОБА_5 серія НОМЕР_3 повернути власнику.
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
Копію цієї ухвали вручити детективу та власнику майна негайно.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна у порядку, передбаченому частиною 1 статті 174 КПК.
На ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга. Апеляційна скарга подається до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення п`ятиденного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала слідчого судді, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1