Документ № 97736514

Постанова

Іменем України

14 червня 2021 року

м. Київ

справа № 991/492/19

провадження № 51-491км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Слободян О. М.,

прокурора Семака І. А.,

захисників Вознюка А. С., Галузинського Є. О.,

Покутнього О. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Вознюка Андрія Сергійовича, Покутнього Олександра Миколайовича, які діють в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Вищого антикорупційного суду від 15 червня 2020 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019110000000119 від 01 квітня 2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Любарці Бориспільського району Київської області, який згідно матеріалів кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вищого антикорупційного суду від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, та призначено покарання йому у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією частини майна (автомобіля).

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з цим вироком ОСОБА_1 , будучи депутатом Київської обласної ради, у лютому 2019 року з метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на отримання неправомірної вигоди від суб`єктів підприємницької діяльності, які займаються вирубуванням дерев у межах с. Любарці Бориспільського району Київської області, діючи з корисливим мотивом, 20 лютого 2019 року близько 22:00 у м. Борисполі зустрівся із ОСОБА_2 , якому запропонував сплатити йому кошти за неперешкоджання вирубці дерев поблизу цього села.

Не отримавши згоди на надання йому грошових коштів, ОСОБА_1 , продовжуючи реалізацію свого злочинного наміру, з метою створення умов, за яких у ОСОБА_2 мало виникнути стійке переконання в наявності небезпеки для його прав, що повинно було змусити його погодитися з вимогою щодо надання неправомірної вигоди, звернувся до старшого оперуповноваженого Управління захисту економіки в Київській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України Кравця А. А. із заявою про здійснення незаконної вирубки дерев поблизу с. Любарці Бориспільського району Київської області.

Реагуючи на зазначене повідомлення, співробітники УЗЕ в Київській області ДЗЕ НП України та Бориспільського ВП ГУНП у Київській області 21 лютого 2019 року близько 12:00 прибули на місце здійснення вирубки дерев за вказаною ОСОБА_1 адресою. На той час на цьому місці здійснював навантаження деревини на автомобіль «Урал», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , який працював разом із ОСОБА_2 .

Цього ж дня близько 20:00 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відбулася розмова щодо можливості припинення правоохоронними органами перевірки підприємницької діяльності ОСОБА_2 . Після розмови, діючи з метою отримання неправомірної вигоди, усвідомлюючи протиправність своєї діяльності, використовуючи сайт для відправлення безкоштовних неперсоніфікованих повідомлень, ОСОБА_1 надіслав повідомлення на телефон підприємця з текстом «800 u.o. до 21:00 21.02», але повторно отримав відмову.

За наслідками огляду місця події вантажний автомобіль - маніпулятор «Урал», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_4 на праві користування на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 03 грудня 2018 року, було вилучено працівниками Бориспільського ВП ГУНП у Київській області та як тимчасово вилучене майно транспортовано на штрафмайданчик.

23 березня 2019 року відбулася зустріч ОСОБА_4 з ОСОБА_1 , під час якої останній, посилаючись на статус обласного депутата і позаслужбові зв`язки з керівництвом Бориспільського ВП ГУНП в Київській області, користуючись юридичною необізнаністю ОСОБА_4 , зазначив, що може посприяти у поверненні вилученого поліцією транспортного засобу, за умови надання йому неправомірної вигоди.

28 березня 2019 року ОСОБА_1 через месенджер «Viber» направив ОСОБА_4 повідомлення з текстом «6 т. у.о.». Усвідомлюючи реальність впливу ОСОБА_1 на правоохоронні органи, будучи переконаним в існуванні міцних корупційних зв`язків між усіма органами державної влади, його особистій безпорадності у разі звернення до поліції, ОСОБА_4 після нетривалих перемовин погодився на протиправну вимогу ОСОБА_1 та надав згоду передати йому як неправомірну вигоду кошти в сумі 5000 дол. США.

Усвідомлюючи, що ОСОБА_1 шляхом вимагання робить спроу отримати у нього неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення працівниками правоохоронного органу, а саме Бориспільського ВП ГУНП в Київській області, ОСОБА_4 звернувся із заявою до правоохоронних органів з метою виявлення, фіксації та припинення можливих злочинних дій.

Реалізуючи попередню домовленість, 08 квітня 2019 року в с. Любарці Бориспільського району Київської області відбулася зустріч ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , у ході якої останній запевнив ОСОБА_4 , що після передачі коштів протягом декількох днів він зможе забрати автомобіль, усі питання з організації цього процесу ОСОБА_1 бере на себе, а в майбутньому вони зможуть домовитися щодо подальшого сприяння в господарській діяльності ОСОБА_4 . Розуміючи протиправність своїх дій з отримання неправомірної вигоди, з метою приховати її, остерігаючись викриття, ОСОБА_1 указав ОСОБА_4 на спосіб передачі йому неправомірної вигоди, а саме: він мав перекинути пакет із грошима в сумі 5000 дол. США через паркан у подвір`я житлового будинку, розташованого біля церкви, там де буде стояти його автомобіль.

Того ж дня о 17:18 ОСОБА_4 перекинув через паркан до подвір`я зазначеного ОСОБА_1 житлового будинку поліетиленовий пакет, в якому містилася раніше обумовлена неправомірна вигода.

Таким чином, 08 квітня 2019 року о 17:18 на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом вимагання, одержав від ОСОБА_4 неправомірну вигоду в розмірі 200 дол. США за здійснення впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, а саме співробітниками Бориспільського ВП ГУНП України в Київській області, посадовими особами Бориспільської місцевої прокуратури та суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Указаними діями ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 369-2 КК України.

За ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Семака І. А. закрито у зв`язку з його відмовою від апеляційної скарги. Апеляційну скаргу захисника Андросова С. М. залишено без задоволення, апеляційну скаргу захисника Мягкова М. О. задоволено частково. Вирок Вищого антикорупційного суду від 15 червня 2020 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 змінено. Виключено з вироку посилання на вимагання як кваліфікуючу ознаку одержання обвинуваченим неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 3 на ч. 2 ст. 369-2 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. Знято арешт, накладений на автомобіль Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_2 , за ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, та повернуто автомобіль ОСОБА_1 . У решті вирок залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник Вознюк А. С., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Захисник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції вимог статей 94, 370 та 419 КПК України. Стверджує, що, незважаючи на явку в судове засідання ОСОБА_1 і його захисника, повний текст ухвали був проголошений за відсутності сторони захисту. Всупереч ст. 376 КПК України безпосередньо не було роз`яснено змісту вказаного рішення. Суд апеляційної інстанції, повторно та безпосередньо не дослідивши доказів, дійшов висновку про необхідність зміни вироку суду з перекваліфікацією дій обвинуваченого. Судами зроблені висновки без дослідження оригінальних пристроїв та документів, не з`ясовано усіх обставин щодо провокування ОСОБА_1 . Зазначає, що сторона обвинувачення не надала речових доказів - мобільних телефонів. Суд, порушуючи ст. 86 КПК України, визнав імітаційні засоби неналежними доказами, проте надалі не визнав похідні від них докази недопустимими. Всупереч ст. 290 КПК України стороні захисту не було надано можливість відкопіювати відеозаписи у кримінальному провадженні, а тому відомості, що в них містяться, не можуть бути визнані належними та допустимими доказами. За твердженнями захисника, суди залишили поза увагою те, що досудове розслідування здійснювалось неуповноваженими особами. Він указує на порушення прокурором ст. 216 КПК України під час визначення підслідності. Посилається на порушення права на захист, таємниці нарадчої кімнати. На переконання захисника, що перекваліфікація апеляційним судом у нарадчій кімнаті дій обвинуваченого позбавила його можливості заперечувати або визнати змінене обвинувачення, що могло вплинути на призначене покарання.

У касаційній скарзі захисник Покутній О. М., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що суди побудували свої висновки на припущеннях та недопустимих доказах. Апеляційний суд, установивши недоведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, змінив кваліфікацію дій ОСОБА_1 та не прийняв рішення про скасування вироку і закриття кримінального провадження, самостійно виявивши інше кримінальне правопорушення, при цьому, змінюючи вирок, доказів повторно та безпосередньо не дослідив. Також звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутнє повідомлення про проведення негласних (розшукових) слідчих дій (далі - НСРД), яке не відкривалося стороні захисту, у зв`язку з чим докази, отримані за результатами НСРД, є недопустимими. На думку захисника первинна кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 369-2 КК України здійснена з метою створення підстав для проведення НСРД. Вважає, що розслідування кримінального провадження здійснювалося неналежним органом досудового розслідування, тому докази сторони обвинувачення є недопустимими. Оскільки прокурор у період з 01 по 08 квітня 2019 року самостійно здійснював досудове розслідування, рішення прокурора в цьому провадженні про проведення процесуальних дій та НСРД є незаконними. Стверджує, що кримінальне провадження підслідне детективам Національного антикорупційного бюро України, а тому дозвіл на проведення НСРД повинні були надавати судді Вищого антикорупційного суду, а процесуальне керівництво мали здійснювати прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора. Вважає, що постанову про визначення групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні винесено неуповноваженою особою. Крім того, стороні захисту не надано можливості відкопіювати або відтворити відеозаписи, що є порушенням вимог ст. 290 КПК України. У зв`язку з чим відомості, які містяться у цих відеозаписах НСРД, також є неналежними та недопустимими. Посилається на порушення таємниці нарадчої кімнати. Вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисники підтримали подані касаційні скарги, просили скасувати оскаржені судові рішення, при цьому Вознюк А. С. і Галузинський Є. О. просили закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , а Покутній О. М. - призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор Семак І. А. вважав касаційні скарги захисників необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення, а оскаржені судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України. Зокрема, п. 2 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу встановлено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, мотивів, способу вчинення й наслідків кримінального правопорушення, а також форми вини; докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.

Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.

Проте суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.

Про те, що докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином зазначала й об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20). В цій справі колегія судді дійшла висновку й про те, що наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.

Як убачається з матеріалів справи, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 органи прокуратури діяли поза межами визначених КПК України повноважень.

Так, досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні було розпочато за заявою ОСОБА_4 від 29 березня 2019 року (т. 1, а.п. 224-245), яка була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 квітня 2019 року прокуратурою Київської області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України (т. 4, а.п. 231).

Зі змісту вищезазначеної заяви та пояснень ОСОБА_4 вбачається, що орган досудового розслідування проводив слідчі дії, спрямовані на перевірку наявності або відсутності факту вимагання неправомірної вигоди депутатом Київської обласної ради ОСОБА_1 спільно з начальником відділення з розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів СВ Бориспільського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_8 .

Тобто станом на 01 квітня 2019 року за наявною в органу досудового розслідування інформацією особами, причетність до вчинення злочину яких перевірялась, були депутат обласної ради ОСОБА_1 і працівник правоохоронного органу ОСОБА_8 .

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 216 КПК України (в редакції Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII) слідчі органів Державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених, зокрема, працівником правоохоронного органу.

При цьому детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК цього Кодексу. Однією з таких умов згідно з абзацом 4 п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України є вчинення злочину депутатом обласної ради.

Відповідно до речення другого абзацу 2 ч. 5 ст. 36 КПК України забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.

Проте всупереч наведеним приписам процесуального закону з 01 до 05 квітня 2019 року прокурор здійснював досудове розслідування без передачі з дотриманням правил підслідності наявних у нього матеріалів до органу досудового розслідування, а 05 квітня 2019 року, незважаючи на наявність даних про вчинення кримінального правопорушення депутатом обласної ради, не дотримуючись приписів п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, своєю постановою доручив проведення досудового розслідування Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому в м. Києві, куди матеріали провадження були направлені 08 квітня 2019 року (т. 1, а.п. 100).

При цьому, в період з 01 по 05 квітня 2019 рокупрокурор провів такі процесуальні дії: 01 квітня 2019 року залучив ОСОБА_4 до конфіденційного співробітництва (т. 1, а.п. 246), 03 квітня 2019 року звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та електронних інформаційних мереж, аудіо- та відеоконтроль особи (т. 3, а.п. 113-117), 04 квітня 2019 року надав доручення на проведення НСРД на підставі ухвали слідчого судді Чернігівського апеляційного суду (т. 3, а.п. 121, 122, 124-127), 05 квітня 2019 року прийняв рішення про проведення контролю за вчиненням злочину (т. 3, а.п. 118-120). Надалі вже 08 квітня 2019 року слідчі першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, на підставі ч. 3 ст. 233 КПК України провели обшук у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено пакет із грошима та мобільний телефон (т. 2, а.п. 60-66), і тільки після цього, 09 квітня 2019 року, кримінальне провадження було передано за підслідністю до Національного антикорупційного бюро України (т. 1, а.п. 101, 102, 104, 105).

Суд звісно враховує те, що прокурор може проводити необхідні слідчі дії, але у межах строку, визначного законодавцем.

Тобто, розпочавши кримінальне провадження, за наявності даних про вчинення злочину депутатом обласної ради, прокурор на підставі ч. 7 ст. 214, п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України зобов`язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали детективам Національного антикорупційного бюро України для проведення досудового розслідування.

Отже, враховуючи, що органи прокуратури діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг захисників щодо недопустимості доказів, отриманих у результаті проведених відповідних слідчих дій і НСРД, та надав оцінку можливості покладення їх в основу обвинувального вироку.

Таким чином, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

У зв`язку з тим, що з`ясування зазначених вище обставин є суттєвим для встановлення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і вимагає оцінки сукупності доказів, зібраних як на початку досудового розслідування кримінального провадження, так і після його передачі за підслідністю Національного антикорупційного бюро України, з точки зору їх достовірності та достатності, з огляду на положення ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити це питання й надати відповіді на інші доводи касаційних скарг захисників.

Водночас суд апеляційної інстанції є судом факту та права і в межах своїх повноважень має можливість безпосередньо досліджувати фактичні обставини, докази та надавати їм власну оцінку. За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що допущені судом першої інстанції істотні порушення КПК України, на які посилається сторона захисту, можливо усунути лише під час нового апеляційного розгляду, у зв`язку з чим касаційні скарги захисників Вознюка А. С. та Покутнього О. М. підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню і призначенню до нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду слід урахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи апеляційних скарг сторони захисту, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке відповідатиме статтям 370, 419 КПК України.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисників Вознюка Андрія Сергійовича та Покутнього Олександра Миколайовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2021 року стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик В. М. Бородій М. В. Мазур