У системі кримінального судочинства України застава є одним із найбільш обговорюваних запобіжних заходів, особливо коли йдеться про топкорупцію. Попри поширену думку, застава не є формою «відкуплення від злочину» або штрафом. Це — процесуальний інструмент, спрямований на те, щоб підозрюваний чи обвинувачений не переховувався від слідства, не впливав на свідків та не знищив докази.

Що таке застава і як вона працює?

Застава — це один із запобіжних заходів у кримінальному провадженні. Всього їх п’ять: особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт і тримання під вартою. 

Це специфічний інструмент, який може застосовуватися як самостійно, так і як альтернатива триманню під вартою. В останньому випадку суддя визначає тримання під вартою, але залишає підозрюваному можливість вийти з-під варти, сплативши встановлену суму. 

Закон також визначає випадки, коли суд має право призначити тримання під вартою без альтернативи внесення застави: 

• якщо злочин вчинено із застосуванням насильства або погрозою насильства; 
• якщо злочин спричинив загибель людини; 
• якщо особа вже порушувала умови раніше призначеної застави; 
• якщо злочин пов'язаний із злочинними організаціями (ст. 255–255³ ККУ) або з особливо тяжкими злочинами у сфері обігу наркотиків. 

Окремо застава не визначається для осіб, оголошених у міжнародний розшук, або тих, хто перебуває на окупованій території чи в державі-агресорці. В умовах воєнного стану  це правило також поширюється на злочини проти основ національної безпеки, тероризму, державної зради та воєнні злочини (ст. 109–114, 258–261, 402–408, 429, 437–442 КК України). Крім того, застава не визначається, якщо питання про тримання під вартою розглядається за запитом Міжнародного кримінального суду.

Застава працює як «фінансова страховка» належної поведінки підозрюваного. Кошти вносяться на спеціальний рахунок і є гарантією виконання покладених на особу обов'язків. Логіка проста: ризик втратити значну суму має бути вагомішим аргументом, ніж бажання втекти чи перешкоджати слідству.

Заставодавцем може бути як сам підозрюваний, так і будь-яка інша фізична або юридична особа, крім державних чи комунальних підприємств. Вноситься застава на спеціальний рахунок протягом п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу, якщо особа не тримається під вартою. Якщо застава призначена як альтернатива триманню під вартою, внести її можна коли завгодно, й одразу ж після надходження грошей на відповідний рахунок особа звільняється з-під варти.

Процесуальні обов'язки

Призначення застави майже завжди супроводжується покладенням на особу додаткових обов’язків, покликаних мінімізувати ризики для слідства. Їх можна згрупувати за основними напрямками:

1. контроль за пересуванням — заборона залишати місце проживання, здача паспортів та інших документів, що дозволяють виїзд закордон, а також обов’язок носити електронний браслет;

2. обмеження комунікації — заборона спілкуватися зі свідками, іншими підозрюваними або відвідувати певні місця;

3. дисципліна — обов’язок вчасно з’являтися на виклики до слідчого чи суду та повідомляти про зміну місця проживання чи роботи;

4. соціальна корекція — в окремих випадках суд може зобов’язати особу працевлаштуватися, розпочати навчання або ж навіть пройти курс лікування від залежностей.

Якщо підозрюваний порушує хоча б один із покладених обовязків, застава може бути стягнута в дохід держави. Це рішення ухвалює суд за клопотанням прокурора або за власною ініціативою. У такому випадку особі призначають новий, зазвичай суворіший запобіжний захід або заставу у більшому розмірі.

Якщо ж застава не була звернена в дохід держави, вона повертається власнику після припинення дії запобіжного заходу.

Важливим нюансом є можливість використання цих коштів для виконання вироку в частині майнових стягнень: застава самого обвинуваченого може бути спрямована на відшкодування збитків чи штрафу автоматично, тоді як кошти стороннього заставодавця — виключно за його добровільною згодою. 

Розмір застави

Особливість призначення застави у корупційних справах полягає у специфіці визначення її розміру. Кримінальний процесуальний кодекс встановлює граничні межі застави залежно від тяжкості злочину:

• нетяжкі злочини — від 1 до 20 прожиткових мінімумів;

• тяжкі злочини — від 20 до 80 прожиткових мінімумів; 

• особливо тяжкі — від 80 до 300 прожиткових мінімумів.

Проте з цього правила є винятки — застава може перевищувати ці межі для тяжких та особливо тяжких злочинів. Саме такими зазвичай вважаються корупційні правопорушення. Тобто якщо суд дійде висновку, що застава в межах 80 чи 300 прожиткових мінімумів відповідно не здатна гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного чи обвинуваченого, він може призначити суму, яка перевищує ці ліміти. 

Визначаючи розмір застави, суд враховувати обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан особи, процесуальні ризики, і при цьому застава не повинна бути непомірною для особи. 

Апеляційна палата ВАКС у низці своїх ухвал неодноразово наголошувала, що встановлення суми, яку особа об’єктивно не спроможна сплатити, фактично означає призначення безальтернативного арешту, що суперечить фундаментальним засадам кримінального судочинства. 

Сучасна практика демонструє, що суди часто користуються нормою про призначення більшого, ніж визначеного законом, розміру застави, орієнтуючись на суму ймовірних збитків, розмір отриманої неправомірної вигоди або ж загальний обсяг активів особи. 

Попри це, жодного разу ЄСПЛ не констатував порушення Україною зобовʼязань через визначення розміру застави у справах ВАКС. Ба більше, розглядаючи справу «Альперін проти України» у контексті стягнення частини застави, суд у Страсбурзі визнав скарги захисту на нібито незаконне затримання та подальше обрання запобіжного заходу явно необґрунтованими. Суд врахував право детективів затримувати особу без ухвали слідчого судді у певних випадках, а також належне обґрунтування ВАКС рішення про тримання Альперіна під вартою.